Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №910/13282/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р. Справа № 910/13282/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026

у справі № 910/13282/25 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" (далі - позивач; ТОВ "Енера Суми"; Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (надалі - відповідач; ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго"; НЕК «Укренерго»; апелянт; скаржник) про стягнення 48 885 570,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ним та відповідачем укладені: договір № 0154-09021 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел від 25 липня 2019 року, додаткові угоди до цього договору, згідно з якими Товариство для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат Постачальник послуг на виконання спеціальних обов`язків із купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом зобов`язався надавати НЕК «Укренерго» послугу з забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, а відповідач - оплачувати вартість наданих послуг на умовах договору.

Всупереч умов договору відповідач частково оплатив надані йому протягом серпня-листопада 2024 року такі послуги, заборгувавши 42 647 602,25 грн. З вказаних підстав позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 42 647 602,25 грн. боргу, 4 907 745,59 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 1 330 223 грн. 3% річних з простроченої суми, а також понесені в справі судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" 42 647 602,25 грн. боргу, 4 907 745,59 грн. збитків внаслідок інфляції, 1 330 223 грн. 3% річних та 586 626,85 грн. витрат по оплаті судового збору.

За висновками місцевого господарського суду, враховуючи, що відповідач прострочив оплату за договором, з останнього на користь позивача, відповідно до вимог ст.ст. 622, 625 ЦК України, підлягають стягненню 42 647 602,25 грн. боргу, 4 907 745,59 грн. інфляційних втрат та 1 330 223 грн. 3% річних з простроченої суми.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києві від 03.02.2026 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Енера Суми" відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд 1-ої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи і не були доведені, виклав в рішенні висновки, що не відповідають обставинам справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Апелянт зазначає, що оскільки основним джерелом фінансування витрат НЕК «Укренерго» на виконання покладених спеціальних обов`язків є надходження коштів від учасників ринку за послуги з передачі електричної енергії, оплата вартості послуги забезпечується виключно за наявності фінансової можливості для здійснення платежів. Скаржник звертає увагу, що від своєчасності та повноти здійснення учасниками ринку електричної енергії розрахунків за договором про надання послуг з передачі електричної енергії залежить виконання НЕК «Укренерго» зобов`язань за надану постачальником універсальних послуг (ПУП) послугу. Відповідно, відсоток оплати ПУП за надану послугу залежить від рівня надходжень коштів від такого контрагента для покриття витрат на послуги з передачі електричної енергії. Проте, на сьогодні за НЕК «Укренерго» обліковується значна дебіторська заборгованість за договірними зобов`язаннями з надання учасникам ринку послуг з передачі електричної енергії. Недоотримання коштів оператором системи передачі за надані послуги з передачі електричної енергії у зв`язку з порушенням платіжної дисципліни учасників ринку негативно впливає на фінансовий стан оператора системи передачі (ОСП).

В наведеному відповідач акцентує, що законодавство забороняє НЕК «Укренерго» оплачувати послуги (в даному випадку Товариству) за рахунок коштів, які призначені згідно зі структурою тарифів, затвердженою НКРЕКП, на інші цілі. Таким чином, відповідач був вимушений оплачувати послуги щодо забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за рахунок власних коштів по мірі фінансової можливості.

Також відповідач наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Вважає, що стягнення з НЕК «Укренерго» сум 3% річних та інфляційних втрат є невиправданим прибутком для Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" та одночасно тягарем для відповідача. При цьому, стягнення з ОСП заявлених сум, які не передбачені фінансовим планом НЕК «Укренерго» (власником 100% акцій якої є держава), загрожуватиме нормальній операційній роботі оператора системи передачі, перешкоджатиме ефективному та надійному функціонуванню ринку електричної енергії, унеможливить безперебійне постачання електричної енергії кінцевим споживачам, а також може спричинити виникнення надзвичайної ситуації на ринку електричної енергії, наслідки якої можуть бути катастрофічними в масштабах країни. Відтак, на думку відповідача, вбачається очевидним, що адекватним кроком з боку суду, враховуючи всі обставини, що склалися на сьогодні, є або повне звільнення відповідача від відповідальності, або зменшення інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2026, апеляційна скарга у справі № 910/13282/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 у справі № 910/13282/25. Розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 у справі № 910/13282/25 призначено на 11.05.2026.

На адресу апеляційного господарського суду від Товариства надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За твердженнями ТОВ "Енера Суми", відсутність належного обсягу витрат на оплату послуг із забезпечення збільшення частки виробництва з альтернативних джерел в структурі тарифу на послуги з передачі електричної енергії не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Окремо позивачем зазначається, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати послуг є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а відсутність вини відповідача в порушенні своїх зобов`язань за договором не звільняє його від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Розгляд справи відкладався та в судових засіданнях оголошувалась перерва.

Представник апелянта в судовому засіданні 07.09.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 25 липня 2019 року між позивачем, як постачальником послуг, та відповідачем, як замовником, укладено договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел № 0154-09021 (скорочено - договір), умови якого змінювались додатковими угодами від: 25 липня 2019 року, 2 вересня 2019 року, 20 березня 2020 року, 28 грудня 2020 року, 28 січня 2021 року, 15 грудня 2021 року, 22 грудня 2022 року, 25 грудня 2023 року, 8 лютого 2024 року, 12 серпня 2024 року, 25 грудня 2024 року, 11 червня 2025 року.

За умовами договору з урахуванням додаткових угод до нього позивач для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат послуг на виконання спеціальних обов`язків із купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом зобов`язався надавати відповідачу послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, а відповідач - оплачувати вартість наданих послуг на умовах договору.

Порядок оплати послуги у розрахунковому періоді, згідно п. 2.1 договору, визначається відповідно до вимог Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 641 від 26 квітня 2019 року, Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом (далі - Порядок).

Відповідно до умов п. 3.1., 3.3. договору постачальник послуг зобов`язаний: 1) здійснювати розрахунок вартості послуги виходячи із фактичних обсягів купівлі виробленої електричної енергії за "зеленим" тарифом відповідно до Порядку; 2) затверджувати вартість послуги у Регулятора відповідно до глав 11 та 12 Порядку; 3) на запит замовника надавати розрахунок вартості послуги, проведений у розрахунковому періоді (додаток 1 до договору), та первинну документацію, на підставі якої його проведено; 4) повідомляти про зміни реквізитів, а також про припинення дії ліцензії, реорганізацію чи ліквідацію постачальника послуг; 5) повідомляти замовника про обставини, що зумовлюють проведення перерахунку вартості послуги, передбаченого п. 2.1 глави 2 цього Договору; 6) повідомляти про вартість послуги, визначену в розрахунковому періоді; 7) надавати послугу.

Замовник зобов`язаний: 1) приймати послугу, яку надає постачальник; 2) на запит постачальника послуг надати достовірну інформацію, яка необхідна для виконання умов цього договору; 3) повідомляти про зміни реквізитів, припинення дії ліцензії, реорганізацію чи ліквідацію; 4) у повному обсязі здійснювати оплату послуги, розрахованої постачальником послуг та затвердженої регулятором; 5) повертати підписаними та належним чином оформленими акти приймання-передачі наданих послуг (додаток 2 до цього договору) протягом 5 днів з дня їх отримання; 6) проводити оплату вартості послуги виключно у грошовій формі; 7) складати та надавати постачальнику послуг податкову накладну згідно з вимогами чинного законодавства України.

Заявлені позивачем вимоги стосуються невиконання відповідачем обов`язку з оплати наданих йому у серпні - листопаді 2024 року послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, а також прострочення оплати послуг за договором, внаслідок чого в замовника утворилась заборгованість, яку Товариство просить сягнути за відповідним позовом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість заявлених вимог. Вказував, що єдиним джерелом покриття витрат Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на виконання ПСО є тариф на послуги з передачі електричної енергії. Тому Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" вимушене оплачувати послуги щодо забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел по мірі фінансової можливості. Також зазначав, що стягнення з нього сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання є невиправданим для позивача прибутком та одночасно тягарем для нього.

З огляду на фактичні обставини цієї справи, колегією суддів зазначається таке.

Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Відповідно до ст. 1 Закону оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

ТОВ «Енера Суми» здійснює діяльність з постачання електричної енергії споживачу на підставі ліцензії з постачання електричної енергії, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.06.2018 №429.

Абзацом 4 пункту 13 Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон) визначено, що електропостачальник, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії, упродовж шести років з 1 січня 2019 року, виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території.

Частиною другою статті 62 Закону передбачено, що до спеціальних обов`язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії відповідно до цього Закону для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, належать, зокрема:

1) забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії;

2) виконання функцій постачальника універсальних послуг, тощо.

Відповідно до частини шостої статті 63 Закону постачальник універсальних послуг одночасно з виконанням обов`язку щодо купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом у приватних домогосподарств, величина встановленої потужності генеруючих установок яких не перевищує 50 кВт, надає оператору системи передачі послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.

Така послуга надається постачальником універсальних послуг виходячи з фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом у приватних домогосподарств.

Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії визначається у відповідні розрахункові періоди як різниця між вартістю електричної енергії, купленої ним за «зеленим» тарифом, та її вартістю, розрахованою за цінами ринку «на добу наперед». Розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії здійснюється постачальником універсальних послуг відповідно до порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, з урахуванням доходу постачальника універсальних послуг від продажу гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії. Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії затверджується Регулятором.

Крім прав, визначених статтею 57 цього Закону, постачальники універсальних послуг мають право отримувати компенсацію витрат на надання оператору системи передачі послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (частина сьома статті 63 Закону).

Відповідач є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, пункту 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, пункту 3.2 Статуту Компанії.

За п.п. 15.2., 15.4. Порядку протягом перших 12 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, постачальник направляє замовнику акт приймання-передачі та відповідний розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником.

Замовник протягом п`яти календарних днів з дати отримання повертає акт приймання-передачі постачальнику, підписаний зі своєї сторони, або надає до нього обґрунтовані зауваження, що містять вичерпні пояснення та документальне підтвердження причин непогодження розрахунку вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником.

Замовник здійснює 100% оплату постачальнику вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі протягом трьох робочих днів з дати затвердження регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником у розрахунковому місяці.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

В силу пункту 1.2. договору замовник сплачує постачальнику послуг вартість наданих послуг відповідно до умов договору.

Наявними у справі актами приймання-передачі наданих послуг із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №№: 9 від 30 вересня 2024 року, 10 від 31 жовтня 2024 року, 11 від 30 листопада 2024 року, 8 від 31 серпня 2024 року підтверджується факт надання позивачем протягом серпня-листопада 2024 року відповідачу послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел загальною вартістю 57 492 034,22 грн. з урахуванням ПДВ.

Розміри тарифів (які відображені у вищевказаних актах) затверджені постановами НКРЕКП, а саме №№: 1702 від 1 жовтня 2024 року, 1866 від 29 жовтня 2024 року, 2017 від 26 листопада 2024 року, 2364 від 24 грудня 2024 року.

Послуги оплачені відповідачем частково. Дані обставини НЕК «Укренерго» не заперечуються.

Як наслідок, належними та достатніми у справі доказами про розрахунки вартості послуги постачальників універсальних послуг у серпні 2024 року, у вересні 2024 року, у жовтні 2024 року, у листопаді 2024 року підтверджується факт заборгованості відповідача за надані у серпні-листопаді 2024 року послуги за договором в розмірі 42 647 602,25 грн.

Доказів оплати заборгованості за договором у більшому розмірі до матеріалів справи не додано.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 42 647 602,25 грн.

У свою чергу, заперечення відповідача щодо неможливості своєчасного розрахунку з позивачем внаслідок недостатності фінансової можливості відхиляються, оскільки такі не підтверджені відповідними доказами. Крім того, договір не містить умов, які б надавали можливість відповідачу зупиняти та/або не виконувати його умови щодо оплати послуг.

З підстав зазначеного колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення в частині стягнення з останнього суми основної заборгованості за договором.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).

Питання розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання також було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за результатами розгляду якого об`єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Таким чином, вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних нарахованих за період з 09.10.2024 по 16.10.2025 (а.с. 101 - 103 т. 1), а також втрат від інфляції, визначених за вказаний період, апеляційний господарський суд вважає їх арифметично вірними, та погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права.

За таких обставин, на переконання судової колегії, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 4 907 745,59 грн. втрат від інфляції за час прострочення та 1 330 223 грн. 3% річних за неналежне виконання умов договору щодо оплати послуг.

У частині доводів скаржника про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів акцентує увагу на такому.

Як вже зазначалось, за ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право, порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Водночас, як вже зазначалось, згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У відповідності до загального висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

У справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З наведеного вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що у справі, яка переглядається, позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною 2 статті 625 ЦК України) - 3%.

Судова колегія враховує, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка враховувалась колегією суддів касаційного суду під час розгляду справи № 910/2991/24 в силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2020 у справі № 755/10947/17 (судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції), остання вважає за необхідне конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03 вересня 2025 року в справі № 910/8269/24.

Також колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що Велика Палата Верховного Суду не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України, і законом також такого права суду не передбачено.

Окрім цього, судовою колегією зазначається, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Згідно з частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, оскільки відсутніми є підстави для зменшення розміру 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, судовою колегією критично оцінюються аргументи апелянта щодо передчасності висновків суду 1-ої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру 3% річних та втрат від інфляції.

Отже, враховуючи вищевикладене та встановлені обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, місцевий господарський суд, як вважає судова колегія, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення 3% річних та втрат від інфляції, а також відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 614 ЦК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що суд 1-ої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи і не були доведені, виклав в рішенні висновки, що не відповідають обставинам справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 у справі № 910/13282/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційні скарзі доводів у цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго").

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 у справі № 910/13282/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 у справі № 910/13282/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго".

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.09.2026 (з урахуванням часу перебування судді Євсікова О.О. у відпустці).

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак