Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №904/1172/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/1172/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Віннікова С.В (доповідач)

суддів: Висоцький А.М., Чус О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 (суддя Васильєв О.Ю., повний текст якого складений 07.07.2026) у справі № 904/1172/26,

за позовом Виконувача обов`язків керівника Кам`янської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДНФ”,

про стягнення 21 702,09 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Виконувач обов`язків керівника Кам`янської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради (позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ “ДНФ” (відповідач) про стягнення 21 702,09грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 за період з 01.11.2024 по 10.07.2025.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі №904/1172/26 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та її узагальнені доводи

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Дніпропетровська обласна прокуратура, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі № 904/1172/26 та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву прокурора задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що ТОВ «ДНФ» після закінчення 31.10.2024 строку дії договору оренди від 05.01.2015 № 13016 у період з 01.11.2024 по 10.07.2025 використовувало земельну ділянку площею 0,1187 га з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 (категорія 11.02) на вул. Широкій, 351-А в м. Кам`янське без будь-яких правовстановлюючих документів, не сплачуючи кошти за користування та збільшуючи власні доходи, чим позбавило Кам`янську міську раду права на отримання орендної плати.

Скаржник вказує, що суд першої інстанції надав правильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам за ст. ст. 1212, 1214 ЦК України та погодився з виконаним міською радою розрахунком безпідставно збережених коштів у розмірі 21 702,09 грн за ставкою орендної плати 4% від нормативної грошової оцінки землі відповідно до рішення міської ради від 22.06.2018 № 1105-25/VII, проте безпідставно відмовив у позові, пославшись на наявність у відповідача переплати у 2025 році на суму 13 858,81 грн.

На переконання апелянта, суд першої інстанції безпідставно прийняв у якості доказів надані відповідачем платіжні інструкції від 23.05.2025 на суму 31 546,00 грн, від 25.06.2025 на суму 2 007,45 грн та від 28.07.2025 на суму 2 007,45 грн (всього 35 560,90 грн), оскільки в призначенні платежу не зазначено, за яку саме земельну ділянку сплачувався земельний податок. При цьому згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач у спірний період користувався 7 земельними ділянками у м. Кам`янське, а відсутність розмежування ділянок у платіжних документах унеможливлює визначення цільового призначення коштів та дає відповідачу змогу довільно його змінювати. Крім того, під час розгляду справи № 904/4903/25 відповідач посилався на те, що кошти у розмірі 31 546,00 грн стосувалися сплати за інший період.

Також скаржник зазначає, що ТОВ «ДНФ» не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку; єдиною можливою формою плати за землю для нього як користувача є орендна плата на підставі договору. Сплачуючи земельний податок, відповідач діяв з власної ініціативи та самостійно розрахував суму коштів, не підтверджену власником землі. Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду в постанові від 05.02.2025 у справі № 645/1040/19, прокурор наголошує на відсутності законних підстав для зарахування сплаченого земельного податку в рахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, що підлягають поверненню територіальній громаді на підставі ст. 1212 ЦК України.

Апеляційна скарга мотивована також наявністю повноважень у першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на оскарження рішення суду відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ч. 3 ст. 53 ГПК України, наказу Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 та висновків Верховного Суду, а також дотриманням встановленого ст. 256 ГПК України процесуального строку на звернення до суду апеляційної інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи на апеляційну скаргу

Кам`янська міська рада у поданих письмових поясненнях повністю підтримує позицію, викладену в апеляційній скарзі Дніпропетровської обласної прокуратури, та просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 і ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «ДНФ» 21 702,09 грн безпідставно збережених коштів за фактичне використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 за адресою: м. Кам`янське, вул. Широка, буд. 351-А, за період з 01.11.2024 по 10.07.2025.

В обґрунтування своєї позиції міська рада вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неналежну оцінку доказів у справі (ст. ст. 74, 86, 236, 238 ГПК України). Зазначається, що після набуття 16.09.2020 права власності на нерухоме майно ТОВ «ДНФ» стало фактичним користувачем зазначеної земельної ділянки, а після закінчення 31.10.2024 строку дії договору оренди № 13016 від 05.01.2015 договір не продовжувався і не переукладався, у зв`язку з чим у період з 01.11.2024 по 10.07.2025 між сторонами були відсутні договірні правовідносини, а відповідач використовував ділянку площею 0,1187 га без оформлення правовстановлюючих документів і без внесення плати.

Міська рада зазначає, що за принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі фактичний користувач, який без достатньої правової підстави зберіг кошти за рахунок власника землі, зобов`язаний повернути їх на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України у розмірі орендної плати, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду (постанови Великої Палати від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).

Наголошується на помилковості висновку суду першої інстанції щодо покриття суми кондикційного боргу сплаченим земельним податком у розмірі 35 560,90 грн. Міська рада зауважує, що земельним законодавством (ст. 92 ЗК України) та Податковим кодексом України (пп. 14.1.72, 14.1.147) чітко розмежовано земельний податок та орендну плату; при цьому ТОВ «ДНФ» не є суб`єктом права постійного користування чи власником ділянки. Сплата земельного податку є виконанням публічно-правового обов`язку перед державою в особі контролюючого органу (ДПС), тоді як обов`язок з повернення безпідставно збережених коштів є цивільно-правовим зобов`язанням перед Кам`янською міською радою, тому вказані зобов`язання є самостійними, незалежними та спрямованими до різних кредиторів.

Також міська рада наголошує на правильності власного розрахунку безпідставно збережених коштів, визначеного на підставі витягу про нормативну грошову оцінку (802 958,02 грн) та ставки орендної плати 4%, встановленої рішенням Кам`янської міської ради від 22.06.2018 № 1105-25/VII для категорії земель 11.02 («Землі промисловості»), яка застосовувалася як у попередньому договорі з ТОВ «КИ.МОД», так і в наступному договорі оренди з ТОВ «БАРСУМ». Вказується, що правових підстав для застосування ставки 3% від НГО не існує, а сума 21 702,09 грн (4 779,51 грн за період з 01.11.2024 по 31.12.2024 та 16 922,58 грн за період з 01.01.2025 по 10.07.2025) розрахована вірно, підтверджена доказами у справі та відповідачем належним чином не спростована.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), судді Висоцький А.М., Чус О.В.

Ухвалою суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі № 904/1172/26. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Разом з тим, прохальна частина апеляційної скарги містить прохання здійснювати розгляд справи за участі Дніпропетровської обласної прокуратури, що за своїм процесуальним змістом є клопотанням про розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи.

Розглянувши зазначене клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 1, 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Предметом позову у цій справі є стягнення 21 702,09грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 за період з 01.11.2024 по 10.07.2025, що не перевищує вказаного межового розміру, а відтак дана справа в силу закону підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

За приписами ч. 2 ст. 270 та ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи з викликом учасників є правом, а не обов`язком суду. Заявник у клопотанні не навів належних обґрунтувань та доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених вказаними нормами, які б свідчили про особливу складність справи чи неможливість повно і всебічно з`ясувати обставини на підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів та пояснень.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення вказаного клопотання та здійснює розгляд справи в порядку письмового провадження.

Встановлені судом обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: м. Кам`янське , вул. Широка, будинок 351-А розташована причальна стінка вантажних причалів з будівлею диспетчерської (клієнтурський порт), яка належала на праві власності ТОВ “КИ.МОД”, та яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101.

Реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно - 238519512104.

05.01.15р. між Кам`янською (Дніпродзержинською) міською радою ( орендодавець ) та ТОВ “КИ.МОД” ( орендар ) укладено договір оренди земельної ділянки №13016, відповідно до умов якого на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 31.10.14р. №1122-56/VІ ТОВ “КИ.МОД” передано в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: м. Кам`янське (м.Дніпродзержинськ), вул. Широка, буд. 351-А, з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101, загальною площею 0,1187 га, для розміщення причальної стінки вантажних причалів з будівлею диспетчерської (клієнтурський порт), строком до 31.10.24р.

16.09.20р. між ТОВ “КИ.МОД” ( продавець) та ТОВ “ДНФ” ( покупець) укладено договір купівлі-продажу вищезазначеної будівлі з підпіллям адміністративно-побутового корпусу (об`єкт незавершеного будівництва), яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 за адресою: м. Кам`янське (м. Дніпродзержинськ), вулиця Широка, будинок 351-А.

Прокурор зазначає, після набуття ТОВ “ДНФ” права власності на цей об`єкт нерухомого майна товариство набуло право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 за чинним на той час договором оренди земельної ділянки від 05.01.15р., укладеним між Дніпродзержинською міською радою та ТОВ “КИ.МОД”.

Відповідно до умов п.3.1. цього договору оренди земельної ділянки він укладено строком до 31.10.24р.

Нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а тому використання причальної стінки вантажних причалів з будівлею диспетчерської (клієнтурський порт), яка станом на 10.07.25р. належала ТОВ “ДНФ”, неможливе без відповідної земельної ділянки. Прокурор вказує, що у зв`язку з користуванням відповідачем причальною стінкою вантажних причалів з будівлею диспетчерської (клієнтурський порт), розташованою за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вулиця Широка, будинок 351-А, презюмується користування усією спірною земельною ділянкою.

Прокурор зазначає, що у період з 01.11.24р. по 10.07.25р. між Кам`янською міською радою та ТОВ “ДНФ” не існувало договірних правовідносин щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101, а отже, відповідач користувався цією земельною ділянкою загальною площею 0,1187 га без будь-яких правовстановлюючих документів, не сплачуючи відповідну плату та фактично збільшуючи свої доходи.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області у листі від 18.12.25р. №57540/504-36-04-05-11, повідомив прокуратуру про те , що ТОВ “ДНФ” зареєстровано платником земельного податку в Кам`янській державній податковій інспекції ГУ ДПС у Дніпропетровській області. Товариство було власником об`єкту нерухомого майна, який знаходиться за адресою: м. Кам`янське, вул. Широка, буд. 351-А з 16.09.20р. по 11.07.25р. Згідно з наданими ТОВ “ДНФ” податковими деклараціями з плати за землю на 2024 рік за земельну ділянку площею 0,1187 га з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 задекларовано податкові зобов`язання з земельного податку у сумі 21 508,44 грн., за січень-липень 2025 року – 12 692,33 грн. Згідно з даними інформаційно-комунікаційних систем контролюючого органу ТОВ “ДНФ” за земельні ділянки, які знаходяться на території м. Кам`янське , у 2024 році земельний податок не сплачувався, у січні-листопаді 2025 року сплачено 35 560,90 грн. земельного податку, у тому числі – 33 553,45 грн. у період з 01.01.25р. по 11.07.25р. Згідно з даними інформаційно-комунікаційних систем контролюючого органу за ТОВ “ДНФ” податковий борг з земельного податку по м. Кам`янське станом на 01.12.25р. не облікований.

Згідно з інформацією, наданою Департаментом комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради щодо укладених/діючих договорів оренди : на підставі договору купівлі продажу від 11.07.25р. №1146, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького РНО Дніпропетровської області Донченко В.Л., право власності на об`єкт нерухомого майна за вказаною вище адресою перейшло до ТОВ “БАРСУМ” (державна реєстрація 11.07.2025). Рішенням Кам`янської міської ради від 26.09.25р. №4156-77/VIII надано ТОВ “БАРСУМ” в користування на умовах оренди строком до 30.09.35р. земельну ділянку з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101, за адресою: вул. Широка, 351-А, м. Кам`янське, загальною площею 0,1187 га, для розміщення причальної стінки вантажних причалів з будівлею диспетчерської (клієнтурський порт) та укладено договір оренди земельної ділянки від 10.11.25р. №16246 строком до 30.09.35р. (державна реєстрація 14.11.2025)

Враховуючи вищевикладене , прокурор вказує , що розмір збережених відповідачем коштів за період безоплатного користування вищезазначеною земельною ділянкою в період з 01.11.24р. по 10.07.25р. складає 21 702,09 грн. Вказане стало причиною звернення Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області до суду.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Дніпропетровської області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода прокуратури з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції та вимога його cкасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу без повідомлення сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізуються через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 ст. 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України. Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи, ТОВ «ДНФ» на підставі договору купівлі-продажу від 16.09.2020 набуло право власності на будівлю з підпіллям адміністративно-побутового корпусу (причальну стінку вантажних причалів з будівлею диспетчерської), розташовану за адресою: м. Кам`янське, вул. Широка, буд. 351-А, на сформованій земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 площею 0,1187 га.

У подальшому, 11.07.2025, право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна перейшло до ТОВ «БАРСУМ».

Договір оренди вказаної земельної ділянки № 13016 від 05.01.2015, укладений між Дніпродзержинською (Кам`янською) міською радою та попереднім власником майна ТОВ «КИ.МОД», закінчив свою дію 31.10.2024.

У період з 01.11.2024 по 10.07.2025 новий договір оренди землі між міською радою та ТОВ «ДНФ» не укладався, у зв`язку з чим відповідач користувався відповідною земельною ділянкою без оформлення речового права на неї.

Предметом позову прокурора у цій справі є стягнення з відповідача 21 702,09 грн безпідставно збережених коштів у розмірі неотриманої орендної плати за фактичне використання земельної ділянки за період з 01.11.2024 по 10.07.2025 за ставкою 4 % від її нормативної грошової оцінки відповідно до рішення Кам`янської міської ради від 22.06.2018 № 1105-25/VII.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги та перевіряючи наявність правових підстав для стягнення спірної суми, судова колегія враховує таке.

За змістом положень статті 1212 ЦК України кондикційне зобов`язання виникає за наявності сукупності таких умов: 1) набуття або збереження особою майна; 2) набуття чи збереження майна здійснено за рахунок іншої особи (потерпілого); 3) відсутність правової підстави для такого набуття або збереження.

При цьому під збереженням майна (коштів) за рахунок потерпілого розуміється невиправдане збільшення майнових активів однієї особи або не зменшення її майна внаслідок того, що інша особа (власник) зазнала негативних майнових втрат, зокрема не одержала тих обов`язкових надходжень, які вона безумовно мала б отримати за звичайних умов використання свого майна. Тобто за своєю правовою природою стаття 1212 ЦК України має суто компенсаторний характер і спрямована на усунення необґрунтованого майнового дисбалансу та повернення власнику еквівалента його майнових втрат, а не на застосування каральних заходів майнового характеру.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується долученим до позовної заяви самим прокурором листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 18.12.2025 № 57540/504-36-04-05-11, ТОВ «ДНФ» перебувало на податковому обліку в Кам`янській ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Згідно з поданими товариством деклараціями з плати за землю за земельну ділянку площею 0,1187 га з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 задекларовано податкові зобов`язання з земельного податку на 2024 рік у сумі 21 508,44 грн, а за січень-липень 2025 року – 12 692,33 грн. За даними інформаційно-комунікаційних систем контролюючого органу ТОВ «ДНФ» за земельні ділянки, які знаходяться на території м. Кам`янське, у період з 01.01.2025 по 11.07.2025 сплачено 33 553,45 грн, а всього у січні-листопаді 2025 року фактично перераховано до бюджету 35 560,90 грн (платіжні інструкції від 23.05.2025 на суму 31 546,00 грн, від 25.06.2025 на суму 2 007,45 грн та від 28.07.2025 на суму 2 007,45 грн).

Станом на 01.12.2025 за ТОВ «ДНФ» податковий борг з земельного податку по м. Кам`янське не обліковується.

Колегія суддів відхиляє доводи прокуратури про здійснення судом першої інстанції неправомірного «взаємозаліку» податкових платежів проти кондикційної вимоги, оскільки в даному випадку йдеться не про процесуальне припинення зобов`язань зарахуванням у розумінні статті 601 ЦК України, а про встановлення самого матеріально-правового факту наявності чи відсутності безпідставного збагачення (збереження майна за рахунок потерпілого).

Відповідно до положень статті 64 Бюджетного кодексу України та статей 10, 14, 265 Податкового кодексу України плата за землю (як у формі земельного податку, так і у формі орендної плати за земельні ділянки комунальної власності) належить до доходів загального фонду бюджетів міських територіальних громад.

Відтак, отримувачем зазначених платежів є один і той самий суб`єкт - відповідна територіальна громада в особі Кам`янської міської ради, а кошти в обох випадках зараховуються на рахунок одного й того самого місцевого бюджету

Той факт, що відповідач, не маючи статусу постійного землекористувача, самостійно нарахував і сплатив плату за користування земельною ділянкою під виглядом земельного податку, а не орендної плати, свідчить про помилкове обрання ним форми податкового адміністрування, проте не спростовує беззаперечного факту реального отримання Кам`янською міською радою грошових коштів за користування цією самою земельною ділянкою.

Судова колегія критично оцінює твердження скаржника про неможливість співвіднесення здійснених платежів саме зі спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 через наявність у користуванні відповідача інших об`єктів. Вказані доводи прокуратури повністю спростовуються письмовим доказом, наданим самим позивачем листом ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 18.12.2025 № 57540/504-36-04-05-11.

Зі змісту відомостей контролюючого органу вбачається, що сплачена ТОВ «ДНФ» у період з 01.01.2025 по 11.07.2025 сума коштів у розмірі 33 553,45 грн персоніфікована та облікована за інтегрованою карткою платника саме щодо земельної ділянки площею 0,1187 га з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101, а податковий борг відповідача за цим об`єктом відсутній.

За приписами статей 74, 76, 77, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Прокурором до матеріалів справи не додано доказів наявності у ТОВ «ДНФ» заборгованості за іншими земельними ділянками або зарахування спірних платежів в рахунок будь-яких інших об`єктів.

За стандартом вірогідності доказів (ст. 79 ГПК України) факт належного відображення контролюючим органом надходження та персоніфікації платежів за конкретною спірною земельною ділянкою спростовує зауваження прокурора щодо текстового заповнення графи «призначення платежу» у банківських платіжних документах.

Оскільки розмір фактично перерахованих відповідачем та зарахованих до місцевого бюджету коштів за використання саме земельної ділянки з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 (33 553,45 грн) у повному обсязі перекриває розмір визначених органом місцевого самоврядування неотриманих доходів за весь спірний період з 01.11.2024 по 10.07.2025 (21 702,09 грн, у тому числі 4 779,51 грн за листопад-грудень 2024 року та 16 922,58 грн за 2025 рік), у відповідача відсутній матеріально-правовий факт збереження коштів за рахунок міської ради.

Стягнення заявленої суми в судовому порядку призвело б до повторного (подвійного) стягнення органом місцевого самоврядування плати за користування однією й тією самою земельною ділянкою за один і той самий період, що прямо суперечить суті компенсаторного кондикційного зобов`язання та призвело б до безпідставного збагачення самого органу місцевого самоврядування.

Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 05.02.2025 у справі № 645/1040/19, колегія суддів не бере до уваги, оскільки правові висновки касаційного суду підлягають застосуванню з урахуванням фактичних обставин кожної конкретної справи. У зазначеній справі судом досліджувалися принципово інші обставини та доказова база щодо реального надходження та зарахування коштів. Тоді як у справі, що переглядається, факт фактичного надходження грошового еквівалента плати за користування конкретно визначеною спірною ділянкою безпосередньо до загального фонду бюджету територіальної громади встановлений та підтверджений належними письмовими доказами, поданими стороною обвинувачення/позивача.

Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (стаття 11 ГПК України).

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у майнові права приватних осіб повинно відповідати критерію пропорційності та підтримувати справедливий баланс між інтересами суспільства та обов`язками особи, не покладаючи на останню надмірний тягар. Задоволення позову за наявності фактично сплачених сум за цей самий період поклало б на відповідача непропорційний обов`язок подвійної сплати за землю, що є неприпустимим та суперечить основним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 ЦК України).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з`ясування інших обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування статей 509, 525, 526, 530, 610, 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, а також статей 76,77 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Судові витрати

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 по справі № 904/1172/26 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 28.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Вінніков

Суддя А.М. Висоцький

Суддя О.В. Чус