Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №911/644/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2026 р. м. Київ Справа № 911/644/26

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче підприємство «Метал Партнер»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофбізнес»

про стягнення 350 698,25 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

За участю представників:

від позивача: Тесля А.В.;

від відповідача: не з`явився.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче підприємство «Метал Партнер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофбізнес» про стягнення 350 698,25 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.04.2026 відкрито провадження у справі № 911/644/26за правилами загального позовного провадження. Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

В ході підготовчого провадження у справі № 911/644/26 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Відзив відповідача надійшов до суду 26.05.2026 разом із клопотанням про поновлення строку для його подання. Позивач заперечував проти поновлення строку та долучення відзиву, водночас подав відповідь на відзив.

За наслідками підготовчого провадження у справі позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував. Сторони зазначили і про те, що ними повідомлено про всі обставини справи, які їм відомі, та надані суду всі наявні у них докази.

На виконання вимог ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України судом під час підготовчого провадження у справі № 911/644/26 вирішено питання та вчинено усі дії, необхідні для підготовки справи до розгляду по суті.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 15.07.2026 закрито підготовче провадження у справі № 911/644/26 та призначено справу до розгляду по суті на 29.07.2026.

У судовому засіданні 29.07.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача у судове засідання не з`явився, у ході розгляду спору позовні вимоги заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 29.07.2026 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче підприємство «Метал Партнер» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофбізнес» про стягнення 350 698,25 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що 29.01.2026 перерахував відповідачу кошти за платіжними інструкціями № 59 на суму 205 000,44 грн. та № 61 на суму 145 697,81 грн., усього 350 698,25 грн. За твердженням позивача, кошти перераховано помилково, без належної правової підстави, оскільки сторони не укладали договору поставки, товар позивачу не передавався, роботи чи послуги не надавались. Позивач також зазначив, що після виявлення платежів направив відповідачу електронний лист, вимогу від 23.02.2026 та претензію від 28.02.2026 з вимогою повернути кошти, однак кошти повернуті не були.

Посилаючись на статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 350 698,25 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

Відповідач проти позову заперечив і просив відмовити в його задоволенні повністю. У відзиві відповідач зазначив, що 29.01.2026 виставив позивачу рахунки-фактури № СФ-0000011 на суму 205 000,44 грн. та № СФ-0000012 на суму 145 697,81 грн. за товар, зокрема блоки «Стоун Лайт». За доводами відповідача, позивач оплатив ці рахунки, зазначивши у платіжних інструкціях їхні номери та призначення платежів - оплату за товар. Тобто, спірні грошові кошти сплачені на підставі домовленостей сторін про поставку товару, які оформлені виставленими відповідачем рахунками-фактурами, які прийняті позивачем шляхом їх оплати з відображенням їх у призначенні платежу.

Відповідач також послався на податкові накладні № 8 та № 9 від 29.01.2026, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, і на передання документів позивачу через систему електронного документообігу. Відповідач вважає, що сторони погодили поставку у спрощений спосіб, а тому кошти були набуті на відповідній правовій підставі. Крім того, відповідач вказав на суперечливість позиції позивача, який у платіжних інструкціях зазначив оплату за товар, а згодом заявив про помилковість платежів.

У відповіді на відзив позивач заперечив наведені відповідачем доводи, наполягав на безпідставності сплати коштів. Зазначив, що рахунки-фактури та податкові накладні самі по собі не підтверджують фактичної передачі товару. Щодо повідомлення про передання документів через систему електронного документообігу, позивач зазначив, що з такого повідомлення неможливо встановити зміст документа та його зв`язок зі спірними платежами. Позивач наполягав на задоволенні позову на підставі ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 29.01.2026 позивач перерахував відповідачу кошти за платіжними інструкціями № 59 на суму 205 000,44 грн. та № 61 на суму 145 697,81 грн., усього 350 698,25 грн. Спірним є питання про правову підставу отримання відповідачем цих коштів.

Позивач обґрунтовує позов статтями 1212, 1213 Цивільного кодексу України та у позові стверджує, що кошти перераховані помилково без правової підстави. Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на наявність між сторонами домовленості щодо поставки товару, підтвердженої рахунками-фактурами та їх оплатою позивачем на умовах передплати.

За частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України обов`язок повернути майно виникає у особи, яка набула або зберегла його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави або якщо така підстава згодом відпала. Отже, кондикційне зобов`язання має місце за відсутності зобов`язання, яке пояснює правомірність набуття майна, або після припинення чи відпадіння відповідної правової підстави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначила, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України у разі набуття чи збереження майна без достатньої правової підстави або відпадіння такої підстави згодом. Водночас набуття майна на виконання чинного зобов`язання не є безпідставним у розумінні цієї статті.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як визначено ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, зокрема щодо його предмета. За частинами першою та другою статті 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови та виражати намір особи вважати себе зобов`язаною в разі її прийняття. Згідно з частинами першою та другою статті 642 Цивільного кодексу України прийняття пропозиції має бути повним і безумовним; вчинення особою дій відповідно до умов пропозиції, зокрема сплата коштів, є її прийняттям, якщо інше не передбачено пропозицією або законом.

Матеріали справи свідчать, що відповідач виставив позивачу рахунки-фактури, в яких, за матеріалами справи, зазначені товар і його вартість. Позивач оплатив вказані в рахунках суми, зазначивши в платіжних інструкціях номери рахунків-фактур та призначення платежу — «оплата за товар». Отже, сукупність цих дій свідчить про досягнення сторонами домовленостей щодо поставки товару - укладення сторонами договору поставки у спрощений спосіб. Відсутність окремого договору, оформленого одним документом із підписами обох сторін, сама по собі не свідчить про відсутність договірного зобов`язання.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач виставив позивачу рахунки-фактури № СФ-0000011 та № СФ-0000012 від 29.01.2026 із зазначенням товару та його вартості. Позивач того самого дня перерахував відповідачу кошти у відповідних сумах.

Зокрема, у наведених рахунках-фактурах № СФ-0000011 та № СФ-0000012 від 29.01.2026 чітко зазначено, що вони адресовані саме Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче підприємство «Метал Партнер», зазначено товар, його кількість та вартість.

У свою чергу, у платіжних інструкціях № 59 на суму 205 000,44 грн. та № 61 на суму 145 697,81 грн., усього 350 698,25 грн., позивачем у призначенні платежів чітко наведено, що кошти сплачуються за товар, із посиланням на номери та дати відповідних рахунків-фактур № СФ-0000011 та № СФ-0000012 від 29.01.2026.

Таким чином, дії сторін у сукупності підтверджують погодження ними предмета та вартості товару, а також прийняття позивачем пропозиції відповідача шляхом оплати виставлених рахунків.

За встановлених обставин між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини щодо поставки товару. Перераховані кошти отримані відповідачем не поза зобов`язанням і не без будь-якої правової підстави, а як оплата товару за рахунками-фактурами, на які позивач прямо послався у платіжних інструкціях.

Посилання позивача на відсутність підписаного сторонами єдиного письмового договору не спростовує висновку про наявність зобов`язальних правовідносин, оскільки волевиявлення сторін підтверджується виставленням рахунків із визначенням товару та вартості й оплатою цих рахунків позивачем із відповідним призначенням платежу.

У ході розгляду спору, зокрема, у відповіді на відзив, позивач, наполягаючи на помилковості (безпідставності) сплати коштів, не надав жодних обґрунтованих пояснень факту отримання від відповідача рахунків-фактур № СФ-0000011 та № СФ-0000012 від 29.01.2026, їх оплати та зазначенні у призначенні платежу таких рахунків-фактур.

В той же час, з домовленостей сторін вбачається відсутність визначеного строку виконання зобов`язання з поставки товару, тому відповідне зобов`язання підлягало виконанню у відповідності до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України після надіслання вимоги кредитора. Однак, надіслані позивачем вимоги стосувались повернення коштів, а не виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначила, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає безпосередньо з приписів статті 1212 ЦК України. Водночас положення цієї статті застосовуються за умови відсутності достатньої правової підстави набуття майна або відпадіння такої підстави згодом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати товар у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За статтею 655 цього Кодексу за договором купівлі-продажу продавець передає або зобов`язується передати майно покупцеві, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну суму.

Згідно з доводами відповідача та наданими ним документами, рахунки-фактури містили найменування товару, його кількість і вартість. У платіжних інструкціях позивач зазначив оплату за товар із посиланням на конкретні рахунки-фактури. Суми платежів відповідають сумам рахунків, а платежі здійснені в день їх виставлення. У сукупності ці обставини свідчать про наявність домовленості щодо оплати конкретного товару та про прийняття позивачем відповідної пропозиції шляхом оплати рахунків.

Позивач не надав доказів того, що платіжні інструкції були оформлені помилково, що кошти перераховано не тому отримувачу або що призначення платежів не відповідало його волі на момент перерахування коштів. Саме подальше твердження позивача про помилковість платежів не спростовує змісту платіжних інструкцій та їх відповідності рахункам-фактурам.

Суд не бере до уваги доводи позивача про відсутність у матеріалах справи видаткових накладних, актів приймання-передачі та товарно-транспортних накладних, які підтверджували б фактичне відвантаження й прийняття товару, оскільки відповідні обставини стосуються виконання існуючого договірного зобов`язання, в той час, як підставою позову визначено відсутність між сторонами договірного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 визначила попередню оплату як грошову суму, що перераховується відповідно до договору наперед у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 роз`яснила, що невиконання обов`язку передати товар за наявності договірних відносин оцінюється за правилами, які регулюють виконання договору, зокрема з урахуванням статей 538, 663, 664 та 693 ЦК України. Така обставина сама по собі не свідчить про безпідставність первісного отримання коштів.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 розмежувала кондикційні та договірні вимоги: якщо кошти перераховані на виконання договору, спір щодо невиконання або неналежного виконання обов`язку з передання товару має вирішуватися за правилами, що регулюють відповідне договірне зобов`язання, а не як повернення безпідставно набутого майна.

Отже, доводи позивача про те, що товар фактично не був переданий, стосуються виконання відповідачем обов`язку з поставки товару, який виник у межах зобов`язальних правовідносин сторін. Непередання товару за наявності такого зобов`язання може свідчити про його порушення, однак саме по собі не означає, що кошти були набуті відповідачем без правової підстави. За частиною другою статті 693 ЦК України у разі невиконання продавцем обов`язку передати попередньо оплачений товар покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Такий спосіб захисту ґрунтується на договірних правовідносинах.

У цій справі для вирішення заявленої вимоги за статтею 1212 Цивільного кодексу України визначальним є те, що кошти перераховано на підставі домовленості сторін щодо оплати конкретного товару. Тому відсутність у матеріалах справи окремих документів, які підтверджували б фактичне прийняття товару, не змінює правової підстави первісного перерахування коштів та не перетворює договірне зобов`язання на кондикційне.

Позивач не довів, що домовленість сторін була припинена, визнана недійсною, розірвана або що правова підстава набуття відповідачем коштів відпала. Відтак підстави для застосування статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України та стягнення коштів як безпідставно набутих відсутні.

Суд також ураховує, що податкові накладні № 8 та № 9 від 29.01.2026 складені відповідачем із зазначенням позивача як покупця та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. За пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України покупець має можливість отримати зареєстровану податкову накладну з ЄРПН, а така накладна є підставою для віднесення зазначених у ній сум ПДВ до податкового кредиту за умови дотримання вимог Кодексу.

Згідно з висновком Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, податкова накладна може бути доказом господарської операції з урахуванням обставин конкретної справи, однак не має наперед установленої доказової сили та підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. За пунктами 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог, обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, та докази на підтвердження цих обставин. Згідно з частиною другою статті 237 Господарського процесуального кодексу України під час ухвалення рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, крім випадків, установлених законом.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має ухвалити рішення. Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує таку вимогу.

У цій справі предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 350 698,25 грн. Фактичною підставою позову позивач визначив перерахування коштів без правової підстави, стверджуючи, що сторони не укладали договору поставки, платежі були помилковими. Як правову підставу вимоги позивач навів статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Суд не зв`язаний правовою кваліфікацією, запропонованою сторонами, та самостійно визначає норми права, що регулюють установлені правовідносини. Водночас самостійна правова кваліфікація не надає суду права змінювати предмет позову або фактичні обставини, якими позивач обґрунтував вимогу. Такий підхід відповідає принципу jura novit curia, сформульованому Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та застосованому Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19.

Отже, суд вправі визначити належну правову норму для оцінки встановлених обставин, але не вправі замість позивача сформулювати іншу фактичну підставу позову. Розгляд заявленої вимоги як вимоги про повернення передоплати у зв`язку з порушенням договору означав би вирішення спору на підставі іншої правової конструкції: наявності договору, погодженого строку поставки, невиконання постачальником обов`язку у цей строк та виникнення у покупця права вимагати повернення передоплати.

Тому суд вирішує заявлену вимогу в межах її предмета та фактичної підстави - чи доведено безпідставне набуття відповідачем коштів у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України. Обставини можливої непоставки товару оцінюються у цій справі настільки, наскільки вони мають значення для встановлення наявності або відсутності правової підстави платежу; вони не є підставою для перетворення заявленої кондикційної вимоги на договірну вимогу про повернення попередньої оплати.

Отже, матеріалами справи спростовано факт набуття відповідачем спірних кошти без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України. Позивач не довів помилковість переказу та відсутність домовленості щодо оплати зазначених у рахунках товарів. За таких обставин підстави для стягнення з відповідача 350 698,25 грн. відповідно до статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України відсутні.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в межах заявлених підстав позову.

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 28.09.2026.

Суддя Т.П. Карпечкін