Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №500/3167/14-ц — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/3167/14-ц

Провадження № 2/946/338/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Бортейчука Ю.Ю.

за участю: секретаря судового засідання - Іванової Л.П.,

позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісним позовом - адвоката Бальжик К.Д.,

відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2 ,

представника відповідача за первісним позовом - адвоката Максименка О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення частини пенсії та витрат на ремонт автомобіля,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який 03.11.2025 року остаточно уточнила та просила визнати за нею право власності на частину житлового будинку, який розташований за адресою, АДРЕСА_1 , визнати право власності на частки земельної ділянки, яка знаходиться за адресою, АДРЕСА_1 , визнати право власності за ОСОБА_1 на частку автомобіля Opel Vectra,1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , виділити ОСОБА_1 меблевий гарнітур вартістю 1 400,00 грн, набір меблів диван та два крісла вартістю 2 800,00 грн, туалетний стіл вартістю 400,00 грн, виділити ОСОБА_2 шафу-купе вартістю 4 400,00 грн, диван кутовий вартістю 2 200,00 грн.

Позивачка за первісним позовом посилається на те, що під час знаходження у шлюбі сторонами був придбаний житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_2 , якій не може бути визнаний особистим майном відповідача, оскільки він був придбаний у 2002 році та являється спільним майном подружжя, оскільки грошові кошти були виділені для придбання житла для сім`ї відповідача, який перебував на пільговому квартирному обліку з 19.06.1985 року та згідно рішення Ренійської міської ради від 25.01.2002 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії» в черзі на отримання житла знаходилась сім`я, а не позивач особисто.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 вересня 2023 року по справа № 500/3165/19 у позові ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю відмовлено. Майно визначено судом, як спільна сумісна власність подружжя. Рішення набрало законної сили.

Згідно договору купівлі продажу, посвідченого 19.11.2002 року приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимовою Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 7659, ОСОБА_2 придбав за ціною 40 749,00 грн. житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 66,1 кв.м. та житловою 39,3 кв.м., що також підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 201076180 від 20.02.2020 року. На час укладання договору купівлі-продажу вищезгаданого нерухомого майна, ОСОБА_2 перебував у шлюбі із позивачкою за первісним позовом - ОСОБА_1 .

Крім того сторонами, перебуваючи у шлюбі, 06.06.2008 року був придбаний легковий автомобіль Opel Vectra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я відповідача за первісним позовом, вартістю 29 829,05 грн., що підтверджується копією технічного паспорту і висновком про оцінку автомобіля.

Крім того, позивачка за первісним позовом просить їй виділити меблевий гарнітур вартістю 1 400,00 грн, набір меблів диван та два крісла вартістю 2 800,00 грн, туалетний стіл вартістю 400,00 грн, що були придбані у шлюбі та є спільною власністю подружжя.

Відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України в редакції 2002 року майно набуте у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Тому до події застосовується та норма закону, яка діяла на момент виникнення такого права. На час придбання майна у 2002 році воно є спільною сумісною власністю подружжя. (а.с 104-106, т. 2).

21.12.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, якій остаточно уточнив 02.09.2025 року та просив суд прийняти до розгляду зустрічний позов з уточненням позовних вимог та прийняти рішення про стягнення на користь позивача за зустрічним позовом з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 частину із суми 5 618,00 гривень що дорівнює = 2 809 гривень 00 копійок зі сплаченого ОСОБА_2 , шляхом стягування виконавчою службою з його пенсії 5 618 гривень 26 копійок, заборгованості за користування електроенергією, згідно з виконавчим листом № 2-1414/11 від 13.06.2013 р., 5 016 гривень 60 коп. плюс сума виконавчого збору у розмірі 601 гривень 66 коп., загальна сума до стягнення становила 5 618 гривень 26 коп., який зазначений у довідці відділу виконавчої служби (5618 : 2 = 2 809,00 гривень). Стягнути на користь позивача за зустрічним позовом з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 суму в 4400 гривень, що становить половину суми за ремонт автомобіля Opel Vektra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 згідно з Актом виконаних робіт № 1 ВІР от 01.08.2025 р. та платіжної інструкції № 8388352544504698 від 19.08.2025 р. про сплату суми 8 800 гривень, сплата за ОСОБА_2 за послуги згідно рахунку № 1, сума яка складає в цілому 8 800 гривен, 8800 : 2 = 4 400 гривень.

Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що у червні місяці 2013 року, при спільному подружньому житті у них виникла заборгованість за користування електроенергією згідно виконавчого листа № 2-1414/11 від 13.06.2013 року за постановою відділу виконавчої служби Ізмаїльського міжрайонного управління юстиції № ВП 40124605 від 29.10.2013 року відповідно до рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області № 2-1414/11. Сума заборгованості становила 5 016 гривень 60 коп. плюс сума виконавчого збору у розмірі 601 гривень 66 коп., загальна сума становила 5 618 гривень 26 копійок, що підтверджується довідкою відділу виконавчої служби Ізмаїльського міжрайонного управління юстиції № 17589 від 16.07.2014 року.

Дану заборгованість позивач за зустрічним позовом погашав особисто, шляхом примусового стягнення Ізмаїльським відділом державною виконавчою службою з його пенсії щомісяця по 503 гривні 99 копійок, з січня 2014 року по листопад 2014 року про що свідчить довідка з Ізмаїльського Пенсійного фонду від 27.12.2018 рокую та згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_9 від 21.11.2014 року у сплаті заборгованості за користування електроенергією.

Заборгованість за спожиту електроенергію позивачем за зустрічним позовом виплачувалася після розриву в середині листопада 2013 року сімейних і господарських відносин між ним і відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 , про що свідчить місяць початку сплати січень 2014 року та закінчення сплати листопад 2014 року, що відображено у довідці з Ізмаїльського Пенсійного фонду від 27.12.2018 року та у постанові про закінчення виконавчого провадження ВП № 40124605 від 21.11.2014 року.

У липні місяці 2025 року автомобіль Opel Vektra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який є сумісної власністю подружжя зламався і ОСОБА_2 змушений був його віддати на ремонт до ТОВ «Віраж 2017».

Згідно з Актом виконаних робіт № 1/ВІР від 01.08.2025 року було виконано ремонт автомобіля Opel Vektra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який є сумісної власністю подружжя, та ним була сплачена виконавцю ремонтних робіт ТОВ «Віраж 2017» згідно рахунку № 1 від 01.08.2025 років грошова сума у розмірі 8 800 гривень 00 копійок про підтвердження якого надає суду копію акту виконаних робіт № 1/ВІР від 01.08.2025 року, копію рахунку № 1 від 01.08.2025 року та копію платіжної інструкції № 8388352544504698 від 19.08.2025 року про сплату суми 8 800 гривень сплата за ОСОБА_2 за послуги згідно рахунку № 1. Так як автомобіль Opel Vektra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_2 є сумісної власністю подружжя, то ї сплата за його ремонт також повинно бути між подружжям солідарною, навпіл 8800: 2 = 4400 гривен. Про те, що автомобіль вийшов з ладу відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 знала, але участі у сплаті за виконану роботу за його ремонт, не брала, просто відмовилась заявивши, що вона цим автомобілем не користується.

Відповідно до частини першої статті 69 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). (т.2, а.с. 86-87)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Грубіян Л.І. від 26.05.2014 року відкрито провадження по справі.(а.с.18, т.1)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Грубіян Л.І. від 18.08.2014 року накладено арешт на автомобіль «Opel Vectra»,1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (а.с.29, т.1)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Грубіян Л.І. від 15.10.2014 року накладено заборону вчиняти певні дії, а саме: заборонити відчуження домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві особистої власності ОСОБА_2 . (а.с.84, т.1)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Грубіян Л.І. від 30.10.2014 року заявлено самовідвід. (а.с.112, т.1)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Жигуліним С.М. від 05.11.2014 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та визначення порядку користування будівлею.(а.с.123 т.1)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Жигуліним С.М. від 05.11.2014 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та визначення порядку користування будівлею зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі №500/7051/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с 129, т.1)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Жигуліним С.М. від 10.07.2017 року відновлено провадження у справі.(а.с.134, т.1)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Жигуліним С.М. від 07.5.2018 року було прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення частини пенсії. (а.с.157-158, т.1)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Жигуліним С.М. від 11.10.2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та встановлення порядку користування будинком та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення частини пенсії зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі №500/3165/19, провадження №2/500/2238/19 за позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності та виключення будівлі зі списку спільного майна подружжя, де предметом спору є будівля за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с 199, т.1)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Жигуліним С.М. від 24.05.2024 року поновлено провадження у справі. (а.с.211, т.1)

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 17.02.2025 року, справа №500/3167/14-ц передана на розгляд судді ОСОБА_3 , у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_4 (а.с.244, т.1)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Бортейчук Ю.Ю. від 18.02.2025 року прийнято справ до свого провадження. (а.с.245, т.1)

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.04.2025 року закрито підготовче провадження по справі.(а.с.6, т.2).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21.05.2025 року

відмовлено в зупиненні провадження.(а.с.19, т.2)

22.07.2026 року позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 надано клопотання про поновлення підготовчого судового засідання (а.с.45, т.2)

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.07.2025 року

Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення підготовчого судового засідання. (а.с.51-52, т.2)

02.09.2025 року ОСОБА_2 подав до суду заперечення на уточнення до позовної заяви від 21.08.2024 року (а.с. 55-56, т. 2).

02.09.2025 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов з уточненням позовних вимог. (а.с.86-87, т.2).

03.11.2025 року від позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 надійшли уточнення до позовної заяви. (а.с.104-106, т.2).

03.11.2025 року від представника позивачки адвоката Бальжик К.Д. за первісним позовом подано відзив на зустрічну позовну заяву.(а.с.111-113, т.2).

10.11.2025 року від ОСОБА_2 надійшли заперечення на уточнення до позовної заяви від 08.10.2025 року. (а.с.125, т. 2).

10.11.2025 року від ОСОБА_2 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача від 09.10.2025 року.(а.с.126, т.2).

13.11.2025 року від ОСОБА_2 до суду надійшла відповідь на пояснення позивача від 06.10.2025 року.(а.с.128, т.2).

25.11.2025 року від ОСОБА_2 до суду надійшли доповнення до позовної заяви позивача від 08.10.2025 року. (а.с.133-136, т.2).

22.12.2925 року від ОСОБА_2 до суду надійшли уточнення до заперечення на уточнення до позовної заяви від 08.10.2025 року. (а.с.148-151, т. 2).

22.12.2025 року від ОСОБА_2 до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності. (а.с.152-153, т.2).

22.12.2025 року від ОСОБА_2 до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності. (а.с.176-177, т.2).

23.02.2026 року від ОСОБА_2 до суду надійшло уточнення до заперечення на уточнення до позовної заяви позивача від 08.10.2025 року.(а.с.178-181, т.2).

01.05.2026 року від ОСОБА_2 до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності. (а.с.196, т.2).

28.05.2026 року від ОСОБА_2 до суду надійшли уточнення до заперечення на уточнення до позовної заяви від 13.11.2025 року. (а.с.203-206, т.2).

У відкритому судовому засіданні представник позивач ОСОБА_1 та адвокат Бальжик К.Д. первісний позов підтримали, просили його задовольнити, проти зустрічного позову заперечували в повному обсязі.

У відкритому судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Максименко О.А. проти позову ОСОБА_1 заперечували в повному обсязі з підстав порушення процесуальних строків та просили застосувати строки позовної давності до позовних вимог первісного позивача, зустрічний позов підтримали, просили його задовольнити.

Під час розгляду справи здійснювалася повна фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і підставі доказів, поданих учасниками справи.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В судовому засіданні встановлено, що 29.06.1985 року було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , після укладення шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 », що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим 29.06.1985 року відділом РАЦС м. Рені Одеської області.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 26.04.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. У шлюбі знаходились у період з 29.06.1985 року по 26.04.2014 року. (а.с. 6, т. 1)

Під час знаходження у шлюбі сторонами був придбаний житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_2 , який був придбаний у 2002 році та являється спільним майном подружжя, оскільки грошові кошти були виділені для придбання житла для сім`ї відповідача, який перебував на пільговому квартирному обліку з 19.06.1985 року та згідно рішення Ренійської міської ради від 25.01.2002 року «Про затвердження протоколу житлово-побутової комісії» в черзі на отримання житла знаходилась сім`я, а не позивач особисто.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 вересня 2023 року по справі № 500/3165/19 у позові ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю відмовлено. Майно визначено судом, як спільна сумісна власність подружжя. (а.с. 249-259, т. 1).

Крім того сторонами, перебуваючи у шлюбі, 06.06.2008 року був придбаний легковий автомобіль Opel Vectra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я відповідача за первісним позовом, вартістю 29 829,05 грн., що підтверджується копією технічного паспорту і висновком про оцінку автомобіля. (а.с. 14, 15-16, т.1)

Також позивачка за первісним позовом зазначає, що в шлюбі було придбане рухоме майно, а саме меблі, просить суд виділити їй меблевий гарнітур вартістю 1 400,00 грн, набір меблів диван та два крісла вартістю 2 800,00 грн, туалетний стіл вартістю 400,00 грн.

Відповідно до архівного витягу № К-50 від 02.10.2014 року з рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради від 25.01.2002 року № 10 «Про затвердження житловопобутової комісії», було затверджено список мешканців м. Рені, які знаходяться на квартирному обліку при Ренійському міськвиконкомі станом на 01.01.2002 року, за №24 зазначений ОСОБА_2 , який був прийнятий на квартирний облік 27.02.2001 року у складі сім`ї з 4 осіб, як інвалід війни, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно протесту прокуратури Ренійського району Одеської області від 14.09.2001 року за № 15/596-01 на постанову районної комісії з питань забезпечення житлом військовослужбовців від 12.06.2001 року, перевіркою скарги мешканця м. Рені, інваліда війни 2 групи ОСОБА_2 , встановлено, що у квітні 2001 року він звернувся до Ренійської райдержадміністрації із заявою про надання коштів для придбання житла, як інваліду 2 групи, учаснику бойових дій в Афганістані. 07.06.2001 року за підписом уповноваженого представника держкомітету у справах ветеранів по Ренійському району Буценко І.І. заяви з документами стосовно ОСОБА_2 були направлені на розгляд районної комісії з питань забезпечення житлом військовослужбовців, звільнених в запас або у відставку. З посиланнями на те, що районною комісією з питань забезпечення житлом військовослужбовців, так і при вирішенні питань використання коштів районного бюджету не було застосовано діюче на той час спеціальне законодавство, зокрема Указ Президента України № 240/93 від 01.07.1993 року «Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» та № 352/93 від 21.08.1993 року «Про невідкладні заходи щодо посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» з наступними змінами і доповненнями, а також відповідними рішеннями Одеської обласної Ради і виходячи із інтересів всіх категорій пільговиків - військовослужбовців, учасників бойових дій в Афганістані та інших, передбачених діючими нормативно правовими актами. На підставі вищевикладеного, прокурор Ренійського району просив скасувати постанову районної комісії з питань забезпечення житла військовослужбовців від 12.06.2001 року (протокол № 2 від 12.06.2001 року), як таку, що суперечить вимогам закону.

Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Ренійської міської ради № 220 від 27.06.2002 року «Про затвердження протоколу житлової комісії», вирішено подати клопотання наглядовій раді при Облдержадміністрації про виділення грошових коштів для придбання квартири за рахунок фонду, передбаченого для інваліда бойових дій ОСОБА_7 , 1963 року народження.

Відповідно до протоколу № 7 від 08.08.2002 року засідання наглядової ради облдержадміністрації з контролю за витрачанням коштів, визначених пунктом 22.3 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вирішено виділити 40 739,00 грн. на придбання житла інваліду війни, учаснику бойових дій в Афганістані, ОСОБА_2 . Про що листом від 18.08.2002 року № 06-63-4311 Обласна державна адміністрація повідомила голову Ренійської державної адміністрації ОСОБА_8 у відповідь на його звернення щодо виділення коштів ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва № 174 від 29.09.1998 року, виданого виконавчим комітетом Ренійської міської ради Ренійського району Одеської області, власниками квартири АДРЕСА_4 являлись ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у рівних частках кожний, передача квартири відбулася у спільну часткову власність, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно договору дарування від 12.11.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Ренійського районного нотаріального округу Одеської області Поздєєвим О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1152, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 подарували, а Ренійська міськрада прийняла у дар квартиру АДРЕСА_4 , площа квартири складала 23,00 кв.м., зазначена квартира належала дарувальникам на підставі Свідоцтва № НОМЕР_5 про право власності на житло, виданого виконкомом Ренійської міської ради Ренійського району Одеської області 29.09.1998 року.

Листом № К-546/2 від 31.12.2014 року, наданого виконавчим комітетом Ренійської міської ради Одеської області, повідомляється, що сума грошових коштів для придбання квартири ОСОБА_2 була виділена на склад сім`ї з 4 осіб, так як таким складом він знаходився на квартирному обліку при Ренійському міськвиконкомі на момент придбання житла. Згідно до п. 55 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та надання їм житлових приміщень в Україні» житлове приміщення надається громадянину на всіх членів родини, як знаходяться з ним на квартирному обліку. Житло було придбано подружжям самостійно у м. Ізмаїлі, гроші були на рахунку Ренійської райдержадміністрації. Згідно до п. 66 вищезгаданих Правил сім`я повинна була провести відчуження квартири, в якій вони проживали до поліпшення житлових умов.

Згідно договору купівлі продажу, посвідченого 19.11.2002 року приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимовою Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 7659, ОСОБА_2 придбав за ціною 40 749,00 грн. житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 66,1 кв.м. та житловою 39,3 кв.м., що також підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 201076180 від 20.02.2020 року. На час укладання договору купівлі-продажу вищезгаданого нерухомого майна, ОСОБА_2 перебував у шлюбі із позивачкою за первісним позовом - ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України в редакції 2002 року майно набуте у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Тому до події застосовується та норма закону, яка діяла на момент виникнення такого права. На час придбання майна у 2002 році - воно є спільною сумісною власністю подружжя.

Аналогічною за змістом статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Суд критично відноситься до посилань позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про сплив строків позовної давності стосовно позовних вимог позивачки за первісним позовом стосовно визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки остання звернулась до суду з вказаним позовом вже після спливу позовної давності, яка встановлена ч.1, 2 статті 72 СКУ в три роки, так згідно ч. 1 цієї статті, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

Оскільки шлюб між сторонами розірвано 26.04.2014 року, а позивачка за первісним позовом звернулася до суду 22.05.2014 року, отже останньою не порушено строки позовної давності, оскілки, як зазначалось раніше, згідно ч. 1 ст. 72 СКУ позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

Крім того суд критично відноситься до посилань позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про сплив строків позовної давності стосовно уточнених позовних вимог позивачки за первісним позовом стосовно визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки, яка знаходиться за адресою, АДРЕСА_1 та виділення меблевого гарнітуру вартістю 1 400,00 грн, набору меблів дивану та двох крісел вартістю 2 800,00 грн, туалетного столу вартістю 400,00 грн, оскілки ОСОБА_1 раніше 09.01.2019 року своєю заявою залишила без розгляду позовні вимоги в частині користування вказаною спірною земельною ділянкою та виділення останній мебельного гарнітуру, дивану, туалетного столу.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Сплив позовної давності, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави. (постанова ВС від 03.02.2022 № 758/10335/16-ц).

У відповідності до п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами), від 20 травня 2020 року № 392; Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", від 22 липня 2020 року № 641;Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2", постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався у порядку, передбаченому законодавством України, та діє на даний час.

У відповідності до п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Відповідно до положень Закону України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", зупинення строку позовної давності припиняється 04.09.2025 року.

Враховуючи встановлення на всій території України карантину, на період дії якого строки позовної давності продовжувалися, та зупинення перебігу строку позовної давності на період дії воєнного стану, введеного в Україні, при подачі до суду уточненої позовної заяви 13.11.2025 року позивачка за первісним позовом не пропустила строк позовної давності, оскільки раніше 09.01.2019 року своєю заявою залишила вже без розгляду вказані позовні вимоги, а зупинення строку позовної давності припинилося тільки з 04.09.2025 року.

Стосовно посилання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 на те, що позивач за первісним позовом не мала жодних підстав для звернення до суду з уточненням та зміною своїх позовних вимог, через що порушено норми ЦПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні у справі «Дос Сантос Каладо та інші проти Португалії» від 31 березня 2020 року (Dos Santos Calado and Others v. Portugal, заяви № 55997/14, 68143/16, 78841/16 та 3706/17) ЄСПЛ зауважив, що у його практиці добре відомо, що «надмірний формалізм» може підірвати гарантію «практичного та ефективного» права на доступ до суду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. Такий формалізм може бути наслідком особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду справи заявника по суті і є елементом, здатним спричинити порушення права на ефективний захист з боку судів і трибуналів. Хоча право на оскарження, безумовно, залежить від визначених законом умов, суди повинні, застосовуючи процесуальні норми, уникати як надмірного формалізму, що підриває справедливість судового розгляду, так і надмірної гнучкості, що призводить до невиконання встановлених законом процесуальних умов. Сутність права на доступ до суду підривається, коли його регулювання перестає служити цілям правової визначеності та належного відправлення правосуддя і є своєрідним бар`єром, який перешкоджає стороні у справі отримати рішення по суті від компетентного суду.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року (Miragall Escolano and Others v. Spain, заява № 38366/97) та у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року (Perez de Rada Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95) Суд визначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Суд визнав це порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, відповідно до практики ЄСПЛ потрібно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм під час вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Неприйняття судом уточнених позовних вимог та подальше затягування розгляду справи та вирішення зазначеного майнового спору, який триває вже понад 12 років, свідчили б про надмірний формалізм та прямо порушували права сторін на справедливий суд, гарантовані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, попри те, що зміст уточненого позову був детально вивчений у судовому засіданні, а сторони повноцінно та всебічно висловили свої думки щодо підстав цих вимог.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Аналогічні за змістом положення містила ст. 22 КпШС України, чинна на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. При цьому в ст. 23 КпШС України було закріплено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Отже у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та визначено, що частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до спільного майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло (§§ 40, 41). У § 44 рішення зазначено, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Згідно ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, У разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Згідно зі ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України (принцип єдності долі будинку і землі), саме земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Тобто правова доля земельної ділянки слідує правовій долі розташованої на ній нерухомості, а не навпаки. А тому наявність у ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний житловий будинок, не перешкоджає поділу цього будинку та земельної ділянки.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові ВС КЦС від 18 жовтня 2023 року у справі № 504/3831/19 (провадження № 61-7849св23), відповідно до якої чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Враховуючи наведені положення норм матеріального права, хоча спірна земельна ділянка і набута у власність стороною в порядку безоплатної приватизації, однак оскільки на ній знаходиться будинок, який є спільною власністю подружжя та який підлягає поділу, то до позивача переходить право власності на земельну ділянку у розмірі частки права власності спільного будинку відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник, частка якого не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості своєї частки. У правовідносинах, в яких позивач просить припинити своє право на частку у спільному майні та отримати компенсацію на свою користь, обов`язкового попереднього внесення грошової суми на депозитний рахунок суду не вимагається. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.03.2021 р. у справі № 501/2211/18, від 03.02.2020 р. у справі № 235/5146/16-ц, від 03.06.2020 р. у справі № 487/6195/16-ц, від 30.09.2020 р. у справі № 552/1514/19.

Відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження проведеного «ПП ОСОБА_11 » від 21.05.2014 року вартість автомобіля «Opel Vectra»,1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_6 , робочий об`єм двигуна 1 796 см3 становить на дату оцінки 29 829,05 грн.

Суд не приймає до уваги звіт про незалежну оцінку автомобіля «Opel Vectra»,1992 року, державний номер НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_6 , робочий об`єм двигуна 1 796 см3 виготовлений ТОВ «АЛЬФА-ТЕКНОР», згідно якого вартість зазначеного транспортного засобу на дату оцінки складає 14 245,00 грн., що на момент розгляду справи не може бути реальною його ринковою вартістю, є сумнівною для суду з огляду на те, що вартість поточного ремонту автомобіля «Opel Vectra»,1992 року, державний номер НОМЕР_1 по заміні радіатора охолодження, бензонасоса, датчика ввімкнення радіатора, паливного фільтру та охолоджуючої рідини згідно з Актом виконаних робіт № 1/ВІР від 01.08.2025 року виконавцю ремонтних робіт ТОВ «Віраж 2017» згідно рахунку № 1 від 01.08.2025 років становила грошова сума у розмірі 8 800 гривень, що становить більше половини від оціночної вартості автомобіля встановленої у звіті про незалежну оцінку ТОВ «АЛЬФА-ТЕКНОР».

Оскільки автомобіль є неподільною річчю та зареєстрований за ОСОБА_2 , який фактично ним користується одноосібно з моменту розірвання між сторонами шлюбу, тоді як ОСОБА_1 позбавлена можливості користуватися автомобілем та виділити в натурі 1/2 частку автомобіля, суд вважає за доцільне визнати право власності на автомобіль за ОСОБА_2 з одночасним стягненням з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості його частки в розмірі 14 914,52 грн.

Вирішуючи первісні позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя, на підставі вищевикладеного, суд доходить висновку щодо їх часткового задоволення, а саме:

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, якій розташований за адресою, АДРЕСА_1 .

Визнати право власності на 1/2 частку земельної ділянки яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Opel Vectra»,1992 року, державний номер НОМЕР_1 з одночасним стягненням з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості його 1/2 частки в розмірі 14 914,52 грн.

Виділити ОСОБА_1 меблевий гарнітур вартістю 1400,00 грн, набір меблів - диван та два крісла вартістю 2 800,00 грн. туалетний стіл вартістю 400,00 грн.

Виділити ОСОБА_2 шафу-купе вартістю 4400,00 грн, диван кутовий вартістю 2200,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя, суд доходить висновку щодо відмови у його задоволенні.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення частини пенсії, суд доходить наступного висновку.

Так, позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути на його користь з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 частину із суми 5 618,00 гривень що дорівнює = 2 809 гривень 00 копійок зі сплаченого ОСОБА_2 , шляхом стягування виконавчої службою з його пенсії 5 618 гривень 26 копійок, заборгованості за користування електроенергією, згідно з виконавчим листом № 2-1414/11 від 13.06.2013 року, та суму виконавчого збору у розмірі 601 гривень 66 коп., загальна сума до стягнення становила 5 618 гривень 26 коп., який зазначений у довідці відділу виконавчої служби (5618 : 2 = 2 809,00 гривень).

Свою вимогу мотивує тим, що згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Крім того, згідно ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Проте, згідно рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 березня 2012 року справа № 2-1417/11 ОСОБА_2 оскаржував рішення комісії ІРЕМ від 31.08.2010 року, Разом з тим до суду надійшов зустрічний позов від відкритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія Одесаобленерго» в особі Ізмаїльського району електричних мереж про стягнення збитків в сумі 7 508,00 грн, мотивуючи тим що відповідачем було допущено порушення Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1416 від 22.11.1999 року, виражене в облаштуванні прихованої проводки, виведений фазний дріт живлячий будинок поза приладами обліку. При виключеному фазному запобіжнику електрична енергія що споживається приладом обліку не враховується, в зв`язку з чим було складено Акт про порушення правил користування електричною енергією для населення № 00755409 від 30.08.2010 року, на підставі якого нарахована сума збитку в розмірі 7508, від виплати якої відповідач ухилявся. (а.с 111-114, т. 2).

Таким чином позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 погашав не заборгованість за користування електроенергією, а шкоду, заподіяну відкритому акціонерному товариству «Енергопостачальна компанія Одесаобленерго» в особі Ізмаїльського району електричних мереж, через допущення ним порушення Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1416 від 22.11.1999 року, виражене в облаштуванні прихованої проводки, виведений фазний дріт живлячий будинок поза приладами обліку.

Отже зазначена заборгованість виникла внаслідок правопорушення, вчиненого особисто позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 , таким чином збитки за актом про порушення є його особистим зобов`язанням, оскільки вони виникли не з правочину (договору), укладеного в інтересах сім`ї, а внаслідок його деліктних протиправних дій.

Позивачем ОСОБА_2 не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 знала про його протиправні дії з порушення Правил користування електричною енергією та не доведено, що ці дії було вчинені в інтересах сім`ї, а отримане благо пішло на потреби родини.

Таким чином не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_1 частини із суми 5 618,00 гривень що дорівнює = 2 809 гривень 00 копійок зі сплаченого ОСОБА_2 , шляхом стягування виконавчою службою з його пенсії 5 618 гривень 26 копійок, у рахунок погашення шкоди, згідно з виконавчим листом № 2-1414/11 від 13.06.2013 року, та суми виконавчого збору у розмірі 601 гривень 66 копійок.

Крім того, позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути на його користь з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 суму в 4 400,00 гривень що становить половину суми за ремонт автомобіля Opel Vektra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 згідно з Актом виконаних робіт № 1 ВІР от 01.08.2025 року та платіжної інструкції № 8388352544504698 від 19.08.2025 року про сплату суми 8 800 гривень, сплата ОСОБА_2 за послуги згідно рахунку № 1, сума яка складає в цілому 8 800 гривень (8800 : 2 = 4 400 гривень).

Свою вимогу мотивує тим, що у липні 2025 року автомобіль Opel Vektra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який є сумісною власністю подружжя зламався і ОСОБА_2 змушений був його віддати на ремонт до ТОВ «Віраж 2017». Згідно з Актом виконаних робіт № 1/ВІР від 01.08.2025 року було виконано ремонт автомобіля Opel Vektra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який є сумісною власністю подружжя, та ним була сплачена виконавцю ремонтних робіт ТОВ «Віраж 2017» згідно рахунку № 1 від 01.08.2025 року грошова сума у розмірі 8 800 гривень, а отже, в розумінні ст. 65, 69 СК України, ці витрати підлягають розподілу між подружжям.

Проте, як було встановлено раніше судом, сторони у шлюбі знаходились у період з 29.06.1985 року по 26.04.2014 року, а автомобіль Opel Vektra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 зламався у липні 2025 року, тобто, на момент поломки, сторони понад одинадцять років вже не знаходилися у шлюбі, автомобіль зареєстрований саме за ОСОБА_2 , який фактично ним і користується та несе витрати по утриманню вказаної речі, якою він користується у власних інтересах, тоді як ОСОБА_1 позбавлена можливості користуватися автомобілем, посвідчення водія відповідної категорії не отримувала, доказів зворотного суду не надано. Крім того, суду не надано доказів того, що позивач за зустрічним позовом погоджував з відповідачкою за зустрічним позовом ОСОБА_1 вказані витрати на ремонт автомобіля та те, що остання надавала свою згоду на його ремонт. Також позивачем за зустрічним позовом неодноразово в судовому засіданні зазначалося про те, що відповідачка за зустрічним позовом жодного разу не користувалася спірним автомобілем, посвідчення водія відповідної категорії не має.

Таким чином не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_1 половини суми за ремонт автомобіля Opel Vektra, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_1 згідно з Актом виконаних робіт № 1 ВІР от 01.08.2025 року та платіжної інструкції № 8388352544504698 від 19.08.2025 року про сплату суми 8 800 гривень, сплата ОСОБА_2 за послуги згідно рахунку № 1, сума яка складає в цілому 8 800 гривень (8800 : 2 = 4 400 гривень), оскільки такі витрати були понесені в інтересах позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , а не в спільних інтересах сторін по справі.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою ст. 89 ЦПК встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші досліджені в судовому засіданні докази суд не бере до уваги, оскільки вони не стосуються предмету доказування і не мають значення для розгляду справи в розумінні статті 77 ЦПК України.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд відповідно до статті 80 ЦПК України вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Вимоги щодо скасування заходів забезпечення позову підлягають вирішенню в порядку статті 158 ЦПК України.

Питання щодо розподілу судових витрат підлягають вирішенню у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про розподіл майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , право власності на 1/2 частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , право власності на 1/2 частки земельної ділянки (кадастровий номер 5110600000:01:040:0224, загальною площею 0,0406 га) яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , право власності на автомобіль Opel Vectra»,1992 року, державний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_6 , робочий об`єм двигуна 1 796 см3, з одночасним стягненням з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки в розмірі 14 914 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот чотирнадцять) гривень 52 копійки, припинивши право спільної сумісної власності на даний транспортний засіб.

Виділити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , меблевий гарнітур вартістю 1400 (одна тисяча чотириста) гривень 00 копійок, набір меблів - диван та два крісла вартістю 2 800 (дві тисячі вісімсот) гривень 00 копійок, туалетний стіл вартістю 400 (чотириста) гривень.

Виділити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , шафу-купе вартістю 4 400 (чотири тисячі) гривень 00 копійок, диван кутовий вартістю 2200 (дві тисячі двісті) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення частини пенсії та витрат на ремонт автомобіля - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя:Ю.Ю.Бортейчук