Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №757/57743/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/57743/25-ц

пр. 2-6439/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

за участю секретаря судового засідання - Ємець Д.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що між нею та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

На відкритий у відповідача банківський рахунок позивача надходили пенсійні виплати, які, за твердженням позивача, були її єдиним постійним доходом та використовувалися для забезпечення власних потреб і потреб неповнолітнього сина.

У подальшому АТ КБ «ПриватБанк» було встановлено обмеження щодо здійснення операцій за рахунком позивача у зв`язку з необхідністю проведення актуалізації її даних.

Після встановлення Банком відповідних обмежень на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 3 028 грн та 600 грн, якими позивач не мала можливості розпорядитися у зв`язку з діючими обмеженнями за рахунком.

Позивач вважала такі дії Банку неправомірними та такими, що порушують її право на вільне розпорядження належними їй грошовими коштами.

У подальшому належні позивачу грошові кошти були їй повернуті.

Разом із тим позивач вважає, що внаслідок тимчасового обмеження можливості розпоряджатися коштами їй завдано майнової та моральної шкоди.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 3 638 грн у відшкодування майнової шкоди, 172 грн пені та 50 000 грн у відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами відкрито провадження та роз`яснено відповідачу право надати у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали надати відзив на позовну заяву.

31 грудня 2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній в якому заперечив проти задоволення позову заперечувао та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач зазначив, що правовідносини між Банком та позивачем виникли на підставі укладеного між сторонами договору банківського обслуговування, складовими якого є анкета-заява, Умови та Правила надання банківських послуг та тарифи Банку.

Відповідач посилався на те, що як суб`єкт первинного фінансового моніторингу Банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку клієнтів, забезпечувати актуальність отриманих та наявних документів, даних та інформації про клієнта, а також вживати передбачених законодавством заходів у разі невиконання клієнтом вимог щодо надання необхідних для такої перевірки документів та відомостей.

За твердженням відповідача, позивачу було запропоновано пройти процедуру актуалізації даних, однак відповідну вимогу Банку вона не виконала.

У зв`язку із цим встановлення обмежень на здійснення операцій за рахунком позивача відповідач вважає правомірним та таким, що здійснене на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів.

Також відповідач зазначив, що належні позивачу грошові кошти Банком не привласнювалися та були повернуті позивачу.

Відповідач вважав недоведеними факт заподіяння позивачу майнової та моральної шкоди, причинний зв`язок між діями Банку та заявленою шкодою, а також протиправність поведінки Банку.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 20.05.2010 позивачкою підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (додаток - копія Анкети-заяви від 20.05.2010). Підписанням зазначеної Анкети-заяви Позивачка погодилась, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами банка складають договір про надання банківських послуг між ОСОБА_1 та Банком.

В подальшому Позивачка неодноразово зверталась до АТ КБ "ПриватБанк" та підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 18.12.2015, від 21.10.2019, від 13.08.2020, Заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг від 28.02.2024.

28.08.2025 у клієнта сплинув строк актуалізації даних, внаслідок чого було застосовано обмеження для зняття коштів.

Листом від 03.10.2025 № 20.1.0.0.0/7- 250905/27023 Позивачку було повідомлено про те, що нею не було пройдено процедуру актуалізації даних, у зв`язку з чим обслуговування було обмежено, і для проходження процедури актуалізації даних їй необхідно звернутись до Банку.

У разі непроходження процедури актуалізації впродовж 180 днів буде відмовлено у підтриманні ділових відносин, після чого клієнт зможе звернутися до Банку для перерахування залишку коштів

Матеріалами справи підтверджується, що грошові кошти, неможливістю розпорядження якими позивач обґрунтовує свої вимоги, були зараховані на її рахунок вже після встановлення Банком відповідних обмежень.

Зокрема, після встановлення обмежень на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 3 028 грн, а в подальшому 600 грн.

Отже, на момент надходження зазначених грошових коштів обмеження щодо здійснення операцій за рахунком позивача вже діяли.

Обставина того, що позивач не пройшла запропоновану Банком процедуру актуалізації даних, сторонами не заперечується.

Також із матеріалів справи встановлено, що у подальшому належні позивачу грошові кошти були їй повернуті.

Надаючи оцінку правомірності дій відповідача, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у випадках, передбачених законодавством у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів.

Таким чином, встановлена цивільним законодавством гарантія вільного розпорядження клієнтом коштами на банківському рахунку не виключає можливості встановлення відповідних обмежень у випадках та порядку, передбачених законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у відповідній частині, є Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Відповідно до статті 6 вказаного Закону банки є суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Згідно зі статтею 8 цього Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, зокрема, здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів, забезпечувати відповідно до законодавства належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до статті 11 Закону належна перевірка включає, зокрема, ідентифікацію та верифікацію клієнта, проведення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, а також забезпечення актуальності отриманих та існуючих документів, даних та інформації про клієнта.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт зобов`язаний надати інформацію та/або офіційні документи, необхідні для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.

Отже, забезпечення актуальності відомостей про клієнта є складовою встановленого законом обов`язку Банку щодо здійснення належної перевірки, якому кореспондує обов`язок клієнта надати необхідні для такої перевірки відомості та документи.

Порядок виконання банками зазначених обов`язків деталізовано Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 травня 2020 року № 65.

Положенням № 65 передбачено обов`язок банку забезпечувати актуалізацію даних про клієнта з періодичністю, визначеною залежно від установленого рівня ризику ділових відносин, а також в інших передбачених законодавством та внутрішніми документами банку випадках.

Таким чином, вимога Банку щодо актуалізації відомостей про клієнта сама по собі не є довільним втручанням у договірні відносини сторін, а спрямована на виконання покладених на Банк законом обов`язків як суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Крім того, відповідний обов`язок клієнта передбачений Умовами та Правилами надання банківських послуг, які регулюють договірні відносини сторін.

З матеріалів справи судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» повідомило позивача про необхідність актуалізації даних.

При цьому позивач не заперечує тієї обставини, що процедуру актуалізації не пройшла.

Статтею 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» передбачені випадки, за яких суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення або підтримання ділових відносин, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку, а також відмовитися від проведення фінансової операції.

Відповідні положення деталізовані Положенням № 65, яке регламентує дії банку у разі неможливості здійснення належної перевірки клієнта та порядок припинення ділових відносин.

Отже, законодавство не лише покладає на Банк обов`язок здійснювати належну перевірку та актуалізацію відомостей про клієнта, але й передбачає правові наслідки неможливості завершення такої перевірки.

При цьому припинення або обмеження банківського обслуговування не припиняє права власності клієнта на грошові кошти, які знаходяться на його рахунку.

Положенням № 65 передбачено механізм повернення залишку коштів клієнту у разі припинення ділових відносин, зокрема шляхом їх виплати або перерахування за наданими клієнтом реквізитами.

Як встановлено судом, належні позивачу грошові кошти Банком не привласнювалися та у подальшому були їй повернуті.

Матеріали справи не містять доказів того, що після виникнення передбачених законодавством підстав для повернення залишку коштів та вчинення позивачем необхідних для цього дій Банк безпідставно відмовляв у поверненні належних їй коштів.

Суд також враховує, що грошові кошти у розмірі 3 028 грн та 600 грн надійшли на рахунок позивача не до встановлення Банком обмежень, а вже після їх встановлення, тобто у період, коли обмеження щодо здійснення операцій за рахунком уже діяли.

Таким чином, із встановлених судом обставин не вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» спочатку прийняло належні позивачу кошти на рахунок, а після цього без передбаченої законом підстави обмежило можливість розпорядження ними.

На момент зарахування спірних коштів режим обмеженого здійснення операцій за рахунком уже був установлений у зв`язку з необхідністю проведення актуалізації даних клієнта, яку позивач не пройшла.

За таких обставин суд не встановив, що АТ КБ «ПриватБанк» діяло поза межами наданих йому законом повноважень або всупереч установленому законодавством порядку здійснення належної перевірки клієнта.

Посилання позивача на положення статті 1074 ЦК України не спростовують такого висновку, оскільки зазначена норма допускає обмеження права розпорядження коштами у випадках, установлених законом, а законодавство у сфері фінансового моніторингу покладає на Банк обов`язок щодо здійснення належної перевірки клієнта та передбачає правові наслідки неможливості її завершення.

