Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №686/21615/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/21615/26

Провадження № 2-а/686/378/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі: головуючої судді Хараджі Н.В., за участю секретаря судового засідання Мельник А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб адміністративний позов ТХАКУР НІРАДЖ / THAKUR NEERAJ, поданий адвокатом Подберезською Наталією Валеріївною, до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження, третя особа на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кадровий хаб «5АП», третя особа на стороні відповідача Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

ТХАКУР НІРАДЖ / THAKUR NEERAJ звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він оскаржує постанову Управління ДМС України в Хмельницькій області серії ПН МХМ № 001917 від 08.07.2026 про притягнення його до відповідальності за частиною 2 статті 203 КУпАП. Постанова підлягає скасуванню, а провадження — закриттю за пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП через відсутність повного складу адміністративного правопорушення, передусім недоведеність вини. Орган фактично ототожнив наявність формального прострочення з доведеною винуватістю. Однак статті 9–11 КУпАП вимагають установити не тільки зовнішній факт, а й умисел або необережність конкретної особи. Позивач не мав мотиву чи мети порушувати закон: він приїхав за робочою візою, офіційно працював, не приховувався і покладався на дії приймаючої сторони та добросовісне виконання ДМС власних процедурних обов`язків. ТХАКУР НІРАДЖ (далі — Позивач) законно в`їхав в Україну за довгостроковою візою типу D з єдиною відкритою метою — офіційно працювати. Він мав дозвіл на застосування праці іноземця, уклав трудовий договір, перебував за відомою роботодавцю та державним органам адресою, не приховувався й фактично виконував роботу на виробничому підприємстві. Його поведінка до 08.07.2026 несумісна з наміром ухилятися від міграційного контролю. До спливу дозволеного строку Позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про продовження строку перебування. У рішенні Управління ДМС України в Хмельницькій області про примусове повернення від 08.07.2026 уперше для Позивача зазначено, що 26.11.2025 нібито було прийнято рішення про відмову в продовженні строку його перебування. До 08.07.2026 Позивач про існування такого негативного адміністративного акта не знав. Самого рішення від 26.11.2025 у Позивача немає. Воно не вручалося йому особисто, не надсилалося поштою, на електронну адресу або іншими засобами зв`язку; його мотиви, правові наслідки, строк і порядок оскарження зрозумілою для Позивача мовою не повідомлялися. У наданих Позивачу матеріалах відсутні відомості про дату і спосіб доведення цього акта до його відома, повідомлення про вручення, електронне підтвердження доставки чи розписка Позивача. Отже, твердження про відмову від 26.11.2025 міститься лише в матеріалах, складених іншим органом ДМС 08.07.2026. Воно підтверджує наявність рішення, але не підтверджує факту його належного доведення до відома Позивача. Саме адміністративна справа Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області може встановити зміст рішення, компетентний підрозділ, спосіб повідомлення та особу, якій воно нібито було вручено. Невручення відмови саме по собі не означає автоматичного продовження строку перебування. Однак воно має визначальне значення для чинності індивідуального акта щодо Позивача, реальної можливості виконати його вимоги, своєчасно оскаржити відмову та для оцінки суб`єктивної сторони інкримінованого правопорушення. Особу не можна вважати такою, що умисно або необережно проігнорувала рішення, про існування, зміст і правові наслідки якого вона не була належно повідомлена. 08.07.2026 у с. Грузевиця Хмельницького району посадові особи Відповідача склали матеріали за частиною 2 статті 203 КУпАП та винесли постанову серії ПН МХМ № 001917 від 08.07.2026 (далі — Оскаржувана постанова), якою накладено штраф 3 400 грн. Того самого дня прийнято рішення про примусове повернення, у якому зроблено посилання на невідоме Позивачу рішення про відмову від 26.11.2025. До цього моменту Позивач не мав документально підтвердженої інформації про результат розгляду своєї заяви. Надалі передання інформації до органу зайнятості створило підстави для відкликання дозволу на застосування праці. Позивач надав документи, співпрацював із посадовими особами та сплатив штраф, щоб уникнути примусового стягнення у подвійному розмірі. Сплата не є визнанням вини, згодою з мотивами постанови або відмовою від судового захисту. У зв`язку з чим просили оскаржувану постанову скасувати, а провадження по справі закрити. Якщо суд дійде висновку про наявність складу, звільнити Позивача від адміністративної відповідальності за малозначністю відповідно до статті 22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (без виклику) сторін, та витребувано документів згідно клопотання позивача.

До суду відповідач надіслав відзив на позовну заяву, за яким заперечував проти задоволення позову, посилаючись на законність дій органу міграційної служби під час складання оскаржуваної постанови, підтвердженість доказами скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУПАП, та додавши до справи копію матеріалів адміністративного провадження. Представник позивача надіслав відповідь на відзив, за якою просили позов задовольнити

Третя особа на стороні відповідача Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області надіслав суду витребувані матеріали.

Третя особа на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кадровий хаб «5АП» пояснень до суду не надіслала.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 08.07.2026 року серії ПН МХМ № 001917 ТХАКУР НІРАДЖ / THAKUR NEERAJ притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.

Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МХМ №001918, 08.07.2026 року о 11:20 за адресою: Хмельникий р-н, с. Грузевиця, вул. Центральна 1Б, під час профілактичних заходів "Мігрант" спільно з працівниками правоохоронних органів було виявлено громадянина Індії ТХАКУР НІРАДЖ11.04.2001р.н., який порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: не залишив територію України після закінчення терміну, наданого візою та перевищив встановлений законом строк перебування в Україні більше як на 30 днів, а саме на 221 день.

Диспозиція ч.2 ст.203 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився.

Відповідно до п.2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150 (далі - Порядок) іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Згідно п.5 вказаного Порядку заява про продовження строку перебування на території України за формою згідно з додатком 1 подається особисто повнолітнім дієздатним іноземцем або особою без громадянства чи законним представником повнолітньої недієздатної особи та приймаючою стороною територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем перебування іноземця або особи без громадянства не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року, п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення тимчасового перебування іноземців на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року №150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» (далі - Порядок), даний громадянин має право перебувати на території України протягом строку дії візи (термін дії якої закінчився 29.11.2025року).

Згідно наданих матеріалів справи 26.11.2025 відносно вказаного громадянина було прийнято рішення про відмову в продовженні строку перебування. Після отримання рішення про відмову в продовженні строку перебування в Україні, вказаний громадянин повторно до органів ДМС не звертався. Таким чином, Позивач як іноземний громадянин станом на 08.07.2026 перебував на території України понад встановлений строк, а саме перевищив термін перебування на 221 день, чим порушив передбачений термін наданого візою дозволу, перейшовши на нелегальне становище. При цьому, станом на 08 липня 2026 року позивач продовжував перебувати на території України, не маючи посвідки на тимчасове проживання, не звернувся із заявою про подальше продовження строку перебування, не залишив територію України після закінчення дозволеного строку та не надав посадовим особам Державної міграційної служби документів, які б підтверджували законність його перебування.

Посилання в позовній заяві позивача на те, що рішення від 25.11.2025 у Позивача немає. Воно не вручалося йому особисто, не надсилалося поштою, на електронну адресу або іншими засобами зв`язку;, не звільняє позивача від установленого законом обов`язку контролювати законність власного перебування на території України та своєчасно вживати заходів для оформлення відповідних документів або виїзду за межі України. Обов`язок додержуватися міграційного законодавства покладається безпосередньо на іноземця.

Доводи позивача про наявність трудових відносин, офіційне працевлаштування, відсутність наміру ухилятися від міграційного контролю, сплата штрафу, не спростовують встановленого факту перебування на території України після закінчення дозволеного строку без належних правових підстав. Вказані процесуальні дії здійснювались за участю перекладача, про що є відповідна відмітка. Про отримання оскаржуваного рішення позивач розписався.

Згідно з п. 1 ст. 247 КАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про очевидність вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Окрім цього суд не вбачає підстав для застосування ст. 22 КУПАП.

Керуючись ст.ст.2,6,9,77,79,241-246, 293 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позову про скасування постанови серії ПН МХМ №0019018 від 08.07.2026 року щодо притягнення ТХАКУР НІРАДЖ / THAKUR NEERAJ до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбачених ч.2 ст.203 КУпАП.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до ч. 4 ст. 286 КАС України подається протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хмельницького

міськрайонного суду Н.В. Хараджа