Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №914/1265/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1265/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Самбірський керамзитовий завод" від 19.07.2026 вих.№1-19/07/26 (вх.№ 01-05/2383/26 від 20.07.2026)

на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2026 (суддя Щигельська О.І.)

у справі №914/1265/26

за позовом Приватного акціонерного товариства "Самбірський керамзитовий завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ЗАХІД НЕО БУД"

про стягнення боргу в розмірі 121994,35 грн,

УСТАНОВИВ:

Рух справи в суді першої інстанції.

Приватне акціонерне товариство "Самбірський керамзитовий завод" (далі - ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ЗАХІД НЕО БУД" (далі – ТОВ "Будівельна компанія "ЗАХІД НЕО БУД") боргу у розмірі 121994,35 грн.

Рішенням від 01.07.2026 у справі №914/1265/26 Господарський суд Львівської області задовольнив позов ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод" частково, стягнув з ТОВ "Будівельна компанія "ЗАХІД НЕО БУД" 94031,60 грн основного боргу, 19502,32 грн пені, 5812,64 грн інфляційних втрат, 1905,03 грн трьох процентів річних та 3307,70 грн судового збору.

02.07.2026 до суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС надійшла заява позивача (вх.№3114/26) про ухвалення додаткового рішення у справі №914/1265/26, яким стягнути з відповідача на користь позивача 30000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 06.07.2026 Господарський суд Львівської області прийняв вказану заяву до розгляду без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Додатковим рішенням від 13.07.2026 у справі №914/1265/26 Господарський суд Львівської області задовольнив заяву ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод" про ухвалення додаткового рішення частково, стягнув з ТОВ "Будівельна компанія "ЗАХІД НЕО БУД" 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; у задоволенні решти вимог заяви відмовив.

Суд першої інстанції виходив із того, що заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та докази на підтвердження їхнього розміру позивач подав у встановлений законом строк.

Водночас, визначаючи розмір витрат позивача на правничу допомогу, суд взяв до уваги те, що справа розглядалася у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судових засідань, стосувалася стягнення заборгованості за договором поставки, а отже не належить до категорії складних справ, матеріали позовної заяви не містять значного обсягу документів, розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на спірні правовідносини, не складний та не потребував значних затрат часу адвокатом.

Отже, на підставі викладеного, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, критерії розумності та співмірності, баланс інтересів сторін у питанні розподілу судових витрат, місцевий господарський суд дійшов висновку, що адекватним розміром професійної правничої допомоги, яка може бути покладена на відповідача при розгляді даної справи, є 20000,00 грн; у решті заяви слід відмовити.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 13.07.2026 у справі №914/1265/26, ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод" подало до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 19.07.2026, у якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови у стягненні 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод" про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю, стягнути з ТОВ "Будівельна компанія "ЗАХІД НЕО БУД" додатково 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього — 30000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про необхідність виключно пропорційного розподілу витрат відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, змінити додаткове рішення та визначити загальну суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, у розмірі 29817,35 грн, тобто додатково стягнути 9817,35 грн. Розгляд апеляційної скарги скаржник просив проводити за участю представника, повідомивши його про дату, час і місце судового засідання.

Скаржник вважає додаткове рішення у даній справі в частині відмови у стягненні 10000,00 грн витрат незаконним, необґрунтованим і таким, що ухвалене з неправильним застосуванням ст. ст. 126, 129 ГПК України.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував критерії співмірності, передбачені ч. 4 ст. 126 ГПК України, за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат та доказів їх неспівмірності. Суд фактично перебрав на себе процесуальну функцію відповідача, самостійно навів доводи щодо незначної складності справи, обсягу доказів, відсутності судових засідань та звільнив відповідача від встановленого ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язку доказування, що свідчить про порушення принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, закріплених ст. ст. 13, 14 ГПК України.

Також скаржник вказує, що суд першої інстанції не встановив жодної з передбачених ст. 129 ГПК України обставин, які могли б виправдовувати покладення частини витрат на позивача. Зокрема, суд не встановив, що будь-яка із зазначених в акті послуг не була пов`язана з розглядом справи або фактично не надавалась; послуги дублювали одна одну; адвокат включив до акта сторонні або непотрібні роботи; позивач або його представник затягували розгляд справи; позивач подавав необґрунтовані заяви чи клопотання; позивач завищив позовні вимоги; позивач зловживав процесуальними правами; заявлена сума перевищила попередній розрахунок судових витрат; поведінка позивача призвела до виникнення спору; відповідач вчиняв дії для добровільного чи мирного врегулювання спору. Скаржник вважає, що посилання суду на загальні категорії справедливості, розумності, співмірності та балансу інтересів без встановлення конкретних, передбачених ст. 129 ГПК України, обставин не є достатнім мотивуванням для зменшення витрат.

Окрім того, скаржник зазначає, що заявлені витрати підтверджені договором, додатковою угодою, актом наданих послуг та описом виконаних робіт, а гонорар визначений сторонами у фіксованому розмірі, при цьому суд не зазначив, які саме послуги не підлягають компенсації, та не навів розрахунку, за яким визначив суму витрат у розмірі 20000,00 грн. Скаржник наголошує на тому, що спір у даній справі виник унаслідок невиконання відповідачем договірних зобов`язань, позов задоволено на 99,39 %, заявлений розмір витрат не перевищує розміру, визначеного у попередньому розрахунку, а відтак і підстави для зменшення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі відсутні; стягнення лише 20000,00 грн із заявлених 30000,00 грн не відповідає навіть правилу пропорційного розподілу судових витрат, адже сума відшкодування не могла бути меншою 29817,35 грн.

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026, апеляційну скаргу ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод" у справі №914/1265/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.

Ухвалою від 27.07.2026 колегія суддів відкрила апеляційне у справі № 914/1265/26 та призначила апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що апеляційна скарга на додаткове рішення суду не потребує розгляду в судовому засіданні за участю представників сторін, а доводи скаржника не містять обставин, які обумовлювали б необхідність проведення такого розгляду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви скаржника про розгляд апеляційної скарги за участю його представника.

Дану ухвалу доставлено до електронних кабінетів сторін та представника позивача 28.07.2026, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (а. с.106-108).

06.08.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи №914/1265/26.

До апеляційного суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС 17.09.2029 надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу вих.№914/1265/26 від 17.09.2026, а 18.09.2026 – відповідь позивача на відзив від 17.09.2026 вих.№1-17/09/26.

У відзиві на апеляційну скаргу вих.№914/1265/26 від 17.09.2026 відповідач, серед іншого, просив поновити строк на його подання, обґрунтовуючи це тим, що договір про надання правничої допомоги у справі №914/1265/26 було укладено лише 14.09.2026, а до вказаної дати відповідач не мав реальної можливості забезпечити кваліфіковане формування та викладення правової позиції у відзиві, що є безпосередньою реалізацією його права на правничу допомогу, гарантованого ст. 59 Конституції України та ст. 16 ГПК України. Відповідач зазначає, що позбавлення можливості подати вмотивований відзив за участю адвоката поставило б його у суттєво менш сприятливе становище порівняно зі скаржником, інтереси якого представляє кваліфікований представник, що суперечить принципу рівності сторін як складової справедливого судового розгляду.

Позивач у свою чергу у відповіді на відзив від 17.09.2026 вих.№1-17/09/26 просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та залишити поданий відзив без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України. На переконання позивача, відповідач не навів жодної об`єктивної обставини, яка перешкоджала своєчасно подати відзив або хоча б завчасно звернутися із заявою про продовження строку; відсутність у працівників юридичних знань і укладення договору з адвокатом лише 14.09.2026 є наслідком організації діяльності самого товариства, а не непереборною перешкодою, саме по собі пізнє вирішення укласти договір про правничу допомогу не перетворює прострочення на поважне.

Відповідно до ст. 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Статтею 114 ГПК України унормовано, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 263 ГПК України врегульовано, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою від 27.07.2026 у справі №914/1265/26 апеляційний господарський суд встановив відповідачу десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Як зазначалось вище, ухвалу від 27.07.2026 доставлено до електронного кабінету ТОВ "Будівельна компанія "ЗАХІД НЕО БУД" 28.07.2026, а відзив з клопотанням про поновлення строку сформовано представником відповідача в підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС та направлено до апеляційного суду 17.09.2026, тобто з пропуском встановленого процесуального строку.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ГПК України, до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, у тому числі, змагальність сторін, яка по суті виключається, якщо під час розгляду справи представлена позиція лише однієї сторони (учасника справи).

Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена ст. 129 Конституції України і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді, тому рішення суду будь-якої інстанції не може ґрунтуватися на доводах однієї сторони без вивчення та належної оцінки правової позиції іншої сторони.

Враховуючи вищевикладене, оскільки процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, який був встановлений судом, не підлягає поновленню в порядку ч. 1 ст. 119 ГПК України, а може бути продовжений судом відповідно до ч. 2 цієї статті, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву.

Разом із тим обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування вищезгаданого клопотання, свідчать про наявність підстав для продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, пропущеного відповідачем з поважних причин.

Таким чином, з метою забезпечення реалізації відповідачем процесуального права на подання відзиву, повного, всебічного й об`єктивного встановлення усіх обставин, дотримання принципів змагальності й рівності учасників судового процесу колегія суддів вважає за необхідне з власної ініціативи продовжити встановлений апеляційним судом строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 17.09.2026 та прийняти відзив відповідача від 17.09.2026 вих.№914/1265/26 до розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі (ч. 1 ст. 273 ГПК України).

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу від 17.09.2026 вих.№914/1265/26 просить відмовити у її задоволенні повністю, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2026 у справі №914/1265/26 залишити без змін.

Відповідач вважає доводи апеляційної скарги повністю необґрунтованими та такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Доводи суду відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України. Та обставина, що суд першої інстанції в тексті додаткового рішення не вказав на конкретну частину ст. 129 ГПК України, не свідчить про неправильне застосування норм права, оскільки визначальною є не формальна нумерація застосованої норми, а змістовна відповідність фактичних висновків суду критеріям, встановленим законом. Надмірний формалізм при оцінці обставин справи, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, сам по собі може призвести до порушення принципу верховенства права.

Обґрунтовуючи неспівмірність розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, відповідач посилається на те, що спір у цій справі стосувався стягнення заборгованості за поставлений товар, розглядався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, без проведення судових засідань, а фактичні обставини справи підтверджувалися стандартним, а не значним за обсягом пакетом первинних документів. Такі спори за своєю правовою природою належать до найменш складних категорій господарських спорів, що не вимагають глибокого чи новаторського правового аналізу, вивчення значного масиву судової практики чи додаткових джерел права. Така справа про стягнення заборгованості за договором поставки є типовою, з незначною ціною позову та стандартною доказовою базою (видаткові накладні, банківські виписки), без будь-яких спірних чи складних правових питань. Окрім того, оскільки суд першої інстанції визнав обґрунтованою суму в розмірі 20000,00 грн, а позовні вимоги задовольнив на 99,39%, то застосування пропорційного підходу до вже визначеної судом суми не дає жодних підстав для додаткового стягнення, а навпаки підтверджує, що позивачу вже було присуджено суму, яка перевищує суто пропорційний розрахунок.

Короткий зміст відповіді на відзив.

Позивач у відповіді на відзив від 17.09.2026 за вих.№1-17/09/26 просить відхилити доводи відповідача, апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване додаткове рішення змінити (скасувати в оскаржуваній частині) відповідно до прохальної частини апеляційної скарги.

Позивач, як в обґрунтування доводів апеляційної скарги, так і в обґрунтування заперечень проти доводів відзиву, посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у додатковій постанові від 20.05.2026 у справі №911/969/246, про те, що за відсутності клопотання сторони немає підстав для самостійного вирішення судом питання про зменшення витрат за критеріями співмірності ч. 4 ст. 126 ГПК України; саме інша сторона має обґрунтувати і довести неспівмірність. Оскаржуване додаткове рішення не містить висновку про застосування ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, тому посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на ст. 129 ГПК України не може замінити відсутні мотиви судового рішення.

