Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №910/10467/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2026 р. Справа№ 910/10467/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Супрун В.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.05.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісхол» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025

у справі №910/10467/25 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісхол»

про стягнення 959 373,76 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісхол" (далі-відповідач) про стягнення 959 373,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним поверненням майна з оренди, що є підставою для стягнення неустойки.

Від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній повідомив суд, що протягом 2024 року орендоване приміщення використовувалося для потреб безпеки та оборони держави, а саме: для безоплатного розміщення військовослужбовців, а тому, враховуючи рішення Київської міської ради № 7531/7572 від 14.12.2023), орендарі комунального майна звільняються від сплати орендної плати на 100%. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір неустойки на 99%. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначив, що розмір неустойки є надмірним та підлягає суттєвому зменшенню на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, з огляду на те, що об`єкт використовується для потреб оборони держави; стягнення майже мільйона гривень штрафних санкцій з підприємства за допомогу армії суперечить суспільним інтересам та принципам справедливості; відсутність збитків у позивача та орендодавця; сума неустойки є неспівмірною; відповідач акцентував увагу суду на те, що відповідач не здійснював господарську діяльності протягом 2024 року ТОВ «Сервісхол» та не отримує доходів, що підтверджується податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за 2024 рік. Згідно з даною декларацією, дохід відповідача від будь-якої діяльності за вказаний період становить 0 (нуль) гривень, а фінансовим результатом є збиток у розмірі 316 176 грн.

Від позивача надійшли заперечення на письмові пояснення, в яких останній не погоджується із доводами відповідача, оскільки заборгованість відповідача за договором оренди від 28.02.2019 № 2927 за період з 01.01.2024 по 16.10.2024 встановлена та підтверджена рішенням Господарського суду м. Києва від 05.03.2025, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 року у справі № 910/14809/24. Також, позивач зазначив, що рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2025 у справі № 910/15058/24 встановлено законність відмови орендодавця - Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації), від договору оренди № 2927. Крім того, позивач заперечив проти зменшення розміру неустойки, посилаючись на постанову КГС ВС від 29.03.2018 у справі № 914/730/17.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/10467/25 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІСХОЛ» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» неустойку в розмірі 959 373 грн. 76 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 512 грн 49 коп.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Одночасно судом відхилено клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, оскільки відповідач користувався комунальним майном після розірвання Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2927 від 28.02.2019 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 09.12.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 08.12.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові у зв`язку з відсутністю вини відповідача у несвоєчасному поверненні майна.

У разі відмови у задоволенні апеляційної скарги, просить змінити рішення в частині розміру стягнення, зменшивши неустойку на 90% до суми 95937,37 грн (або в іншому розмірі, який суд визнає справедливим).

Апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції ст. 614 ЦК України (відсутність вини), визнав, що для застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України необхідна наявність вини орендаря, проте дійшов помилкового висновку про недоведеність відсутності вини Відповідача.

Вказує на критично важливу обставину, яку суд не взяв до уваги належним чином: протягом 2024 року орендоване приміщення безоплатно надавалося для розміщення військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується офіційними листами командування (№ 1/27/9/4-6963 та № 1/27/9/4-6964 від 25.11.2024), адресованими як Департаменту комунальної власності м. Києва, так і КП «Київжитлоспецексплуатація».

Суд першої інстанції відхилив листи військової частини як неналежні докази, мотивуючи відсутністю деталізації про площу та строки. Проте в умовах спрощеного провадження без виклику сторін суд, встановивши потенційну наявність обставин, що виключають вину (допомога силам оборони), мав з власної ініціативи витребувати додаткові докази (ч. 5 ст. 80 ГПК України), а не застосовувати формалізм, що порушує право Відповідача на справедливий суд.

Апелянт вказує на неправильне застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України (зменшення неустойки), посилаючись на те, що суд повністю усунувся від виконання своєї дискреційної функції щодо пошуку балансу інтересів сторін, що є порушенням ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

Суд відмовив у зменшенні неустойки, посилаючись лише на те, що зменшення на 99% нівелює суть відповідальності. Однак відмова у зменшенні на 99%, не звільняла суд від обов`язку розглянути можливість зменшення на інший відсоток (50%, 70%, 80%).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 09.12.2025 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10467/25.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісхол» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/10467/25.

22.12.2025 матеріали справи №910/10467/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2025 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

06.01.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 05.01.2026) через підсистему «Електронний суд» представником скаржника подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №0Р39-Х36В-Н0ТТ-4Р3Н від 04.01.2026 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 13 814, 98 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісхол» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/10467/25, справу призначено до розгляду на 30.03.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 у зв`язку з відрядженням судді Тищенко А.І. з 18.03.2026 по 31.03.2026, розгляд справи №910/10467/25 призначено на 18.05.2026.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній категорично заперечує доводи апелянта, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.05.2026 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 18.05.2026 не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 18.05.2026 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що 28.02.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Фізичною особо-підприємцем Яковенко Мариною Миколаївною (орендар) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (балансоутримувач) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, згідно з п. 1.1. якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 01.02.2019 № 4/139 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північна, будинок 6в літера А.

На виконання умов договору оренди № 2927 від 28.02.2019 орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в оренду нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 287,80 кв. м за адресою: вулиця Північна, 6в, літера А що підтверджується Актом приймання - передачі нерухомого майна від 22.03.2019.

21.06.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Яковенко Мариною Миколаївною (первісний орендар), Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство-балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісхол» (новий орендар) укладено договір № 1 про внесення змін до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 28.02.2019 № 2927, згідно якого орендарем за договором оренди від 28.02.2019 № 2927 визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісхол».

28.02.2019 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство-балансоутримувач) та Фізичною особо-підприємцем Яковенко Мариною Миколаївною (орендар) укладено договір № 11/2927 про компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою за адресою: місто Київ, вулиця Північна, будинок № 6в літер А.

21.06.2019 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство-балансоутримувач), Фізичною особою-підприємцем Яковенко Мариною Миколаївною (первісний орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісхол" (новий орендар) укладено договір №1 про внесення змін до договору від 28.02.2019 № 2927 (в частині зміни орендаря).

Крім того, у договорі від 24.09.2019 року № 2 про внесення змін до Договору Департамент, Підприємство та Товариство погодили зміну цільового призначення орендованих приміщень та встановили, що орендоване майно передається Товариству для розміщення хостелу.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору об`єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 287,8 м2, у т.ч.: 1 поверх - 14,10 м2; 2 поверх - 242,7 м2; підвал - 31,00 м2, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього Договору.

Вартість об`єкта оренди згідно із затвердженим 09.10.2018 року висновком про вартість майна станом на 31.08.2018 року становить: за 1 м2 - 16 873,87 грн., всього: 4 856 300,00 грн.

За умовами пункту 2.4 цієї угоди орендар вступає у строкове платне користування об`єктом у термін, вказаний у цьому Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі оренди нерухомого майна та строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього Договору) та акта приймання-передачі об`єкта.

За змістом пунктів 3.1, 3.2 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року № 415/1280 (із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 08.02.2018 року № 21/4085) в редакції Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 06.12.2018 року № 253/6304, та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 2019 року: 135,39 грн. за 1 м2, що в цілому складає 38 965,64 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Пунктами 3.6, 3.7 наведеного правочину встановлено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.

Оплата комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсацію витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати (пункт 3.9 Договору).

Пунктами 4.2.2 та 4.2.3 Договору на орендаря покладено обов`язок використовувати об`єкт відповідно до його призначення та умов цього Договору, а також своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Після припинення дії цього Договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об`єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати (п. 4.2.20 Договору).

За умовами пункту 9.1 Договору останній є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 28.02.2019 року до 26.02.2022 року.

Разом з тим, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісхол" про виселення відповідача з нежитлового приміщення, загальною площею 287,8 м2, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Північна, 6-В, літер А.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі № 910/15058/24, Департамент посилався на те, що у порушення умов Договору Товариство допустило прострочення оплати орендної плати протягом більше 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісхол" з нежитлових приміщень загальною площею 287,8 м2 (у т.ч.: І поверх: корисна - 14,1 м2; ІІ поверх: корисна - 242,7 м2; підвал: МЗК - 31,0 м2), розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Північна, 6-В, літер А.

Вказане рішення суду від 15.04.2025 у справі № 910/15058/24, набрало законної сили 18.05.2025 року.

Надалі, 20 травня 2025 року орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець приймає, а орендар здає згідно з Договором оренди від 28.02.2019 № 2927 нежилі приміщення у будинку, що перебуває на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею 287,80 кв. м. за адресою: вулиця Північна, 6 в, літера А.

З огляду на викладені обставини, комунальне підприємство звернулось до суду з даним позовом про стягнення із відповідача неустойки в розмірі 959 373,76 грн, у зв`язку із несвоєчасним поверненням майна з оренди.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Внаслідок укладення Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2927 від 28.02.2019 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря).

