Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №607/26845/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.08.2026 Справа №607/26845/25 Провадження №2/607/2981/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі учасників справи,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі, за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії

У С Т А Н О В И В:

І. Описова частина

I. Стислий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради (далі – «Тернопільміськтеплокомуненерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (далі – відповідачі) про солідарне стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 лютого 2022 року по 01 грудня

2025 року, у розмірі 35 313,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог «Тернопільміськтеплокомуненерго» зазначило, що воно здійснює забезпечення тепловою енергією житла за адресою: АДРЕСА_1 , яке займає ОСОБА_1 . Позивач вказує, що відповідачі, відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада

2017 року № 2189-VIII (далі – Закон № 2189), зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами, а відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 2189 дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Утім, відповідачі цих обов`язків не виконали, унаслідок чого за період з 01 лютого 2022 року до 01 грудня 2025 року заборгували підприємству

35 313,88 грн за послуги з постачання теплової енергії.

Позивач у частині строків позовної давності звертає увагу суду, що її строк не пропущено з огляду на приписи пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) щодо продовження строків на період карантину та зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану. Крім того, здійснення споживачем платежів у рахунок погашення заборгованості за попередні розрахункові періоди, на думку позивача, свідчить про визнання боргу та перериває перебіг позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що з 01 грудня 2021 року у місті, відповідно до Закону № 2189 та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» від 21 серпня 2019 року №830, вступили в дію нові договірні відносини між споживачами послуг з постачання теплової енергії та надавачем послуг «Тернопільміськтеплокомуненерго». На цей час чинним є публічний договір приєднання, що діє з 01 грудня 2021 року та оприлюднений на сайті «Тернопільміськтеплокомуненерго». Нарахування за послуги з постачання теплової енергії проводиться згідно з тарифами, встановленими рішеннями виконавчого комітету Тернопільської міської ради: «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води»

від 05 листопада 2018 року №827; «Про встановлення тарифів на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та гарячої води» від 01 грудня 2021 року №1105 та від 28 вересня 2023 року № 1165.

Добровільно погасити борг відповідачі відмовилися, а тому сума боргу підлягає стягненню у судовому порядку.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

2.1. 04 лютого 2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона висловила прохання: 1) відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у частині солідарного стягнення заборгованості, оскільки договір про надання житлово-комунальних послуг укладений виключно на її ім`я і саме вона є стороною договірних відносин з позивачем; інші відповідачі стороною договору не є, його не підписували, розрахунків не здійснювали; фактично послугами користуються вона та її син ОСОБА_4 , який за станом здоров`я є важкохворим (перебуває на обліку з діагнозами рецидивуюча тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА), синдром Гієна-Барре) і не може брати участі у сплаті боргу; 2) застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у стягненні частини боргу за січень та наступні місяці 2022 року, оскільки позов подано у січні 2026 року і щодо зазначеного періоду сплив трирічний строк позовної давності; 3) у разі задоволення позову – надати розстрочку виконання рішення суду строком на 36 місяців; 4) виключити із суми боргу пеню та штрафи, нарахування яких під час дії воєнного стану заборонено законодавством.

На підтвердження наведених доводів ОСОБА_1 надала суду виписний епікриз щодо стану здоров`я сина ОСОБА_4 (комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська міська лікарня швидкої допомоги», госпіталізація з 25.06.2025 по 18.07.2025).

2.2. Відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалися, доказів на спростування позову не надали.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 січня

2026 року відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

04 травня 2026 року від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач, керуючись статтями 43, 49 ЦПК України, просив зменшити позовні вимоги на 4 000,00 грн та стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача

31 313,88 грн заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 травня

2026 року заяву про зменшення позовних вимог прийнято до розгляду, постановлено надалі розглядати справу з урахуванням зменшених позовних вимог, а саме в частині стягнення солідарно 31 313,88 грн.

Позивач в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутності сторони позивача, у якій висловлена позиція щодо підтримання позовних вимог у зменшеному розмірі та відсутності заперечень стосовно можливості ухвалення заочного рішення.

Відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – у судове засідання не з`явилися з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд зазначає, що у зв`язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом

Як вбачається із довідки про осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою зареєстровано п`ять осіб: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зазначені особи були зареєстровані у вказаній квартирі упродовж спірного періоду (а.с. 3).

Позивач долучив скриншот із сайту «Тернопільміськтеплокомуненерго», в якому міститься повідомлення для споживачів про те, що з 01 грудня 2021 року вступають у дію типові публічні договори про надання послуг з постачання теплової енергії, оприлюднені на офіційному сайті

КП «ТМТКЕ» 31 жовтня 2021 року (а.с. 11).

Відповідно до пункту 1 типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 31 жовтня 2021 року цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання відповідної послуги індивідуальному споживачу. Договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України (а.с. 12, 13).

Упродовж 2021–2025 років були складені акти про запуск системи опалення в роботу в опалювальний період за адресою: АДРЕСА_1 , (а.с. 4–6).

02 вересня 2025 року позивачем – «Тернопільміськтеплокомуненерго» – складено повідомлення № 1850/17/168 за адресою: АДРЕСА_1 , про наявність станом на 01 серпня 2025 року заборгованості у розмірі 33 906,82 грн за послуги з постачання теплової енергії та необхідність сплатити зазначену заборгованість упродовж 15 днів (а.с. 7).

Відповідно до виписки з особового рахунку про заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , особовий рахунок: НОМЕР_1 ) станом на 01 лютого 2022 року за особовим рахунком обліковувався залишок заборгованості у розмірі 14 234,68 грн, який позивачем до ціни цього позову не включений. За період з 01 лютого 2022 року по 01 грудня 2025 року за послуги з централізованого опалення нараховано 35 897,25 грн, а споживачем за цей самий період сплачено (у тому числі шляхом внесення платежів через банківську установу без зазначення призначення платежу)

14 818,05 грн (а.с. 8, 9).

У довідці про оплату по особовому рахунку НОМЕР_2 від 04 грудня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , зазначено, що оплата споживачем в банку без призначення платежу в сумі 14 818,05 грн зарахована в рахунок погашення заборгованості, що існував на 01.02.2022 (а.с. 10).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. Суд встановив, що відносини, які виникли між сторонами цього спору, пов`язані з наданням послуг з постачання теплової енергії, що регулюються ЦК України, Законом № 2189, Законом України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633-IV, іншими нормативними актами України.

Стаття 1 Закону №2189 визначає, що житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Так, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:

1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (частина перша статті 6 Закону № 2189).

Відповідно до статей 7 та 8 Закону № 2189 виконавець зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів, а споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 9 Закону № 2189, якою передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша).

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 2189 дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно зі статтею 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року

№ 2633-IV встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується у судовому порядку.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2189 індивідуальний споживач – фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно із статтями 322, 360 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Власник квартири зобов`язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17–ц).

При цьому суд виходить із того, що квартира відповідачів розташована у багатоквартирному будинку та підключена до єдиної мережі централізованого опалення, безперебійну роботу й обслуговування якої забезпечує позивач. У спірний період відповідні послуги надавалися та фактично споживалися, а відповідачі не звертались зі скаргами щодо їх неналежної якості чи відсутності. Факт отримання зазначених послуг відповідачами не спростовано. Крім того, відсутні докази того, що у квартирі відсутнє або відключене у встановленому порядку централізоване опалення. За спожиті послуги позивачем здійснювалося помісячне нарахування відповідно до особового рахунку, однак відповідачі оплату проводили лише частково.

Верховний Суд України у постанові від 20 квітня 2016 року (справа № 6-2951цс15) виходив з того, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а сама по собі відсутність договору про надання таких послуг не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати.

Схожий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року (справа № 210/5796/16–ц), у якому зазначено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

За загальними умовами виконання зобов`язань, встановлених статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначив: «[о]дним із загальновизнаних принципів міжнародного права є pacta sunt servanda (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено

(частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629)»

(абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022).

Згідно з приписами частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки факт надання позивачем послуг з централізованого опалення та постачання теплової енергії у спірний період підтверджений належними доказами (акти про запуск системи опалення в роботу) і відповідачами не спростований, а належних доказів виконання свого зустрічного обов`язку з оплати цієї послуги в повному обсязі відповідачі суду не надали, суд доходить висновку про наявність у відповідачів заборгованості перед позивачем за спожиту послугу.

2.2. Відповідно до пункту 36 публічного договору про надання послуги з постачання теплової енергії, у разі якщо споживачем не визначено розрахунковий період або призначення платежу, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину у розмірі передоплати) в рахунок заборгованості споживача за минулі розрахункові періоди (за винятком погашення пені та штрафів, нарахованих споживачеві), а в разі відсутності такої заборгованості – в рахунок майбутніх платежів.

Судом встановлено, що станом на 01 лютого 2022 року за спірним особовим рахунком обліковувався залишок заборгованості за попередній (до спірного) період у розмірі 14 234,68 грн, який позивач не включив до ціни позову. Здійснені споживачем протягом спірного періоду

(з 01.02.2022 по 01.12.2025) платежі без визначення призначення в загальній сумі 14 818,05 грн, відповідно до пункту 36 договору, в першу чергу підлягають зарахуванню в рахунок погашення саме цього залишку станом на 01.02.2022 як найстарішої заборгованості. Тож сума, що первісно заявлялася до стягнення, є заборгованістю саме за спірний період (з 01.02.2022 по 01.12.2025), а не непогашеним залишком заборгованості за попередній період, який до ціни позову не входить і предметом цього спору не є.

У зв`язку із заявою представника позивача про зменшення позовних вимог, прийнятою ухвалою суду від 04 травня 2026 року, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справу в межах зменшених (уточнених) позовних вимог – у розмірі

31 313,88 грн.

2.3. Стосовно доводів відповідачки про сплив строків позовної давності суд зазначає нижченаведене.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Заперечення ОСОБА_1 щодо застосування наслідків спливу позовної давності суд відхиляє.

Так, вирішуючи питання про сплив позовної давності щодо заборгованості за спірний період, суд ураховує особливості її перебігу, встановлені законодавцем у зв`язку із запровадженням карантину та воєнного стану.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на всій території України було встановлено з 12 березня 2020 року та скасовано 30 червня 2023 року відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України.

Крім того, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який діяв у період, що має значення для вирішення цього спору, було передбачено, що у період дії в Україні воєнного стану перебіг позовної давності, визначеної цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Зазначена норма діяла з 17 березня 2022 року до її подальшого виключення із

ЦК України.

Отже, під час обчислення позовної давності щодо спірної заборгованості підлягають урахуванню як продовження відповідних строків у період дії карантину відповідно до пункту 12, так і зупинення перебігу позовної давності в період дії пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Подальше виключення зазначених положень із ЦК України не усуває правових наслідків їх дії у період, коли вони були чинними.

За наведених обставин підстав немає для висновку про сплив позовної давності щодо заявлених до стягнення вимог станом на день звернення позивача до суду.

2.4. У частині доводів про виключення пені та штрафів, про що йдеться у відзиві, суд зазначає таке.

Дослідивши виписку з особового рахунку про заборгованість, яка є розрахунком заявленої до стягнення суми, суд встановив, що вона містить виключно суми нарахувань за спожиті комунальні послуги і не містить будь-яких сум пені, штрафу чи іншої неустойки. Позивач вимог про стягнення неустойки в цій справі не заявляв.

Оскільки предметом позову стягнення пені або штрафів не є, доводи відповідача

ОСОБА_1 про необхідність виключення таких сум із ціни позову є безпредметними, а тому не потребують окремого вирішення судом.

2.5. В аспекті заперечень щодо солідарного стягнення заборгованості суд зауважує наступне.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 2189 дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, підставою виникнення солідарної відповідальності за цією нормою є сукупність двох юридичних фактів: (1) реєстрація та/або фактичне проживання особи у житлі споживача та (2) її цивільна дієздатність. Ця норма не ставить виникнення солідарного обов`язку в залежність від того, чи є особа стороною договору про надання комунальної послуги, чи підписувала вона такий договір особисто, чи фактично користується послугою, а так само від стану здоров`я або працездатності такої особи.

Судом встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин за адресою:

АДРЕСА_1 , зареєстровано п`ять осіб, з яких лише

ОСОБА_5 , 2015 року народження, є малолітньою і у зв`язку з чим позивачем обґрунтовано не заявлено до відповідних вимог. Інші особи – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є повнолітніми фізичними особами.

Доводи ОСОБА_1 про те, що інші відповідачі фактично не проживають за вказаною адресою і не користуються послугою, суд відхиляє, оскільки належних доказів цього факту суду не надано, крім того, частина третя статті 9 Закону № 2189 пов`язує виникнення солідарної відповідальності з альтернативною умовою – проживанням та/або реєстрацією особи у житлі споживача, а доказів зняття будь-кого з відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою суду не надано.

2.6. У частині заяви про розстрочку виконання рішення, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вказано у пункті 2 частини сьомої статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Відповідно до статті 435 ЦПК України суд, який ухвалив судове рішення, за заявою учасника справи має право відстрочити або розстрочити виконання рішення, змінити чи встановити спосіб та порядок його виконання.

У постанові Верховного Суду від 02 липня 2026 року (справа № 873/5/26) зазначено, що розгляд заяви про розстрочення виконання рішення передбачає оцінку впливу розстрочення виконання рішення на права та інтереси стягувача, а також перевірку обставин, які обґрунтовують потребу боржника у такому розстроченні, з урахуванням характеру зобов`язання та фактичних можливостей виконання. Оцінка заяви про відстрочення має ґрунтуватися на встановленні обставин, які об`єктивно ускладнюють виконання рішення у відповідний період, та на перевірці пропорційності строку відстрочки з огляду на необхідність збереження сутності права стягувача на виконання рішення у розумний строк.

ОСОБА_1 просить розстрочити виконання рішення строком на 36 місяців. Водночас відповідно до частини п`ятої статті 435 ЦПК України розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Отже, заявлений відповідачкою строк розстрочення тривалістю 36 місяців не відповідає встановленому законом граничному строку.

З огляду на документально підтверджений факт тяжкого захворювання одного із солідарних боржників – ОСОБА_4 , похилий вік ОСОБА_2 , 1938 року народження, розмір присудженої заборгованості та необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе частково задовольнити заяву та розстрочити виконання рішення в частині основного боргу на 12 місяців.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у межах зменшеної ціни позову і вважає за необхідне позов задовольнити повністю, стягнувши солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 31 313,88 грн.

При зверненні до суду з вказаним позовом позивачем були понесені судові витрати у сумі

3 028 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 2943 від

16 грудня 2025 року (а.с. 15). Оскільки позовні вимоги позивача, з урахуванням прийнятого судом зменшення їх розміру, підлягають задоволенню у повному обсязі, то відповідно до вимог

статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені «Тернопільміськтеплокомуненерго» при зверненні до суду судові витрати у вищевказаному розмірі, у рівних частках з кожного з чотирьох відповідачів.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 49, 76–78, 141, 223, 244, 247, 258–268, 273, 274, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов Комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії – задовольнити.

2. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради заборгованість за послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії за період

01 лютого 2022 року по 01 грудня 2025 року у розмірі 31 313,88 грн (тридцять одна тисяча триста тринадцять) гривень 88 копійок.

3. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради судовий збір у рівних частках, по 757 грн (сімсот п`ятдесят сім) гривень 00 копійок з кожного.

4. Заяву ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення задовольнити частково.

Розстрочити виконання цього рішення в частині, зазначеній у пункті 2 цієї резолютивної частини, до 20 серпня 2027 року, встановивши погашення заборгованості у розмірі 31 313,88 грн щомісячними платежами, починаючи з місяця, наступного за місяцем набрання рішенням суду законної сили, не пізніше 1 числа кожного місяця, з остаточним погашенням заборгованості не пізніше 20 серпня 2027 року.

У задоволенні решти клопотання – відмовити. Стягнення судового збору, зазначеного у пункті 3 цієї резолютивної частини, здійснити в загальному порядку без розстрочення.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено і підписано 20 серпня 2026 року.

Позивач: Комунальне підприємство теплових мереж «Тернопільміськтеплокомуненерго» Тернопільської міської ради, код ЄДРПОУ: 14034534, адреса місцезнаходження: вул. Івана Франка, 16, м. Тернопіль.

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса місця реєстрації:

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя Т. І. Якімець