Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №910/2884/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р. Справа № 910/2884/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Горбасенка П.В.

суддів: Колесника Р.М.

Сковородіної О.М.

за участю секретаря судового засідання Байдрелової М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 (повний текст складено та підписано 03.06.2026) у справі № 910/2884/26 (суддя Босий В.П.)

за позовом ОСОБА_1

до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання незаконним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 16.09.2026

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач / ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач / Північне міжобласне ТВ АМКУ) про визнання незаконним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю відмови відповідача у розгляді заяви позивача про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Позивач зазначає про помилковість висновків Північного міжобласного ТВ АМКУ щодо відсутності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції та неналежності порушених у заяві питань до компетенції відповідача, неповне з`ясування обставин, викладених у заяві, а також прийняття рішення про відмову в її розгляді неуповноваженою особою - одноособово виконувачем обов`язків голови територіального відділення замість адміністративної колегії територіального відділення АМКУ. У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 заявлено вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Північного міжобласного ТВ АМКУ, викладеного у формі листа № 60-02/118е від 07.01.2026, а також про зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача по суті.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.03.2026 прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/2884/26, постановив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання та встановив строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

Господарський суд міста Києва рішенням від 27.05.2026 у справі № 910/2884/26 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Місцевий господарський суд своє рішення мотивував тим, що наведені ОСОБА_1 у заяві про порушення законодавства про захист економічної конкуренції обставини стосуються правовідносин між замовником та виконавцем, які не є конкурентами між собою, тоді як у заяві відсутні відомості про інших суб`єктів господарювання, домовленості між ними, погодженість їх поведінки або інші ознаки антиконкурентних узгоджених дій.

Суд першої інстанції також зазначив, що порушені ОСОБА_1 питання фактично стосуються дотримання законодавства у сфері публічних закупівель, контроль за яким належить до компетенції Державної аудиторської служби України, а не органів Антимонопольного комітету України за відсутності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

З огляду на відсутність у заяві належних даних про ознаки такого порушення Господарський суд міста Києва визнав правомірною відмову Північного міжобласного ТВ АМКУ у початку розгляду справи та дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Не погодившись із зазначеним вище рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2884/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач (далі - скаржник) посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, та порушення норм процесуального права.

ОСОБА_1 не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність необхідного суб`єктного складу антиконкурентних узгоджених дій та зазначає, що укладення Державним некомерційним підприємством «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна індустрія Кантріінвестбуд» договорів на виконання проектних робіт без проведення передбачених законодавством конкурентних процедур закупівлі є узгодженими діями у розумінні статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції», які призвели до недопущення та усунення конкуренції. На переконання скаржника, суд першої інстанції неправильно витлумачив положення статті 6 цього Закону, фактично звівши антиконкурентні узгоджені дії до передбачених частиною другою цієї статті окремих форм таких дій та залишивши поза увагою загальні ознаки відповідного порушення, визначені її частиною першою.

Позивач також вважає помилковим висновок Господарського суду міста Києва про віднесення порушених у заяві питань до компетенції Державної аудиторської служби України, зазначаючи, що повноваження цього органу у сфері публічних закупівель стосуються здійснення державного фінансового контролю у формі моніторингу процедури закупівлі, тоді як у спірному випадку договори були укладені без проведення відповідної конкурентної процедури.

Окремо скаржник заперечує висновки місцевого господарського суду щодо повноважень органів Північного міжобласного ТВ АМКУ. За твердженнями ОСОБА_1 , розгляд поданої ним заяви належав до повноважень адміністративної колегії територіального відділення АМКУ, тоді як оскаржуване рішення про відмову в її розгляді прийнято одноособово головою територіального відділення. При цьому позивач наголошує, що суд першої інстанції помилково застосував статтю 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», яка визначає повноваження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, а також пункт 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які втратили чинність 30.01.2024.

Крім того ОСОБА_1 зазначає, що Північним міжобласним ТВ АМКУ не надано правової оцінки наведеним у його заяві обставинам щодо наявності ознак недобросовісної конкуренції, передбачених статтею 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», а суд першої інстанції, зі свого боку, не дослідив відповідного доводу позивача та не надав йому належної правової оцінки.

Скаржник також зауважує, що місцевий господарський суд помилково ототожнив Антимонопольний комітет України як центральний орган із Північним міжобласним ТВ АМКУ та послався на повноваження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, незважаючи на відмінність правового статусу та повноважень відповідних органів і посадових осіб.

З-поміж порушень норм процесуального права позивач посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ненадання оцінки всім аргументам та доказам позивача, незазначення мотивів застосування одних та незастосування інших норм права, на які посилалися сторони, а також невідповідність резолютивної частини рішення вимогам Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення відомостей про відповідача.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Горбасенка П.В., суддів Колесника Р.М., Сковородіної О.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2884/26, призначив апеляційну скаргу до розгляду на 26.08.2026, витребував з Господарського суду міста Києва матеріали цієї справи та встановив Північному міжобласному ТВ АМКУ строк для подання до суду у письмовій формі відзиву на апеляційну скаргу.

13.07.2026, в межах встановленого Північним апеляційним господарським судом строку, від Північного міжобласного ТВ АМКУ надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останнє просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2884/26 залишити без змін.

Так, мотивуючи свою позицію, відповідач наголошує на тому, що наведені ОСОБА_1 у заяві обставини стосуються правовідносин між замовником та виконавцем, які не є конкурентами між собою, тоді як у зверненні позивача відсутні відомості та підтверджуючі матеріали щодо домовленостей між суб`єктами господарювання, погодженості їх поведінки або інших ознак антиконкурентних узгоджених дій. Відтак, на переконання Північного міжобласного ТВ АМКУ, відсутній необхідний суб`єктний склад порушення, передбаченого статтею 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Заперечуючи проти доводів скаржника щодо компетенції Державної аудиторської служби України, відповідач зазначає, що законодавством передбачено не лише моніторинг процедур закупівель, а й перевірку закупівель як форму державного фінансового контролю, яка дозволяє досліджувати, зокрема, прямі договори, укладені без використання електронної системи закупівель. У зв`язку з цим Північне міжобласне ТВ АМКУ вважає, що встановлення правомірності укладення договорів без застосування конкурентних процедур належить до компетенції органів державного фінансового контролю, а не органів Антимонопольного комітету України за відсутності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Щодо доводів апеляційної скарги про прийняття оскаржуваного рішення неуповноваженою особою відповідач зазначає, що позивач помилково ототожнює лист Північного міжобласного ТВ АМКУ № 60-02/118е від 07.01.2026 із рішенням органу Антимонопольного комітету України у розумінні Закону України «Про захист економічної конкуренції». За твердженнями відповідача, вказаний лист не приймався за результатами розгляду справи адміністративною колегією та за своєю правовою природою є відповіддю за результатами розгляду звернення, якою заявника поінформовано про відсутність підстав для початку розгляду справи, а тому не породжує правових наслідків, характерних для рішень органів Антимонопольного комітету України, та не може бути самостійним об`єктом судового оскарження.

Північне міжобласне ТВ АМКУ також зауважує, що вирішення питання про наявність підстав для початку розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції належить до дискреційних повноважень органів Антимонопольного комітету України та не може бути підмінене судом, а законодавством не передбачено обов`язку розпочинати розгляд справи за кожним зверненням за відсутності достатніх даних про ознаки відповідного порушення.

У підсумку відповідач вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тоді як наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду.

10.08.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/2884/26.

20.08.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява, згідно якої позивач просив здійснювати розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні 26.08.2026 без участі останнього та його представника.

24.08.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, у яких скаржник підтримав доводи апеляційної скарги та навів додаткові аргументи на спростування заперечень Північного міжобласного ТВ АМКУ, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Зокрема, ОСОБА_1 додатково наголошує, що відповідно до пунктів 6, 9 розділу VI Порядку розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у разі невиявлення ознак порушення відмова у розгляді справи має оформлюватися вмотивованим розпорядженням відповідного органу Антимонопольного комітету України, а у спірному випадку, з огляду на підвідомчість заяви, таке розпорядження, за твердженням скаржника, мала прийняти адміністративна колегія територіального відділення, а не його голова одноособово.

Позивач також звертає увагу на те, що заява про порушення була подана 05.01.2026, тоді як оскаржуваний лист складено вже 07.01.2026, у зв`язку з чим фактично для перевірки викладених у заяві обставин відповідач мав лише один повний робочий день. На переконання ОСОБА_1 , наведене свідчить про те, що Північним міжобласним ТВ АМКУ не проводилися перевірка обставин, витребування та дослідження доказів або отримання пояснень від учасників відповідних правовідносин.

Крім того, заперечуючи проти посилань відповідача на недоведеність безпосереднього негативного впливу оспорюваних дій на права та інтереси заявника, ОСОБА_1 зазначає, що відповідні обставини були наведені ним у заяві про порушення, однак Північне міжобласне ТВ АМКУ їх не перевірило та правової оцінки їм не надало.

Розвиваючи доводи апеляційної скарги щодо неправильної кваліфікації можливих антиконкурентних узгоджених дій, скаржник додатково посилається на можливість існування вертикальних узгоджених дій між суб`єктами господарювання, які перебувають на різних рівнях ланцюга постачання товару. У зв`язку з цим позивач вважає помилковою позицію відповідача про те, що замовник та виконавець за своєю природою не можуть бути учасниками антиконкурентних узгоджених дій, та зазначає, що укладені між Державним некомерційним підприємством «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна індустрія Кантріінвестбуд» договори на виконання проектних робіт є узгодженими діями у розумінні статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції», які, за твердженнями скаржника, підлягали перевірці на предмет наявності ознак порушення, передбаченого частиною першою статті 6 цього Закону.

Щодо компетенції Державної аудиторської служби України ОСОБА_1. додатково зазначає, що державний фінансовий контроль за дотриманням законодавства про закупівлі та контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції мають різні предмет, правову природу та мету, а тому здійснення першого не виключає повноважень органів Антимонопольного комітету України щодо перевірки наявності ознак порушення конкурентного законодавства у тих самих правовідносинах.

В іншій частині письмових пояснень скаржник фактично підтримує та додатково обґрунтовує наведені в апеляційній скарзі доводи щодо ненадання відповідачем оцінки можливому порушенню статті 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», неналежного розгляду заяви та неправомірності відмови у початку розгляду справи.

Зважаючи на перебування судді Колесника Р.М. у відпустці в період з 19.08.2026 по 01.09.2026 та судді Сковородіної О.М. у відпустці в період з 19.08.2026 по 28.08.2026, судове засідання 26.08.2026 не відбулось.

Після повернення судді Сковородіної О.М. та судді Колесника Р.М. з відпусток, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.09.2026 призначив апеляційну скаргу у справі № 910/2884/26 до розгляду на 16.09.2026.

14.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява, згідно якої позивач просив здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі останнього та його представника.

У судове засідання 16.09.2026 з`явився представник відповідача, який підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та, відповідно, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2884/26 - без змін.

Водночас представник позивача у таке судове засідання не з`явився, тоді як про день, час та місце судового розгляду ОСОБА_1 був повідомлений належним чином, про що свідчать як подана ним через підсистему «Електронний суд» заява про розгляд справи без участі, так і наявні в матеріалах означеної справи довідки про доставку електронного документа до електронного кабінету представника позивача.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

За змістом частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання права учасників справи на її розгляд упродовж розумного строку, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, а участь у судовому засіданні є їх правом, а не обов`язком, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду за відсутності представника позивача, який, зі свого боку, належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Згідно із частинами 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів враховує таке.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначає Закон України «Про захист економічної конкуренції».

Приписами частини 1 статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» унормовано, що розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

За приписами частини 1 статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також за поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю у зв`язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції або за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Процедура розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції, визначена Порядком розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України № 5 від 19.04.1994, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299 (далі - Порядок).

За змістом розділів IV, VI, VII вказаного Порядку законодавством розмежовано стадію розгляду заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та стадію розгляду справи про таке порушення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Порядку заява про порушення розглядається протягом 60 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою територіального відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику.

Пунктом 6 розділу VI Порядку передбачено, що у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова територіального відділення вмотивовано відмовляють у розгляді справи, про що орган Комітету видає відповідне вмотивоване розпорядження, яке протягом трьох робочих днів із дня його прийняття надсилається заявнику засобами поштового зв`язку або в електронній формі засобами інформаційно-комунікаційних систем.

Водночас пунктом 9 розділу VI Порядку встановлено, що розпорядження про початок справи або про відмову в розгляді справи на підставі статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підвідомчої адміністративній колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України, приймає адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Таким чином законодавство про захист економічної конкуренції передбачає послідовність відповідних процедурних стадій: надходження та розгляд заяви про порушення, вирішення за результатами такого розгляду питання про наявність підстав для початку розгляду справи та, у разі прийняття відповідного розпорядження, безпосередній розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Поряд з тим у відзиві на апеляційну скаргу Північне міжобласне ТВ АМКУ стверджує, що позивач помилково ототожнює лист № 60-02/118е від 07.01.2026 із рішенням органу Антимонопольного комітету України у розумінні Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки вказаний лист не є результатом розгляду справи, не приймався адміністративною колегією, не породжує правових наслідків, характерних для відповідних рішень, та має виключно інформаційний характер.

Оцінюючи наведені заперечення відповідача, судова колегія враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, відповідно до яких відмова органу Антимонопольного комітету України у розгляді справи є рішенням, яке може бути оскаржене заявником до господарського суду, незважаючи на те, що про прийняття такого рішення заявника було повідомлено листом-повідомленням.

Наведений підхід отримав подальший розвиток у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/2248/23, у якій наголошено на необхідності надання остаточної та однозначної правової оцінки змісту відповідного листа з урахуванням його буквального та логічного змісту, оскільки форма документа не може превалювати над його змістом.

Водночас Верховний Суд звернув увагу на помилковість такого тлумачення попередньо сформованих правових позицій, за якого органи Антимонопольного комітету України вважаються наділеними правом оформлювати відмову саме у формі листа замість визначених законодавством форм відповідного процесуального рішення.

Як випливає зі змісту листа № 60-02/118е від 07.01.2026, Північне міжобласне ТВ АМКУ за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 № 05/01/26-1 від 05.01.2026 надало оцінку викладеним у ній обставинам та повідомило заявника про відсутність підстав для початку розгляду справи.

Отже, вказаний лист містить остаточний результат розгляду поданої ОСОБА_1 заяви, а тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо можливості його судового оскарження та відхиляє протилежні твердження відповідача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу.

Щодо доводів скаржника про порушення встановленого порядку оформлення результату розгляду заяви колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 5 статті 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України уповноважена розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами, а також приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення.

Водночас статтею 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено компетенцію голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, до якої належать, зокрема, проведення, організація розслідування за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, дослідження ринку, проведення перевірок, витребування інформації та здійснення інших передбачених законом повноважень.

Зі змісту пунктів 6, 9 розділу VI Порядку вбачається, що у разі невиявлення ознак порушення голова територіального відділення вмотивовано відмовляє у розгляді справи, а результат такої відмови оформлюється відповідним вмотивованим розпорядженням органу Комітету, визначеного з урахуванням правил підвідомчості.

Матеріали означеної справи не містять відомостей про прийняття адміністративною колегією Північного міжобласного ТВ АМКУ окремого вмотивованого розпорядження за заявою ОСОБА_1 № 05/01/26-1 від 05.01.2026, тоді як результат її розгляду повідомлено листом № 60-02/118е від 07.01.2026, підписаним виконувачем обов`язків голови Північного міжобласного ТВ АМКУ.

Разом з тим правове значення наведених скаржником порушень порядку прийняття та процесуального оформлення результату розгляду заяви для вирішення цього спору не може визначатися ізольовано від спеціальних підстав скасування рішень органів Антимонопольного комітету України, встановлених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Так, частиною 1 статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При цьому за приписами частини 2 статті 59 цього Закону порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Тож, недотримання передбачених Порядком вимог щодо прийняття та процесуального оформлення результату розгляду заяви не означає автоматичної наявності передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування такого рішення. Для застосування відповідного правового наслідку процесуальне порушення має оцінюватися з урахуванням його впливу на правильність прийнятого рішення.

Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої порушення органом Антимонопольного комітету України норм процесуального права не є безумовною підставою для скасування або визнання недійсним прийнятого ним рішення, що безпосередньо випливає зі спеціального припису частини 2 статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Поряд з тим оцінка судом наявності передбачених статтею 59 цього Закону підстав для скасування рішення не означає здійснення судом замість Антимонопольного комітету України його дискреційних повноважень. Суд перевіряє законність прийнятого рішення та наведені позивачем підстави його оскарження, не вирішуючи замість відповідного органу питання, віднесені законом до його компетенції.

Відтак доводи скаржника щодо порядку прийняття та форми оформлення відповідного процесуального акта підлягають оцінці у сукупності з іншими доводами апеляційної скарги щодо неправильності результату розгляду заяви, а наведені порушення такого порядку не можуть розглядатися відокремлено як достатня підстава для скасування оскаржуваного рішення.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо неналежної перевірки Північним міжобласним ТВ АМКУ викладених у заяві обставин, судова колегія насамперед враховує відмінність між розглядом заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та розглядом справи про таке порушення.

На стадії розгляду заяви орган Антимонопольного комітету України вирішує питання про наявність підстав для початку розгляду справи, тоді як безпосереднє встановлення факту вчинення порушення, дослідження всіх обставин відповідних правовідносин та збирання необхідних для цього доказів здійснюються в межах розгляду справи після прийняття розпорядження про її початок.

У зв`язку з цим апеляційний господарський суд не погоджується з доводами скаржника в тій частині, в якій відсутність витребування Північним міжобласним ТВ АМКУ додаткових документів, отримання пояснень від відповідних суб`єктів господарювання та проведення інших дій, характерних для розслідування справи, розцінюється як безумовне свідчення неналежного розгляду поданої ним заяви.

Так само та обставина, що заяву № 05/01/26-1 подано 05.01.2026, а лист № 60-02/118е складено 07.01.2026, не свідчить про формальний характер її розгляду. Встановлений Порядком строк розгляду заяви визначає граничний період для вчинення відповідних дій, однак не передбачає мінімального строку, до спливу якого орган Антимонопольного комітету України позбавлений можливості вирішити питання за результатами її розгляду.

При цьому дискреційний характер повноважень органів Антимонопольного комітету України не означає їх довільності. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/2248/23, дискреційні повноваження Антимонопольного комітету України мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права, зокрема такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля; при реалізації дискреційних повноважень відповідний орган повинен дотримуватися, серед іншого, положень власної компетенції та процедурних вимог.

Водночас межі судового контролю за реалізацією таких дискреційних повноважень не передбачають самостійного встановлення судом замість органу Антимонопольного комітету України наявності чи відсутності достатніх ознак певного конкурентного правопорушення. Суд перевіряє законність рішення в межах підстав, установлених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», та доводів, якими позивач обґрунтовує його незаконність.

Поряд з тим колегія суддів відхиляє наведені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу посилання на положення частини 2 статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» як на самостійну підставу для обґрунтування правомірності спірної відмови.

Відповідно до наведеної норми органи Антимонопольного комітету України мають право не здійснювати розгляд заяви, якщо особа, яка її подала, не доведе, що відповідні дії чи бездіяльність мали або мають безпосередній та негативний вплив на її права та/або діяльність. Про відмову в розгляді такої заяви заявника повідомляють листом.

Проте зі змісту листа № 60-02/118е від 07.01.2026 не вбачається, що саме наведена підстава була покладена відповідачем в основу відмови ОСОБА_1 Натомість Північне міжобласне ТВ АМКУ мотивувало результат розгляду заяви відсутністю відомостей про домовленості між учасниками торгів та характером порушених заявником питань.

За таких обставин посилання відповідача вже під час судового розгляду на іншу передбачену законом підставу не може підміняти мотиви, з яких відповідне рішення фактично було прийнято. Водночас відхилення цього заперечення відповідача не свідчить про неправильність висновку місцевого господарського суду по суті спору та не звільняє суд апеляційної інстанції від перевірки тих доводів скаржника, якими останній обґрунтовує наявність установлених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування спірного рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування положень статей 5, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», судова колегія враховує таке.

Згідно із частиною 1 статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання.

За змістом частини 1 статті 6 цього Закону антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Передбачений частиною 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» перелік окремих видів антиконкурентних узгоджених дій не змінює загальних ознак відповідного порушення, встановлених частиною 1 цієї статті.

Законодавство про захист економічної конкуренції також не обмежує поняття узгоджених дій виключно поведінкою суб`єктів господарювання, які перебувають між собою у відносинах безпосередньої горизонтальної конкуренції. Стаття 8 Закону України «Про захист економічної конкуренції» регулює узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів, а Типові вимоги до вертикальних узгоджених дій суб`єктів господарювання стосовно постачання та використання товарів, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України № 10-рп від 12.10.2017, передбачають можливість існування вертикальних узгоджених дій між суб`єктами господарювання, які діють на різних рівнях ланцюга виробництва або постачання.

Разом з тим наведене не свідчить про помилковість основного висновку місцевого господарського суду щодо змісту поданої ОСОБА_1 заяви.

Як установив суд першої інстанції, твердження позивача про антиконкурентні узгоджені дії ґрунтувалися насамперед на укладенні Державним некомерційним підприємством «Інститут серця Міністерства охорони здоров`я України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна індустрія Кантріінвестбуд» прямих договорів на виконання проектних робіт без проведення конкурентної процедури закупівлі, у зв`язку з чим інші потенційні виконавці не отримали можливості взяти участь у конкурентному відборі.

Проте можливість існування вертикальних узгоджених дій та наявність антиконкурентних узгоджених дій у конкретних правовідносинах є різними за змістом питаннями.

Сам факт укладення договору між двома суб`єктами господарювання означає наявність погодженого волевиявлення його сторін, однак не свідчить без додаткових обставин про антиконкурентний характер такої поведінки у розумінні статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Для застосування цієї норми значення має не лише наявність узгодженості поведінки, а й її спрямованість або здатність призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Тому посилання скаржника на існування у конкурентному законодавстві інституту вертикальних узгоджених дій не спростовує висновку Господарського суду міста Києва про те, що викладені у заяві твердження про укладення прямих договорів без конкурентної процедури закупівлі не можуть бути автоматично ототожнені з антиконкурентними узгодженими діями.

Колегія суддів у цьому випадку не здійснює замість Північного міжобласного ТВ АМКУ самостійну кваліфікацію поведінки відповідних суб`єктів господарювання та не встановлює наявність чи відсутність у їхніх діях складу конкурентного правопорушення. Оцінці підлягає конкретний довід апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд неправильно застосував статті 5, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» з огляду на можливість існування вертикальних узгоджених дій.

У цьому контексті наведені скаржником аргументи не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що саме по собі посилання заявника на укладення прямих договорів та недопущення інших потенційних виконавців до процедури конкурентного відбору не давало підстав ототожнювати порушення порядку здійснення закупівлі з порушенням, передбаченим статтею 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Отже, доводи апеляційної скарги щодо можливості існування вертикальних узгоджених дій не доводять неправильності кінцевого висновку місцевого господарського суду у відповідній частині та не свідчать про наявність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування спірного рішення.

Надаючи оцінку доводам скаржника щодо висновків суду першої інстанції про компетенцію Державної аудиторської служби України, судова колегія бере до уваги таке.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» контроль у сфері публічних закупівель у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

За змістом Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» до завдань органу державного фінансового контролю належить, зокрема, здійснення контролю за дотриманням законодавства про закупівлі.

При цьому контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель не обмежується виключно випадками фактичного проведення відкритих торгів або іншої конкурентної процедури закупівлі.

Так, пунктом 23 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, передбачено здійснення Державною аудиторською службою України та її міжрегіональними територіальними органами моніторингу процедур закупівель, спрощених закупівель, а також закупівель, за якими в електронній системі закупівель оприлюднюється звіт про договір про закупівлю, укладений без застосування електронної системи закупівель.

Беручи до уваги наведене, доводи скаржника про те, що відсутність проведеної конкурентної процедури закупівлі виключала можливість здійснення органами державного фінансового контролю перевірки дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель, не ґрунтуються на наведеному нормативному регулюванні.

Поряд з тим наявність відповідних контрольних повноважень у Державної аудиторської служби України не виключає компетенції органів Антимонопольного комітету України щодо оцінки поведінки суб`єктів господарювання у випадку, якщо відповідні обставини містять ознаки самостійного порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Державний фінансовий контроль за дотриманням законодавства про закупівлі та державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції мають різні предмети правового регулювання. Тому віднесення питання щодо дотримання замовником правил здійснення закупівель до компетенції органів державного фінансового контролю не означає, що фактичні обставини, пов`язані з такою закупівлею, за жодних умов не можуть бути предметом оцінки органів Антимонопольного комітету України.

Разом з тим наведене розмежування не спростовує висновку суду першої інстанції стосовно конкретного змісту заяви ОСОБА_1 . У цьому випадку заявник пов`язував порушення конкурентного законодавства насамперед із фактом укладення договорів без застосування передбаченої законодавством конкурентної процедури, тобто з обставинами, які безпосередньо стосуються дотримання замовником законодавства про публічні закупівлі.

Враховуючи викладене, посилання скаржника на те, що органи державного фінансового контролю та органи Антимонопольного комітету України мають різну компетенцію, не спростовує покладеного в основу рішення місцевого господарського суду висновку про необхідність розмежування порушення правил здійснення публічних закупівель та самостійного порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

При цьому судова колегія не встановлює, чи містила заява достатні ознаки конкурентного порушення для початку розгляду справи, оскільки вирішення такого питання належить до дискреційних повноважень відповідного органу Антимонопольного комітету України. Суд лише констатує, що довід апеляційної скарги про відсутність у Державної аудиторської служби України будь-яких контрольних повноважень стосовно закупівлі, проведеної без конкурентної процедури, не спростовує висновків оскаржуваного рішення.

Щодо доводів скаржника про залишення Північним міжобласним ТВ АМКУ поза увагою посилань на статтю 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.

Статтею 15 цього Закону встановлено, що досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого суб`єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією.

Як випливає зі змісту заяви № 05/01/26-1 від 05.01.2026, ОСОБА_1 посилався також на статтю 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», пов`язуючи отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна індустрія Кантріінвестбуд» неправомірних переваг у конкуренції з укладенням договорів на виконання проектних робіт без проведення публічної закупівлі.

Зі змісту листа № 60-02/118е від 07.01.2026 вбачається, що окремої правової кваліфікації наведених заявником обставин саме за статтею 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» відповідач не навів.

Водночас наведення заявником певної правової кваліфікації викладених у заяві обставин не означає обов`язку органу Антимонопольного комітету України погодитися з такою кваліфікацією та не свідчить про наявність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування прийнятого за результатами розгляду заяви рішення.

Апеляційний господарський суд враховує, що зі змісту листа № 60-02/118е від 07.01.2026 вбачається надання відповідачем оцінки фактичній основі звернення ОСОБА_1 - укладенню відповідних договорів без проведення конкурентної процедури закупівлі, хоча запропонована заявником кваліфікація цих обставин саме за статтею 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» окремого відображення у листі не отримала.

За таких обставин відсутність у спірному листі окремого аналізу відповідної правової кваліфікації свідчить про певну неповноту його мотивування, однак наведені скаржником доводи не доводять, що така неповнота призвела до прийняття неправильного рішення у розумінні частини 2 статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

При цьому колегія суддів не вправі замість відповідного органу вперше здійснювати перевірку достатності викладених ОСОБА_1 відомостей для початку розгляду справи за ознаками порушення статті 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», позаяк в такому разі суд фактично перебрав би дискреційні повноваження органу Антимонопольного комітету України.

Отже, відповідний довід апеляційної скарги не спростовує висновку Господарського суду міста Києва про відсутність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування оспорюваного рішення.

Підсумовуючи наведене, судова колегія враховує, що окремі доводи апеляційної скарги стосовно порядку прийняття та процесуального оформлення результату розгляду заяви, можливості існування вертикальних узгоджених дій та відсутності у листі окремого аналізу запропонованої заявником кваліфікації за статтею 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» вказують на окремі недоліки процедури та мотивування відповідача.

Разом з тим відповідно до частини 2 статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення або неправильне застосування норм процесуального права є підставою для скасування рішення органу Антимонопольного комітету України лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Наведені ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги у їх сукупності не доводять наявності такого правового наслідку. Водночас апеляційний господарський суд не вправі встановлювати замість відповідного органу Антимонопольного комітету України наявність чи відсутність ознак конкретного конкурентного правопорушення або визначати, яке рішення мало бути прийняте за результатами реалізації належних цьому органу дискреційних повноважень.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку Господарського суду міста Києва про відсутність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Північного міжобласного ТВ АМКУ.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги про порушення Господарським судом міста Києва норм процесуального права колегія суддів зазначає таке.

Приписами частин 1, 2, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог статей 236-238 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про неповне з`ясування обставин справи, ненадання оцінки всім наведеним ним аргументам та доказам, неправильне визначення повноважень відповідного органу Антимонопольного комітету України, а також незастосування норм матеріального права, які, на його думку, підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з тим наведені твердження скаржника значною мірою ґрунтуються на незгоді з наданою місцевим господарським судом правовою оцінкою спірних правовідносин та повторюють матеріально-правові доводи апеляційної скарги щодо порядку розгляду заяви ОСОБА_1 , компетенції органів Антимонопольного комітету України, застосування статей 5, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та статті 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», яким судова колегія надала оцінку вище.

За результатами апеляційного перегляду та з урахуванням наданої вище оцінки доводам скаржника колегія суддів не встановила порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору та відповідно до положень статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Водночас апеляційний господарський суд враховує, що обов`язок суду мотивувати прийняте рішення не може розумітися як необхідність надання детальної відповіді на кожен наведений учасником справи аргумент. Обсяг мотивування судового рішення залежить від характеру рішення, змісту доводів сторін та обставин конкретної справи. Водночас судове рішення має містити достатні мотиви щодо істотних питань, які визначають результат вирішення спору.

Зі змісту оскаржуваного рішення випливає, що Господарський суд міста Києва встановив обставини звернення ОСОБА_1 до Північного міжобласного ТВ АМКУ, дослідив зміст поданої ним заяви та листа № 60-02/118е від 07.01.2026, навів нормативне регулювання спірних правовідносин і мотиви, з яких дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування оспорюваного рішення.

Відтак певна стислість мотивування рішення суду першої інстанції щодо окремих аргументів позивача та зазначені вище неточності не дають підстав для висновку про наявність передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для його скасування.

Не є підставою для скасування оскаржуваного рішення і посилання скаржника на відсутність у його резолютивній частині повного найменування, місцезнаходження та ідентифікаційного коду відповідача. Вказаний недолік оформлення судового рішення не впливає на правильність вирішення спору по суті та не належить до передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування правильного по суті рішення суду.

Отже, за результатами апеляційного перегляду колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Північного міжобласного ТВ АМКУ, викладеного у формі листа № 60-02/118е від 07.01.2026, та зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача по суті.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні у справі «Проніна проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди мотивувати свої рішення, проте його не можна розуміти як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення, а питання про те, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути визначено лише з огляду на конкретні обставини справи.

У контексті наведеного судова колегія зазначає, що під час апеляційного перегляду надала оцінку доводам скаржника, які мають істотне значення для вирішення спору, та навела мотиви їх прийняття або відхилення з урахуванням норм права, що регулюють спірні правовідносини. Інші наведені учасниками справи аргументи також були враховані судовою колегією, однак не спростовують наведених у цій постанові висновків та не впливають на результат апеляційного перегляду.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та не свідчать про наявність передбачених Господарським процесуальним кодексом України підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В розрізі наведених норм та встановлених під час апеляційного перегляду обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не доведено, а апеляційним господарським судом не встановлено підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2884/26, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2884/26 залишити без змін.

3. Покласти витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на скаржника.

4. Повернути матеріали справи до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.09.2026.

Головуючий суддя П.В. Горбасенко

Судді Р.М. Колесник

О.М. Сковородіна