Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №910/911/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/911/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія

«Укренерго» - Драчової М.С.,

Державного підприємства

«Регіональні електричні мережі»- Олійника І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 (у складі колегії суддів: Гончаров С.А. (головуючий), Сибіга О.М., Тищенко О.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 (суддя Сівакова В.В.) у частині відмови в задоволенні позовних вимог

у справі № 910/911/25

за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі»

про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго») звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (далі - ДП «Регіональні електричні мережі») про стягнення заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 13.05.2019 № 0537-01041 на загальну суму 417 698 070,05 грн, у тому числі 406 508 304,70 грн основного боргу, 2 042 921,18 грн 3 % річних та 9 146 844,17 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором у частині оплати небалансів електричної енергії за періоди коригування: червень-липень 2023 року, серпень-вересень 2024 року, жовтень-листопад 2024 року, що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів.

У березні 2025 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача заборгованість за період липень-жовтень 2022 року, червень-листопад 2023 року, січень-березень 2024 року, липень-грудень 2024 року, січень, лютий 2025 року у розмірі 1 592 393 991,92 грн, з яких 1 559 907 593,51 грн основного боргу, 7 344 383,67 грн 3 % річних, 25 142 014,74 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026, позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Регіональні електричні мережі» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» 991 336 090,21 грн основного боргу, 6 874 153,08 грн 3 % річних, 25 142 014,74 грн інфляційних втрат, 544 864,51 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог, у травні 2026 року ПрАТ «НЕК «Укренерго» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 568 571 503,30 грн основного боргу та 470 230,59 грн 3 % річних, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 910/911/25 за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК «Укренерго» на зазначені судові рішення у справі № 910/911/25 (в частині відмови у задоволенні позовних вимог) з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.09.2026.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що ПрАТ «НЕК «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р «Про погодження перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія Укренерго у приватне акціонерне товариство», та є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків зазначеного державного підприємства.

ПрАТ «НЕК «Укренерго» відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), виконує функції оператора системи передачі (ОСП) - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

На ПрАТ «НЕК «Укренерго» як ОСП покладені функції адміністратора розрахунків - юридичної особи, яка забезпечує організацію проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг, відповідно до статті 52 Закону України «Про ринок електричної енергії».

ДП «Регіональні електричні мережі» подало позивачу заяву від 07.05.2019 про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії, у якій надано письмову згоду на приєднання до умов договору.

Позивач у листі від 13.05.2019 № 01/16983 підтвердив акцептування заяви і приєднання відповідача до договору; таким чином, між позивачем і відповідачем укладено договір про врегулювання небалансів електричної енергії від 13.05.2019 з ідентифікатором № 0537-01041 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору він є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс (СВБ), у тому числі її балансуючої групи. Цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

На підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ (пункт 1.2 договору).

За цим договором СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи (пункт 1.3 договору).

ОСП врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (пункт 1.4 договору).

Відповідно до пункту 1.5 договору врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством.

За підсумками місяця визначається індикативна величина - середньозважена ціна небалансів електричної енергії за розрахунковий місяць, що розраховується шляхом ділення загальної вартості небалансів електричної енергії на загальний обсяг небалансів електричної енергії.

Згідно з пунктом 2.2 договору порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку.

ОСП зобов`язаний виконувати розрахунки обсягу та вартості небалансу електричної енергії та інші розрахунки відповідно до цього договору та Правил ринку (пункт 3.3 договору).

Відповідно до пункту 3.5 договору СВБ зобов`язана нести фінансову відповідальність перед ОСП за врегулювання небалансу електричної енергії, спричиненого цією СВБ або учасниками ринку, які входять до балансуючої групи СБВ.

У пункті 5.1 договору передбачено, що виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку.

Після формування в системі управління ринком щодобових рахунків дані комерційного обліку електричної енергії можуть уточнюватись (оновлюватись). У зв`язку з цим Правилами ринку (додаток 10) встановлені Правила врегулювання, згідно з якими здійснюються розрахунки врегулювання.

Згідно з пунктом 5.9 договору ОСП формує та направляє акт купівлі-продажу (далі - акт) до СВБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим.

Підписання акта відбувається в електронній формі (за допомогою системи, яка забезпечує функціонування електронного документообігу з накладанням КЕП (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено Законом)), що забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та розміщений у мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/, або у паперовій формі шляхом підписання уповноваженою особою акта (у разі неможливості підпису в електронній формі).

Сторонами має бути забезпечена можливість здійснення електронного документообігу шляхом реєстрації у системі, яка забезпечує функціонування електронного документообігу.

Протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до СВБ акта СВБ розглядає та повертає ОСП один примірник акта, підписаного зі своєї сторони.

Акт повинен бути підписаний сторонами в один і той самий спосіб.

У разі незгоди із розрахунками ОСП відповідно до акта СВБ протягом двох робочих днів надсилає ОСП обґрунтовані зауваження щодо цього акта та ініціює спір відповідно до норм чинного законодавства. До здійснення коригування обсяг та вартість електричної енергії визначається за даними, зазначеними в акті.

Якщо СВБ протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до СВБ акта не ініціював спір та не направив до ОСП підписаний зі сторони СВБ примірник акта, то такий акт вважається підписаним СВБ.

Згідно з пунктами 10.1, 10.3 договору в чинній редакції цей договір може бути змінений ОСП в односторонньому порядку у разі внесення Регулятором змін до типового договору про врегулювання небалансів електричної енергії, який є додатком 1 до Правил ринку. Договір зі змінами оприлюднюється на сайті ОСП.

Наказом НЕК «Укренерго» від 03.04.2019 № 204 затверджено умови договору про врегулювання небалансів електричної енергії, до яких приєднався відповідач, з подальшими змінами в редакціях наказів № 366 від 08.07.2019, № 423 від 07.08.2019, № 85 від 06.03.2020, № 634 від 26.11.2020, № 709 від 21.12.2020, № 6 від 05.01.2021, № 111 від 25.02.2021, № 141 від 16.03.2021, № 303 від 01.06.2021, № 58 від 31.01.2022, № 161 від 21.04.2022, № 176 від 16.05.2022, № 236 від 09.06.2022, № 58 від 27.01.2023, № 117 від 01.03.2023, № 360 від 24.06.2024, № 393 від 08.07.2024.

Так, пунктом 5.1 договору (в редакції чинній з 01.07.2024) передбачено, що формування ОСП декадних звітів СВБ, місячних звітів СВБ, позапланових звітів СВБ, звітів про коригування, забезпечення СВБ коштів на рахунку ескроу СВБ відповідно до них, формування актів та списання ОСП коштів з рахунків ескроу СВБ на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ОСП здійснюються відповідно до процедур та у строки, визначені Правилами ринку та цим договором.

Відповідно до пункту 5.3 договору (в редакції чинній з 01.07.2024) СВБ, у якої виникли зобов`язання перед ОСП щодо оплати за небаланс електричної енергії, вносить плату за електричну енергію виключно на рахунок ескроу СВБ. Кошти з рахунку ескроу СВБ в подальшому перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ОСП, зазначені у реквізитах цього договору.

Виконання зобов`язання з оплати небалансів, що виникли після розірвання договору про врегулювання небалансів та закриття рахунку ескроу СВБ, забезпечується стороною шляхом: - перерахування СВБ коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання ОСП; - перерахування ОСП коштів на рахунок СВБ, зазначений у заяві СВБ про повернення коштів.

Відповідно до пунктів 5.7, 5.8 договору (в редакції чинній з 01.07.2024) якщо СВБ має заперечення до інформації, яка міститься у первинному документі, то вона зобов`язана повідомити про це ОСП протягом двох робочих днів з дня його виставлення. Наявність заперечень СВБ не є підставою для несвоєчасного забезпечення СВБ наявності коштів на рахунку ескроу та не може бути підставою для обмеження ОСП щодо вимоги платежу фінансової гарантії, що надається СВБ ОСП.

Надані заперечення враховуються ОСП при обчисленні платежів у порядку, передбаченому Правилами ринку.

Також суди попередніх інстанцій установили, що на виконання Правил ринку та пункту 5.1 договору позивач виконав розрахунки обсягу та вартості небалансів електричної енергії і направив відповідачу у системі управління ринком (MMS) сформовані платіжні документи (рахунки-фактури) із зазначенням сум, які відповідач зобов`язаний сплатити:

- рахунок № 3110202300352 від 21.11.2024 (електрична енергія для врегулювання небалансів за період 01.07.2023-31.07.2023) на суму 72.085.291,66 грн;

- рахунок № 0910202300351 від 18.10.2024 (електрична енергія для врегулювання небалансів за період 01.06.2023-30.06.2023) на суму 56.064.859,98 грн;

- рахунок № 2404202400795 від 17.01.2025 (електрична енергія для повторного врегулювання небалансів за період 01.08.2022-31.08.2022) на суму 511.680,00 грн;

- рахунок № 2504202400541 від 22.01.2025 (електрична енергія для повторного врегулювання небалансів за період 01.09.2022-30.09.2022) на суму 623.983,68 грн;

- рахунок № 3004202400269 від 29.01.2025 (електрична енергія для повторного врегулювання небалансів за період 01.10.2022-31.10.2022) на суму 711.014,98 грн;

- рахунок № 1512202300597 від 27.12.2024 (електрична енергія для врегулювання небалансів за період 01.08.2023-31.08.2023) на суму 92.315.663,69 грн;

- рахунок № 2301202400615 від 08.01.2025 (електрична енергія для врегулювання небалансів за період 01.09.2023-30.09.2023) на суму 81.252.981,62 грн;

- рахунок № 2702202400624 від 05.02.2025 (електрична енергія для врегулювання небалансів за період 01.10.2023-31.10.2023) на суму 88.918.042,20 грн;

- рахунок № 2404202400755 від 07.01.2025 (електрична енергія для повторного врегулювання небалансів за період 01.07.2022-31.07.2022) на суму 499.244,48 грн.

Оригінали вищезазначених рахунків створені в електронній формі і підписані електронним підписом представника позивача - Волкова О.М. Дата направлення (виставлення) рахунка-фактури зазначається у самому рахунку, а також у системі управління ринком (MMS).

Протягом жовтня 2023 року - вересня 2024 року позивач направив відповідачу акти коригування (врегулювання) до актів купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів за договором, перелік яких наведено в судових рішеннях попередніх інстанцій.

У подальшому позивач сформував: 24.10.2024 місячний звіт (ідентифікатор звіту 2410202400658) на суму 341,06 грн з ПДВ за період 01.08.2024-31.08.2024; 11.11.2024 місячний звіт (ідентифікатор звіту 1111202400177) на суму 123.304.045,16 грн з ПДВ за період 01.10.2024-31.10.2024; 27.11.2024 місячний звіт (ідентифікатор звіту 2711202400140) на суму 2.833.246,19 грн з ПДВ за період 01.09.2024-30.09.2024; 11.12.2024 місячний звіт (ідентифікатор звіту 1112202400180) на суму 152.220.520,61 грн з ПДВ за період 01.11.2024-30.11.2024; 11.01.2025 місячний звіт (ідентифікатор звіту 1101202500168) на суму 172.886.506,82 грн з ПДВ за період 01.12.2024-31.12.2024; 11.02.2025 місячний звіт (ідентифікатор звіту 1102202500457) на суму 147.108.666,08 грн з ПДВ за період 01.01.2025-31.01.2025 та направив відповідачу на електронну адресу повідомлення про формування таких звітів.

Протягом вересня 2024 року - лютого 2025 року позивач направив відповідачу акти коригування (врегулювання) до актів купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів за договором, перелік яких наведено в судових рішеннях попередніх інстанцій.

ПрАТ «НЕК «Укренерго» звернулося до суду із зазначеним позовом до ДП «Регіональні електричні мережі», в обґрунтування якого зазначило, що на підставі укладеного між сторонами договору позивачем надано відповідачу послуги з врегулювання небалансів електричної енергії, що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів.

Згідно з пунктом 2.2 договору порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку, пунктом 7.7.3 яких у редакції від 13.10.2023 передбачено, що оплата платіжного документа з банківського рахунку учасника ринку на банківський рахунок АР здійснюється протягом двох робочих днів з дати направлення платіжного документа.

Відповідно до пункту 7.3.2 Правил ринку в редакції від 24.07.2024 відповідач зобов`язаний впродовж двох робочих днів з дня отримання повідомлення про формування місячного звіту сторони відповідальної за баланс забезпечити на рахунку ескроу наявність коштів в обсязі, достатньому для оплати відповідачем небалансів відповідно до місячного звіту СВБ.

Проте відповідачем виставлені рахунки не сплачено та кошти на рахунку ескроу не забезпечено.

Оскільки відповідач у порушення умов законодавства та укладеного між сторонами договору не оплатив надані позивачем послуги, останній, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за періоди: липень-жовтень 2022 року, червень-листопад 2023 року, січень-березень 2024 року, липень-грудень 2024 року, січень, лютий 2025 року у розмірі 1 592 393 991,92 грн, з яких 1 559 907 593,51 грн основного боргу, 7 344 383,67 грн 3 % річних, 25 142 014,74 грн інфляційних втрат.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково та мотивував своє рішення тим, що за встановлених у справі фактичних обставин відповідач у порушення умов договору не виконав зобов`язання з оплати небалансів електричної енергії, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем за період липень-жовтень 2022 року, червень-жовтень 2023 року, серпень-грудень 2024 року, січень 2025 року, яка становить 991 336 090,21 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання суд дійшов висновку, що з останнього також підлягає стягненню на користь позивача 6 874 153,08 грн 3 % річних, 25 142 014,74 грн інфляційних втрат.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 568 571 503,30 грн, яка ґрунтується на виставлених позивачем відповідачу рахунках-фактур № 2902202400628 за листопад 2023 року, № 1705202400384 за січень 2024 року, № 3105202400634 за лютий 2024 року, № 1106202400394 за березень 2024 року, та сформованих позивачем місячних звітів (ідентифікатор звіту 2702202500150) за липень 2024 року, (ідентифікатор звіту 1103202500182) за лютий 2025 року суд зазначив, що фактично позивачем ці документи не подано та матеріали справи їх не містять.

Оскільки, за висновками суду, позивачем належними засобами доказування не доведено наявність заборгованості відповідача перед позивачем щодо несплати небалансів електричної енергії за ці періоди на суму 568 571 503,30 грн, суд першої інстанції позовні вимоги в цій частині визнав необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишив без змін та погодився з висновками цього суду про наявність підстав для часткового задоволення позову.

У поданій касаційній скарзі ПрАТ «НЕК «Укренерго» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що суди попередніх інстанцій при вирішення спору не надали оцінки всім доказам у їх сукупності, чим порушили вимоги статті 86 ГПК щодо обов`язку оцінити кожен доказ та доводи сторін, а також статті 13 ГПК щодо принципу змагальності й рівності сторін у процесі. Такі дії судів свідчать про неповне дослідження фактичних обставин справи, що унеможливило встановлення реальних обставин справи та призвело до ухвалення рішень на підставі неповного дослідження доказів. Суди попередніх інстанції при вирішенні спору не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, щодо необхідності при вирішенні спору застосовувати стандарти доказування, у тому числі вірогідність доказів, оскільки принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 13.05.2019 № 0537-01041 у частині оплати небалансів електричної енергії, що стало підставою для часткового задоволення позову.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій оскаржуються позивачем у частині відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 568 571 503,30 грн.

Позивач доводить, що ним подані належні і допустимі докази, які підтверджують правомірність позовних вимог у заявленому розмірі.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Водночас за положеннями частини 2 статті 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 568 571 503,30 грн, ґрунтується на виставлених позивачем відповідачу рахунках-фактур № 2902202400628 за листопад 2023 року, № 1705202400384 за січень 2024 року, № 3105202400634 за лютий 2024 року, № 1106202400394 за березень 2024 року та сформованих позивачем місячних звітах (ідентифікатор звіту 2702202500150) за липень 2024 року, (ідентифікатор звіту 1103202500182) за лютий 2025 року.

Проте, за встановлених судом обставин, докази, що підтверджують позовні вимоги у зазначеному розмірі, позивач у встановленому процесуальним законом прядку не подав, а частину доказів (серед яких акт купівлі-продажу за лютий 2025 року та місячний звіт за лютий 2025 року) подав поза межами підготовчого провадження, що є правовим наслідком залишення відповідного клопотання позивача без розгляду на підставі частини 2 статті 118, частини 2 статті 207 ГПК.

Оскільки позивачем належними засобами доказування не доведено наявність заборгованості відповідача перед позивачем щодо несплати небалансів електричної енергії за вказані вище періоди на суму 568 571 503,30 грн, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З огляду на положення статей 86, 236, 237, 269, 282 ГПК суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок заявлених позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу в загальному розмірі 991 336 090,21 грн, та установив правильність таких нарахувань у сумі 6 874 0 153,08 грн 3 % річних та 25 142 014,74 грн інфляційних втрат, а відтак погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість таких вимог. У решті вимог про стягнення 3 % річних суди попередніх інстанцій правомірно відмовили, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про стягнення 568 571 503,30 грн основного боргу, що не підтверджено відповідними доказами.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір у частині позовних вимог про стягнення 568 571 503,30 грн основного боргу, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з дотриманням норм процесуального права суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про не доведення позивачем у встановленому порядку розміру таких вимог, тому правомірно відмовили у їх задоволенні.

Такі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, щодо оцінки доказів з урахуванням стандартів доказування, на які послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій при вирушенні спору надали оцінку поданим сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень доказам, наявним у матеріалах справи, з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Разом із тим суд касаційної інстанції зазначає, що аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі, що розглядається, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

У кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, норми права застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржника не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

Надаючи оцінку іншим доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що загалом доводи скаржника зводиться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постановлених у справі судових рішень в оскаржуваній частині - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 у справі № 910/911/25 у частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко