Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №910/6496/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2026 р. Справа№ 910/6496/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "БІЛОЦЕРКІВСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.06.2026, повний текст якого складений та підписаний 22.06.2026

у справі №910/6496/26 (суддя Балац С.В.) за позовом Приватного акціонерного товариства "БІЛОЦЕРКІВСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЖГАЛУЗЕВА МАШИНОБУДІВНА КОРПОРАЦІЯ"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

09.05.2026 Приватне акціонерне товариство «Білоцерківська теплоелектроцентраль» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжгалузева машинобудівна корпорація» про стягнення заборгованості. У позовній заяві позивач просив:

- звільнити ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» від сплати судового збору в сумі 931 840,00 грн., який необхідно сплатити за подання до Господарського суду міста Києва даної позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація" про стягнення 753 484 260,70 грн;

- прийняти дану позовну заяву до розгляду;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузева машинобудівна корпорація"(ідентифікаційний код (код ЄДРПОУ): 32312625, адреса: 04128, місто Київ, вул. Туполєва, будинок 17) на користь Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» (ідентифікаційний код (код ЄДРПОУ): 30664834, адреса: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, 361) заборгованість в загальній сумі 753 484 260,70 (сімсот п`ятдесят три мільйони чотириста вісімдесят чотири тисячі двісті шістдесят) гривень 70 коп., з яких: сума заборгованості за договором за передані векселі - 351 903 976,40 грн., розмір річних, нарахованих на суму заборгованості - 67 623 410,70 грн., розмір інфляційних, нарахованих на суму заборгованості, - 333 956 873,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.12.2008 між сторонами укладено договір купівлі-продажу векселів №Б-476/1 (з урахуванням низки додаткових угод, остання з яких датована 28.12.2018), за умовами якого позивач як продавець мав обов`язок передати відповідачу (покупцю) за актом прийому-передачі прості векселі загальною номінальною вартістю 717 854 600,00 грн, а відповідач отримав право їх прийняти та взяв на себе зустрічний обов`язок сплатити продавцю їх договірну вартість у розмірі 702 136 900,00 грн у строк не пізніше 31.12.2019. Позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі, передавши обумовлені векселі 28.12.2008, натомість відповідач до виникнення судового спору здійснив оплату лише частково на суму 350 232 923,60 грн, порушивши строки остаточного розрахунку, внаслідок чого утворилася відповідна заборгованість.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на статті 3, 16, 257, 258, 259, 261, 263, 362, 525, 526, 530, 559, 611, 625, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, статті 1, 2, 3, 4, 5, 6, 13, 15, 20, 44, 49, 73, 91, 129, 162-164, 171-173 ГПК України, Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», Закон України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», Закон України від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», Закон України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"», Закон України від 21.10.2025 № 4643-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні"», Закон України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Рух справи

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 у справі № 910/6496/26 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» залишено без руху. Встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви тривалістю 7 (сім) днів з дня вручення даної ухвали, шляхом подання до суду відповідної заяви із:

- зазначенням реквізитів рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг та документом, що підтверджує наявність такого рахунку;

- доказами сплати судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру в сумі 931 840,00 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що позовну заяву подано без додержання вимог, передбачених частиною сьомою статті 162, пунктом 2 частини першої та частиною сьомою статті 164 ГПК України.

Місцевий господарський суд встановив, що позивачем не зазначено реквізитів рахунку в банку чи небанківському надавачі платіжних послуг, а також не додано до позову документа, що підтверджує наявність такого рахунку. Крім того, до позовної заяви не додано документів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені заявником обставини, а саме скрутне матеріальне становище та накладення арешту на майно і грошові кошти в банківських установах, в їх сукупності не можуть бути підставою для звільнення від його сплати відповідно до статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Здійснивши розрахунок судового збору відповідно до вимог частин другої та третьої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» та з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», місцевий господарський суд вказав, що за подання до суду позовної заяви з майновою вимогою про стягнення 753 484 260,70 грн в електронній формі належить сплатити судовий збір у розмірі 931 840,00 грн. Доказів вчинення такої дії позивачем не надано.

Короткий зміст ухвали що оскаржується

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі № 910/6496/26 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» і додані до неї документи повернуто заявнику.

Судове рішення мотивовано тим, що позивач у встановлений судом строк у повному обсязі не усунув недоліків позовної заяви, які слугували підставою для залишення її без руху відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 08.06.2026.

Місцевий господарський суд встановив, що копію ухвали про залишення позовної заяви без руху було доставлено до електронного кабінету представника заявника 09.06.2026, а відтак, в силу приписів частини сьомої статті 242 ГПК України, останнім днем строку на усунення недоліків позовної заяви було 16.06.2026.

Суд першої інстанції зазначив, що до суду надійшло клопотання представника заявника про усунення недоліків, проте позивачем не виконано вимог ухвали суду від 08.06.2026 у частині надання доказів сплати судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру у розмірі 931 840,00 грн.

З огляду на те, що станом на 16.06.2026 недоліки позовної заяви у частині сплати судового збору не усунуто, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви особі, що з нею звернулася, відповідно до приписів частин четвертої та шостої статті 174 ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Приватне акціонерне товариство «Білоцерківська теплоелектроцентраль» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі № 910/6496/26, а позовну заяву передати для розгляду до суду першої інстанції. Також скаржник просить звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги та прийняти скаргу до розгляду, відкривши за нею апеляційне провадження.

Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами:

- оскаржувана ухвала є немотивованою та необґрунтованою, постановленою без належного дослідження та оцінки аргументів позивача і наданих ним доказів щодо наявності підстав для звільнення від сплати судового збору;

- місцевий господарський суд не навів жодних мотивів відхилення аргументів позивача, не обґрунтував підстав відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишив поза увагою докази критичного майнового стану підприємства;

- суд першої інстанції повністю проігнорував альтернативне клопотання позивача від 16.06.2026 про відстрочення сплати судового збору, заявлене на випадок відмови у звільненні від його сплати, та жодним чином не згадав про нього в оскаржуваній ухвалі;

- місцевий господарський суд неправильно застосував положення законодавства про судовий збір, оскільки вони поширюються і на юридичних осіб, а пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сторони сплатити збір;

- суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19, а також в ухвалах Верховного Суду від 02.03.2026 у справі № 911/1368/24 та від 08.06.2026 у справі № 910/18143/23;

- суд проігнорував рішення Європейського суду з прав людини від 09.10.2025 у справі «Король та інші проти України», яким констатовано порушення самої суті права на доступ до суду у подібних правовідносинах;

- позивач перебуває у вкрай скрутному матеріальному становищі, оскільки з 2023 року внаслідок звернення стягнення Національним банком України позбавлений єдиного майнового комплексу та бази для здійснення господарської діяльності;

- підприємство є збитковим, сума збитків за 2024- 2025 роки перевищує 3 млрд грн, а сума заборгованості перед контрагентами за судовими рішеннями становить понад 7 млрд грн;

- на всі рахунки та майно товариства в рамках відкритих виконавчих проваджень накладено арешти на загальну суму понад 5 млрд грн, що робить фізично неможливою сплату судового збору навіть у разі надходження будь-яких коштів;

- розмір судового збору за подання позову є надмірним і непосильним тягарем, оскільки становить 931 840,00 грн, що складає 127 відсотків від суми доходу підприємства за попередній 2025 рік, тоді як законодавство передбачає можливість звільнення від сплати збору, якщо такий розмір перевищує 5 відсотків;

- стягнення дебіторської заборгованості, зокрема з відповідача у цій справі, є фактично єдиним можливим джерелом доходів скаржника, а безальтернативна відмова у звільненні від сплати судового збору перешкоджає доступу до правосуддя, що призведе до пропуску позовної давності та остаточної втрати права на отримання боргу;

- суд першої інстанції не врахував преюдиційні обставини, встановлені ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі № 910/18376/20, якою товариство вже було звільнено від сплати судового збору з огляду на доведеність його скрутного матеріального стану;

- скаржник з об`єктивних та незалежних від нього причин позбавлений можливості зареєструвати електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС, відповідні докази чого були надані під час звернення із позовом.

Свої вимоги та доводи апеляційної скарги скаржник обґрунтовує посиланням на норми статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», статті 38 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV «Про іпотеку», а також статей 2, 6, 13, 75, 234, 236 ГПК України.

Правова позиція щодо апеляційної скарги інших учасників справи

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, про розгляд справи повідомлений в системі «Електронний суд».

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Разом з апеляційною скаргою скаржник подав клопотання про звільнення від сплати судового збору за її подання.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6496/26. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали апеляційної скарги та заявлене клопотання, дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 клопотання Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено Приватне акціонерне товариство «Білоцерківська теплоелектроцентраль» від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі № 910/6496/26. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "«Білоцерківська теплоелектроцентраль» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/6496/26. Закінчено проведення підготовчих дій. Ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 31.08.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 31.08.2026 (включно).

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Вирішуючи процесуальне питання щодо правомірності повернення позовної заяви та надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції застосовує такі норми права.

Щодо права на справедливий суд та вимог до судового рішення

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод:

- пункт 1 статті 6: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...»

ГПК України:

- частина перша статті 2: « 1. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.»

- частина п`ята статті 13: « 5. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;»

- пункт 3 частини першої статті 234: « 1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;»

- частини перша, друга та п`ята статті 236: « 1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.»

Щодо залишення позовної заяви без руху та її повернення

ГПК України:

- частина четверта статті 174: « 4. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.»

- частина шоста статті 174: « 6. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.»

Щодо звільнення від сплати судового збору та його відстрочення

Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір»:

- частина перша статті 8: « 1. Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.»

- частина друга статті 8: « 2. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.»

Правова позиція суду апеляційної інстанції

Щодо розгляду клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору

У цій частині своєї апеляційної скарги скаржник наголошує, що суд першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви допустив грубе порушення норм процесуального права, оскільки повністю проігнорував подане позивачем 16.06.2026 альтернативне клопотання про відстрочення сплати судового збору. Суд не розглянув це клопотання, не навів жодних мотивів його відхилення та безпідставно дійшов висновку про неусунення недоліків позовної заяви.

Перевіряючи вказаний довід, апеляційний суд виходить із імперативних вимог процесуального закону щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 234 ГПК України мотивувальна частина ухвали повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Частиною четвертою статті 174 ГПК України визначено: «Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою».

Матеріали справи свідчать, що на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач 16.06.2026 у встановлений строк подав до суду заяву про усунення недоліків, до якої додав альтернативне клопотання про відстрочення сплати судового збору на випадок відмови у його звільненні (а.с. 52-55, том 2). Оскаржувана ухвала від 22.06.2026 не містить посилань про надходження та розгляд цього клопотання. Оцінка наявності чи відсутності підстав для відстрочення сплати судового збору судом першої інстанції не здійснювалася (а.с. 71-72, том 2).

Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема, у постановах щодо застосування статті 236 ГПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд. Ігнорування судом доречних, важливих і вирішальних аргументів сторони, а також нерозгляд заявлених процесуальних клопотань, які безпосередньо впливають на рух справи, є грубим порушенням процесуального закону. Залишення без розгляду клопотання про відстрочення сплати судового збору позбавляє позивача можливості доступу до правосуддя.

З огляду на викладене, апеляційний суд визнає цей довід скаржника повністю обґрунтованим. Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні припустився порушення статей 234, 236 ГПК України, оскільки не розглянув подане у встановлений строк клопотання про відстрочення сплати судового збору. За таких умов висновок суду першої інстанції про те, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, є передчасним і незаконним, адже питання виконання вимог ухвали про залишення позову без руху прямо залежало від результатів розгляду зазначеного клопотання.

Щодо застосування місцевим господарським судом положень статті 8 Закону України «Про судовий збір»

Скаржник вказує на неправильне застосування місцевим господарським судом положень статті 8 Закону України «Про судовий збір». Позивач доводить, що перебуває у критичному фінансовому стані (арешт майна та коштів на понад 5 млрд грн, втрата єдиного майнового комплексу, збитки понад 3 млрд грн), розмір збору у сумі 931 840,00 грн є непосильним тягарем, оскільки становить 127 відсотків від річного доходу, а відтак він має право на звільнення або відстрочення його сплати, незалежно від статусу юридичної особи.

Надаючи оцінку вказаним доводам, суд апеляційної інстанції виходить із приписів Конституції України та спеціального законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір»: «Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті».

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як визначено в усталеній практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «"Телтронік-КАТВ" проти Польщі» та «Король та інші проти України», комерційні юридичні особи не виключаються з гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту від надмірних судових витрат. Суд наголосив, що обмеження доступу до суду, які мають суто фінансовий характер, повинні підлягати особливо ретельному контролю, а пропорційність обмеження має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості заявника сплатити збір.

Ураховуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19 (пункт 71) сформулювала обов`язковий правовий висновок, згідно з яким висновок судів про неможливість застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист. Таке звільнення або відстрочення є можливим і необхідним, якщо встановлений судовий збір становить непропорційний та непосильний тягар для підприємства, що фактично позбавляє його права на доступ до суду.

Вказаний правовий підхід послідовно підтримується Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду. Так, в ухвалах від 02.03.2026 у справі № 911/1368/24 та від 08.06.2026 у справі № 910/18143/23 Верховний Суд підтвердив, що надання доказів відсутності залишку коштів на рахунках, наявності арештів на майно боржника та об`єктивної неможливості здійснення платежів є належною і обґрунтованою підставою для задоволення клопотання про звільнення від сплати або відстрочення сплати судового збору.

Застосовуючи вказані правові висновки до обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції, керуючись статтею 86 ГПК України, оцінив докази майнового стану позивача, а саме: наявність виконавчих проваджень № 71665214, № 71996454, № 75109634, у межах яких накладено арешти на кошти товариства у сумі понад 5 млрд грн; рішення судів про стягнення з підприємства понад 7 млрд грн на користь кредиторів (зокрема, АТ «НАК «Нафтогаз України»); фінансову звітність, яка підтверджує збитковість підприємства та отримання у 2025 році доходу лише у розмірі 731 тис. грн. Наведені докази є належними, допустимими та вірогідними в розумінні статей 76-79 ГПК України і в сукупності підтверджують об`єктивну неможливість юридичної особи сплатити збір у сумі понад 931 тис. грн.

З огляду на викладене, апеляційний суд визнає доводи скаржника обґрунтованими, адже суд першої інстанції при постановленні ухвали від 08.06.2026 (про залишення позовної заяви без руху) щодо відмови у звільненні від сплати судового збору (а.с. 49-50, том 2) та оскаржуваної ухвали від 22.06.2026 надав неправильну юридичну оцінку обставинам майнового стану позивача, проігнорувавши наведену вище практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, та обмежився виключно формальним тлумаченням суб`єктного складу статті 8 Закону України «Про судовий збір». Позбавлення позивача доступу до правосуддя внаслідок неможливості сплатити судовий збір, розмір якого перевищує його річний дохід в умовах повного арешту банківських рахунків, є порушенням самої суті права на судовий захист, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

Щодо застосування преюдиції

У цій частині апеляційної скарги скаржник стверджує, що встановлені в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі № 910/18376/20 обставини щодо його скрутного матеріального становища мають преюдиційне значення та безпідставно не були враховані судом першої інстанції.

Аналізуючи наведений довід крізь призму положень процесуального закону про підстави звільнення від доказування, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зауважує, що майновий стан є динамічною категорією. Встановлення судом факту відсутності коштів станом на одну дату в одній справі не є безумовною преюдицією у розумінні частини четвертої статті 75 ГПК України для всіх наступних спорів, оскільки фінансовий стан підприємства може змінюватися щоденно. За усталеною практикою Верховного Суду преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами. Майновий чи фінансовий стан особи у конкретний момент часу доводиться за допомогою відповідних документів на поточну дату звернення до суду.

З огляду на викладене, довід скаржника щодо прямої преюдиційності відхиляється як такий, що базується на помилковому тлумаченні статті 75 ГПК України, оскільки майновий стан не є незмінним фактом. Водночас оцінка судом у справі № 910/18376/20 тих самих первинних доказів (постанов про арешт коштів, фінансової звітності, фактів припинення діяльності) мала бути врахована місцевим судом під час всебічного дослідження майнового стану заявника у цій справі. Суд першої інстанції помилився, не надавши у цій справі належної правової оцінки об`єктивним доказам скрутного фінансового становища підприємства (зокрема, масштабним арештам та збиткам), які вже визнавалися іншими судами достатніми для звільнення від сплати збору.

Крім того, скаржник наголошує на неможливості реєстрації електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС з об`єктивних причин, пов`язаних із рейдерською атакою, наявністю корпоративного спору та судовою забороною на внесення змін до ЄДР, через що програмне забезпечення системи блокує реєстрацію т.в.о. керівника підприємства.

Досліджуючи вказаний довід з точки зору дотримання позивачем процесуальних обов`язків щодо форми звернення до суду, суд виходить із такого. Відповідно до частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Згідно з матеріалами справи позивач обґрунтував і надав докази того, що з 2021 року триває корпоративний конфлікт, а відомості про законного керівника (т.в.о.) не можуть бути повноцінно верифіковані системою ЄСІТС через наявність у ЄДР запису про іншу особу, повноваження якої зупинено судом, та дію ухвали слідчого судді про заборону вчинення реєстраційних дій у ЄДР. Зазначені обставини об`єктивно унеможливлюють виконання технічних вимог системи для реєстрації кабінету.

Як неодноразово вказував Верховний Суд, зокрема й за участю цього ж підприємства, обов`язок суду полягає у сприянні учасникам справи в реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності, пропорційності та уникнення надмірного формалізму. Якщо юридична особа довела факт неможливості реєстрації електронного кабінету з об`єктивних, незалежних від неї причин, як-от наявність судових заборон у ЄДР та технічні особливості роботи системи, повернення процесуального документа виключно з підстав відсутності електронного кабінету є проявом надмірного формалізму та непропорційним обмеженням права на доступ до суду.

Крім того, щодо обставин неможливості реєстрації електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС безпосередньо позивачем у цій справі - Приватним акціонерним товариством «Білоцерківська теплоелектроцентраль», Верховний Суд у постанові від 05.09.2024 у справі № 911/1208/21 виклав чітку правову позицію. Касаційний суд вказав, що повернення процесуального документа виключно з підстав відсутності електронного кабінету, за умови доведення юридичною особою неможливості його реєстрації з об`єктивних, незалежних від неї причин (через наявність корпоративного спору та судових заборон у Єдиному державному реєстрі), є проявом надмірного формалізму та непропорційним обмеженням права на доступ до правосуддя.

Апеляційний суд також бере до уваги доводи скаржника щодо неможливості реєстрації електронного кабінету ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» у підсистемі ЄСІТС. Апеляційний суд погоджується, що така неможливість зумовлена об`єктивними, не залежними від волі товариства обставинами (зокрема, наявністю судових заборон у ЄДР). Хоча суд першої інстанції не покладав відсутність електронного кабінету в основу оскаржуваної ухвали про повернення позову (оскільки позов було повернуто виключно через несплату судового збору), наведені скаржником обставини додатково підтверджують його добросовісність у спробах реалізувати своє право на судовий захист. Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції вище, основною і достатньою підставою для скасування оскаржуваної ухвали є порушення місцевим судом норм процесуального права саме під час вирішення питання про сплату судового збору.

Щодо інших доводів скаржника

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, від 10.02.2010, пункт 58) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, у рішенні у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, від 18.07.2006, пункт 23) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Суд апеляційної інстанції вважає, що в оскаржуваній ухвалі місцевого господарського суду не було надано вичерпної та обґрунтованої відповіді на ключовий, вирішальний аргумент скаржника щодо наявності підстав для звільнення або відстрочення сплати судового збору, що призвело до порушення принципів справедливого судового розгляду. Водночас апеляційним судом надано оцінку всім суттєвим та релевантним доводам апеляційної скарги, які мають значення для правильного вирішення процесуального питання щодо правомірності повернення позовної заяви. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення скарги.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на встановлені під час апеляційного перегляду обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль», знайшли своє повне підтвердження.

Місцевий господарський суд при постановленні оскаржуваної ухвали припустився грубого порушення норм процесуального права, оскільки залишив без розгляду альтернативне клопотання позивача від 16.06.2026 про відстрочення сплати судового збору, чим позбавив заявника права на належний розгляд його процесуальних звернень, а також неправильно застосував положення статті 8 Закону України «Про судовий збір», формально та необґрунтовано відхиливши належні докази критичного майнового стану позивача (арешти рахунків, позбавлення бази для здійснення господарської діяльності та інші).

Вказані порушення, допущені судом першої інстанції, призвели до невідповідності висновків суду обставинам справи та постановлення помилкової ухвали про повернення позовної заяви, яка унеможливлює доступ особи до правосуддя.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/6496/26 - скасуванню, з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат здійснюється за результатами розгляду спору по суті.

З огляду на те, що ухвалою суду апеляційної інстанції задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» та звільнено скаржника від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, судові витрати у вигляді судового збору за апеляційний перегляд справи скаржником не понесені, а тому розподілу чи відшкодуванню не підлягають.

Оскільки суд апеляційної інстанції не вирішує спір по суті, а скасовує процесуальну ухвалу суду першої інстанції з передачею матеріалів справи до місцевого господарського суду для продовження розгляду (зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі), розподіл інших судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з апеляційним переглядом (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, у разі їх наявності), апеляційним судом на цій стадії не здійснюється.

Питання щодо розподілу таких судових витрат підлягає вирішенню Господарським судом міста Києва за наслідками розгляду даної справи по суті спору в загальному порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України.

Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 у справі №910/6496/26 скасувати.

Матеріали справи №910/6496/26 передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, у строк та в порядку, що визначені статтями 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков