Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №607/21944/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.08.2026 Справа №607/21944/25 Провадження №2/607/2481/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ороновська Ольга Михайлівна, до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування та

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ороновська О.М., звернулися до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання за кожною з них права власності на частину будинковолодіння загальною площею 341,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та реєстрацію такого права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Ціна позову – 1 001 596 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивачів зазначила, що

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема, житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 6125286700:02:001:3541.

29 лютого 2020 року приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. заведено спадкову справу № 138/02-31 до майна померлого на підставі заяви його дочки про прийняття спадщини. Дружина померлого прийняла спадщину, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала разом із ним. Інших спадкоємців, за твердженням представника позивачів, немає.

Позивачам видано свідоцтва про право на спадщину по частині земельної ділянки з кадастровим номером 6125286700:02:001:3541, однак у видачі свідоцтв про право на спадщину на розташоване на ній будинковолодіння відмовлено через відсутність належного правовстановлюючого документа на будинок.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач – Великоберезовицька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 06 травня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник адвокат Ороновська О.М. не з`явилися, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, однак адвокат подала заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача, у якій також зазначено про підтримання позову у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач Великоберезовицька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області в судове засідання не з`явилася, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року (справа № 760/25978/13-ц) зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні.

Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті, що узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року (справа № 361/8331/18), відповідно до якого підставою для відкладення розгляду справи є не відсутність її учасників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин відповідно до статей 223, 280 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів. У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу технічними засобами відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

28 березня 1982 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, серія НОМЕР_1 , запис за № 2 (а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_1 , батьками якої вказані: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_2 , актовий запис за № 2058 (а.с. 11).

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю

серія Р1 № 679893 від 30 березня 2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1097, ОСОБА_3 належить на праві приватної власності земельна ділянка, площею 0,11 га, який (а.с. 80). Як убачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 серпня 2019 року

№ НВ-6111230852019, земельна ділянка з кадастровим номером 6125286700:02:001:3541, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , має цільове призначення – для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (а.с. 81).

08 грудня 2017 року ОСОБА_3 склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений юрисконсультом Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Боднар І.В., зареєстровано в реєстрі за № 76, яким заповів все належне йому майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, та все те, що ще буде належати йому на час смерті, а також належні йому майнові права та обов`язки на час смерті (а.с. 9, 76).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_3 , актовий запис № 04, місце реєстрації: виконавчий комітет Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (а.с. 10).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Петриківської сільської ради від 07 березня 2019 року № 284 на день смерті ОСОБА_3 , 1956 року народження, разом із нам за адресою АДРЕСА_1 , проживали та були зареєстровані та проживають на даний час: 1. Дружина – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 2. Дочка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . 3. Онучка – ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 74).

09 квітня 2019 року ОСОБА_2 подала заяву Тернопільській районній державній нотаріальній конторі про прийняття спадщини після померлого чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , заява №108, спадкова справа № 48/2019р. (а.с. 73 зворотна сторона).

Як вказано у витязі про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 55824752 від 11 квітня 2019 року була заведена спадкова справа № 64026547, номер у нотаріуса 48/2019р. після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с. 75).

Приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. заведена спадкова справа № 48/2019 до майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , індекс справи 02-14 (а.с. 73).

У інформаційній довідці Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації від 26 листопада 2019 року № 1562 вказано, що за матеріалами бюро станом на 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 в бюро не проведена (а.с.43, 78).

Як убачається з інформаційної довідки про технічний стан нерухомого майна № 1570 від 27 листопада 2019 року Тернопільського районного госпрозрахункового БТІ, що на обліку бюро будинковолодіння АДРЕСА_1 , обліковується за ОСОБА_3 . Дозвільні документи на будівництво житлового будинку з цокольним поверхом літ. «А», загальною площею 360,1 кв.м.,

житловою – 123,7 кв.м., замовником не надано (а.с. 77 зворотна сторона).

29 лютого 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали заяву приватному нотаріусу Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом та за законом по (одній другій) частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд за адресою:

АДРЕСА_1 , та по (одній другій) частки земельної ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,1138 га, кадастровий номер: 6125286700:02:001:3541, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , заява №124, спадкова справа №48/2019р. (а.с.75 зворотня сторона).

Приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я.

29 лютого 2020 року було видано свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_2 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 по на земельну ділянку, для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,1138 га, кадастровий номер: 6125286700:02:001:3541, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , спадкова справа №48/2019, які зареєстровані в реєстрі за № 717 та № 719 (а.с. 82).

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 лютого 2020 року № 202426772 та № 202426946 за

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано право власності по (одній другій) кожній земельна ділянка, площею 0,1138 га, кадастровий номер: 6125286700:02:001:3541, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (а.с. 31, 32).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 29 лютого 2020 року № 138/02-31 відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії (а.с. 33, 79).

22 серпня 2025 року ФОП ОСОБА_6 був виготовлений технічний паспорт на житловий будинок садибного типу на АДРЕСА_1 , загальною площею 341,5 кв.м., житловою площею 153,8 кв.м., реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:7704:0762-9783-1985, ідентифікатор об`єкта нерухомого майна 01.2557070.4953361.20250826.42.0000.44, на замовлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а.с. 13–21), який зареєстрований у Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, реєстраційний номер в ЄДЕССБ ІУ161250904697, реєстрація декларації про готовність до експлуатації об`єкта за амністією (а.с. 22–30).

Згідно звіту про оцінку майна № 18РМ-251013-032, житлового будинку, загальною площею 341,5 кв.м., житловою площею 153,8 кв.м., який розташований на земельній ділянці, площею 0,1138 га, кадастровий номер: 6125286700:02:001:3541, за адресою: АДРЕСА_1 , від 13 жовтня

2025 року, ринкова вартість домоволодіння: житлового будинку з урахуванням земельної ділянки складає 1 699 332 грн; ринкова вартість земельної ділянки складає: 697 736 грн; ринкова вартість земельних поліпшень: житлового будинку без урахування земельної ділянки складає: 1 001 596 грн (а.с. 34–42).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня

1997 року № 9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Способи захисту у цих спірних правовідносинах визначені Цивільним кодексом України (далі – ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

2.2. Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конституційний Суд України зазначив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд. (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).

У статті 41 Основного Закону України також вказано: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частина друга); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома).

Головним обов`язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб`єктів права власності. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче врегулювання, у межах якого чітко та вичерпно встановлено, зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, випадки правомірного обмеження права власності, підстави і порядок здійснення такого обмеження (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).

Наведені приписи основоположного акта держави знаходять свій розвиток насамперед у нормах цивільного законодавства.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

2.3. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218

ЦК України). Відповідно до статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи або оголошення її померлою відкривається її спадщина.

За частиною першою статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з частинами першою та другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений юрисконсультом Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Боднар І.В., зареєстровано в реєстрі за № 76, яким заповів все належне йому майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, та все те, що ще буде належати йому на час смерті, а також належні йому майнові права та обов`язки на час смерті.

Відтак, суд констатує, що ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_3 з огляду на наявність заповіту на все належне йому майно. Даних про наявність спадкоємців, які відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, матеріали справи не містять.

2.4. За приписами частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Крім того, у цій статті зазначено, що майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина друга); право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом (частина третя); спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі –

СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша та друга статті 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Верховний Суд зазначив, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., відповідні висновки, сформульовані у постановах від 24 травня 2023 року, справа № 278/2482/21, від 16 січня 2023 року, справа № 754/3132/16-ц).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Як установлено судом, спірний житловий будинок був збудований ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі, а тому набуті ними майнові права щодо цього об`єкта є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

2.5. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За змістом статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Судом установлено, що на час смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 спірний житловий будинок був фактично збудований. Зокрема, за матеріалами Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації будинок на

АДРЕСА_1 обліковувався за ОСОБА_3 , однак державна реєстрація права власності на нього проведена не була.

Відтак, на час відкриття спадщини право власності на спірний житловий будинок як на об`єкт нерухомого майна у ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не виникло. Водночас відсутність державної реєстрації права власності не свідчить про відсутність належних йому майнових прав щодо фактично створеного об`єкта будівництва.

2.6. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2025 року (справа № 359/7536/23) зазначив, що якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію або право власності на нього не було зареєстроване, до складу спадщини входять належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, зокрема право завершити будівництво, передати завершений будівництвом об`єкт для прийняття в експлуатацію та оформити право власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 липня 2026 року (справа № 727/6125/23) звернула увагу, що замовник будівництва, який володіє земельним титулом, до моменту державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію об`єкт є власником матеріалів, використаних у процесі будівництва, та носієм майнових прав на майбутній об`єкт нерухомості. Після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його в експлуатацію такі майнові права трансформуються у право власності на цей об`єкт, яке підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що така трансформація відбувається незалежно від того, кому належать відповідні майнові права – інвестору чи забудовнику.

Отже, відсутність на день смерті ОСОБА_3 державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок не свідчить про відсутність належних йому майнових прав щодо фактично створеного об`єкта будівництва. Такі права не припинилися внаслідок його смерті та відповідно до статті 1218 ЦК України увійшли до складу спадщини.

Оскільки спірний житловий будинок був збудований ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі, майнові права щодо цього об`єкта належали їм на праві спільної сумісної власності. З урахуванням рівності часток подружжя частка кожного з них у таких правах становила .

Таким чином, належна ОСОБА_3 частка майнових прав щодо спірного житлового будинку після його смерті увійшла до складу спадщини та перейшла до ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину за заповітом. Інша частка таких прав належала ОСОБА_2 як її частка у спільному майні подружжя та до складу спадщини не входила.

Після смерті ОСОБА_3 позивачки як носії майнових прав щодо спірного об`єкта в рівних частках вчинили дії, необхідні для завершення його юридичного оформлення:

22 серпня 2025 року на їх замовлення виготовлено технічний паспорт на житловий будинок садибного типу загальною площею 341,5 кв. м, а 08 вересня 2025 року в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва зареєстровано декларацію про готовність цього об`єкта до експлуатації.

Відтак оформлення позивачами після смерті ОСОБА_3 документів, необхідних для прийняття будинку в експлуатацію, не є підставою виникнення у них нових майнових прав на цей об`єкт, а становить реалізацію раніше набутих прав: ОСОБА_2 – як учасником спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_1 – як правонаступником спадкодавця.

Після завершення оформлення спірного житлового будинку та прийняття його в експлуатацію належні позивачам майнові права щодо цього об`єкта трансформувалися у право власності на відповідні його частки, яке підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку.

Суд окремо зауважує, що Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2025 року (справа № 359/7536/23) звернув увагу на необхідність розмежування прав забудовника щодо об`єкта, який не завершений або не прийнятий в експлуатацію, та прав щодо завершеного і прийнятого в експлуатацію об`єкта нерухомого майна. Оскільки на час вирішення цієї справи спірний житловий будинок завершений будівництвом та прийнятий в експлуатацію, визнання за позивачками майнових прав забудовника не забезпечило б ефективного захисту їх прав.

Так, найвищий суд у системі судоустрою України у цій постанові, зокрема зазначив, що оскільки будинок відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації завершений будівництвом на 100 % та є придатним для проживання, однак право власності на це нерухоме майно не зареєстровано, висновки судів, що позивачі, звертаючись до суду з позовом про визнання прав і обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом, обрали неефективний спосіб захисту порушених прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

За встановлених обставин, з огляду на те, що на момент звернення до суду спірний об`єкт нерухомого майна було введено в експлуатацію, про що свідчать матеріали справи, захисту підлягає право на завершений об`єкт нерухомого майна, відтак позивачами правильно обрано спосіб захисту невизнаного права.

Постановою приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. від 29 лютого 2020 року №138/02-31 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку спільного майна подружжя та свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на житловий будинок та державної реєстрації права власності на нього.

Отже, позивачки позбавлені можливості оформити належні їм права на спірний житловий будинок у позасудовому порядку.

За статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи, що ОСОБА_2 належала частка майнових прав на спірний об`єкт як частка у спільному майні подружжя, а належна ОСОБА_3 інша частка таких прав перейшла після його смерті до ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом, а також те, що на час розгляду справи будівництво об`єкта завершено та його прийнято в експлуатацію, суд вважає позовні вимоги у частині визнання за ними права власності на частину спірного житлового будинку.

2.8. В аспекті позовних вимог про реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на будинковолодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суд зазначає таке.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі – Закон № 1952) державна реєстрація речових прав є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та здійснюється у порядку, визначеному цим Законом (пункт 1 частини першої статті 2).

Державна реєстрація права власності є окремою процедурою, що здійснюється державним реєстратором на підставі документів, визначених законом. Рішення суду про право власності на нерухоме майно є підставою для проведення такої державної реєстрації, однак суд при вирішенні цивільного спору не здійснює функцій державного реєстратора та безпосередньо не проводить державну реєстрацію речових прав.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є вимога про визнання права власності на будівлю, споруду, оскільки судове рішення про визнання права власності на будівлю, споруду є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, а позовна вимога про зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Відтак Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні зазначеної позовної вимоги (див., зокрема, пункт 93 постанови від 19 травня 2020 року, справа № 916/1608/18).

Таким чином, належним способом захисту прав позивачок у цій справі є визнання за ними права власності на відповідні частки спірного нерухомого майна, а після набрання рішенням суду законної сили воно є підставою для державної реєстрації визнаного судом права у встановленому законом порядку.

За таких обставин позовні вимоги в частині безпосередньої реєстрації судом права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно задоволенню не підлягають.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню: за ОСОБА_2 слід визнати право власності на частину спірного житлового будинку як на частку у спільному майні подружжя, а за ОСОБА_1 – право власності на іншу частину цього будинку у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

У задоволенні вимог про реєстрацію за позивачками права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно слід відмовити.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим спір виник не внаслідок неправомірних дій відповідача, а через неможливість позивачок оформити право власності на спірне нерухоме майно у позасудовому порядку.

З огляду на наведене, ураховуючи приписи частини дев`ятої статті 141 ЦПК України судовий збір за розгляд справи слід покласти на позивачок у межах фактично понесених ними судових витрат.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76–79, 81, 89, 141, 244, 258–268, 273, 274, 280–289, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ороновська Ольга Михайлівна, до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на майно – задовольнити частково.

2. Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) право власності на (одну другу) частину будинковолодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинку цокольний поверх: коридор 1-1 – 12,2 кв.м., житлова 1-2 – 14,9 кв.м., гараж 1-3 – 28,8 кв.м., санвузол 1-4 – 17,4 кв.м., сауна 1-5 – 3,6 кв.м., паливна 1-6 – 9,9 кв.м., коридор 1-7 – 1,4 кв.м., житлова 1-8 – 15,2 кв.м., кладова 1-9 – 6,3 кв.м., кладова 1-10 – 2,8 кв.м., сходова клітка 1-11 – 6,6 кв.м. Всього 119,1 кв.м. 1 поверх: коридор 2-1 – 2,1 кв.м., коридор 2-2 – 18,5 кв.м., житлова 2-3 – 15,5 кв.м., вітальня 2-4 – 27,2 кв.м., кухня 2-5 – 23,1 кв.м., житлова 2-6 – 17,1 кв.м., санвузол 2-7 – 5,8 кв.м. Всього: 109,3 кв.м. 3 поверх: коридор 3-1 – 15,3 кв.м., житлова 3-2 – 15,8 кв.м., житлова 3-3 – 30,2 кв.м., санвузол 3-4 – 9,2 кв.м., житлова 3-5 – 17,9 кв.м., гардеробна 3-6 – 4,8 кв.м., кухня 3-7 – 19,9 кв.м. Всього 113,1 кв.м. Загальна площа 341,5 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) право власності на (одну другу) частину будинковолодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинку цокольний поверх: коридор 1-1 – 12,2 кв.м., житлова 1-2 – 14,9 кв.м., гараж 1-3 – 28,8 кв.м., санвузол 1-4 – 17,4 кв.м., сауна 1-5 – 3,6 кв.м., паливна 1-6 – 9,9 кв.м., коридор 1-7 – 1,4 кв.м., житлова 1-8 – 15,2 кв.м., кладова 1-9 – 6,3 кв.м., кладова 1-10 – 2,8 кв.м., сходова клітка 1-11 – 6,6 кв.м. Всього 119,1 кв.м. 1 поверх: коридор 2-1 – 2,1 кв.м., коридор 2-2 – 18,5 кв.м., житлова 2-3 – 15,5 кв.м., вітальня 2-4 – 27,2 кв.м., кухня 2-5 – 23,1 кв.м., житлова 2-6 – 17,1 кв.м., санвузол 2-7 – 5,8 кв.м. Всього: 109,3 кв.м. 3 поверх: коридор 3-1 – 15,3 кв.м., житлова 3-2 – 15,8 кв.м., житлова 3-3 – 30,2 кв.м., санвузол 3-4 – 9,2 кв.м., житлова 3-5 – 17,9 кв.м., гардеробна 3-6 – 4,8 кв.м., кухня 3-7 – 19,9 кв.м. Всього 113,1 кв.м. Загальна площа 341,5 кв.м., як на частку у спільному майні подружжя.

4. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в межах ними понесених.

5. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

6. Копію заочного рішення суду надіслати відповідачу.

7. Відповідач має право подати до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про перегляд заочного рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

8. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

9. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

10. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У такому випадку строк на апеляційне оскарження починає обчислюватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

11. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

12. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 06 серпня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Великоберезовицька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ: 04393462, адреса місця знаходження: вул. Степана Бандери, 26, селище Велика Березовиця, Тернопільський район, Тернопільська область.

Головуючий суддяТ. І. Якімець