Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №906/29/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Справа № 906/29/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Мамченко Ю.А. , суддя Хабарова М.В.

секретар судового засідання Муляр О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Сааді Р.М. (в режимі відеоконференції);

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 червня 2026 року (повний текст складено 18.06.2026) у справі №906/29/26 (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Фермерського господарства "АСК"

до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області

про визнання додаткової угоди укладеною

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Фермерське господарство "АСК" звернулося до суду з позовом до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 17.08.2018 №34/57-18-ДО у наведеній редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач своєчасно звернувся до відповідача з листом-повідомленням та проєктом додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, однак відповідач у встановлений законом строк не прийняв рішення щодо його поновлення чи відмови у поновленні та не направив заперечень. При цьому після закінчення строку дії договору позивач продовжив користуватися земельною ділянкою, належно виконував свої договірні зобов`язання та не мав заборгованості з орендної плати. Посилаючись на недотримання відповідачем передбаченої законом процедури поновлення договору, позивач вважає порушеним своє право на укладення договору оренди землі на новий строк.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08 червня 2026 року позов задоволено. Визнано укладеною між Оліївською сільською радою Житомирського району Житомирської області та Фермерським господарством "АСК" додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 17.08.2018 №34/57-18-ДО на той самий строк (сім років) та на тих самих умовах, що передбачені договором, у редакції, визначеній в рішенні. Стягнуто з Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області на користь Фермерського господарства "АСК" 2422,40 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач належним чином виконав передбачені договором та статтею 33 Закону України "Про оренду землі" дії для реалізації свого переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, своєчасно повідомивши відповідача про намір продовжити договір та надавши проект додаткової угоди. Водночас відповідач у встановлений законом місячний строк не розглянув звернення позивача, не висловив заперечень щодо запропонованих умов та не прийняв рішення про укладення договору або відмову в його укладенні, а прийняв відповідне рішення лише 22.10.2025, тобто з порушенням установленого законом строку. Суд також установив належне виконання позивачем умов договору, а доводи відповідача про невикористання земельної ділянки суд визнав недоведеними. Застосовуючи редакцію статті 33 Закону України "Про оренду землі", чинну на час звернення позивача до суду, суд виходив із того, що відповідач, не маючи обґрунтованих заперечень щодо запропонованих умов та не здійснивши у встановлений строк належного розгляду звернення, фактично ухилився від добросовісного врегулювання питання продовження орендних правовідносин. За таких обставин суд дійшов висновку про порушення переважного права позивача та наявність підстав для судового захисту шляхом визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що спірний договір оренди землі укладений у 2018 році, а тому питання його поновлення має вирішуватися відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент укладення договору. На думку апелянта, позивач не довів наявності всіх необхідних юридичних фактів для поновлення договору на підставі частин 1-6 статті 33 зазначеного Закону.

Апелянт також посилається на те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо умов поновлення договору та зазначає, що саме по собі направлення орендарем листів-повідомлень із проектом додаткової угоди не є безумовною підставою для продовження орендних правовідносин. Крім того, відповідач наголошує, що земельні ділянки фактично не використовувалися за призначенням, були вкриті деревами та чагарниками, що, на його думку, свідчить про неналежне виконання позивачем умов договору.

Також відповідач звертає увагу на те, що питання розпорядження землями комунальної власності належить до виключної компетенції сільської ради та вирішується шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні. У зв`язку з цим апелянт посилається на прийняте 22.10.2025 рішення Оліївської сільської ради, яким клопотання позивача про поновлення договору залишено без задоволення.

Узагальнюючи наведені доводи, відповідач вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним обставинам та доказам, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2026 для розгляду справи №906/29/26 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Кульчій І.М., судді: Мамченко Ю.А., Хабарова М.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2026 апеляційну скаргу Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 червня 2026 року у справі №906/29/26 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі.

21.07.2026 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява представника Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області Кирилюка В.Л. про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 червня 2026 року у справі №906/29/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15 вересня 2026 року о 14:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 у справі №906/29/26 розгляд апеляційної скарги відкладено на 24 вересня 2026 року о 12:00 год.

У судове засідання 24.09.2026 з`явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з`явився. При цьому, від останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його участю в іншому судовому засіданні.

Заслухавши думку представника позивача та порадившись на місці, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. При цьому суд виходив із того, що явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалася, матеріали справи містять достатньо доказів для з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та достатньо характеризують спірні правовідносини, а правова позиція відповідача викладена безпосередньо в апеляційній скарзі. Крім того, суд не викликав у судове засідання конкретного представника відповідача, а тому його заміна іншим уповноваженим представником не була виключена.

Колегія суддів також враховує, що розгляд цієї справи вже відкладався ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.09.2026 за клопотанням представника відповідача, поданим з аналогічних підстав - у зв`язку з його участю в іншому судовому засіданні. Водночас до повторно поданого клопотання не додано належних доказів на підтвердження поважності причин неявки, не обґрунтовано неможливість забезпечити участь іншого представника та не наведено обставин, які б свідчили про пріоритетність участі представника відповідача в іншому судовому засіданні саме над участю у розгляді цієї справи.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені у клопотанні підстави не перешкоджають розгляду справи, у зв`язку з чим відмовила у його задоволенні та продовжила розгляд справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.08.2018 між Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області (орендодавець) та Фермерським господарством "АСК" (орендар, позивач) був укладений договір оренди землі №34/57-18-ДО (далі - договір оренди), відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу земельних торгів від 17.08.2018 №42/06 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1825684400:03:000:0037, яка розташована на території Черняхівського району за межами населених пунктів Зороківської сільської ради.

За умовами п.2.1 договору, в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 69,4926 га, у тому числі: 64,8926 га рілля, 3,2000 га сінокоси, 1,4000 га пасовища.

На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна. Земельна ділянка передається в оренду без будівель і споруд (п.2.2, 2.3 договору).

Пунктом 2.4 договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 677062,92 грн і підлягає щорічній індексації.

Відповідно до п.3.1 договір укладено на 7 (сім) років.

Право оренди земельної ділянки виникає у орендаря з моменту його державної реєстрації відповідно до закону (п.3.2 договору).

Згідно з п.3.3 договору, після закінчення строку дії договору орендар, за умови належного виконання обов`язків, відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України, має переважне право на його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар зобов`язаний не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

При поновлення договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін (п.3.4 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що плата за перший рік користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних торгах згідно з протоколом земельних торгів від 17.08.2018 №42/06 складається зі сплаченого орендарем перед початком земельних торгів гарантійного внеску у сумі 2708,25 грн та суми 159788,78 грн, що підлягає сплаті переможцем торгів не пізніше трьох банківських днів з дня укладання договору оренди до місцевого бюджету.

За умовами п.4.2 договору, починаючи з наступного року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 24,00% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель.

Орендна плата вноситься до місцевого бюджету орендарем рівними частинами за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 (тридцяти) календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.4.4 договору).

Відповідно до п.5.1, 5.2 договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код цільового призначення - 01.01).

Пунктом 13.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

27.06.2025 позивач звернувся до орендодавця, яким наразі є Оліївська сільська рада, з листом-повідомленням, до якого було додано проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, з проханням поновити договір оренди землі, уклавши додаткову угоду про поновлення договору.

07.07.2025 позивач звернувся до ЦНАП Оліївської сільської ради з листом повідомленням, до якого було додано проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, з проханням поновити договір оренди землі, уклавши додаткову угоду про поновлення договору.

Однак, протягом місяця, який передував закінченню строку дії договору оренди землі, відповідач не прийняв жодного рішення щодо поновлення договору оренди землі чи відмови у такому поновленні.

Як зазначив позивач, після закінчення строку дії договору оренди землі він продовжив користуватися земельною ділянкою, дорощуючи врожай кукурудзи, який 29.11.2025 було зібрано.

При цьому відповідач протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди землі не надіслав позивачу лист-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

18.09.2025 позивач повторно звернувся до відповідача з листом-повідомленням від 18.09.2025 №18/09/2025-1 про поновлення договору оренди землі від 17.08.2018 №34/57-18-ДО, до якого долучив проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 17.08.2018 №34/57-18-ДО, відповіді на який також не отримав.

В подальшому, рішенням Оліївської сільської ради №1754 від 22.10.2025 "Про розгляд клопотань ФГ "АСК", клопотання ФГ "АСК" щодо поновлення договору оренди землі №34/57-18-ДО від 17.08.2018, зокрема на земельну ділянку з кадастровим номером 1825684400:03:000:0037 площею 69,4926 га, залишено без задоволення у зв`язку з тим, що земельна ділянка не використовується, на земельній ділянкці ростуть дерева та чагарники (береза, вільха, осика та чагарникова рослинність).

Враховуючи викладене, ФГ "АСК" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Оліївської сільської ради про визнання додаткової угоди до договору оренди землі №34/57-18-ДО від 17.08.2018 укладеною.

Місцевий господарський суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно із статтею 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначає Закон України "Про оренду землі".

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Судом встановлено, що на час укладення договору оренди землі №34/57-18-ДО від 17.08.2018 розпорядником земельної ділянки з кадастровим номером 1825684400:03:000:0037 площею 69,4926 га, яка розташована на території Черняхівського району за межами населених пунктів Зороківської сільської ради, було Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Водночас з 27.05.2021 набрав чинності пункт 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що станом на 31.12.2025 право комунальної власності Оліївської сільської ради на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано.

Разом з тим сама по собі відсутність державної реєстрації права комунальної власності не є достатньою підставою для висновку про те, що спірна земельна ділянка залишилася у державній власності. Питання належності земельної ділянки до комунальної власності має вирішуватися з урахуванням приписів пункту 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, зокрема, правового режиму відповідної земельної ділянки та наявності передбачених законом винятків.

У цій справі спірна земельна ділянка є сформованою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, розташованою за межами населеного пункту, а доказів її належності до земель, які відповідно до підпунктів а-е пункту 24 розділу Х Земельного кодексу України не переходять у комунальну власність, матеріали справи не містять.

Отже, з огляду на місцезнаходження спірної земельної ділянки за межами населеного пункту в межах Оліївської територіальної громади та відсутність передбачених законом винятків, вона належить до земель комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відтак Оліївська сільська рада як орган місцевого самоврядування, що здійснює від імені територіальної громади повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності, є належним орендодавцем у спірних правовідносинах, та органом, уповноваженим вирішувати питання щодо подальшого використання та розпорядження спірною земельною ділянкою в межах наданих законом повноважень.

Водночас відсутність державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку у даному випадку є наслідком невчинення відповідачем передбачених законом дій та не може розцінюватися як обставина, що спростовує належність спірної земельної ділянки до земель комунальної власності та наявність у відповідача відповідних повноважень щодо спірної земельної ділянки та не впливає на можливість позивача реалізувати передбачене законом право на поновлення договору оренди землі на новий строк.

Як вбачається з матеріалів справи, матеріально-правовою вимогою позивача є поновлення договору оренди землі №34/57-18-ДО від 17.08.2018 на новий строк шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Правові підстави поновлення договору оренди землі на новий строк визначені статтею 33 Закону України ''Про оренду землі''.

Суд враховує, що 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019 № 340-IX, яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі" викладено в новій редакції.

Цим Законом розділ ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацами 3 і 4 такого змісту: "Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України "Про оренду землі").

ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом про оренду землі врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За приписами частини восьмої цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 зазначено таке: "Частини п`ята та шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону України "Про оренду землі", орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону України "Про оренду землі", розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення."

Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій-восьмій, одинадцятій статті 33 Закону України "Про оренду землі" додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Тож статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" істотно змінено редакцію статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка тепер має назву "Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк" та стосується лише переважного права орендаря (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" в попередній редакції). Поновлення ж договору (частина 6 попередньої редакції статті 33) відповідно до статті 32-2 Закону України "Про оренду землі" у новій редакції тепер регулюється статтею 126-1 Земельного кодексу України.

При цьому відповідно до абзацу 4 розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Згідно із частиною 2 статті 126-1 Земельного кодексу України в разі, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 126-1 Земельного кодексу України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1 Земельного кодексу України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).

Отже, зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться в абзаці 4 розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" базується на положеннях статті 126-1 Земельного кодексу України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах. Що ж стосується поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, то таке поновлення здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення, тобто шляхом укладення правочину.

Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке було передбачене частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019 № 340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору. Тому поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться в абзаці 4 розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі", та поняття "поновлення договору оренди", яке містилось у Закону України "Про оренду землі" у попередній редакції, є змістовно різними. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі №906/1314/21.

Отже, до правовідносин з укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше норми законодавства не містять. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №906/1314/21, від 28.04.2026 у справі №924/556/25, від 14.04.2026 у справі №924/368/25, від 10.03.2026 у справі №904/3765/24, від 28.01.2026 у справі №918/614/25, від 13.01.2026 у справі №914/3222/24.

Як убачається з матеріалів справи, на момент виникнення спірних правовідносин щодо поновлення договорів оренди землі, а також на час звернення позивача до суду, діяла нова редакція статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відтак безпідставними є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції помилково застосував положення частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент реалізації позивачем права на поновлення договору, оскільки зазначене суперечить правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.11.2023 у справі №906/1314/21.

За частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 ЗК України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді (частина дев`ята цієї ж статті).

Отже, положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" надають орендарю переважне право перед іншими особами на укладення нового договору. Сторони договору оренди можуть погодити істотні умови і укласти новий договір оренди на тих самих або нових погоджених сторонами умовах. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.04.2026 у справі №924/368/25, від 11.11.2025 у справі №924/1174/24, від 02.04.2025 у справі №925/604/24.

Матеріалами справи підтверджується, що

- позивач як користувач земельної ділянки у визначений п.3.3 договору строк (не пізніше ніж 30 днів до закінчення строку дії договору) з дотриманням приписів частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" 27.06.2025 письмово повідомив відповідача про намір продовжити його дію, звернувшись із листом-повідомленням, до якого додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на новий строк;

- відповідач всупереч вимогам частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у місячний строк не розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, заперечень щодо умов додаткової угоди не висловив, рішення про укладення додаткової угоди або про відмову в укладенні не прийняв, лист-повідомлення про прийняте рішення позивачу не направив. Клопотання позивача щодо поновлення договору оренди землі відповідач залишив без задоволення лише 22.10.2025 у зв`язку з тим, що земельна ділянка не використовується, на земельній ділянці ростуть дерева та чагарники.

Зазначене свідчить про те, що Оліївська сільська рада, всупереч вимогам частини п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", не виконала покладеного на неї обов`язку щодо розгляду клопотання орендаря про поновлення договорів оренди землі, не перевірила подані документи, не здійснила процедури узгодження умов договорів та не прийняла жодного рішення - ані про поновлення договорів, ані про відмову в їх поновленні у встановлений законом місячний строк.

Апеляційний господарський суд зазначає, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №905/650/19, від 15.05.2019 у справі №912/1984/17, від 15.05.2019 у справі №912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.

Суд зауважував, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 ЦК України та статті 33 Закону України "Про оренду землі" орган державної влади чи місцевого самоврядування власник зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо. Адже орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк. Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря.

Судовий захист в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права, тому орендодавець не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря; водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист. Інакше передбачене частиною дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" право орендаря оскаржити відмову, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі матиме лише декларативний характер та не призведе до відновлення порушеного права.

Суд враховує, що у матеріалах справи відсутні відомості про порушення позивачем умов договору протягом його дії.

Щодо доводів апелянта про неналежне виконання позивачем умов договору оренди, зокрема в частині сплати орендної плати, то колегія суддів зазначає, що позивач надав платіжні інструкції за 2023-2025 роки, податкові декларації з плати за землю за 2023-2026 роки, а також довідки Головного управління ДПС у Кіровоградській області за 2020-2026 роки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи. Наведені докази у своїй сукупності підтверджують належне виконання позивачем обов`язку щодо сплати орендної плати.

Натомість відповідач, посилаючись на неналежне виконання позивачем умов договору, не надав доказів існування заборгованості з орендної плати, її розміру чи періоду виникнення. Апеляційна скарга також не містить конкретного спростування оцінки наведених судом першої інстанції доказів.

Також колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що саме по собі недосягнення сторонами домовленості щодо істотних умов договору є достатньою підставою для припинення переважного права позивача.

За змістом частини четвертої статті 33 Закону України "Про оренду землі" переважне право орендаря припиняється у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору. Водночас застосування цієї норми передбачає наявність реального процесу узгодження сторонами відповідних умов та встановлення відмінності їхніх волевиявлень щодо конкретних істотних умов договору. У цій справі таких обставин не встановлено.

Як правильно встановив суд першої інстанції, проєкт додаткової угоди, поданий позивачем, не передбачав зміни істотних умов договору, а містив пропозицію продовжити орендні правовідносини на той самий строк та на тих самих умовах. При цьому відповідач не запропонував позивачу іншого розміру орендної плати, іншого строку оренди або будь-яких інших змін до умов договору.

Матеріали справи також не містять доказів того, що відповідач у встановлений законом місячний строк розглянув проєкт додаткової угоди, висловив конкретні заперечення щодо його умов або запропонував позивачу змінити будь-яку з істотних умов договору. Натомість рішення Оліївської сільської ради № 1754 від 22.10.2025 про залишення клопотання позивача без задоволення прийнято після спливу встановленого законом строку та вже після закінчення строку дії договору оренди 17.08.2025. При цьому підставою для залишення клопотання без задоволення рада зазначила не недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, а обставини, пов`язані з нібито невикористанням позивачем земельної ділянки та наявністю на ній дерев і чагарників.

Таким чином, зміст зазначеного рішення відповідача не підтверджує доводів апеляційної скарги про те, що між сторонами існували розбіжності щодо істотних умов договору оренди землі та що саме такі розбіжності були причиною припинення переважного права позивача. Посилання апелянта на судову практику Верховного Суду щодо припинення переважного права у зв`язку з недосягненням домовленості щодо істотних умов договору також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки правові висновки у таких справах стосуються правовідносин, у яких сторони фактично вступали у процедуру погодження змінених умов договору та висловлювали взаємні, але відмінні пропозиції щодо таких умов. У цій же справі доказів проведення сторонами відповідних переговорів або наявності конкретних розбіжностей щодо істотних умов договору відповідачем не надано.

Не може бути підставою для відмови у задоволенні позову і посилання апелянта на виключну компетенцію Оліївської сільської ради щодо розпорядження земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з тим, що питання передачі земельних ділянок комунальної власності в оренду належать до повноважень відповідного органу місцевого самоврядування. Водночас реалізація таких повноважень має здійснюватися у спосіб та в межах, визначених законом. При цьому стаття 33 Закону України "Про оренду землі" прямо передбачає можливість судового оскарження відмови або зволікання орендодавця в укладенні договору оренди землі на новий строк.

Отже, посилання відповідача на виключність його повноважень саме по собі не виключає можливості судового захисту порушеного переважного права орендаря. У цьому контексті колегія суддів враховує, що у постанові від 23.11.2023 у справі №906/1314/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що орган місцевого самоврядування не може посилатися на власну бездіяльність як на підставу для позбавлення орендаря судового захисту його переважного права.

Не знаходять свого підтвердження і доводи апелянта щодо невикористання позивачем земельної ділянки. На підтвердження зазначених обставин відповідач посилався на акт обстеження земельних ділянок від 14.10.2025 та долучені до нього фотографії.

Водночас, як правильно встановив суд першої інстанції, зазначені фотографії не містять відомостей, які б дозволяли достовірно встановити дату, час та місце їх здійснення, а також ідентифікувати зображену на них земельну ділянку саме як земельну ділянку з кадастровим номером 1825684400:03:000:0037 площею 69,4926 га. Сам по собі акт обстеження, складений посадовими особами відповідача без участі орендаря, за відсутності інших належних та допустимих доказів не може безумовно підтверджувати факт невикористання орендарем усієї спірної земельної ділянки за цільовим призначенням.

Виходячи з аналізу положень статті 143 Конституції України, статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, частини першої статті 18, підпункту 1 пункту "б" частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 12 Закону України "Про охорону земель", Сільська рада наділена правом здійснювати самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності та складати відповідні акти за результатами проведеного обстеження. Проте наявність у відповідача відповідних контрольних повноважень сама по собі не свідчить про доведеність обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Зокрема, відповідач не довів, що під час здійснення самоврядного контролю було забезпечено належне проведення обстеження саме земельної ділянки з кадастровим номером 1825684400:03:000:0037 площею 69,4926 га, а результати такого обстеження оформлено таким чином, щоб вони давали змогу достовірно встановити площу земельної ділянки, яка фактично не використовується орендарем за цільовим призначенням.

При цьому в акті не наведено належних даних щодо проведення інструментальних вимірювань, які б давали змогу визначити площу невикористаної частини земельної ділянки, не встановлено характер та обсяг такого невикористання, а також не з`ясовано причин, з яких окремі частини земельної ділянки могли не використовуватися, зокрема, чи були такі причини об`єктивними або виникли внаслідок дій чи бездіяльності орендаря.

За таких обставин Акт обстеження земельних ділянок на території Оліївської сільської ради від 14.10.2025 та долучені до нього фотоматеріали не підтверджують належними і допустимими доказами факт невикористання орендарем усієї або певної частини спірної земельної ділянки за цільовим призначенням. Відтак, з огляду на положення статей 74, 76, 77 ГПК України, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв зазначений акт до уваги як належний доказ на підтвердження відповідних обставин.

При цьому колегія суддів враховує, що площа спірної земельної ділянки становить 69,4926 га та включає 64,8926 га ріллі, 3,2000 га сінокосів та 1,4000 га пасовищ. Відтак наявність деревної чи чагарникової рослинності на окремих частинах земельної ділянки сама по собі не свідчить про повне невикористання орендарем земельної ділянки або про істотне порушення ним умов договору. Більше того, на підтвердження фактичного використання земельної ділянки позивач надав договори про надання транспортних послуг з перевезення кукурудзи та відповідні акти наданих послуг, а також договір підряду на виконання сільськогосподарських робіт зі збирання врожаю кукурудзи, який безпосередньо містить посилання на земельну ділянку з кадастровим номером 1825684400:03:000:0037, та акт здачі-прийняття виконаних робіт. Зазначені докази є взаємопов`язаними та відповідають характеру господарської діяльності позивача і цільовому призначенню спірної земельної ділянки.

Особливого значення у цій частині набуває також встановлена судом обставина звернення позивача ще 01.08.2022 із заявою №23 про надання дозволу на розчищення орендованих земель від дерев та кущів, у тому числі спірної земельної ділянки. Як встановлено судом, у відповідь на зазначене звернення відповідач повідомив позивача про відсутність у нього повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою з огляду на те, що право державної власності на неї нібито не перейшло до комунальної власності.

Отже, посилання відповідача на наявність дерев та чагарників як на обставину, що свідчить про неналежне використання земельної ділянки, не може оцінюватися відокремлено від попередньої поведінки самого відповідача, який, отримавши звернення орендаря щодо необхідності розчищення земельної ділянки, фактично відмовився вчиняти відповідні дії, посилаючись на відсутність у нього повноважень.

За таких обставин доводи відповідача щодо наявності дерев та чагарників на земельній ділянці не свідчать про неналежне виконання позивачем умов договору оренди та не можуть самі по собі бути достатньою правовою підставою для позбавлення позивача переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, колегія суддів враховує, що позивач своєчасно повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом, подав передбачений законом проєкт додаткової угоди, належно виконував договірні зобов`язання та продовжував фактичне використання земельної ділянки. Натомість відповідач у встановлений законом строк не розглянув належним чином пропозицію позивача, не запропонував змінити орендну плату, строк оренди чи інші істотні умови договору, не висловив безпосередніх заперечень щодо запропонованих умов та прийняв рішення про відмову лише після спливу передбаченого законом строку і з інших мотивів, ніж недосягнення сторонами домовленості щодо істотних умов договору.

Таким чином, у спірних правовідносинах саме відповідач не виконав покладеного на нього законом обов`язку щодо добросовісного розгляду звернення орендаря та належного реагування на його пропозицію про укладення договору оренди землі на новий строк.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за таких обставин позивач набув право на захист свого переважного права, тоді як поведінка відповідача не відповідала принципам добросовісності та розумності.

При цьому колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі №906/1314/21 наголосив на необхідності забезпечення ефективного судового захисту орендаря у випадку, коли орендодавець, не маючи належних підстав для відмови, ухиляється від передбаченої законом процедури укладення договору на новий строк. Інакше передбачене законом право орендаря на оскарження відмови або зволікання фактично набуло б декларативного характеру.

Відтак колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо встановить, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги в межах вимог та заперечень учасників справи, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду та не підтверджують наявності порушень норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до положень ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин апеляційна скарга Оліївської сільської ради задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Житомирської області від 08.06.2026 у справі №906/29/26 слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 08 червня 2026 року у справі №906/29/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.09.2026.

Головуюча суддя Кульчій І.М.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Хабарова М.В.