Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №132/2467/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2467/26

3/132/1057/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 вересня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Калинівка Вінницької області, українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, неодруженого, працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

На адресу Калинівського районного суду Вінницької області з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 липня 2026 року визначено склад суду з розгляду цієї справи.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ГР № 171728 від 14 липня 2026 року, ОСОБА_2 - 13 липня 2026 року о 23 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно свого брата ОСОБА_3 домашнє насильство, а саме дії фізичного та психологічного характеру, які полягали у стусанах, штовханнях, образах нецензурною лайкою, чим завдав йому фізичного болю та психологічних страждань, у зв`язку з чим його дії кваліфіковано за частиною третьою статті 173-2 КУпАП.

До протоколу додано рапорт поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України старшого сержанта поліції Чорноморець В. від 14 липня 2026 року, відповідно до якого 14 липня 2026 року о 00 годині 22 хвилини на службовий планшетний пристрій надійшов виклик про «Домашнє насильство», а після прибуття на місце події було встановлено заявника ОСОБА_3 , який повідомив, що його рідний брат ОСОБА_2 вчинив відносно нього домашнє насильство фізичного та психологічного характеру, а саме штовхав його та висловлювався на його адресу нецензурною лайкою. При цьому заявник від написання заяви та надання письмових пояснень відмовився в категоричній формі.

Іншим рапортом того ж працівника поліції від 14 липня 2026 року зазначено, що у зв`язку з некоректною роботою службового планшетного пристрою була допущена механічна помилка у зазначенні кваліфікації адміністративного правопорушення та що замість частини третьої статті 173-2 КУпАП необхідно було зазначити частину першу цієї статті.

Крім того, до матеріалів справи долучено бланк письмового пояснення ОСОБА_3 від 14 липня 2026 року, в якому зазначено про його відмову від надання показань на підставі статті 63 Конституції України; бланк письмового пояснення ОСОБА_2 від 14 липня 2026 року, в якому також зазначено про відмову від надання показань на підставі статті 63 Конституції України; бланк форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 14 липня 2026 року, в якому зазначено, що постраждала особа ОСОБА_3 від ознайомлення та підписання відмовилася; а також копію термінового заборонного припису стосовно кривдника серії ЕТ № 112097 від 14 липня 2026 року, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_3 від його ознайомлення та підписання відмовився.

Інших доказів, зокрема заяви ОСОБА_3 про вчинення щодо нього адміністративного правопорушення, його письмових пояснень по суті події, показань свідків, відеозаписів із нагрудних відеореєстраторів працівників поліції чи інших об`єктивних матеріалів, які б безпосередньо підтверджували обставини, викладені у протоколі, матеріали справи не містять.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, взаємному зв`язку та з урахуванням вимог закону, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган або посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Таким чином, саме на орган, посадова особа якого складає протокол про адміністративне правопорушення, покладається обов`язок належним чином встановити та зафіксувати обставини правопорушення і надати суду достатню доказову базу для висновку про наявність у діях особи всіх необхідних елементів складу адміністративного правопорушення.

Конституційний принцип презумпції невинуватості, закріплений у статті 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, підлягає врахуванню і під час вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Європейський суд з прав людини виходить із того, що адміністративно-деліктні провадження за своїм характером у відповідних випадках підпадають під кримінальний аспект статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а отже, при їх розгляді мають забезпечуватися основоположні гарантії справедливого провадження, у тому числі презумпція невинуватості та принцип змагальності сторін. Такий підхід викладений, зокрема, у справі «Міхайлова проти Росії» (Mikhaylova v. Russia, заява № 46998/08, рішення від 19 листопада 2015 року), а щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення в Україні - у практиці ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine).

При цьому судове рішення має ґрунтуватися на доказах, які дають змогу зробити обґрунтований, а не припустимий висновок про винуватість особи. Саме по собі припущення про те, що певна подія могла мати місце, не є достатньою правовою підставою для застосування адміністративного стягнення.

Відповідно до частини першої статті 173-2 КУпАП відповідальність передбачена за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Частиною другою цієї статті встановлено відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Водночас частина третя статті 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за діяння, передбачене частиною першою або другою цієї статті, вчинене особою, яка повторно протягом року вчинила таке порушення, за яке її вже було піддано адміністративному стягненню.

Отже, для правильної кваліфікації дій за частиною третьою статті 173-2 КУпАП недостатньо встановити лише факт конкретної події домашнього насильства. Обов`язковою ознакою складу цього адміністративного правопорушення є також встановлення факту попереднього вчинення особою протягом року правопорушення, передбаченого частиною першою або другою статті 173-2 КУпАП, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Однак матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження зазначеної кваліфікуючої ознаки.

Зокрема, до матеріалів не долучено копії постанови суду чи іншого належного рішення, яке б підтверджувало, що ОСОБА_2 протягом року до 13 липня 2026 року був підданий адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою або другою статті 173-2 КУпАП, не наведено номера та дати відповідного судового рішення, не зазначено органу, яким було накладено попереднє адміністративне стягнення, та не надано доказів набрання таким рішенням законної сили.

Таким чином, навіть за умови доведеності самого факту домашнього насильства, що у цій справі також належними доказами не підтверджено, відсутність доказів попереднього притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою або другою статті 173-2 КУпАП виключає можливість висновку про наявність у його діях складу правопорушення, передбаченого саме частиною третьою цієї статті.

При цьому суд не може ґрунтувати висновок про наявність зазначеної кваліфікуючої ознаки на припущенні про її існування.

Особливої оцінки потребує долучений до матеріалів справи рапорт старшого сержанта поліції Чорноморець В. від 14 липня 2026 року, яким фактично запропоновано змінити правову кваліфікацію діяння з частини третьої на частину першу статті 173-2 КУпАП.

Такий рапорт не може бути визнаний належним процесуальним способом зміни правової кваліфікації, зазначеної у протоколі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, у якому, серед іншого, зазначаються місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, а також нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.

Саме протокол визначає межі первинного процесуального обвинувачення особи та забезпечує їй можливість знати, у вчиненні якого саме правопорушення вона притягається до відповідальності, і відповідно реалізувати право на захист.

Зміст протоколу серії ГР № 171728 від 14 липня 2026 року однозначно свідчить про те, що ОСОБА_2 інкриміновано вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 173-2 КУпАП.

Подальше складення працівником поліції рапорту, у якому зазначено, що така кваліфікація була наслідком «механічної помилки» службового планшетного пристрою, не є передбаченим КУпАП способом внесення змін до протоколу.

Рапорт не є доповненням до протоколу в розумінні статті 256 КУпАП, не є новим протоколом про адміністративне правопорушення, не містить належного процесуального оформлення зміни обсягу та правової кваліфікації обвинувачення і не може підміняти собою протокол.

Інше означало б фактичне надання службовому рапорту можливості змінювати зміст процесуального документа, яким особу притягнуто до адміністративної відповідальності, що не передбачено КУпАП.

Такий підхід суперечив би і вимогам статті 7 КУпАП щодо законності, і гарантіям статті 268 КУпАП, оскільки особа повинна мати реальну можливість знати, у вчиненні якого конкретного правопорушення вона обвинувачується, та здійснювати захист саме від такого обвинувачення.

Суд при цьому не перебирає на себе функції органу, уповноваженого складати протоколи про адміністративні правопорушення та збирати докази.

У практиці розгляду справ про адміністративні правопорушення суди виходять із того, що обов`язок щодо належного оформлення матеріалів та збирання доказів не може перекладатися на суд, а суд не вправі самостійно створювати відсутні елементи обвинувачення. Такий підхід відповідає і практиці національних судів, у якій наголошується, що суд не вправі самостійно виходити за межі фактичних обставин, належно зафіксованих у протоколі, та підміняти орган, який здійснює оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.

Водночас у цій справі питання про допустимість перекваліфікації взагалі не може бути визначальним для результату розгляду, оскільки навіть фактичні обставини, викладені у протоколі, не підтверджені достатньою сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів.

Так, із рапорту поліцейського вбачається лише, що ОСОБА_3 повідомив працівникам поліції про вчинення щодо нього братом фізичного та психологічного насильства.

Разом з тим сам заявник від написання заяви та надання письмових пояснень категорично відмовився.

Таким чином, особа, яка відповідно до матеріалів справи безпосередньо була присутня під час події та щодо якої, за твердженням протоколу, було вчинено насильницькі дії, не надала суду жодних письмових пояснень по суті події, не підтвердила у процесуальній формі факту нанесення їй стусанів, штовхання чи образ, не описала конкретних дій особи, яка притягається до відповідальності, та не повідомила про наслідки таких дій.

Посилання у рапорті працівника поліції на усне повідомлення ОСОБА_3 саме по собі не усуває необхідності перевірки такого повідомлення та його підтвердження іншими належними доказами.

Рапорт працівника поліції у цій частині є службовим документом, складеним зі слів іншої особи, яка відмовилася від надання письмових пояснень, а тому не може автоматично сприйматися як безумовне та достатнє підтвердження всіх обставин, викладених у протоколі.

Особливо це має значення з огляду на відсутність будь-яких інших об`єктивних доказів.

У матеріалах справи відсутні відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, хоча поліцейські безпосередньо прибували на місце події; відсутні показання свідків; відсутні письмові пояснення потерпілого; відсутні медичні документи щодо будь-яких тілесних ушкоджень чи звернення за медичною допомогою; відсутні будь-які інші документи або матеріальні носії інформації, які б об`єктивно підтверджували факт вчинення ОСОБА_2 саме тих дій, які зазначені у протоколі.

Сам по собі факт надходження до поліції повідомлення про домашнє насильство не є тотожним доказуванню факту його вчинення конкретною особою.

Не підтверджує вини ОСОБА_2 і його письмове пояснення, оскільки останній скористався правом, передбаченим статтею 63 Конституції України, та відмовився від надання показань.

Реалізація особою конституційного права не свідчити проти себе, членів сім`ї чи близьких родичів не може тлумачитися як визнання нею вини або як доказ факту вчинення адміністративного правопорушення.

Так само відмова ОСОБА_3 від надання пояснень не може бути використана як доказ проти ОСОБА_2 , оскільки така відмова лише свідчить про реалізацію ним відповідного процесуального права і не містить фактичних даних щодо обставин події.

Окремо суд оцінює форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства та терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії ЕТ № 112097 від 14 липня 2026 року.

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» терміновий заборонний припис є спеціальним заходом протидії домашньому насильству, який застосовується уповноваженими підрозділами Національної поліції як захід реагування на факт домашнього насильства та спрямований на його негайне припинення, усунення небезпеки для життя і здоров`я постраждалої особи та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства.

Отже, сам факт винесення поліцейським термінового заборонного припису не має наперед установленої доказової сили щодо винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Такий припис є заходом реагування та запобігання, а не судовим рішенням про встановлення вини особи.

Зазначений висновок особливо актуальний у цій справі, оскільки ОСОБА_3 від ознайомлення та підписання термінового заборонного припису відмовився, а матеріали справи не містять інших доказів, які б підтверджували викладені в протоколі обставини.

Форма оцінки ризиків також не встановлює факту вчинення адміністративного правопорушення, а має превентивне призначення та використовується для оцінки ризику подальшого домашнього насильства.

Таким чином, зазначені документи можуть свідчити про реагування працівників поліції на отриману інформацію, але самі по собі не доводять ані факту вчинення ОСОБА_2 конкретних фізичних чи психологічних дій, ані заподіяння внаслідок таких дій відповідної шкоди, а тим більше не підтверджують обов`язкової для частини третьої статті 173-2 КУпАП ознаки повторності.

Суд також враховує, що протокол про адміністративне правопорушення не має наперед встановленої доказової сили.

Відповідно до статті 251 КУпАП протокол є лише одним із джерел доказів, а відомості, викладені в ньому, підлягають перевірці та оцінці у сукупності з іншими доказами.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно виходить із необхідності забезпечення реальних гарантій справедливого розгляду у провадженнях, які за своїм характером є «кримінальними» у конвенційному розумінні, незалежно від їх формальної класифікації національним правом. Застосування таких гарантій до проваджень про адміністративні правопорушення випливає, зокрема, з рішень у справах «Mikhaylova v. Russia» та «Gurepka v. Ukraine».

У цьому контексті суд не може замінювати доказування припущеннями, а сумніви щодо фактичних обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про відповідальність особи, не можуть тлумачитися на шкоду цій особі.

Аналогічний підхід знайшов відображення і в національній судовій практиці. Так, у судових рішеннях щодо справ про адміністративні правопорушення зазначається, що за відсутності належних і достатніх доказів суд не вправі самостійно доповнювати обвинувачення або перебирати на себе обов`язок щодо збирання доказів.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що у цій справі відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які б у своїй сукупності підтверджували вчинення ОСОБА_2 саме того адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності.

При цьому відсутність доказів є не лише питанням недостатності доказової бази, а й свідчить про недоведеність обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення.

Передусім не доведено обов`язкову кваліфікуючу ознаку частини третьої статті 173-2 КУпАП - повторність протягом року після попереднього притягнення особи до адміністративного стягнення за правопорушення, передбачене частиною першою або другою цієї статті.

Крім того, не отримали належного підтвердження і самі фактичні обставини, викладені у протоколі, оскільки безпосередній заявник відмовився від надання пояснень, а будь-які незалежні докази на підтвердження факту стусанів, штовхання, образ нецензурною лайкою та заподіяння фізичної чи психічної шкоди у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин суд позбавлений правових підстав для висновку про доведеність вини ОСОБА_2 поза розумним сумнівом.

Водночас суд звертає увагу, що зазначення у рапорті працівника поліції про «механічну помилку» не усуває допущених при оформленні матеріалів недоліків.

Якщо уповноваженим органом встановлено, що в протоколі неправильно зазначено правову кваліфікацію, така обставина має вирішуватися у передбаченому законом процесуальному порядку, а не шляхом складання після оформлення протоколу службового рапорту, який фактично пропонує суду вважати іншу частину статті правильною.

Суд не може вважати такий рапорт процесуальною заміною протоколу та не може покладати його зміст в основу висновку про те, що особа фактично притягувалася до відповідальності за іншою правовою нормою, ніж та, яка зазначена у протоколі.

Інший підхід фактично дозволяв би змінювати зміст обвинувачення поза межами передбаченої законом процедури, що несумісно з принципом законності та правом особи на захист.

При цьому навіть за припущення, що зазначення частини третьої статті 173-2 КУпАП було технічною помилкою і фактично орган мав намір застосувати частину першу цієї статті, це саме по собі не звільняє орган, який склав протокол, від обов`язку довести належними доказами всі обставини, необхідні для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Тобто сама лише зміна посилання на правову норму не замінює доказування події правопорушення та вини особи.

За відсутності заяви та пояснень потерпілого, показань свідків, відеозаписів чи інших об`єктивних доказів матеріали справи не містять достатньої сукупності доказів, яка дозволила б суду дійти безсумнівного висновку і про наявність складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Таким чином, незалежно від оцінки питання про можливість зміни правової кваліфікації, матеріали справи не дають суду законних підстав для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності ні за частиною третьою, ні за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

У цій справі встановлена саме відсутність доведеного складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 173-2 КУпАП, оскільки не встановлено та не підтверджено належними доказами його обов`язкові ознаки.

При цьому закриття провадження у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення не означає встановлення судом того, що відповідної події фактично не могло бути. Такий висновок означає лише те, що за наданими суду матеріалами не доведено наявність усіх необхідних елементів складу адміністративного правопорушення у діях особи, а відтак застосування адміністративної відповідальності є юридично неможливим.

Такий підхід відповідає принципу законності, презумпції невинуватості та вимозі доведеності вини належними доказами.

За наведених обставин суд доходить висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 173-2 КУпАП.

Керуючись статтями 7, 245, 247, 251, 252, 256, 268, 280, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтею 62 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 , за частиною третьою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених законом, до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження, якщо апеляційну скаргу не подано, а в разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо постанову не буде скасовано.

Суддя