Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №914/2968/24 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2968/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1

на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 (повне рішення складено 06.07.2026, суддя Крупник Р.В.)

за заявою ОСОБА_1 , м. Львів

у справі № 914/2968/24

за позовом ОСОБА_2 , м. Львів

до відповідача-1 ОСОБА_3 , м. Львів

до відповідача-2 ОСОБА_1 , м. Львів

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярмарок», м. Львів

про визнання удаваним договору дарування частки в статутному капіталі ТзОВ «Ярмарок» та переведення прав та обов`язків покупця

Господарським судом Львівської області розглядалася справа № 914/2968/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання удаваним договору дарування частки в статутному капіталі ТзОВ «Ярмарок» в розмірі 80 500,00 гривень, що складає 14% статутного капіталу Товариства та переведення на неї прав та обов`язків покупця.

10.12.2025 у вказаній справі судом було ухвалено рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено повністю.

В додатковому рішенні від 26.06.2026 у справі № 914/2928/24 Господарський суд Львівської області ухвалив: - задоволити частково заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; - у задоволенні решти вимог заяви відмовити.

Не погодившись із додатковим судовим рішенням місцевого господарського суду, відповідач-2 оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 у справі № 914/2968/24 в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат та прийняти у цій частині нове рішення (постанову), якою заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат задоволити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 133 000,00 грн судових витрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2026, склад колегії з розгляду справи № 914/2968/24 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою на додаткове рішення Львівської області від 26.06.2026 у цій справі.

При ухваленні додаткового рішення місцевий господарський суд виходив із того, що відповідач-2 заявив до стягнення з позивачки 68 000,00 грн витрат на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа та 100 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а судові витрати підлягають відшкодуванню лише за умови їх фактичності, необхідності, документального підтвердження та співмірності зі складністю справи, обсягом наданих послуг і предметом спору. Щодо витрат на поліграф у розмірі 68 000,00 грн суд встановив, що відповідач-2 не навів поважних причин неподання доказів їх понесення до закінчення судових дебатів, хоча відповідні документи існували та оплата була здійснена ще у травні 2025 року, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для їх відшкодування. Крім того, суд зазначив, що такі витрати не були необхідними для розгляду справи, оскільки висновок за результатами психологічної експертизи із застосуванням поліграфа не було покладено в основу рішення від 10.12.2025. Щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн, суд встановив факт надання відповідних послуг та їх оплати, однак, врахувавши заперечення позивачки, складність і характер спору, обсяг та зміст фактично наданої правничої допомоги, кількість і характер вчинених процесуальних дій, сформованість судової практики у спорах відповідної категорії, а також критерії реальності, необхідності, розумності, співмірності та пропорційності витрат, дійшов висновку, що заявлена до відшкодування сума є завищеною. При цьому, суд врахував, що частина заявлених послуг, зокрема, ознайомлення з документами, не може розглядатися як самостійний вид правничої допомоги, оскільки є складовою підготовки основних процесуальних документів та формування правової позиції. За таких обставин, місцевий господарський суд визначив розумним і справедливим розміром витрат на професійну правничу допомогу 30 000,00 грн та стягнув зазначену суму з позивачки на користь відповідача-2.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що:

- протягом розгляду справи ним було належним чином заявлено про понесення та очікуваний розмір судових витрат. Зокрема, у відзиві на позовну заяву було зазначено орієнтовний розмір витрат, а до закінчення розгляду справи представник ОСОБА_1 повідомив суд про намір надати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 129 ГПК України. На підтвердження понесених витрат подано договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг та інші документи, які підтверджують обсяг та вартість фактично наданої правничої допомоги. Таким чином, відповідачем-2 було дотримано встановленого процесуального порядку заявлення та підтвердження судових витрат, а тому відмова у їх відшкодуванні не може ґрунтуватися лише на попередньо визначеному орієнтовному розмірі витрат;

- відповідно до умов договору № 01/12/24 про надання правової допомоги від 01.12.2024, укладеного для представництва інтересів ОСОБА_1 саме у справі № 914/2968/24, вартість підготовки відзиву на позовну заяву становить 30 000,00 грн, а вартість представництва інтересів клієнта у господарському суді — 70 000,00 грн. 12.12.2025 сторонами було підписано акт здачі-приймання наданих послуг, відповідно до якого загальна вартість наданих юридичних послуг становить 100 000,00 грн. Зазначені витрати безпосередньо пов`язані з розглядом справи № 914/2968/24, оскільки правова допомога надавалася саме у межах цієї судової справи. З огляду на положення процесуального закону, сам факт попереднього зазначення іншого орієнтовного розміру витрат не позбавляє сторону права доводити фактичний розмір судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи. Отже, суд першої інстанції безпідставно не врахував 70 000,00 грн витрат на представництво інтересів апелянта, незважаючи на їх документальне підтвердження та безпосередній зв`язок із предметом судового розгляду;

- в ході розгляду справи ОСОБА_1 також поніс витрати на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа у розмірі 63 000,00 грн. Понесення таких витрат підтверджується договором про надання відповідних послуг від 12.05.2025, актом про надання послуг від 14.05.2025 та платіжними інструкціями на загальну суму 63 000,00 грн. Таким чином, витрати є фактичними, документально підтвердженими та понесеними у зв`язку з розглядом справи. В сукупності з витратами на професійну правничу допомогу загальний розмір судових витрат апелянта становить 163 000,00 грн. Апелянт оскаржує додаткове рішення виключно в частині відмови у відшкодуванні 133000,00 грн, оскільки 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу судом першої інстанції вже було стягнуто.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона покликається, зокрема, на таке:

- доводи апеляційної скарги фактично зводяться до повторного посилання на обставини, які вже були досліджені судом першої інстанції, а саме на існування договору про надання правової допомоги № 01/12/24, акта приймання-передачі наданих послуг та документів щодо проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа. При цьому, суд першої інстанції не заперечував ані факт укладення відповідного договору, ані факт надання правничої допомоги, ані понесення заявлених витрат. Предметом судової оцінки було інше питання — наявність процесуальних та матеріально-правових підстав для покладення всієї заявленої суми витрат на позивачку. Суд першої інстанції навів мотиви часткової відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу та витрат на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа, а апеляційна скарга не містить належних аргументів, які б спростовували саме ці висновки суду;

- договір про надання правової допомоги № 01/12/24 був укладений 01.12.2024, тобто до подання відповідачем-2 першої заяви по суті спору. При цьому, пунктами 3.1, 3.2 цього договору вже було визначено фіксований розмір гонорару – 30 000,00 грн за підготовку відзиву та 70 000,00 грн за представництво інтересів у господарському суді. Попри це, ОСОБА_1 не подав його ані разом із відзивом, ані протягом розгляду справи. Договір був поданий лише після ухвалення рішення по суті спору. При цьому, апелянт не навів жодної об`єктивної та поважної причини, яка перешкоджала подати цей доказ своєчасно. Саме по собі повідомлення представника про намір подати докази судових витрат після ухвалення рішення не пояснює, чому документ, який існував задовго до закінчення судового розгляду, не був поданий суду у встановлений законом строк. Аналогічно, документи щодо витрат на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа існували ще у травні 2025 року: договір укладено 12.05.2025, акт складено 14.05.2025, а платіжні документи датовані 12.05.2025. Отже, ці докази існували приблизно за сім місяців до ухвалення рішення у справі 10.12.2025, однак до закінчення судових дебатів подані не були;

- встановлений договором фіксований гонорар у розмірі 100 000,00 грн визначає договірні зобов`язання між ОСОБА_1 та його адвокатами, однак сам по собі не створює безумовного обов`язку позивачки компенсувати цю суму в повному обсязі. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має оцінити їх необхідність, обґрунтованість, розумність, співмірність із характером та складністю спору, обсягом фактично наданих послуг та іншими обставинами справи. Саме такий підхід застосував суд першої інстанції, встановивши, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 100 000,00 грн не відповідає складності справи та фактичному обсягу виконаної адвокатом роботи. Основний обсяг правничої допомоги полягав у підготовці відзиву, участі в судових засіданнях, ознайомленні з матеріалами справи, підготовці клопотань та консультуванні клієнта, при цьому, питання забезпечення позову чи призначення експертизи не вирішувалися. Зазначене в акті ознайомлення з процесуальними документами є складовою формування та реалізації правової позиції, а апеляційна скарга не містить конкретних доводів щодо особливої складності справи чи неспівмірності визначених судом витрат. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано визначив 30 000,00 грн як розумний та співмірний розмір витрат на професійну правничу допомогу, що може бути покладений на позивачку;

- суд першої інстанції встановив декілька самостійних підстав для відмови у відшкодуванні витрат на психологічну експертизу із застосуванням поліграфа. По-перше, докази понесення витрат існували ще у травні 2025 року, однак були подані після закінчення судових дебатів без наведення поважних причин їх несвоєчасного подання. По-друге, такі витрати не були необхідними для розгляду справи, оскільки висновок експертизи не був покладений в основу рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 та не вплинув на результат спору. Отже, витрати на отримання доказу, який судами не оцінювався та не використовувався при вирішенні спору, не є необхідними судовими витратами, що підлягають компенсації позивачкою. Крім того, в платіжних документах на суму 63 000,00 грн платником зазначено ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 , такі не підтверджують здійснення платежів саме на виконання зобов`язання ОСОБА_1 . Таким чином, несвоєчасність подання доказів без поважних причин та відсутність необхідності витрат для розгляду справи є самостійними й достатніми підставами для відмови у їх відшкодуванні.

З огляду на приписи ч.3 ст.244 ГПК України, розгляд апеляційної скарги Кардаша Олександра Едуардовича здійснюється Західним апеляційним господарським судом без виклику представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків:

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, у тому числі у разі пред`явлення до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового врегулювання спору.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Водночас, такий попередній розрахунок не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, яка підлягає розподілу за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідач-2 зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн.

За змістом статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи вони підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Розмір таких витрат визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, необхідним для їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. У разі доведення неспівмірності таких витрат суд за клопотанням іншої сторони може зменшити їх розмір; обов`язок доведення неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Загальне правило розподілу інших судових витрат встановлене частиною четвертою статті 129 ГПК України, згідно з якою у разі відмови в позові такі витрати покладаються на позивача.

Водночас, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, зокрема, їх пов`язаність із розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність їх розміру до предмета спору і значення справи для сторін, а також поведінку учасників під час розгляду справи. Можливість відступу від загального правила розподілу судових витрат передбачена також частинами шостою, сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України.

Таким чином, статті 126 та 129 ГПК України регулюють взаємопов`язані, але різні аспекти вирішення питання про витрати на професійну правничу допомогу: стаття 126 визначає, зокрема, критерії співмірності та порядок можливого зменшення таких витрат за клопотанням іншої сторони, тоді як стаття 129 встановлює правила їх остаточного розподілу між сторонами з урахуванням пов`язаності витрат із розглядом справи, їх обґрунтованості та пропорційності.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити також із критеріїв їх реальності, необхідності та розумності, оцінюючи відповідні витрати з урахуванням конкретних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2024 між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Потинський та партнери» укладено договір про надання правової допомоги № 01/12/24, за змістом якого адвокатське об`єднання взяло на себе зобов`язання надавати Кардашу О.Е. юридичні послуги щодо представництва його інтересів саме у справі № 914/2968/24.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору сторони погодили, що за підготовку відзиву на позовну заяву замовник сплачує об`єднанню винагороду у розмірі 30 000,00 грн, а за представництво його інтересів у господарському суді — додатково 70000,00 грн.

Таким чином, сторонами договору погоджено фіксований розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги у цій справі, який у сукупності становить 100 000,00 грн.

Верховний Суд у своїй практиці виходить з того, що гонорар адвоката може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати. Фіксований розмір гонорару означає, що за настання передбачених договором умов платежу конкретний склад дій адвоката та кількість витраченого на них часу не визначають розміру такого гонорару.

Водночас, встановлення у договорі фіксованого гонорару не означає автоматичного покладення всієї його суми на іншу сторону спору. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зобов`язаний оцінити відповідні витрати за критеріями, встановленими статтями 126 та 129 ГПК України.

Такий підхід, зокрема, відображений у правових висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у додатковій постанові від 05.12.2025 у справі № 908/2136/23.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у додатковій постанові від 15.03.2024 у справі № 910/10009/22 зазначила, що при фіксованому розмірі гонорару конкретний склад дій адвоката, вчинених на виконання договору, не має визначального значення для встановлення самого розміру адвокатського гонорару. Водночас, інша сторона не позбавлена можливості доводити неспівмірність відповідних витрат з урахуванням критеріїв, передбачених процесуальним законом.

З матеріалів цієї справи вбачається, що на підтвердження обсягу наданої професійної правничої допомоги Кардаш О.Е. подав акт здачі-приймання наданих послуг № 12/12-25 від 12.12.2025, відповідно до якого загальна вартість наданих послуг становить 100 000,00 грн.

Зі змісту вказаного акта вбачається, що в межах виконання договору представником відповідача-2 здійснено, зокрема, опрацювання позовної заяви та інших процесуальних документів, підготовку та подання відзиву на позовну заяву, підготовку процесуальних клопотань, опрацювання доказів, у тому числі аудіозаписів, аналіз процесуальних документів позивачки, підготовку до судових засідань та представництво інтересів Кардаша О.Е. у дванадцяти судових засіданнях, проведених у період із січня по грудень 2025 року.

16.12.2025 Кардаш О.Е. сплатив Адвокатському об`єднанню «Потинський та партнери» 100 000,00 грн за надання юридичних послуг за договором № 01/12/24, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 53505085.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України, для цілей розподілу враховується вартість професійної правничої допомоги, яка не лише фактично сплачена, а й підлягає сплаті відповідною стороною.

Тому, сама по собі обставина здійснення оплати 16.12.2025, тобто після ухвалення рішення від 10.12.2025, не виключає можливості розподілу відповідних витрат.

Суд апеляційної інстанції також бере до уваги дотримання відповідачем-2 процесуального порядку заявлення цих витрат: у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу — 100 000,00 грн; надалі, у судовому засіданні 10.12.2025 до закінчення судових дебатів представник відповідача-2 зробив заяву про подання доказів понесення судових витрат у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України; акт здачі-приймання наданих послуг, яким зафіксовано остаточний обсяг наданої протягом розгляду справи правничої допомоги, складено 12.12.2025, тобто після ухвалення рішення по суті спору; заяву про ухвалення додаткового рішення разом із доказами відповідних витрат подано за допомогою підсистеми «Електронний суд» 15.12.2025.

Таким чином, встановлена законом послідовність заявлення та підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідачем-2 дотримана.

Те, що сам договір № 01/12/24 був укладений ще 01.12.2024, не спростовує цього висновку, оскільки станом на момент його укладення не був завершений обсяг правничої допомоги, яка мала надаватися протягом розгляду справи, тоді як акт, яким підтверджено фактичне виконання передбачених договором послуг у повному обсязі, складено лише 12.12.2025.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає порушення відповідачем-2 встановленого частиною восьмою статті 129 ГПК України порядку подання доказів витрат на професійну правничу допомогу.

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду про необхідність зменшення цих витрат зі 100 000,00 грн до 30 000,00 грн, колегія суддів враховує таке.

Позивачка заявила заперечення щодо розміру витрат відповідача-2 на професійну правничу допомогу, а тому місцевий господарський суд мав процесуальні підстави для перевірки їх співмірності відповідно до частин четвертої-шостої статті 126 ГПК України.

Проте, сама по собі наявність такого клопотання не є достатньою підставою для зменшення витрат. Відповідно до частини шостої статті 126 ГПК України саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, покладено обов`язок доведення їх неспівмірності.

Суд першої інстанції, зменшуючи витрати до 30 000,00 грн, виходив, зокрема, із сформованості судової практики у відповідній категорії спорів, відсутності особливої складності справи, характеру виконаних адвокатом процесуальних дій, а також зазначив, що ознайомлення з процесуальними документами не може розглядатися як самостійна послуга.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки місцевого господарського суду недостатньо обґрунтованими з огляду на таке:

Умовами договору про надання правової допомоги не передбачено окремої вартості кожного виду правничої допомоги, наданої в межах представництва інтересів відповідача-2 у цій справі.

Натомість, сторонами погоджено 30 000,00 грн фіксованої винагороди за підготовку відзиву та 70 000,00 грн фіксованої винагороди за представництво інтересів клієнта у господарському суді в межах конкретної справи.

Відтак, виокремлення судом окремих складових представництва та оцінка того, чи є кожна з них самостійною юридичною послугою, саме по собі не дає відповіді на питання про співмірність загального розміру погодженого фіксованого гонорару.

При оцінці співмірності заявленої суми слід враховувати фактичний обсяг правничої допомоги.

Розгляд справи судом першої інстанції тривав протягом значного періоду часу. Представник Кардаша О.Е. взяв участь у дванадцяти судових засіданнях, готував відзив на позовну заяву та інші процесуальні документи, опрацьовував докази і процесуальні документи іншої сторони, здійснював підготовку до судових засідань та представляв інтереси відповідача-2 до завершення розгляду справи по суті.

За таких обставин, наявність сформованої судової практики щодо правового регулювання удаваних правочинів хоча й може бути врахована при визначенні юридичної складності спору, однак сама по собі не свідчить про незначний фактичний обсяг роботи представника у конкретній справі.

Так само та обставина, що під час розгляду справи не вирішувались питання забезпечення позову або призначення судової експертизи, не нівелює обсягу іншої фактично наданої професійної правничої допомоги.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню, у сумі 30 000,00 грн замість заявлених 100 000,00 грн, місцевий господарський суд фактично зменшив заявлений і документально підтверджений розмір витрат на 70% не навівши достатнього обґрунтування того, яким чином встановлені ним обставини зумовлюють необхідність зменшення витрат саме до такого розміру.

Враховані судом характер спору, сформованість судової практики та зміст окремих наданих адвокатом послуг самі по собі не свідчать про неспівмірність заявлених витрат у сумі 100 000,00 грн з огляду на фактичний обсяг наданої правничої допомоги, тривалість представництва та участь представника у судових засіданнях.

Заперечуючи проти стягнення 100 000,00 грн, позивачка посилалася переважно на відсутність особливої складності справи, сформованість судової практики та характер процесуальної діяльності представника відповідача-2. Проте, такі доводи, оцінені в сукупності з тривалістю розгляду справи, кількістю судових засідань, обсягом процесуальних дій представника та фіксованим характером погодженого гонорару, не доводять неспівмірності заявленої суми витрат у розумінні частини четвертої статті 126 ГПК України.

Колегія суддів також враховує, що розгляд справи тривав протягом значного періоду часу та включав дванадцять судових засідань за участю представників позивача та відповідачів, у яких здійснювалося дослідження обставин справи, обговорення доводів і заперечень сторін та поданих ними доказів, при цьому, умовами договору про надання правової допомоги розмір гонорару за надані адвокатом послуги визначено у фіксованій сумі. Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про незначну складність цієї справи, зробленим, зокрема, з врахуванням відповідних заперечень позивачки, оскільки спір щодо удаваності правочину та переведення прав і обов`язків покупця вимагав встановлення та оцінки сукупності фактичних обставин, дослідження правової природи спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, що не дає підстав віднести цю справу до категорії простих спорів.

Зважаючи на наведене, оцінивши подані докази не лише з огляду на договірні зобов`язання ОСОБА_1 перед адвокатським об`єднанням, але й враховуючи критерії реальності, необхідності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності витрат, передбачені статтями 126 та 129 ГПК України, колегія суддів доходить висновку, що за конкретних обставин цієї справи заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 100000,00 грн є обґрунтованим.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявлених витрат на професійну правничу допомогу зі 100000,00 грн до 30000,00 грн.

Оскільки додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вже стягнуто 30000,00 грн таких витрат, додатковому стягненню підлягає 70000,00 грн.

Щодо витрат на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа суд апеляційної інстанції зазначає таке:

Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення, ОСОБА_1 просив відшкодувати також витрати на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа.

На підтвердження відповідних витрат заявником подано договір про надання послуг з проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа від 12.05.2025, акт про надання послуг від 14.05.2025 та платіжні документи.

Колегія суддів звертає увагу, що в окремих частинах оскаржуваного додаткового рішення місцевий господарський суд зазначив розмір цих витрат як 68 000,00 грн, тоді як зі змісту заяви про ухвалення додаткового рішення та долучених до неї документів вбачається, що ОСОБА_1 заявив до відшкодування 63 000,00 грн.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Водночас, за змістом частини першої статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті не означає, що сторона на власний розсуд може відкласти подання доказів, які вже існують і перебувають у її розпорядженні, до завершення розгляду справи. Якщо сторона з поважних причин не могла подати відповідні докази до закінчення судових дебатів, вона повинна навести обставини, які об`єктивно перешкоджали їх своєчасному поданню.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання послуг з проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа укладено 12.05.2025, акт про надання послуг складено 14.05.2025, оплата відповідних послуг здійснена у травні 2025 року.

Отже, докази на підтвердження понесення та розміру витрат на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа перебували у розпорядженні ОСОБА_1 з травня 2025 року, однак до закінчення судових дебатів у справі подані не були. При цьому, відповідач-2 ні у заяві про ухвалення додаткового рішення, ні під час її розгляду не навів обставин, які об`єктивно перешкоджали їх своєчасному поданню, та не обґрунтував поважності причин їх неподання.

Саме по собі повідомлення представника відповідача-2 у судовому засіданні 10.12.2025 про намір після ухвалення рішення подати докази понесення судових витрат не усуває необхідності обґрунтування причин, з яких докази, що існували ще у травні 2025 року, не могли бути подані раніше.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що докази витрат на професійну правничу допомогу та витрат на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа були сформовані у різний час, що має істотне значення для оцінки дотримання відповідачем-2 встановленого процесуальним законом порядку їх подання. Так, остаточний акт, яким визначено обсяг наданої відповідачу-2 правничої допомоги, складено 12.12.2025, тобто після ухвалення рішення по суті спору, тоді як докази понесення витрат на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа перебували у розпорядженні ОСОБА_1 з травня 2025 року, а об`єктивних обставин, які перешкоджали їх поданню до закінчення судових дебатів, відповідачем-2 не наведено.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність процесуальних підстав для покладення на позивачку 63 000,00 грн відповідних витрат.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що витрати на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа не підлягали б відшкодуванню вже з тієї причини, що відповідний висновок не був покладений в основу рішення суду від 10.12.2025.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 123 ГПК України до судових витрат належать витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, а відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 129 ГПК України під час розподілу судових витрат суд враховує, чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22 звернула увагу, що при вирішенні питання про розподіл витрат на проведення експертизи визначальним є безпосередній зв`язок таких витрат із розглядом конкретної справи.

Відтак, сам по собі факт того, що висновок експерта безпосередньо не був покладений судом в основу мотивів рішення, не може в усіх випадках означати, що витрати на його отримання не були пов`язані з розглядом справи.

Разом з тим, зазначене не впливає на результат розгляду заяви в цій частині, оскільки недотримання відповідачем-2 встановленого порядку подання доказів понесення цих витрат та відсутність поважних причин їх несвоєчасного подання є самостійною і достатньою підставою для відмови у відшкодуванні 63000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про фактичне понесення та документальне підтвердження 63 000,00 грн витрат не спростовують правильності висновку місцевого господарського суду в цій частині додаткового рішення, оскільки документальне підтвердження розміру витрат саме по собі не усуває необхідності дотримання імперативно встановленого процесуальним законом порядку подання відповідних доказів.

З огляду на наведене, за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі — 100 000,00 грн, з яких 30000,00 грн вже стягнуто оскаржуваним додатковим рішенням. Водночас, відмова у відшкодуванні 63000,00 грн витрат на проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа є обґрунтованою.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 у справі №914/2968/24 — скасуванню в частині відмови у стягненні 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення заяви. В іншій частині додаткове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 у справі № 914/2968/24 задовольнити частково.

Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 у справі № 914/2968/24 скасувати в частині відмови у стягненні 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В решті додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2026 у справі № 914/2968/24 залишити без змін.

Господарському суду Львівської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік