Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №331/3902/25 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 331/3902/25 2/335/663/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м.Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Романько О.О., за участю секретаря судового засіданні Корсунової Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» подану в особі представника Михайлова Олександра Ігорьовича до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат і 3 % річних прострочення виконання грошового зобов`язання, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» звернулося до суду з позовом поданим в особі представника Михайлова О.І. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Реалайнс Фінанс» три відсотки річних за період з 08.07.2022 року по 16.06.2025 року в розмірі 11 754,55 грн. та інфляційні витрати за період з 08.07.2022 року по 16.06.2025 року в розмірі 45 297,30 грн, витрати по сплаті судового збору.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.11.2011 року по цивільній справі №2-314/11 та після перегляду рішенням Апеляційного суду Запорізької області по цивільній справі 0808/4515/2012 від 06 лютого 2013 року було вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 131 830,95 гривень, 1318 гривень судового збору та 120 гривень за інформаційно-технічне забезпечення слухання справи. В порядку Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем була подана на примусове виконання заява про відкриття виконавчого провадження з оригіналом виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 131 830,95 гривень, 1318,00 гривень судового збору та 120, 00 гривень за інформаційно-технічне забезпечення слухання справи до Лівобережного ВДВС і місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса).

Державним виконавцем Лівобережного ВДВС і місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято в роботу виконавче провадження № 52549778 з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 131 830,95 гривень, 1318,00 гривень судового збору та 120, 00 гривень за інформаційно-технічне забезпечення слухання справи.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запорiжжя від 10.04.2025 встановлено факт переходу всіх прав кредитора/стягувача до Позивача та прийнято рішення: «Замінити стягувача - Публічне акціонерне товариство «ОТП Баню) на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс») (€ДРПОУ 44544575) у виконавчому провадженні №52549778 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за Кредитним договором № CNL200/425/2006 від О 1.12.2006 року». Постановою головного державного виконавця від 02.06.2025 року замінено стягувача з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «Реалайнс Фінанс» у виконавчому провадженні №52549778.

16.06.2025 року на рахунок Позивача ТОВ «Реалайнс Фінанс» поступили кошти в розмірі 133 159,86 гривень, стягнуті у виконавчому провадженні №52549778 про стягнення з ОСОБА_1 .

Тобто грошові кошти поступили більш ніж через тринадцять років від дати встановлення судовим рішенням боргового зобов`язання.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням вищевказаного судового рішення позивач користуючись правом встановленим статтею 625 ЦК України, нарахував за останні три року (в межах строків позовної давності) інфляційні витрати та 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання.

Розмір зобов`язання встановленого судом, який взято за базу нарахування - 133 159 (сто тридцять три тисячі сто п`ятдесят дев`ять) гривень 86 копійок.

Ухвалою суду від 10.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи. Сторонам був наданий час для подання письмових заяв по суті справи.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомив. 30.09.2025 представником відповідача надано відзив по справі відповідно до якого зазначено, що позивачу, як кредитору, грошові кошти, стягнуті з відповідача рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.01.201 l по справа №2-314/2011, належать лише починаючи з 26.07.2024 року. Лише з цієї дати відповідач «користувався» коштами, які належать позивачу i лише починаючи з цієї дати користування може підлягати компенсації. Будь-яке інше трактування існуючих правовідносин суперечить правовій природі i меті цивільно-правової відповідальності, встановленої статтею 625 ЦК України. Будь-яка інша оцінка існуючих між сторонами правовідносин невідворотно приводить до висновку, що за період з 26.07.2024 року застосування статті 625 ЦК носить компенсатор ний характер. Але застосування норм статті 625 ЦК України до будь-якого іншого, поперед нього, періоду не носить компенсаторного характеру, а спрямовано на отримання позивачем прибутку в розмірі, який дорівнює індексу інфляції 3% річних. До 26.07.2024 року боргу відповідача перед позивачем не існувало. До цієї дати позивач не був кредитором у зобов`язанні. До 26.07.2024 року відповідач не користувався коштами позивача.

Згідно умов договору факторингу № 07/2024/1-РА від 26.07.2024 року позивач отримав право грошової вимоги щодо портфелю заборгованості, розмір якого розраховано станом на день підписання цього договору. При цьому, відсутні будь-які докази що за отримання права вимоги до відповідача, позивач окрім суми, зазначеної у рішенні Жовтневого районного суду сплатив ще i 3% річних та індекс інфляції за будь-який період.

Таким чином, вважають, що борг відповідача щодо якого позивач отримав право вимоги за кредитним договором № CNL200/425/2006 від 01.12.2006 складає 131 830,95 гривень. Цей борг виник 26.07.2024 року i був повністю погашений 16.06.2025 року.

Вважають, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають та позов визнають частково. В частині стягнення з відповідача 3 відсотків річних за період з 26.07.2024 по 19.06.2025 від суми заборгованості за кредитом, а саме в сумі 3 285,88 грн. Решту позову вважають необґрунтованим, таким, що не базується на законі i не визнає позов в частині стягнення з нього 53 765,97 гривень

13.10.2025 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що представник позивача позов підтримує в повному обсязі, просить доводи викладені у відзиві ОСОБА_1 визнати безпідставними.

09.09.2026 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких він просив звернути увагу на введення воєнного стану, а тому відповідач звільнений законом від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

Також, 09.09.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначили, що заперечення відповідача повністю спростовані висновками ВП ВС, викладеними у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25). Наполягали на компенсаційній природі інфляційних втрат та 3% річних, а також відсутності штрафного характеру. Окремо зазначили, що позовна давність за вимогами позивача не сплинула станом на 02.04.2020 і з врахуванням продовження її строків, то позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з яким ТОВ «ОТП Факторинг Україна» отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № CNL200/425/2006 від 01.12.2006 року з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін, та доповнення до вказаного договору, тощо, що є невід`ємними його частинами.

З вільного доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-314/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП «Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП «Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 131 830,95 грн., 1318,00 грн. судового збору і 120,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення слухання справи.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2012 року у справі № 0808/4515/2012 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП «Банк» Регіональне відділення в м. Запоріжжя, третя особа ОСОБА_1 , про визнання припиненим договору поруки в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06.02.2013 року по цивільній справі № 0808/4515/2012 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2012 року у цій справі скасовано, ухвалено нове рішення, визнано припиненим з 02.03.2009 року договір поруки № CGCNL-200/425/2006, укладений 01.12.2006 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .

Державним виконавцем Лівобережного ВДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 52549778 з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 131 830, 95 грн., 1318,00 грн. судового збору і 120,00 грн. за інформаційно- технічне забезпечення слухання справи.

26.07.2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Реалайнс Фінанс» було укладено Договір факторингу № 07/2024/1-РА про відступлення права вимоги за Кредитним договором № CNL200/425/2006 від 01.12.2006 року.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 вказаного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, до ТОВ «Реалайнс Фінанс» перейшли всі права ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо права вимоги до боржників за Кредитним договором №CNL200/425/2006 від 01.12.2006 року.

З вільного доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2025 року замінено стягувача ПАТ «ОТП Банк» на його правонаступника ТОВ ««Реалайнс Фінанс»» (ЄДРПОУ 44544575) у виконавчому провадженні № 52549778 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за Кредитним договором № CNL200/425/2006 від 01.12.2006 року».

Постановою головного державного виконавця від 02.06.2025 року замінено стягувача з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ ««Реалайнс Фінанс» у виконавчому провадженні № 52549778.

16.06.2025 року на рахунок позивача ТОВ «Реалайнс Фінанс» надійшли кошти в розмірі 133 159,86 грн. стягнуті в рамках виконавчого провадження № 52549778, тобто грошові кошти надійшли більш ніж через тринадцять років від дати встановлення судовим рішенням боргового зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 ЦК встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою в розумінні ст. 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні витрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем судового рішення, позивач користуючись правом встановленим ст. 625 ЦПК України, нарахував за період з 08.07.2022 по 16.06.2025 року інфляційні витрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позивачем надано розрахунок суми 3 % річних та суми інфляційних втрат за період з 08.07.2022 по 16.06.2025, у відповідності до яких позивачем нараховано 3 % річних у сумі 11 754,55 гривень, а також інфляційні втрати у розмірі 45 298,30 гривень.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14- 154цс18), від 04.06.2019 року по справі № 916/190/18 (провадження № 12- 302гс18).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постанові від 08 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц, оскільки внаслідок невиконання боржником основного зобов`язання, у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних витрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим, таке зобов`язання є триваючим.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, викладеними у постановах від 10 квітня 2018 року по справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року по справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року по справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року по справах № 905/2324/17 та № 922/175/18 про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Також, відповідно до постанови ВП ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) слідує, що вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

За наведених обставин та правових норм, а також враховуючи положення Закону України № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону України № 2923- IX від 23.02.2023), суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Реалайнс Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань слід задовольнити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що в частині стягнення заборгованості позовні вимоги ТОВ «Реалайнс Фінанс» задоволені у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 272, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» подану в особі представника Михайлова Олександра Ігорьовича до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат і 3 % річних прострочення виконання грошового зобов`язання - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» (ЄДРПОУ 44544575, місце розташування: 61072, м. Харків, пр. Науки, 58 офіс 405) 3% річних за період з 08.07.2022 року по 16.06.2025 року в розмірі 11 754,55 гривень та інфляційні витрати за період з 08.07.2022 року по 16.06.2025 року в розмірі 45 297,30 гривень, що разом складає 57 051 (п`ятдесят сім тисяч п`ятдесят одна) гривня 85 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реалайнс Фінанс» (ЄДРПОУ 44544575, місце розташування: 61072, м. Харків, пр. Науки, 58 офіс 405) судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривні 00 копійок.

Копію рішення надіслати сторонам в порядку, передбаченому ст. 272 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/з посиланням на номер справи.

Повний текст рішення суду складено 11.09.2026.

Суддя: О.О. Романько