Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №523/9811/20 — Пересипський районний суд міста Одеси

Суд: Пересипський районний суд міста Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про приватну власність, з них:

Дата: 14 вересня 2026 р.

Справа: №523/9811/20

Суддя: Кисельов В. К.

Справа № 523/9811/20

Провадження №2/523/1044/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"15" вересня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Кисельова В.К.,

при секретарі судового засідання - Дзюба Г.І.

за участю представника позивача - Срібної А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 21 цивільну справу за позовною заявою Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , державний реєстратор Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Медведенко Галина Валеріївна про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Підстави заявлених позовних вимог.

Одеська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , державний реєстратор Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Медведенко Галина Валеріївна про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.

Так 16.01.2018 року державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим Олегом Вікторовичем прийнято рішення (з відкриттям розділу), індексний номер рішення: 39277543 від 19.01.2018 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 28,4 кв.м., житловою - 16,9 кв.м. за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 06/832 від 25.06.1997р., укладеного на Товарній біржі GIP між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

29.01.2018 року ОСОБА_1 продав спірну квартиру ОСОБА_2 , того ж дня приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Медведенко Галина Валеріївна посвідчила договір купівлі-продажу спірної квартири, серія та номер: 222 від 29.01.2018 року, та прийняла рішення про державну реєстрацію права власності нерухомого майна, індексний номер рішення: 39404354 від 29.01.2018 року, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

14.08.2019 року Суворовським районним судом м. Одеси відкрито провадження у справі № 523/8666/19 за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги спадкування, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна та виселення.

30.08.2019 року на підставі ухвали Суворовського суду м. Одеси від 14.08.2019 року по справі № 523/8666/19 державним реєстратором державного підприємства «Центр обслуговування громадян» прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 48481839 від 02.09.2019 року, за яким накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , про що 10 жовтня 2017 року реєстратором Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 10314 та видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 28,4 кв.м., житловою площею - 14,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю на праві власності на підставі Розпорядження органу приватизації від 03.09.1996 року № 83657 та свідоцтва про право власності на житло від 03.09.1996 року № НОМЕР_4 , виданого Управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому Одеського міської ради народних депутатів.

Згідно з довідками форми Б (поквартирна картка), Картки реєстрації особи та Адресної картки, належним чином засвідчені копії яких надані департаментом адміністративних послуг Одеської міської ради 24.08.2019 року, ОСОБА_4 з 04.05.1988 року була зареєстрована та проживала одна у квартирі АДРЕСА_1 та знята з реєстрації місця проживання 20.02.2018 року у зв`язку зі смертю.

Згідно з матеріалами справи та листом департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 27.11.2019 року № 02-19/244 ОСОБА_4 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 у період з 01.10.2010 року по 31.10.2017 року отримувала житлову субсидію, оскільки була самотньою (не мала членів сім`ї) та отримувала пенсію 1200 гривень.

Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 05.09.2019 року № 57436303 ні заповіти, ні спадкові договори спадкодавцем не складалися.

Згідно з заявою ОСОБА_5 , зареєстрованої в реєстрі під № 276 та Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 05.09.2019 року № 57436298 07.02.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. зареєстрована спадкова справа № 2/2018 (номер у спадковому реєстрі: 61974431) щодо майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (додатки 19, 20).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Положення ст. 1277 Цивільного кодексу України визначають, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний, подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відповідно до ст. 338 Цивільного процесуального кодексу України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Отже, на момент відкриття спадщини після померлої ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_1 належала спадкодавцю на праві власності, тобто входила до складу спадщини, а тому, враховуючи відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Одеси за заявою Одеської міської ради.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно ч. 1 ст. 392 ЦПК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки відповідачі не визнають право власності Одеської міської ради на квартиру АДРЕСА_1 , Одеська міська рада змушена звернутись до суду з позовом, однією з вимог якого є визнання права власності на спірну квартиру.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу серія та номер: 06/832, виданий 25.06.1997 року, нібито укладений на Товарній біржі GIP між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинного на момент його нібито укладання, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно з частиною першою статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Пунктом 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, визначено, що обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 ЦК Української РСР).

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» зі змінами та доповненнями роз`яснено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі- продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах).

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена в ухвалі від 25.11.2009 р. № 6-21632св08, від 19.02.2009 № 6-16000сво08.

Згідно з роз`ясненнями Міністерства юстиції України № 17-12/44 від 10 квітня 1998 року «Щодо діяльності товарних бірж», беручи до уваги вимоги ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року), яка передбачає особливі умови щодо договорів купівлі-продажу будинку (його частини), якщо хоча б однією із сторін є громадянин, вважається, що такі договори, укладені та зареєстровані біржами з дотриманням закону, підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Що стосується Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу» від 10.12.1991 року, відповідно до статті 15 якого угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню, то він (закон) є спеціальним нормативним актом щодо визнання правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України та загальним стосовно укладення договорів. З останнього питання спеціальними є норми Цивільного кодексу України, якими передбачено нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, договори щодо придбання на біржових торгах об`єктів нерухомого майна потребують оформлення в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню.

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч. З ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, договір купівлі-продажу серія та номер: 06/832 виданого 25.06.1997 року, нібито укладеного на Товарній біржі GIP між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , не набув чинності, оскільки: 1) не був нотаріально посвідчений; 2) спірна квартира не була передана покупцеві, а тому в силу положень ст. 640 ЦК України вказаний договір вважається неукладеним та таким, що не породжує будь-яких прав та обов`язків для сторін договору.

Як вбачається з листа КП «БТІ» ОМР від 16.01.2018 року № 300-11/107, станом на 31.12.2012 року право власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований за ОСОБА_4 (додаток 21).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.06.2020 року № 212656161 право власності на квартиру АДРЕСА_1 вперше було зареєстровано (з відкриттям розділу) після смерті спадкодавця 16.01.2018 року за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу серія та номер: 06/832, виданого 25.06.1997 року, нібито укладеного на Товарній біржі GIP між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (додаток 1).

Оскільки з моменту нібито укладання на Товарній біржі GIP договору купівлі-продажу нерухомого майна 06/832 від 25.06.1997 року до формування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно законодавством України була передбачена обов`язкова реєстрація речових прав на нерухоме майно в КП БТІ, яка не була проведена сторонами договору, тому право власності на спірну квартиру за цим договором у ОСОБА_1 не виникло, також цей договір не визнано дійсним у судовому порядку відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна із чужого незаконного володіння переходить до спадкоємців власника, а у випадку їх відсутності територіальній громаді за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що, якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Оскільки територіальна громада міста Одеси з часу відкриття спадщини набула речові права на відумерлу квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав, а спірне майно вибуло з володіння територіальної громади міста Одеси поза її волею на підставі біржового договору купівлі-продажу від 25.06.1997 року, який є неукладеним та не породжує будь-яких прав та обов`язків для сторін договору, в свою чергу ОСОБА_2 нібито придбав спірну квартиру у попереднього титульного володільця, через 13 (тринадцять) днів після першої реєстрації (з відкриттям розділу) на підставі неналежних правовстановлюючих документів, які мають ознаки підробленості, тобто знав або, проявивши принаймні розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна квартира вибула з володіння законного власника з порушенням вимог закону, а тому територіальна громада міста Одеси зобов`язана витребувати квартиру АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

На підставі викладеного, представники позивача просили:

1.Визнати спадщину після смерті ОСОБА_4 , що складається з квартири загальною площею - 28,4 кв.м., житловою площею - 14,5 кв.м. , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , відумерлою.

2.Визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру загальною площею - 28,4 кв.м., житловою площею - 14,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

3.Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .

4.Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (код РНОКШІ: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (код РНОКП11: НОМЕР_2 ) на користь Одеської міської ради (м. Одеса, пл. Думська, 1, тел.:779-13-20 код ЄДРПОУ: 26597691) судовий збір у розмірі 5067 грн. (п`ять тисяч шістдесят сім) гривень 50 коп.

5.Встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого після набрання ним законної сили це рішення є підставою для Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради для скасування: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 39277543 від 19.01.2018 року, прийнятого державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим Олегом Вікторовичем; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 39404354 від 29.01.2018 року, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Галиною Валеріївною, а також є підставою для реєстрації за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради права власності на квартиру загальною площею - 28,4., житловою площею - 14,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позиція відповідачів.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на подавав.

Відповідачу ОСОБА_6 було достовірно відомо про існування вищевказаного провадження, оскільки його представник - адвокат Форманюк О.М. подавала заяву про вступ у справу, а також подавала заяви у справі. Однак відзив у справі не був поданий.

ОСОБА_3 , державний реєстратор Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Медведенко Галина Валеріївна письмових пояснень у справі не подавали.

Процесуальні дії суду.

Позовна заява надійшла до суду 30.06.2020р. (Т.1, а.с. 3)

Ухвалою суду від 02.07.2020р. судом було відкрито загальне провадження у справі та підготовчий розгляд справи було призначено на 12 жовтня 2020р. (Т.1, а.с. 76-77)

Ухвалою суду від 02.07.2020р. було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у справі. (Т.1, а.с. 80)

Ухвалою від 02.07.2020р. було задоволення клопотання представника позивача про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . (Т.1, а.с. 83)

Ухвалою суду від 14.12.2020р. було зупинено провадження у справі до остаточного вирішення цивільної справи №523/8666/19 за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги, визнання недійним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна, вселення та виселення.( Т.1, а.с. 203-206

Ухвалою суду від 23.03.2026р. було поновлено провадження у справі. (Т.1, а.с. 241)

Ухвалою суду від 23.06.2026р. було закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.

Пояснення сторін в судовому засіданні.

В процесі розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а також підтвердив обставини викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся за місцем останньої реєстрації, відзиву на подавав.

ОСОБА_3 , державний реєстратор Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Медведенко Галина Валеріївна в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлялись, письмових пояснень у справі не подавали.

Встановлені обставини справи та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , про що 10 жовтня 2017 року реєстратором Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис № 10314 та видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 . (Т.1, а.с. 151).

На підставі заяви ОСОБА_3 від 07.02.2018р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. була заведена спадкова справа №2/2018 щодо майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.1, а.с. 149)

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.06.2020 року № 212656161 право власності на квартиру АДРЕСА_1 вперше було зареєстровано (з відкриттям розділу) після смерті спадкодавця 16.01.2018 року за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу серія та номер: 06/832, виданого 25.06.1997 року, укладеного на Товарній біржі GIP між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (Т.1.,а.с.19-22, а.с. 110 ).

Судом встановлено, що дійсно в матеріалах реєстраційної справи наявна копія вищевказаного договору купівлі-продажу.

Пунктом 9 вищевказаного договору було передбачено, що згідно ст. 227 ЦК України даний договір підлягає реєстрації на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

В процесі розгляд справи представник позивача подав до суду копіє експертного висновку експерта від 20.12.2022р., який перебуває в матеріалах кримінального провадження, відповідно до якого підпис у договорі купівлі-продажу серія та номер: 06/832 виданого 25.06.1997 року, укладеного на Товарній біржі GIP між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою із наслідування справжнього підпису ОСОБА_4 (Т.2, а.с. 23)

Отже, договір купівлі-продажу серія та номер: 06/832 виданого 25.06.1997 року, укладеного на Товарній біржі GIP між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , не набув чинності, оскільки: 1) не був нотаріально посвідчений; 2) спірна квартира не була передана покупцеві, а тому в силу положень ст. 640 ЦК України вказаний договір вважається неукладеним та таким, що не породжує будь-яких прав та обов`язків для сторін договору.

На підставі викладеного, враховуючи, що судом не приймалось рішення щодо визнання дійсним вищевказаного договору, а також, враховуючи суттєві сумніви щодо реальності правочину, суд вважає, що ОСОБА_1 не набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 29.01.2018р. ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_2 приймає у власність квартиру під номером АДРЕСА_1 . Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В., у реєстрі за № 222.

Правові підстави витребування майна.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №522/7636/14-ц (провадження №14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження №14-396цс19) та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №462/5536/16-ц (провадження №61-34501св18), від 15 травня 2019 року у справі №462/5804/16-ц (провадження №61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі №263/16124/17 (провадження №61-5121св19), від 01 грудня 2021 року у справі №463/2340/17 (провадження №61-16441св20).

Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається, оскільки не є ефективним способом захисту права власника. Такі висновки узгоджуються також з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) та Постановою ВП ВС від 21 червня 2023 року по справі №757/52805/20-ц провадження №61-2620св23.

