Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №560/18709/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/18709/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 17.05.2020 по день фактичного розрахунку 09.10.2025

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 17.05.2020 по день фактичного розрахунку 09.10.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом ректора Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького від 27 березня 2020 року № 208-ос підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16 травня 2020 року.

Позивач вказує, що при виключенні зі списків особового складу відповідач не здійснив повного розрахунку з ним при звільненні, а належні позивачу суми грошового забезпечення нараховувались та виплачувались відповідачем зі значною затримкою, частинами, на виконання судових рішень Хмельницького окружного адміністративного суду.

На думку позивача, оскільки відповідач з вини останнього не здійснив повного розрахунку з позивачем у день звільнення, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.11.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на правовідносини щодо проходження військової служби, оскільки військовослужбовці не мають статусу «працівника», а порядок проходження військової служби та здійснення розрахунку врегульовано спеціальним законодавством, зокрема Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом МВС України від 25.06.2018 № 558.

Крім того, відповідач звертає увагу, що Національна академія не є відповідачем у справі № 560/10958/24, а предметом позову у справі № 560/14273/24 є не стягнення середнього заробітку, а компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, а тому стягнення середнього заробітку з посиланням на ці суми є безпідставним.

Також відповідач наголошує на пропуску позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду, оскільки суми, нараховані до 19.07.2022, охоплюються новою редакцією цієї статті, за якою встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, обіймаючи посаду заступника начальника відділу - начальника групи чергових академії відділу організації повсякденної діяльності Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

Наказом ректора Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького від 27.03.2020 № 208-ос підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби України від 23.03.2020 № 277-ОС за підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів). Цим же наказом остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 16 травня 2020 року, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16.05.2020.

Відповідно до довідки щодо усіх проведених виплат ОСОБА_1 , виданої Національною академією, при звільненні позивачу здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення за 16 днів військової служби в розмірі 12 207,94 грн, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 28 повних календарних років у розмірі 331 140,60 грн та індексації грошового забезпечення в розмірі 24 245,73 грн, а всього - 367 594,27 грн, які своєчасно перераховано на картковий рахунок позивача.

Разом з тим суд встановив, що інші належні позивачу суми грошового забезпечення, право на які підтверджено судовими рішеннями Хмельницького окружного адміністративного суду, виплачені відповідачем із затримкою та частинами, а саме:

- 17.06.2025 - 16 493,76 грн, перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 16.05.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 (на виконання рішення суду від 09.12.2024 у справі № 560/14224/24), як частина виплати за цим рішенням суду;

- 10.10.2025 - 49 111,52 грн, а саме доплата (остаточний розрахунок) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 16.05.2020 за тим самим рішенням суду від 09.12.2024 у справі № 560/14224/24, та 9 609,35 грн (на виконання рішення суду від 24.05.2025 у справі № 560/14270/24), що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача в АТ КБ «ПриватБанк» за 10.10.2025.

Отже, остаточний розрахунок за рішенням суду у справі №14224/24 відповідач провів лише 10.10.2025.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з цим позовом до суду 30.10.2025.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Правовий статус, умови та порядок проходження військової служби військовослужбовцями Державної прикордонної служби України врегульовано Законом України «Про Державну прикордонну службу України», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, а порядок виплати грошового забезпечення - Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом МВС України від 25.06.2018 № 558. Разом з тим, зазначеними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано питання дати проведення остаточного розрахунку з військовослужбовцем при його звільненні (виключенні зі списків особового складу) та відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій особі належних їй сум.

Суд звертає увагу на те, що згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22).

Оскільки спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність відповідача за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Доводи відповідача про непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців суд відхиляє, оскільки вони стосуються загального правового статусу військовослужбовця, а не конкретного, неврегульованого спеціальним законодавством, питання відповідальності за затримку остаточного розрахунку.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу з 16.05.2020, саме в цей день на підставі ст. 116 КЗпП України відповідач повинен був виплатити позивачу всі належні йому суми, а строк затримки розрахунку при звільненні слід рахувати з 17.05.2020, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після дня, в який мала бути проведена виплата належних позивачу сум.

Щодо застосовної редакції статті 117 КЗпП України та періоду нарахування середнього заробітку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.

До набрання чинності зазначеним Законом стаття 117 КЗпП України визначала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто без обмеження такого періоду будь-яким граничним строком.

За приписами ст. 117 КЗпП України в чинній редакції Закону № 2352-IX, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Оскільки затримка розрахунку з позивачем триває з 17.05.2020, тобто виникла до набрання чинності Законом № 2352-IX, і одночасно охоплюється дією як попередньої, так і чинної редакції статті 117 КЗпП України, суд враховує сформовану Верховним Судом практику застосування цієї норми в подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 560/13719/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 380/15715/23, а також висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22), за якою у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України як до змін, внесених Законом № 2352-IX, так і після їх внесення, такий період варто умовно поділяти на дві частини: період до 19 липня 2022 року, який регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України без обмеження шестимісячним строком, та період з 19 липня 2022 року, який регулюється чинною редакцією цієї статті з обмеженням тривалості нарахування шістьма місяцями.

Отже, компенсація за період з 17.05.2020 по 18.07.2022 обчислюється без обмеження тривалості цього періоду, а за період з 19.07.2022 - з урахуванням встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України (у чинній редакції) шестимісячного обмеження, тобто по 19.01.2023 включно.

Разом з тим суд враховує, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування, а так само відсутність такого обмеження у попередній редакції статті 117 КЗпП України, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а саме розумності, справедливості та пропорційності (співмірності) визначення розміру відшкодування, оскільки мета цієї норми - компенсація майнових втрат працівника, а не покарання роботодавця. Аналогічний висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок: розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зазначив, що звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України) обмежене строком, який з огляду на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п`ятій статті 122 КАС України і становить один місяць з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тобто, як роз`яснив Верховний Суд у цій же постанові, з дня фактичного розрахунку за відповідною складовою грошового забезпечення.

Застосовуючи цей висновок до обставин цієї справи, суд враховує, що позивач звернувся до суду з цим позовом 30.10.2025.

Щодо сум, виплачених 20.03.2025 (2 906,88 грн), 26.03.2025 (8 789,18 грн), 30.04.2025 (6 714,72 грн) та 23.05.2025 (7 433,87 грн), фактичний розрахунок за кожною з них відбувся більш як за місяць до звернення позивача до суду, а тому в частині вимог, пов`язаних із затримкою виплати саме цих сум, позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, а заяви про поновлення цього строку та доказів поважності причин його пропуску позивачем не подано. Тому при розрахунку належної позивачу суми середнього заробітку вищевказані суми суд не враховує.

Водночас щодо суми 16 493,76 грн, виплаченої 17.06.2025 на виконання рішення суду у справі № 560/14224/24, суд враховує, що ця сума є лише частиною одного й того самого грошового зобов`язання відповідача за вказаним рішенням суду, остаточний (повний) розрахунок за яким відповідач провів лише 10.10.2025, здійснивши доплату решти належної суми в розмірі 49 111,52 грн. Оскільки, за наведеним вище висновком Верховного Суду у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, перебіг місячного строку звернення до суду пов`язується з днем фактичного розрахунку за відповідною складовою грошового забезпечення, а фактичний (повний) розрахунок за зобов`язанням у справі № 560/14224/24 відбувся лише 10.10.2025, суд дійшов висновку, що місячний строк звернення до суду щодо всієї суми, належної позивачу за цим рішенням суду (16 493,76 грн + 49 111,52 грн = 65 605,28 грн), обчислюється з 10.10.2025 і на момент звернення позивача до суду (30.10.2025) пропущений не був.

Крім того, суд враховує, що сума 7 433,87 грн, виплачена на виконання рішення суду у справі № 560/14273/24, за своєю правовою природою є не грошовим забезпеченням чи його складовою, а компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, тобто самостійним видом відшкодування, а не сумою, що належала позивачу до виплати в день звільнення у розумінні статті 116 КЗпП України. Тому ця сума не підлягає врахуванню до загального розміру несвоєчасно виплачених позивачу при звільненні коштів, з якими пов`язується стягнення середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України.

Натомість щодо суми 16 493,76 грн (виплачена 17.06.2025 як частина розрахунку за справою № 560/14224/24) та сум, зарахованих на картковий рахунок позивача 10.10.2025, а саме 49 111,52 грн (доплата за тією ж справою № 560/14224/24) та 9 609,35 грн (справа № 560/14270/24), а всього 75 214,63 грн, позивач звернувся до суду в межах місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, а тому в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими.

Визначаючись щодо розміру відшкодування, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що для всіх інших випадків збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки, виданої Національною академією, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два календарні місяці перед звільненням (березень - квітень 2020 року) становив 23 652,90 грн щомісячно, а всього 47 305,80 грн за 61 календарний день (31+30), у зв`язку з чим середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 775,50 грн (47 305,80 грн : 61 день), що відповідає наведеному.

Загальна сума грошового забезпечення, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, з урахуванням суми, виплаченої своєчасно (367 594,27 грн, що складається з 12 207,94 грн, 331 140,60 грн та 24 245,73 грн), та суми, визнаної судом несвоєчасно виплаченою (16 493,76 грн + 49 111,52 грн + 9 609,35 грн = 75 214,63 грн), становить 442 808,90 грн.

Частка несвоєчасно виплаченої суми становить 16,99 % (75 214,63 грн : 442 808,90 грн х 100 %).

Розрахунок середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку, обчислений відповідно до наведеного вище поділу на два періоди, є таким:

- за період з 17.05.2020 по 18.07.2022 (793 календарні дні, попередня редакція статті 117 КЗпП України, без обмеження строку) середнє грошове забезпечення становить 614 971,50 грн (775,50 грн х 793 дні);

- за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 календарних днів, шестимісячне обмеження за чинною редакцією статті 117 КЗпП України) середнє грошове забезпечення становить 143 467,50 грн (775,50 грн х 185 днів).

Разом середнє грошове забезпечення за обидва періоди складає 758 439,00 грн (614 971,50 грн + 143 467,50 грн).

З огляду на вищезазначене, розмір відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні, пропорційно частці несвоєчасно виплаченої суми, складає 128 826,93 грн (758 439,00 грн х 16,99 %).

Разом з тим суд враховує, що і така порахована судом сума також перевищує розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення. Суд враховує висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 128 826,93 грн, при розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 75 214,63 грн, було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (75 214,63 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 17.05.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 9,92 % (75 214,63 : 758 439,00 х 100).

При цьому сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,92 %, розраховується таким чином: 775,50 грн (середньоденний заробіток позивача) х 9,92 % х 978 (дні затримки розрахунку за два періоди) = 75 237,15 грн.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з урахуванням принципу істотності частки становить 75 237,15 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення цього адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Позивачем за подання позову немайнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а самі вимоги мають немайновий характер, відповідно до частини першої статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2020 по 09.10.2025 в частині несвоєчасно виплачених 17.06.2025 та 10.10.2025 сум грошового забезпечення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 75 237,15 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя В.К. Блонський