Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №910/11555/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Справа№ 910/11555/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Панький М.М., Хуторний Д.В.;

від відповідача: Галя Є.С.

розглядаючи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімгарант"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року

у справі №910/11555/25 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімгарант"

про відшкодування збитків, ціна позову 143 267,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Транс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімгарант» (далі - відповідач) про стягнення 143 267,04 грн збитків, завданих унаслідок неналежного виконання відповідачем договору транспортно-експедиційного обслуговування № DTE 676/2021 від 01.07.2021.

Позов обґрунтовано тим, що через помилку відповідача при оформленні RMPD позивач сплатив 12 000 польських злотих штрафу та 600 злотих комісії, що в еквіваленті становить 143 267,04 грн, які просить стягнути на підставі ст. 22 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Транс" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімгарант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Транс" 71 633,22 грн збитків, 1 514,00 грн витрат по оплаті судового збору, 10000,00 грн витрат по оплаті послуг адвоката та 3630,00 грн витрат на послуги перекладу документів. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вімгарант" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказав, що жодної заявки, оформленої за встановленою формою, погодженою сторонами у договорі, відповідач від позивача не отримував, а позивач не надсилав, розуміючи, що реєстрація даних про перевезення у реєстрі міжнародних автомобільних перевезень (RMРD) не входить до кола обов`язків відповідача за укладеним договором. Доказів іншого у матеріалах справи немає, немає навіть копії такої заявки, оформленої відповідно до умов договору.

Крім того, за твердженням скаржника, фактично відповідач 04.04.2025 року на прохання позивача надав йому допомогу та технічно заповнив онлайн-форму на платформі PUESC для реєстрації RMРD та надіслав реєстраційну заявку за інформаційним номером №RMРD20250404006875- COMPLETNE KD-58YR водію позивача на перевірку правильності внесених даних.

Крім того, відповідач письмово повідомив позивача, що виконання прохання позивача полягає виключно у технічному внесенні інформації на порталі та додатково наголосив, що не несе фінансової відповідальності за оформлення RMРD (копія повідомлення наявна у матеріалах справи).

При цьому, скаржник наголосив, що позивач отримав заяву про внесення даних про перевезення у RMРD із інформаційним номером RMРD20250404006875- COMPLETNE KD-58YR, але не перевірив її та у період з 04.04.2025 року по 06.04.2025 року (протягом трьох днів) не повідомляв відповідача про необхідність внесення будь-яких змін чи виправлення невідповідностей, тобто аж до моменту складання 06.04.2025 року протоколу дорожньої перевірки митним органом. Таким чином, фактично позивач погодився з повнотою та якістю наданої йому відповідачем послуги. Ця обставина фактично підтверджує, що відповідач не порушив умов договору та надав послугу вчасно у відповідності до умов звернення позивача від 04.04.2025 року.

Крім того, представник скаржника зауважив, що первинною причиною виникнення спірної ситуації - є ненадання позивачем заявки у встановленій договором формі та порядку, а також відсутність чіткої вказівки (інформації) щодо строків (періоду) транспортування вантажу територією Польщі. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно розподілив відповідальність за нанесені збитки порівну між сторонами, за відсутності будь-якої вини чи необачності з боку відповідача, що підтверджується умовами договору та іншими матеріалами справи.

Разом з цим, за твердженням скаржника, матеріали справи не містять жодного доказу про те, що за підсумками такого розгляду у Республіці Польща було прийняте рішення про порушення позивачем відповідного законодавства та його було притягнуто до відповідальності, а також був визначений розмір такої відповідальності - сума штрафу.

При цьому, скаржник вказав, що ухвалою суду від 17.10.2025 року відповідачу було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів з підстав того, що «суду не подано належних доказів неможливості отримати ці докази відповідачем самостійно». Але це само по собі є беззаперечним фактом - відповідач не міг та не може самостійно отримати такі докази, оскільки не був та не є стороною адміністративного провадження у республіці Польща. Отже, на нашу думку, суд першої інстанції не дотримався та не виконав положень ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України про те, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2026 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 року Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімгарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року у справі №910/11555/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

24.04.2026 року через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року у справі № 910/11555/25 без змін.

Разом з цим, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що у зв`язку із неналежним виконанням своїх зобов`язань відповідачем, яке полягає у допущені помилки в оформленні RMPD, позивачем були понесені збитки у вигляді сплати штрафних фінансових санкцій в розмірі 12 000,00 польських злотих (PLN) та комісії за здійснення переказу в сумі 600,00 польських злотих (PLN), разом 12 600,00 польських злотих (PLN), що в перерахунку за офіційним курсом НБУ на 15.09.2025 року складає 143 267,04 грн.

Водночас, за твердженням представника позивача сплачена позивачем комісія в сумі 600,00 (шістсот) польських злотих (PLN) за перерахування штрафу в розмірі 12 000,00 (дванадцять тисяч) польських злотих (PLN) має безпосередній зв`язок із загальною сумою нанесених збитків, оскільки, без сплати комісії неможливо було сплатити штраф, вивільнити вантажівку позивача з штраф-майданчику та продовжити доставку вантажу замовника.

При цьому, представник позивача зауважив, що штраф у розмірі 12 000,00 польських злотих було накладено у зв`язку із помилковим складанням RMРD20250404006875-COMPLETNE KD-58YR (із зазначенням не вірної дати) та знаходиться у прямому причинному зв`язку із помилковими діями відповідача.

Крім того, за твердженням представника позивача, відповідачем в апеляційній скарзі від 07.04.2026 року не доведено належними, достатніми та допустимими доказами, що в його діях з помилкового складання

RMРD20250404006875-COMPLETNE KD-58YR (із зазначенням не вірної дати) відсутня вина у заподіянні збитків.

Разом з цим, представник позивача вказав, що судом першої інстанції в рішенні від 11.03.2026 року на підставі наданих доказів встановлені та досліджені всі елементи складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вини.

03.06.2026 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник скаржник, зокрема, зауважив, що позивач у відзиві сам визнає, що звертався до відповідача з проханням, оскільки «не працював самостійно з електронними реєстрами країн ЄС». Це підтверджує позицію апелянта: надання допомоги з RMPD є позадоговірною послугою доброї волі, а не виконанням договірного зобов`язання. Отримуючи таку допомогу, позивач одночасно приймав на себе відповідальність за перевірку правильності відомостей, адже саме він є єдиним носієм інформації про фактичні строки перевезення.

Водночас, за твердженням представника скаржника протокол дорожньої перевірки від 07.04.2025 року №MKR202500181224/TRD/303020.TD.359.2025.DB не є рішенням про притягнення до адміністративної відповідальності і не породжує остаточного обов`язку зі сплати штрафу. Подаючи позов 15.09.2025, тобто лише через п`ять місяців після складення протоколу, не надав жодного доказу того, що адміністративне провадження завершилося і штраф набрав статусу остаточного.

Крім того, представник скаржника вказав, що після складання протоколу дорожньої перевірки від 07.04.2025 року позивач сплатив заставу без жодних заперечень, не скористався правом на оскарження, не подав пояснень до протоколу та не вжив жодних заходів для мінімізації збитків, що є порушенням ст. 616 Цивільного кодексу України.

08.06.2026 року через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких останній просив не брати до уваги при розгляді справи відповідь на відзив на апеляційну скаргу від 03.06.2026 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Вімгарант», як таку, що не передбачена Господарським процесуальним кодексом України та подана з порушенням процесуальних строків встановлених судом.

При цьому, представник позивача зауважив, що в матеріалах справи наявний Юридичний висновок від 27.02.2026 року підготовлений офіційно зареєстрованим польським Юридичним консультантом ОСОБА_4, реєстраційний номер WA- 17625, що спростовує начебто її некомпетентність про яку зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю «Вімгарант».

Крім того, за твердженням представника позивача, до матеріалів справи не додані належні та допустимі докази того, що ОСОБА_3, податковий консультант, реєстраційний номер 12620 (паспорт НОМЕР_1 ) та доктор ОСОБА_2, податковий консультант 11632, реєстраційний номер КТ4245 юрисконсульт (паспорт НОМЕР_2 ) належним чином зареєстровані у Польщі та мають повноваження видавати юридичні висновки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 року розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімгарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі №910/11555/25 постановлено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Повідомити учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 01.07.2026 року.

23.06.2026 року через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду до суду від представника позивача до суду надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

Представник скаржника в судовому засіданні 23.09.2026 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 23.09.2026 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її її задоволенні. Рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2021 року між позивачем (замовник) та відповідачем (експедитор) було укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування № DTE 676/2021 (далі - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а експедитор зобов`язується за винагороду і за його рахунок надавати транспортно-експедиційні послуги по організації міжнародних перевезень і перевезень по території України експортно-імпортних і транзитних вантажів замовника автомобільним, залізничним, авіаційним і морським транспортом.

Відповідно до п. 1.3. договору за домовленістю сторін експедитор також може надавати додаткові послуги (як на території України, так і за її межами), необхідні для перевезення (підготовка товаро-супровідних документів, перевірка кількості і стану вантажу, його цілісність і збереження, вантажно-розвантажувальні роботи та інші допоміжні послуги у транспортній діяльності).

Міжнародні перевезення вантажів виконуються перевізника відповідно до положень діючих конвенцій про міжнародні перевезення , законодавств держав, територією яких транспортуються вантажі, а також відповідно до вимог законодавства (п. 2.1 договору).

Згідно п.п. 4.1, 4.3, 4.4 4.7, 4.8 договору експедитор приймає на себе зобов`язання представляти інтереси замовника у взаємовідносинах з митними органами відповідних країн. Надавати ТЕП замовнику відповідно до міжнародних вимог та вимог законодавства відповідної країни з моменту виникнення зобов`язань експедитора і до моменту їх припинення. Своєчасно забезпечити замовника необхідними документами для здійснення процедури транзиту по території Митного союзу і Європейського Союзу в обумовлене сторонами місце. Перевіряти і розсортувати документи, надані замовником. Надати дані в електронному вигляді представникам митних органів відповідної держави.

Відповідно до умов п.п. 5.1., 5.6. договору замовник зобов`язаний підготувати вантаж і всі необхідні документи для забезпечення перевезень і перетину кордону (затарити, згрупувати по вантажоодержувачам, підготувати супровідні документи).

Забезпечити своєчасне та належне оформлення у встановленому порядку товаротранспортних накладних, актів виконаних робіт/наданих послуг та інших супроводжуючих документів.

Строк дії договору відповідно до умов п. 10.4. договору встановлений з моменту його підписання 01.07.2021 року та діє один рік. У разі якщо за 30 днів до завершення дії договору жодна зі сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір припинити дію договору, термін дії договору автоматично продовжується на тих самих умовах.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, умовами договору обов`язок перевірки супроводжуючих транспортних документів для перевезення покладено у т.ч. на позивача.

Доказів припинення договору матеріали справи не містять.

Так, за твердженням позивача, що не спростовано скаржником, 04.04.2025 року позивач відповідно до умов договору з використанням месенджера Viber подав відповідачу заявку на перевезення вантажу та необхідні документи для оформлення RMPD.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийняв вищевказану заявку та зареєстрував (оформив) транспортне повідомлення із присвоєнням № RMРD20250404006875-COMPLETNE KD-58YR від 04.04.2025 року. Інформація про країну навантаження товару: Україна. Інформація про країну розвантаження товару: Польща. Дата одержання вантажу 4 квітня 2025 року. Дата закінчення перевезення вантажу 4 квітня 2025 року (наявна в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, після ввезення вантажу на митну територію Республіки Польща було виявлено помилку в оформленні супровідних транспортних документів, а саме в частині дати закінчення транспортування товарів, оскільки протягом 4 квітня 2025 р. таке виконане бути не могло

За зверненням позивача до відповідача останній виправив відповідну помилку, зазначивши кінцеву дату транспортування товару 13 квітня 2025 року та сформував нове RMРD20250404006875-COMPLETNE від 06.04.2025 року.

Так за твердженнями позивача, протоколом дорожньої перевірки № MKR202500181224/TRD/303020.TD.359.2025.DB від 07.04.2025 року, додатком до протоколу перевірки, складених Люблінським митно-податковим управлінням в м. Бяла-Подляска, Республіка Польща, стверджується, що після ввезення (прибуття) вантажу на митну територію Республіки Польща було виявлено порушення, передбачене ст. 92а Закону "Про дорожній транспорт", зокрема, невідповідність дати закінчення перевезення вантажів, зокрема, у заявці RMРD в розділі Інформація про перевезення товарів зазначено дату початку перевезення товару 04.04.2025 року, дату закінчення перевезення товару 04.04.2025 року. Після завершення перевірки диспетчером дані були відредаговані на правильні відомості (дата зміни 06.04.2025 року 17:00:21). Встановлено заставу в розмірі 12000 злотих.

У такий спосіб за порушення (невідповідність між даними наданими в повідомленні RMРD та фактичним станом виконання перевезення) органом влади Республіки Польща ухвалене рішення про застосування стосовно позивача штрафних санкцій у розмірі 12000 злотих.

Підтвердженням внесення платежів від 13.08.2025 року стверджується факт сплати позивачем на рахунок Податкової інспекції в Новому Таргу 12000 злотих, а також 600 злотих комісії за здійснення переказу.

Так, за твердженням позивача, через невиконання відповідачем обов`язку з належного (правильного) оформлення супровідних транспортних документів ним понесені збитки у вигляді штрафних фінансових санкцій у розмірі 12000 польських злотих та 600 польських злотих (еквівалентно 143267,04 грн), що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Із змісту укладеного між сторонами у даній справі договору № DTE 676/2021 вбачається, що він за змістом та своєю правовою природою є договором транспортно-експедиційного обслуговування.

Зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 901 Цивільного кодексу України вбачається, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення гл. 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

У ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За нормами ч. 1 ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що:

- транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- експедитор (транспортний експедитор) - це суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - це споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що реєстрація даних про перевезення у реєстрі міжнародних автомобільних перевезень (RMРD) не входить до кола обов`язків відповідача за укладеним договором, виконання прохання позивача полягає виключно у технічному внесенні інформації на порталі і відповідач не несе фінансової відповідальності за оформлення RMРD, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки, останні суперечать умовам договору, зокрема п. 1.3. останнього.

Водночас, колегія суддів зауважує, що оформлення документів на перевезення становила саму суть послуги, за наданням якої звернувся позивач, а відповідач отримав за неї плату. Якісне ж надання послуги або відмова від її надання у разі недостатності яких-небудь вихідних даних є обов`язком відповідача, який ним належним чином виконаний не був.

Крім того, доводи скаржника, щодо недоведеності факту несення позивачем збитків, зокрема, суперечать зібраним у справі доказам про фіксацію порушення позивачем законодавства Республіки Польща про дорожній транспорт та притягнення його у зв`язку з цим до адміністративної відповідальності.

За приписами ч. 1 ст. 74, ч.ч. 1, 2 ст. 76, ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів протиправності протоколу дорожньої перевірки № MKR202500181224/TRD/303020.TD.359.2025.DB від 07.04.2025 року.

За своїм змістом вищевказаний протокол становить рішення про застосування санкції, до фактичної сплати якої подальше перевезення є неможливим.

Сама по собі вказівка протоколу на стягнення грошової суми як заставної не спростовує її природи як санкції, сплата якої, як вірно зазначено судом першої інстанції у разі узгодження є невідворотною.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що матеріали справи не містять жодного доказу про те, що за підсумками такого розгляду у Республіці Польща було прийняте рішення про порушення позивачем відповідного законодавства та його було притягнуто до відповідальності, а також був визначений розмір такої відповідальності - сума штрафу.

При цьому, твердження скаржника, що відповідачу було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про витребування відповідного рішення не спростовує вищевикладених висновків суду, зокрема щодо покладення на позивача штрафу та сплату останнього позивачем.

Разом з цим, твердження скаржника, що позивач отримав заяву про внесення даних про перевезення у RMРD із інформаційним номером RMРD20250404006875- COMPLETNE KD-58YR, але не перевірив її та у період з 04.04.2025 року по 06.04.2025 року (протягом трьох днів) не повідомляв відповідача про необхідність внесення будь-яких змін чи виправлення невідповідностей, тобто аж до моменту складання 06.04.2025 року протоколу дорожньої перевірки митним органом частково знайшли своє підтвердження.

Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, позивач як замовник перевезення за договором транспортно-експедиційного обслуговування № DTE 676/2021 від 01.07.2021 року, заявки від 4 квітня 2025 р., перед здійсненням перевезення вантажу не покладаючись лише на добросовісність відповідача (експедитором) також повинен був діяти обачно, завчасно пересвідчитися, що товаро-супровідні документи оформлені належним чином і відповідають дійсним даним перевезення.

Згідно вимог ст. 616 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов`язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Відповідні правила визначені також ст. 10 Закону Республіки Польща "Про систему моніторингу вантажних перевезень автомобільним транспортом".

З урахуванням встановлених обставин щодо вини відповідача під час оформлення за завданням позивача товаро-супровідних документів, а також позивача перед здійсненням міжнародного перевезення суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру належних з відповідача на користь позивача збитків на 50% відповідно до вимог ст. 616 Цивільного кодексу України (71633,22 грн збитків (143267,04 грн х 1/2).

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позов задоволено частково, понесені по справі судові витрати, у т.ч. витрати по оплаті послуг адвоката у розмірі 20000, грн, перекладу документів з польської на українську мову у розмірі 7260,00 грн, стосовно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, витрати у розмірі 12300,00 грн, які згідно платіжної інструкції № 467 від 19.02.2026 року сплачені позивачем на користь ОСОБА_1 за послугу з підготовки та складання скарги на протокол № MKR202500653028/TRD/302060 та не були включені до предмету позову протягом розгляду справи, у межах даного розгляду задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімгарант" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вімгарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року у справі №910/11555/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року у справі №910/11555/25 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/11555/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич