Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №761/31842/23 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/31842/23

Провадження № 2/761/797/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Бульбі К.В.

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Шульженка І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мартиненко (Буждиганчук) Євдокії Юріївни про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У вересні 2023р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 62-66 т. 1) до відповідача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мартиненко (Буждиганчук) Є.Ю., в якому просив суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1000000,0 грн., та понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 05 вересня 2020р. відповідачем було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 3803, яким було запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості в розмірі 42171,23 грн., за кредитним договором № 200123690 від 01 лютого 2018р., укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Форвард».

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2022р. по справі № 644/11641/21 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 3803 вчинений 05 вересня 2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. Відтак всі подальші дії, які породжував виконавчий напис № 3803, в тому числі по стягненню коштів з позивача, арешт банківських рахунків у виконавчому провадженні № 63141285, є незаконними та протиправними, проведеними на підставі виконавчого напису, який не підлягає виконанню.

На думку позивача, відповідач при вчиненні виконавчого напису порушив норми ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. за № 1172, а саме: нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів);

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання».

Укладений між позивачем та ПАТ «Банк Форвард» кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв?язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Так, позивач зазначає, що за наявності вини сторони відповідача, як приватного нотаріуса йому була спричинена її протиправними діями моральна шкода, розмір якої він оцінив в 1000000,00 грн., зазначена моральна шкода полягала, у наступному:

- на момент арешту коштів, які обліковувались на його карткового банківському рахунку, не було враховано, що правова природа цих коштів - державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям, що було його єдиним джерелом існування, а встановлений арешт на банківський рахунок поставив його на межу виживання, лишив його коштів необхідних для підтримання фізіологічних потреб (харчування);

- через постійні стреси, перенапруження, відсутність коштів позивач потрапив 29 травня 2021р. на стаціонарне лікування із діагнозом «ішемічний інсульт», а 22 вересня 2021р. його було визнано інвалідом ІІ групи безстроково; на теперішній час він продовжує хворіти;

- тривалий час було порушено звичайний спосіб його життя і таке порушення розпочалось з моменту арешту грошових коштів (з 07 жовтня 2020р.) до зняття арешту та закриття виконавчого провадження.

Крім того, позивач зазначав, що ним отримані душевні страждання, приниження честі та гідності, глибоке відчуття несправедливості, незручності, негативні емоції тощо внаслідок дій відповідача, як приватного нотаріуса;

Внаслідок арешту його коштів, він змушений був брати кошти в борг у знайомих; став особою з інвалідністю, втратив роботу тощо.

При цьому позивач зазначав, що спричинена йому відповідачем моральна шкода була тривалою понад три роки, з моменту коли дізнався про відкриття виконавчого провадження.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023р. позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.

28 листопада 2023р. позивачем було подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023р. судом відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу в підготовче засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024р. заяву позивача про призначення судової експертизи по справі - залишено без задоволення.

В судовому засіданні 12 грудня 2024р. стороною відповідача було подано відзив на позов (а.с. 185-194 т. 1), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що стороною позивача заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. При цьому, на думку сторони відповідача позивач зловживає своїми процесуальними правами, вводить суд в оману, та намагається збагатись заявляючи неспівмірні позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Так, сторона відповідача наголошувала, що аналогічні підстави для відшкодування моральної шкоди, лише з інших суб`єктів (відповідачів), вже були зазначені позивачем при розгляді судами наступних справ:

- № 644/2246/22 (рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 травня 2023р.) про стягнення моральної шкоди, за вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. виконавчим написом на користь АТ «ПУМБ», за реєстровим № 1726 від 27 травня 2021р., розмір моральної шкоди становив 200000,00 грн.

- № 761/26000/23 (рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2025р.) про стягнення моральної шкоди у розмірі 1000000,0 грн. з приватного виконавця Павелків (Вольф) Т.Л.

- № 520/97/20 (рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020р.) про скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у Харківській області від 04 липня 2019р. за №138979-58 та суми податкового боргу у розмірі 8942,16 грн.; відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000,0 грн.

На думку сторони відповідача, такі дії позивача, свідчать про системне зловживання та створення нового джерела доходів позивача. Також сторона відповідача зазначила, що планує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50000,0 грн.

16 грудня 2024р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 39-56 т. 2), в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити, наголошуючи, що стороною відповідача поданий відзив на позов, з пропуском процесуального строку, а тому вказаний відзив слід залишити без розгляду. Крім того, на думку сторони позивача твердження та аргументи сторони відповідача наведені у відзиві є безпідставними та необґрунтованими, не спростовують доводи сторони позивача наведені у позові. Розмір моральної шкоди був визначений позивачем, з урахуванням сталої практики Європейського суду з прав людини, при цьому позивач вважає, що стороною відповідача не доведено, що дії відповідача при вчиненні вище вказаного виконавчого напису були правомірні та відсутність наявності вини сторони відповідача при вчиненні виконавчого напису. При цьому сторона позивача звертала увагу суду на правові висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 10 лютого 2021р. по справі № 761/24143/19. Також сторона відповідача зазначала, що оголошені стороною відповідача судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та необґрунтованими, не враховують матеріального становища позивача.

Заперечення на відповідь на відзив стороною відповідача до суду не подавались.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 січня 2025р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024р. - повернуто особі, яка її подала.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

До судового засідання, позивачем та представником відповідача були подані на адресу суду заяви про розгляд справи у відсутність сторін, заявлені позовні вимоги сторона позивача підтримує в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, відповіді на відзив; сторона відповідача проти позову заперечує, з підстав наведених у відзиві на позов.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторін.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що між позивачем та ПАТ «Банк Форвард» було укладено кредитний договір заява (оферта) № 200123690 від 01 лютого 2018р., згідно якого позивач отримав кредит.

05 вересня 2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненко (Буждиганчук) Є.Ю. вчинено виконавчий напис, реєстровий № 3803 про стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за вищевказаним кредитним договором.

Стягнення заборгованості проведено за період з 05 січня 2020р. по 04 лютого 2020р. Сума заборгованості складає 42171,23 грн., в тому числі 32696,53 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 8124,7 грн. - заборгованість за відсотками; 1350,0 грн. - плата за пропуск мінімальних платежів; 850,0 грн. плата за вчинення виконавчого напису. Загальна сума заборгованості складала 43021,23 грн.

Судом встановлено, що 23 вересня 2020р. на адресу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 3803 виданого 05 вересня 2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненко (Буждиганчук) Є.Ю. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Форвард» грошових коштів за кредитним договором № 200123690 від 01 лютого 2018р.

25 вересня 2020р. приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63141285 з примусового виконання виконавчого напису № 3803 від 05 вересня 2020р.

25 вересня 2020р. приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 4302,12 грн., та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 500,00 грн.

25 вересня 2020р., приватним виконавцем Павелків Т.Л. було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках боржника, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 49823,35 грн.

13 жовтня, 24 грудня 2020р. приватним виконавцем Павелків Т.Л. було винесено постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

19 січня 2023р. приватним виконавцем Павелків Т.Л. було винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у розмірі 193,86 грн.

21 листопада 2022р. рішенням Київського районного суду м. Полтави по справі № 644/11641/21, яке набрало законної сили 22 грудня 2022р. позов ОСОБА_1 до АТ «Банк Форвард», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 3803, вчинений 05 вересня 2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форвард» заборгованість за кредитним договором в сумі 42171,23 грн.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що внаслідок, протиправних дій відповідача, які встановлені вищезазначеним рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2022р. по справі № 644/11641/21, спричинили позивачу моральну шкоду, яку він оцінив в 1000000,0 грн.

При цьому за змістом позову, сторона позивача зазначала, що моральна шкода полягала в наступному:

- на момент арешту коштів, які обліковувались на його карткового банківському рахунку, не було враховано, що правова природа цих коштів - державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям, що було його єдиним джерелом існування, а встановлений арешт на банківський рахунок поставив його на межу виживання, лишив його коштів необхідних для підтримання фізіологічних потреб (харчування);

- через постійні стреси, перенапруження, відсутність коштів позивач потрапив 29 травня 2021р. на стаціонарне лікування із діагнозом «ішемічний інсульт», а 22 вересня 2021р. його було визнано інвалідом ІІ групи безстроково; на теперішній час він продовжує хворіти;

- тривалий час було порушено звичайний спосіб його життя і таке порушення розпочалось з моменту арешту грошових коштів (з 07 жовтня 2020р.) до зняття арешту та закриття виконавчого провадження

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги сторона позивача посилалася на спричинення моральної шкоди, яка виявилась у порушенні права сторони позивача, зі сторони відповідача що надає право на захист, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Так, Верховний Суд, у постановах від 15 грудня 2020р. по справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові, внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2020р. по справі № 817/48/18).

За змістом ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 1167 ЦК України передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3, 5 Постанови за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правої відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, на підтвердження протиправності дій відповідача, причинно - наслідкового зв`язку між протиправними діями та наслідками.

Доводи сторони позивача про погіршення стану його здоров`я, встановлення йому групи інвалідності; відсутності коштів для його існування, саме внаслідок дій сторони відповідача не знайшли свого підтвердження протягом всього часу розгляду справи в суді.

При цьому, доводи сторони відповідача, наведені у відзиві, що зазначені вище обставини спричинення позивачу моральної шкоди, за аналогічних обставин, вже зазначались позивачем при розгляді наступних справ: № 644/2246/22; № 761/26000/23; № 520/97/20, та протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не були спростовані. Матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, того, що погіршення стану здоров`я позивача мало місце саме внаслідок дій /бездіяльності сторони відповідача.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено наявність моральної шкоди завданої відповідачем та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Таким чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 110, 141, 142, 206, 258, 259, 263-266, 268, 354, 355 ЦПК України; ст. 56 Конституції України; ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 13, 15, 16, 23, 1167 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мартиненко (Буждиганчук) Євдокії Юріївни (місцезнаходження: 01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 38, прим. 147, кім. 5,7) про стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: