Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №523/9717/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/9717/26

Провадження №2/523/6174/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.

при секретарі - Березніченко В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в місті Одеса, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовними вимогами в яких просила визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що її батько, ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12.02.1971р. Будинок був придбаний у шлюбі з ОСОБА_3 та належав подружжю в рівних частках. Після його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина, до складу якої входила частина вказаного вище будинку. Вона та її мати, ОСОБА_3 звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, втім не отримали свідоцтва про право на спадщину за законом з огляду на розбіжності у написанні по-батькові спадкодавця. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07.08.2000р. за позивачем та її матір`ю ОСОБА_3 було визнано право власності по частині на житловий будинок АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 . За заявою позивача була зведена спадкова справа. Втім, приватним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як згідно відповіді Суворовського районного суду м. Одеси до суду не надходило позовної заяви у 2000р. та судом не ухвалювалося рішення суду від 07.08.2000р. Відсутність правовстановлюючих документів перешкоджає позивачу в оформленні спадкових прав. Наявність вказаних обставин стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді від 15.05.2026р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву представник Одеської міської ради просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляд у на те, що матеріали справи не містять доказів родинних відносин між позивакою та ОСОБА_2 , по-батькові якого у документах записано по різному. З цього приводу не заявлено відповідних позовних вимог. З тих же самих причин позивачем не доведено перебування ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Представник вважає, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси 07.08.2000р. є недопустимим доказом. Позовні вимоги про визнання права власності за позивачем на житловий будинок в цілому свідчить про суперечливість процесуальної поведінки позивача.

Ухвалою суду від 01.09.2026р. підготовче судове засідання закрито, розгляд справи призначений за участю сторін.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Її представник, адвокат Безбабна А.О. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила задовольнити.

Представник Одеської міської ради посилаючись на заперечення зазначені у відзиві на позовну заяву просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, дійшов наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що 12.02.1971р. ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, реєстровий номер 2295, набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу був зареєстрований в Одеському бюро технічної інвентаризації 02.08.1988р., що додатково підтверджується листом КП «БТІ» Одеської міської ради від 29.07.2026р.

Згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , складеного мовою меншин, « ОСОБА_2 » народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Комеспичи, Могилевської області.

З представленої копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , складеною мовою меншин, слідує, що, мовою оригіналу - « ОСОБА_2 », 1933 року народження, уродженець с. Комеспичи, Могилевської області 22.08.1958р. уклав шлюб з « ОСОБА_4 », 1931 року народження, уродженкою с. Березовка, Кіровоградської області. Після укладання шлюбу дружна перейшла на прізвище чоловіка « ОСОБА_5 ».

Водночас, з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00060843495 від 08.09.2026р., слідує, що 22.08.1958р. був укладений шлюб між ОСОБА_2 , 1933 року народження, уродженцем с. Комеспичі, Могильовської області та ОСОБА_3 , 1931 року народження, уродженкою Кіровоградської області, с. Березівка.

Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00059805511 від 16.07.2026р., ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 та її батьками є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт смерті підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00059805534 від 16.07.2026р.

З отриманої відповіді з Державного нотаріального архіву вбачається, що спадкова справа до майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 не заводилася.

Водночас, матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_7 постійно з 02.07.1975р. та по теперішній час зареєстрована та проживає в будинку АДРЕСА_1 .

Також, за вказаною адресою з 05.04.1971р. по 05.02.2024р. була зареєстрована та проживала ОСОБА_3 (довідка департаменту надання адміністративних послуг від 13.03.2024р.).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 ).

За заявою ОСОБА_8 від 16.04.2024р. про прийняття спадщини, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мазаратій І.В. заведена спадкова справа №14 до майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Факт родинних відносин між ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_3 , а як наслідок віднесення позивача до першої черги спадкування, підтверджено копією свідоцтва про її народження серії НОМЕР_5 та зазначеним вище повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження.

Інших спадкоємців за законом та/або за заповітом після смерті ОСОБА_3 матеріали спадкової справи не містять та таких не встановлено судом.

Листом від 23.01.2025р. приватним нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 з огляду на відсутність правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок.

Згідно з копією рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07.08.2000р. були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визнано за ними право власності по частині на житловий будинок АДРЕСА_1 . Внесені зміни до актового запису №1061 про реєстрацію шлюбу, зазначивши « ОСОБА_2 ».

Водночас, із відповіді голови Суворовського районного суду м. Одеси від 27.08.2024р. № 5/1423 слідує, що цивільна справа за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Суворовського райвиконкому м. Одеси про визнання права власності в порядку спадкування та внесення змін до актового запису до Суворовського районного суду м. Одеси за 2000рік не надходила та не реєструвалася.

Довідкою архіваріуса від 11.03.2026р. також підтверджено відсутність в архіві матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Суворовського райвиконкому м. Одеси про визнання права власності в порядку спадкування та ухвалення у такій справі рішення суду.

При вирішенні виниклого між сторонами спору суд виходить з наступного мотивування.

Правовідносини, які виникли між сторонами по справі в частині визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , регулюється ЦК УРСР, в редакції 1963р., зокрема, статтею 548, яка визначала, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Пунктом 2 статті 549 Цивільного кодексу УРСР (в ред. 1963р.), визначалося, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном; якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.

При спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (в тому числі усиновлені), подружжя і батьки (усиновителі) померлого (ч.1 ст. 529 ЦК УРСР).

За приписами частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю в редакції станом на час придбання ОСОБА_2 житлового будинку, визначалося, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до статті 28 Кодексу про шлюб та сім`ю в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності частко подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного із подружжя, що заслуговують на увагу.

Як встановлено судом та зазначено вище на час придбання ОСОБА_2 житлового будинку АДРЕСА_1 він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

Відтак, на час смерті ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності подружжю - ОСОБА_5 , а з огляду на відсутність спростування іншого, такий їм належав в рівних частках.

Таким чином, приймаючи до уваги правовий статус житлового будинку, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , відкрилась спадщина, яка складалася з його частини. Інша частина належала дружині померлого - ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_2 на підставі статті 529 ЦК УРСР були його дружина - ОСОБА_3 та його дочка ОСОБА_7 , які будучи зареєстровані та проживаючи у спадковому будинку фактично вступили в управління та володіння спадковим будинком.

Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 24.06.1983р. «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», передбачений ст. 549 ЦК УРСР (в ред. 1963р.) шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності причин його пропуску. Якщо у вказаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не продовжує пропущений строк.

При встановленні в справі про поділ спадщини, що до її складу включено майно, придбане спадкодавцем у шлюбі разом з тим з подружжя, хто пережив іншого, суд визначає частку останнього у спільній власності і майно, що на неї припадає, за правилами статей 28, 29 КпШС ( 2006-07 ) і виключає його з того, що підлягає поділу між спадкоємцями. Якщо до складу спадщини включено не все майно, придбане у шлюбі, питання про визначення розміру частки дружини, що пережив іншого, вирішується з урахуванням частини майна, яке залишилося у нього (п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 24.06.1983р.).

Таким чином, ОСОБА_3 , як дружина померлого та ОСОБА_1 , як дочка померлого, вступивши в управління та володіння спадковим майном на протязі шести місяців з часу відкриття спадщини фактично прийняли спадщину, а як наслідок набули права власності в порядку спадкування за законом по частині житлового будинку АДРЕСА_1 .

Суд відхиляє заперечення представника Одеської міської ради в частині недоведеності факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з огляду на те, що такий факт підтверджується зібраними та дослідженими судом доказами, зокрема свідоцтвом про народження ОСОБА_2 , повним витягом з державного реєстру актів цивільного стану про шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , повним витягом з державного реєстру актів цивільного стану про смерть ОСОБА_2 , повним витягом з державного реєстру актів цивільного стану про народження ОСОБА_10 . При проведенні порівняння вказаних документів, в актових записах збігаються прізвище, ім`я, рік народження, місце народження, як ОСОБА_2 так і відомості про ОСОБА_1 . Різність написання по-батькові ОСОБА_2 як « ОСОБА_11 » або « ОСОБА_12 » не спростовує факту, як його перебування у родинних стосунках з дочкою ОСОБА_1 , так і його перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Суд вважає, що такі розбіжності є помилкою у написанні по-батькові ОСОБА_2 у різних документах, виданих на його ім`я.

Щодо заперечень про необхідність звернення до суду з окремими вимогами про встановлення факту перебування у родинних відносинах та факту перебування у зареєстрованому шлюбі то такі заперечення суд також відхиляє, так як у даному випадку, належним способом захисту спадкових прав, є звернення до суду з позовними вимогами про визнання права власності в поряду спадкування, при розгляді яких судом досліджуються та встановлюються фактичні обставини по справі, у тому числі і факт родинних відносин та перебування ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , доведеність яких є однією підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності.

Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилась спадщина, яка складається з належних їй частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Правовідносини з приводу спадкування майна після смерті ОСОБА_3 врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом положень статті 41 Конституції України, статей 179, 181, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є кватира, частка у праві власності на нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статей 355-357, 361 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За змістом положень статей 368,372ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За змістом норм статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статей 1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статей 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).

В свою чергу, у відповідності до норм статей 1258, 1261, 1262 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статей 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Положеннями статті 1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

За змістом статей 1296,1297ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно частини 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Положеннями статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За змістом статей 12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову, мотиви для чого є наступними.

Так, у відповідності до змісту наведених судом вище норм цивільного законодавства набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, квартири, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у статті 335 (набуття права власності на безхазяйну річ), статті 344 (набувальна давність) та статті 376 (самочинне будівництво) ЦК України, в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема в порядку спадкування (ст.ст.328, 1216 ЦК України).

В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України в контексті ст.1216 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред`явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, набуття такого права на законних підставах.

Крім того, оскільки цивільні права можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства (ч.3 ст.11 ЦК України), то в такому випадку позивачу необхідно довести перед судом наявність передбачених такими актами законодавства обставин та умов, безпосередньо на підставі яких у нього за законом виникло спірне право власності, за захистом якого він і звертається до суду із позовом про визнання за ним цього права власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Тобто, метою подання позову про визнання прав власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо.

Зазначена абзацом вище правова позиція суду, сформульована при розгляді даної цивільної справи, повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 07 вересня 2016 року по справі №6-727цс16, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №127/9250/14-ц, від 03 червня 2020 року по справі №159/4837/15-ц, від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17, від 01 липня 2020 року по справі №216/5834/15-ц, від 15 липня 2020 року по справі №175/1765/16, від 19 серпня 2020 по справі №569/6008/19, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі №760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №520/6819/14-ц.

При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічні правові висновки містять у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19, а також у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/4406/16, від 08 грудня 2021 року по справі №372/1712/19.

Стосовно спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду знайшли підтвердження всі заявлені позивачем в обґрунтування її вимог фактичні обставини, зокрема, факт родинних відносин між позивачкою та ОСОБА_2 , факт перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі, придбання спадкового будинку в шлюбі, факт смерті ОСОБА_2 , а як наслідок відкриття спадщини, яку фактично прийняли ОСОБА_13 та ОСОБА_3 , так саме доведений факт смерті ОСОБА_3 та прийняття її дочкою ОСОБА_1 спадщини, шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Підсумовуючи, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 після смерті свого батька ОСОБА_2 успадкувала частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а після смерті матері, ОСОБА_3 , успадкувала частини вказаного будинку, тобто на теперішній час є власницею спірного будинку в цілому, що є підставою для визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом.

Наявність рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07.08.2000р., походження якого не доведено позивачем та не встановлено судом під час розгляду даної справи не може бути перешкодою для задоволення позову на підставах та в межах заявлених позовних вимог. Водночас, наявність вказаного рішення суду на теперішній час перешкоджає у реалізації позивачки в оформленні спадкового майна на своє ім`я через нотаріуса, а як наслідок є підставою для захисту її прав в судовому порядку.

При цьому, за обставинами встановленими судом суд погоджується з доводами представника відповідача, що рішення суду від 07.08.2000р. є недопустимим доказом, яке судом при розгляді даної справи до уваги не приймається.

Керуючись ст.ст.12,13,76, 206,259, 263-265,268 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати з ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площе, 116 кв.м., житловою площею 74,1 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 та після смерті ОСОБА_3 .

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 .

Відповідач:

Одеська міська рада, ЄДРПОУ 04056919, м. Одеса, Біржова площа, буд.1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 29 вересня 2026р.

Суддя