Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №140/2922/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/2922/26 пров. № А/857/28785/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів - Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фіцика Дмитра Олександровича на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі № 140/2922/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

місце ухвалення судового рішення м. Луцьк

розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження

суддя у І інстанції Дмитрук В.В.

дата складання повного тексту рішення 20 квітня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив:

1) визнати протиправними дії, пов`язані із призовом позивача на військову службу під час мобілізації;

2) визнати протиправним та скасувати наказ про призов на військову службу під час мобілізації, виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

3) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити позивача зі списків особового складу військової частини (підрозділу), до якої його було направлено у зв`язку з мобілізацією;

4) зобов`язати внести відповідні зміни до облікових даних позивача у Єдиному державному реєстрі військовозобов`язаних, привівши їх у відповідність до вимог законодавства.

В позовній заяві позивач клопотав перед судом про витребування від відповідача наказів стосовно його мобілізації та включення його до списків особового складу військової частини.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі № 140/2922/26 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача - адвокат Фіцик Дмитро Олександрович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, а саме визнати протиправним та скасувати наказ про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 , пов`язані із таким призовом. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), а також Порядок бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76 (далі - Порядок № 76), помилково ототожнивши право на бронювання з фактом внесення відомостей до електронного реєстру, тоді як таке право є непорушним і не залежить від реальної реалізації його громадянином.

Скаржник зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 був діючим священнослужителем (пастором) та керівником релігійної організації «Релігійна громада Християнської Церкви «Вечірнє Світло» м. Луцьк» (код ЄДРПОУ 44163852) з 25.01.2026, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, довідкою релігійної організації № 004 від 03.04.2022 та наказом релігійної організації № 2 від 25.01.2026. На переконання скаржника, зазначена релігійна громада за віровченням відноситься до ОСОБА_2 , віровчення яких не допускає використання зброї, знаходиться у Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066, віднесена до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення (постанова Кабінету Міністрів України від 26.12.2024 № 1498, наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 05.06.2025 № Н-80/11), а посада позивача підлягає бронюванню згідно з наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 05.02.2025 № Н-21/11. Додатково зазначає, що факт подання позивача до списків на бронювання Державною службою України з етнополітики та свободи совісті є достатнім підтвердженням наявності у нього відповідного права, яке не може бути нівельоване формальними процедурними питаннями.

Додатково скаржник наголошує, що відповідач не подав відзиву на позов та не надав витребуваних судом доказів, зокрема наказу про мобілізацію, однак суд першої інстанції не застосував наслідків неподання доказів суб`єктом владних повноважень та не витребував їх повторно, чим фактично переклав тягар доказування правомірності оскаржуваного рішення на позивача всупереч частині другій статті 77 КАС України, а за відсутності оскаржуваного індивідуального акта в матеріалах справи суд був позбавлений можливості перевірити його законність.

Також скаржник вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи в частині оцінки висновку військово-лікарської комісії від 06.02.2026, оскільки, на його переконання, наявні у позивача медичні діагнози (цироз печінки з фіброзом четвертого ступеня, наслідки перелому п`яткової кістки, остеоартроз) потребували переоцінки з боку військово-лікарської комісії, а суд першої інстанції безпідставно відмовився перевіряти дотримання процедури та повноти медичного огляду.

На переконання скаржника, суд першої інстанції застосував надмірно формалістичний підхід, який суперечить принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України) та принципу правової визначеності (стаття 19 Конституції України), оскільки негативні наслідки затримки у реалізації процедур державними органами не можуть покладатися на особу. Окремо скаржник посилається на право на свободу совісті та релігії, гарантоване частиною четвертою статті 35 Конституції України та статтею 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також на висновки сорок першої та сорок другої доповідей Управління Верховного комісара ООН з прав людини щодо ситуації з правами людини в Україні, вважаючи, що за наявності релігійних переконань виконання військового обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відомостей про подання відповідачем відзиву на апеляційну скаргу матеріали справи не містять. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідачі та позивач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог частини четвертої статті 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з 18.05.2024, у зв`язку зі зміною редакції статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), відпала підстава для виключення позивача з військового обліку військовослужбовців у зв`язку з наявною судимістю, а тому відповідач мав повноваження на взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних. Суд також дійшов висновку, що позивачем не доведено факту звернення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки від призову у встановленому законодавством порядку, у зв`язку з чим сама лише наявність у позивача права на відстрочку не свідчить про те, що таке право було ним реалізоване до моменту призову. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що надання оцінки висновку військово-лікарської комісії щодо придатності позивача до військової служби перебуває поза межами судового розгляду, оскільки віднесено до дискреційних повноважень відповідної комісії, а вимога про виключення позивача зі списків особового складу військової частини не підлягає задоволенню з огляду на відсутність доказів звернення позивача з відповідним рапортом до командира військової частини.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 06.02.2026 за результатами проходження штатної військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 визнано придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони, що підтверджується копією військово-облікового документа з електронного застосунку «Резерв+» (номер у реєстрі «Оберіг»: 010520251396550400246).

12.02.2026 позивач склав та подав рапорт командиру взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 і прийняв справи стрільця відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 .

16.02.2026 представником позивача до Волинської обласної військово-лікарської комісії (ОВЛК) при ІНФОРМАЦІЯ_7 подано скаргу на висновок військово-лікарської комісії про визнання позивача придатним до військової служби, а згодом аналогічну скаргу надіслано засобами поштового зв`язку оператора «Укрпошта». Станом на час звернення до суду вказана скарга ІНФОРМАЦІЯ_8 так і не розглянута.

13.07.1998 вироком Октябрського районного суду міста Полтави у справі № 1-581/98 позивача засуджено за частиною третьою статті 140 Кримінального кодексу України до трьох років позбавлення волі з конфіскацією майна, за статтями 17, 140 частиною третьою із застосуванням статті 44 Кримінального кодексу України - до двох років шести місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, за частиною першою статті 145 - до шести місяців позбавлення волі. Надалі, 22.02.2000, позивача засуджено за частиною другою статті 215-3 Кримінального кодексу України до трьох років позбавлення волі, за частиною другою статті 140 Кримінального кодексу України - до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна. 02.09.2003 позивача засуджено за частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України до шести років позбавлення волі з конфіскацією майна. Відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України злочин, передбачений частиною третьою статті 289 цього Кодексу, віднесений до особливо тяжких злочинів.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач з 25.01.2026 працевлаштований на посаду пастора релігійної організації «Релігійна громада Християнської Церкви «Вечірнє Світло» м. Луцьк» (код ЄДРПОУ 44163852).

На виконання ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №140/2922/26 від 22.09.2026 відповідачем направлено до суду:

витяг із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 07.02.2026 №856 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» щодо призову на військову службу солдата ОСОБА_3 ;

витяг із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 15.02.2026 №46 щодо зарахування до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 та призначення його на посаду стрільця відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отож предметом оскарження у цій справі є серед іншого і вище обумовлені накази надані відповідачем суду апеляційної інстанції.

Доказів звернення позивача або його уповноваженого представника до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки від призову за встановленою законодавством процедурою, доказів прийняття Державною службою України з етнополітики та свободи совісті рішення про бронювання позивача, а також доказів звернення позивача з рапортом про направлення на військово-лікарську комісію до командира військової частини матеріали справи не містять.

На момент розгляду справи позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу, що підтверджується витягом з військово-облікового документа позивача.

Вважаючи наказ про призов на військову службу під час мобілізації протиправним, а дії відповідача такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду цієї справи не скасований, а Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію.

Частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, а військова служба відповідно до частини першої статті 2 цього Закону є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Абзацом третім пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки віднесено взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо повноважень відповідача на взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних.

Так, згідно з абзацами сьомим і дев`ятим пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024), взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни України, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників, або які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку, без обмеження щодо кількості разів такого взяття на облік.

Водночас підстава для виключення з військового обліку у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, яка передбачалася пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній до 17.05.2024, з 18.05.2024 в новій редакції цієї статті відсутня.

Оскільки позивач, незважаючи на наявність судимості за вчинення особливо тяжкого злочину за частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України, раніше перебував на військовому обліку призовників, відповідач мав повноваження на взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних, а зазначений висновок суду першої інстанції апеляційною скаргою не спростовується і в апеляційній скарзі не оскаржується.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги позивача, які стосуються наявності у нього права на бронювання (відстрочку) як священнослужителя та керівника релігійної організації, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку. Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76 «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час» затверджено Порядок № 76, яким визначено процедуру бронювання військовозобов`язаних, зокрема священнослужителів релігійних організацій за переліком посад, погодженим Державною службою України з етнополітики та свободи совісті. Бронювання військовозобов`язаного за визначеною цим Порядком процедурою є юридичним фактом, з настанням якого пов`язується виникнення в особи спеціального військово-облікового статусу та відповідного права на відстрочку від призову; саме лише формальне включення особи до внутрішнього списку релігійної організації, без завершення передбаченої Порядком № 76 процедури погодження бронювання уповноваженим державним органом та її оформлення відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, такого статусу не породжує.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 11.04.2024 у справі № 520/7954/22 зазначив, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом, зокрема районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, при цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття особою статусу військовослужбовця.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, станом на момент виникнення спірних правовідносин позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_5 чи іншого уповноваженого органу із заявою про надання відстрочки від призову з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, матеріали справи не містять ані рішення Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про погодження бронювання позивача, ані виданої територіальним центром комплектування та соціальної підтримки довідки про надання відстрочки.

Долучені позивачем документи релігійної організації підтверджують лише факт заявлення нею клопотання про включення позивача до списку осіб, які підлягають бронюванню, однак не підтверджують завершення відповідної процедури до моменту призову позивача на військову службу.

Крім того колегія суддів звертає увагу, що за даними пояснень позовної заяви 12.02.2026 позивач особисто склав і подав рапорт командиру взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 та прийняв справи стрільця відділення охорони, тобто фактично розпочав виконання обов`язків військової служби, що узгоджується з висновком суду першої інстанції про те, що процедура призову військовозобов`язаного є незворотною, а наявність у особи права на відстрочку саму по собі не є свідченням того, що це право буде нею реалізоване.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи апеляційної скарги щодо наявності у позивача імунітету від призову як священнослужителя не спростовують правомірності дій відповідача, оскільки право на відстрочку (бронювання) до моменту призову оформлено не було.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції частини другої статті 77 КАС України внаслідок ненадання відповідачем наказу про призов та інших витребуваних доказів, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Разом з тим ненадання відповідачем окремого документа не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтуються його власні позовні вимоги, зокрема факт завершення процедури бронювання (відстрочки) до моменту призову, а встановлені у справі обставини - визнання позивача придатним до служби за результатами ВЛК від 06.02.2026 та фактичне прийняття ним обов`язків військової служби 12.02.2026 - об`єктивно підтверджуються іншими наявними в матеріалах справи доказами, включно з поданими самим позивачем документами.

Окрім того, на виконання ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №140/2922/26 від 22.09.2026 відповідачем направлено до суду:

витяг із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 07.02.2026 №856 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» щодо призову на військову службу солдата ОСОБА_3 ;

витяг із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 15.02.2026 №46 щодо зарахування до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 та призначення його на посаду стрільця відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стосовно ж доводів, які стосуються неповного з`ясування обставин щодо висновку військово-лікарської комісії від 06.02.2026, суд апеляційної інстанції зазначає таке. У межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям лікарів-членів військово-лікарської комісії при застосуванні ними методів огляду, дослідженні медичної документації та визначенні відповідності діагнозів конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі і належить до дискреційних повноважень цієї комісії; суд вправі перевірити законність висновку військово-лікарської комісії лише в межах дотримання процедури його прийняття. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 13.06.2018 у справі № 806/526/16, від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 та від 10.02.2022 у справі № 160/7153/20.

Апеляційна скарга не містить доводів про порушення саме процедури проходження позивачем медичного огляду, а зводиться до незгоди з медичною оцінкою наявних у позивача діагнозів, що виходить за межі предмета судового контролю в цій справі.

Щодо доводів апеляційної скарги про право позивача на заміну військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою з релігійних мотивів, колегія суддів враховує, що воєнний стан в Україні зумовлений широкомасштабною збройною агресією рф проти держави, яка загрожує самому існуванню України, а тому обмеження можливості відмови від виконання військового обов`язку з релігійних переконань під час загальної мобілізації переслідує легітимну мету оборони держави та захисту прав і свобод інших осіб, включно з цивільним населенням. Аналогічний правовий підхід висловлений в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.10.2025 у справі № 573/838/24.

При цьому колегія суддів зазначає, що призов на військову службу під час мобілізації сам по собі не позбавляє особу права на звернення до уповноважених органів з питань проходження військової служби з урахуванням її релігійних переконань у порядку та у спосіб, встановлені законодавством, однак таке звернення не було предметом дослідження в цій справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі № 140/2922/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос