Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №132/2352/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2352/26

3/132/1011/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 вересня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, із базовою загальною середньою освітою, непрацевлаштованої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

На адресу Калинівського районного суду Вінницької області з відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Національної поліції України надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 липня 2026 року визначено склад суду з розгляду даної справи.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 677842 від 07 липня 2026 року, ОСОБА_2 - 03 липня 2026 року о 18 годині 00 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї сестри ОСОБА_3 , а саме ображала її нецензурною лайкою, принижувала, погрожувала фізичною розправою, чим завдала шкоди її психологічному здоров`ю.

На підтвердження зазначених у протоколі обставин до матеріалів справи долучено рапорт інспектора-чергового відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області Людкевич А.А. від 03 липня 2026 року, відповідно до якого зафіксовано звернення ОСОБА_3 до органу Національної поліції; протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 03 липня 2026 року, у якому викладено зміст звернення ОСОБА_3 щодо притягнення ОСОБА_2 за вчинення домашнього насильства; письмове пояснення ОСОБА_3 від 03 липня 2026 року, у якому вона зазначає про вчинення щодо неї домашнього насильства з боку ОСОБА_2 , а також письмове пояснення ОСОБА_2 від 03 липня 2026 року.

При цьому ОСОБА_2 своєї вини не визнала та у своєму письмовому поясненні заперечила вчинення щодо ОСОБА_3 будь-якого домашнього насильства, натомість зазначивши, що саме ОСОБА_4 вчиняла щодо неї домашнє насильство.

Судом також встановлено, що в провадженні Калинівського районного суду Вінницької області перебуває адміністративний матеріал щодо ОСОБА_3 за протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 677843 від 07 липня 2026 року.

Відповідно до зазначеного протоколу ОСОБА_4 - 03 липня 2026 року о 18 годині 30 хвилин за тією самою адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї сестри ОСОБА_2 , а саме ображала її нецензурною лайкою, принижувала, погрожувала фізичною розправою, чим завдала шкоди її психологічному здоров`ю.

До зазначеного протоколу долучено ті ж за своїм змістом та походженням матеріали, що й до протоколу серії ВАД № 677842 від 07 липня 2026 року, зокрема рапорт працівника поліції, протокол прийняття заяви, письмові пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність між сторонами взаємних, прямо протилежних тверджень щодо події, яка відбулася 03 липня 2026 року за однією й тією самою адресою. При цьому кожна зі сторін фактично вказує на іншу як на особу, яка вчинила щодо неї психологічне насильство.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна, умисна або необережна дія чи бездіяльність, яка посягає, зокрема, на права і свободи громадян і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною першою статті 173-2 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а також за інші передбачені цією нормою діяння.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство визначається як діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються, зокрема, між родичами, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 1 цього Закону психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування та інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Отже, для встановлення складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, недостатньо лише встановити факт наявності конфлікту між членами сім`ї чи родичами або факт висловлення сторонами взаємних претензій. Суду необхідно встановити конкретні умисні дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, їх характер, спрямованість, обставини вчинення та передбачений законом наслідок таких дій.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, серед іншого, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

За змістом статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому стаття 280 КУпАП не допускає можливості виходити лише з факту складення протоколу про адміністративне правопорушення. Обов`язком суду є самостійна перевірка наведених у ньому обставин на підставі всієї сукупності доказів.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, однак сам по собі не є безумовним і беззаперечним доказом вини особи. Його зміст підлягає перевірці та оцінці разом з іншими доказами.

Такий підхід відповідає і практиці Європейського суду з прав людини щодо оцінки доказів та презумпції невинуватості. У рішенні у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року ЄСПЛ зазначив, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Аналогічний підхід викладено ЄСПЛ у справі «Коробов проти України» від 21 липня 2011 року, відповідно до якого доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Застосування такого стандарту до справ про адміністративні правопорушення є необхідним також з огляду на положення статті 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Застосовуючи наведені положення законодавства та практику ЄСПЛ до обставин цієї справи, суд приходить до висновку, що доказова база, надана на підтвердження вини ОСОБА_2 , не відповідає необхідному рівню переконливості.

Так, рапорт працівника поліції від 03 липня 2026 року підтверджує факт надходження до органу поліції звернення ОСОБА_3 . Водночас працівник поліції, який склав рапорт, безпосереднім очевидцем події, яка є предметом розгляду суду, не був. Тому зазначений документ не може сам по собі підтверджувати достовірність викладених заявницею відомостей про те, що саме ОСОБА_2 вчинила щодо неї психологічне насильство.

Так само протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію підтверджує факт звернення ОСОБА_3 до поліції та зміст її повідомлення, однак не є самостійним доказом того, що викладені в заяві відомості відповідають об`єктивній дійсності.

Письмове пояснення ОСОБА_3 містить твердження про вчинення щодо неї домашнього насильства саме ОСОБА_2 . Суд не має підстав апріорі відкидати такі пояснення, однак відповідно до статті 252 КУпАП вони підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами.

Особливого значення у цій справі набуває та обставина, що ОСОБА_2 надала пояснення, у якому категорично заперечила факт вчинення нею домашнього насильства та, навпаки, вказала на вчинення аналогічних дій щодо неї самою ОСОБА_5 .

Це твердження ОСОБА_6 не є лише формальним запереченням вини, оскільки воно узгоджується з наявністю в провадженні суду окремого протоколу серії ВАД № 677843 від 07 липня 2026 року, складеного щодо ОСОБА_3 за обставинами, фактично пов`язаними з тією самою конфліктною ситуацією, тією самою адресою та тією самою особою.

При цьому особливої уваги заслуговує те, що у двох адміністративних матеріалах зазначені фактично дзеркальні обставини: у справі щодо ОСОБА_2 потерпілою визначена ОСОБА_3 , а у справі щодо ОСОБА_3 потерпілою визначена ОСОБА_2 ; кожна із сестер заперечує свою вину та стверджує про вчинення психологічного насильства іншою особою.

Водночас на підтвердження кожної з цих взаємно протилежних версій органом поліції використано фактично один і той самий комплекс доказів: рапорт, заяву та пояснення обох учасниць конфлікту.

Таким чином, наведені докази не утворюють односторонньої, послідовної та внутрішньо узгодженої системи доказів вини ОСОБА_2 . Навпаки, вони містять взаємно суперечливі відомості щодо того, хто саме був ініціатором конфлікту, хто саме висловлював образи та погрози та щодо кого саме були спрямовані відповідні дії.

Сам факт наявності двох протоколів про адміністративні правопорушення не означає автоматичного встановлення вини кожної з осіб. Водночас їх одночасне існування має істотне значення для оцінки доказів у кожній із справ, оскільки свідчить про наявність конкуруючих версій події, які потребують перевірки незалежними доказами.

З матеріалів справи не вбачається, що працівниками поліції були встановлені та опитані очевидці події, отримані записи відеоспостереження, аудіозаписи, інші об`єктивні матеріали, які б дозволяли перевірити достовірність взаємно протилежних пояснень сестер.

Не містять матеріали справи й інших незалежних доказів, які б дозволили суду з достатнім ступенем переконливості встановити, що саме ОСОБА_2 - 03 липня 2026 року о 18 годині 00 хвилин вчинила конкретні умисні дії психологічного насильства щодо ОСОБА_3 та що саме ці дії спричинили передбачені законом наслідки.

При цьому суд звертає увагу, що наведене не означає встановлення судом факту того, що домашнього насильства взагалі не було. Предметом доказування у цій справі є не абстрактний факт конфлікту між двома сестрами, а конкретна вина ОСОБА_2 у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.

Відповідно до принципу індивідуалізації відповідальності суд не вправі переносити висновки, зроблені з пояснень однієї особи, на іншу особу без належної перевірки їх достовірності.

Так само суд не може виходити з припущення, що особа, яка першою звернулася до поліції, автоматично є потерпілою, а особа, щодо якої складено протокол, - винною. Такий підхід суперечив би як статтям 251, 252 та 280 КУпАП, так і конституційній презумпції невинуватості.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно виходить із того, що висновок про винуватість має ґрунтуватися на достатній доказовій основі, а не на припущеннях. У справі «Коробов проти України» Суд наголосив на необхідності достатньо переконливих, чітких та узгоджених висновків, тоді як у справі «Кобець проти України» зазначив про необхідність сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою ознак.

Отже, у даному випадку суд не має права усунути наявну суперечність шляхом довільного надання переваги поясненням ОСОБА_3 над поясненнями ОСОБА_2 лише з тієї підстави, що на підставі заяви ОСОБА_3 було складено адміністративний протокол.

За таких обставин виникає обґрунтований сумнів щодо достовірності саме тієї версії подій, яка покладена в основу обвинувачення ОСОБА_2 .

Такий сумнів не може бути усунутий припущеннями суду про те, як саме могли розвиватися події. Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення не здійснює реконструкцію події на підставі припущень, а встановлює фактичні обставини на підставі належних і допустимих доказів.

Суд також враховує роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення», відповідно до яких при розгляді справ про адміністративні правопорушення суди повинні виходити з необхідності перевірки обставин, покладених в основу притягнення особи до відповідальності, та не можуть обмежуватися формальним посиланням на матеріали, складені органом, який виявив правопорушення.

Аналогічний підхід випливає із загальних засад адміністративно-деліктного провадження, за якими саме суд зобов`язаний надати остаточну оцінку всім доказам та встановити наявність або відсутність складу правопорушення.

Верховний Суд у своїй практиці також виходить із того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не має наперед установленої сили та повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами. Відсутність незалежних доказів за наявності взаємно суперечливих пояснень учасників події виключає можливість зробити категоричний висновок про винуватість особи лише на підставі протоколу та матеріалів, похідних від повідомлення заявника.

Водночас суд враховує, що у справах про домашнє насильство особливості вчинення такого правопорушення дійсно можуть обумовлювати відсутність сторонніх очевидців. Проте ця обставина не звільняє орган, який склав протокол, від обов`язку надати суду достатню сукупність доказів, яка дозволяє встановити вину конкретної особи.

Саме по собі твердження потерпілої особи може бути доказом та підлягає оцінці судом, однак у ситуації, коли інша учасниця конфлікту наводить протилежну версію події, а матеріали поліції фактично однаково підтверджують обидві версії, суд повинен перевірити таку суперечність, а не ігнорувати її.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що надані докази не утворюють такої сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою даних, яка б дозволяла встановити вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, поза розумним сумнівом.

Таким чином, судом не встановлено належними та достатніми доказами саме тієї обставини, яка має визначальне значення для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, - факту вчинення нею конкретних умисних дій психологічного насильства щодо ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

У даному випадку підставою для закриття провадження є саме відсутність доведеного складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_2 , оскільки обов`язкові ознаки її вини у вчиненні інкримінованого діяння належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не встановлені.

При цьому закриття даного провадження не є встановленням судом факту вчинення ОСОБА_5 домашнього насильства щодо ОСОБА_2 . Питання про наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_3 підлягає вирішенню судом у межах окремого провадження за протоколом серії ВАД № 677843 від 07 липня 2026 року на підставі самостійної оцінки доказів у відповідній справі.

Такий підхід відповідає принципу презумпції невинуватості, вимогам повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, а також положенням статей 7, 9, 245, 251, 252, 280, 283, 284 КУпАП, статті 62 Конституції України, Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та практиці Європейського суду з прав людини.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 9, 245, 247, 251, 252, 280, 283, 284 КУпАП, статтею 62 Конституції України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, потерпілою особою, її представником, захисником, прокурором у випадках, передбачених законом, до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя