Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №295/2090/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/2090/25 Головуючий у 1-й інст. Чорній Р. О.

Номер провадження №33/4805/1353/26

Категорія ч.1 ст.483 МК України Доповідач Костюкович С. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м.Житомир

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду Костюкович С.І., з участю секретаря судового засідання Колодяжного О.В., захисника – адвоката Шевченко Д.О. (в режимі відеоконференції), представника митниці – Заліщука О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Житомирі апеляційну скаргу представника Житомирської митниці Кондратюка А.В., на постанову Богунського районного суду м. Житомира від 26 серпня 2026 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.483 Митного кодексу України закрито за відсутністю складу порушення митних правил,

встановив:

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 26 серпня 2026 року провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.483 Митного кодексу України закрито за відсутністю складу порушення митних правил.

При прийнятті постанови місцевий суд виходив з того, що в ході судового розгляду не здобуто доказів про те, що ОСОБА_1 вчинила правопорушення, передбачені ч.1 ст.483 МК України, а митницею не надано доказів про те, що транспортні засоби, які були ввезені ОСОБА_1 на митну територію України в якості гуманітарної допомоги, були використані у інший спосіб, аніж той, який було нею задекларовано, у тому числі, що такі транспортні засоби були продані на території України, та перебувають у цивільному обігу.

Крім того місцевий суд зазначив, що судом не встановлено на час розгляду справи місцезнаходження транспортних засобів, а також перебування їх на балансі будь-якої військової частини, а також незважаючи на те, що при їх ввезенні на територію України останні були призначені для передачі військовій частині НОМЕР_1 , однак після ввезення, фактично передані військовослужбовцю іншої військової частини (в/ч НОМЕР_2 ), дійшов висновку, що вказане не змінило їх цільове призначення як гуманітарної допомоги на потреби ЗСУ.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції представник митниці Кондратюк А.В., діючи на підставі довіреності, в інтересах Житомирської митниці подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Богунського районного суду м.Житомира від 26 серпня 2026 року та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 винуватою у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.1 ст.483 Митного кодексу України і застосувати до неї стягнення у відповідності до санкції статті.

Вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки судом не прийнято до уваги докази у справі, наявні фінансові документи продавця, експортні документи, показання свідка і інші докази, які вказують на наявність вини ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні.

Зазначає, що місцевий суд передчасно та безпідставно прийняв рішення про закриття справи про порушення митних правил.

Доводить, що судове рішення базується на поясненнях свідків, актах прийому-передач, фотоматеріалах, але ці докази жодним чином не спростовують наданого листа військової частини НОМЕР_1 , яким повністю заперечено факт замовлення вказаного транспортного засобу, його фактичного отримання чи звернення з відповідними клопотаннями.

Вказує, що у відповідності до поданих ОСОБА_1 декларацій транспортні засоби мали б бути доставлені безпосередньо до військової частини НОМЕР_1 , але безпосередньо військовій частині не були передані, а були передані військовослужбовцю ОСОБА_2 і на даний час місцезнаходження автомобілей невідоме.

Посилається на те, що ОСОБА_1 вчинила дії, спрямовані на переміщення через митний кордон України товару - транспортних засобів марки «VOLKSWAGEN» модель «TRANSPORTER» кузов № НОМЕР_3 », реєстраційний іноземний номер НОМЕР_4 , 1995 року виготовлення, об`єм двигуна -1896 см3, тип двигуна - дизель, та автомобіль марки «DAEWOO» МОДЕЛЬ «KORANDO» кузов № НОМЕР_5 , реєстраційний іноземний номер НОМЕР_6 , 1999 року виготовлення, об`єм двигуна -2900 см3, тип двигуна – дизель, бувші у використанні, у якості гуманітарної допомоги в умовах воєнного стану без оподаткування та застосовування заходів нетарифного регулювання, з приховуванням від митного контролю, шляхом подання митному органу, як підстави для його переміщення документів, що містять неправдиві відомості щодо отримувача товару, а саме Декларацій про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою від 10.06.2022, у яких отримувачем вказано військову частину НОМЕР_1 та листів військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2022, 13.07.2022 за вихідними № 3491, 5882 стосовно даних транспортних засобів, одержаних незаконним шляхом.

На апеляційну скаргу представника Житомирської митниці Кондратюка А.В., захисником – адвокатом Шевченко Д.О. подано відзив в якому просить апеляційну скаргу представника Житомирської митниці Кондратюка А.В. залишити без задоволення, а постанову Богунського районного суду м. Житомира від 26.08.2025 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін.

Зазначає, що суб`єктивна сторона вказаного правопорушення характеризується виключно прямим умислом. Тобто особа повинна усвідомлювати протиправний характер своїх дій, передбачати їх шкідливі наслідки і бажати їх настання, чітко знаючи, що документи містять неправдиві відомості.

Однак, ОСОБА_1 діяла виключно із гуманних міркувань та мотивів волонтерської допомоги Збройним Силам України в умовах повномасштабної збройної агресії рф. Дані автомобілі були ввезені в Україну на підставі листів-звернень, наданих військовослужбовцем ОСОБА_3 (який на той момент проходив службу у в/ч НОМЕР_2 ), та відповідних декларацій.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 як волонтер діяла добросовісно і не мала та не могла мати жодного умислу на подання митним органам документів із неправдивими відомостями чи приховування товарів від митного контролю. Всі отримані документи вона сприймала як належні та легітимні.

Вказує, що після перетину кордону обидва транспортні засоби були негайно передані військовослужбовцю ОСОБА_2 , який діяв в інтересах підрозділу ЗСУ. Зазначене підтверджується фотоматеріалами та інформацією у соцмережах, актами приймання-передачі з печатками військової частини НОМЕР_2 , де проходив службу ОСОБА_2 , показання свідка ОСОБА_4 , відповіддю на запит суду щодо військовослужбовця ОСОБА_2 ..

При цьому зазначає, що митний орган не надав жодного доказу того, що ці автомобілі були відчужені, продані або перебували в цивільному обігу на території України.

В судове засідання ОСОБА_1 не прибула, була вчасно та належним чином повідомлена про дату та час апеляційного розгляду, що підтверджується довідкою про доставку повідомлення у додаток Viber.

Захисник та представник митниці не заперечили проти розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 , а також захисник одночасно підтвердив, що ОСОБА_1 поінформована про дату та час апеляційного розгляду, однак за узгодженою ними позицією участь в справі під час апеляційного розгляду братиме лише захисник.

Врахувавши ці обставини апеляційний суд постановив провести апеляційний розгляд за відсутності ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення представника митниці на підтримання поданої ним апеляційної скарги із зазначених у ній підстав, пояснення захисника, перевіривши доводи апеляційної скарги та поданого захисником відзиву на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно положень ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вимогами ст.280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 Митного кодексу України, ґрунтується на матеріалах справи та досліджених у судовому засіданні доказах, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції.

Так, частиною 1 ст.2 КУпАП передбачено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення

Конституційний Суд України у пункті 4.1. рішення від 22.12.2010 року №23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За змістом завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення та загальних норм Конституції України (ст.62) та Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути доведена належними доказами, а будь-які сумніви і протиріччя повинні трактуватися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Апеляційний суд зазначає, що єдиною і достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, в тому числі і за порушення митних правил, є наявність в діянні такої особи складу відповідного адміністративного правопорушення.

Обов`язковим елементом складу адміністративного правопорушення є його суб`єктивна сторона, обов`язковою ознакою якої є вина.

Суд зазначає, що наявність суб`єктивної сторони правопорушення, зокрема, такої її обов`язкової ознаки як вина, підлягає обов`язковому доказуванню поряд з іншими елементами правопорушення і не може припускатись.

Правопорушення, передбачене ч.1 ст.483 Митного кодексу України є умисним.

Згідно ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Частиною 4 ст.2 КУпАП установлено, що питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України.

Відповідно до ст.487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Відповідальність за ч.1 ст.483 МК України настає за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості.

Передбачене ч.1 ст.483 МК України правопорушення із суб`єктивної сторони може бути вчинене лише з прямим умислом, тобто коли особа, яка переміщує товари через митний кордон України, усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення нею товарів, предметів і речовин через митну територію України, передбачає суспільно шкідливі наслідки таких дій, а саме що внаслідок такого переміщення товарів цією особою матиме місце приховування від митного контролю і встановлений законом порядок переміщення товарів через митний кордон України внаслідок таких її протиправних дій буде порушено, та бажає настання цих наслідків продовжуючи свою протиправну поведінку в обраний нею спосіб.

Фактично особа в такому випадку знає, що документи, які вона надає митному органу, як підставу для переміщення товару, містять неправдиві дані, але особа свідомо продовжує такі дії бажаючи незаконно перемістити товар (з приховуванням від митного контролю у визначений диспозицією ч.1 ст.483 МК України спосіб).

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2005 року «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» не можна розглядати як контрабанду дії особи, яка, здійснюючи транзитне перевезення товарів через територію України, надала митним органам супровідні документи з відомостями, що не відповідають дійсності, без умислу порушити митні правила, передбачені чинним законодавством України.

Згідно ч.2 ст.460 Митного кодексу України перевізники несуть відповідальність за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю шляхом подання митному органу як підстави для переміщення цих товарів документів, що містять неправдиві відомості (стаття 483 цього Кодексу), виключно у разі якщо ці відомості стосуються кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, а перевізниками не вжито заходів до перевірки правдивості зазначених відомостей або у разі неможливості такої перевірки не внесено відповідного запису до міжнародної автомобільної накладної (CMR).

Таким чином, правопорушення, передбачене ч.1 ст.483 МК України може бути вчинено лише умисно, коли особа знає, що документи, які вона надає митному органу, як підставу для переміщення товару, - містять неправдиві дані, але бажає таким чином незаконно перемістити товар.

Приймаючи постанову про закриття провадження у справі відносно ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що наданими митним органом доказами не підтверджено наявність у її діях усіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 МК України, зокрема суб`єктивної сторони правопорушення.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на належній оцінці зібраних у справі доказів та відповідає фактичним обставинам справи.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно 10.06.2022 через міжнародний пункт пропуску «Шегині-Медика» митного поста «Мостиська» Львівської митниці ввезла на митну території України транспортний засіб марки «DAEWOO», модель «KORANDO», кузов № НОМЕР_5 , реєстраційний іноземний номер НОМЕР_7 , у якості гуманітарної допомоги в умовах воєнного стану без оподаткування та застосування заходів нетарифного регулювання. Отримувачем авто вказала в/ч НОМЕР_1 (т.2 а.с.44).

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 17.07.2022 через міжнародний пункт пропуску «Краківець-Корчова» митного поста «Яворів» Львівської митниці ввезла на митну території України транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», модель «TRANSPORTER», кузов № НОМЕР_8 , реєстраційний іноземний номер НОМЕР_4 , у якості гуманітарної допомоги в умовах воєнного стану без оподаткування та застосування заходів нетарифного регулювання. Отримувачем авто вказала в/ч НОМЕР_1 (т.1 а.с.44).

При цьому, на запит Житомирської митниці військова частина НОМЕР_1 в листі від 01.11.2024 повідомила, що зазначені вище транспортні засоби у військову частину у якості гуманітарної допомоги не надходили, листи звернення не надавались, акти приймання-передачі не підписувались, офіційно транспортні засоби військова частина не отримувала (т.1 а.с.40-41, т.2 а.с.40-41).

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності та прийшов до обгрунтованого висновку про те, що вказані транспортні засоби були ввезені ОСОБА_1 з метою їх передачі саме як гуманітарної допомоги на потреби Збройним Силам України, та які фактично нею були передані військовослужбовцю військової частини з цією ціллю, що виключає наявність умисної форми вини у ОСОБА_1 на вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 МК України.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов дослідивши та оцінивши наступні докази:

- письмові поясненням ОСОБА_1 від 03.01.2025, яка підтвердила факт передачі зазначених транспортних засобів військовій частині (т.1 а.с.70, т.2 а.с.72 на звороті);

- копії фотознімків, на яких зафіксовано факти передачі ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_5 транспортних засобів марки «DAEWOO», модель «KORANDO» та «VOLKSWAGEN», модель «TRANSPORTER» військовослужбовцю ОСОБА_2 ( т.1 а.с.85-89, т.2 а.с. 82-84);

- флешносій із наявною інформацією особистої сторінки Бориса Деркача в соціальній мережі Фейсбук, щодо здійснення волонтерської діяльності, надання допомоги ЗСУ, у тому числі, передачі двох вищевказаних транспортних засобів (т.2 а.с.116);

- копії актів приймання-передачі транспортних засобів від 07.07.2022, 20.08.2022, згідно з якими представник військової частини НОМЕР_2 прийняв транспортні засоби марки «DAEWOO», модель «KORANDO» та марки «VOLKSWAGEN», модель «TRANSPORTER» (т.1 а.с.84, т.2 а.с.81);

- копії листів командира військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2022, 13.07.22 до керівника Львівської обласної військової адміністрації та в.о. начальника Львівської митниці, відповідно до яких командир військової частини просив посприяти в переміщенні через кордон автомобілів марки «DAEWOO», модель «KORANDO», кузов № НОМЕР_5 , реєстраційний іноземний номер K 6634, марки «VOLKSWAGEN», модель «TRANSPORTER», кузов № НОМЕР_8 , реєстраційний іноземний номер НОМЕР_4 , для подальшого їх передання для потреб третього аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 (т.1 а.с.45, т.2 а.с.46);

- пояснення свідка ОСОБА_4 , який підтвердив використання ОСОБА_2 вказаних транспортних засобів;

- листом військової частини НОМЕР_2 від 30.04.2026, за яким солдат ОСОБА_2 проходив військову службу у вказаній військовій частині з 07.03.2022 та 29.05.2024 вибув до військової частини НОМЕР_9 (т.2 а.с.168);

- листом військової частини НОМЕР_9 від 27.10.2025 солдат ОСОБА_2 був зарахований у списки особового складу військової частини НОМЕР_9 30.05.2024, куди прибув з військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 . Транспортний засіб марки «DAEWOO» на балансі військової частини НОМЕР_9 не перебуває, інформація про підтвердження або спростування використання транспортним засобом військовослужбовцем за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_9 , відсутня (т.2 а.с.136);

- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_9 №370 від 21.12.2024, з якого вбачається, що солдат ОСОБА_2 21.12.2024 зник в ході бою в районі виконання бойових завдань (т.2 а.с.139).

Ці докази в сукупності, з яких виходив суд першої інстанції приймаючи рішення, на думку апеляційного суду поза розумним сумнівом підтверджують ту обставину, що здійснюючи ввезення вищезазначених транспортних засобів та декларуючи їх як гуманітарна допомога для потреба ЗСУ ОСОБА_1 , не діяла із умислом на порушення норм ч.1 ст.483 МК України, що виключає наявність складу цього правопорушення, а виходила з того, що ці транспортні засоби вона має передати для потреб Збройних Сил України, що вона і зробила згідно із встановленими судом першої інстанції обставинами.

Крім того, з відповіді Департаменту патрульної поліції від 29.07.2025, вбачається, що відповідно до даних інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» відомостей про складання адміністративних матеріалів за порушення вимог Правил дорожнього руху, зафіксованих не в автоматичному режимі, стосовно водіїв транспортного засобу марки «DAEWOO», модель «KORANDO», кузов № НОМЕР_5 , іноземний номер НОМЕР_7 , та транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN», модель «TRANSPORTER», кузов № НОМЕР_8 , реєстраційний іноземний номер НОМЕР_4 , не зареєстровано. Відомості, про винесення стосовно водіїв вказаних транспортних засобів постанов про накладення адміністративних стягнень у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, відсутні (т.1 а.с.115, т.2 а.с.114).

Також відповідно до листа Головного сервісного центру МВС станом на 06.05.2026 інформація щодо реєстрації транспортних засобів марки «DAEWOO», модель «KORANDO», марки «VOLKSWAGEN», модель «TRANSPORTER» в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відсутня (т.2 а.с.173).

Ці два письмові докази, хоча і є непрямими, однак на переконання апеляційного суду в сукупності із вищезазначеними прямими доказами, також додатково підтверджують заявлену ОСОБА_1 мету ввезення транспортних засобів, оскільки із прямих доказів встановлено, що їх передано військовослужбовцю військової частини, а цих двох непрямих доказів не виявлено даних, які б вказували, що вказані транспортні засоби зареєстровані за іншими приватними особами, або ж такі ними користуються.

Оцінюючи ці докази відповідно до вимог ст.252 КУпАП, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю апеляційний суд вважає, що місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що незважаючи на не встановлення на час розгляду справи місцезнаходження транспортних засобів, а також перебування їх на балансі будь-якої військової частини, а також незважаючи на те, що при їх ввезенні на територію України останні були призначені для передачі військовій частині НОМЕР_1 , однак після ввезення, фактично передані військовослужбовцю іншої військової частини (в/ч НОМЕР_2 ), проте вказане не змінило їх цільове призначення як гуманітарної допомоги на потреби Збройним Силам України.

За таких умов, апеляційний суд погоджується з тим, що встановлена судом першої інстанції сукупність обставин не дала можливості поза розумним сумнівом дійти висновку про те, що ОСОБА_1 діяла з умислом на переміщення через митний кордон України вищевказаних двох транспортних засобів у якості гуманітарної допомоги в умовах воєнного стану без оподаткування та застосовування заходів нетарифного регулювання, з приховуванням від митного контролю, шляхом подання митному органу, як підстави для його переміщення документів, що містять неправдиві відомості щодо отримувача товару.

Апеляційний суд погоджується із місцевим судом, що за проаналізованих фактичних обставин встановлених і перевірених судом першої інстанції в відсутня вина ОСОБА_1 у виді прямого умислу на вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 МК України, а отже відсутній в її діяння і увесь склад цього правопорушення.

Ця сукупність встановлених судом обставин, як вважає апеляційний суд, не давала суду правових підстав для висновку про ввезення ОСОБА_1 вищезазначених транспортних засобів з іншою метою та призначенням, аніж тією, котру вона задекларувала митному органу, а отже рішення по суті справи ухвалено підставно, обгрунтовано та мотивовано.

При цьому, митницею не надано доказів про те, що транспортні засоби були використані у інший спосіб, аніж були заявлені ОСОБА_1 у декларації під час їх ввезення, у тому числі, продані на території України, чи що вони перебувають у цивільному обігу.

На переконання апеляційного суду, сукупність встановлених під час судового розгляду цієї справи обставин, надає інше розумне пояснення подій, аніж те, яке заявлене митним органом у протоколах про порушення митних правил щодо ОСОБА_1 .

Наявність у матеріалах справи на аркушах 40-41 листа військової частини НОМЕР_1 , яким заперечено факт замовлення вказаного транспортного засобу, його фактичного отримання чи звернення з відповідними клопотаннями, на переконання апеляційного суду, не спростовує вищенаведеного, встановленого судом першої інстанції на підставі оцінки досліджених доказів в сукупності, а саме, що ОСОБА_1 передала транспортні засоби військовослужбовцю ОСОБА_2 , який в період 2022-2024 проходив військову службу, на момент ввезення транспортних засобів на територію України рахувався у військовій частині НОМЕР_2 і, як пояснив свідок ОСОБА_4 , цей військовослужбовець використовував ці транспортні засоби, а отже це не змінило їх цільове призначення як гуманітарної допомоги на потреби Збройним Силам України.

Решта доводів апеляційної скарги є непереконливими і не спростовують правильності зроблених судом першої інстанції висновків з огляду на встановлені вище обставини.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що судом при розгляді адміністративної справи були порушені вимоги закону, які б призвели до неправильного її вирішення.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника Житомирської митниці Кондратюка А.В. залишити без задоволення, а постанову Богунського районного суду м.Житомира від 26 серпня 2026 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.483 МК України закрито за відсутністю складу порушення митних правил – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.І. Костюкович