Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №904/7197/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2026 м.Дніпро Справа № 904/7197/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Джепи Ю.А. (доповідач),

суддів: Соп`яненко О.Ю., Мартинюка С.В.,

за участю секретаря судового засідання: Антоненко Д.О.,

за участю представників:

скаржника (позивача) Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕАГРО”) адвокат Микитенко В.І. (поза межами приміщення суду),

відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислова компанія “ДНІПРОАГРО” Корсунський Д.Ю., самопредставництво (в залі суду),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕАГРО”

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 у справі №904/7197/25 (суддя Ліпинський О.В.), повний текст складений 13.07.2026

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕАГРО”, м.Черкаси

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислова компанія “ДНІПРОАГРО”, м. Дніпро

про стягнення попередньої оплати в розмірі 12 096 002,42 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та ухвали суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕАГРО» (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «ДНІПРОАГРО» (надалі - Відповідач) про стягнення попередньої оплати в розмірі 12 096 002,42 грн.

Заявлені вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору, укладеного в спрощений спосіб, в частині поставки попередньо оплаченого товару.

Ухвалою суду від 22.12.2025 відкрито провадження у справі № 904/7197/25, справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні 07.07.2026 відповідач заявив клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи документів бухгалтерського обліку, оподаткування і звітності, проведення якої просив доручити Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 у справі №904/7197/25 призначено у справі судову експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

На вирішення експертизи поставлено наступні питання:

Чи підтверджується даними бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «ПОЛЕАГРО» (Покупця) і ТОВ «Агропромислова компанія «ДНІПРОАГРО» (Постачальника) здійснення поставки товару саме в рахунок попередньої оплати, здійсненої покупцем відповідно до платіжних доручень № 188 від 15.12.2023, № 196 від 20.12.2023, №№ 197, 198, 199 від 21.12.2023, №№ 229, 230 від 04.01.2024, № 231 від 05.01.2024, № 236 від 09.01.2024, № 244 від 12.01.2024 та рахунків на оплату № 396 від 15.12.2023, № 399 від 21.12.2023, № 1 від 04.01.2024? Якщо так, зазначити відповідні видаткові накладні, податкові накладні, дати поставки та суми поставленого товару.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «ДНІПРОАГРО» здійснити попередню оплату вартості експертного дослідження на підставі відповідної вимоги Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз. Питання про розподіл витрат на проведення судової експертизи буде вирішено за результатами вирішення спору по суті.

Провадження у справі – зупинено.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

ТОВ «ПОЛЕАГРО» оскаржує ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 у справі №904/7197/25, вважає її незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального і матеріального права та такою, що безпідставно затягує розгляд спору.

Скаржник зазначає, що у грудні 2025 року ТОВ «ПОЛЕАГРО» звернулось із позовом до ТОВ «Агропромислова компанія «ДНІПРОАГРО» про стягнення 12 096 002,42 грн попередньої оплати за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунків №396 від 15.12.2023, №399 від 21.12.2023 та №1 від 04.01.2024 та їх повної оплати позивачем за платіжними інструкціями №188 від 15.12.2023 на суму 8 064 000,00 грн, №196 від 20.12.2023 на суму 7 056 003,02 грн, №199, №197, №198 від 21.12.2023 на суми відповідно 3 024 000,00 грн, 11 088 000,00 грн та 1 008 000,00 грн, №230 та №229 від 04.01.2024 на суми по 2 016 000,41 грн, №231 від 05.01.2024 на суму 1 008 000,21 грн, №236 від 09.01.2024 на суму 4 032 000,00 грн та №244 від 12.01.2024 на суму 1 008 000,20 грн.

Загальна сума попередньої оплати становить 40 320 008,06 грн за карбамід марки «Б» (фас. 700 кг) у кількості 2016 тонн за ціною без ПДВ 16 666,67 грн, з яких до стягнення заявлено 30 % - 12 096 002,42 грн. Вимога від 27.11.2025 №1 про поставку товару, отримана відповідачем 05.12.2025 за ШКІ 1803000092443, у семиденний строк не виконана.

У відзиві від 05.01.2026 відповідач визнав виставлення рахунків та повну оплату товару, однак визнав заборгованість лише у сумі 11 795 444,89 грн, посилаючись на загальний облік тривалих договірних відносин сторін. Наданий відповідачем непідписаний сторонами «Акт звірки взаєморозрахунків по стану за період 01.01.2023-18.12.2025 між ТОВ «АПК «ДНІПРОАГРО» і ТОВ «ПОЛЕАГРО» охоплює різні господарські операції, у тому числі поставки різних товарів та операції, за якими відповідач був покупцем. Видаткові накладні, на які посилався відповідач, за доводами позивача, стосуються іншого товару та містять іншу ціну карбаміду. 12.01.2026 позивач подав відповідь на відзив із запереченнями та відповідними рахунками і доказами оплати. До 19.01.2026 включно відповідач заперечень та додаткових доказів не подав.

Апелянт зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження мало бути завершене до 20.02.2026, при цьому строк не продовжувався. Станом на 20.01.2026 сторони подали всі заяви по суті спору та докази, однак суд у встановлений законом строк підготовче засідання не провів та не виконав завдань підготовчого провадження, визначених ст. 177 ГПК України.

Ухвалою від 31.03.2026 за клопотанням відповідача суд зобов`язав сторони провести звірку взаємних розрахунків за усіма правовідносинами, що, на думку скаржника, вийшло за межі предмета спору та порушило ч. 1 ст. 14 ГПК України, оскільки такі правовідносини не входять до предмета доказування у справі №904/7197/25, а акт звірки не є належним доказом у розумінні ст. 76 ГПК України.

Ухвалою від 02.06.2026 за клопотанням відповідача суд витребував у ТОВ «ПОЛЕАГРО» та Головного управління ДПС у Дніпропетровській області податкові декларації з ПДВ та додатки №1, №2, рахунки коригувань, оборотно-сальдові відомості та інші бухгалтерські документи за період з 01.09.2023 по 01.09.2025. Ухвалою від 11.06.2026 без клопотання сторін додатково витребувано від Головного управління ДПС у Черкаській області податкові декларації з ПДВ, додатки №1 та №2 і всі рахунки коригувань за цей період щодо ТОВ «ПОЛЕАГРО» (код ЄДРПОУ 37682488), що, на думку скаржника, суперечить ч. 4 ст. 74 ГПК України.

07.07.2026 відповідач через систему «Електронний суд» подав клопотання про призначення судової економічної експертизи, хоча відповідні докази та клопотання мав подати у строк, встановлений ч. 3 ст. 80 ГПК України, а клопотання про поновлення такого строку не заявляв. Запропоноване питання експертизи стосувалося підтвердження даними бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «ПОЛЕАГРО» і ТОВ «АПК «ДНІПРОАГРО» поставки товару саме в рахунок попередніх оплат за наведеними платіжними інструкціями та рахунками, з дослідженням податкових, видаткових накладних, дат і сум поставок, розрахунків коригування та інших облікових документів. На думку скаржника, відповідно до ст. 118 ГПК України таке клопотання підлягало залишенню без розгляду.

Оскаржуваною ухвалою суд призначив експертизу та поставив перед експертом питання щодо підтвердження даними бухгалтерського і податкового обліку здійснення поставки товару саме в рахунок попередньої оплати за відповідними платіжними інструкціями та рахунками, із зазначенням видаткових і податкових накладних, дат та сум поставки, та зупинив провадження. При цьому резолютивна частина ухвали не містить висновку щодо результату розгляду клопотання відповідача та не зазначає виду призначеної експертизи.

Скаржник вважає, що висновок суду про наявність спору щодо підтвердження бухгалтерським та податковим обліком поставки товару саме в рахунок спірної попередньої оплати не відповідає обставинам справи. Виставлення рахунків №396, №399 та №1 та їх повна оплата свідчать про укладення договору поставки у спрощений спосіб і погодження сторонами ціни товару. Угод про зміну ціни або умов договору сторони не укладали, у зв`язку з чим, з урахуванням ч. 2 ст. 632, ч. 3 ст. 653, ст. 654, ст.ст. 598-609, зокрема ст. 599 ЦК України, правові наслідки виконання зобов`язань мають визначатися виходячи з погоджених сторонами умов договору.

Посилаючись на ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 192.1 Податкового кодексу України, скаржник зазначає, що первинні документи є підставою бухгалтерського обліку, тоді як податкова звітність та розрахунки коригування відображають податкові наслідки господарських операцій і самі по собі не змінюють та не припиняють цивільних зобов`язань.

На думку скаржника, оцінка первинних документів, їх належності, допустимості та достовірності, а також встановлення правових наслідків господарських операцій належать до компетенції суду та не потребують спеціальних знань. Відповідно до п. 1.2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за №705/3145, економічна експертиза стосується, зокрема, дослідження бухгалтерського і податкового обліку та фінансово-господарської діяльності, а за п. 1.1 розділу III Інструкції її завданнями є визначення документальної обґрунтованості формування податкових зобов`язань, податкового кредиту, сум ПДВ та окремих елементів податків. Водночас предметом спору у справі №904/7197/25 є стягнення частини попередньої оплати за договором поставки, а не правильність ведення бухгалтерського чи податкового обліку.

Скаржник посилається на ст.ст. 98-99 ГПК України та зазначає, що необхідність у проведенні експертизи відсутня, оскільки матеріали справи містять рахунки, платіжні інструкції, видаткові та податкові накладні, розрахунки та інші документи, достатні для встановлення обставин спору. Поставлене судом питання фактично стосується співвіднесення поставок із конкретними оплатами та правових наслідків таких операцій, що, на думку скаржника, не потребує спеціальних знань.

З посиланням на принцип «jura novit curia» та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (провадження №14-206цс21, пункт 9.58) та від 25.06.2025 у справі №761/382/21 (пункт 200), апелянт вказує, що саме суд має здійснювати правову кваліфікацію спірних правовідносин, обирати та застосовувати належні норми права й оцінювати докази, а тому суд першої інстанції безпідставно переклав вирішення спірних питань на експерта.

Оскільки призначення експертизи та зупинення провадження є взаємопов`язаними процесуальними діями, скаржник вважає, що необґрунтованість призначення експертизи зумовлює безпідставність зупинення провадження.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач у відзиві зазначає, що 18.12.2025 ТОВ «ПОЛЕАГРО» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом у справі №904/7197/25 про стягнення 12 096 002,42 грн, посилаючись на загальну заборгованість у розмірі 40 320 008,06 грн.

05.01.2026 відповідач подав відзив на позов та долучив скановані копії видаткових накладних, отриманих від позивача після підписання директором та проставлення печатки. У відповіді на відзив від 12.01.2026 позивач заперечив доказове значення таких накладних у зв`язку з використанням факсимільного відтворення підпису та просив витребувати їх оригінали, у зв`язку з чим відповідач погодився на проведення експертизи.

Ухвалою від 31.03.2026 суд зобов`язав відповідача надати оригінали видаткових накладних та сторони провести звірку взаєморозрахунків за всіма правовідносинами з наданням акта до 13.04.2026. Відповідач направив акт звірки 02.04.2026, тоді як позивач власного акта не надав, а листом вих. №0904-1 від 09.04.2026, направленим 10.04.2026, повідомив про відсутність первинних документів щодо отримання товару від відповідача за жовтень 2024 – травень 2025 року. 16.04.2026 Відповідач надав суду оригінали видаткових накладних, а позивач направив відповідачу власний акт звірки, з якого виключив накладні, достовірність яких раніше оспорював.

Ухвалою від 23.04.2026 суд зобов`язав позивача провести звірку за актом відповідача та виправити зазначені в ньому номери платіжних і видаткових документів. 18.05.2026 через систему «Електронний суд» позивачу було направлено акт звірки за редакцією відповідача з його зауваженнями, після чого відповідач перевірив усі операції за період з 01.03.2023 по 31.03.2026 та 19.05.2026 направив Позивачу акт і протокол розбіжностей.

Відповідач наголошує на істотних розбіжностях між заявленими позивачем вимогами та даними актів звірки: заборгованість за позовом визначена у сумі 40 320 008,06 грн, тоді як у власному акті позивач зазначив сальдо 44 604 016,38 грн на свою користь, а у зауваженнях до акта відповідача – 42 960 703,90 грн. Під час звірки позивач визнав поставки за видатковими накладними за грудень 2023 – січень 2024 року на загальну суму 16 863 979,41 грн, які не були відображені у його первісному акті. Водночас позивач не визнав низку поставок за видатковими накладними за лютий–березень 2024 року на загальну суму 31 133 277,01 грн. При цьому окремі поставки на 15 351 635,34 грн, які позивач спочатку визнав у власному акті звірки, надалі ним не були враховані під час звірки за редакцією відповідача. На с.12 зазначеного акта позивач визначив різницю за непоставленим товаром у сумі 42 928 721,90 грн, що, за твердженням відповідача, свідчить про арифметичну помилку майже на 11,8 млн грн та непослідовність позиції позивача щодо факту поставок.

Відповідач також посилається на дані бухгалтерського та податкового обліку позивача, зокрема податкові накладні на операції з попередньої оплати за грудень 2023 – січень 2024 року на загальну суму, що відповідає спірним платежам, а також відповідні розрахунки коригування, зокрема РК №2 №25 від 25.07.2025, №2 №4 від 17.01.2024, №2 №5, №6, №21 від 28.01.2024, №2 №23 від 25.07.2025, №2 №43 від 12.03.2024, №2 №44 від 20.03.2024, №2 №3 та №4 від 02.12.2024. На виконання ухвал суду від 02.06.2026 та 11.06.2026 позивача було зобов`язано надати декларації з ПДВ, додатки 1, 2 та всі розрахунки коригування до податкових накладних за період 01.09.2023– 01.09.2025, однак, за твердженням відповідача, такі розрахунки коригування позивачем не надано.

Відповідач зазначає, що необхідність призначення судової економічної експертизи виникла після встановлення розбіжностей у взаєморозрахунках, зміни позивачем позиції щодо факту поставок та ненадання ним витребуваних судом документів. Про такі обставини відповідач дізнався лише після отримання 16.04.2026 акта звірки позивача, у зв`язку з чим не мав можливості обґрунтовано заявити відповідне клопотання раніше. Посилаючись на ст.ст. 99, 182, 276 ГПК України, відповідач вказує, що законом не встановлено обов`язку заявляти клопотання про призначення експертизи виключно одночасно з поданням заяв по суті спору, а суд вправі призначити експертизу у разі необхідності спеціальних знань, зокрема коли сторона з поважних причин не могла своєчасно надати експертний висновок.

Відповідач вважає, що поставлене судом експерту питання безпосередньо стосується предмета спору та заявлених позовних вимог, а саме встановлення за даними бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «ПОЛЕАГРО» і ТОВ «Агропромислова компанія «ДНІПРОАГРО» факту поставки товару саме в рахунок попередньої оплати за платіжними дорученнями №188 від 15.12.2023, №196 від 20.12.2023, №№197, 198, 199 від 21.12.2023, №№229, 230 від 04.01.2024, №231 від 05.01.2024, №236 від 09.01.2024, №244 від 12.01.2024 та рахунками на оплату №396 від 15.12.2023, №399 від 21.12.2023, №1 від 04.01.2024, із зазначенням відповідних видаткових і податкових накладних, дат поставки та сум поставленого товару. З огляду на викладене відповідач просить апеляційну скаргу ТОВ «ПОЛЕАГРО» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 у справі №904/7197/25 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносин.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕАГРО» (позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «ДНІПРОАГРО» (відповідач) про стягнення попередньої оплати в розмірі 12096002,42 грн.

Заявлені вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору, укладеного в спрощений спосіб, в частині поставки попередньо оплаченого товару.

Ухвалою суду від 22.12.2025 відкрито провадження у справі №904/7197/25, справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.

22.12.2025. за результатами розгляду клопотання позивача, судом постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми заявлених вимог.

У підготовчому засіданні 07.07.2026 відповідач заявив клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи документів бухгалтерського обліку, оподаткування і звітності, проведення якої просив доручити Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Представник позивача проти задоволення відповідного клопотання заперечував, посилаючись на те, що матеріалах справи наявні докази, достатні для ухвалення рішення по суті спору, а призначення експертизи спрямовано виключно на затягування розгляду справи.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 233 ГПК України, для постановлення ухвали за результатами розгляду клопотання про призначення експертизи, судом оголошено перерву до 09.07.2026.

Розглянувши клопотання відповідача суд першої інстанції дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ним було здійснено попередню оплату товару - карбаміду марки Б на суму 40 320 008,06 грн., відповідно до виставлених Відповідачем рахунків № 396 від 15.12.2023, № 399 від 21.12.2023, № 1 від 04.01.2024, що підтверджується платіжними дорученнями № 188 від 15.12.2023, № 196 від 20.12.2023, №№ 197, 198, 199 від 21.12.2023, №№ 229, 230 від 04.01.2024, № 231 від 05.01.2024, № 236 від 09.01.2024, № 244 від 12.01.2024.

За доводами позивача, відповідач не виконав зобов`язання щодо поставки попередньо оплаченого товару на суму 40 320 008,06 грн., у зв`язку з чим, відповідно до приписів ст. 693 ЦК України, отримані кошти підлягають поверненню.

Разом із тим, позивач зазначає, що в зв`язку з відсутністю в нього достатньої суми грошових коштів на оплату судового збору, він заявляє до стягнення з Відповідача лише 30 % від суми боргу, а саме 12 096 002,42 грн. (40 320 008,06 х 30% = 12 096002,42).

Відповідач проти задоволення позовних вимог у заявленому розмірі заперечує, та стверджує про інший розмір заборгованості.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що зобов`язання щодо поставки товару на переважну суму отриманої передоплати були виконані, а на підтвердження цього посилається на видаткові накладні, які, на його думку, підтверджують поставку товару саме в рахунок спірної попередньої оплати.

Водночас позивач стверджує, що зазначені відповідачем видаткові накладні не стосуються виконання зобов`язань за спірними рахунками та платіжними дорученнями, оскільки відповідні поставки були здійснені в рахунок інших оплат, проведених ним раніше. Крім того, позивач зазначає, що найменування та ціна товару, зазначені у видаткових накладних, на які посилається відповідач, не відповідають визначеним у рахунках, на підставі яких були здійснені спірні попередні оплати.

На спростування наведених доводів відповідач подав розрахунки коригування до відповідних податкових накладних, посилаючись на те, що розбіжності щодо найменування та ціни товару були усунуті шляхом внесення відповідних коригувань до податкового обліку.

Позивач, у свою чергу, надав податкові декларації з податку на додану вартість, однак не надав документів, які б давали можливість перевірити відображення зазначених розрахунків коригування у його податковому обліку.

З урахуванням наведеного, предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з виконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару, попередньо оплаченого позивачем, зокрема встановлення того, чи підтверджується здійснення поставки товару саме в рахунок попередньої оплати, проведеної Позивачем відповідно до спірних рахунків та платіжних доручень, чи такі поставки були здійснені в рахунок інших оплат.

З метою з`ясування зазначених обставин судом було зобов`язано сторони подати акт звірки взаємних розрахунків.

Надані сторонами акти звірки відображають загальний стан взаємних розрахунків, однак самі по собі не дають можливості встановити, чи здійснені поставки товару, оформлені відповідними видатковими накладними, саме в рахунок попередньої оплати, проведеної позивачем за спірними платіжними дорученнями, чи в рахунок інших оплат.

Отже, між сторонами існує спір щодо того, чи підтверджується даними бухгалтерського та податкового обліку сторін здійснення поставки товару саме в рахунок попередньої оплати, здійсненої позивачем за спірними платіжними дорученнями.

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 у справі № 904/7197/25, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дійшла висновку про відсутність підстав для її скасування.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про призначення судової економічної експертизи, правильно виходив із предмета спору та характеру обставин, які підлягають встановленню у справі.

Предметом доказування у цій справі є, зокрема, встановлення факту виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару, попередньо оплаченого позивачем, та визначення того, чи були відповідні поставки здійснені саме в рахунок попередньої оплати за рахунками на оплату № 396 від 15.12.2023, №399 від 21.12.2023, № 1 від 04.01.2024 та платіжними дорученнями № 188 від 15.12.2023, № 196 від 20.12.2023, №№ 197, 198, 199 від 21.12.2023, №№ 229, 230 від 04.01.2024, № 231 від 05.01.2024, № 236 від 09.01.2024, № 244 від 12.01.2024, або ж у рахунок інших оплат.

При цьому між сторонами наявні розбіжності щодо віднесення конкретних поставок до відповідних платежів, а також щодо відображення таких операцій у бухгалтерському та податковому обліку. Відповідач на підтвердження виконання зобов`язань посилається на видаткові накладні, тоді як позивач заперечує їх віднесення до спірної попередньої оплати та зазначає про здійснення відповідних поставок у рахунок інших оплат. Окремо сторонами наведено різні дані щодо найменування та ціни товару у рахунках і видаткових накладних. Водночас відповідач посилається на здійснення відповідних коригувань у податковому обліку, тоді як позивач надав податкові декларації з ПДВ, але не надав документів, які дали б можливість перевірити відображення відповідних розрахунків коригування у його податковому обліку.

За таких обставин встановлення факту віднесення конкретних поставок до конкретних платежів не зводиться до простого арифметичного зіставлення сум, а потребує дослідження сукупності первинних бухгалтерських та податкових документів, їх взаємного співвідношення та даних обліку обох сторін. Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано визначив необхідність дослідження рахунків на оплату, платіжних доручень, видаткових і податкових накладних, розрахунків коригування, а також регістрів бухгалтерського та податкового обліку позивача і відповідача.

Відповідно до частини першої статті 99 ГПК України суд призначає експертизу за сукупності умов, передбачених цією нормою, зокрема якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Предметом висновку експерта можуть бути обставини, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує спеціальних знань.

Досліджуючи питання необхідності призначення у справі судової експертизи, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 04.07.2025 у справі №908/948/23 виснував, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку у разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 26.10.2022 у справі № 904/5077/21, від 06.02.2024 у справі № 910/12661/22).

Колегією суддів враховано, що питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 910/11002/21, від 06.02.2024 у справі № 910/12661/22.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення відповідності поставок спірним платежам за наведених у справі обставин потребує спеціальних економічних знань. Суд не наділений спеціальними знаннями у сфері бухгалтерського та податкового обліку, необхідними для встановлення взаємозв`язку між значною кількістю первинних документів, операціями з поставки товару та відповідними записами в обліку сторін. При цьому жодного висновку експерта з відповідного питання сторонами до матеріалів справи не подано, а наявні у справі докази є взаємно суперечливими.

Посилання апелянта на те, що матеріали справи вже містять достатню кількість доказів для вирішення спору, саме по собі не спростовує необхідності проведення експертизи. Наявність у справі первинних документів не виключає можливості призначення експертизи у випадку, коли для їх дослідження, співставлення та встановлення економічного взаємозв`язку між відображеними в них операціями необхідні спеціальні знання. Відповідно до статті 98 ГПК України висновок експерта саме й спрямований на дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує спеціальних знань.

Не приймаються і доводи апеляційної скарги про те, що призначення експертизи спрямоване на затягування розгляду справи. Сам по собі факт призначення експертизи та подальшого зупинення провадження не свідчить про затягування судового розгляду, якщо експертиза призначена для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому пункт 2 частини першої статті 228 ГПК України прямо передбачає право суду зупинити провадження у справі у випадку призначення експертизи, а пункт 6 частини першої статті 229 цього Кодексу визначає, що у такому випадку провадження зупиняється на час проведення експертизи.

Доводи апелянта щодо несвоєчасності заявлення відповідачем клопотання про призначення експертизи також не свідчать про незаконність оскаржуваної ухвали. Частина перша статті 99 ГПК України не встановлює правила, відповідно до якого клопотання про призначення експертизи має бути заявлене виключно одночасно з першою заявою по суті спору. Навпаки, зазначена норма передбачає можливість призначення експертизи судом за клопотанням учасника справи за наявності встановлених законом передумов.

У цьому випадку необхідність проведення спеціального дослідження була визначена судом з огляду на фактичні розбіжності між сторонами щодо віднесення поставок до конкретних платежів, наявність різних даних у документах бухгалтерського та податкового обліку, а також необхідність співставлення значної сукупності первинних документів. Отже, саме по собі те, що відповідне клопотання було заявлено відповідачем у підготовчому засіданні 07.07.2026, не є підставою для відмови у його задоволенні за наявності передбачених статтею 99 ГПК України умов.

Безпідставним є також твердження апелянта про те, що експертне дослідження фактично передає експерту вирішення спору по суті. Поставлене судом перед експертом питання стосується виключно встановлення на підставі бухгалтерського та податкового обліку сторін факту здійснення поставок саме в рахунок конкретно визначених попередніх оплат та, у разі підтвердження, визначення відповідних видаткових і податкових накладних, дат поставки та сум поставленого товару. Таке питання стосується фактичних економічних обставин, для встановлення яких необхідні спеціальні знання, та не передбачає вирішення експертом питань права, оцінки правової природи договору чи визначення прав та обов`язків сторін.

Доводи апеляційної скарги щодо можливості встановлення спірних обставин виключно на підставі актів звірки взаєморозрахунків також є необґрунтованими. Акти звірки відображають стан взаєморозрахунків між сторонами, однак за наявності спору щодо того, до яких саме платежів віднесені конкретні поставки, самі по собі не дають відповіді на питання про економічний зв`язок між конкретними платежами та поставками. Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано визначив необхідність дослідження первинних документів та даних бухгалтерського і податкового обліку обох сторін.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції фактично здійснив оцінку доказів та дійшов висновку про виконання або невиконання відповідачем зобов`язань до вирішення спору по суті, також не відповідають змісту оскаржуваної ухвали. Призначення експертизи не містить остаточного висновку щодо наявності чи відсутності заборгованості, обсягу виконаних зобов`язань або правомірності вимог позивача, а лише визначає спосіб отримання спеціальних знань для встановлення обставин, що входять до предмета доказування.

Не змінює наведеного висновку і посилання апелянта на те, що відповідачем не доведено необхідності експертизи. Суд першої інстанції навів конкретні обставини, які зумовлюють її проведення: наявність спору щодо віднесення поставок до спірних попередніх оплат, розбіжності між первинними документами, рахунками та платіжними дорученнями, наявність розрахунків коригування до податкових накладних та необхідність перевірки їх відображення у податковому обліку сторін. Зазначені обставини безпосередньо пов`язані з предметом спору та потребують спеціальних економічних знань.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, встановив обставини, які мають бути досліджені для вирішення спору, та обґрунтовано встановив наявність передбачених статтею 99 ГПК України підстав для призначення судової економічної експертизи. Висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи та вимогам процесуального закону.

6. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 276 ГПК України апеляційна скарга залишається без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для призначення судової економічної експертизи, не свідчать про неправильне застосування судом норм процесуального права та не підтверджують наявності передбачених законом підстав для скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 у справі № 904/7197/25.

Отже, оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню як такі, що не спростовують законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції. Апеляційна скарга ТОВ «ПОЛЕАГРО» задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 у справі № 904/7197/25 підлягає залишенню без змін.

7. Розподіл судових витрат

З огляду на висновок апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні апеляційної скарги витрати апелянта зі сплати судового збору за звернення зі скаргою відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛЕАГРО» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 у справі №904/7197/25 – залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2026 у справі №904/7197/25 – залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повну постанову складено 28.09.2026.

Головуючий суддя Ю.А. Джепа

Судді: О.Ю. Соп`яненко

С.В. Мартинюк