Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №607/23482/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/23482/25Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.

Провадження № 22-ц/817/956/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

cуддів — Костіва О.З., Хоми М.В.

за участю секретаря – Хоміцької С.О.,

представників позивача Щирби А.В. та

відповідача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу №607/23482/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Вельможко Олег Олександрович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2026 року (ухвалене суддею Позняком В.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Дзюбановська Ольга Ігорівна, про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом (в подальшому було подано заяву про уточнення позовних вимог) до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - Приватний нотаріус Дзюбановська Ольга Ігорівна.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що його бабуся - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після чого відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0816 га.

Зазначав, що за життя спадкодавиця склала заповіт від 12.03.2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чікало Н.М., яким заповіла йому усе належне їй майно, в тому числі цей житловий будинок та земельну ділянку. Інших спадкоємців за заповітом не має.

Вказував на те, що після смерті бабусі звернувся до приватного нотаріуса Дзюбановської О.І. із заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Однак, постановою нотаріуса №130/02-31 від 19.08.2025 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва через неможливість встановити склад спадкового майна та визначити точний розмір часток у будинку.

Звертав увагу на те, що відповідно до довідки ТОВ «МБТІ» колишній співвласник ОСОБА_5 виділив належні йому 12/25 часток у самостійний об`єкт нерухомості - будинок АДРЕСА_1 .

Після такого виділу у співвласників будинку АДРЕСА_1 фактично залишилось 13/25 часток будинку, однак перереєстрація часток проведена не була.

Вважав, що з урахуванням прийнятої спадкодавицею спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_6 та частки у спільному майні подружжя, фактична частка ОСОБА_4 у даному об`єкті нерухомості становила 2/3 (4/6) його частини.

Крім того, зазначав що на частку у спадщині також претендує його тітка - ОСОБА_1 (дочка померлої), посилаючись на свій непрацездатний вік, а тому також просив зменшити розмір її обов`язкової частки у спадщині у десять разів, оскільки остання тривалий час проживає за межами України, зокрема в Ізраїлі, а зараз в Канаді, не приїжджала сюди, не проживала разом із матір`ю, не вела з нею спільного господарства, не доглядала її, не брала участі у витратах на утримання будинку, між нею та матір`ю були неприязні стосунки, а фактичний догляд за бабусею здійснював лише він.

Стверджував, що після смерті бабусі саме він оплачував комунальні послуги та утримував будинок, що підтверджується долученими квитанціями.

Також, заперечував право ОСОБА_1 на обов`язкову частку у спадщині з тих підстав, що відповідачка не надала доказів наявності необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком, а тому, на його думку, не довела свого статусу непрацездатної особи.

На підставі наведеного, просив:

- зменшити розмір обов`язкової частки ОСОБА_1 у спадщині в десять разів;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 144,3 м.кв., в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,0816 га, що розташована по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

В грудні 2025 року ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Зустрічний позов обґрунтовувала тим, що після виділення ОСОБА_5 належної йому частки житлового будинку в окремий об`єкт нерухомості за АДРЕСА_1 , частки її - ОСОБА_3 та сестри - ОСОБА_1 у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 становили по 1/6 частки кожній.

Вказувала на те, що за життя їх мати - ОСОБА_4 заповіла внуку - ОСОБА_2 усе належне їй майно, у тому числі будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, однак нотаріус установив неможливість визначити склад спадкового майна та конкретний розмір частки спадкодавиці.

Відтак просила визнати за нею право власності на 1/6 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 144,3 м.кв. та 1/6 частки земельної ділянки площею 0,0816 га, що розташована по АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 — на 4/6 частки цього майна, в порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - Приватний нотаріус Дзюбановська Ольга Ігорівна, про визнання права власності на спадкове майно - задоволено частково.

Зменшено розмір обов`язкової частки ОСОБА_1 у спадщині після смерті ОСОБА_4 з 1/4 частки спадкового майна до 1/8 частки спадкового майна.

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 на 7/12 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 144,3 м.кв..

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 на 7/12 частки земельної ділянки площею 0,0816 га, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:12:014:0037.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 144,3 м.кв.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину земельної ділянки площею 0,0816 га, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:12:014:0037.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Вельможко О.О. просить рішення суду першої інстанції скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру обов`язкової частки ОСОБА_1 у спадщині відмовити в повному обсязі, вирішити питання про визнання права власності за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом на частки нерухомості, з урахуванням повної обов`язкової частки ОСОБА_1 у спадщині.

Зазначає, що ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_4 , і дійсно значний період часу мешкає за межами України, спочатку в Ізраїлі, а на теперішній час в Канаді. Фізичної можливості приїздити до України не має внаслідок віку та стану здоров`я, побутових та сімейних обов`язків за місцем проживання та матеріальної спроможності внаслідок віддаленості Ізраїлю, а потім Канади від України.

Стверджує, що не зважаючи на це, ОСОБА_1 не втрачала родинного зв`язку з матір`ю, отримувала від неї листи, систематично спілкувалася з нею телефоном та за потреби і за власною ініціативою надсилала грошові кошти своїй матері та іншим родичам, включно із позивачем ОСОБА_2 , коли у того були проблеми.

Зазначає, що той факт, що ОСОБА_1 надсилала своїй матері грошові кошти визнавав і сам ОСОБА_2 у телефонній розмові, яка було записана ОСОБА_1 .

Вважає, що запис цієї розмови не законно не було досліджено судом першої інстанції.

Вказує на те, що у ОСОБА_1 збереглася частина квитанцій про грошові перекази на ім`я її двоюрідної сестри, яка передавала кошти її матері, які було надано суду першої інстанції.

Звертає увагу на те, що для спілкування з матір`ю ОСОБА_1 передплачувала спеціальний пакет мобільних послуг для спілкування з Україною. На смартфоні ОСОБА_1 збереглася частина даних про ці переплати та дані про телефонні розмови з матір`ю (скріншоти було надано).

Стверджує, що матеріальне становище матері ОСОБА_1 було нормальним, оскільки вона отримувала пенсію та здавала частину кімнат в своєму будинку (включно із частиною будинку, що належала ОСОБА_1 як спадщина після батька) в оренду та отримувала орендну плату. Також мати продавала смородину, малину, полуницю з городу і купляла євро, долари.

Зазначає, що навіть коли ОСОБА_1 відправляла матері гроші вона не брала гривні, а тільки євро або долари.

Вказує на те, що в телефонних розмовах мати повідомляла ОСОБА_1 про те, що вона б хотіла щоб остання приїхала і отримала від неї частину грошей, які вона заощадила перед смертю (посилається на те, що в записі телефонної розмови ОСОБА_2 підтверджує, що забрав з будинку бабці 20 000 доларів).

Вважає, що на підтвердження того, що у ОСОБА_1 з матір`ю були нормальні відносини свідчить та обставина, що мати у 2007 році попросила ОСОБА_1 надіслати їй довіреність для оформлення права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 і на підставі цієї довіреності ОСОБА_4 здійснила приватизацію вказаної земельної ділянки 3-х осіб, включно з ОСОБА_1 та зазначає, що дана обставина справи судом першої інстанції була проігнорована при дослідженні недостовірних тверджень ОСОБА_2 та сумнівних показах свідків з його боку.

Стверджує, що стан здоров`я матері ОСОБА_1 загалом був нормальним і вона самостійно могла забезпечувати свої потреби фактично до самої смерті лише кілька місяців до смерті її здоров`я погіршилося, і остання телефоном домовлялася із своєю двоюрідною сестрою проте, щоб вона прийшла до її матері, допомогла їй із побутовими потребами.

Зазначає, що заявити свою родичку в якості свідка ОСОБА_1 не змогла, оскільки її родичка боїться фізичної розправи з боку ОСОБА_2 .

Посилається на те, що через двоюрідну сестру за місяць до смерті матері ОСОБА_1 передала більше 15 000 грн. своїй рідній сестрі – ОСОБА_3 , яка дійсно доглядала за мамою.

Вказує на те, що останні десять років ОСОБА_2 по телефону погрожував ОСОБА_1 , в разі її повернення до Тернополя. Коли ОСОБА_1 з мамою розмовляла і він був у неї в хаті, він виривав у мами ОСОБА_1 трубку і кричав що вона хоче від його бабці і чого це вона дзвонить своїй матері. Більш того, коли ОСОБА_7 , старший онук ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 в 2018 році приїздив навідати бабусю, то він не зміг гостювали більше доби, бо ОСОБА_2 йому погрожував фізичною розправою, і ОСОБА_7 був змушений швидко поїхати.

Вказує на те, що після цього ОСОБА_2 змусив бабцю оформлювати документи на дім та заповіт.

Звертає увагу на те, що в останній місяць життя до матері ОСОБА_1 переїхала жити її сестра, тому ОСОБА_1 була впевнена, що її мати отримує необхідну допомогу.

Про те, що її мати нібито потребувала сторонньої допомоги в інший період ніж вказано вище ОСОБА_1 не знала, їй ані мати, ані сестри, ані племінник про це не повідомляли. Більш того, вважає, що необхідність стороннього догляду оформлялася для оформлення позивачу ОСОБА_2 відстрочки від мобілізації без належних на те підстав, оскільки у телефонних розмовах ніяких проявів значних когнітивних розладів у матері не відчувалося.

Вважає, що медична документація ОСОБА_4 судом першої інстанції була отримана з грубими порушеннями порядку, встановленого ЦПК України і відповідно незаконно прийнята до уваги в якості доказу, крім того з цієї документації ніяк не випливає, що хтось, а особливо позивач – ОСОБА_2 цей догляд здійснював.

Посилається на те, що ніяких належних та допустимих доказів тої обставини, що мати спадкодавиця значний період потребувала сторонньої та матеріальної допомоги і ОСОБА_1 було про це відомо і вона умисно ухилялася від надання цієї допомоги в матеріалах справи немає.

Вказує на те, що після смерті матері ОСОБА_1 надсилала кошти на її поховання.

Також вказує, що за життя мати неодноразово скаржилася ОСОБА_1 на поведінку ОСОБА_2 , який ображав бабцю та належним чином не виконував її прохань, повідомляла, що хотіла скасувати заповіт, проте боялася онука, а також просила у разі виникнення підозрілих обставин повідомити її двоюрідну сестру та поліцію.

Зазначає, що після смерті матері ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 придбати в неї частку будинку за заниженою вартістю, а після її відмови вдавався до образ і погроз.

Саме після цієї розмови ОСОБА_1 вирішила подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Посилається на те, що показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суд першої інстанції виклав неправильно та оцінив без зв`язку з іншими доказами.

ОСОБА_8 показав, що є сусідом спадкодавиці, про погані стосунки ОСОБА_1 з матір`ю знає з одного випадку бійки у 1997 році, після виїзду ОСОБА_1 за кордон не бачив її спілкування з матір`ю та не зміг конкретизувати характер їхніх відносин.

ОСОБА_9 про характер відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 нічого не повідомила, а лише зазначила, що ОСОБА_1 давно виїхала за кордон і вона її не бачила.

Вважає помилковим висновок суду про те, що ОСОБА_1 понад тридцять років не підтримувала особистих контактів із матір`ю, оскільки він спростовується довіреністю від 12 серпня 2007 року, листами ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та записом телефонної розмови.

Висновок про те, що ОСОБА_2 фактично взяв на себе всі обов`язки з догляду та утримання спадкодавиці, також нічим не підтверджений, оскільки він проживав окремо від бабці та приходив до неї лише кілька разів на місяць, а останній місяць разом із ОСОБА_4 постійно проживала її дочка ОСОБА_3 .

Доказів надання ОСОБА_2 грошових коштів, ліків чи продуктів суду не надано.

Зазначає, що суд першої інстанції не встановив усіх обставин щодо потреби ОСОБА_4 у сторонньому догляді.

Звертає увагу на те, що таку потребу було встановлено лише 21 листопада 2024 року, а померла вона ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Щодо порушення норм процесуального права вказує, що суд незаконно розглянув вимогу ОСОБА_2 про зменшення обов`язкової частки у спадщині, оскільки така вимога не була заявлена належним чином, а викладена в заяві про допит свідків, яка не відповідала вимогам статей 175–177 ЦПК України, та за відсутності доказів направлення цієї заяви всім учасникам справи.

Вважає, що суд не дослідив усі зібрані докази та не надав їм оцінки в сукупності, чим порушив вимоги статей 89, 263 ЦПК України.

Також зазначає, що суд прийняв медичну документацію як доказ із порушенням статей 44, 78, 81, 83, 89, 126 ЦПК України, оскільки письмове клопотання про її витребування у встановлений законом строк разом із заявою про зменшення обов`язкової частки не подавалося, як і клопотання про поновлення строку на подання доказів.

Вказує на те, що запис телефонної розмови ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 , поданий разом із запереченнями на додаткові позовні вимоги, суд першої інстанції не дослідив та мотивів відмови в його дослідженні не навів.

З посиланням на частину першу статті 1241 ЦК України та правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 707/2048/17, від 23 січня 2020 року у справі № 497/51/18, від 31 березня 2021 року у справі № 637/882/19 (провадження № 61-8090св20), звертає увагу на те, що заявляючи вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки, позивач повинен довести суду та підтвердити належними і допустимими доказами підстави такого зменшення, зокрема, відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки в зв`язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Стверджує, що нічого з вищевказаного судом першої інстанції встановлено не було, а нібито послаблення сімейних та родинних зв`язків не є підставою для застосування вказаної норми права.

Посилання суду на необхідність стороннього догляду ОСОБА_4 в останній місяць її життя не дає достатніх підстав для застосування статті 1241 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 постійно проживає в Канаді та в силу віку, матеріального становища та віддаленості проживання має великі труднощі з терміновим приїздом до України, тим більше, що вона знала, що до мами переїхала її рідна сестра, а грошима вона допомагала.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 від імені якого діє адвокат Кіцану А.Л. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, а висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Вважає, що судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 близько 30 років проживає за межами України та фактично самоусунулася від життя матері. Свідок ОСОБА_8 підтвердив, що відповідачка виїхала у 1997 році й відтоді він її не бачив, а стосунки між нею та матір`ю були неприязними, аж до фізичних сутичок у минулому.

Натомість ОСОБА_2 із 1986–1987 років постійно проживав із бабусею, систематично доглядав її, забезпечував побутові потреби та оплачував комунальні послуги до її смерті.

Вважає, що суд справедливо вказав, що надання скаржниці повного розміру обов`язкової частки призвело б до нівелювання волі заповідача, яка мала намір передати майно онукові, котрий фактично опікувався нею до моменту смерті.

Звертає увагу на те, що надані скаржницею квитанції про грошові перекази та телефонні розмови не мають систематичного характеру й не підтверджують надання допомоги саме спадкодавиці, а довіреність 2007 року на приватизацію землі підтверджує лише юридичне оформлення майна та не спростовує відсутності реальної турботи й побутового догляду в наступні роки життя спадкодавиці, коли вона найбільше цього потребувала через вік і хвороби.

Вважає, що медична документація є належним доказом, оскільки підтверджує об`єктивний стан здоров`я спадкодавиці та її потребу в постійному сторонньому догляді, який надавав позивач.

Щодо аудіозапису телефонної розмови зазначає, що суд діяв відповідно до статей 7, 8 ЦПК України, статті 306 ЦК України та статті 31 Конституції України, оскільки ОСОБА_2 як співрозмовник не надавав згоди на запис і його розголошення, а походження запису та обставини, за яких він був зроблений, належним чином не доведені; після прослуховування запису позивач зазначив, що він змонтований і спотворений, тому не може бути доказом систематичної матеріальної підтримки чи побутового догляду за спадкодавицею.

Вважає твердження скаржниці про належність ОСОБА_4 лише 26/75 будинку є помилковими, оскільки не враховують фактичного поділу будинку в натурі: ОСОБА_5 виділив свої 12/25 часток в окремий об`єкт №34а, а об`єкт №34, що залишився, став самостійним індивідуально визначеним майном, у якому частка ОСОБА_4 становила 4/6, а частки її дочок — по 1/6, що підтверджується розрахунками БТІ. Суд не створював нових часток, а встановив їх фактичний розмір у майні, яке залишилося після виділу. Визначення за позивачем 7/12 часток земельної ділянки пропорційно його частці в будинку відповідає статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Вважає, що доводи про те, що необхідність стороннього догляду за спадкодавицею була створена виключно для отримання позивачем відстрочки від мобілізації, є суб`єктивними та спростовуються матеріалами справи.

Посилається на те, що твердження про погрози фізичною розправою, самоправство та існування загрози для життя з боку позивача не підтверджені жодними належними доказами, зокрема витягами з ЄРДР, постановами про адміністративні правопорушення або судовими рішеннями про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності.

Вказує на те, що посилання на те, що родичі нібито боялися надавати свідчення через погрози, є недобросовісною маніпуляцією, покликаною приховати відсутність реальних свідків, які могли б підтвердити зв`язок скаржниці з матір`ю протягом останніх 30 років.

Крім того, зазначає, що на момент смерті спадкодавиці ОСОБА_1 було 62 роки, вона працювала за кордоном і не надала нотаріусу доказів наявності необхідного страхового стажу для виходу на пенсію до 65 років, а також доказів отримання пенсії в Україні чи Канаді, тому не є непрацездатною особою в розумінні Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до законодавства Канади право на державну пенсію за віком виникає після досягнення 65 років, а ОСОБА_1 цього віку не досягнула, тому, на думку представника позивача, взагалі не має права на обов`язкову частку у спадщині.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вважає апеляційну скаргу безпідставною, а висновки суду першої інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Погоджується із доводами відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Вельможко О.О. просить задовольнити вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Кіцану А.Л. просить відмовити у задоволені апеляційної скарги з мотивів, викладених у відзиві.

Інші учасники справи належним чином повідомлялись про дату, час і місце слухання справи, однак в судове засідання не з`явились, що не перешкоджає розгляду справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_4 , 1938 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина.

Відповідно до наданих правовстановлюючих документів, ОСОБА_4 належала частка у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме:

- на підставі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя від 14.04.2010, виданим державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_6 , реєстровий №2-1478, розмір частки будинку - 13/50 часток житлового будинку;

- на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.04.2010, зареєстрованим у реєстрі за №2-1481, виданим державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_6 на 13/150 часток житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.04.2010.

Вказана обставина також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №412578923 від 14.01.2025, відповідно до якого за ОСОБА_4 наявні відомості про реєстрацію в реєстрі права власності на 13/50 часток житлового будинку на підставі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя від 14.04.2010 та 13/150 часток житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.04.2010.

Також, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.04.2010, зареєстрованим у реєстрі за №2-1481, виданим державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_6 , доньки померлого ОСОБА_10 та ОСОБА_1 успадкували по 13/150 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Із довідки ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» №1712 від 10.12.2018 вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 раніше складався із часток двох співвласників, інша частина будинку 12/25 часток належала ОСОБА_5 , загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1 становить 144,3 кв.м., житлова площа — 87,6 кв.м.

Також, відповідно до інформації бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_5 здійснив виділ належних йому 12/25 часток у самостійний об`єкт нерухомого майна — житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на який було зареєстровано окремо На підставі свідоцтва про право власності №3400 від 22 травня 1995 року (а.с. 233)

Після виділу ОСОБА_5 в окремий номер частка співвласників у будинку по АДРЕСА_1 , склалась наступна: ОСОБА_4 – 4/6 частки будинку, ОСОБА_11 – 1/6 частки будинку, та ОСОБА_1 – 1/6 частки будинку (а.с. 246, 248).

Відповідно до технічного паспорта на будинок АДРЕСА_1 , який виготовлений 13.08.2018 після виділу будинку АДРЕСА_1 , загальна площа будинку становить 144,3 кв.м.

Крім того, у відповідності до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №715236, виданим Тернопільською міською радою 12.11.2009, а також витягом з Державного земельного кадастру №НВ-6100985172025 від 18.01.2025, земельна ділянка площею 0,0816 га, кадастровий номер 6110100000:12:014:0037, перебувала у спільній сумісній власності: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , частки співвласників земельної ділянки окремо не визначені.

Приватним нотаріусом міського нотаріального округу Дзюбановською Ольгою Ігорівною після смерті ОСОБА_4 була заведена спадкова справа №08/2025.

Відповідно до матеріалів спадкової справи, 12 березня 2019 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Чікало Н.М., зареєстрований у реєстрі за №397, відповідно до якого заповіла усе належне їй майно своєму онуку — ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 15.01.2025 звернувся до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Дзюбановської О.І. із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Також 28.01.2025 із заявою про прийняття спадщини звернулась дочка померлої — ОСОБА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Дзюбановської О.І. №130/02-31 від 19.08.2025 ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Нотаріус дійшов висновку про неможливість видачі свідоцтва у зв`язку з тим, що надані правовстановлюючі документи містять різні розміри часток, після виділення будинку АДРЕСА_1 не проведено державної перереєстрації часток, відсутні документи про перерахунок часток співвласників, неможливо встановити точний склад спадкового майна.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2026 року витребувано у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Тернопільської міської ради медичну карту ОСОБА_4 (т.1, а.с.144), копію якої надано закладом охорони здоров`я на виконання зазначеної ухвали. Зокрема, відповідно до рішення лікарсько-консультативної комісії від 21 листопада 2024 року ОСОБА_4 за станом здоров`я як особа похилого віку потребує стороннього догляду та не здатна до самообслуговування через когнітивні розлади (т.1, а.с. 220).

Допитаний в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_8 показав, що він є сусідом ОСОБА_4 . Знає, що ОСОБА_2 почав проживати із бабусею ОСОБА_12 з 1986-1987 років. Після того, як почав жити окремо, регулярно приходив до бабусі та допомагав їй. ОСОБА_1 мала погані стосунки із матір`ю, одного разу він знає, що між ними була бійка. В 1997 році ОСОБА_1 виїхала за кордон і з того часу він її не бачив. Коли ОСОБА_13 хворіла, її доглядав ОСОБА_14 .

Аналогічні покази надала ОСОБА_15 .

Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині позовних вимог про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині, тому в іншій частині не переглядається.

Задовольняючи частково позовні вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_16 та зменшуючи її з 1/4 до 1/8, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та її матір`ю протягом тривалого часу існувало істотне послаблення сімейних та родинних зв`язків, а відповідачка фактично самоусунулась від участі у житті матері та виконання моральних сімейних обов`язків щодо неї, понад тридцять років не підтримувала особистих контактів із матір`ю, не забезпечувала їй матеріальної підтримки та побутового догляду в період, коли через когнітивні розлади та похилий вік спадкодавиця цього потребувала, тоді як онук ОСОБА_2 фактично взяв на себе всі обов`язки з догляду та утримання.

Крім того, місцевий суд врахував, що спадкодавиця за життя склала заповіт, яким заповіла усе належне їй майно саме онуку - ОСОБА_2 , який фактично здійснював догляд за нею та підтримував із нею тісні родинні стосунки, відповідно суд вважав, що таке волевиявлення спадкодавиці свідчить про її усвідомлений намір передати майно саме особі, яка фактично брала участь у її житті та забезпечувала необхідну допомогу.

Відтак суд першої інстанції вважав, що надання ОСОБА_1 повного розміру обов`язкової частки призвело б до непропорційного обмеження свободи заповіту спадкодавиці та не відповідало б засадам справедливості, добросовісності та розумності, передбаченим статтею 3 ЦК України.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам судове рішення в оскаржуваній частині відповідає в повній мірі.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця, в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України розмір обов`язкової частки у спадщини може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішенні спорів про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема ними може вважатися тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Зменшення розміру обов`язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.

Отже, аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що заявляючи вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки, позивач повинен довести суду та підтвердити належними і допустимими доказами підстави такого зменшення, зокрема, відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки в зв`язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 707/2048/17, від 23 січня 2020 року у справі № 497/51/18, від 31 березня 2021 року у справі № 637/882/19 (провадження № 61-8090св20).

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , яка за життя склала заповіт від 12 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Чікало Н.М., яким заповіла все належне їй майно своєму онуку ОСОБА_2 .

Оскільки на момент відкриття спадщини ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , виповнилося 62 роки, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що в силу закону вона має право на обов`язкову частку у спадщині та, виходячи з наявності двох спадкоємців першої черги за законом (дочок спадкодавиці - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ), визначив її розмір як 1/4 спадкового майна.

Колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд надав вірну оцінку доказам щодо характеру відносин ОСОБА_1 зі спадкодавицею та її потреби у сторонньому догляді, зокрема, слушно врахував показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_15 , а також медичну документацію щодо стану здоров`я ОСОБА_4 .

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 близько тридцяти років проживає за межами України та протягом тривалого часу фактично була відсутня у житті спадкодавиці.

Місцевий суд слушно врахував показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_15 , які є послідовними, узгоджуються між собою та іншими доказами у справі, в яких вони зазначали, що саме ОСОБА_2 постійно допомагав ОСОБА_4 , доглядав її у зв`язку з похилим віком та станом здоров`я, забезпечував її побутові потреби та підтримував із нею постійний зв`язок, а ОСОБА_1 мала погані стосунки із матір`ю.

Відтак судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час матір не відвідувала, участі у її щоденному житті не брала, а належних та допустимих доказів здійснення нею систематичного догляду, матеріальної допомоги чи іншої участі у забезпеченні потреб спадкодавиці суду надано не було.

Крім того, медичною документацією підтверджується та обставина, що спадкодавиця через похилий вік, стан здоров`я та когнітивні порушення потребувала стороннього догляду.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного отримання судом медичної документації, колегія суддів відхиляє, оскільки ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2026 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування медичної карти ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 144).

Вирішуючи це клопотання, суд врахував значення відповідних відомостей для встановлення обставин справи та неможливість самостійного отримання їх позивачем, оскільки на запит родичів у наданні медичної інформації було відмовлено з роз`ясненням можливості її надання лише за рішенням суду.

Крім того, клопотання розглянуто за участю представника відповідачки, який висловив свої заперечення.

На виконання зазначеної ухвали КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Тернопільської міської ради направило суду копію медичної карти спадкодавиці на 55 аркушах, що підтверджується супровідним листом (т. 1, а.с. 165).

Отже, медичну документацію отримано безпосередньо від закладу охорони здоров`я на виконання ухвали суду про витребування доказів, а доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що її отримано з порушенням процесуального закону, не відповідають матеріалам справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що встановлені обставини у своїй сукупності дають підстави для зменшення обов`язкової частки ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про листування та телефонне спілкування з матір`ю не є достатніми для спростування вищевказаних висновків суду.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на довіреність від 12 серпня 2007 року та оформлення земельної ділянки у спільну власність, колегія суддів відхиляє, оскільки вони стосуються оформлення майнових прав у відповідний період та не підтверджують надання відповідачкою необхідної допомоги спадкодавиці протягом наступних років, зокрема під час її хвороби.

Також суд першої інстанції надав вірну оцінку документам щодо переказу коштів, зазначивши, що вони стосуються фінансових операцій між третіми особами та не мають систематичного характеру.

Доводи апеляційної скарги про отримання спадкодавицею пенсії, доходів від здавання приміщень в оренду та наявність заощаджень не спростовують її потреби у сторонньому догляді.

Колегія суддів вважає, що матеріальна забезпеченість особи не свідчить про її здатність самостійно задовольняти всі побутові потреби з огляду на вік і стан здоров`я.

Посилання апеляційної скарги на те, що потребу у сторонньому догляді документально встановлено лише 21 листопада 2024 року, не спростовує висновків суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не забезпечувала свою матір матеріальною підтримкою та побутовим доглядом в період перебування за межами країни, в тому числі і в період коли через когнітивні розлади та похилий вік спадкодавиця цього потребувала найбільше.

Водночас колегія суддів зауважує, що, враховуючи вік спадкодавиці, сама дата видачі медичного документа по суті не визначає моменту виникнення потреби у будь-якій побутовій допомозі.

Апеляційний суд вважає, що факт проживання ОСОБА_3 разом із матір`ю в останній місяць її життя не виключає участі ОСОБА_2 у догляді та не спростовує встановлених судом обставин його допомоги спадкодавиці.

Доводи апеляційної скарги про окреме проживання ОСОБА_2 не суперечать висновкам суду першої інстанції, який встановив, що після початку окремого проживання (згідно показів свідків) позивач регулярно приходив до бабусі та допомагав їй.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до заперечення щодо показань свідків, колегія суддів відхиляє, оскільки свідки не могли знати зміст всіх телефонних розмов чи листування між відповідачкою та спадкодавицею, відтак це не спростовує повідомлених ними обставин, які вони особисто спостерігали, зокрема щодо відвідування ОСОБА_2 бабусі та надання їй допомоги.

Доводи апеляційної скарги про оформлення потреби у сторонньому догляді виключно задля отримання позивачем відстрочки від мобілізації не спростовують відомостей про стан здоров`я спадкодавиці.

Посилання на погрози з боку ОСОБА_2 , примушування спадкодавиці до складення заповіту та її намір скасувати заповіт, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не підтверджені жодними доказами.

При цьому дійсність заповіту не є предметом розгляду в цій справі.

Доводи щодо неправильного відображення в рішенні суду змісту зустрічного позову ОСОБА_3 не мають правового значення для вирішення вимоги ОСОБА_2 про зменшення обов`язкової частки.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежного заявлення вимоги про зменшення обов`язкової частки у спадщині, колегія суддів оцінює з урахуванням того, що стороною відповідачки було подано відзив на позовну заяву за додатковими вимогами (т. 1, а.с. 152).

Отже, відповідачка була обізнана зі змістом цієї вимоги та скористалася правом подати заперечення проти неї, що свідчить про реалізацію нею права на захист.

Доводи апеляційної скарги щодо не дослідження звукозапису телефонної розмови не спростовують висновків суду першої інстанції.

Із змісту апеляційної скарги вбачається, що цей запис стосується підтримання зв`язку з матір`ю та передання їй коштів, однак такі обставини не виключають встановлених судом підстав для зменшення обов`язкової частки у спадщині, оскільки висновок місцевого суду ґрунтується на сукупності встановлених обставин щодо характеру відносин відповідачки зі спадкодавицею та її участі в забезпеченні потреб матері.

Тому посилання на не дослідження зазначеного запису, не є достатньою підставою для висновку про неправильність вирішення спору щодо зменшення обов`язкової частки у спадщині.

Більше того, суд діяв відповідно до статей 7, 8 ЦПК України, статті 306 ЦК України та статті 31 Конституції України, оскільки ОСОБА_2 як співрозмовник не надавав згоди на запис і його розголошення, а походження запису та обставини, за яких він був зроблений, належним чином не доведені.

Висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду в постановах від 28 листопада 2019 року у справі №707/2048/17, від 23 січня 2020 року у справі №497/51/18 та від 31 березня 2021 року у справі №637/882/19, оскільки наведені правові висновки передбачають необхідність доведення позивачем підстав для зменшення обов`язкової частки та оцінки характеру відносин спадкоємця зі спадкодавцем.

Колегія суддів звертає увагу на те, що, зменшивши обов`язкову частку з 1/4 до 1/8 спадкового майна, суд першої інстанції зберіг за ОСОБА_1 право на частину спадщини та не задовольнив у повному обсязі заявлену позивачем вимогу про її десятикратне зменшення.

Таким чином, встановивши характер відносин між ОСОБА_1 та спадкодавицею ОСОБА_4 , обставини надання останній допомоги й догляду ОСОБА_2 , оцінивши докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення обов`язкової частки ОСОБА_1 з 1/4 до 1/8 частки спадкового майна.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 вересня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Хома М.В.

Костів О.З.