Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №132/2351/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2351/26

3/132/1010/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 вересня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Радівка Вінницької області, українки, громадянки України, із базовою загальною середньою освітою, непрацевлаштованої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

На адресу Калинівського районного суду Вінницької області з відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 липня 2026 року визначено склад суду для розгляду даної справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 677843 від 07 липня 2026 року, ОСОБА_3 - 03 липня 2026 року о 18 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї сестри ОСОБА_4 , а саме ображала її нецензурною лайкою, принижувала, погрожувала фізичною розправою, чим завдала шкоди її психологічному здоров`ю.

До протоколу долучено рапорт інспектора-чергового відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області Людкевич А.А. від 03 липня 2026 року, згідно з яким зафіксовано звернення ОСОБА_4 до органу Національної поліції; протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 03 липня 2026 року, в якому відображено зміст звернення ОСОБА_4 з проханням притягнути ОСОБА_5 до відповідальності за вчинення домашнього насильства; письмове пояснення ОСОБА_4 від 03 липня 2026 року, в якому остання зазначає про вчинення щодо неї домашнього насильства з боку своєї сестри ОСОБА_2 ; письмове пояснення ОСОБА_2 від 03 липня 2026 року, в якому остання не визнає своєї вини у вчиненні домашнього насильства та, навпаки, вказує на вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства щодо неї.

Разом із тим судом встановлено, що у провадженні Калинівського районного суду Вінницької області перебуває також справа про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_4 за протоколом серії ВАД № 677842 від 07 липня 2026 року.

Зазначеним протоколом ОСОБА_4 інкримінується те, що вона 03 липня 2026 року о 18 годині 00 хвилин за тією ж адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї сестри ОСОБА_2 , а саме ображала її нецензурною лайкою, принижувала, погрожувала фізичною розправою, чим завдала шкоди її психологічному здоров`ю.

При цьому до протоколу серії ВАД № 677842 від 07 липня 2026 року долучено ті ж за своїм змістом докази, що й до матеріалів щодо ОСОБА_2 , а саме рапорт працівника поліції, протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, письмові пояснення ОСОБА_4 та письмові пояснення ОСОБА_2 .

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність взаємних тверджень двох учасниць конфлікту про вчинення одна щодо одної психологічного насильства, які оформлені працівниками поліції у два окремі протоколи про адміністративні правопорушення.

Вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна, умисна або необережна дія чи бездіяльність, яка посягає, зокрема, на громадський порядок, права і свободи громадян, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з частиною першою статті 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

За змістом пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство є формою домашнього насильства, яка, серед іншого, включає словесні образи, погрози, приниження, залякування та інші діяння, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Отже, для висновку про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, необхідно встановити конкретні умисні дії особи, їх характер, спрямованість щодо потерпілої особи, а також причинний зв`язок між такими діями та передбаченим законом наслідком у вигляді шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Самого лише встановлення факту виникнення конфлікту між особами недостатньо для висновку про вчинення однією з них домашнього насильства.

У відповідності до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі статтею 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, у якому, серед іншого, зазначаються місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи.

При цьому протокол про адміністративне правопорушення не є доказом, який наперед має встановлену силу та автоматично підтверджує винуватість особи. Відомості, викладені у протоколі, підлягають перевірці та оцінці у сукупності з іншими доказами.

Такий підхід відповідає і практиці судів, у якій наголошується, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи, оскільки висновок про винуватість повинен ґрунтуватися на належній та достатній сукупності доказів, що підтверджують обставини правопорушення. Верховний Суд також звертав увагу на необхідність належного відображення у протоколі конкретних дій особи та інших обставин, які мають значення для встановлення складу правопорушення.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначена конституційна гарантія є проявом загального принципу презумпції невинуватості та правила «in dubio pro reo», відповідно до якого недоведена вина за своїми юридичними наслідками прирівнюється до встановленої невинуватості.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить із того, що принцип презумпції невинуватості вимагає, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення, а будь-які сумніви щодо вини особи повинні тлумачитися на її користь. У справі «Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain» ЄСПЛ наголосив на обов`язку сторони обвинувачення довести вину особи, а принцип «in dubio pro reo» розглядається Судом як складова презумпції невинуватості.

Застосування зазначених стандартів у справах про адміністративні правопорушення з урахуванням їх карального характеру та можливих наслідків для особи означає, що висновок про винуватість не може ґрунтуватися на припущеннях або на перевазі одного непідтвердженого твердження над іншим.

Європейський суд з прав людини також зазначає, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» може випливати із сукупності достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків або неспростовних презумпцій факту. Отже, для покладення відповідальності на особу необхідна така сукупність доказів, яка усуває розумні сумніви щодо її вини.

Досліджуючи наявні у справі докази, суд насамперед звертає увагу на характер взаємовідносин між учасницями події.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є сестрами та безпосередніми учасницями конфліктної ситуації, що мала місце 03 липня 2026 року за однією і тією ж адресою.

При цьому кожна з них заперечує вчинення насильства щодо іншої та, навпаки, стверджує про вчинення домашнього насильства іншою особою.

Особливої уваги заслуговує та обставина, що працівниками поліції за результатами одного й того самого конфлікту складено два окремі протоколи: серії ВАД № 677843 щодо ОСОБА_2 та серії ВАД № 677842 щодо ОСОБА_4 .

За протоколом щодо ОСОБА_2 подія мала місце 03 липня 2026 року о 18 годині 30 хвилин, а за протоколом щодо ОСОБА_4 - того ж дня о 18 годині 00 хвилин, за тією ж адресою, при цьому опис інкримінованих діянь за своїм змістом є дзеркальним: кожна із сестер нібито ображала іншу нецензурною лайкою, принижувала та погрожувала фізичною розправою, внаслідок чого іншій особі було завдано шкоди психологічному здоров`ю.

За таких обставин сам факт складення щодо ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення не вирішує питання про достовірність викладених у ньому обставин.

Рапорт працівника поліції також не підтверджує безпосередньо факт вчинення ОСОБА_6 інкримінованих їй дій, оскільки з його змісту вбачається лише факт звернення ОСОБА_4 до поліції. Сам факт звернення особи до правоохоронного органу свідчить про повідомлення нею певних обставин, однак не є самостійним доказом того, що повідомлені обставини об`єктивно мали місце саме в описаному заявницею вигляді.

Аналогічно протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 03 липня 2026 року відображає зміст повідомлення ОСОБА_4 , але не підтверджує достовірність кожного викладеного нею твердження.

Письмове пояснення ОСОБА_4 є джерелом відомостей про обставини події, однак суд не може оцінювати його ізольовано від інших матеріалів справи та апріорі надавати йому перевагу над поясненнями ОСОБА_2 лише з тієї підстави, що саме на підставі цього пояснення було складено протокол щодо останньої.

Тим більше, що у матеріалах справи наявне письмове пояснення самої ОСОБА_2 , яка послідовно не визнає вини та стверджує про вчинення насильства саме щодо неї.

Таким чином, суд має два взаємно протилежні джерела відомостей про одну конфліктну ситуацію, кожне з яких походить безпосередньо від її учасниці та заінтересованої у результаті розгляду особи.

За відсутності інших незалежних доказів такі пояснення не дають можливості суду достовірно встановити, чия саме версія подій відповідає дійсності.

При цьому в матеріалах справи, наданих суду, відсутні об`єктивні та незалежні докази, які б усували зазначену суперечність, зокрема показання очевидців події, аудіо- чи відеозаписи конфлікту, дані безпосереднього спостереження працівниками поліції моменту вчинення ОСОБА_6 інкримінованих їй дій, медичні документи або інші належні докази, які б підтверджували факт заподіяння саме ОСОБА_6 шкоди психологічному здоров`ю ОСОБА_4 та причинний зв`язок між конкретними діями ОСОБА_2 і такою шкодою.

Саме по собі зазначення у протоколі формулювання «чим завдала шкоди її психологічному здоров`ю» не означає автоматичного встановлення такого наслідку. Відповідний висновок має ґрунтуватися на доказах, а не на припущенні особи, яка складала протокол.

Суд не ставить під сумнів необхідність належного реагування держави на повідомлення про домашнє насильство та не применшує суспільної небезпечності такого явища. Однак ефективне реагування на домашнє насильство не звільняє орган, який склав протокол, від обов`язку довести у конкретній справі всі елементи складу адміністративного правопорушення.

Захист особи, яка потенційно постраждала від домашнього насильства, та притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка його вчинила, повинні здійснюватися виключно на підставі встановлених та належним чином доведених фактичних обставин.

При цьому суд не вправі замінювати доказування припущеннями та самостійно встановлювати обставини, які не підтверджені матеріалами справи.

Такий підхід узгоджується із завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення, визначеними статтею 245 КУпАП, та обов`язком суду, передбаченим статтею 280 КУпАП, встановити не лише сам факт події, а й те, чи винна конкретна особа у її вчиненні.

Верховний Суд у своїх правових позиціях наголошує на необхідності дослідження доказів у їх сукупності та недопустимості формального підходу до оцінки матеріалів про адміністративні правопорушення. У практиці щодо домашнього насильства також підкреслюється, що для встановлення відповідного правопорушення мають бути доведені конкретні фактичні обставини, які свідчать про вчинення особою саме домашнього насильства, а не лише факт конфлікту між членами сім`ї.

У цьому випадку сукупність доказів не утворює достатньо переконливої, чіткої та узгодженої системи доказів вини ОСОБА_2 .

Навпаки, наявні матеріали характеризуються істотною внутрішньою суперечністю: одні й ті самі фактичні обставини стали підставою для складення двох взаємних протоколів щодо обох учасниць конфлікту; кожна з них стверджує про вчинення насильства іншою; пояснення однієї особи спростовуються поясненнями іншої; при цьому об`єктивних доказів, які дозволили б суду встановити перевагу однієї версії над іншою, матеріали справи не містять.

З огляду на це суд позбавлений можливості зробити категоричний висновок про те, що саме ОСОБА_3 03 липня 2026 року о 18 годині 30 хвилин умисно вчинила щодо ОСОБА_4 конкретні дії психологічного характеру, які спричинили шкоду її психічному здоров`ю.

Важливим є і те, що ОСОБА_3 не визнає вини, а її пояснення не спростовані належними та достатніми доказами.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості відсутність доказів, які поза розумним сумнівом підтверджують винуватість особи, не може бути компенсована покладенням на саму особу обов`язку доводити свою невинуватість.

Тобто ОСОБА_3 не зобов`язана доводити, що саме ОСОБА_4 вчинила щодо неї домашнє насильство. Достатньо того, що матеріали справи не містять належної та достатньої сукупності доказів для достовірного висновку про винуватість ОСОБА_2 .

Водночас твердження ОСОБА_2 про вчинення насильства щодо неї ОСОБА_4 не може саме по собі бути підставою для визнання винною останньої в іншому провадженні. Питання про відповідальність ОСОБА_4 має вирішуватися судом окремо, на підставі доказів, досліджених у відповідній справі.

Саме окремий розгляд двох адміністративних матеріалів забезпечує дотримання принципу індивідуальної відповідальності та унеможливлює перенесення висновків з однієї справи до іншої без належної доказової оцінки.

Суд також враховує, що Верховний Суд звертав увагу на особливу важливість належного документування обставин домашнього насильства та необхідність встановлення конкретних дій особи, які утворюють об`єктивну сторону правопорушення. Сам лише факт звернення до поліції та складення протоколу не звільняє суд від обов`язку перевірити достовірність викладених у ньому обставин.

За таких обставин суд приходить до висновку, що наявні у справі докази не дають можливості встановити поза розумним сумнівом наявність у діях ОСОБА_2 усіх необхідних елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням наведеного суд вважає, що у цій справі відсутні достатні та належні докази, на підставі яких можна було б встановити склад адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_2 , а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

При цьому таке рішення не є висновком про те, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не відбувалося конфліктної ситуації, а лише означає, що в межах наданих суду матеріалів не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами те, що саме ОСОБА_3 вчинила інкриміноване їй адміністративне правопорушення.

Керуючись статтями 9, 173-2, 245, 247, 251, 252, 256, 280, 283, 284, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтею 62 Конституції України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, потерпілою особою, її представником, захисником, прокурором у випадках, передбачених законом, до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя