Вирок від 24 вересня 2026 р. у справі №949/1179/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1179/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за розслідувань за №12026186110000014 від 18 березня 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, освіти середньої, неодруженого, відповідно до ст.89 КК України раніше несудимого, стрілець стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні "солдат"

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, проходячи службу на посаді стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , 18 березня 2026 року, близько 06 години 30 хвилин, перебуваючи в коридорі будинку за місцем власного проживання, що в АДРЕСА_1 , проявивши злочинну недбалість, тобто не передбачав можливості настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, хоча міг і повинен був їх передбачати, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в ході конфлікту, що раптово виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, підійшов до своєї матері- ОСОБА_5 , з якою перебуває у сімейних відносинах в розумінні п. 17 ч. 1 ст. 1, п. 7 ч. 2 ст. З Закону України і «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та штовхнув її правою рукою в праве плече, в результаті чого остання впала на ліву руку та отримала тілесні ушкодження у вигляді: обширної бурувато-жовтушної, невизначеної форми, плямистого вигляду зливної підшкірної гематоми лівої підпахвинної ділянки, переднє-внутрішньої поверхні лівого плеча (субтотально) розмірами до 22x13x12 см; уламкового перелому голівки лівої плечової кістки з поширенням на хірургічну шийку зі зміщенням на 7 мм без ознак фібріозу та кісткової мозолі, які в своєму комплексі відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості по критерію тривалого розладу здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого статтею 128 КК України - необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся, зазначивши, що в той день 18 березня 2026 року, близько 06 години 30 хвилин, знаходився в коридорі будинку за місцем власного проживання, що в АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в ході конфлікту, що раптово виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, підійшов до своєї матері- ОСОБА_5 , та штовхнув її правою рукою в праве плече, в результаті чого остання впала на ліву руку та отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому плеча. У скоєному обвинувачений щиро розкаюється. Окрім того ОСОБА_4 суду показав, що він не хотів так вчинити із матір`ю. В тому, що він штовхнув її, вважає незадовільний стан свого здоров`я, адже перебуваючи в ЗСУ, він отримав поранення і в нього погана хода. Окрім того, його матір також страждає на хворобу кісток, і її падіння призвело до таких наслідків. Він із матір`ю помирився, вона до нього претензій не має, просить суд суворо його не карати.

Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні суду дала такі показання. Того дня 18 березня 2026 року вона збиралася їхати в м. Сарни на лікарську комісію, оскільки вона є інвалідом третьої групи. Це було зранку, о шостій годині 30 хвилин. В кімнаті поруч ходив її син ОСОБА_4 . Він вимагав у неї гроші, на що вона дала йому 200 гривннь. Коли вона стояла до нього боком, то відчула , що ніби хтось штовхнув її в плече, і вона впала на підлогу. Вона почула хрускіт у плечі, і коли спробувала піднятися, то не змогла, оскільки був сильний біль. Тоді вона трохи полежавши на підлозі, попросила сина ОСОБА_4 викликати швидку медичну допомогу, адже біль був такої сили, що вона мало не втратила свідоміть. Коли приїхала швидка медична допомога, то її забрали до лікарні в м. Дубровицю, попередньо надавши першу медичну допомогу. В лікарні їй зробили рентген плеча і сказали, що в неї перелом плечової кістки.

Син у неї попросив вибачення, і вона йому пробачила. В тому, що так сталося, вона часково звинувачує і себе, адже її син перебував у складі ЗСУ, був сильно поранений, і тому на все емоційно реагує. Просила суд суворо ОСОБА_4 не карати, адже претензій до нього вона не має.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 , з огляду на пояснення та докази, зібрані в ході досудового розслідування і досліджені в ході судового розгляду характеризуючі дані, показання потерпілої, а також враховуючи обставини кримінального правопорушення, просила визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 Кримінального кодексу України. Вважає, що із пом`якшуючих обставин у даному кримінальному провадженні є щире каяття. Із обтяжуючих обставин просила суд визнати вчинення криимінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння та вчинення криммінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває в сімейних відносинах. Окрім того, прокурор звернула увагу на те, що ОСОБА_4 раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення насилля в сім`ї. Просила суд призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки .

Вислухавши думку прокурора, обвинуваченого, потерпілу, оцінивши у сукупності вищезазначені пояснення, а також дослідивши письмові докази, надані прокурором, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_4 у скоєнні вищевказаного кримінального правопорушення доведена в повному обсязі, а його дії правильно кваліфіковані за статтею 128 Кримінального кодексу України.

Суд, за відсутності заперечень учасників судового провадження, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження змісту цих обставин та за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши їм, що в такому разі вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 завдав потерпілій необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження, а тому його дії суд кваліфікує за статтею 128 Кримінального кодексу України.

Оцінюючи надані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, а тому кваліфікує його дії за статтею 128 Кримінального кодексу України.

До таких висновків суд приходить в результаті детального аналізу обставин події, поведінки обвинуваченого до, під час і після вчинення кримінального правопорушення.

Згідно статті 370 Кримінального процесуального кодексу України, судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим та вмотивованим.

В силу частини 3 статті 62 Конституції України, статті 17 Кримінального процесуального кодексу України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 10 Кримінального процесуального кодексу України встановлює рівність всіх перед законом і судом.

Відповідно до частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 10 і 11 Загальної Декларації прав людини та статті 14 Міжнародного Пакту про громадські та політичні права, кожна людина, яка звинувачується у вчиненні злочину, має право вважатися безвинною доти, доки її вина не буде встановлена законним чином шляхом прилюдного розгляду її справи незалежним і безстороннім судом на основі повної рівності, з додержанням всіх вимог справедливості, і з забезпеченням всіх можливостей для захисту.

При цьому, суд враховує, що однією із засад судочинства є, зокрема змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, пункт 4 статті 129 Конституції України. Принцип змагальності конкретизовано і в статті 22 Кримінального процесуального кодексу України, якою також встановлено, що під час кримінального провадження суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Пленум Верховного Суду України в Постанові №9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" в пункті 18, пункті 19 виснував, визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Правило частини 2 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (презумпція невинуватості) вимагає, щоб обов`язок доказування покладався на сторону обвинувачення (справа "Капо проти Бельгії"). Відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", рішення Європейського Суду з прав людини є обов`язковими для виконання Україною. Так, у справі "Барбера, Мессегуе і Хабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 року пункт 146 Європейський Суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного".

Відповідно до статті 373 Кримінального процесуального кодексу України, вирок може бути обвинувальним або виправдувальним. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Приймаючи рішення з постановлення обвинувального вироку у цьому кримінальному провадженні, суд вдається до безпосередньої оцінки доказів для належного обґрунтування прийнятого рішення і бере до уваги наступне.

Оцінюючи докази відповідно до ст. 94 КПК України за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, суд вважає їх належними, оскільки вони прямо підтверджують обставини, що підлягають доказуванню відповідно до ст. ст. 91, 485 КПК України, і допустимими, оскільки їх отримано в порядку, встановленому КПК України. Стороною захисту допустимість доказів не оспорювалась, а суд підстав для визнання їх недопустимими за ст. ст. 86, 87 КПК України не встановив.

Суд, відповідно до статей 86, 94 Кримінального процесуального кодексу України, оцінюючи досліджені у судовому засіданні показання обвинуваченого, вважає, що ці докази отримані у порядку, встановленому цим Кодексом, а тому є допустимими та прямо підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_4 завдав потерпілій необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

На підставі статті 94 Кримінального процесуального кодексу України, всебічно, повно й неупереджено дослідивши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також оцінивши сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до внутрішнього переконання про те, що показання обвинуваченого містять достатні дані на підтвердження встановлених судом обставин, що дозволяє суду ухвалити обвинувальний вирок.

Відповідно до статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При вирішенні питання про призначення покарання, суд, відповідно до статей 65-67 Кримінального кодексу України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставою, яка відповідно до статті 66 Кримінального кодексу України, пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, встановлене в судовому засіданні, відсутність до нього претензій потерпілої та її прохання суворо не карати її сина ОСОБА_4 .

Обставини, які відповідно до вимог статті 67 Кримінального кодексу України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд визнає вчинення криимінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння та вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває в сімейних відносинах.

Пленум Верховного Суду України в пункті 3 своєї Постанови від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" зазначає, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 Кримінального кодексу України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідної якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 Кримінального кодексу України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 Кримінального кодексу України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Тому, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить з того, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення є кримінальним правопорушенням проти життя та здоров`я особи та у відповідності до статті 12 Кримінального кодексу України відносяться до нетяжких злочинів.

При призначенні покарання, суд у відповідності до вимог положень статті 65 Кримінального кодексу України бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин, а також інші дані про особу обвинуваченого.

Вивчаючи особу обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується посередньо, нарікань від жителів села не надходило (а.п.113), на момент винесення вироку перебуває в СЗЧ(а.п.116), ОСОБА_4 не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога (а.п.111-112), раніше несудимий відповідно до ст. 89 КК України (а.п.110).

Тому, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, враховуючи характеризуючі дані особи обвинуваченого, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкції статті 128 Кримінального кодексу України, за якою кваліфікуються його дії, а саме у виді обмеження волі на строк 2 (два ) роки зі звільненням від відбування покарання на підставі статті 75 Кримінального кодексу України із встановленням іспитового строку терміном 1 (один) рік та покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1,2 частини 1 статті 76 Кримінального кодексу України.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 .

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не застосовувався.

Заходи забезпечення кримінального провадження та процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Майнова шкода кримінальним правопорушенням не заподіяна.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Речові докази відсутні.

Керуючись статтями 124, 349, 368, 370, 371, 374, 395 Кримінального процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання - 2 (два) роки обмеження волі.

На підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 1 (один) рік з покладенням відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 Кримінального кодексу України обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1