Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №911/1144/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Справа№ 911/1144/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Хрипуна О.О.

Сковородіної О.М.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бучанської окружної прокуратури Київської області

на ухвалу Господарського суду Київської області від 30.07.2026

у справі № 911/1144/26 (суддя - Смірнов О.Г.)

за позовом Бучанської окружної прокуратури Київської області

в інтересах держави в особі Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Венеція-апарт»

про стягнення 3632203,41 гривень

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

Бучанська окружна прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області звернулась до Господарського суду Київської області з позовною заявою до ТОВ «Венеція-апарт» про стягнення 3632203,41 гривень - безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3210946200:01:001:0011 площею 0,8747 га за період з 17.08.2017 по 12.01.2024 та 0,8187 га за період з 13.01.2024 по лютий 2026 за адресами: вул. Меблева, 1-Б та вул. Меблева, 1-В, сел. Коцюбинське, Бучанського району Київської області.

28.07.2026 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області суду від Бучанської окружної прокуратури надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Венеція-апарт», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «Венеція-апарт», у межах суми позову та судового збору в загальному розмірі 3686686,46 гривень.

Заява про забезпечення позову мотивована наступним:

- предметом спору є стягнення до місцевого бюджету значної суми коштів від сплати яких відповідач упродовж тривалого часу безпідставно ухиляється, що позбавляє територіальну громаду можливості використати фактично належні їй грошові кошти на користь мешканців селища;

- статутний капітал відповідача складає 18000000 гривень, також відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у нього наявне майно адміністративно-побутовий комплекс (літера «А») загальною площею 11415,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Меблева, 1-Б;

- тривала несплата відповідачем грошових коштів за користування земельною ділянкою свідчить про можливу його недобросовісну поведінку як сторони зобов`язання, з огляду на що є необхідність у вжитті заходів забезпечення позову;

- вжиття заходів забезпечення позову, у свою чергу, є необхідним мінімумом задля забезпечення збалансованості інтересів сторін, оскільки це дасть можливість хоча б у певній частині виконати рішення суду в разі задоволення позову;

- відповідач має можливість у будь-який момент відчужити власні кошти та/або майно, що надалі унеможливить виконання рішення суду у даній справі та призведе до недосягнення цілей господарського судочинства.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2026 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Суд першої інстанції виходив із того, що заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти товариства в межах суми позову та судового збору, не містить обґрунтованих мотивів того, що обставини, на які прокурор посилається в заяві, свідчать про неможливість виконання рішення суду, у випадку його задоволення, а також не надано доказів вчинення відповідачем активних дій спрямованих на відчуження майна, коштів чи підготовчих дій до такого відчуження.

Короткий зміст апеляційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Бучанська окружна прокуратура Київської області звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу прокурор посилається на те, що заходи забезпечення позову, які просить вжити прокурор у цій справі, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову у цій справі, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви прокурора не відповідає обставинам справи.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст. 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови). Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням вимог, передбачених ст.ст. 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

В контексті вищевикладеного, аналізуючи зміст заяви про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів констатує те, що прокурором не було надано до суду жодних належних, допустимих та вірогідних доказів, які б підтверджували вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (зокрема реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Суд першої інстанції дійшов правомірних та обґрунтованих висновків про те, що твердження прокурора з приводу того, що відповідач в будь-який момент може розпорядитись коштами, які знаходяться на його рахунках, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки без долучення відповідних доказів та надання обґрунтувань, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення в даній справі у випадку задоволення позовних вимог.

Колегією суддів враховано, що запитуваний спосіб забезпечення позову може призвести до фактичного блокування господарської діяльності відповідача.

Прокурор в обґрунтування заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги посилається на те, що відповідач з 2017 року не виконує своїх обов`язків із внесення плати за користування земельною ділянкою, що призводить до погіршення фінансового стану територіальної громади Коцюбинської селищної ради.

Проте, тривалість існування у відповідача невиконаного обов`язку із внесення плати за користування земельною ділянкою та, відповідно, тривалість існування у прокурора чи позивача права на звернення до суду із відповідним позовом не може свідчити про доцільність і необхідність накладення арешту на всю стягувану суму, що ймовірно могла сформуватися за вказаний період, не аналізуючи загального фінансового стану відповідача та дійсності ризиків унеможливлення чи значною мірою утруднення виконання майбутнього рішення у разі, якщо воно буде прийнято на користь позивача.

Колегія суддів до певної міри погоджується із аргументами прокурора про те, що сама ймовірність розпорядження відповідачем власними грошовими коштами створює відповідні ризики можливого утруднення майбутнього виконання рішення суду.

Проте, великий розмір стягуваної суми, арешт якої може призвести до унеможливлення подальшого здійснення відповідачем господарської діяльності є не менш важливою обставиною, яка має враховуватися судом під час вирішення питання про забезпечення позову за для забезпечення балансу інтересів сторін.

При цьому, як зазначає сам прокурор статутний капітал відповідача становить 18000000 гривень, а у власності відповідача перебуває адміністративно-побутовий комплекс площею 11415,5 кв. м., що скоріше свідчить на користь висновків про незначні ризики невиконання відповідачем майбутнього рішення, а тому вжиття арешту коштів в даному випадку не є виправданим та дійсно необхідним.

Прокурором не наведено даних про відчуження вказаного майна, недостатності його вартості для цілей майбутнього звернення стягнення на нього чи інші обставини, які могли б обґрунтовувати необхідність негайного арешту коштів на всіх існуючих та майбутніх рахунках відповідача.

Зважаючи на усі викладені вище обставини у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильних та обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, а аргументи скаржника, що викладено в його апеляційній скарзі правильності вказаних висновків не спростовують.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачає.

Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи все вищезазначене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Бучанської окружної прокуратури Київської області залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 30.07.2026 у справі № 911/1144/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 28.09.2026

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.О. Хрипун

О.М. Сковородіна