Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №914/2508/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Справа № 914/2508/25

місто Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі

головуючий суддя:Рим Т. Я.,

судді:Манюк П. Т.,

Прядко О. В. ,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М. Б., розглянув у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу: Львівської міської ради,

на рішення:Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 (повний текст рішення складено , суддя Горецька З. В.),

у справі:№ 914/2508/25,

за позовом:Львівської міської ради (надалі – Львівська МР, Апелянт або Позивач),

до відповідача:Приватного підприємства "Правниче агентство "Статус-КВО" (надалі – ПП "ПА "Статус КВО" або Відповідач),

третя особа:Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю (надалі – Інспекція або Третя особа),

про:заборону експлуатації об`єкта.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача:Тарасович О. І.,

відповідача:Перунов В. В.,

третьої особи:Марчишин А. О.

I. ПРОЦЕДУРИ

Історія розгляду справи

1. Львівська МР звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ПП "ПА "Статус-КВО" про заборона експлуатації об`єкта.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що експлуатація не введеного в експлуатацію об`єкта "Реконструкція нежитлових приміщень без зміни зовнішньої конфігурації та функціонального призначення на вул. Героїв УПА, 73 у м. Львові" створює загрозу життю, здоров`ю та майну громадян, оскільки такий об`єкт не пройшов належної перевірки на відповідність вимогам безпеки, санітарним та технічним нормам.

3. Предметом позову є заборона Відповідачу експлуатації об`єкта до введення його в експлуатацію.

4. Підставою позову є незаконна експлуатація Відповідачем об`єкта, який не прийнятий в експлуатацію, що створює загрозу безпеці, життю та здоров`ю людей. Правовою підставою позову є стаття 16 Цивільного кодексу України, частина 3 статті 152 Земельного кодексу України, підпункт 2 пункту "б" частини 1 статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

5. Рішенням від 16.04.2026 місцевий суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

6. Рішення мотивовано тим, що Позивач, посилаючись на підпункт 2 пункту "б" частини 1 статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", не довів наявності надзвичайної ситуації чи реальної загрози життю, здоров`ю або майну громадян, а тому відсутні підстави для застосування зазначених повноважень органу місцевого самоврядування. Суд установив, що реконструкція об`єкта здійснювалася на підставі зареєстрованого повідомлення про початок виконання будівельних робіт та проєктної документації, яка пройшла державну експертизу, а виявлені Інспекцією ДАБК порушення не підтверджують небезпечності об`єкта. Крім того, суд дійшов висновку, що Львівська МР не наділена повноваженнями вимагати виконання приписів Інспекції ДАБК, а тому не може звертатися до суду фактично в інтересах цього органу.

7. Суд зазначив, що, посилаючись на статтю 16 Цивільного кодексу України та статтю 152 Земельного кодексу України, Позивач не довів, що обраний ним спосіб захисту є належним та ефективним, оскільки заборона експлуатації об`єкта не призведе до звільнення земельної ділянки, усунення можливого порушення земельних прав чи відновлення становища, яке існувало до порушення.

8. У зв`язку з недоведеністю порушення прав Позивача та неефективністю обраного способу захисту суд відмовив у задоволенні позову.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

9. Не погодившись із указаним рішенням, Львівська МР подала апеляційну скаргу до Західного апеляційного господарського суду.

10. Ухвалою від 25.05.2026 Західний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження у справі та призначив справу до розгляду на 24.06.2026.

11. Учасники справи отримали ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі 26.05.2026, про що свідчать долучені до матеріалів справи довідки про доставку електронних листів (а. с. 231-234).

12. Ухвалами від 24.06.2026 апеляційний суд відклав розгляд справи на 01.07.2026.

13. Відповідач 01.07.2026 подав клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішення у справі № 380/38/25, що перебуває у провадженні Львівського окружного адміністративного суду за позовом приватного підприємства "ПА "Статус-КВО" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про визнання протиправними і скасування постанов про накладення штрафу та приписів.

14. Львівська МР 07.07.2026 подала заперечення на клопотання про зупинення провадження, зазначивши те, що законність приписів Інспекції не входить до предмета доказування у даній справі. На її думку, факт експлуатації Об`єкта будівництва, не прийнятого в експлуатацію, та інші обставини, необхідні для вирішення спору, підтверджуються наявними у справі доказами й не залежать від результатів розгляду адміністративної справи № 380/38/25.

15. Ухвалами від 01.07.2026, 15.07.2026 та від 26.08.2026 апеляційний суд відкладав розгляд апеляційної скарги та клопотання про зупинення провадження та розгляд справи.

16. Розглянувши у судовому засіданні 23.09.2026 клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку відмовити в його задоволенні з огляду на таке.

17. Відповідно до пункту 5 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку … адміністративного … судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

18. Предметом розгляду адміністративної справи № 380/38/25 є правомірність дій Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та прийнятих нею за результатами перевірки індивідуальних актів. Натомість у даній справі суд повинен встановити обставини, з якими закон пов`язує наявність підстав для задоволення заявленого позову, зокрема факт прийняття або неприйняття Об`єкта будівництва в експлуатацію, його фактичної експлуатації, наявність підстав для її заборони, а також інші обставини, що входять до предмета доказування.

19. Оскільки зазначені обставини можуть бути встановлені судом на підставі зібраних у справі доказів, вирішення адміністративної справи № 380/38/25 не створює об`єктивної неможливості розгляду цієї справи. Тому підстави для зупинення провадження, передбачені пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція Апелянта

20. Місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема частину 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Встановивши обставини експлуатації Відповідачем об`єкта будівництва, не прийнятого в експлуатацію, та невиконання ним приписів Інспекції про заборону такої експлуатації, суд першої інстанції не надав цим обставинам належної правової оцінки та безпідставно відмовив у позові.

21. Безпідставним є висновок місцевого суду про необхідність доведення наявності надзвичайної ситуації. Частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняє експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, а тому для задоволення позову достатньо встановлення факту неприйняття об`єкта будівництва в експлуатацію та його фактичного використання.

22. Суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що Львівська МР діє в інтересах Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Позов подано в інтересах територіальної громади міста Львова, а право органу місцевого самоврядування на звернення до суду обґрунтовано статтями 7, 140, 145 Конституції України та статтями 10, 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", які наділяють міську раду повноваженнями представляти та захищати інтереси територіальної громади.

23. Суд також необґрунтовано визнав обраний спосіб захисту неналежним. Заборона експлуатації об`єкта будівництва спрямована на припинення дій, які порушують права та інтереси територіальної громади, а тому відповідає способу захисту у вигляді припинення дії, яка порушує право, передбаченому пунктом 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та узгоджується з пунктом "д" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.

24. Спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки, звертаючись з вимогою про заборону експлуатації не прийнятого в експлуатацію об`єкта будівництва, Львівська МР діє не як суб`єкт владних повноважень щодо Відповідача, а як представницький орган територіальної громади з метою захисту її прав та інтересів. Експлуатація такого об`єкта створює загрозу життю, здоров`ю та майну громадян і порушує право територіальної громади на безпечне середовище, а тому належним способом захисту є припинення такої експлуатації відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України та статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відзив Відповідача

25. Львівська МР не конкретизувала, яке саме суб`єктивне цивільне право чи охоронюваний законом інтерес порушено діями Відповідача, а тому не довела наявності підстав для судового захисту. Посилання Апелянта на статтю 16 Цивільного кодексу України, частину 7 статті 41 Конституції України, частину 5 статті 319 Цивільного кодексу України та підпункт 2 пункту "б" частини 1 статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не підтверджують факту порушення прав Львівської МР.

26. Правильним є висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування підпункту 2 пункту "б" частини першої статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки матеріали справи не містять доказів існування надзвичайної ситуації, а проведені Інспекцією перевірки не встановили порушень, наслідком яких могло б стати її виникнення.

27. Реконструкція здійснювалася на підставі проєктної документації, яка пройшла державну експертизу, а прийняття об`єкта в експлуатацію відбувалося шляхом подання декларації про готовність об`єкта до експлуатації. При цьому завершенню відповідної процедури перешкоджають заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.08.2024 у справі № 914/2036/24 за заявою самої Львівської МР, якими, зокрема, заборонено вчиняти дії, спрямовані на прийняття об`єкта в експлуатацію та реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

28. Апеляційна скарга фактично дублює доводи позовної заяви, які вже були предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції, не містить нових обставин чи аргументів, а тому не спростовує правильності висновків оскаржуваного рішення. Звернення Львівської МР з цим позовом та подання апеляційної скарги має ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки спрямоване на створення перешкод у користуванні належним Відповідачу майном та завершенні процедури реконструкції, а не на захист конкретного порушеного права чи інтересу.

29. Відповідач вважає, що вимога про заборону експлуатації об`єкта будівництва не відповідає характеру правовідносин, що склалися між сторонами, та не спрямована на припинення конкретного порушення земельного права Апелянта та/чи його відновлення, а фактично стосується зобов`язання виконання заходу державного архітектурно-будівельного контролю, який не належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Відзив Третьої особи

30. Суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та дійшов помилкового висновку про необхідність доведення Позивачем наявності надзвичайної ситуації, загрози життю чи здоров`ю людей для вирішення спору. Частина 8 статті 39 зазначеного Закону встановлює заборону експлуатації закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, а тому предметом доказування у цій справі є факт експлуатації такого об`єкта, а не його фактична небезпечність.

31. Матеріалами справи підтверджується експлуатація Відповідачем об`єкта, не прийнятого в експлуатацію, що встановлено за результатами позапланових перевірок Інспекції, за наслідками яких були складені акти перевірок, протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, винесені приписи про заборону експлуатації об`єкта та постанови про накладення штрафів. Під час повторної перевірки було встановлено невиконання Відповідачем припису про заборону експлуатації об`єкта та продовження його використання для здійснення господарської діяльності.

32. Неправильним є висновок місцевого суду про те, що позов спрямований на забезпечення виконання приписів Інспекції, оскільки акти перевірок, приписи, протоколи та постанови подавалися до суду виключно як докази встановлених порушень містобудівного законодавства та факту експлуатації об`єкта, не прийнятого в експлуатацію.

33. У зв`язку з наведеним рішення місцевого господарського суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

III. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

34. Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

35. Рішення від 16.04.2026 Господарського суду Львівської області у цій справі оскаржується Позивачем в повному обсязі.

Передумови виникнення спору

36. ПП "ПА "Статус-КВО" є власником нежитлових приміщень площею 37,3 м2, розташованих на вул. Героїв УПА, 73 у місті Львові, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (надалі – Об`єкт будівництва) (том 1, а. с. 206-209).

37. З метою реконструкції належних йому нежитлових приміщень Відповідач замовив проєктну документацію на об`єкт "Реконструкція нежитлових приміщень без зміни зовнішньої конфігурації та функціонального призначення на вул. Героїв УПА, 73 у м. Львові" (том 1, а. с. 23-38), яка пройшла експертизу. Після цього Інспекцією 21.12.2023 зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ЛВ051231221219 щодо зазначеного об`єкта (том 1, а. с. 159-167).

38. Вважаючи, що під час реконструкції Об`єкта будівництва Відповідач допустив відхилення від затвердженої проєктної документації, змінив зовнішні геометричні розміри об`єкта та використовує частину земельної ділянки комунальної власності без належних правових підстав, Львівська МР звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом у справі № 914/2036/24 про звільнення земельної ділянки та приведення реконструйованого об`єкта до проєктних рішень. У межах зазначеної справи ухвалою від 22.08.2024 суд задовольнив заяву про забезпечення позову та, зокрема, заборонив вчинення дій, спрямованих на прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію та реєстрацію декларації про його готовність до експлуатації. Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.02.2025 у справі № 914/2036/24 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням, Львівська МР подала апеляційну скаргу. Станом на час розгляду цієї справи апеляційне провадження не завершене у зв`язку з призначенням за клопотанням Львівської МР судової експертизи.

39. Львівська МР вважає, що після завершення реконструкції Відповідач експлуатує Об`єкт будівництва без його прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку, що, на її переконання, не підтверджує відповідності такого об`єкта вимогам безпеки та створює ризики для життя, здоров`я і майна громадян. З цих підстав Львівська МР звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом про заборону експлуатації Об`єкта будівництва до його прийняття в експлуатацію.

Щодо оформлення прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію та здійснення державного архітектурно-будівельного контролю

40. Після завершення будівельних робіт Відповідач вживав заходів для оформлення прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію у передбаченому законом порядку.

41. Зокрема, 16.04.2024 ПП "Правниче агентство "Статус-КВО" подало до Інспекції декларацію про готовність Об`єкта будівництва до експлуатації (вхідний № ПД-160424-86792) (том 1, а. с. 114-118), у якій підтвердило виконання всіх будівельних робіт та готовність об`єкта до експлуатації.

42. Однак, як убачається із витягу з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕС у сфері будівництва (том 1, а. с. 119-121) 16.04.2024 Інспекція повернула зазначену декларацію на доопрацювання (№ ЛВ101240416766), пославшись на невідповідність техніко-економічних показників проєктної документації та матеріалів технічної інвентаризації, невідповідність проєктних рішень даним технічної інвентаризації, а також відсутність у документації окремих відомостей щодо об`єкта будівництва, інженерного забезпечення, періоду будівництва та матеріалів технічної інвентаризації.

43. Надалі Відповідач тричі повторно звертався до Інспекції із деклараціями про готовність Об`єкта будівництва до експлуатації.

44. Так, 07.06.2024 подано декларацію за вхідним № ПД-070624-15412 (том 1, а. с. 122-126), яку 10.06.2024 повернуто на доопрацювання за № ЛВ101240607224 (том 1, а. с. 127-130) у зв`язку з невідповідністю техніко-економічних показників відомостям технічної інвентаризації, невідповідністю проєктних рішень даним технічної інвентаризації, а також недоліками у відомостях про існуючі об`єкти нерухомого майна та тип технічної інвентаризації.

45. Подана 13.06.2024 декларація (вхідний № ПД-130624-91768) (том 1, а. с. 131-135) також була повернута Інспекцією 14.06.2024 за № ЛВ101240613963 (том 1, а. с. 136-139) з підстав невідповідності проєктних рішень даним технічної інвентаризації.

46. Надалі Відповідач звернувся із декларацією 09.07.2024 (вхідний № СА01:8336-8758-3483-6902) (том 1, а. с. 140-149), однак вона була повернута Інспекцією за № ЛВ101240709888 (том 1, а. с. 150-158) у зв`язку з порушеннями при проведенні технічної інвентаризації, невідповідністю графічних даних та техніко-економічних показників проєктним рішенням, а також неправильним зазначенням органу, якому адресовано декларацію.

47. Після завершення процедури розгляду поданих Відповідачем декларацій Інспекцією проведено заходи державного архітектурно-будівельного контролю щодо Об`єкта будівництва. Обставини, встановлені за результатами таких перевірок, надалі були використані Львівською МР як одна з підстав для звернення до суду з цим позовом.

48. Як убачається з матеріалів справи, упродовж 2024-2025 років Інспекція неодноразово здійснювала контрольні заходи щодо дотримання Відповідачем вимог містобудівного законодавства під час реконструкції та подальшого використання Об`єкта будівництва. За результатами таких перевірок складено акти перевірок, протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, винесено приписи та прийнято постанови про накладення штрафів.

49. Зокрема, Інспекцією з 21 листопада по 04 грудня 2024 року здійснено позапланову перевірку з виїздами на Об`єкт будівництва.

50. За результатами вказаної перевірки Інспекцією складено акт № 19-пп від 04.12.2024 (том 1, а. с. 61-71), у якому зафіксовано виконання будівельних робіт з відхиленням від затвердженої проєктної документації, зокрема:

50.1. Невідповідність фактичних геометричних параметрів будівель Об`єкта будівництва. Зокрема, довжина будівлі в осях "2-6" – "А-Б" фактично становить 35,10 м замість передбачених проєктом 33,95 м, а довжина будівлі в осях "1-5" - "В-Г" - 37,27 м замість 32,27 м, що призвело до зміни зовнішніх геометричних розмірів об`єкта та захоплення земельної ділянки комунальної власності.

50.2. Невідповідність внутрішнього планування та функціонального використання Об`єкта будівництва. Зокрема, у будівлях в осях "2-6" – "А-Б" та "1-5" – "В-Г" фактично влаштовано по три приміщення замість двох, передбачених проєктом, а також облаштовано дверні отвори, не передбачені проєктними рішеннями. Крім того, проєктною документацією передбачалося розміщення приміщень побутового обслуговування та магазинів роздрібної торгівлі (код ДКБС 1230.6), тоді як фактично в Об`єкті будівництва також здійснюється діяльність закладів громадського харчування (код ДКБС 1230.4), що, свідчить про зміну функціонального призначення об`єкта.

50.3. ПП "ПА "Статус-КВО" здійснюється експлуатація Об`єкта будівництва, який у встановленому порядку не прийнятий в експлуатацію. У будівлях в осях " 2-6" - "А-Б" та в осях " 1-5" - "В-Г" здійснюється господарська діяльність закладів громадського харчування та магазинів роздрібної торгівлі.

51. За результатами перевірки Інспекцією складено два протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 04.12.2024. Зокрема:

51.1. Протоколом № 1-м (том 1, а. с. 72-73) зафіксовано експлуатацію Об`єкта будівництва без його прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку, що, на думку Інспекції, є порушенням частини 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461.

51.2. Протоколом № 2-м (том 1, а. с. 74-75) зафіксовано виконання будівельних робіт з відхиленням від затвердженої проєктної документації, що полягало у зміні геометричних параметрів Об`єкта будівництва, його внутрішнього планування та функціонального використання. Зазначені дії Інспекція кваліфікувала як порушення вимог частини 1 статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", частини 1 статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 7 Порядку розроблення проєктної документації на будівництво об`єктів.

52. У зв`язку зі встановленим фактом експлуатації Об`єкта будівництва без його прийняття в експлуатацію у встановленому законом порядку Інспекцією 04.12.2024 винесено припис (том 1, а. с. 78) про заборону експлуатації закінченого будівництвом об`єкта, не прийнятого в експлуатацію. Зазначеним приписом ПП "ПА "Статус-КВО" зобов`язано негайно припинити експлуатацію Об`єкта будівництва до усунення виявлених порушень

53. Розглянувши матеріали, складені за результатами перевірки, начальник Інспекції 18.12.2024 прийняв постанови № 13-м та № 14-м про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності щодо ПП "ПА "Статус-КВО". Оскільки представники суб`єкта містобудування на розгляд справи не з`явилися, копії зазначених постанов були скеровані рекомендованими листами № 7904869518338 та № 7904869518311 (том 1, а. с. 80-86).

54. У період з 10.03.2025 по 21.03.2025 проведено повторну позапланову перевірку з метою контролю за виконанням раніше встановлених вимог. За результатами перевірки, проведеної за участю уповноваженого представника замовника, складено акт від 21.03.2025 № 25-пп (том 1, а. с. 94-104).

55. Під час перевірки Інспекцією встановлено, що ПП "Правниче агентство "Статус-КВО" не припинило експлуатацію Об`єкта будівництва, який не прийнятий в експлуатацію у встановленому законом порядку. В акті зазначено, що у будівлях в осях "2-6" – "А-Б" та "1-5" – "В-Г" продовжують функціонувати заклади громадського харчування та магазини роздрібної торгівлі.

56. Інспекцією повторно винесено припис про заборону експлуатації закінченого будівництвом об`єкта, не прийнятого в експлуатацію від 21.03.2025 (том 1, а. с. 105), яким зобов`язано негайно зупинити експлуатацію Об`єкта будівництва.

57. Відповідач оскаржив до Львівського окружного адміністративного суду результати перевірки Інспекції від 04.12.2024 та прийняті за її наслідками постанови і приписи (справа № 380/38/25). Ухвалою від 07.11.2025 суд призначив судову будівельно-технічну експертизу.

58. Ці обставини суд першої інстанції встановив правильно та сторони їх не оспорюють.

59. З огляду на зміст заявлених позовних вимог, насамперед необхідно визначити правову природу спірних правовідносин та з`ясувати, чи підлягає цей спір розгляду в порядку господарського судочинства.

Критерії розмежування судової юрисдикції

60. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

61. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

62. Судова юрисдикція – це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

63. Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

64. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

65. Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

66. Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

67. Згідно з частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

68. Сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами, можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України).

69. З огляду на приписи частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

70. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

71. Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

72. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень (частини 1 та 2 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства).

73. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18).

74. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.06.2026 у справі № 906/957/24, від 12.06.2026 у справі № 920/170/26, від 19.05.2026 у справі № 927/1253/25.

75. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатнім є застосування виключно формального критерію – визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22 та постановах Верховного Суду від 26.08.2025 у справі № 910/8610/24, від 10.03.2025 у справі № 912/2027/24, від 11.08.2026 у справі № 913/288/25.

Щодо характеру спірних правовідносин у цій справі

76. Визначаючи належність цього спору до відповідної судової юрисдикції, колегія суддів виходить із характеру заявленої вимоги та правового результату, якого Позивач прагне досягти.

77. У цій справі Львівська МР просить заборонити Відповідачу експлуатацію Об`єкта будівництва до його прийняття в експлуатацію, обґрунтовуючи таку вимогу тим, що подальша експлуатація об`єкта створює загрозу життю, здоров`ю та майну громадян.

78. Водночас до звернення з цим позовом Інспекція вже встановила факт такої експлуатації та приписами від 04.12.2024 і 21.03.2025 зобов`язала Відповідача негайно її припинити (див. пункти 52 та 56 цієї постанови).

79. Тому колегія суддів погоджується з місцевим судом у тій частині, що заявлений Львівською МР позов фактично спрямований не на захист конкретного майнового чи іншого приватного права територіальної громади, а на забезпечення реалізації приписів Інспекції, винесених у межах здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

80. Відповідно до частини 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

81. Відповідно до статті 3 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) здійснюється за принципом пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров`я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності.

82. Таким чином, встановлена законом заборона експлуатації не прийнятого в експлуатацію об`єкта та застосування Інспекцією заходів контролю з метою припинення такої експлуатації спрямовані, зокрема, на забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

83. Правова природа та мета заходів державного архітектурно-будівельного контролю враховувалися Великою Палатою Верховного Суду при визначенні належної судової юрисдикції спору щодо заборони експлуатації не прийнятого в експлуатацію об`єкта у справі № 903/922/17.

84. У постанові від 05.02.2019 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що, звертаючись до суду з позовом про заборону експлуатації об`єкта до введення його в експлуатацію і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту не своїх приватних прав та інтересів, а прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, а також з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.

85. Визначаючи належну юрисдикцію такого спору, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що дії органу державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються ним як суб`єктом владних повноважень послідовно в чітко визначеному порядку. Орган, що наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов`язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то й подальше звернення до суду з позовом про заборону експлуатації об`єкта до введення його в експлуатацію у встановленому законом порядку зумовлюється правовідносинами публічно-правового характеру й повинне розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

86. Отже, з наведених висновків Великої Палати Верховного Суду вбачається, що спрямованість вимоги про заборону експлуатації об`єкта на захист життя і здоров`я членів територіальної громади не свідчить про захист її приватного (цивільного) права. Така вимога спрямована на захист публічного інтересу шляхом запобігання можливим наслідкам порушення містобудівних вимог, а правовідносини, у межах яких забезпечується такий захист, мають публічно-правовий характер.

87. Це підтверджується і постановою Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 814/1109/16, на яку посилається сама Львівська МР. У цій адміністративній справі Верховний Суд, оцінюючи правомірність заходів державного архітектурно-будівельного контролю, зазначив, що приписи і заборона експлуатації не прийнятого в експлуатацію об`єкта спрямовані, зокрема, на запобігання ризикам для осіб, які ним користуються. Також зазначив, що експлуатація об`єкта без введення в експлуатацію і підтвердження відповідності його вимогам чинних будівельних норм та нормативних документів, зокрема, щодо забезпечення механічного опору та стійкості, дотримання вимог пожежної безпеки, забезпечення безпеки життя і здоров`я людини, безпеки експлуатації, створює небезпеку для життя і здоров`я осіб, які там перебувають, а також загрозу завдання шкоди або знищення їх майна.

88. Отже, наведена Львівською МР загроза життю, здоров`ю та майну громадян не є самостійною ознакою приватноправового спору. У практиці Верховного Суду така загроза розглядається саме як обставина, що обґрунтовує необхідність застосування заходів державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єкта, який експлуатується без прийняття в експлуатацію.

89. Саме по собі посилання Львівської МР на статті 16, 319 Цивільного кодексу України та статтю 152 Земельного кодексу України також не змінює характеру спірних правовідносин. Визначальним для юрисдикції є не нормативне обґрунтування позову, а зміст права чи інтересу, за захистом якого звернувся Позивач, фактичні підстави вимоги та правовий результат, якого він прагне досягти.

90. У цій справі Львівська МР не просить усунути перешкоди у здійсненні права комунальної власності, повернути чи звільнити земельну ділянку або застосувати інший спосіб захисту конкретного цивільного права територіальної громади. Предметом позову є винятково заборона експлуатації Об`єкта будівництва через неприйняття його в експлуатацію.

91. Одна й та сама за змістом вимога про припинення експлуатації не прийнятого в експлуатацію об`єкта, заявлена через порушення містобудівних вимог та необхідність захисту невизначеного кола осіб, не може набувати приватноправового характеру лише залежно від того, який суб`єкт її заявив або на які додаткові норми цивільного чи земельного законодавства він послався. Інакший підхід суперечив би визначенню юрисдикції за характером спірних матеріальних правовідносин.

92. Отже, спір у цій справі виник не з господарських чи інших приватноправових відносин між Львівською МР та Відповідачем, а у зв`язку з необхідністю застосування заходу реагування на порушення вимог містобудівного законодавства. За своїм змістом такий спір має публічно-правовий характер.

93. Не змінює цього висновку й те, що у цій справі з позовом звернулася Львівська МР, а не Інспекція. Як було зазначено, сам по собі суб`єкт звернення до суду не визначає юрисдикцію спору. Натомість питання про те, чи наділена Львівська МР повноваженнями самостійно звертатися до суду з такою вимогою, стосується обґрунтованості її звернення як суб`єкта відповідних публічно-правових відносин і підлягає вирішенню судом адміністративної юрисдикції.

94. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

95. Оскільки спір має публічно-правовий характер і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

IV. ВИСНОВКИ

96. Відповідно до частин 1 та 2 статті 278 Господарського процесуального кодексу України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

97. Оскільки місцевий господарський суд розглянув по суті спір, який не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

98. Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд роз`яснює Львівській МР, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Львівським окружним адміністративним судом, та її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

Розподіл витрат на оплату судового збору

99. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, понесені нею витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Апелянта.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 73, 74, 76, 77, 78, 79, 91, 114, 231, 282, Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 у справі № 914/2508/25 скасувати.

3. Закрити провадження у справі № 914/2508/25.

4. Роз`яснити Львівській міській раді її право протягом 10 днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції в порядку та строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України. Касаційну скаргу подають безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено та підписано 25.09.2026.

Головуючий суддяРим Т. Я.

СуддіМанюк П. Т.

Прядко О. В.