Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №910/4394/26 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 27 вересня 2026 р.

Справа: №910/4394/26

Суддя: Михальська Ю.Б.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2026 р. Справа№ 910/4394/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 (повний текст складено 29.06.2026)

у справі №910/4394/26 (суддя О.А. Грєхова)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича компанія Аспар інжиніринг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс»

про стягнення 54 610,29 грн, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича компанія Аспар інжиніринг» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» (далі, відповідач) 54 610,29 грн, з яких 51 300,00 грн вартість поставленого обладнання та монтажу, 748,38 грн 3% річних, 2 561,91 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором №2507/1-25 від 25.07.2025 у частині здійснення розрахунків за поставлене та змонтоване обладнання.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 у справі №910/4394/26 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича компанія Аспар інжиніринг» заборгованість у розмірі 51 300 (п`ятдесят одна тисяча триста) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 321 (дві тисячі триста двадцять одна) грн 70 коп., 3% річних у розмірі 748 (сімсот сорок вісім) грн 38 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 650 (дві тисячі шістсот п`ятдесят) грн 69 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, суд дійшов висновку про порушення відповідачем зобов`язань за Договором у частині здійснення остаточних розрахунків та сплати 20% вартості обладнання та супутніх послуг, визначеної у Специфікації, в сумі 51 300,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Водночас, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, судом встановлено, що здійснений позивачем розрахунок не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки станом на 08.10.2025 у відповідача не виник обов`язок зі сплати 51 300,00 грн, у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 748,38 грн та інфляційні втрати в розмірі 2 321,70 грн.

Суд відхилив доводи відповідача про те, що зобов`язання зі сплати суми заборгованості у розмірі 51 300,00 грн припинено зарахуванням відповідачем зустрічних однорідних вимог, зокрема, заліком погашення зобов`язання позивача зі сплати штрафу в розмірі 51 300,00 грн, що виникло на підставі Претензії відповідача № 1 від 06.11.2025, оскільки зазначені у Претензії № 1 від 06.11.2025 суми, зокрема, нарахованого позивачем штрафу, є спірними, і доказів існування судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення таких штрафних санкцій, матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 09.07.2026 через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 у справі №910/4394/26 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Також в апеляційній скарзі відповідачем викладено клопотання про розгляд справи у відкритому судового засіданні.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого:

- суд першої інстанції неправильно застосував статтю 601 Цивільного кодексу України, безпідставно дійшовши висновку про неможливість проведення зарахування зустрічних однорідних вимог через нібито спірність договірного штрафу;

- суд помилково ототожнив поняття «безспірності вимоги» із «безспірністю договірної відповідальності», хоча договірна відповідальність була добровільно погоджена сторонами ще під час укладення Договору, а позивач визнав факт порушення строків виконання своїх зобов`язань;

- суд не врахував правову природу договірного штрафу, який має фіксований та наперед визначений сторонами розмір, безпідставно прирівнявши його до пені, що є розрахунковою величиною;

- суд не надав належної оцінки тому, що позивач сам визнав факт прострочення та погодився нести відповідальність відповідно до умов Договору, а спір щодо штрафу виник лише після проведення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог;

- суд застосував правові висновки Верховного Суду без урахування відмінності фактичних обставин справ, хоча наведені постанови від 21.06.2018 у справі №917/1862/16, від 13.07.2018 у справі №914/3013/16, від 13.11.2019 у справі №910/16135/18, від 22.01.2025 у справі №914/1260/24 стосувалися інших правовідносин, у яких існували спори щодо самого факту виникнення відповідальності або розрахункових вимог;

- суд допустив внутрішню суперечність у своїх висновках, оскільки, з одного боку, відмовився досліджувати правомірність застосування штрафних санкцій, а з іншого - саме недослідженість цих обставин поклав в основу висновку про неможливість проведення зарахування;

- оскаржуване рішення ухвалене без повного та всебічного дослідження всіх істотних обставин справи, без належної оцінки доказів та доводів відповідача, що свідчить про порушення вимог статей 86, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України. Оскаржуване рішення не відповідає завданню господарського судочинства та принципу процесуальної економії, оскільки не вирішує спір остаточно, а фактично змушує відповідача звертатися до суду з новим позовом про стягнення тих самих штрафних санкцій, створюючи новий необґрунтований судовий спір та додаткове навантаження на судову систему.

Відповідач в апеляційній скарзі також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи становить 25 000,00 грн. Докази понесених судових витрат будуть надані протягом 5 календарних днів з дати ухвалення судового рішення у даній справі.

30.07.2026 через підсистему «Електронний суд» скаржник подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання про повторне дослідження доказів порушення позивачем умов Договору, виникнення у відповідача права на застосування договірної відповідальності, правомірності проведення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

30.07.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

У відзиві позивач наголосив на тому, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду та фактичного повторення доводів позовної заяви. Для вирішення спору визначальним є питання про наявність передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України умов для припинення грошового зобов`язання відповідача шляхом зарахування. Погодження сторонами у пункті 6.2. Договору міри відповідальності підтверджує лише існування договірної умови про відповідальність, але не підтверджує автоматичного виникнення безспірного грошового зобов`язання позивача в сумі 51 300,00 грн. Відповідач фактично намагається надати власному односторонньому розрахунку штрафу статус безспірного грошового зобов`язання лише тому, що у договорі передбачена можливість застосування такого штрафу, що суперечить правовій природі неустойки та статті 601 Цивільного кодексу України. Апелянт необґрунтовано стверджує, що між сторонами нібито не існувало спору щодо підстав застосування штрафу та його розміру. Водночас зміст самої апеляційної скарги спростовує цей довід. Лист позивача від 03.10.2025 не є визнанням боргу в сумі 51 300,00 грн, а тому посилання відповідача на нього як на доказ безспірності штрафу є безпідставним. Зазначення позивачем про готовність нести відповідальність відповідно до умов договору не є визнанням конкретного грошового зобов`язання в сумі 51 300,00 грн. Отже, загальне повідомлення про готовність діяти відповідно до договору не може тлумачитися як безумовна згода зі штрафом у максимальному розмірі незалежно від фактичних обставин виконання зобов`язання. Навіть якщо арифметичне визначення 20% від загальної вартості договору не є складним, спірними залишаються правові та фактичні підстави застосування такої санкції. Крім того, відповідач не довів, що на момент направлення претензії №1 від 06.11.2025 строк виконання вимоги про сплату штрафу вже настав. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, становить 10 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

10.08.2026 від відповідача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу.

У запереченнях відповідач наголосив на такому:

- посилання позивача на те, що лист від 03.10.2025 не містить прямого визнання заборгованості саме у розмірі 51 300,00 грн, не спростовує правомірності позиції відповідача. Відповідач не стверджує, що зазначений лист є самостійною підставою виникнення грошового зобов`язання, його значення полягає в тому, що сам позивач визнав факт порушення строків виконання договірних зобов`язань та готовність нести відповідальність відповідно до умов Договору. Конкретний розмір штрафу у сумі 51 300,00 грн визначений не листом, а безпосередньо умовами Договору. Тому відсутність у листі конкретної суми штрафу не спростовує ані факту порушення, ані погодженого сторонами розміру відповідальності;

- посилання позивача на положення статті 530 Цивільного кодексу України як на підставу для висновку про неможливість проведення зарахування є необґрунтованим, оскільки позивач помилково ототожнює момент виникнення у відповідача права вимоги щодо сплати штрафу зі строком виконання відповідного грошового зобов`язання;

- посилання позивача на практику Верховного Суду не спростовує правомірності проведеного зарахування, оскільки наведені ним правові висновки сформовані за інших фактичних обставин, зокрема у випадках, коли сторона заперечувала сам факт порушення договору, підстави відповідальності або існування відповідної вимоги;

- відповідач не мав обов`язку заявляти зустрічний позов, оскільки не просить суд стягнути з позивача штраф, а просить врахувати вже здійснений взаємозалік та встановити, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідно до цього була припинена.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 у справі №910/4394/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4394/26; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

16.07.2026 матеріали справи №910/4394/26 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 у справі №910/4394/26 залишено без руху. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази доплати судового збору у розмірі 17,57 грн.

21.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №690 від 21.07.2026 про доплату судового збору у розмірі 17,57 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 у справі №910/4394/26, відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), враховуючи, що предметом розгляду у справі є вимога про стягнення 54 610,29 грн, а отже вказана справа відноситься до малозначних у розумінні Господарського процесуального кодексу України, встановлено учасникам справи строки на подання відзиву, заперечення на відзив, заяв, клопотань.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (довідок про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд»), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 строків на подання учасниками справи документів, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

25.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича компанія Аспар інжиніринг» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір №2507/1-25 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність покупцеві обладнання, а також здійснити його монтаж та пусконалагоджувальні роботи (далі - «Роботи») на об`єкті покупця, а покупець зобов`язується прийняти обладнання та своєчасно оплатити вартість обладнання та послуг з його монтажу та пусконалагоджувальних робіт.

Найменування, номенклатура (асортимент), одиниця виміру, кількість, ціна, строки поставки партій обладнання, його монтажу та строки оплати визначаються у Специфікаціях, узгоджених сторонами протягом строку дії Договору, які після належного оформлення є невід`ємною частиною Договору (пункт 1.3. Договору).

Загальна ціна Договору, згідно з пунктом 2.1., складається з суми вартості поставленого обладнання та наданих послуг з монтажу і пусконалагоджувальних робіт поставленого обладнання, зазначених у Специфікаціях, переданих постачальником у власність покупцю, однак у будь-якому випадку ціна договору не може перевищувати 260 000,00 грн.

У пункті 3.1. Договору узгоджено, що поставка обладнання здійснюється на умовах, визначених в Специфікаціях до Договору.

Відповідно до пунктів 3.2.-3.5. Договору строк поставки обладнання вказується в Специфікаціях до Договору та обчислюється з моменту з дня отримання постачальником суми попередньої оплати за партію обладнання згідно п. 2.3 цього Договору.

Датою поставки обладнання за цим Договором вважається дата, зазначена у видатковій накладній в момент отримання обладнання представником покупця за підписами повноважних представників сторін.

Приймання-передача обладнання здійснюється шляхом підписання сторонами відповідних видаткових накладних постачальника.

Датою переходу права власності на обладнання від постачальника покупцю є дата, зазначена у видатковій накладній в момент отримання обладнання представником покупця за підписами повноважних представників сторін.

Згідно з пунктами 4.1. - 4.4. Договору послуги з монтажу та пусконалагоджувальні роботи - це діяльність постачальника з встановлення та налаштування обладнання, задля встановлення та налаштування обладнання, задля забезпечення його нормального функціонування згідно технічного призначення.

Постачальник зобов`язується виконати монтаж та пусконалагоджувальні роботи поставленого обладнання в строки та за адресами об`єктів покупця, що узгоджені сторонами у відповідній Специфікації.

Покупець зобов`язаний забезпечити постачальнику безперешкодний доступ до об`єкту та всіляко сприяти проведенню постачальником пусконалагоджувальних робіт та монтажу.

Належне виконання постачальником пусконалагоджувальних робіт та монтажу обладнання оформлюється шляхом підписання сторонами Акту наданих послуг (робіт).

У відповідності до пункту 6.2. Договору за невчасне виконання зобов`язань постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період, від вартості несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожний календарний день затримки, та сплачує штраф у розмірі 20% від суми Договору.

Цей Договір вступає в силу з дня його підписання і діє до 31.12.2025, але в будь-якому випадку до повното завершення взаєморозрахунків сторін і гарантійних зобов`язань (пункт 10.1. Договору).

Додатком до Договору сторонами узгоджено Специфікацію №1, відповідно до якої загальна вартість обладнання та наданих послуг (робіт) складає 256 500,00 грн, а саме: вартість обладнання - 234 200,00 грн, вартість монтажних та пусконалагоджувальних робіт - 22 300,00 грн.

За умовами пункту 4 Специфікації оплата за обладнання здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в такому порядку:

- 80% від загальної вартості по даній Специфікації, а саме 205 200,00 грн - попередня оплата, протягом 3 робочих днів з дати отримання рахунку від постачальника;

- 10% від загальної вартості по даній Специфікації, а саме 25 650,00 грн - протягом 3 робочих днів з дати отримання покупцем офіційного повідомлення про готовність обладнання;

- 10% від загальної вартості по даній Специфікації, а саме 25 650,00 грн - протягом 3 робочих днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та акта наданих послуг.

У пункті 5 Специфікації сторони погодили, що строк поставки обладнання - до 45 робочих днів з дати здійснення покупцем попередньої оплати згідно п. 4.1 даної Специфікації. Строк монтажу обладнання - 3 робочих дні з дати підписання сторонами видаткової накладної (поставка обладнання покупцеві).

Поставка обладнання здійснюється силами постачальника на об`єкт, вказаний покупцем, за наступною адресою: м. Київ, проспект Володимира Івасюка, 10-в.

Монтажні роботи здійснюються на об`єкті покупця за адресою поставки обладнання (пункти 6 та 7 Специфікації).

На виконання умов Договору 31.07.2025 відповідачем перераховано позивачу попередню оплату в розмірі 205 200,00 грн.

За результатами поставки обладнання, його монтажу та виконання пусконалагоджувальних робіт сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень видаткову накладну №50 від 20.10.2025 на суму 234 200,00 грн та Акт наданих послуг №51 від 20.10.2025 на суму 22 300,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач зазначає, що відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань за Договором вартість обладнання, його монтаж та пусконалагоджувальні роботи у повному обсязі не оплатив, у зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 51 300,00 грн.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 2 561,91 грн та 3% річних у розмірі 748,38 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважував, що позивач прострочив поставку обладнання на 18 календарних днів, у зв`язку з чим відповідач на підставі пункту 6.2. Договору застосував штрафні санкції до позивача, нарахувавши пеню у розмірі 4 356,99 грн та штраф у розмірі 51 300,00 грн, і, керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України, здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог, направивши відповідну заяву позивачу, а отже у відповідача відсутня заборгованість за Договором і відповідно і відсутні правові підстави для нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Відповідач також зазначив, що таке зарахування зустрічних однорідних вимог узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи як договору поставки, так і договору про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, відповідно до пунктів 3.2. - 3.5. Договору строк поставки обладнання вказується в Специфікаціях до Договору та обчислюється з моменту з дня отримання постачальником суми попередньої оплати за партію обладнання згідно п. 2.3 цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар за Договором відповідно до видаткової накладної №50 від 20.10.2025 на суму 234 200,00 грн, підписаної сторонами без заперечень та зауважень.

У свою чергу, за приписами статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу послуги монтажу обладнання та виконано пусконалагоджувальні роботи, які прийняті відповідачем без зауважень та заперечень відповідно до Акту наданих послуг №51 від 20.10.2025 на суму 22 300,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У свою чергу, згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

На виконання умов Договору 31.07.2025 відповідачем перераховано позивачу попередню оплату в розмірі 205 200,00 грн.

Отже, спір між сторонами виник щодо 20% від загальної вартості по Специфікації, обов`язок з оплати яких у відповідача виникає у такому порядку:

Як вірно встановлено судом першої інстанції та визнається обома сторонами спору, за результатами поставки обладнання, його монтажу та виконання пусконалагоджувальних робіт сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень видаткову накладну №50 від 20.10.2025 на суму 234 200,00 грн та Акт наданих послуг №51 від 20.10.2025 на суму 22 300,00 грн, а отже строк здійснення остаточного розрахунку є таким, що настав.

Відповідач, у свою чергу, зазначає, що оскільки позивач прострочив поставку обладнання на 18 календарних днів, відповідачем на підставі пункту 6.2. Договору застосовано до позивача штрафні санкції, а саме нараховано пеню у розмірі 4 356,99 грн та штраф у розмірі 51 300,00 грн, й у зв`язку з викладеним, керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України, відповідачем здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом направлення позивачу заяви (Претензії №1 від 06.11.2025)

У зв`язку з цим, за доводами відповідача, у нього відсутня заборгованість за Договором, заявлена до стягнення в даній справі.

Так, у відповідності до пункту 6.2. Договору за невчасне виконання зобов`язань постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період, від вартості несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожний календарний день затримки та сплачує штраф у розмірі 20% від суми Договору.

Отже, у пункті 6.2. Договору сторонами узгоджено відповідальність позивача за невчасне виконання зобов`язань шляхом застосування до позивача неустойки у вигляді пені та штрафу.

Як визнається обома сторонами спору, позивачем дійсно було порушено строк поставки і відповідач звернувся до позивача із Претензією №1 від 06.11.2025, в якій на підставі статті 601 Цивільного кодексу України заявив про зарахування грошових вимог позивача на суму 51 300,00 грн за поставку по Договору та вимог відповідача на суму 51 300,00 у вигляді нарахованого штрафу. Також згідно з означеною Претензією відповідач вимагав сплатити пеню в розмірі 10 892,47 грн.

У відповідь на означену претензію позивач листом №0310-25 від 14.11.2025 повідомив, що у день спливу строку поставки - 03.10.2025, позивач повідомив відповідача про необхідність перенесення дати поставки до 17.10.2025 у зв`язку з вимушеним переїздом виробництва та оновленням кадрового складу. Також позивач зазначив, що внаслідок ракетних ударів по м. Дніпро 20.09.2025 виробничі приміщення підприємства зазнали пошкоджень, що також унеможливило виконання зобов`язань у первісно встановлений строк і є обставинами непереборної сили, у відповідності до статті 617 Цивільного кодексу України та пункту 7.1. Договору. Позивач також зазначив, що нарахування штрафних санкцій за 50 днів є необґрунтованим, оскільки реальне прострочення складає лише 5 календарних днів (враховуючи перенесення строку поставки на 17.10.2025), і відповідно розмір пені становить 1 089,25 грн, який позивач готовий сплатити. Таким чином, позивач зазначив, що безпідставним є здійснений взаємозалік і відсутні підстави для застосування штрафу.

Таким чином, як вбачається з фактичних обставин справи, відповідачем направлено позивачу заяву у порядку статті 601 Цивільного кодексу України про зарахування вимог позивача - основної заборгованості за Договором у розмірі 51 300,00 грн та вимог відповідача - штрафу у розмірі 51 300,00 грн, розмір якого, як і підстави для застосування, не є такими, що визнаються позивачем, у той час як заперечення відповідача проти заявленої позивачем заборгованості ґрунтуються виключно на обставинах її зарахування.

За змістом частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина 3 статті 202 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 5 статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Спірна заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлена Претензією №1 від 06.11.2025, є одностороннім правочином, вчиненим з метою припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Важливою умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання, розміру зобов`язань.

Отже, для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно встановити наявність таких умов, як зустрічність вимог, однорідність вимог, строк виконання яких настав, та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 Верховний Суд уточнив раніше викладені висновки щодо безспірності вимог, які зараховуються, зазначивши таке.

Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.

За дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 цього Кодексу, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.

Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.

Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.

Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Поряд із цим, Верховний Суд у постановах від 21.06.2018 у справі №917/1862/16, від 13.07.2018 у справі №914/3013/16, від 13.11.2019 у справі №910/16135/18, від 22.01.2025 у справі №914/1260/24 зазначав, що штрафні санкції та інші нарахування на суму основного боргу можуть бути предметом зарахування зустрічних однорідних вимог в разі підтвердження їх нарахування документально, тобто підтвердження їх реальності, зокрема, зарахування є можливим у разі відсутності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань, а також у разі наявності судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення штрафних санкцій та/або передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інших нарахувань, оскільки в такому випадку в судовому рішенні будуть чітко встановлені розміри боргових зобов`язань, їх розмір матиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 та частини першої статті 129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов`язковому виконанню.

Отже, Верховний Суд в низці судових рішень дотримується послідовної позиції щодо умов, яким мають відповідати вимоги, які можуть підлягати зарахуванню.

Доводи скаржника про безпідставність посилання суду першої інстанції на перелічені постанови Верховного Суду, оскільки вони ухвалені у справах з іншими фактичними обставинами, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки зазначена практика наведена на підтвердження загального правового підходу до питання можливості штрафних санкцій та інших нарахувань на суму основного боргу бути предметом зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого штрафні санкції можуть бути предметом зарахування за умови підтвердження реальності зустрічної вимоги та відсутності спору щодо підстав і розміру відповідних нарахувань або за наявності судового рішення, яким установлено таке зобов`язання. Посилання апелянта на відмінності між фактичними обставинами зазначених справ не спростовує застосовності сформованого Верховним Судом загального правового висновку. В усіх наведених випадках визначальним є не найменування санкції як штрафу або пені, а необхідність існування реальної, підтвердженої та такої, строк виконання якої настав, зустрічної вимоги.

У спірному випадку зараховані відповідачем як зустрічні вимоги хоча і є однорідними (мають грошовий характер), але за своєю правовою природою зобов`язання за цими вимогами є різними, оскільки зобов`язання зі сплати пені та штрафу у зв`язку з порушенням зобов`язань за договором не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення основного зобов`язання.

Виходячи із обставин справи та наведеної вище послідовної позиції Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у даному випадку зарахування є можливим лише у разі відсутності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань, та чіткого встановленого розміру боргових зобов`язань, їх розмір повинен носити ясний та безспірний характер.

Отже, у спірних правовідносинах між сторонами може мати місце зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності в зобов`язаннях сторін прозорості та безспірності.

Колегія суддів, надаючи оцінку такій умові для зарахування зустрічних однорідних вимог як безспірність, зазначає таке.

Доказів існування судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення з позивача штрафних санкцій, про які стверджує відповідач, матеріали справи не містять.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, заперечень позивача, висловлених як до пред`явлення позову в даній справі, так і під час її розгляду, зазначені у Претензії №1 від 06.11.2025, в якій відповідачем викладено заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, суми, у тому числі нарахованого позивачем штрафу у розмірі 51 300,00 грн, є спірними, зокрема, в частині розміру нарахованого штрафу.

Так, як уже зазначалося, позивач листом №0310-25 від 14.11.2025 довів до відома відповідача, що у день спливу строку поставки - 03.10.2025 він повідомив відповідача про необхідність перенесення дати поставки до 17.10.2025 у зв`язку з вимушеним переїздом виробництва та оновленням кадрового складу. Також позивач зазначив, що внаслідок ракетних ударів по м. Дніпро 20.09.2025 виробничі приміщення підприємства зазнали пошкоджень, що також унеможливило виконання зобов`язань у первісно встановлений строк і є обставинами непереборної сили, у відповідності до статті 617 Цивільного кодексу України та пункту 7.1. Договору. Позивач також зазначив, що нарахування штрафних санкцій за 50 днів є необґрунтованим, оскільки реальне прострочення складає лише 5 календарних днів (враховуючи перенесення строку поставки на 17.10.2025).

Крім того, позивач наголошує на неспівмірності нарахованого відповідачем штрафу наслідкам порушення зобов`язання.

Тобто із матеріалів справи вбачається, що фактично між сторонами існує спір щодо розміру штрафу, співмірності його розміру наслідкам порушення, можливості його зменшення відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України, в той час як штрафні санкції можуть бути предметом зарахування за умови підтвердження реальності зустрічної вимоги та відсутності спору щодо підстав і розміру відповідних нарахувань.

Лист позивача від 03.10.2025, на який посилається скаржник, при цьому не є доказом визнання позивачем боргу перед відповідачем у сумі 51 300,00 грн, оскільки зазначення позивачем про готовність нести відповідальність відповідно до умов договору не є визнанням конкретного грошового зобов`язання в сумі 51 300,00 грн. Отже, загальне повідомлення про готовність діяти відповідно до договору не може тлумачитися як безумовна згода з розміром штрафу у максимальному розмірі незалежно від фактичних обставин виконання зобов`язання.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про помилкове ототожнення судом першої інстанції поняття «безспірності вимоги» із «безспірністю договірної відповідальності», в той час як договірна відповідальність була добровільно погоджена сторонами ще під час укладення Договору, неврахування правової природи договірного штрафу, який має фіксований та наперед визначений сторонами розмір, колегія суддів зазначає таке.

Саме по собі погодження сторонами у договорі розміру штрафної санкції не свідчить про безспірність грошової вимоги про її сплату.

Безспірність такої вимоги має оцінюватися на момент проведення зарахування з урахуванням наявності між сторонами спору щодо підстав виникнення відповідальності, умов її застосування та розміру відповідної грошової вимоги.

Посилання позивача на наявність обставин, які, на його думку, звільняють його від відповідальності за порушення строку поставки, а також на необхідність зменшення розміру штрафної санкції свідчать про наявність спору саме щодо зустрічної вимоги відповідача, а не лише щодо правомірності проведення її зарахування.

За таких обставин зустрічна вимога про сплату штрафу не може вважатися безспірною лише з огляду на те, що відповідну санкцію сторони передбачили договором.

Таким чином колегія суддів, погоджуючись із висновками місцевого господарського суду, не вбачає правових підстав вважати, що зобов`язання відповідача зі сплати суми заборгованості 51 300,00 грн припинено зарахуванням відповідачем зустрічних однорідних вимог, зокрема, заліком погашення зобов`язання позивача зі сплату штрафу в розмірі 51 300,00 грн, що виникло на підставі Претензії відповідача №1 від 06.11.2025.

У свою чергу обставини щодо порушення позивачем строків поставки, монтажу обладнання та пусконалагоджувальних робіт, і наявності у зв`язку з викладеним, правових підстав для застосування до позивача відповідальності у вигляді штрафу, на що посилався відповідач у відзиві на позовну заяву та наразі в апеляційній скарзі, судом не досліджуються, оскільки це виходить за межі предмету даного спору.

Доводи скаржника про суперечливість висновків суду в наведеному контексті є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на ототожненні різних за своїм змістом питань, вирішення яких було необхідним у межах предмета спору.

Так, суд першої інстанції встановив, що зустрічна вимога відповідача про сплату штрафних санкцій є спірною, оскільки позивач заперечує, зокрема, розмір заявленої до зарахування суми.

При цьому суд не встановлював та не мав встановлювати в межах даного спору, чи мало місце порушення позивачем строків поставки, монтажу обладнання та виконання пусконалагоджувальних робіт, чи наявні передбачені законом або договором підстави для покладення на позивача відповідальності та в якому саме розмірі така відповідальність підлягає застосуванню.

Зазначені питання становлять зміст спору щодо самого права відповідача на стягнення штрафних санкцій та їх розміру, а отже, підлягають вирішенню у відповідному окремому позовному провадженні, предметом якого є стягнення таких штрафних санкцій, а не у справі про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Отже, висновок суду про спірність зустрічної вимоги та висновок про неможливість дослідження у межах даного спору обставин, які обґрунтовують право відповідача на стягнення штрафу, не є взаємовиключними.

Навпаки, саме наявність між сторонами спору щодо підстав виникнення та розміру відповідальності свідчить про відсутність необхідної для зарахування зустрічних вимог їх безспірності. Верховний Суд наголошував, що безспірність вимог, які зараховуються, є обов`язковою умовою зарахування та означає відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру відповідних зобов`язань. За відсутності такої безспірності спір щодо відповідної вимоги має вирішуватися в порядку позовного провадження.

Таким чином, для вирішення питання про можливість припинення зобов`язання позивача шляхом зарахування суду достатньо було встановити, що вимога відповідача про сплату штрафу не є безспірною. Інше тлумачення фактично призвело б до необхідності розгляду в межах спору про стягнення вартості поставленого товару самостійної вимоги відповідача про стягнення штрафних санкцій, тобто до вирішення спору, який має інший предмет та підстави.

Отже, посилання скаржника на те, що суд першої інстанції одночасно визнав вимогу спірною та відмовився досліджувати обставини, на яких ґрунтується така вимога, є помилковим. Встановлення факту спірності вимоги та вирішення спору щодо її обґрунтованості є різними за своїм змістом процесуальними питаннями, які не можуть бути ототожнені.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За наведених обставин суд доходить висновку про порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині здійснення остаточних розрахунків та сплати 20% вартості обладнання та супутніх послуг, визначеної у Специфікації, в сумі 51 300,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 2 561,91 грн та 3% річних у розмірі 748,38 грн.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 748,38 грн та інфляційні втрати в розмірі 2 321,70 грн. Контррозрахунку цих сум відповідач не наводить.

За наведених обставин у сукупності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у даній справі в повному обсязі..

Відповідач наведених у позові обставин та висновків суду першої інстанції належними та допустимими доказами не спростував.

Враховуючи викладене вище, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи та міркування відповідача, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову в даній справі.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 у справі №910/4394/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2026 у справі №910/4394/26 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтаженергоремсервіс».

Матеріали справи №910/4394/26 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua