Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №756/9799/26 — Оболонський районний суд міста Києва

24.09.2026 Справа № 756/9799/26

Унікальний номер 756/9799/26

Номер провадження 2/756/8211/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Белоконної І.В.

секретар судового засідання - Погорелової В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданої в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , діючи як законний представник неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просить: визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою за вказаною адресою шляхом зобов`язання ОСОБА_3 надати ключі від вхідних дверей до квартири; зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у доступі та проживанні ОСОБА_2 у квартирі за вказаною адресою; стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.10.2004, який розірвано рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11.03.2024 у справі № 756/318/23. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_2 , яка з моменту народження була зареєстрована та постійно проживала разом з батьками у квартирі АДРЕСА_2 , що належить відповідачу на праві приватної власності. Зазначене житло було єдиним і постійним місцем проживання дитини, з яким пов`язані її побут, навчання, дозвілля та коло спілкування.

25.05.2025 відповідач вчинив домашнє насильство відносно позивача та дитини, у зв`язку з чим вони були вимушені залишити квартиру. Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 756/8611/25 відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Надалі відповідач зняв позивача з реєстрації місця проживання у квартирі, дитина залишилася зареєстрованою за цією адресою, та змінив замки вхідних дверей, що було виявлено 27.08.2025. 22.10.2025 дитина, прибувши до квартири, не змогла потрапити до житла, оскільки ключів від нових замків відповідач їй не надав, у зв`язку з чим позивач викликала поліцію.

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації за захистом житлових прав дитини, однак конкретних заходів для їх відновлення вжито не було, що й зумовило звернення до суду.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено до підготовчого розгляду.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10.06.2026 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову, в порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 . Заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження, передачі прав третім особам квартири.

Відповідач ОСОБА_3 у письмових поясненнях від 14.07.2026 позовні вимоги не визнав. Зазначив, що право доньки на користування квартирою ним ніколи не оспорювалось, доступу до житла він їй не перешкоджав. Дійсною підставою позову є намагання колишньої дружини ОСОБА_1 , з якою перебуває у неприязних відносинах, потрапити до квартири, яку намагалися відсудити, а коли не вийшло вчинила сварку, після чого вивезла все майно, а квартиру пошкодила, внаслідок чого проживання в ній було неможливим. Замки вхідних дверей змінив у зв`язку з тим, що позивач після розгляду судової справи № 756/318/23 вивезла з квартири належне йому майно (меблі, побутову техніку, двері, сантехніку тощо) та пошкодила приміщення, з приводу чого 06.06.2025 він викликав поліцію. До пред`явлення позову донька за ключами до нього не зверталась. Вважає, що предмет спору відсутній, просив у позові відмовити.

Представник позивача - адвокат Кравчук Д.В. надіслала до суду заперечення на письмові пояснення відповідача, в яких зазначила, що факт зміни замків відповідач визнає, майновий конфлікт між колишнім подружжям не стосується предмета цього спору і не може бути підставою для обмеження житлових прав дитини, дитина не зобов`язана просити дозволу на здійснення права, яке виникло в неї в силу закону, а ключі направлені відповідачем лише після відкриття провадження у справі.

06.08.2026 відповідач надав до суду заяву про закриття провадження по справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. В обгрунтування поданої заяви зазначив, що до пред`явлення позову за ключами від квартири та щодо неможливості в неї потрапити донька не зверталася. Зазначив, що засобами поштового зв`язку надіслав їй ключи від квартири. Вважає, що відсутній предмет спору.

Ухвалою суду від 10.08.2026 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження по справі.

Протокольною ухвалою суду від 10.08.2026 закрито підготовче провадження по справі призначення справи до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений судом належним чином. Надав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримують, просить ухвалити рішення про усунення перешкод дитині у користуванні квартирою та зобов`язати відповідача не чинити таких перешкод, справу розглядати за відсутності представника.

Вислухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 10.03.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві.

Квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 114 кв. м, житловою - 59,7 кв. м, належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 02.04.2004 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.07.2025.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11.03.2024 у справі № 756/318/23, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19.05.2025, шлюб між сторонами розірвано, а позивачу відмовлено у визнанні зазначеної квартири спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади від 03.12.2025 неповнолітня ОСОБА_2 з моменту народження і по теперішній час зареєстрована за адресою спірної квартири.

Сторони не заперечували, що до 25.05.2025 дитина постійно проживала в цій квартирі разом з батьками як член сім`ї її власника.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 22.07.2025 у справі № 756/8611/25 ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства, у тому числі відносно дитини.

Факт зміни замків вхідних дверей квартири відповідач визнав у письмових поясненнях від 14.07.2026 та в судовому засіданні, а тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України ця обставина доказуванню не підлягає.

Згідно з відповіддю Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві від 07.07.2026, 22.10.2025 позивач зверталася на спецлінію «102» (єдиний облік № 67865) з приводу неможливості потрапляння дитини до квартири у зв`язку зі зміною відповідачем замків; на місце події направлявся екіпаж патрульної поліції. Відеозапис з нагрудної камери поліцейського не зберігся у зв`язку із закінченням строку його зберігання.

З переписки сторін у месенджері вбачається звернення дитини до відповідача з проханням надати їй ключі від квартири та доступ до неї.

Матеріалами звернень позивача до Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації підтверджується, що позивач неодноразово зверталася за захистом житлових прав дитини, відповідач заперечував чинення перешкод, а Служба обмежилась рекомендаціями сторонам.

Актом обстеження умов проживання від 09.12.2025, складеним спеціалістом Служби у справах дітей, зафіксовано, що квартира облаштована під одноосібне проживання відповідача, особисті речі дитини в дитячій кімнаті відсутні.

Протоколом психоконсультативного дослідження від 22.05.2026, складеним лікарем-психологом медичного центру «Добробут-Поліклініка» ОСОБА_4 , у неповнолітньої ОСОБА_2 встановлено високий рівень тривожності, емоційну напруженість, їх зв`язок з тривалим сімейним конфліктом та невизначеністю житлової ситуації, а також високий рівень прив`язаності дитини до місця проживання.

Описом вкладення, накладною та фіскальним чеком АТ «Укрпошта», відомостями про відстеження поштового відправлення № 0103300727402 підтверджується, що відповідач направив дитині поштою комплект ключів від квартири, який вручено їй 18.07.2026, тобто після відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України можуть бути, зокрема, визнання права (п. 1), припинення дії, яка порушує право (п. 3), примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) прийшла до висновку, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду; цивільні права та інтереси захищаються у спосіб, передбачений законом або договором, який є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Ефективний спосіб захисту - це такий, що забезпечує реальне відновлення порушеного права та відповідає характеру порушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому суд застосовує стандарт доказування «баланс вірогідностей» («перевага більш вагомих доказів»), за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів має видаватися більш вірогідним, ніж протилежний, на що звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 № 4751-IX ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 1 ст. 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користуватися цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Отже, дитина, яка з народження постійно проживала в житлі, що належить одному з батьків, як член його сім`ї, набуває самостійного права користування цим житлом нарівні з власником, і це право підлягає захисту в тому числі від самого власника.

Верховний Суд у постанові від 07.07.2021 у справі № 554/3289/20 (провадження № 61-2951св21), розглядаючи спір між донькою та батьком - власником квартири про вселення та заборону чинити перешкоди у користуванні житлом, дійшов висновку, що дитина, яка від народження проживала в житлі батька як член його сім`ї, набула рівних з ним прав на користування цим житлом; факт тимчасової відсутності особи у житловому приміщенні необхідно відмежовувати від постійної відсутності, адже при тимчасовій відсутності за особою зберігається намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання; непроживання дитини у спірному житлі з причин, що не залежать від її волі, не є підставою для втрати нею права користування ним. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.12.2018 у справі № 759/19394/15-ц (провадження № 61-9128св18), в якій також зазначено, що місце проживання дитини не пов`язується законом з її реєстрацією, а проживання дитини з одним із батьків не позбавляє її права користування житлом іншого з батьків.

Згідно з п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що концепція «житла» не обмежується приміщенням, у якому особа проживає на законних підставах, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Відповідно до ст. 16 Конвенції ООН про права дитини жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла; ст. 3 зазначеної Конвенції встановлено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з народження (2010 рік) і до 25.05.2025, тобто понад 15 років, постійно проживала у спірній квартирі разом з батьками, в тому числі з батьком - власником квартири, та зареєстрована в ній по теперішній час. Таким чином, дитина набула право користування квартирою як член сім`ї її власника в силу ч. 1 ст. 405 ЦК України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства». Спірна квартира є для дитини «житлом» і в розумінні ст. 8 Конвенції з огляду на існування достатніх і тривалих зв`язків з цим місцем, що додатково підтверджується висновком психолога про високий рівень прив`язаності дитини до місця проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Суд враховує, що дитина вибула з квартири не добровільно, а вимушено - внаслідок вчинення відповідачем домашнього насильства 25.05.2025, що встановлено постановою суду у справі № 756/8611/25 і має для суду преюдиційне значення (ч. 6 ст. 82 ЦПК України). Надалі повернення дитини до житла стало неможливим через зміну відповідачем замків без надання їй ключів. Така відсутність є очевидно зумовленою поважними причинами та діями самого власника житла і не може мати наслідком втрату дитиною права користування.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, встановлених законом, а згідно з ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. ОСОБА_2 , досягнувши 14 років, власного наміру відмовитися від користування спірною квартирою не виявляла, навпаки, її намір зберегти зв`язок із житлом підтверджується її особистим прибуттям до квартири 22.10.2025, листуванням з відповідачем з проханням надати ключі, збереженням реєстрації місця проживання за цією адресою та висновками психолога. Тобто тимчасове проживання дитини разом з матір`ю в іншому місці не є зміною нею постійного місця проживання, а є вимушеним тимчасовим непроживанням.

Визнання права як спосіб захисту (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України) застосовується у разі, якщо суб`єктивне право особи оспорюється або не визнається іншою особою чи існує невизначеність щодо його існування.

Відповідач стверджує, що право доньки на користування квартирою ним не оспорювалось. Суд оцінює такі доводи критично, оскільки невизнання права може проявлятися не лише у формі прямого заперечення, а й у формі фактичних дій, які унеможливлюють його здійснення. Протягом тривалого часу - щонайменше з 27.08.2025 до 18.07.2026 - відповідач, змінивши замки, не забезпечив дитину ключами, не відреагував на її прохання про надання доступу, облаштував квартиру під одноосібне проживання (акт від 09.12.2025), а в межах цієї справи заперечував проти позову в повному обсязі, в тому числі в частині визнання права, і просив закрити провадження. Така поведінка власника житла об`єктивно свідчить про невизнання ним права дитини на користування квартирою, а сукупність зазначених обставин створює правову невизначеність щодо житлового статусу дитини, яка усувається саме судовим рішенням про визнання права.

Враховуючи, що право дитини на користування квартирою виникло в силу закону та не припинилося, а відповідач своїми діями його не визнавав, позовна вимога про визнання за ОСОБА_2 права користування квартирою є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Перешкоди у користуванні житлом полягали у зміні відповідачем замків вхідних дверей без надання дитині ключів, внаслідок чого дитина, зокрема 22.10.2025, не змогла потрапити до квартири. Ця обставина підтверджується визнанням відповідачем факту заміни замків, відповіддю органу Національної поліції від 07.07.2026, листуванням дитини з відповідачем, а також тим, що ключі були направлені дитині лише 13.07.2026. Сукупність цих доказів, оцінених за правилами ст. 89 ЦПК України, дає суду підстави вважати доведеним, що відповідач чинив дитині перешкоди у користуванні квартирою.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що замки були змінені з метою збереження його майна від дій позивача, оскільки майновий спір між колишнім подружжям не є предметом цієї справи, а позивач і дитина є різними суб`єктами права. Навіть за умови обґрунтованості побоювань відповідача щодо дій колишньої дружини, він не був позбавлений можливості захистити своє майно, не обмежуючи права дитини, зокрема передавши їй ключі від нових замків. Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, а ст. 150 СК України покладає на батьків обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Конфлікт між батьками не може бути підставою для обмеження житлових прав дитини.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що дитина не зверталась до нього за ключами. По-перше, право користування житлом виникло в дитини в силу закону і його здійснення не обумовлене отриманням дозволу чи окремим зверненням до власника, тоді як саме на власника покладено обов`язок не вчиняти дій, які перешкоджають члену сім`ї користуватися житлом. По-друге, наданою суду перепискою підтверджується, що дитина зверталася до відповідача з проханням надати їй ключі, однак її прохання тривалий час залишалось без задоволення.

Щодо направлення відповідачем дитині ключів (вручено 18.07.2026) суд зазначає наступне.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), виснувала, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення, за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Станом на час пред`явлення позову та відкриття провадження у справі (10.06.2026) перешкоди у користуванні житлом існували, а між сторонами і на час ухвалення рішення залишилися неврегульовані питання: відповідач не визнає права дитини та факту чинення перешкод, заперечує проти позову в повному обсязі, а стосунки сторін залишаються конфліктними. Направлення одного комплекту ключів поштою під час розгляду справи не є визнанням позову, не врегульовує спору про право та не гарантує, що перешкоди не будуть поновлені, зокрема шляхом повторної заміни замків, як це вже мало місце. Зважаючи на викладене, дії відповідача, вчинені після пред`явлення позову, не спростовують факту порушення права дитини і не є підставою для відмови в позові, а вимога про зобов`язання надати ключі підлягає задоволенню як така, що підтверджує обов`язок відповідача і забезпечує можливість його примусового виконання. Суд при цьому враховує, що у разі, якщо ключі від чинних замків фактично вже отримані дитиною, це обставина, яка має значення на стадії виконання рішення.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у доступі та проживанні дитини у квартирі ґрунтується на п. 3 ч. 2 ст. 16, ст. 391, 396 ЦК України (припинення дії, яка порушує право, та усунення перешкод у здійсненні права користування). З урахуванням встановленого судом тривалого характеру порушення, конфліктних стосунків сторін, факту вчинення відповідачем домашнього насильства, а також позиції відповідача, який заперечує саме існування порушення, суд вважає, що лише визнання права без покладення на відповідача обов`язку не чинити перешкод не забезпечить реального відновлення порушеного права дитини та не відповідатиме критерію ефективності способу захисту в розумінні правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1265/16.

Вирішуючи спір, суд надає першочергового значення найкращим інтересам дитини (ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, ч. 2 ст. 155 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Висновками психолога від 22.05.2026 підтверджено негативний вплив тривалої невизначеності житлової ситуації на психоемоційний стан дитини та її високий рівень прив`язаності до місця проживання. Позицію дитини щодо бажання мати доступ до спірного житла висловлено в її зверненнях до відповідача. Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї - позов підтримала. За таких обставин захист права дитини на користування житлом, у якому вона прожила все своє життя, відповідає її найкращим інтересам.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними, допустимими та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у загальному розмірі 4659,20 грн (3993,60 + 665,60).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 141, 209-211, 223, 258, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у доступі та проживанні ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4659 (чотири тисячі шістсот п`ятдесять дев`ять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 24.09.2026.

Суддя І.В. Белоконна