Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №583/3956/26 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/3956/26

2/583/1979/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого - судді Плотникової Н.Б.

за участю секретаря Логвиненко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

03.08.2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 15 050,96 доларів США. Позовні вимоги мотивує тим, що 10.01.2026 ОСОБА_1 дала в борг ОСОБА_2 14 000 доларів США, що підтверджується розпискою. Із змісту вказаної розписки вбачається, що відповідач зобов`язувався повернути вказану суму у повному обсязі у строк до 10 липня 2026 року. Аналіз розписки від 10.01.2026 свідчить, що вона містить умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів, а тому, є належним документом, що підтверджує зобов`язання, що існують між сторонами. Відповідач своїх зобов`язань належним чином у встановлений строк не здійснив, результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 14 000, 00 доларів США. З огляду на те, що в розписці не вказано інший розмір процентів (та не вказано, що позика є безвідсотковою), то розрахунок процентів від суми позики здійснюється відповідно до ст. 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ. Розрахунок процентів за користування коштами наступний: з 10.01.2026 по 29.01.2026 (днів: 20, облікова ставка НБУ x 1: 15.5), пеня складає 118,90 доларів США; з 30.01.2026 по 19.03.2026 (днів: 49, облікова ставка НБУ x 1: 15), пеня складає 281,92 доларів США; з 20.03.2026 по 30.04.2026 (днів: 42, облікова ставка НБУ x 1: 15), пеня складає 241,64 доларів США; з 01.05.2026 по 18.06.2026 (днів: 49, облікова ставка НБУ x 1: 15), пеня складає 281,92 доларів США; з 19.06.2026 по 10.07.2026 (днів: 22, облікова ставка НБУ x 1: 15), пеня складає 126,58 доларів США. Враховуючи вищенаведене, окрім, основної суми заборгованості у розмірі 14 000 доларів США, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу процентів від суми позики за весь період користування коштами за розпискою з 10.01.2026 по 10.07.2026 включно, що складає 1050,96 дол. США.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Шевчук І.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, вказаних в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву не надав, справа розглядається в порядку заочного провадження.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Судом встановлено, що 10 січня 2026 року відповідачем ОСОБА_2 була написана розписка наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 30 червня 2009 р. , дата видачі 30.04.2026 р., ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , отримав кошти в борг у ОСОБА_1 в сумі 14000 доларів США. Вищевказані кошти зобов`язуюсь повернути в строк до 10.07.2026 р. Дата 10.01.2026 р. Підпис. ОСОБА_2 » ( а..с.10).

Матеріали справи не містять доказів і судом не встановлено факту неотримання позичальником ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що відповідачем позика за борговою розпискою від 10.01.2026 року в сумі 14000 доларів США позивачу не повернута.

Належних та допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу вказаної суми позики відповідач не надав.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи викладене, суд вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що між сторонами виникли договірні зобов`язання щодо повернення грошових коштів за договором позики, укладання якого та передача коштів підтверджується розпискою від 10.01.2026 року, в якій своїм підписом відповідач підтвердив, що позикодавець передав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 14 000 доларів США.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 14-446цс18.

Оскільки факт виникнення зобов`язання про повернення грошових коштів підтверджений власноручно підписаною відповідачем розпискою, ОСОБА_2 не надав доказів про іншу правову природу цього зобов`язання, ніж позикові правовідносини, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення суми боргу 14000,00 доларів США.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення процентів від суми позики у розмірі1050,96 дол. США суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16).

Судом встановлено, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у стягненні процентів від суми позики, наданої у розмірі 14000,00 дол. США, оскільки за відсутності погодженого сторонами розміру процентів положення частини першої статті 1048 ЦК України щодо визначення їх на рівні облікової ставки Національного банку України можуть бути застосовані лише до грошового зобов`язання, вираженого у гривні.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2026 року у справі № 759/4830/25 (провадження № 61-6997св26).

Позивачкою при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 5935,16 грн. (5403,26 грн. за подання позовної заяви + 532,48 грн. за подання заяви про забезпечення позову).

Враховуючи, що позовні вимоги позивачки задоволені на 93 %, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 5520,24 грн. (5935,74 грн. х 93%).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 282 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики у сумі 14000,00 доларів США.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 5520,24 грн. судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду : Н.Б. Плотникова