Позивач вважає, що вирішальним є не те, чи існує в суду абстрактне повноваження застосувати ст. 129 ГПК України, а те, що в цій справі суд фактично застосував критерії співмірності за ст. 126 ГПК України без передбаченого законом клопотання іншої сторони, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення апеляційної скарги.

Встановлені обставини.

Позивач на виконання вимог ч. 1 ст. 124 ГПК України у позовній заяві повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та/або очікує понести, буде складатися з витрат на оплату судового збору, а також витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, та витрат на професійну правничу допомогу , які попередньо становлять 34500,00 грн та є комбінованим гонораром (у т. ч. 30000,00 грн фіксований гонорар та 4500,00 погодинний (поденний) гонорар за участь адвоката в судових засіданнях, кількість яких прогнозується не більше трьох); остаточно розмір судових витрат буде вказаний та підтверджений додатково з поданням доказів в порядку ст. 129 ГПК України. Також у прохальній частині позовної заяви позивач просив, серед іншого, судові витрати покласти на відповідача.

У заяві про ухвалення додаткового рішення вих.№2-02/07/27 від 02.07.2026 (вх.№3114/26 від 02.07.2026) позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що правову допомогу ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод" у зв`язку з розглядом справи №914/1465/26 в суді першої інстанції надавав адвокат Заремба Валерій Валерійович (свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000691 від 14.08.2017), повноваження та обсяг прав якого підтверджуються ордером на надання правничої допомоги серії ВС №1434027 від 10.04.2026, виданим Адвокатським об`єднанням "В ЄДНОСТІ СИЛА".

Суд першої інстанції встановив, що між ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод" (далі – клієнт) та Адвокатським об`єднанням "В ЄДНОСТІ СИЛА" (далі – адвокатське об`єднання) було укладено договір про надання правової допомоги №05-04/26 від 10.04.2026, згідно з п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, адвокатське об`єднання зобов`язується здійснювати захист та представництво, надання інших видів правової допомоги клієнту (чи іншим особам за його вказівкою), а клієнт зобов`язується оплачувати надання правової допомоги та інші витрати, необхідні для виконання цього договору.

Згідно з умовами цього договору, правова допомога клієнту переважно надається старшими партнерами об`єднання адвокатами Зарембою В.В. та Палигою О.І., а у випадку необхідності спеціальних знань в окремих галузях права може надаватись також іншими партнерами адвокатського об`єднання.

Сторони в п. 4.1 договору погодили, що вартість послуг (гонорар) адвокатського об`єднання, строки оплати та інші умови розрахунків визначаються сторонами у додатках (додаткових угодах та/або актах наданих послуг) до цього договору, які з моменту їх підписання стають його невід`ємними частинами.

Відповідно до п. п. 4.2, 4.3 договору, вартість послуг визначається з урахуванням чинних в адвокатському об`єднанні тарифів на надання правової допомоги, які повідомляються клієнту в момент укладення договору. В залежності від виду правової допомоги, що надається клієнту адвокатським об`єднанням, гонорар може бути фіксованим, погодинним, комбінованим, а також передбачати додаткову винагороду за досягнення бажаного для клієнта результату "гонорару успіху".

11.04.2026 між ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод" та Адвокатським об`єднанням "В ЄДНОСТІ СИЛА" укладено додаткову угоду №1 від 11.04.2026 до договору про надання правової допомоги №05-04/26 від 10.04.2026 (далі – додаткова угода №1), за умовами якої (п. 1), в порядку та на умовах, визначених договором та конкретизованих і уточнених цією угодою, адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту правову допомогу виключно в його спорі з ТОВ "Будівельна компанія "ЗАХІД НЕО БУД" з взаємовідносин, пов`язаних із виконанням (невиконанням) контрагентом клієнта відповідного договору на поставку гравію керамзитового, в т. ч. (але не тільки) в Господарському суді Львівської області як суді першої інстанції, а клієнт зобов`язується сплатити адвокатському об`єднанню винагороду за надану правову допомогу згідно умов, погоджених цією угодою.

Згідно з п. 2 додаткової угоди №1, за надання правової допомоги в рамках цієї угоди клієнт сплачує адвокатському об`єднанню винагороду (комбінований гонорар) в таких розмірах: фіксований гонорар, що становить 30000,00 грн; погодинний (поденний) гонорар, що становить 1500,00 грн за участь у кожному окремому судовому засіданні адвоката адвокатського об`єднання, який згідно умов п. 2.3 договору безпосередньо надає правову допомогу клієнту в суді першої інстанції (незалежно від тривалості кожного окремого судового засідання).

Сторони узгодили, що клієнт зобов`язаний сплатити адвокатському об`єднанню винагороду (комбінований гонорар) в розмірі, визначеному в п. 2 цієї угоди, протягом 6 місяців від дати набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області у справі з предметом спору, визначеним в п. 1 цієї угоди (п. 3 додаткової угоди №1).

Відповідно до п. 5 додаткової угоди №1, підтвердженням факту належного виконання адвокатським об`єднанням цієї угоди сторони визнають акт наданих послуг, який має бути складений не пізніше, ніж протягом 3 днів від дати ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. Сторони мають право скласти проміжні акти наданих послуг. При цьому від імені адвокатського об`єднання відповідний акт має право підписати адвокат, який згідно умов п. 2.3 договору безпосередньо надає правову допомогу клієнту.

02.07.2026 ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод" та Адвокатське об`єднання "В ЄДНОСТІ СИЛА" склали акт надання послуг відповідно до умов договору №05-04/26 від 10.04.2026 та в рамках додаткової угоди №1 від 11.04.2026 (далі – акт від 02.07.2026).

Згідно з п. 2 акта від 02.07.2026, розрахунок розміру винагороди адвокатського об`єднання за надання правової допомоги клієнту та відшкодування витрат, пов`язаних з її наданням, погоджено сторонами згідно з розділом 4 договору та здійснено на умовах, конкретизованих згідно умов п. 2 угоди.

Загальний розмір винагороди (комбінованого гонорару) адвокатського об`єднання за надання правової допомоги, пов`язаної із захистом інтересів клієнта в Господарському суді Львівської області у справі №914/1265/26, становить суму 30000,00 грн, що є фіксованим гонораром. При цьому, оскільки провадження у справі в суді першої інстанції здійснювалось за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, то погодинний (поденний) гонорар, передбачений умовами угоди, не застосовувався (п. 3 акта від 02.07.2026).

Сторони у п. 4 акта від 02.07.2026 констатують, що у зв`язку зі встановленням фіксованого розміру гонорару детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) не є обов`язковим. Разом із тим підписанням даного акта сторони підтверджують, що адвокатом Зарембою В.В. була надана правова допомога клієнту, яка включала такі види послуг та затрачений час: первинна зустріч-консультація з виїздом на місце здійснення господарської діяльності клієнта (3 год.); аналіз договору та договірних документів (4 год.); аналіз профільного законодавства (3 год.); аналіз актуальної судової практики та правових позицій Верховного Суду (2 год.); узгодження правової позиції щодо захисту інтересів в суді з виїздом на місце здійснення господарської діяльності клієнта (3 год.); підготовка позовної заяви (5 год.). Всього витрачено часу на надання правової допомоги клієнту поза судовими засіданнями при розгляді спору в суді першої інстанції в загальному обсязі 20 год.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України) (постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, від 25.03.2026 у справі №910/7099/21).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частиною 4 ст. 126 ГПК України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, визначене у ч. 4 ст. 129 ГПК України, якою передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки, викладені, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.03.2026 у справі №909/359/25.

У постанові від 16.09.2026 у справі №911/1138/25 (провадження №12-8гс26) Велика Палата Верховного Суду послалася на правовий висновок, викладений у її постанові від 26.06.2024 у справі №686/5757/23, відповідно до якого у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. З урахуванням подібності приписів ст. ст. 137, 141 ЦПК України зі ст. ст. 126, 129 ГПК України наведений підхід застосовний і в господарському судочинстві.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 07.09.2022 у справі №907/335/21, від 13.09.2022 у справі №873/11/22).

Таким чином, виходячи з викладеного, колегія суддів вважає доводи скаржника щодо неможливості суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково, немотивованими і такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні положень ст. ст. 126, 129 ГПК України. Скаржник помилково ототожнює зменшення витрат за ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України з визначенням судом розміру витрат, який підлягає розподілу відповідно до ст. 129 ГПК України.

Сукупний аналіз наведених вище норм процесуального законодавства та правових позицій Верховного Суду дає підстави для висновку, що відсутність окремого клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу не означає, що суд позбавлений можливості визначити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, постанова від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (постанова Верховного Суду від 06.05.2026 у справі №676/4395/20).

Як вбачається зі змісту оскаржуваного додаткового рішення, суд першої інстанції дослідив надані позивачем докази, оцінив обсяг виконаних адвокатом робіт крізь призму критеріїв розумності, необхідності, співмірності, пропорційності та з урахуванням балансу інтересів сторін, врахував категорію та характер спору, складність справи та порядок її розгляду, обсяг доказової бази та складність здійснених розрахунків заявлених до стягнення сум, обсяг роботи адвоката в межах витраченого ним часу та результат розгляду справи, і саме з урахуванням сукупності цих обставин та передбачених законом критеріїв визначив розмір витрат, який підлягає компенсації іншою стороною.

У суду апеляційної інстанції відсутні підстави для висновку, що місцевий господарський суд не врахував взаємопов`язаність послуг, наведених в акті від 02.07.2026, які за своїм змістом є складовими єдиного комплексу дій, спрямованих на підготовку та подання позову, і у виокремленні яких не було необхідності. Більше того, зазначення в акті про 20 год. витраченого адвокатом часу на надання правничої допомоги саме по собі не є доказом того, що саме такий обсяг часу був об`єктивно необхідний з огляду на характер, складність та обсяг роботи адвоката у цій справі.

Безпідставними є аргументи скаржника про те, що суд першої інстанції не навів розрахунку, за яким визначив суму відшкодування у розмірі 20000,00 грн, адже чинне процесуальне законодавство не встановлює обов`язку суду здійснювати арифметичний розрахунок вартості кожної окремої послуги адвоката або визначати вартість кожної години його роботи. Висновок щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу має ґрунтуватися на оцінці сукупності обставин, визначених процесуальним законом, що було дотримано судом першої інстанції при вирішення питання розподілу судових витрат.

Разом із тим, оскаржуючи висновок суду першої інстанції, позивач зі свого боку не наводить обставин, які свідчили б про складність справи, значний обсяг доказового матеріалу, підготовку значної кількості процесуальних документів або здійснення інших складних процесуальних дій, які об`єктивно обумовлювали б необхідність компенсації саме 30000,00 грн.

Не змінює висновку суду першої інстанції і посилання скаржника на те, що позовні вимоги задоволено на 99,39%. Ступінь задоволення позовних вимог є однією з обставин, що підлягає врахуванню, однак не означає автоматичного відшкодування усієї заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Також необґрунтованим є твердження скаржника про те, що суд першої інстанції переклав на нього негативні наслідки процесуальної бездіяльності відповідача. Колегія суддів зазначає, що визначення судом розміру витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає компенсації за рахунок іншої сторони, не є санкцією за процесуальну поведінку сторони та не залежить виключно від наявності або відсутності заперечень сторони щодо заявленого розміру витрат, а є наслідком реалізації судом повноважень щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів під час апеляційного перегляду додаткового рішення у справі №914/1265/26 не виявила у діях суду першої інстанції порушення приписів ст. ст. 126, 129 ГПК України.

Доводи скаржника не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду та фактично зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів і визначеним розміром витрат, а тому не можуть бути підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного провадження колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника, визначені як підстава апеляційного оскарження, не знайшли свого підтвердження та зводяться до незгоди із судовим рішенням, а тому апеляційна скарга ПрАТ "Самбірський керамзитовий завод" підлягає залишенню без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2026 у справі №914/1265/26 – без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Самбірський керамзитовий завод" від 19.07.2026 вих.№1-19/07/26 (вх.№ 01-05/2383/26 від 20.07.2026) залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2026 у справі №914/1265/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи №914/1265/26 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.

Суддя Манюк П.Т.