Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №463/2173/20 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/2173/20

Провадження № 2/463/21/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Жовніра Г.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Патуляк Х.В.,

представника позивача - Гудза Б.Д.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представників відповідачів - Бардина М.Б., Мацієвської А.І., Цап О.Р.,

представника третьої особи - Андрес Л.П..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Львівського національного університету імені Івана Франка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 третя особа: Виконавчий комітет Львівської міської ради як орган опіки і піклування, про виселення з незаконно займаного приміщення,-

в с т а н о в и в :

з врахуванням уточнення позовних вимог від 11 березня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітніх дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , у якому просить виселити відповідачів із незаконно займаної ними квартири АДРЕСА_1 з наданням іншого житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 , за місцем реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів на його користь сплачений судовий збір за подання позовної заяви, а також судовий збір, сплачений у зв`язку зі збільшенням позовних вимог.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 без належних правових підстав, самовільно всилились та проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що ордер на вселення ОСОБА_1 до вказаного жилого приміщення не видавався, а відтак правові підстави для проживання її та сина у спірному приміщенні відсутні. На підтвердження належності спірного майна позивач посилається на перебування будинку АДРЕСА_3 на балансі Львівського національного університету імені Івана Франка, що підтверджується довідкою бухгалтерської служби № Б-183 від 04 березня 2020 року, а також наказом Міністерства освіти і науки України № 1528 від 18 грудня 2023 року, відповідно до якого державне майно, у тому числі квартира АДРЕСА_4 , закріплено за Університетом на праві оперативного управління. Позивач зазначає, що відповідно до довідки № 97 від 15 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у спірному приміщенні без ордера. Також посилається на акт про їх фактичне проживання та бухгалтерську довідку, відповідно до якої ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_5 . Водночас ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його малолітні діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується довідкою № 2 від 17 січня 2025 року та витягами з реєстру територіальної громади. Позивач посилається також на акт обстеження від 01 липня 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_1 зазначена основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2 . Крім того, згідно з актом огляду окремих приміщень відомчого житла Університету від 19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 , зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , фактично проживає у мансардному приміщенні будинку АДРЕСА_3 . Провести обміри цього приміщення комісія не змогла через ненадання ОСОБА_1 доступу до нього. Позивач також зазначає, що під час розгляду справи йому стало відомо про проживання у спірному приміщенні малолітніх дітей ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 . Посилаючись на наведені обставини, позивач вважає, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітні ОСОБА_3 і ОСОБА_4 займають спірне житлове приміщення без належних правових підстав, у зв`язку з чим просить виселити їх із квартири АДРЕСА_1 з наданням іншого житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 , за місцем їх реєстрації.

Позовна заява поступила до суду 10.03.2020 року. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу, справа передана для розгляду судді Леньо С.І.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 25.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та письмових заперечень.

09 липня 2020 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність підстав для її виселення зі спірного житлового приміщення. У відзиві ОСОБА_1 зазначає, що з 1983 року проживає у квартирі АДРЕСА_1 . На підтвердження своїх доводів посилається на виписку з розпорядження № 548 від 11 червня 1993 року, відповідно до якої квартира АДРЕСА_2 , куди позивач пропонує їй пересалитись, не відповідає санітарно-технічним вимогам та є непридатною для проживання. Також відповідач зазначає, що у листі Львівського національного університету імені Івана Франка від 29 листопада 2012 року № 4747-Р вказувалося, що квартира, у якій вона проживає, є нежилою та перебуває в антисанітарному стані. Крім того, у зазначеному листі, за твердженням відповідача, зазначено, що відповідно до технічної документації будинку квартира АДРЕСА_4 відсутня. Водночас ОСОБА_1 посилається на технічний паспорт від 24 квітня 2013 року, відповідно до якого, на її думку, вона проживає у повноцінній квартирі, що складається з двох кімнат, кухні, коридору та вбиральні. Крім того, відповідач зазначає, що профспілковим комітетом викладачів та співробітників Університету було видано клопотання, адресоване начальнику паспортного столу Личаківського РВ м. Львова, відповідно до якого ОСОБА_1 мала бути зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 . Однак, за твердженням відповідача, внаслідок помилки її було зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 вважає, що реєстрація її місця проживання у квартирі АДРЕСА_2 була помилковою та не відповідала первинним документам, на підставі яких її та її сина було зареєстровано. На її думку, позивач безпідставно посилається на зазначену реєстрацію та використовує її як підставу для виселення зі спірного приміщення.

23 липня 2020 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що доводи відповідача щодо придатності чи непридатності квартири АДРЕСА_2 для проживання, не мають значення для вирішення спору, оскільки зазначене житлове приміщення не є предметом позовних вимог. Щодо тверджень ОСОБА_1 про помилковість її реєстрації та реєстрації її сина у квартирі АДРЕСА_2 представник позивача зазначає, що такі твердження є безпідставними. Посилається на те, що клопотання Профспілкового комітету викладачів та співробітників Львівського національного університету імені Івана Франка Центрального комітету працівників освіти і науки України № 16 не є документом, який підтверджує факт реєстрації місця проживання. Крім того, на думку позивача, Профспілковий комітет викладачів та співробітників Університету не уповноважений вирішувати питання щодо реєстрації місця проживання. У зв`язку з цим позивач вважає, що належні докази помилкової реєстрації відповідачем не надані, а документа, яким за результатами розгляду такого питання було б визначено правові підстави для зміни реєстрації, не існує. Щодо посилання ОСОБА_1 на довідку Ботанічного саду Університету як на доказ законності її проживання у квартирі АДРЕСА_1 представник позивача зазначає, що такої довідки відповідач до відзиву не долучила. Крім того, позивач звертає увагу на те, що у відзиві зазначено про звернення адміністрації Ботанічного саду з питання перереєстрації ОСОБА_1 , однак, за твердженням позивача, в Університеті відсутнє поняття «адміністрація Ботанічного саду», а також відсутні підстави вважати, що відповідний орган був компетентним вирішувати питання щодо реєстрації місця проживання. Представник позивача також заперечує проти посилання ОСОБА_1 на те, що постійна комісія житлового господарства при Львівській міській раді у 2002 році за її зверненням до ректора Університету вирішила питання щодо її житла. Зазначає, що відповідний лист має рекомендаційний характер та не породжує юридичних наслідків щодо права відповідача на проживання у спірному приміщенні. Щодо посилань ОСОБА_1 на здійснення нею оплати за проживання та комунальні послуги представник позивача зазначає, що відповідно до бухгалтерської довідки станом на 06 липня 2020 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 16 302,87 грн.

25 вересня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 подано до суду клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи. Необхідність її проведення відповідач обґрунтовує тим, що для з`ясування обставин, які мають значення для справи та потребують спеціальних знань, необхідно встановити технічний стан квартири АДРЕСА_2 та її придатність для проживання. ОСОБА_1 зазначає, що питання щодо придатності вказаної квартири для проживання зазначене позивачем у позовній заяві, однак жодних доказів на підтвердження наведених обставин позивач не надає. У зв`язку з цим відповідач просить призначити судову будівельно-технічну експертизу для встановлення технічного стану квартири АДРЕСА_2 на момент проведення експертизи, а також для визначення її придатності для проживання.

Ухвалою суду від 20 квітня 2021 року у справі за позовом Львівського національного університету імені Івана Франка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення із незаконно займаної квартири з наданням іншого житлового приміщення призначено судову будівельно-технічну експертизу. На вирішення експерта поставлено питання щодо технічного стану квартири АДРЕСА_2 на момент проведення експертизи та її придатності для проживання.

01 квітня 2024 року супровідним листом директора Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 2721/10/вих.-24/ЛЕП до суду надійшов висновок експерта № 2426 від 27 березня 2024 року, а також матеріали справи № 463/2173/20 в одному томі, інвентаризаційна справа на 123 аркушах, технічний паспорт та копія технічної документації на квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 08.04.2024 поновлено провадження у справі, а ухвалою суду від 31.07.2024 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

20 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» представником відповідача Наливайка Северина Богдановича Бардиним М.Б. подано письмові пояснення щодо висновку експерта. У поясненнях представник відповідача зазначає, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 27 березня 2024 року квартира АДРЕСА_2 є непридатною для проживання та нормальної експлуатації, у зв`язку з чим, на його думку, неможливим є виконання позовної вимоги про виселення відповідачів із квартири АДРЕСА_1 з наданням зазначеного приміщення як іншого житла. Також представник відповідача посилається на те, що ОСОБА_2 народився та протягом усього життя проживав у квартирі АДРЕСА_1 , користувався комунальними послугами, за які його матір здійснювала оплату. На підтвердження цього посилається на матеріали справи, зокрема довідку від 06 липня 2020 року, відповідно до якої місцем проживання ОСОБА_2 зазначено квартиру АДРЕСА_1 . Водночас представник відповідача вказує на невідповідність відомостей у довідці, що міститься на а.с. 114, щодо площі квартири, зазначаючи, що вони не узгоджуються з даними висновку експерта про площу приміщення у будинку АДРЕСА_7 . У зв`язку з цим вважає таку довідку такою, що містить недостовірні відомості, а доводи позивача про відсутність законних підстав для проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі необґрунтованими. Крім того, представник відповідача заперечує проти долучення до матеріалів справи письмових пояснень позивача, оскільки, за його твердженням, їх копію ОСОБА_2 не було направлено, а про їх зміст він дізнався лише після ознайомлення з матеріалами справи. За наведених обставин представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог Львівського національного університету імені Івана Франка у повному обсязі.

29 серпня 2024 року відповідачем ОСОБА_1 подано заяву про застосування строків позовної давності в порядку ч. 1 ст. 43 ЦПК України. У заяві зазначає, що загальна позовна давність становить три роки, при цьому ще у 2004 році Львівський національний університет імені Івана Франка звертався до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про їх виселення з незаконно займаного приміщення Ботанічного саду Університету за адресою: АДРЕСА_3 , з наданням іншого житлового приміщення в гуртожитку АДРЕСА_8 . На думку відповідача, з наведеного вбачається, що позивачу було відомо про порушення його права ще у 2005 році, однак після залишення зазначеного позову без розгляду позивач не усунув недоліків, які стали підставою для такого процесуального рішення, та не звернувся повторно з позовом у межах строку позовної давності, тобто до 14 червня 2008 року.

22 жовтня 2024 року представником позивача ОСОБА_5 подано додаткові пояснення, у яких наведено заперечення щодо доводів відповідачки про те, що платіжні документи за комунальні послуги надходили за адресою: АДРЕСА_5 , де вона разом із сином фактично проживає. Представник позивача зазначає, що у 2012 році комісією складено акт обстеження квартири, яким встановлено факт проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_6 . Водночас за результатами перевірки Західного офісу Державної аудиторської служби України окремих приміщень відомчого житла Університету, проведеної в межах ревізії фінансово-господарської діяльності Львівського національного університету імені Івана Франка за період з 01 січня 2015 року по 31 серпня 2017 року, встановлено, що ОСОБА_1 , яка зареєстрована у квартирі АДРЕСА_9 , фактично проживає у нежитловому приміщенні площею 36,0 кв. м на третьому поверсі адміністративного будинку АДРЕСА_3 . При цьому квартирна плата нею протягом ревізійного періоду сплачувалась лише за площу 15,4 кв. м замість фактично займаних 36,0 кв. м. Також, за твердженням представника позивача, перевіркою встановлено невідповідність нарахування комунальних платежів фактичному місцю проживання ОСОБА_1 та її сина. Зазначене підтверджується наказом ректора Університету № 4088 від 06 листопада 2017 року та актом перевірки Державної аудиторської служби України, за результатами яких прийнято рішення про направлення платіжних документів за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 та її сина за адресою: АДРЕСА_5 . Крім того, представник позивача зазначає, що з 01 січня 2017 року та з 01 вересня 2017 року було здійснено перерахунок тарифів на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій, у тому числі щодо ОСОБА_1 та її сина, а відповідні розрахунки почали надсилатися за місцем їх фактичного проживання. За результатами перевірки також проведено донарахування плати за проживання мешканцям відомчого житла Університету за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2017 року, у тому числі ОСОБА_1 та її сину, що, за твердженням представника позивача, підтверджується відповідним розрахунком донарахування плати за проживання мешканцями відомчого житла за період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2017 року.

На підставі розпорядження керівника апарату Личаківського районного суду м. Львова від 07.11.2024 призначено повторний автоматизований розподіл усіх невирішених справ, матеріалів, що перебували у провадженні судді Леньо С.І.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2024 визначено суддю Нора Н.В. для розгляду вказаної справи.

Ухвалою суду від 21 січня 2025 року залучено до участі у даній справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Личаківську районну адміністрацію як орган опіки і піклування.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14.03.2025 задоволено заяву представника відповідача про відвід головуючого судді Нора Н.В. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Стрепку Н.Л.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07.04.2025 задоволено заяву відповідача про відвід головуючого судді Стрепка Н.Л. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Головатому Р.Я.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11.06.2025 задоволено заяву відповідача про відвід головуючого судді Головатого Р.Я. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Жовніру Г.Б.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 16.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та письмових заперечень.

23 вересня 2025 року відповідачем ОСОБА_1 подано заяву про подання додаткових доказів, у якій зазначає, що у провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом Львівського національного університету імені Івана Франка до неї та ОСОБА_2 про виселення з квартири АДРЕСА_1 . На спростування доводів представника позивача про те, що будинок АДРЕСА_3 є одним із корпусів Університету, ОСОБА_1 просить долучити до матеріалів справи виписки з будинкових книг за різні періоди, з яких, за її твердженням, вбачається, що вона спочатку була тимчасово, а в подальшому постійно зареєстрована у зазначеному будинку, який мав статус гуртожитку. Також зазначає, що постійно проживає у цьому будинку з 1983 року після зарахування на 0,5 ставки лаборанта Ботанічного саду Львівського університету імені Івана Франка, що, на її думку, підтверджується архівною довідкою від 09.03.2021 № 124-а, яку також просить долучити до справи. Крім того, відповідач просить долучити довідки про склад сім`ї № 34 та № 36 від 19.09.2025, які підтверджують реєстрацію відповідачів за адресою: АДРЕСА_6 , зазначаючи, що відповідна квартира є непридатною для проживання, що підтверджується висновком експерта, наявним у матеріалах справи.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В ході судового розгляду представник позивача ОСОБА_6 , позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Зазначив, що відповідачі безпідставно проживають у квартирі АДРЕСА_1 , яка перебуває на балансі Університету та належить до відомчого житлового фонду. Пояснив, що Університету стало відомо про проживання відповідачів за спірною адресою приблизно у 2004–2005 роках, при цьому ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , орієнтовно з 1984 року. Також зазначив, що університет уже звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 понад 20 років тому, однак відповідне провадження було залишено без розгляду. Підставою для звернення з цим позовом, за його поясненнями, є використання будинку АДРЕСА_3 як адміністративної будівлі університету та відсутність, на думку позивача, правових підстав для проживання в ньому відповідачів. Крім того, представник позивача підтвердив, що ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги за спірне приміщення, хоча періодично виникала заборгованість. Також зазначив, що іншого висновку експертизи, який би спростовував висновок № 2426, позивач не має.

Представник позивача ОСОБА_7 підтримав позовні вимоги та доводи свого колеги. Зазначив, що відповідачі самовільно зайняли квартиру АДРЕСА_1 , оскільки ордер на вселення до цього приміщення у матеріалах справи відсутній. При цьому зазначив, що ОСОБА_1 на момент заселення працювала в Університеті. Представник позивача пояснив, що документи, які підтверджували б право відповідачів на вселення до квартири АДРЕСА_1 , йому невідомі, водночас у матеріалах справи наявні документи щодо права на проживання у квартирі АДРЕСА_2 , за якою зареєстровані всі відповідачі. Щодо наявності житлових приміщень у будинку АДРЕСА_3 конкретних пояснень надати не зміг.

Також представник позивача заперечив проти застосування позовної давності, зазначивши, що вимоги у цій справі відрізняються від вимог у попередній справі, оскільки додатково заявлено вимогу про надання відповідачам іншого житлового приміщення. Водночас визнав, що попереднє звернення Університету до суду свідчить про його обізнаність щодо порушення права.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги заперечила. Пояснила, що у 1983–1984 роках, працюючи в Ботанічному саду Львівського державного університету імені Івана Франка, на підставі рішення профспілкового комітету вселилася у квартиру АДРЕСА_1 . Рішення профспілкового комітету їй на руки не видавалося. Зазначила, що після вселення була зареєстрована за цією адресою, а її син ОСОБА_2 був зареєстрований у цьому приміщенні відразу після народження. За словами ОСОБА_1 , вона безперервно проживає у спірному приміщенні до теперішнього часу. Зазначила, що постійно сплачує комунальні послуги. Відповідачка пояснила, що Університет вперше вимагав звільнити спірне приміщення у 2004 році, після чого звертався до суду з позовом, який був залишений без розгляду. Також зазначила, що приблизно з 2006 року в Університеті не працює. Щодо реєстрації за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 пояснила, що їй невідомо, коли та на якій підставі її і сина було зареєстровано за цією адресою, та вона особисто із заявою про реєстрацію не зверталася. Зазначила, що у 1997 році зверталася до профспілкового комітету з питання приватизації спірного приміщення, а у 2012 році Університет відмовив їй в укладенні договору найму. Щодо квартири АДРЕСА_2 відповідачка пояснила, що це приміщення не придатне для проживання, оскільки не опалюється та фактично не використовується для проживання.

Представник відповідачки ОСОБА_8 заперечила проти позовних вимог. Вважає, що ОСОБА_1 має право користуватися спірним приміщенням, оскільки вселилася до нього правомірно та була зареєстрована за відповідною адресою, що підтверджується матеріалами справи. Представник відповідачки зазначила, що правові підстави для виселення ОСОБА_1 відсутні, оскільки остання відкрито проживала у спірному приміщенні понад 20 років на момент пред`явлення першої вимоги про його звільнення. Крім того, послалася на висновок експерта, відповідно до якого приміщення квартири АДРЕСА_2 не є придатним для проживання. Також представник відповідачки вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, що, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Представник відповідачки ОСОБА_9 підтримала позицію колеги та просила задовольнити подану заяву про застосування строку позовної давності. Зазначила, що про сплив строку позовної давності та обізнаність позивача про порушення його права свідчить аналогічний позов, поданий Університетом у 2004 році, а також ухвала суду від 14.06.2005 року у справі № 2-973/05, якою такий позов було залишено без розгляду.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_10 заперечив проти задоволення позову та пояснив, що його довіритель з моменту народження проживав у спірній квартирі. Зазначив, що з моменту повномасштабного вторгнення Російської Федерації ОСОБА_2 добровільно мобілізувався до Збройних Сил України та на даний час бере участь у бойових діях. Представник відповідача звернув увагу, що, незважаючи на наведені обставини, позивач просить виселити ОСОБА_2 разом із матір`ю та двома малолітніми дітьми до приміщення площею близько 15 кв. м, без комунальних вигод та опалення, яке, відповідно до висновку експерта, є непридатним для проживання.

Представник третьої особи органу опіки і піклування у вирішенні спору покладається на суд. Просить врахувати, що неповнолітні діти мають проживати за місцем проживання батьків. Їй як представнику органу опіки не відомі умови для проживання в квартирі АДРЕСА_2 , з висновком експертизи не знайома. Якщо помешкання не придатне для проживання, в такому випадку, діти не можуть бути туди переселені.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення свідків та експерта, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст.264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України №85 від 29.01.2014 щодо закріплення державного майна за Львівським національним університетом імені Івана Франка закріплено на праві оперативного управління державне майно, до якого зокрема відноситься квартира АДРЕСА_1 ( т.1 а.с.9-13).

Відповідно до копії списку студентів Львівського державного університету на прописку в гуртожиток за адресою: АДРЕСА_3 , вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була включена до списку осіб, які підлягали прописці у вказаному гуртожитку (т. 1 а.с. 62).

Крім того, з листа Постійної комісії житлового господарства Львівської міської ради вбачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_5 з 1983 року (т. 1 а.с. 75).

Факт тривалого проживання ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , також підтверджується листами та повідомленнями Львівського національного університету імені Івана Франка.

Так, у листі ЛНУ ім. Івана Франка № 3093-Р від 30.07.2012 зазначено, що під час обстеження відомчого житлового фонду комісією встановлено, що ОСОБА_1 , будучи зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_6 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , на горищі у нежитловому приміщенні. У цьому ж листі адміністрація Університету вимагала звільнити зазначене приміщення, що свідчить про обізнаність позивача щодо фактичного проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою щонайменше з 2012 року.

Крім того, повідомленням ЛНУ ім. Івана Франка № 429-Р від 07.02.2019, адресованим ОСОБА_1 , Університет зазначив, що вона та її син ОСОБА_2 є мешканцями житла за адресою: АДРЕСА_5 . У документі також міститься посилання на довідку про склад сім`ї та реєстрацію місця проживання від 27.11.2018 № 83, з якої вбачається проживання відповідачів у зазначеному житлі.

Факт проживання відповідачів у спірному приміщенні також підтверджується повідомленнями про плату за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_5 , де споживачем зазначена ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 78-89).

Вказані обставини узгоджуються з показаннями допитаних у судовому засіданні свідків.

Свідок ОСОБА_11 , яка працює паспортисткою гуртожитків та відомчих будинків Львівського національного університету імені Івана Франка, пояснила, що будинок АДРЕСА_3 має статус гуртожитку Університету, а у квартирі АДРЕСА_4 тривалий час проживає сім`я ОСОБА_12 . Повідомила, що згідно даних будинкової книги ОСОБА_13 разом із сином були прописані за адресою: АДРЕСА_5 в період з 1987 р. по 1991 р. З 04.06.1991 р. реєстрація змінена на адресу: АДРЕСА_6 . У 2012 році свідок у складі комісії брала участь в обстеженні приміщення квартири АДРЕСА_1 де фактично проживала ОСОБА_1 . За результатами обстеження було прийнято рішення щодо її переселення за місцем реєстрації у квартиру АДРЕСА_2 . Водночас свідок зазначила, що їй особисто невідомо, чи проживала ОСОБА_1 або члени її сім`ї фактично у квартирі АДРЕСА_2 , а також невідомий її теперішній стан. За даними будинкових книг, ОСОБА_1 та члени її сім`ї зареєстровані за адресою: АДРЕСА_6 . Реєстрацію саме у квартирі АДРЕСА_4 у документах зазначено з 2006 року. Щодо ОСОБА_2 свідку невідомо, чи проживав він фактично у квартирі АДРЕСА_10 , відповідно у 2023 та 2024 роках. Свідок також зазначила, що в будинку на АДРЕСА_3 крім сім`ї ОСОБА_12 проживає ще дві сім`ї в квартирах АДРЕСА_11 та АДРЕСА_12 і зареєстровані за вказаною адресою.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що раніше працювала головним бухгалтером університету ім. І Франка. В силу своїх трудових обов`язків вона здійснювала контроль за оплату комунальних послуг мешканцями відомчого житла університету. Неодноразово була в квартирі ОСОБА_13 , яка знаходиться на горищі будинку на АДРЕСА_3 . Пригадує, що приблизно 91-93 пані ОСОБА_15 проживала там разом із сином. ОСОБА_13 проживала у спірній квартирі як працівник університету на підставі рішення ректорату. Їй відомо, з документів бухгалтерії, що між університетом та пані ОСОБА_12 було укладено угоду щодо оплати комунальних послуг наданих за адресою АДРЕСА_5 . Впевнена, що така угода діяла станом на 2000 р.

Свідок ОСОБА_16 суду повідомила, що знайома з ОСОБА_13 , оскільки 25 років, до 2013 року, працювала секретарем профкому ЛНУ ім. І Франка. ОСОБА_17 ОСОБА_12 була активним профспілковим членом, часто зверталась до профспілки, як мати одиначка, організовувала екскурсії в ботанічний сад університету. Також вона разом з членами профкому одного разу були в квартирі ОСОБА_18 в будинку на території ботанічного саду за адресою: АДРЕСА_3 .

Свідок ОСОБА_19 пояснила, що знайома з відповідачкою з 1980-х років, разом працювали в ботанічному саду університету. ОСОБА_1 з моменту початку роботи в університеті проживала у гуртожитку на АДРЕСА_3 , а після народження сина продовжила проживати там разом із ним. Може підтвердити їх постійне проживання за цією адресою щонайменше до 1992 року. Може стверджувати, що за цією адресою вони проживали точно до 1992 р., з приводу наступних періодів їй нічого не відомо оскільки в подальшому вона змінила місце праці.

Свідок ОСОБА_20 пояснив, що у період з 1992 по 2002 рік ОСОБА_1 постійно проживала разом із сином за адресою: АДРЕСА_3 , у мансардному приміщенні, де свідок неодноразово бував.

Свідок ОСОБА_21 пояснив, що у 2002 році як член комісії з інвентаризації житлового фонду Університету відвідував помешкання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 , де під час огляду перебували ОСОБА_1 та її син. Також зазначив, що у 2002 році приміщення за адресою: АДРЕСА_6 використовувалося як господарське приміщення для зберігання Також йому відомо, що приміщення в будинку АДРЕСА_6 станом на 2002 р. було непридатне для проживання, таке використовувалось як господарське, де зберігався садовий інвентар. Також був в цьому приміщенні ще в 2011 р. стан приміщення, ще погіршився.

Свідок ОСОБА_22 пояснив, що з 1998 року працює в ботанічному саду ЛНУ ім. І. Франка. З цього часу знайомий з пані ОСОБА_18 , яка весь цей час проживає в будинку АДРЕСА_13 . Також йому відомо, що разом з ОСОБА_18 проживав її син, який на даний момент проходить службу в ЗСУ. Також за цією адресою час від часу бачив онуків ОСОБА_23 , доньок її сина. В будинок АДРЕСА_7 ніхто на даний момент не проживає, цей будинок в аварійному стані, потребує капітального ремонту.

Оцінюючи наведені показання свідків у сукупності з письмовими доказами, суд враховує, що вони є узгодженими між собою в частині тривалого фактичного проживання ОСОБА_1 та її сина у приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому позивачем не надано доказів, які б спростовували зазначені обставини.

Оскільки спірні правовідносини щодо вселення ОСОБА_1 до спірного приміщення виникли у 1983–1984 роках, питання щодо правових підстав такого вселення та виникнення права користування спірним приміщенням підлягають вирішенню з урахуванням законодавства, чинного на час виникнення відповідних правовідносин.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду видається ордер, який є підставою для вселення у надане жиле приміщення.

Статтею 109 ЖК УРСР передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом, та проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно з частиною третьою статті 116 ЖК УРСР особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяються без надання іншого жилого приміщення.

Разом з тим, відповідно до статті 114 ЖК УРСР виселення з наданням іншого жилого приміщення допускається у випадках, передбачених законом.

Разом з тим суд враховує, що сам по собі факт відсутності у матеріалах справи ордера на вселення ОСОБА_1 не може без оцінки інших доказів свідчити про самовільне зайняття нею спірного приміщення.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 була включена до списку осіб, які підлягали прописці у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , проживала у цьому приміщенні протягом значного періоду часу, була зареєстрована за відповідною адресою, а позивач тривалий час був обізнаний про таке проживання та здійснював нарахування плати за комунальні послуги за цією адресою.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проживала у спірному приміщенні як працівник Університету, а представники позивача у судовому засіданні підтвердили, що на момент її вселення вона працювала в Університеті. Водночас доказів того, що ОСОБА_1 самовільно проникла до спірного приміщення всупереч волі Університету або вселилася до нього без відома чи дозволу уповноважених осіб, позивачем суду не надано.

Навпаки, тривале проживання відповідачки у спірному приміщенні, її реєстрація, включення до відповідних облікових документів, здійснення нею оплати комунальних послуг, а також обізнаність Університету про таке проживання свідчать про те, що правовідносини між сторонами щодо користування спірним приміщенням виникли задовго до пред`явлення цього позову та не були наслідком самовільного зайняття приміщення, як це стверджує позивач.

Верховний Суд в постанові від 26 грудня 2024 року по справі № 466/10214/21 вказав наступне: тривале проживання у спірному житлі є достатньою підставою для того, щоб вважати це житло належним особі в розумінні статті 8 Конвенції. Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення саме по собі не є підставою для висновку, що займане позивачами житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції".

На думку суду в судовому засіданні повністю спростовано факт самовільного заселення відповідачів у спірне приміщення. В зв`язку з наведеним, у відповідності до вказаних вище вимог ЖК УРСР виселення можливе з наданням іншого жилого приміщення.

Крім цього предметом позову являється вимога позивача про виселення відповідачів з одночасним наданням іншого житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 .

Суд бере до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи № 2426 від 27.03.2024, відповідно до якого квартира АДРЕСА_2 на момент проведення експертизи перебувала у категорії технічного стану «3» не придатна до нормальної експлуатації, а також є непридатною для проживання.

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_24 підтримав висновок № 2426 від 27 березня 2024 року та пояснив, що досліджуване приміщення є непридатним до експлуатації у зв`язку, зокрема, з відсутністю необхідних інженерних комунікацій, а його експлуатація є небезпечною для життя та здоров`я людей. Зазначив, що окремі конструктивні елементи будинку перебувають в аварійному стані, а проведення ремонту без їх відновлення не усуне наявних недоліків та не забезпечить безпечної експлуатації приміщення. Також експерт пояснив, що приміщення квартира АДРЕСА_2 площею 15,8 кв. м не відповідає мінімальним вимогам до житлової квартири та за своїми характеристиками не може вважатися квартирою. Якщо після проведення експертизи капітальний ремонт не проводився, технічний стан будинку міг погіршитися. Зробленіним висновки стосуються будинку АДРЕСА_7 в цілому, який фактично перебуває в аварійному стані. Ремонт приміщення квартири, без капітального ремонту конструктивних елементів будинку, не змінить ситуацію та не надасть можливість її експлуатувати.

Таким чином, позивач просить виселити відповідачів із приміщення, в якому вони тривалий час проживають, із наданням іншого житлового приміщення, яке відповідно до висновку судової експертизи є непридатним для проживання та небезпечним для експлуатації.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність передбачених законом підстав для виселення відповідачів зі спірного приміщення як осіб, які самовільно його зайняли.

Суд також враховує, що запропоноване позивачем інше житлове приміщення квартира АДРЕСА_2 відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи є непридатним для проживання. Відтак вимога про виселення відповідачів із наданням зазначеного приміщення як іншого житла не може бути задоволена, оскільки фактичне надання непридатного для проживання приміщення не забезпечуватиме право відповідачів на житло.

З приводу заяви про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Як встановлено судом, ще у 2004 році Львівський національний університет імені Івана Франка звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо виселення їх із приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , з наданням іншого житлового приміщення. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14.06.2005 року у справі № 2-973/05 зазначений позов залишено без розгляду (Т. 2 а.с. 72-75).

Відтак позивачу було відомо про спірні обставини даної справи на момент подачі вказаного позову який за своїм змістом та предметом спору є аналогічний даному. Отже дійсно на момент звернення з даним позовом сплив строк позовної давності що являється самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Однак враховуючи наведені вище мотиви, щодо безпідставності позовних вимог суд вважає, що необхідності в застосуванні строку позовної давності в даному випадку немає.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відтак, з огляду на недоведеність позивачем правових підстав для виселення відповідачів як осіб, які самовільно зайняли спірне приміщення, а також з урахуванням того, що запропоноване позивачем інше житлове приміщення є непридатним для проживання, заявлена позовна вимога про виселення відповідачів із наданням іншого житлового приміщення задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 58, 109, 114, 116 ЖК УРСР, 76-81, 89, 263, 264 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

в задоволенні позову Львівського національного університету імені Івана Франка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Виконавчий комітет Львівської міської ради як орган опіки і піклування, про виселення відповідачів із незаконно займаної квартири АДРЕСА_1 з наданням іншого житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного тексту судового рішення 28 вересня 2026 року.

Повне найменування (ім`я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівський національний університет імені Івана Франка, місцезнаходження: м. Львів, вул. Університетська, 1, код ЄДРПОУ 02070987.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Виконавчий комітет Львівської міської ради як орган опіки та піклування, місцезнаходження: 79008, Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 26256622.

Суддя Г.Б. Жовнір