Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №560/18576/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/18576/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії щодо виплати грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані основну та додаткову відпустки без урахування додаткової винагороди за безпосередню участь ОСОБА_1 ПКМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 2022 по 2023 р.р., як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача, встановленого на день виключення його зі списків військової частини, тобто станом на 13.10.2023;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку з урахуванням додаткової винагороди за безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях згідно ПКМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 2022 по 2023 р.р., як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача, встановленого на день виключення його зі списків військової частини, тобто станом на 13.10.2023.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 щомісячно отримував додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях, передбачену Постановою №168, проте при звільненні грошова компенсація за невикористані відпустки обчислена та виплачена йому без урахування цієї винагороди, що, на думку позивача, суперечить пункту 6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260), і практиці Верховного Суду.

Ухвалою судді Хмельницького окружного адміністративного суду Гнап Д.Д. від 29.10.2025 відкрито провадження у справі №560/18576/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У зв`язку з призначенням судді Гнап Д.Д. на посаду судді Сьомого апеляційного адміністративного суду (Указ Президента України від 24.02.2026 №171/2026) та виключенням її зі штату Хмельницького окружного адміністративного суду (наказ в.о. голови суду від 02.03.2026 №36-п), за протоколом повторного автоматизованого розподілу від 03.03.2026 справу передано судді Блонському В.К., який ухвалою від 06.03.2026 прийняв справу до свого провадження. Відповідно до частини другої статті 35 КАС України розгляд справи розпочато спочатку.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, за своєю правовою природою є одноразовим, а не щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, оскільки не має ознаки постійності, а тому відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку №260 не підлягає врахуванню при обчисленні компенсації за невикористані дні відпустки. На обґрунтування цієї позиції відповідач послався на постанови Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №580/9551/23, від 25.12.2024 у справі №420/5602/23 та від 06.12.2024 у справі №240/12225/23.

Одночасно з відзивом відповідач подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, обґрунтовуючи її тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню тримісячний строк, встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), який має перевагу над строками, встановленими статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №990/156/23, і який, на думку відповідача, слід обчислювати з дати виключення позивача зі списків особового складу відповідача - 13.10.2023.

Вирішуючи подане клопотання, суд враховує таке.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Згідно з ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

За змістом частини 2 статті 233 КЗпП України Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352 від 01.07. 2022, який набрав чинності 19.07.2022, що діє на час звернення позивача до суду, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

За змістом частини 3 статті 263 Цивільного кодексу України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Отже, з 01.07.2023 визначені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються в редакції цієї норми від 19.07.2022, що діяла до запровадження обмежень, передбачених пунктом 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Постановою від 21.03.2025 у справі №№460/21394/23 cудова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" та після цього: період до 19.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Водночас, період з 19.07.2022 регулюється чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд зазначає, що позивач дізнався про порядок обчислення компенсації за відпустки з відповіді відповідача від 08.09.2025 та з доданих до неї довідок про розміри та складові грошового забезпечення, а отже, і про порушення свого права.

До суду позивач звернувся в жовтні 2025 року, тобто, з дотриманням строку звернення до суду, встановленого законом. Таким чином, у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду необхідно відмовити.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2022 №242 позивач з 01.12.2022 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.10.2023 №288 позивач виключений з особового складу військової частини НОМЕР_1 з 13.10.2023 у зв`язку зі звільненням за станом здоров`я. Цим самим наказом позивачу здійснено розрахунок при звільненні, зокрема виплачено грошову компенсацію за невикористані основну та додаткову відпустки без урахування додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях, передбаченої Постановою №168.

Протягом усього періоду проходження служби у відповідача (з 01.12.2022 по 13.10.2023) позивачу щомісячно виплачувалася додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, за безпосередню участь у бойових діях. Факт отримання позивачем такої винагороди відповідач у відзиві не заперечує, обмежуючись запереченням проти її врахування для цілей обчислення компенсації за відпустку.

Листом від 08.09.2025 №1634/ФЕС/4536 відповідач повідомив позивача про те, що обрахунок компенсації за невикористану щорічну відпустку здійснено відповідно до чинного законодавства, підстави для перерахунку компенсації з урахуванням додаткової винагороди відсутні.

Зміст спірних правовідносин полягає у визначенні того, чи підлягала додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, врахуванню у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Відповідно до ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з абзацом третім ч.14 ст.10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток.

Відповідно до абзацу першого п.1 Постанови №168 на період воєнного стану військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до п.2 розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану додаткова винагорода згідно з Постановою №168 виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях, у розмірі до 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з п.2 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення; до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; це доповнення до переліку одноразових видів внесене наказом Міністерства оборони України №44 від 25.01.2023 і застосовується з 01.02.2023.

Відповідно до п.6 розділу XXXI Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Верховний Суд у постановах від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23, від 14 січня 2025 року у справі №240/31245/23 та від 30 жовтня 2025 року у справі №240/33499/23 послідовно дійшов висновку, що п.6 розділу XXXI Порядку №260 не містить жодних винятків щодо врахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, під час розрахунку компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, а тому, якщо додаткова винагорода виплачувалася військовослужбовцю на постійній (щомісячній) основі перед звільненням, вона входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється така компенсація.

Суд враховує зазначену правову позицію Верховного Суду відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, оскільки вона прямо і безпосередньо стосується спірних правовідносин у цій справі, а саме порядку обчислення компенсації за невикористану відпустку.

Доводи відповідача, що ґрунтуються на постановах Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №580/9551/23, від 25.12.2024 у справі №420/5602/23 та від 06.12.2024 у справі №240/12225/23, судом відхиляються, оскільки зазначена практика стосується інших видів виплат - одноразової грошової допомоги при звільненні та відомостей для обчислення пенсії, порядок формування яких окремо врегульований іншими нормами (зокрема ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), і не поширюється на порядок обчислення компенсації за невикористану відпустку, врегульований спеціальною нормою п.6 розділу XXXI Порядку №260, яка, за висновком Верховного Суду, не містить винятку щодо додаткової винагороди за Постановою №168.

Суд також враховує, що переведення додаткової винагороди до переліку одноразових додаткових видів грошового забезпечення відбулося лише з 01.02.2023 (наказ Міністерства оборони України №44 від 25.01.2023), тоді як позивач отримував цю винагороду протягом усього періоду служби з 01.12.2022, включно з періодом до внесення зазначених змін.

Оскільки суд встановив, що позивач протягом усього періоду проходження служби у відповідача отримував додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, а відповідач цього факту не спростував і не довів відсутності підстав для її врахування при обчисленні компенсації за невикористану відпустку, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу такої компенсації без урахування зазначеної винагороди є протиправними, а вимога про зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок та виплату - обґрунтованою.

За таких обставин позов підлягає задоволенню.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані основну та додаткову відпустки без урахування додаткової винагороди за безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 2022 по 2023 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача, встановленого на день виключення його зі списків військової частини, станом на 13.10.2023.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку з урахуванням додаткової винагороди за безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 2022 по 2023 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача, встановленого на день виключення його зі списків військової частини, станом на 13.10.2023, з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя В.К. Блонський