Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №448/1699/26 — Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/1699/26

Провадження № 3/448/718/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.09.2026 року суддя Мостиського районного суду Львівської області Кічак Ю.В., з участю секретаря судового засідання Тхір О.Т., прокурора Зінчука Р.В. та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська матеріали справи, що надійшли з Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Кіровоград, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , громадянки України, начальника групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б),

за ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративне правопорушення (надалі КУпАП),

В С Т А Н О В И В:

І. Опис обставин, встановлених під час розгляду справи.

Військовослужбовець ОСОБА_1 , будучи посадовою особою - начальником групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби Митний пост «Мостиська» Львівської митниці (міжнародний пункт пропуску для залізничного сполучення «Мостиська») за адресою: Львівська область, с.Мостиська Другі, у порушенні вимог ст. 11, 16, 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вимог підпункту 1.7 пункту 1 наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18.11.2025 №3745-АГ «Про озброєння прикордонних нарядів у 2026 році», в умовах особливого періоду, 30 січня 2026 року не організувала та не здійснила контроль щодо видачі закріпленої зброї сержанту ОСОБА_2 , яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України та допустила останню до заступання в прикордонний наряд без закріпленої зброї, що в умовах воєнного стану створює загрозу життю і здоров`ю, як самій ОСОБА_2 так і іншим особам, забезпечення безпеки яких може виникнути при виконанні наказу з охорони державного кордону України.

Дані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст.172-15 КУпАП як недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

ІІ. Позиція учасників справи.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 у судовому засіданні свою провину визнала. Пояснила, що у день, зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення, сержант ОСОБА_2 була дуже емоційною, а також у неї напередодні виникали конфлікти з іншими військовослужбовцями. Рішення не видавати закріплену за останньою зброю прийняла з метою запобігання можливим негативним наслідкам та застереження особового складу, а тому видала лише спеціальні засоби. Просила суд суворо її не карати та зазначила, що надалі подібних дій зі свого боку не вчинятиме.

Прокурор Зінчук Р.В. під час розгляду справи зазначив, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, вважає доведеними належними доказами. Вважає, що ОСОБА_1 підлягає притягненню до адміністративної відповідальності за вчинення вказаного правопорушення, а достатнім покаранням для неї буде стягнення у виді штрафу в мінімальному розмірі.

ІІІ. Оцінка суду щодо фактичних обставин справи та джерела права застосовані судом.

Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , висновок прокурора Зінчука Р.В., дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до ст.2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.

Як зазначено частинами 1 та 2 статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 9 КУпАП, правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

У статті 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Допустимість доказів це придатність їх для використання у адміністративному процесі за формою, на відмінну від їх належності придатність для використання за змістом.

При цьому, у відповідності до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (із відповідними змінами та доповненнями), особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України», особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Відповідно до указу Президента України №64/202 від 24 лютого 2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України почав діяти воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Відтак, станом на день вчинення зазначеного адміністративного правопорушення, в Україні діє особливий період.

Отже, як вбачається із змісту протоколу №93 про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП від 28.08.2026р. військовослужбовець ОСОБА_1 допустила вчинення адміністративного правопорушення в умовах особливого періоду.

Диспозицією ч.2 ст.172-15 КУпАП передбачена відповідальність за діяння, передбачені частиною першою цієї статті (недбале ставлення військової службової особи до військової служби), вчинене в умовах особливого періоду.

Об`єктивною стороною недбалості, тобто недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. При цьому, якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов`язків, то не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним (через хворобу, у зв`язку з виконанням інших покладених на неї обов`язків внаслідок нетривалої роботи на посаді та за відсутності досвіду тощо). Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов`язків характеризує, перш за все, об`єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов`язки, або хоча і діє, але виконує ці обов`язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччя з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.

Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2021 справі № 185/12161/15-к вказав, що при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов`язків необхідно встановити, що винний зобов`язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.

Закон України «Про державну прикордонну службу України» відповідно до Конституції України визначає правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державну прикордонну службу України» діяльність Державної прикордонної служби України провадиться на основі дотримання прав і свобод людини і громадянина. Органи, військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України зобов`язані поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. Неправомірне обмеження прав і свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У відповідності до ст.23 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» з метою попередження корупції військовослужбовцям та працівникам Державної прикордонної служби України під час здійснення прикордонного контролю забороняється мати будь-які особисті засоби зв`язку, що не належать Державній прикордонній службі України та не входять до предметів екіпірування прикордонного наряду.

Відповідно до вимог пункту 6 глави 2 розділу II Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 19.10.2015 року №1261, кожен прикордонник під час несення служби у прикордонному наряді відповідає за точне та своєчасне виконання покладених на нього завдань та обов`язків.

Згідно з вимогами ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язки, серед яких знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Відповідно до п.п. 16, 17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.

Відповідно до п.26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно з вимогами ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, виховання культури ґендерної рівності та нетерпимості до будь-яких проявів дискримінації, в тому числі за ознакою статі, запобігання та протидії насильству за ознакою статі, сексуальним домаганням та правопорушенням проти статевої свободи та статевої недоторканості у військовому колективі; сумілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов`язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з`єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; додержуватися норм законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також запобігання і протидії дискримінації; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися гідністю і честю, поважати честь і гідність кожної людини; не допускати самому і стримувати інших від негідних дій, виражених вербально або невербально (слова, жести, рухи тіла тощо), у тому числі пов`язаних із дискримінацією за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, а також запобігати вчиненню насильства за ознакою статі, сексуальним домаганням, правопорушенням проти статевої свободи та статевої недоторканості у військовому колективі; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, які досліджені судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд враховує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі в Державній прикордонній службі України на посаді начальника групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б), а отже вказана особа є суб`єктом адміністративної відповідальності.

Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджується наступними доказами: протоколом №93 про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП від 28.08.2026р.; копією постанови про закриття кримінального провадження від 28.08.2026р.; копією книги обліку і закріплення зброї і боєприпасів підрозділу ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) військової частини НОМЕР_1 ; витягом з розділу 4г (Участь у службі) Книги прикордонного контролю відділення прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) в період з 08:00 01.01.2026р. до 08:00 01.05.2026р.; копією книги видачі зброї та боєприпасів відділення прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б); копією журналу інструктажу особового складу (прикордонного наряду) відділення прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б); письмовими поясненнями порушниці ОСОБА_1 від 20.03.2026р.; посадовою інструкцією начальника групи інспекторів прикордонного контролю відділення прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) підполковником ОСОБА_3 ; письмовими поясненнями начальників групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 20.03.2026 року; копією витягу з наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 від 14.04.2025р. про призначення сержанта ОСОБА_7 на посаду молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б); іншими документами доданими до протоколу.

Суд вважає, що виявлені факти відображають об`єкт суспільних відносин в сфері військової дисципліни, оскільки об`єктивна сторона такого правопорушення полягає у порушенні правил несення прикордонної служби особою, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України та суспільно-небезпечними наслідками, які можуть настати в результаті цього.

При цьому, суд також враховує те, що ОСОБА_1 дії особи, що склала відносно неї протокол про адміністративне правопорушення не оскаржувала, доказів неправомірної поведінки останнього та доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього, - суду не скеровувала.

Складеним протоколом в діях ОСОБА_1 відображена диспозиція ч.2 ст.172-15 КУпАП у виді недбалого ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

Досліджені в судовому засіданні докази послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності їхнього розуміння обставин, з приводу яких вони отримані, добровільності та істинності позиції, оскільки вони достатньо вагомі (переконливі), чіткі (точні), узгоджені між собою (без суперечностей), а тому достовірні і відповідають критеріям якості доказів.

Будучи військовослужбовцем, ОСОБА_1 відповідно до вимог Статуту, Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, Закону України «Про Державну прикордонну службу України» була зобов`язана свято та непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, зразково виконувати свої службові обов`язки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, тощо.

Таким чином, аналізуючи наведені докази, приходжу до переконання в доведенні винності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП - недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

ІV. Накладення адміністративного стягнення.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Обставин, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до ст.34 КУпАП – щире розкаяння.

Обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до ст.35 КУпАП – судом не встановлено.

Суддя виходить не з принципу формального підходу до вирішення справи, а саме з необхідності забезпечення судом уникнення порушень прав і свобод інших громадян, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, а тому, притягнення військовослужбовця ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є виправданим, оскільки його вина є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», оскільки цього вимагають справжні інтереси суспільства, на охорону яких і направлені завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушниці ОСОБА_1 , яка являється військовослужбовцем, ступінь її вини, майновий стан (є працевлаштована), також беручи до уваги відсутність обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, вважаю за можливе застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу, що визначено санкцією ч.2 ст.172-15 КУпАП.

Таке покарання за своїм видом та мірою відповідає визначеній у ст.23 КУпАП меті накладення адміністративного стягнення, і є необхідним й достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

На момент розгляду справи не закінчилися строки, передбачені ст.38 КУпАП.

V. Судові витрати.

Згідно із ст.40-1 КУпАП у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, судовий збір сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір і порядок сплати встановлюється Законом.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Згідно з ст.4 Закону України «Про судовий збір» №3674-VІ від 08.07.2011 року (зі змінами), особою, на яку накладено адміністративне стягнення, сплачується судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 року становить 3328 гривень, відтак з 01.01.2026 року розмір судового збору за накладене адміністративне стягнення становить 665,60 грн. (3328*0,2=665,60).

Оскільки суд прийшов до висновку про визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП із застосування до неї адміністративного стягнення у виді штрафу, то з такої особи підлягає стягненню судовий збір у зазначеному вище розмірі, тобто в розмірі 665,60 грн.

Керуючись ст.ст. 23, 33-35, 40-1, 283, 284 КУпАП, ст.4 Закону України «Про судовий збір», суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Визнати винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП та призначити їй адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Згідно ч.3, ч.4 ст.307 КУпАП, штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше 3 робочих днів після закінчення строку передбаченого частиною 1 статті 307 КУпАП надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.

У разі несплати штрафу у строк, установлений ч.1 ст.307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень (частина 2 статті 308 КУпАП).

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп. судового збору.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова підлягає пред`явленню до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.

Суддя Ю.В.Кічак