Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №560/21486/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/21486/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.09.2018 по день фактичного розрахунку - 26.11.2025.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.09.2018 по день фактичного розрахунку - 26.11.2025 в розмірі грошового забезпечення за шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2018 №210 його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25 вересня 2018 року. На час виключення зі списків частини повного розрахунку з ним проведено не було: за період з 01.03.2018 по 25.09.2018 йому не виплачено індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю). На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2024 у справі №560/5159/24 відповідач лише 26.11.2025 виплатив йому індексацію-різницю за цей період у розмірі 26460,79 грн.

У листопаді 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Листом від 09.12.2025 №532/1578 відповідач йому відмовив. На думку позивача, оскільки з вини відповідача з ним не проведено повного розрахунку в день звільнення, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Просить позов задовольнити.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.12.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано довідку (із розрахунком) про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два останніх місяці перед його звільненням (липень-серпень 2018 року).

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування відзиву представник відповідача посилається на статтю 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, яка обмежує період виплати середнього заробітку шістьма місяцями. Також він посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, щодо можливості зменшення розміру відшкодування з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності. Відповідач зазначає, що розмір середнього заробітку, який просить стягнути позивач, є неспівмірним з розміром несвоєчасно виплаченої суми. До відзиву додано довідку-розрахунок від 30.12.2025 №532/1616 та довідку від 30.12.2025 №532/1617.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-електрика відділення командно-штабних машин радіовзводу польового вузла зв`язку.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.08.2018 №78-рс позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.09.2018 №210 позивача з 25 вересня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Цим же наказом позивачу визначено до виплати при звільненні:

- щомісячну премію за 25 днів вересня 2018 року - 2707,25 грн;

- збільшений розмір щомісячної премії - 188,83 грн;

- надбавку за особливості проходження служби за 25 днів вересня 2018 року - 346,88 грн;

- грошову допомогу на оздоровлення - 8054,04 грн;

- грошове забезпечення за 25 днів вересня 2018 року - 3468,75 грн;

- грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно - 19974,77 грн.

Також проведено відрахування коштів із грошового забезпечення за 10 діб відпустки в сумі 2542,58 грн. Отже, загальна сума, належна позивачу до виплати в день звільнення, становила 32197,94 грн.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2024 у справі №560/5159/24 відповідач 26.11.2025 перерахував позивачу індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.03.2018 по 25.09.2018 в сумі 26460,79 грн. Це підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Листом від 09.12.2025 №532/1578 відповідач відмовив позивачу у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Щодо застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України

Правовий статус, умови та порядок проходження військової служби врегульовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Разом з тим зазначеними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано питання відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю належних йому при звільненні сум.

Суд звертає увагу на те, що згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Такі висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.

Оскільки спеціальне законодавство не передбачає відповідальності відповідача за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу з 25.09.2018, саме в цей день на підставі статті 116 КЗпП України відповідач повинен був виплатити позивачу всі належні йому суми. Строк затримки розрахунку при звільненні слід рахувати з 26.09.2018, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після дня, в який мала бути проведена виплата належних позивачу сум.

Індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.09.2018, право на яку підтверджено рішенням суду у справі №560/5159/24, є складовою грошового забезпечення, яка належала позивачу до виплати в день звільнення. Фактичний розрахунок за нею відповідач провів лише 26.11.2025.

Щодо застосовної редакції статті 117 КЗпП України та періоду нарахування середнього заробітку

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.

До набрання чинності зазначеним Законом стаття 117 КЗпП України визначала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За приписами статті 117 КЗпП України в чинній редакції Закону № 2352-IX, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Затримка розрахунку з позивачем триває з 26.09.2018, тобто виникла до набрання чинності Законом № 2352-IX, і одночасно охоплюється дією як попередньої, так і чинної редакції статті 117 КЗпП України. Тому суд враховує сформовану Верховним Судом практику застосування цієї норми в подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 560/13719/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 380/15715/23, а також висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22). Відповідно до цієї практики, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України як до змін, внесених Законом № 2352-IX, так і після їх внесення, такий період варто умовно поділяти на дві частини: період до 19 липня 2022 року, який регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України без обмеження шестимісячним строком, та період з 19 липня 2022 року, який регулюється чинною редакцією цієї статті з обмеженням тривалості нарахування шістьма місяцями.

Отже, компенсація за період з 26.09.2018 по 18.07.2022 обчислюється без обмеження тривалості цього періоду, а за період з 19.07.2022 - з урахуванням встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України (у чинній редакції) шестимісячного обмеження, тобто по 18.01.2023 включно.

Разом з тим встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування, так само як і відсутність такого обмеження у попередній редакції статті 117 КЗпП України, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Ідеться про критерії розумності, справедливості та пропорційності (співмірності) визначення розміру відшкодування, оскільки мета цієї норми - компенсація майнових втрат працівника, а не покарання роботодавця. Аналогічний висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

У пункті 92 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Визначаючись із розміром належного позивачу відшкодування, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що для всіх інших випадків збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки-розрахунку від 30.12.2025 №532/1616 та довідки від 30.12.2025 №532/1617 розмір грошового забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (липень - серпень 2018 року) становив 8054,04 грн щомісячно, а всього 16108,08 грн за 62 календарні дні (31+31). Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 259,81 грн (16108,08 грн : 62 дні).

Загальна сума грошового забезпечення, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, становить 58658,73 грн. Вона складається із суми, визначеної до виплати наказом від 25.09.2018 №210 (32197,94 грн), та суми, виплаченої несвоєчасно (26460,79 грн).

Частка несвоєчасно виплаченої суми становить 45,11 % (26460,79 грн : 58658,73 грн х 100 %).

Розрахунок середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку, обчислений відповідно до наведеного вище поділу на два періоди, є таким:

- за період з 26.09.2018 по 18.07.2022 (1392 календарні дні, попередня редакція статті 117 КЗпП України, без обмеження строку) середнє грошове забезпечення становить 361655,52 грн (259,81 грн х 1392 дні);

- за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (184 календарні дні, шестимісячне обмеження за чинною редакцією статті 117 КЗпП України) середнє грошове забезпечення становить 47805,04 грн (259,81 грн х 184 дні).

Разом середнє грошове забезпечення за обидва періоди складає 409460,56 грн (361655,52 грн + 47805,04 грн).

Розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, обчислений пропорційно частці несвоєчасно виплаченої суми, складає 184707,66 грн (409460,56 грн х 45,11 %).

Разом з тим така сума значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення. Стягнення середнього заробітку у розмірі 184707,66 грн при розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 26460,79 грн було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Тому суд з`ясував істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (26460,79 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 26.09.2018 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023. Вона становить 6,46 % (26460,79 : 409460,56 х 100).

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 6,46 %, становить 26451,15 грн: 259,81 грн (середньоденний заробіток позивача) х 6,46 % х 1576 (дні затримки розрахунку за два періоди).

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу істотності частки становить 26451,15 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, потрібно зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення цього адміністративного позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших судових витрат не заявлено, тому підстав для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.09.2018 по 26.11.2025.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 26451,15 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя В.К. Блонський