Щодо вимоги про відшкодування майнової шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для покладення на особу обов`язку з відшкодування шкоди необхідним є встановлення сукупності передбачених законом умов цивільно-правової відповідальності, а саме: протиправної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини у випадках, коли законом не передбачено відповідальності незалежно від вини.

Позивач обґрунтовує наявність майнової шкоди неможливістю розпорядитися грошовими коштами, які надійшли на її рахунок після встановлення Банком обмежень.

Грошові кошти у розмірі 3 028 грн та 600 грн були зараховані на рахунок позивача вже після встановлення обмежень, тобто на момент їх надходження режим обмеженого здійснення операцій за рахунком уже діяв.

При цьому зазначені грошові кошти Банком не списувалися, не були привласнені відповідачем та не були втрачені позивачем, а в подальшому були їй повернуті.

Сам по собі факт тимчасової неможливості розпоряджатися належними особі грошовими коштами не свідчить про виникнення реальних збитків у розмірі самих таких коштів.

Крім того, судом не встановлено протиправності поведінки АТ КБ «ПриватБанк», що є необхідною передумовою застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивачем не доведено ані протиправності поведінки відповідача, ані факту заподіяння їй реальних майнових збитків у заявленому розмірі, а тому вимога про відшкодування майнової шкоди задоволенню не підлягає.

Вимога позивача про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» пені заявлена у зв`язку з твердженням про неналежне виконання Банком своїх зобов`язань щодо забезпечення можливості розпорядження належними позивачу грошовими коштами та є похідною від основних вимог позивача.

Оскільки за результатами розгляду справи судом не встановлено неправомірності дій АТ КБ «ПриватБанк» та порушення ним прав позивача, відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді пені.

У зв`язку з відмовою у задоволенні основних позовних вимог похідна вимога про стягнення пені також задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з порушенням її права власності.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених законом.

Отже, необхідною передумовою виникнення права на відшкодування моральної шкоди є встановлення порушення права особи внаслідок неправомірного рішення, дії чи бездіяльності відповідача.

Позивач в обґрунтування заявленої вимоги посилалася на те, що внаслідок неможливості розпоряджатися грошовими коштами вона зазнала душевних переживань, була змушена змінити звичний спосіб життя та зазнала труднощів із забезпеченням повсякденних потреб своїх та неповнолітнього сина.

Суд враховує, що тимчасова неможливість користування грошовими коштами може об`єктивно спричинити особі певні незручності та негативні переживання.

Разом із тим сам факт виникнення таких незручностей не є безумовною підставою для покладення на іншу особу обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Для застосування відповідного способу цивільно-правової відповідальності необхідним є встановлення неправомірності поведінки відповідача та причинного зв`язку між такою поведінкою і моральною шкодою.

Як установлено судом, вимога АТ КБ «ПриватБанк» щодо актуалізації даних позивача була пов`язана з виконанням Банком покладених на нього законодавством обов`язків як суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Позивач відповідну процедуру актуалізації не пройшла.

Грошові кошти у розмірі 3 028 грн та 600 грн надійшли на рахунок позивача вже після встановлення обмежень щодо здійснення операцій за ним, а в подальшому були повернуті позивачу.

За встановлених обставин судом не встановлено неправомірного рішення, дії чи бездіяльності АТ КБ «ПриватБанк», які могли б бути правовою підставою для відшкодування моральної шкоди.

Крім того, позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували характер та обсяг заявлених моральних страждань саме внаслідок неправомірної поведінки відповідача.

За таких обставин вимога про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» 50 000 грн моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено неправомірності поведінки АТ КБ «ПриватБанк», наявності майнової шкоди у заявленому розмірі та причинного зв`язку між діями відповідача і заявленими негативними наслідками.

Натомість установлені судом обставини свідчать про те, що вимога Банку щодо актуалізації відомостей про клієнта була пов`язана з виконанням вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу, позивач відповідну актуалізацію не пройшла, спірні кошти надійшли на рахунок уже після встановлення обмежень, а в подальшому були повернуті позивачу.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Вовк