Судом встановлено, що на момент відкриття спадщини після померлої ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_1 належала спадкодавцю на праві власності, тобто входила до складу спадщини, а тому, враховуючи відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Одеси за заявою Одеської міської ради.

Окрім того, судом встановлено, що рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 21.01.2026 року у справі №523/8666/19 позовну заяву ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна, вселення та виселення - залишено без задоволення. Вищевказане рішення суду набрало законної сили 03.03.2026 року.

На підставі викладеного, враховуючи, що ОСОБА_2 придбав у власність квартиру у особи, яка не мала право його відчужувати, а відповідне право належало лише позивачу, як особі, яке мало право набути право власності, таке майно повинно було бути витребувано у відповідача. В той же час, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що ОСОБА_2 був недобросовісним набувачем.

Щодо втручання у право власності добросовісного набувача.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 100)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

ЄСПЛ у справі «Каневська проти України» (§§ 46, 47 рішення від 17 листопада 2020 року, заява № 73944/11) зазначив, що при вирішенні майнового спору між кількома приватними особами національні суди, по суті, повинні були врівноважити конфліктуючі приватні інтереси з приводу спірного майна. При цьому вони спиралися на пункт 1 (3) статті 388 Цивільного кодексу, який національний законодавчий орган, діючи в рамках своєї широкої свободи розсуду відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прийняв рішення ввести у внутрішнє цивільне законодавство положення, що регулюють подібні ситуації в цій справі (тобто ситуацію, в якій як первісний власник майна, так і його сумлінний покупець мають конкуруючі права на нього). Суд не вважає - і заявник не стверджував іншого - що пункт 1 (3) статті 388 ЦК України, дозволяє власнику майна стягнути його з добросовісного набувача, якщо останній втратив його проти своєї волі, як такий, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Дійсно, у всіх державах-учасниках Конвенції законодавство, що регулює приватноправові відносини між фізичними особами, включає норми, що визначають наслідки цих правовідносин для поваги до власності і, в деяких випадках, примус однієї особи до передачі володіння іншій. Такі правила в принципі не можуть вважатися такими, що суперечать зазначеному положенню, якщо тільки будь-яка особа не буде довільно і несправедливо позбавлена майна на користь іншої особи («Zagrebankabanka d. d. v. Croatia», заява № 39544/05, від 12 грудня 2013 року, § 251).

В даному випадку втручання у мирне володіння майно є пропорційним та допустим, оскільки переслідує законну мету повернення у власність майна, що вибуло поза його волею та з порушенням чинного законодавства, а також не може бути вважатись надмірним тягарем для відповідача, оскільки він має можливість пред`явити вимоги до ОСОБА_1 про повернення коштів за придбання квартири.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що необхідно:

- Визнати спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири загальною площею - 28,4 кв.м., житловою площею -14.5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 - відумерлою.

- Визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) право власності на квартиру загальною площею - 28,4 кв.м., житловою площею - 14,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1465344751101.

- Витребувати з володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 АДРЕСА_4 ) на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) квартиру АДРЕСА_1 ,.

В порядку розподілу судових витрат необхідно Стягнути з ОСОБА_1 (код РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ), на користь Одеської міської Ради (код ЄДРПОУ 26597691) судові витрати у розмірі 6118 гривень 50 копійок.

Керуючись ст. ст. 2,5,10,12,258,259,263-265,268,280-281 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , державний реєстратор Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Медведенко Галина Валеріївна про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння -задовольнити.

2. Визнати спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири загальною площею - 28,4 кв.м., житловою площею -14.5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 - відумерлою.

2.Визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) право власності на квартиру загальною площею - 28,4 кв.м., житловою площею - 14,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1465344751101.

3.Витребувати з володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 АДРЕСА_4 ) на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1465344751101.

4.Стягнути з ОСОБА_1 (код РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 ), на користь Одеської міської Ради (код ЄДРПОУ 26597691) судові витрати у розмірі 6118 гривень 50 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути позивачем протягом тридцяти днів з дня його складання рішення до Одеського апеляційного суду в порядку ст. 355 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення буде складено та підписано у десятиденний строк з дати проголошення рішення.

Суддя В.К. Кисельов

Повний текст рішення складено та підписано 25.09.2026

Оригінал: reyestr.court.gov.ua