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (частина 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Отже, сплив строку дії договору та відмови у його продовженні зумовлює припинення правомірного володіння та користування майном, а невиконання чи неналежне виконання орендарем обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Відтак, права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин та визначали взаємні права та обов`язки щодо правомірного користування, переходять у сферу охоронних правовідносин, які виникають у зв`язку з порушенням зобов`язання та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі 910/15058/24 встановлено те, що Договір № 2927 від 28.02.2019 є розірваним з 24.10.2024 року.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

До матеріалів справи долучено акт приймання-передачі нерухомого майна від 20.05.2025 року, відповідно до якого орендодавець приймає, а орендар здає згідно з Договором оренди від 28.02.2019 № 2927 нежилі приміщення у будинку, що перебуває на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею 287,80 кв. м. за адресою: вулиця Північна, 6 в, літера А.

З огляду на вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що, після вчиненого Департаментом одностороннього правочину щодо відмови від Договору № 2927 від 28.02.2019, орендоване майно перебувало у відповідача з 25.10.2024 р. по 19.05.2025 р.

За змістом статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1). Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч.2).

Сплата неустойки саме як правовий наслідок порушення зобов`язання (тобто, неправомірної поведінки боржника) передбачена частиною першою статті 611 ЦК України.

Частиною першою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Після припинення дії цього Договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об`єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати (п. 4.2.20 Договору).

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Відповідачем не спростовано, що орендоване майно перебувало у нього з 25.10.2024 по 19.05.2025.

Відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані із невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №908/3592/19.

З огляду на викладене, суд зазначає, що договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а розірвання Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.

Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, відповідач не спростував належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, обставин відсутності своєї вини у несвоєчасному поверненні Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація", як балансоутримувачу, нерухомого майна за Договором № 2927 від 28.02.2019, а також вжиття усіх належних заходів щодо виконання свого обов`язку з повернення об`єкту оренди.

Перевіривши розрахунок неустойки за загальний період прострочення з 25.10.2024 по 19.05.2025, місцевий господарський суд встановив, що він є арифметично вірним, та складає 959 373,56 грн.

Відповідач (апелянт ) фактично не заперечує визначений судом розмір неустойки, але просить зменшити його розмір на 90% до суми 95 937,37 грн (або в іншому розмірі, який суд визнає справедливим).

Звертаючись до суду першої інстанції з заявою про зменшення розміру неустойки, відповідач посилався на наявність виняткових обставин:

Розмір неустойки є надмірним та підлягає суттєвому зменшенню на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Об`єкт використовувався для потреб оборони держави. Замість ведення комерційної діяльності, ТОВ «Сервісхол» безоплатно надало приміщення для потреб Національної гвардії України. Стягнення майже мільйона гривень штрафних санкцій з підприємства за допомогу армії суперечить суспільним інтересам та принципам справедливості.

Відсутність збитків у Позивача та Орендодавця. Неустойка не повинна бути інструментом збагачення. Оскільки приміщення не простоювало, а було зайняте військовими, Орендодавець не зазнав реальних збитків.

Очевидна неспівмірність неустойки. Сума неустойки в 959 373,76 грн еквівалентна орендній платі за понад 13 місяців, що є каральною, а не компенсаційною санкцією.

Скрутний майновий стан Відповідача та відсутність господарської діяльності. Протягом 2024 року ТОВ «Сервісхол» не здійснювало свою основну господарську діяльність і не отримувало доходів, що беззаперечно підтверджується Податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за 2024 рік. Згідно з даною декларацією, дохід Відповідача від будь-якої діяльності за вказаний період становить 0 (нуль) гривень, а фінансовим результатом є збиток у розмірі 316 176 грн. Це є прямим доказом того, що приміщення не використовувалося з комерційною метою, а було надано для потреб оборони. Стягнення повної суми неустойки з підприємства, яке не лише не отримувало прибутку, але й зазнало значних збитків, сприяючи обороноздатності країни, призведе до його неминучого банкрутства та є абсолютно непропорційним наслідком.

Місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні відхилено клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, виходячи з наступного:

зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки;

отже, чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

виходячи з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення належної до сплати суми неустойки, оскільки відповідач користувався комунальним майном після розірвання Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2927 від 28.02.2019 року.

Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду 16.08.2024 прийнято постанову у справі №910/14706/22, відповідно до висновків якої зазначено наступне:

« 6.6. Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано таке:

"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві".

Згідно з частинами 2, 3 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Частинами 1 та 2 статті 217 вказаного Кодексу передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

6.7. Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке:

7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо)".

У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

25.11.2024 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України направила листи Директору департаменту комунальної власності м. Києва № 1/27/9/4-6963 та Начальнику Комунального підприємства "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" № 1/27/9/4-6964, відповідно до яких повідомила, що в 2023 році ТОВ "СЕРВІСХОЛ" надавало в оренду приміщення для розміщення військовослужбовців (оренда ліжко-місць) на платній основі, проте в 2024 році, через відсутність належного фінансування військової частини, ТОВ "СЕРВІСХОЛ" безоплатно надавало вказані послуги протягом року, при цьому сплачуючи платежі за комунальні послуги.

На переконання відповідача, наявні підстави для звільнення орендаря від сплати орендної плати на 100%, враховуючи рішення Київської міської ради № 7531/7572 від 14.12.2023, оскільки протягом 2024 року орендоване приміщення використовувалося для потреб безпеки та оборони держави, а саме для безоплатного розміщення військовослужбовців.

Суд відзначив, що листи військової частини були скеровані лише в листопаді 2024 року, разом з тим, позивачем нараховано неустойку з жовтня 2024 року по травень 2025 року.

Орендарем за Договором № 2927 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 28.02.2019 є ТОВ "СЕРВІСХОЛ", яке безпосередньо не є підрозділом сил оборони; у вказаних листах відсутні посилання на будь-які докази, які свідчили б про використання військовою частиною об`єкта оренди комунальної власності, а саме: строки використання, площі використання, а також правові підстави використання військовою частиною вказаного майна. Означена позиція викладена в рішенні Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 у справі № 910/14809/24.

В той же час, колегія суддів зауважує, що позивачем не спростовано обставини, викладені у спірному листі, про те, що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України дійсно направила вказані листи Директору департаменту комунальної власності м. Києва № 1/27/9/4-6963 та Начальнику Комунального підприємства "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ" № 1/27/9/4-6964, відповідно до яких повідомила, що в 2023 році ТОВ "СЕРВІСХОЛ" надавало в оренду приміщення для розміщення військовослужбовців (оренда ліжко-місць) на платній основі, проте в 2024 році, через відсутність належного фінансування військової частини, ТОВ "СЕРВІСХОЛ" безоплатно надавало вказані послуги протягом року, при цьому сплачуючи платежі за комунальні послуги.

Інформація, вказана у листах, не може бути підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати на 100%, але може бути врахована судом при вирішенні питання щодо розміру неустойки, нарахованої у зв`язку з несвоєчасним поверненням відповідачем майна з оренди, та оцінено в сукупності з іншими доказами у справі.

У пунктах 7.42-7.43 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке: "7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

7.43. Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

У зв`язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Зважаючи на право щодо зменшення пені, беручи до уваги предмет оренди, правовідносини, що склались між сторонами договору, а також те, що розмір неустойки (959 373,76 грн) втричі перевищує річний збиток Відповідача (316 176 грн за 2024 рік), дохід Відповідача за 2024 рік склав 0 грн, що підтверджується фінансовою звітністю; відповідач також поніс збитки і стягнення неустойки в значному розмірі може привести до банкрутства; недоведеність позивачем реальних збитків від несвоєчасного повернення майна, з урахуванням того, що майно використовувалося військовими, про що Позивач був обізнаний; безоплатне надання майна для розміщення військовослужбовців НГУ є обставиною публічного інтересу, а покарання підприємства за сприяння обороні держави суперечить принципам справедливості та підриває довіру до правосуддя, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи поведінку сторін у спірних правовідносинах, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, дійшов висновку, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов`язання з повернення орендованого майна підлягає зменшенню на 30%.

Одночасно колегією суддів враховано, що у справі №910/14706/22 Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду визнав за необхідне відступити від висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 стосовно того, що неустойка, заявлена на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України, до якої застосовуються приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а тому до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України щодо можливості зменшення її розміру, не застосовуються.

З урахуванням обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про можливість зменшення неустойки та стягнення з відповідача на користь позивача 671 561, 63 грн.

Місцевий господарський суд усунувся від виконання своєї дискреційної функції щодо пошуку балансу інтересів сторін, а тому дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру неустойки, що підлягає до стягнення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісхол» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/10467/25 підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення - частковому скасуванню, з викладенням резолютивної частини про часткове задоволення позову, з підстав та мотивів, викладених в мотивувальній частині даної постанови.

Розподіл судових витрат

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір за подання позовної заяви покладається на відповідача з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними діями останнього, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки.

В той же час у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача у відповідності до ст.129 ГПК України підлягає стягненню 4 144,49 грн судового збору за подання апеляційної скарги (30% від суми сплаченого судового збору).

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісхол» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/10467/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 у справі №910/10467/25 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісхол» (03040, м. Київ, вул. Маричанська, 10, кабінет 45, код ЄДРПОУ 42961973) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51А, код ЄДРПОУ 03366500) 671 561, 63 грн неустойки, 11 512,49 грн судового збору за подання позовної заяви.

3. В решті позову відмовити».

3. Стягнути з Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51А, код ЄДРПОУ 03366500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісхол» (03040, м. Київ, вул. Маричанська, 10, кабінет 45, код ЄДРПОУ 42961973) 4 144,49 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №910/10467/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 25.09.2026.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко