Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №910/1323/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2026 р. Справа№ 910/1323/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Жукової К.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Линник В.В. (адвокат)

від відповідача: Малік І.О. (особисто), Яковенко І.М. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026, повний текст якого складено та підписано 26.05.2026

у справі №910/1323/26 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс"

до Фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни

про розірвання договору та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Макромакс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни про розірвання договору про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі від 30.08.2024 №08/2024 та стягнення грошових коштів у розмірі 2 495 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у повному обсязі виконав свої договірні зобов`язання, перерахувавши відповідачу як попередню оплату (аванс) грошові кошти у розмірі 2 495 000,00 грн. Натомість відповідач допустив істотне порушення умов договору, оскільки в період з лютого 2025 року по лютий 2026 року передбачені правочином послуги з комплексного обслуговування будівлі позивачу взагалі не надавалися.

Крім того, позивач вказує на систематичне порушення відповідачем встановленого договором порядку документообігу, що виразилося в ненаданні замовнику щомісячних рахунків на оплату експлуатаційних послуг та ненаправленні актів здачі-прийому наданих послуг.

З огляду на тривале невиконання відповідачем узятих на себе обов`язків та істотне порушення умов правочину, позивач вважає, що спірний договір підлягає розірванню в судовому порядку, а сума невідпрацьованого авансу має бути примусово стягнута з метою ефективного відновлення порушених майнових прав замовника.

Нормативно-правовим обґрунтуванням заявлених позовних вимог визначено приписи статей 6, 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 627, 629, 651, 901, 903 Цивільного кодексу України та статей 4, 162 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст відзиву на позовну заяву

01.03.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач повністю заперечує проти заявлених вимог, вважає їх безпідставними та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Свою позицію відповідач обґрунтовує такими доводами:

- відповідач належним чином та в повному обсязі надавав передбачені договором послуги, а позивач приймав їх без жодних зауважень до червня 2025 року включно, що підтверджується підписаними актами здачі-прийому наданих послуг та виставленими рахунками;

- припинення надання послуг з 01.07.2025 зумовлене об`єктивною неможливістю подальшої експлуатації бізнес-центру, оскільки внаслідок ракетних обстрілів та ударів дронів будівля зазнала пошкоджень і перебувала в аварійному стані;

- твердження позивача про ненадання послуг у період з лютого 2025 року по лютий 2026 року не відповідають дійсності та спростовуються первинними документами, згідно з якими з лютого по червень 2025 року послуги були фактично надані на суму 2 495 000,00 грн, що дорівнює ціні позову;

- перераховані позивачем кошти були авансом лише частково, а платежі, здійснені після 30.06.2025, є погашенням заборгованості за фактично надані в попередніх періодах послуги;

- поведінка позивача є недобросовісною та такою, що суперечить його попереднім діям (порушення доктрини venire contra factum proprium), оскільки він тривалий час беззаперечно приймав та оплачував послуги, не заявляючи жодних претензій щодо їх якості чи обсягу;

- правові підстави для розірвання договору в судовому порядку відсутні, оскільки відповідач не допускав жодного істотного порушення умов правочину.

Свої заперечення відповідач нормативно обґрунтовує положеннями пункту 6 статті 3, статей 509, 526, 610, 611, 625, 627, 629, 651, 901 ЦК України та статей 116, 165 ГПК України.

Короткий зміст відповіді на відзив

15.03.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач повністю не погоджується із наведеними відповідачем запереченнями, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог.

Свою позицію позивач аргументує такими доводами:

- у період з лютого по червень 2025 року відповідач не виконував свої зобов`язання за договором, а експлуатаційне обслуговування будівлі здійснювалося виключно власним штатним персоналом позивача та залученими ним сторонніми підрядними організаціями;

- надані відповідачем акти здачі-прийому послуг є фіктивними та не можуть слугувати належними доказами реального здійснення господарських операцій, оскільки відповідач не надав жодних інших первинних документів (звітів, листування, договорів із субпідрядниками), які б підтверджували фактичне надання послуг;

- отримані від позивача кошти відповідач не спрямовував на фінансування експлуатаційних витрат будівлі, а використав на власні потреби, зокрема на придбання транспортного засобу преміум-класу;

- тривале невиконання відповідачем своїх обов`язків є істотним порушенням договору, внаслідок якого позивач зазнав значної матеріальної шкоди (понад 1,6 млн грн прямих додаткових витрат на оплату послуг інших осіб) та недоотримав доходи від оренди;

- наявні визначені законом підстави для розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, оскільки 17.06.2025 внаслідок ракетного обстрілу будівля бізнес-центру зазнала руйнувань, перебуває в аварійному стані та об`єктивно не може використовуватися позивачем за цільовим призначенням.

Правове обґрунтування відповіді на відзив ґрунтується на приписах статей 509, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 651, 652, 901 ЦК України та статті 166 ГПК України.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі №910/1323/26 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" задоволено повністю. Розірвано договір про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі від 30.08.2024 № 08/2024, укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем Малік Іриною Олександрівною. Стягнуто з відповідача на користь позивача авансований платіж у розмірі 2 495 000,00 грн та 40 753,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Судове рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт ненадання відповідачем у період з лютого 2025 року по лютий 2026 року експлуатаційних послуг з комплексного обслуговування будівлі, що свідчить про повне невиконання ним взятих на себе договірних зобов`язань.

Суд першої інстанції відхилив та не взяв до уваги як належні докази надані відповідачем копії актів здачі-прийому наданих послуг за лютий-червень 2025 року. Місцевий суд виходив з того, що позивач обґрунтовано поставив під сумнів їхню дійсність, тоді як відповідач вимоги суду про надання оригіналів цих документів для огляду не виконав, пославшись на їх викрадення з автомобіля. Крім того, візуальне дослідження судом наданих копій виявило невідповідності між підписами директора компанії-позивача, що додатково унеможливило встановлення достовірності цих доказів за відсутності оригіналів.

Місцевий господарський суд зауважив, що наявність підписаних актів є лише похідною ознакою здійснення господарської операції, натомість відповідачем не надано жодних інших первинних документів, які б об`єктивно підтверджували реальність надання спірних послуг. Одночасно позивач належними та допустимими доказами, зокрема договорами з іншими підрядниками та актами приймання-передачі виконаних робіт, довів, що у спірний період експлуатаційні послуги та обслуговування будівлі фактично здійснювалися іншими залученими ним суб`єктами господарювання.

Тривале ненадання відповідачем обумовлених договором послуг суд кваліфікував як істотне порушення умов правочину, оскільки внаслідок цього позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при його укладенні. Вказане було визнано судом самостійною та достатньою правовою підставою для розірвання договору в судовому порядку.

З огляду на істотне порушення умов договору та фактичне ненадання послуг з боку відповідача, суд дійшов висновку, що перерахована йому позивачем сума попередньої оплати (авансу) у розмірі 2 495 000,00 грн підлягає примусовому стягненню для ефективного відновлення порушених майнових прав замовника.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався приписами статей 6, 11, 16, 509, 525, 526, 610, 611, 612, 615, 627, 628, 629, 651, 653, 901, 906, 907 ЦК України, статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Відповідач- фізична особа-підприємець Малік Ірини Олександрівни, подала до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, у якій (з урахуванням клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження) просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/1323/26 повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" у повному обсязі, а також покласти всі судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції на позивача.

Апеляційну скаргу обґрунтовано неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам, а також порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимогу про розірвання договору, оскільки строк його дії сплинув 31.12.2025, а фактичне виконання послуг припинилося ще з липня 2025 року через руйнування об`єкта обслуговування (бізнес-центру) внаслідок збройної агресії. На думку апелянта, задоволення вимоги про розірвання договору, який уже припинив свою дію, є неправомірним.

Апелянт аргументує, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність авансових платежів за договором, не врахувавши, що за умовами правочину та змістом первинних документів (банківських виписок, платіжних інструкцій) оплата здійснювалася виключно за фактично надані послуги як післяплата. При цьому чинне законодавство, що регулює договір про надання послуг, не передбачає оплату неспожитих послуг.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що судом залишено поза увагою факт здійснення позивачем платежів у період з липня по жовтень 2025 року, тобто після руйнування будівлі та припинення надання послуг. Відповідач наголошує, що вказані дії беззаперечно свідчать про погашення кредиторської заборгованості за раніше надані послуги, а не про авансування послуг, надання яких стало неможливим.

Скаржник також зазначає, що суд не надав оцінки пункту 2.3 договору, згідно з яким послуги вважаються наданими в повному обсязі за відсутності мотивованої відмови замовника від підписання актів протягом п`яти днів, тоді як позивач жодних відмов чи заперечень не заявляв.

Обґрунтовуючи порушення норм процесуального права, апелянт стверджує, що місцевий суд всупереч принципам рівності та змагальності безпідставно надав перевагу доказам позивача (наказам про прийняття працівників, штатному розпису, податковим розрахункам), долученим до відповіді на відзив із порушенням процесуальних строків. Скаржник вважає, що ці докази не спростовують факту надання послуг відповідачем, оскільки вказані працівники перебували у штаті позивача і в неоспорювані періоди дії договору.

Поряд з цим відповідач вказує, що місцевий господарський суд не врахував ідентичність текстів заяв свідків, які складені особами, що перебувають у трудовій залежності від позивача, а довідка про надання послуг з прибирання створена і підписана самим керівником позивача.

Апелянт вважає, що суд безпідставно відхилив як докази копії актів здачі-прийому наданих послуг за лютий-червень 2025 року та проігнорував об`єктивну неможливість надання їх оригіналів через крадіжку з автомобіля відповідача, що підтверджується відповідним талоном-повідомленням Національної поліції. Висновок суду про невідповідність підписів директора позивача зроблено лише на підставі візуального огляду виключно оспорюваних копій актів, без їх порівняння з актами за інші періоди співпраці з 2018 року.

З-поміж іншого скаржник зазначає, що ініціювання цього судового спору є наслідком особистого конфлікту після припинення фактичних шлюбних відносин між директором компанії-позивача та відповідачем, а не законним засобом захисту порушених корпоративних чи господарських прав.

Правовими підставами апеляційної скарги визначено приписи статей 610, 611, 612, 651, 653, 901, 902, 903, 905, 907 ЦК України, статей 28, 42, 81, 86, 119, 236, 254, 256, 257, 258, 259, 262, 275, 277 ГПК України, статті 4 Закону України "Про судовий збір", а також статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

27.07.2026 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/1323/26 - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач наголошує, що аргументація скаржника побудована на підміні предмета доказування. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту надання та прийняття позивачем послуг на спірну суму 2 495 000,00 грн, а також наявності правових підстав для утримання суми попередньої оплати.

Твердження скаржника про неможливість розірвання договору у зв`язку із закінченням строку його дії позивач вважає безпідставними. Зазначає, що вказані доводи прямо спростовуються умовами пунктів 6.1 та 6.2 договору, які передбачають дію правочину в частині виконання грошових зобов`язань до їх повного виконання сторонами, а також містять умову щодо його автоматичної пролонгації.

Щодо посилання скаржника на об`єктивну неможливість виконання договору, позивач зауважує, що пошкодження будівлі бізнес-центру внаслідок ракетного обстрілу 17.06.2025 не виправдовує повне невиконання відповідачем зобов`язань у період з 01.02.2025 до 16.06.2025. Вказана подія не надає виконавцю права залишити собі невикористаний аванс. Крім того, відповідачем не дотримано визначеного договором порядку повідомлення про настання форс-мажорних обставин.

Позивач спростовує доводи апелянта про те, що перераховані грошові кошти були погашенням існуючої кредиторської заборгованості. Вказує, що платежі мали природу попередньої оплати, оскільки відповідачем не доведено факту виникнення боргу та направлення замовнику відповідних рахунків на оплату й актів приймання-передачі наданих послуг.

У відзиві звертається увага на правомірність дій місцевого господарського суду щодо застосування процесуальних наслідків ненадання відповідачем оригіналів спірних актів за лютий-червень 2025 року. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги їх копії з огляду на те, що позивач прямо заперечив факт підписання цих документів. При цьому сам лише факт викрадення оригіналів не підтверджує ні справжності наданих копій, ні реальності відображених у них господарських операцій.

Водночас позивач наголошує, що внутрішня бухгалтерська документація відповідача (зокрема, оборотно-сальдова відомість) формується на підставі односторонньо внесених даних і не може слугувати належним доказом фактичного виконання робіт за відсутності первинних документів. Натомість матеріалами справи підтверджено, що у спірний період комплексне обслуговування будівлі здійснювалося власним персоналом позивача та іншими залученими ним підрядними організаціями.

Окремо позивач зазначає, що посилання представника відповідача на особисті стосунки між директором товариства та відповідачем, а також на наявність у них спільної дитини, є юридично нерелевантними та не стосуються предмета доказування у господарській справі. Позивач розцінює такі дії як порушення Правил адвокатської етики, вчинене з метою здійснення неправомірного тиску на суд.

Нормативно-правовим обґрунтуванням своїх заперечень позивач визначає приписи статей 509, 525, 526, 530, 610, 612, 629, 631, 651, 901, 902, 903, 905, 907 ЦК України, статей 13, 42, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 124, 126, 129, 263, 269, 275, 276 ГПК України, а також статей 11, 12, 42, 44, 45, 49 Правил адвокатської етики.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі №910/1323/26. Ухвалено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1323/26 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 03.08.2026. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України в письмовій формі до 27.07.2026 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 27.07.2026 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов`язковою.

Щодо клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, суд встановив, що апеляційна скарга подана в межах строку, визначеного процесуальним законом, у зв`язку з чим заявлене апелянтом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судом не розглядається.

Розгляд справи відкладався, зокрема до 09.09.2026.

У судовому засіданні 09.06.2026, після судових дебатів, колегія оголосила про перехід до стадії ухвалення судового рішення у справі №910/1323/26, яке відбудеться 10.09.2026.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 10.09.2026 проголошено короткий текст постанови за участі представників сторін та відповідачки особисто.

На стадії судових дебатів, у судовому засіданні 09.09.2026 представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов наступних висновків.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

30.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Макромакс" (далі по тексту - замовник, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Малік Іриною Олександрівною (далі по тексту - виконавець, відповідач у справі), було укладено договір про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі № 08/2024 (далі по тексту - договір обслуговування).

Відповідно до пункту 1.1 договору обслуговування виконавець самостійно або шляхом залучення інших юридичних та/чи фізичних осіб (підрядних організацій) здійснює комплексне обслуговування (код згідно з КВЕД - 81.10), а саме - експлуатацію, обслуговування, утримання, капітальний та поточний ремонт (далі по тексту - експлуатаційні послуги) будівлі (місць загального користування та прибудинкової території), загальною площею 9 675,0 кв.м., розташованої за адресою: місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8 (далі по тексту - "Бізнес цент Xspace"). Повний перелік експлуатаційних послуг, що надаються замовнику, додається до договору обслуговування (додаток № 1).

Відповідно до пункту 2.1 договору обслуговування, вартість комплексного обслуговування (експлуатаційних послуг та відшкодування експлуатаційних витрат) визначається за домовленістю сторін. Загальна ціна договору складається з вартості щомісячних рахунків з комплексного обслуговування будівлі.

Відповідно до пункту 2.4 договору обслуговування, замовник здійснює оплату експлуатаційних послуг в строки за домовленістю сторін. Датою здійснення оплати відповідно до умов цього договору вважається дата надходження відповідних коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Так, згідно з пунктом 3.3.2 договору обслуговування виконавець зобов`язується здійснювати щоденне комплексне обслуговування будівлі, місць загального користування та прибудинкової території, забезпечувати функціонування загальнобудинкових інженерних та телекомунікаційних мереж, обладнання для постачання електроенергії, теплової енергії, водопостачання та водовідведення.

Пунктом 3.3.3 договору обслуговування передбачено, що виконавець зобов`язується якісно та своєчасно та в повному обсязі виконувати та надавати послуги згідно переліку експлуатаційних послуг (додаток № 1 до договору обслуговування).

Згідно з пункту 2.2 договору обслуговування виконавець не пізніше 5 числа кожного місяця надає замовнику рахунки на оплату експлуатаційних послуг та відшкодування експлуатаційних витрат.

Відповідно до пункту 2.3 договору обслуговування по закінченню кожного місяця, виконавець направляє замовнику акт здачі-прийому наданих послуг. Замовник зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання акту здачі-прийому наданих послуг підписати його і передати виконавцю, або направити виконавцю в цей же термін письмову мотивовану відмову від підписання акту. У разі, якщо протягом 5 (п`яти) днів після отримання замовник не підписав акт виконаних робіт і не надав вмотивованих пояснень відмови його підписання, послуги вважаються наданими в повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Макромакс" на виконання своїх зобов`язань, оплачувало надані Фізичною особою-підприємцем Малік Іриною Олександрівною послуги з вересня 2024 року по січень 2025 року, а також було перераховано кошти в сумі 2 495 000 грн 00 коп. авансом за послуги, які повинні були надаватися з лютого 2025 року.

Проте, виконавцем в період з лютого 2025 року по лютий 2026 року в порушення пунктів 1.1, 2.1-2.3, 3.3.2., 3.3.3. договору обслуговування щоденні послуги замовнику не надавалися, щомісячно рахунки на оплату експлуатаційних послуг (експлуатаційних витрат) замовнику не надавалися, щомісячно акти здачі-прийому наданих послуг замовнику не направлялися.

У зв`язку з тим, що відповідач протягом тривалого часу, а саме: з лютого 2025 року по лютий 2026 року не виконував свої обов`язки та не надавав передбачені договором №08/2024 від 30.08.2024 послуги з комплексного обслуговування будівлі, не повернув суму отриманих оплат (авансу) позивач та з метою відновлення порушеного права звернувся до суду з вимогою про розірвання вказаного договору та стягнення з відповідача авансу в розмірі 2 495 000 грн 00 коп.

Суд першої інстанції також встановив, що факт ненадання послуг з липня 2025 року підтверджується і відповідачем. При цьому, відповідач вказує, що ненадання послуг пов`язане із тим, що будівля бізнес-центру "Xspace", що розташована за адресою: місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8 знаходиться в аварійному стані, через ракетні обстріли та неодноразові удари дронів в червні 2025 року.

На підтвердження виконання договору обслуговування з вересня 2024 року по червень 2025 року відповідач надав суду копії актів надання послуг, зокрема - копія акту надання послуг № 240903 від 30.09.2024; копія акту надання послуг №241003 від 31.10.2024; копія акту надання послуг №241104 від 30.11.2024; копія акту надання послуг №241204 від 31.12.2024; копія акту надання послуг №250101 від 31.01.2025; копія акту надання послуг №250203 від 28.02.2025; копія акту надання послуг № 250303 від 31.03.2025; копія акту надання послуг №250403 від 30.04.2025; копія акту надання послуг №250503 від 31.05.2025; копія акту надання послуг №250602 від 30.06.2025.

Вказані акти підписані від виконавця - Малік Іриною Олександрівною, від замовника - директором Товариством з обмеженою відповідальністю "Макромакс" Линником Вадимом Валентиновичем.

Разом з тим, позивач заперечує, що підписував акти надання послуг за лютий - червень 2025 року, у зв`язку із чим просив витребувати оригінали вказаних актів у відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 витребувано у Фізичної особи - підприємця Малік Ірини Олександрівни оригінали актів надання послуг до договору про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі № 08/2024 від 30.08.2024, а саме: акт надання послуг №250203 від 28.02.2025; акт надання послуг № 250303 від 31.03.2025; акт надання послуг №250403 від 30.04.2025; акт надання послуг №250503 від 31.05.2025; акт надання послуг №250602 від 30.06.2025.

На виконання вказаної ухвали відповідачем повідомлено суд, що надати оригінали актів, які вказані в ухвалі суду про витребування доказів неможливо, оскільки 09.03.2026 приблизно о 20 год. 00 хв. з автомобіля відповідача "SONGPLUS", д.н.з. НОМЕР_1 , був викрадений ноутбук ASUS X705UA-GC130 та документи, які пов`язані із господарською діяльністю серед яких і були оригінали вказаних актів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ставить під сумнів дійсність - акту надання послуг №250203 від 28.02.2025; акту надання послуг № 250303 від 31.03.2025; акту надання послуг №250403 від 30.04.2025; акту надання послуг №250503 від 31.05.2025; акту надання послуг №250602 від 30.06.2025.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що при візуальному огляді та порівнянні всіх копій актів наданих відповідачем, зокрема і копії акту надання послуг №250203 від 28.02.2025; копії акту надання послуг № 250303 від 31.03.2025; копії акту надання послуг №250403 від 30.04.2025; копії акту надання послуг №250503 від 31.05.2025; копії акту надання послуг №250602 від 30.06.2025, вбачаються невідповідності між підписами директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" Линника Вадима Валентиновича.

Зважаючи на те, що відповідач обґрунтовує свої доводи копіями документів, дійсність яких ставить під сумнів позивач, однак оригіналів таких документів суду не надав, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 91 Господарського процесуального кодексу України не взяв до уваги, як докази: копію акту надання послуг №250203 від 28.02.2025; копію акту надання послуг № 250303 від 31.03.2025; копію акту надання послуг №250403 від 30.04.2025; копію акту надання послуг №250503 від 31.05.2025; копію акту надання послуг №250602 від 30.06.2025.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач, крім копій актів виконаних робіт, не надав суду жодних інших доказів, щодо реального виконання послуг визначених додатком 1 до договору № 08/2024 від 30.08.2024 в період з лютого 2025 року по лютий 2026 року, зокрема, щодо: прибирання та облаштування прибудинкової території; прибирання приміщень центрального вестибюля, приліфтових кімнат, входів та коридорів загального користування; прибирання сходових кліток, маршів та площадок, технічних та допоміжних приміщень, вхідних площадок, пандусів, сходів та перил; технічне обслуговування, ремонт та прибирання покрівлі; оздоблення, поточний та капітальний ремонт місць загального користування, конструктивних елементів, стін та зовнішнього опорядження будівлі, вхідних груп, сходів та площадок, елементів опорядження прибудинкової території; вивезення в межах затверджених норм побутових відходів (збирання, зберігання та організація вивозу); технічне обслуговування, ремонт, прибирання та енергопостачання ліфтів; охорона, організація пропускного режиму, відеонагляду, управління та обслуговування систем диспетчеризації; технічне обслуговування та ремонт загальних внутрішньобудинкових систем електропостачання та електрообладнання, централізованого опалення, водопостачання та водовідведення, зливової каналізації, систем відеонагляду, телекомунікаційних та інших інженерних мереж; дератизація та дезінсекція місць загального користування, виконання інших норм санітарної та екологічної безпеки; забезпечення та обслуговування систем загальнобудинкової пожежної безпеки, техніки безпеки та охорони праці.

Натомість, позивач надав суду докази того, що з лютого 2025 року послуги передбачені договором №08/2024 від 30.08.2024 надавались іншими виконавцями (підрядниками). Так, серед іншого, відповідно до договору підряду № 21/10/24 від 21.10.2024 та актів прийому - передачі виконаних робіт послуги з оздоблення, поточного та капітального ремонту місць загального користування, конструктивних елементів, стін та зовнішнього опорядження будівлі, вхідних груп, сходів та площадок, елементів опорядження прибудинкової території, технічного обслуговування, ремонту та прибирання покрівлі, у період з 01.02.2025 по 30.06.2025 надавалися ФОП Чернуха Д.О. Відповідно до актів здачі приймання - робіт (надання послуг) вивезення в межах затверджених норм побутових відходів (збирання, зберігання та організація вивозу), у період з лютого по травень 2025 року надавалися Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко - грінко", а в червні 2025 року - Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтфатер Київ". Відповідно до актів надання послуг забезпечення та обслуговування систем загальнобудинкової пожежної безпеки у період з 01.02.2025 по 30.06.2025 здійснювалося Товариством з обмеженою відповідальністю "СБ "Статус".

Зважаючи на викладене суд першої інстанції встановив, що в порушення умов договору обслуговування № 08/2024 від 30.08.2024 в період з лютого 2025 року по лютий 2026 року Фізичною особою підприємцем Малік Іриною Олександрівною послуги Товариству з обмеженою відповідальністю "Макромакс", передбачені умовами вказаного договору не надавались.

Норми матеріального права, які застосовує суд апеляційної інстанції

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного законодавства про зобов`язання, виконання договорів та надання послуг. Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції застосовує такі норми матеріального права.

Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами першою та другою статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Правова позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Здійснивши ретельний та всебічний аналіз матеріалів справи, оцінивши доводи апеляційної скарги відповідача та заперечення позивача, викладені у відзиві, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла таких висновків.

Щодо оцінки доказів надання послуг (копій актів) та реальності здійснення господарських операцій

В цій частині апелянт посилається на те, суд першої інстанції безпідставно відхилив як докази копії актів здачі-прийому наданих послуг за лютий-червень 2025 року, чим порушив норми процесуального права, проігнорувавши об`єктивну неможливість надання їх оригіналів через крадіжку документів з автомобіля відповідача.

Застосовуючи норми процесуального права, апеляційний суд наголошує, що згідно з частиною шостою статті 91 ГПК України, якщо подано копію письмового доказу, а учасник справи або суд ставить під сумнів її відповідність оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги у разі неподання оригіналу. У цій справі позивач категорично заперечив факт підписання спірних актів та заявив клопотання про їх витребування. Невиконання відповідачем ухвали суду про витребування оригіналів, незалежно від наведених ним причин (зокрема, крадіжки, що підтверджується лише талоном-повідомленням поліції, який не ідентифікує перелік викрадених документів), покладає процесуальний ризик на сторону, яка ці докази подала.

Крім того, відповідно до Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Наявність формально складеного акта (тим більше його копії з сумнівними підписами) не є безумовним доказом, якщо немає інших первинних документів, що підтверджують реальний рух активів, залучення персоналу чи підрядників.

В цьому контексті колегія зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів; судам належить досліджувати не лише обставини оформлення первинних документів, а й наявність або відсутність реального надання послуг. Сам по собі акт приймання-передачі є лише первинним документом, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами (звітами, доказами залучення працівників тощо).

Отже, довід скаржника судом апеляційної інстанції відхиляється. Місцевий господарський суд правомірно застосував приписи статті 91 ГПК України та не взяв до уваги копії спірних актів. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідачем усупереч вимогам статей 74, 76 Господарського процесуального кодексу України не надано жодного іншого належного та допустимого доказу (зокрема, табелів обліку робочого часу, договорів з підрядними організаціями, доказів закупівлі матеріалів тощо), який би об`єктивно підтверджував факт реального виконання комплексу послуг з обслуговування будівлі у спірний період.

Натомість наявними у справі доказами підтверджується, а позивачем належним чином доведено, що відповідні експлуатаційні послуги фактично надавалися іншими залученими суб`єктами господарювання та власним штатним персоналом замовника.

Так, матеріалами справи (зокрема, договором підряду від 21.10.2024 № 21/10/24 та відповідними актами приймання-передачі виконаних робіт, платіжними інструкціями) підтверджено, що послуги з оздоблення, поточного та капітального ремонту місць загального користування, конструктивних елементів, стін та зовнішнього опорядження будівлі, вхідних груп, сходів та площадок, елементів опорядження прибудинкової території, а також технічного обслуговування, ремонту та прибирання покрівлі у період з 01.02.2025 по 30.06.2025 надавалися фізичною особою-підприємцем Чернухою Д.О. (т.1 а.с. 96-107)

Поряд з цим послуги з вивезення побутових відходів у період з лютого по травень 2025 року надавалися Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Грінко", а в червні 2025 року - Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтфатер Київ", що підтверджується відповідними актами здачі-приймання наданих послуг. (т.1 а.с.108-113)

Крім того, відповідно до наявних у справі актів надання послуг, забезпечення та обслуговування систем загальнобудинкової пожежної безпеки у період з 01.02.2025 по 30.06.2025 здійснювалося Товариством з обмеженою відповідальністю "СБ "Статус". (т.1 а.с. 115-120)

Ці обставини відповідачем не спростовані.

Надаючи оцінку доводам апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин пункту 2.3 договору (щодо презумпції прийняття послуг у повному обсязі в разі відсутності мотивованої відмови замовника від підписання актів), колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

Надаючи перевагу буквальному значенню слів і понять, що містяться у тексті правочину, суд зазначає, що за умовами пункту 2.3 договору після закінчення кожного місяця виконавець направляє замовнику акт здачі-прийому наданих послуг. Замовник зобов`язаний протягом п`яти робочих днів з моменту отримання акта підписати його або надати мотивовану відмову. У разі непідписання та ненадання відмови протягом вказаного строку послуги вважаються наданими в повному обсязі.

Здійснивши системний та буквальний аналіз наведеної умови договору, колегія суддів констатує, що виникнення у замовника обов`язку підписати акт або заявити мотивовану відмову, як і настання правових наслідків у вигляді договірної фікції (презумпції) безумовного прийняття послуг, нерозривно пов`язані з юридичним фактом отримання таких актів замовником. Тобто ініціювання договірного механізму мовчазної згоди залежить від вчинення виконавцем активних дій щодо направлення та вручення відповідних документів своєму контрагенту.

За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. З огляду на вказане, процесуальний обов`язок (тягар) доведення факту направлення та вручення спірних актів замовнику покладається саме на відповідача як виконавця послуг.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів (як-от: описів вкладення у цінний лист, поштових квитанцій чи накладних, повідомлень про вручення поштового відправлення, розписок уповноважених посадових осіб позивача про отримання, роздруківок із систем електронного документообігу з накладеним кваліфікованим електронним підписом тощо), які б об`єктивно підтверджували направлення відповідачем та отримання позивачем актів надання послуг за лютий-червень 2025 року в порядку та строки, визначені договором.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що за відсутності належних доказів вручення позивачу спірних актів перебіг встановленого пунктом 2.3 договору п`ятиденного строку для надання мотивованої відмови об`єктивно не розпочався. Отже, договірна презумпція прийняття послуг не була активована, у зв`язку з чим посилання скаржника на факт мовчазної згоди позивача є безпідставними, ґрунтуються на довільному тлумаченні умов договору та прямо спростовуються матеріалами справи.

Щодо правової природи платежів та наявності підстав для їх повернення

Скаржник полягає у тому, що перераховані позивачем кошти не є авансом, а є післяплатою за фактично надані послуги в межах погашення попередньої кредиторської заборгованості, на підтвердження чого скаржник посилається на статтю 903 ЦК України та здійснення платежів навіть після руйнування будівлі.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами статті 901 ЦК України виконавець зобов`язується надати послугу, а замовник - її оплатити. За статтею 903 ЦК України плата здійснюється за надану послугу. Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк

Відповідно до умов договору (пункти 2.2, 2.3) оплаті передує виставлення рахунків та актів. Відповідач не довів факту існування кредиторської заборгованості позивача, оскільки не надав суду доказів направлення відповідних рахунків та актів. Відтак, платежі, здійснені позивачем, мають правову природу попередньої оплати (авансу) за послуги, які мали бути надані.

Щодо доводів апелянта про те, що платежі, здійснені позивачем у липні-жовтні 2025 року, є погашенням заборгованості за фактично надані послуги у попередніх періодах (лютий-червень 2025 року), а не авансом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 903 ЦК України плата здійснюється за фактично надану послугу. Наявність у замовника кредиторської заборгованості (обов`язку з оплати) безпосередньо залежить від факту належного надання послуг виконавцем та їх прийняття замовником.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з лютого по червень 2025 року (до моменту руйнування будівлі 17.06.2025) відповідач своїх зобов`язань за договором не виконував, послуги не надавав, а належних та допустимих доказів протилежного суду не надав.

За відсутності факту надання послуг у позивача об`єктивно не виникла кредиторська заборгованість перед відповідачем за період з лютого по червень 2025 року. Враховуючи відсутність боргу, платежі, здійснені позивачем у липні-жовтні 2025 року, не можуть кваліфікуватися як погашення кредиторської заборгованості за минулі періоди.

За приписами статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Відповідно до статті 903 ЦК України плата здійснюється за надану послугу. Тобто обов`язок замовника з оплати послуг прямо обумовлений фактом їх реального надання виконавцем.

Як правомірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач не довів факту надання експлуатаційних послуг за договором у спірний період. За таких обставин перераховані позивачем грошові кошти є сумою попередньої оплати (авансом), надання зустрічного задоволення за яку не відбулося.

Згідно зі сталою правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, надані ключові висновки щодо правової природи авансу та наслідків його неповернення містяться у таких пунктах: «Пункт 115. Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).»

У пункті 110 цієї постанови Об`єднана палата виснувала таке: «ТОВ "Проектно-будівельний Альянс" отримало відповідний аванс на підставі Договору, при цьому така підстава отримання зазначених коштів не перестала існувати. Відтак положення ст.1212 ЦК до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, а відповідна сума авансу підлягає поверненню в силу положень ЦК, що регулюють відносини підряду, та самого Договору.»

З огляду на викладене, оскільки зобов`язання з надання експлуатаційних послуг на суму 2 495 000,00 грн відповідачем не виконано, а надалі його виконання стало об`єктивно неможливим у зв`язку зі знищенням будівлі (стаття 607 ЦК України), вказані грошові кошти (аванс) правомірно та обґрунтовано стягнуті судом першої інстанції на користь позивача.

Оскільки матеріалами справи доведено, що експлуатаційні послуги на суму 2 495 000,00 грн у період з лютого по червень 2025 року відповідачем фактично не надавалися, правова підстава для утримання цих грошових коштів відпала. Факт здійснення позивачем окремих платежів у липні-жовтні 2025 року не змінює їх правової природи як авансу та не доводить наявності боргу за минулі періоди, оскільки такий борг не підтверджений первинною документацією.

Щодо доводів апелянта про те, що платежі, здійснені позивачем у липні-жовтні 2025 року, є погашенням заборгованості або мають іншу правову природу, колегія суддів зазначає таке. Усі грошові кошти у загальній сумі 2 495 000,00 грн перераховувалися позивачем на виконання умов єдиного договору №08/2024 та мали єдину правову природу попередньої оплати (авансу) в рахунок майбутніх послуг. Факт руйнування будівлі 17.06.2025 та подальше припинення зобов`язання на підставі статті 607 ЦК України не змінюють договірної природи цих перерахувань, а свідчать про те, що зустрічне забезпечення (надання послуг) за цим авансом надано не було. Відповідно до сталої правової позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 (пункти 110, 115), аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у разі невиконання зобов`язання, в рахунок якого він передавався, в силу положень цивільного законодавства, що регулюють договірні зобов`язання, та умов самого договору, без необхідності їх кваліфікації як безпідставно набутого майна чи помилково перерахованих коштів поза межами правочину.

Щодо розірвання договору у судовому порядку

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду в частині задоволення позовної вимоги про розірвання договору про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі від 30.08.2024 № 08/2024, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що розірвання договору за своєю правовою природою є способом захисту цивільних прав, який спрямований на припинення існуючих, діючих правовідносин на майбутнє.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у пункті 6.1 договору сторони погодили, що він діє до 31.12.2025. Водночас позовна заява у цій справі була подана позивачем лише у лютому 2026 року, тобто після спливу узгодженого сторонами строку дії правочину.

Крім того, відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Матеріалами справи підтверджується, і ця обставина визнається обома сторонами, що 17.06.2025 внаслідок ракетного обстрілу будівлю бізнес-центру, яка була об`єктом обслуговування, було зруйновано. З настанням цієї події головне зобов`язання сторін щодо надання щоденних експлуатаційних послуг об`єктивно припинилося автоматично в силу закону через неможливість його виконання.

Отже, станом на момент звернення до суду з позовом у 2026 році договір вичерпав свою дію як у зв`язку із закінченням визначеного сторонами строку, так і у зв`язку з об`єктивним припиненням головного зобов`язання ще 17.06.2025.

Відповідно до сталої та послідовної правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (зокрема, викладеної у постановах від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 30.09.2025 у справі №904/421/23), розірвано може бути лише чинний договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився) на час звернення до суду з позовом та ухвалення відповідного судового рішення. Закінчення строку дії договору або його припинення з інших об`єктивних підстав (зокрема, через неможливість виконання), є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові про його розірвання.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання договору у 2026 році є помилковим, зробленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки неможливо розірвати договір, правовідношення за яким вже припинилося. За таких обставин рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 в частині задоволення немайнової вимоги про розірвання договору підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові.

Водночас колегія суддів наголошує, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, що прямо передбачено частиною четвертою статті 631 Цивільного кодексу України.

Автоматичне припинення зобов`язання за статтею 607 ЦК України з 17.06.2025 не легалізує та не виправдовує бездіяльність відповідача у період до цієї дати. Оскільки послуги в період з 01.02.2025 по 16.06.2025 (коли виконання було об`єктивно можливим) надані не були, а подальше їх надання стало неможливим, зустрічне виконання за отриманий аванс не відбулося. Тому правова підстава для утримання відповідачем суми попередньої оплати остаточно відпала, і відмова у розірванні договору жодним чином не перешкоджає стягненню цих коштів як невідпрацьованого авансу на користь позивача.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок прийняття доказів позивача, долучених до відповіді на відзив (зокрема наказів про прийняття працівників, штатного розпису, договорів з іншими підрядними організаціями, заяв свідків), колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Водночас за приписами частини восьмої вказаної статті докази, не подані у встановлений законний або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтує неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 166 ГПК України передбачено, що у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення.

У контексті застосування наведених процесуальних норм колегія суддів наголошує, що принцип змагальності не покладає на позивача обов`язок передбачити всі можливі заперечення відповідача та надати докази на їх спростування ще на стадії звернення з позовом. Процесуальний закон чітко розмежовує докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги (первинний тягар доказування), та докази, які подаються на спростування позиції опонента (контрдокази).

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із позовною заявою, позивач обґрунтовував свої вимоги фактом повного невиконання відповідачем умов договору та ненаданням послуг. За таких умов позивач об`єктивно не мав процесуальної потреби доводити факт виконання експлуатаційних робіт іншими особами (власним штатом чи сторонніми підрядниками), оскільки презюмував відсутність факту надання послуг з боку відповідача.

Об`єктивна необхідність подання зазначених доказів виникла в позивача лише після отримання відзиву на позовну заяву, в якому відповідач уперше заявив про фактичне надання послуг і долучив на підтвердження своїх доводів копії актів здачі-прийому за лютий-червень 2025 року.

За таких обставин докази, долучені позивачем до відповіді на відзив, за своєю процесуальною природою є контрдоказами, спрямованими виключно на спростування нових обставин, наведених відповідачем у відзиві. Подання таких доказів на стадії відповіді на відзив є належною реалізацією позивачем своїх процесуальних прав у межах принципу змагальності.

З огляду на викладене місцевий господарський суд діяв правомірно та без порушення вимог статті 80 ГПК України, оскільки у позивача були об`єктивно поважні причини для неподання вказаних доказів разом із позовною заявою. Відтак аргументи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.

Щодо доводів апелянта про ініціювання спору внаслідок особистих стосунків

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що справжньою метою подання цього позову є не захист порушених прав підприємства, а наслідок особистого конфлікту та помста керівника компанії-позивача після припинення фактичних шлюбних відносин із відповідачем, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з приписами статей 73, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Колегія суддів відхиляє вказані аргументи скаржника як такі, що юридично не релевантні та не стосуються предмета спору в цій господарській справі. Товариство з обмеженою відповідальністю є самостійним суб`єктом господарювання та окремим учасником цивільних правовідносин, майнове право якого підлягає судовому захисту незалежно від характеру особистих, сімейних чи будь-яких інших приватних стосунків між його посадовими особами та контрагентами.

Наявність міжособистісного конфлікту жодним чином не спростовує встановленого судом факту невиконання відповідачем зобов`язань за господарським договором та не легалізує безпідставного утримання ним грошових коштів, що належать підприємству. Відтак, наведені скаржником мотиви лежать поза межами господарсько-правового регулювання і не мають правового значення для вирішення цього майнового спору по суті.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За приписами пункту 4 частини першої та частини другої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права в частині задоволення позовної вимоги про розірвання договору. Суд першої інстанції не застосував статтю 607 ЦК України, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин, не врахував факт припинення зобов`язання об`єктивною неможливістю його виконання через руйнування об`єкта, а також залишив поза увагою закінчення строку дії договору. За таких обставин рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 в частині задоволення немайнової вимоги про розірвання договору підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові.

Водночас висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 2 495 000,00 грн є по суті правильними. Місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив обставини ненадання відповідачем експлуатаційних послуг, правомірно відхилив копії спірних актів у порядку статті 91 ГПК України та обґрунтовано задовольнив майнову вимогу з метою захисту порушеного права позивача.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі № 910/1323/26 підлягає скасуванню в частині розірвання договору. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишається без змін.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною чотирнадцятою цієї статті, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що апеляційна скарга задовольняється частково, а рішення суду першої інстанції скасовується в частині задоволення немайнової позовної вимоги (про розірвання договору) з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині позову, колегія суддів здійснює новий розподіл судових витрат, понесених сторонами як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі №910/1323/26 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про розірвання договору про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі від 30.08.2024 № 08/2024.

3. Ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" до фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни про розірвання договору - відмовити.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 у справі №910/1323/26 (щодо стягнення грошових коштів) залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" (01103, місто Київ, Залізничне шосе, будинок 2А, ідентифікаційний код 40350141) на користь Фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника НОМЕР_2 ) 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в частині оскарження немайнової вимоги. В іншій частині судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

6. Матеріали справи № 910/1323/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 287 ГПК України, у строк, встановлений статтею 288 ГПК України, та в порядку, визначеному статтею 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 28.09.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова