Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №380/22000/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22000/25 пров. № А/857/38233/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів - Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі № 380/22000/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спандекс Плюс" до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови,

місце ухвалення судового рішення Львів

розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження

суддя у І інстанції Сидор Н. Т.

дата складання повного тексту рішення 29 червня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спандекс Плюс" (далі також - позивач, ТОВ "Спандекс Плюс") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівської митниці (далі також - відповідач, скаржник, Митниця) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/400113/2 від 14.10.2025 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209140/2025/000939 від 14.10.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2026 у справі № 380/22000/25 позов задоволено повністю, оскаржувані рішення про коригування митної вартості та картку відмови визнано протиправними і скасовано. Зазначене рішення не є предметом цього апеляційного перегляду.

19.06.2026 представник позивача - адвокат Кавчук А.В. звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок та витрати на переклад документів у розмірі 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) гривень, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи. На підтвердження понесених витрат представником позивача долучено: договір про правничу допомогу № 31-10/25 від 31.10.2025 з Додатком № 1, яким погоджено фіксований розмір гонорару адвокатського бюро в сумі 20 000 грн; рахунок Адвокатського бюро "Кавчук і Партнери" від 31.10.2025 № 31/10; платіжну інструкцію від 31.10.2025 № 482 на суму 20 000,00 грн; акт наданих послуг від 17.06.2026 № 17/06 та детальний опис наданих послуг від 17.06.2026; договір про надання послуг перекладу № 12-11/25 від 12.11.2025 зі Специфікацією, якою погоджено переклад 8 документів іноземною мовою на загальну суму 12 500 грн; рахунок ТОВ "Перекладацький центр "Галерея Мов" від 19.11.2025 № 057/49081; акт наданих послуг № 057/49081 від 19.11.2025; платіжну інструкцію від 19.11.2025 № 489 на суму 12 500,00 грн.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у справі № 380/22000/25 заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто на користь ТОВ "Спандекс Плюс" за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп., в задоволенні решти суми цих витрат відмовлено.

Стягнуто на користь ТОВ "Спандекс Плюс" за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці витрати на переклад документів у розмірі 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 коп. в повному заявленому розмірі.

Зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений розмір є завищеним та непропорційним до предмета спору з урахуванням складності і категорії справи.

Не погоджуючись із зазначеним додатковим рішенням, Львівська митниця в особі представника Мединського Я.І. звернулася до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою (вих. № 10-01/10-01/8.19/17926 від 07.07.2026), в якій просить скасувати додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у справі № 380/22000/25 та ухвалити нове рішення, яким зменшити суму витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

В доводах апеляційної скарги скаржник зазначає, що сума, присуджена судом першої інстанції на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, не співмірна з даною категорією спору та виконаною адвокатом роботою, оскільки справа не є складною, а підготовка позовної заяви не вимагала значної юридичної і технічної роботи, зокрема вивчення великого обсягу фактичних даних, і не є важкою для такого розміру гонорару.

Також скаржник зазначає, що складання відповіді на відзив здебільшого дублювало позовну заяву та містило ідентичні норми права, а тому не потребувало ні значного часу, ні додаткового вивчення судової практики, при цьому ухвалою суду першої інстанції від 24.11.2025 розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Щодо витрат на переклад документів скаржник зазначив, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України перекладач допускається до участі у справі ухвалою суду за клопотанням учасника справи або з ініціативи суду, тоді як питання залучення перекладача судом у цій справі не вирішувалося, у зв`язку з чим, на переконання скаржника, витрати на переклад документів, здійснений позивачем на власний розсуд, не можуть вважатися пов`язаними з розглядом справи та не підлягають стягненню. Додатково скаржник зазначає, що спірним питанням у справі не була мова документів, які подавалися під час митного оформлення, а тому здійснений переклад не обов`язково мав бути стягнутий на користь позивача.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу скористався. У відзиві, поданому представником позивача - адвокатом Іванило О.П., позивач заперечує проти вимог апеляційної скарги повністю, зазначаючи, що складність справи не вичерпується кількістю епізодів, а визначається також характером спірних правовідносин, пов`язаних із застосуванням спеціального митного законодавства, та обсягом підготовчої роботи адвоката, підтвердженим кількістю доданих до позовної заяви документів. На переконання позивача, розмір гонорару погоджено сторонами договору про надання правничої допомоги у фіксованому розмірі, а суд не вправі втручатися в договірні відносини адвоката з клієнтом за відсутності доказів невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

Позивач також вказує, що переклад документів здійснено не за власною ініціативою, а на виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2025, якою позовну заяву залишено без руху та встановлено вимогу надати переклад долучених до позову документів державною мовою, без виконання якої відкриття провадження у справі було б неможливим; що стаття 71 КАС України регулює процесуальний статус перекладача як учасника судового процесу і не є передумовою для відшкодування витрат на письмовий переклад документів-доказів, яке врегульовано спеціальними нормами статей 132, 137 КАС України. Щодо доводу про несплату судового збору позивач заперечень не має.

Про розгляд апеляційної скарги учасники справи повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції ухвалою від 16.07.2026 в порядку пункту 3 частини першої статті 311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог частини четвертої статті 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та непропорційним зі складністю справи, а тому підлягає зменшенню до 3000,00 грн, що, на думку суду, відповідає вимогам розумності та співмірності; в задоволенні решти суми цих витрат суд першої інстанції відмовив.

Щодо витрат на переклад документів суд першої інстанції виходив з того, що такі витрати підтверджені належними доказами (договором, рахунком, актом наданих послуг, платіжною інструкцією), а тому дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в повному заявленому розмірі 12 500,00 грн.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2026 у справі № 380/22000/25 позовні вимоги ТОВ "Спандекс Плюс" до Львівської митниці задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/400113/2 від 14.10.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209140/2025/000939 від 14.10.2025; зазначене рішення набрало законної сили.

З матеріалів справи також убачається, що клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 20 тис. грн позивач виклав за змістом позовної заяви (а.с.19-20).

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 позовну заяву ТОВ "Спандекс Плюс" залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання засвідченого перекладу державною мовою документів, доданих до позовної заяви як докази, складених іноземною мовою.

31.10.2025 між ТОВ "Спандекс Плюс" (клієнт) та Адвокатським бюро "Кавчук і Партнери" в особі керуючого Кавчука А.В. укладено договір про правничу допомогу № 31-10/25, за умовами якого бюро зобов`язалося здійснювати представництво інтересів та захист прав клієнта у справі про оскарження рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/400113/2 від 14.10.2025 та картки відмови № UA209140/2025/000939 від 14.10.2025 у Львівському окружному адміністративному суді.

Згідно з пунктом 3 Додатка № 1 до договору сторони погодили винагороду (гонорар) бюро за надання правничої допомоги у фіксованому розмірі 20 000,00 грн, орієнтовний перелік якої включає ознайомлення з документами клієнта та їх правовий аналіз, аналіз судової практики, узгодження правової позиції, збір та підготовку доказів, участь у судових засіданнях, складання і подання заяв по суті та інших процесуальних документів, опрацювання відповідей на процесуальні документи інших учасників справи.

12.11.2025, тобто через два дні після постановлення ухвали від 10.11.2025 про залишення позовної заяви без руху, між ТОВ "Спандекс Плюс" (замовник) та ТОВ "Перекладацький центр "Галерея Мов" (виконавець) укладено договір про надання послуг перекладу № 12-11/25, за умовами якого виконавець зобов`язався здійснити письмовий переклад документів, наданих замовником, з іноземної мови на українську мову з метою їх подальшого використання (подання) замовником як доказів у справі № 380/22000/25.

Згідно зі Специфікацією (Додаток № 1 до договору) переклад підлягав здійсненню щодо 8 документів - пакувального листа, коносамента, міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), транзитного супровідного документа, сертифіката про походження товару, страхового поліса, митної декларації країни відправлення та прайс-листа для експорту, загальною вартістю послуг 12 500,00 грн.

На підставі рахунка ТОВ "Перекладацький центр "Галерея Мов" від 19.11.2025 № 057/49081 позивач сплатив за послуги перекладу 12 500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 19.11.2025 № 489; факт надання послуг перекладу в повному обсязі та відсутність взаємних претензій сторін засвідчено актом наданих послуг № 057/49081 від 19.11.2025.

З клопотанням про стягнення витрат, понесених за послуги перекладу позивач звернувся до суду 20.11.2025 року (а.с. 126а), до якого додав доказ понесення витрат на суму 12500грн.

На підставі рахунка Адвокатського бюро "Кавчук і Партнери" від 31.10.2025 № 31/10 позивач сплатив бюро винагороду в сумі 20 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 31.10.2025 № 482. Факт надання послуг у повному обсязі засвідчено актом наданих послуг № 17/06 від 17.06.2026 та детальним описом наданих послуг від 17.06.2026, підписаними сторонами договору з використанням кваліфікованих електронних підписів, в якому деталізовано зміст усіх складових наданої правничої допомоги: ознайомлення та правовий аналіз документів клієнта, аналіз судової практики у спорах щодо коригування митної вартості товарів, узгодження правової позиції, написання позовної заяви і формування додатків (доказів), подання позову до суду, ознайомлення з відзивом на позовну заяву, написання і подання відповіді на відзив, складання і подання заяви про долучення до матеріалів справи перекладу документів, ознайомлення із судовим рішенням за результатами розгляду справи по суті.

19.06.2026 представник позивача звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, оскільки рішенням від 16.06.2026 питання судових витрат вирішено не було; на підтвердження понесених витрат до заяви долучено зазначені вище докази.

Заяву розглянуто судом першої інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; матеріали справи не містять відомостей про подання відповідачем до ухвалення додаткового рішення заперечень чи клопотання про зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 заяву задоволено частково: витрати на професійну правничу допомогу зменшено судом до 3000,00 грн, витрати на переклад документів стягнуто в заявленому розмірі 12 500,00 грн.

Вважаючи додаткове рішення в частині визначеного судом першої інстанції розміру судових витрат протиправним, Львівська митниця звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Види адвокатської діяльності перелічені у статті 19 Закону № 5076-VI.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, в свою чергу, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Досліджуючи доводи апеляційної скарги скаржника, які стосуються неспівмірності визначеного судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що скаржник обмежився загальними твердженнями про незначну складність справи та відсутність потреби у значній юридичній роботі, не навівши при цьому жодного розрахунку, порівняльного аналізу ринкових цін чи інших доказів на підтвердження неспівмірності визначеної судом першої інстанції суми 3000,00 грн обсягу фактично наданих послуг, хоча відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України саме на скаржника як на сторону, яка наполягає на подальшому зменшенні витрат, покладається обов`язок доведення їх неспівмірності.

Матеріалами справи, зокрема детальним описом наданих послуг від 17.06.2026, підтверджується, що надана правнича допомога охоплювала не лише складання позовної заяви, а й аналіз спеціального митного законодавства та документів, які супроводжували ввезення товару (інвойсів, рахунків-фактур, умов поставки), аналіз судової практики у спорах про коригування митної вартості, складання відповіді на відзив з урахуванням нових доводів та доказів відповідача (митної декларації, покладеної в основу коригування), а також складання і подання заяви про долучення перекладу документів на виконання ухвали суду; обсяг опрацьованого матеріалу об`єктивно підтверджується кількістю доданих до позовної заяви документів.

Судом першої інстанції зазначені критерії співмірності вже оцінено, а заявлений позивачем розмір гонорару (20 000,00 грн) зменшено на 85 відсотків.

Стосовно ж доводу скарги про те, що складання відповіді на відзив не потребувало значного часу, оскільки справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів зазначає, що форма судового розгляду сама по собі не свідчить про обсяг роботи, необхідної для аналізу нових доводів і доказів іншої сторони, і не є критерієм співмірності, визначеним частиною п`ятою статті 134 КАС України.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про необхідність подальшого зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу є голослівними, не підтвердженими належними доказами, а тому не спростовують правильність додаткового рішення суду першої інстанції в цій частині.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги, які стосуються витрат на переклад документів у розмірі 12 500,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням учасника справи або призначається з ініціативи суду.

Разом з тим зазначена норма регулює процесуальний статус перекладача як самостійного учасника судового процесу, який забезпечує усний переклад під час судового розгляду справи, тоді як питання відшкодування витрат, понесених стороною на оплату письмового перекладу документів-доказів, врегульовано спеціальними нормами пунктів 3, 5 частини третьої статті 132 та частин третьої, п`ятої-восьмої статті 137 КАС України.

Жодна з цих норм не встановлює постановлення судом ухвали про допуск перекладача до участі у справі як обов`язкової передумови відшкодування витрат на письмовий переклад доданих до справи документів.

Аналогічний правовий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.03.2020 у справі № 160/7049/19 (п. 23), відповідно до якої склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі, а їх відшкодування можливе за умови належного документального підтвердження.

Як з`ясовано судом і підтверджується матеріалами справи, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 позовну заяву ТОВ "Спандекс Плюс" залишено без руху та встановлено вимогу подати засвідчений переклад державною мовою документів, доданих до позовної заяви як докази.

Договір про надання послуг перекладу № 12-11/25 укладено позивачем 12.11.2025, тобто через два дні після постановлення цієї ухвали, а специфікація до договору охоплює виключно ті документи, переклад яких вимагався судом для усунення недоліків позовної заяви.

За таких обставин витрати на переклад документів понесені позивачем не за власною ініціативою чи на власний розсуд, а на виконання обов`язкової процесуальної вимоги суду першої інстанції, без дотримання якої відкриття провадження у справі було б неможливим, що спростовує відповідний довід апеляційної скарги.

Колегія суддів звертає увагу, що скаржник на обґрунтування протилежного висновку також посилається на постанову Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 160/7049/19, а також на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 у справі № 420/9416/20, вказуючи, що переклад, здійснений стороною на власний розсуд за відсутності спору щодо мови поданих під час митного оформлення документів, не обов`язково підлягає стягненню на її користь.

Колегія суддів зазначає, що зазначена постанова Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 160/7049/19 стосувалася саме ситуації, коли переклад документів здійснювався стороною за власною ініціативою, тоді як у справі, що переглядається, переклад здійснено позивачем на виконання обов`язкової вимоги ухвали суду першої інстанції від 10.11.2025 про залишення позовної заяви без руху, тобто за відсутності такого перекладу подальший рух справи був би неможливим.

За таких обставин фактичні обставини, покладені в основу висновків у справі № 160/7049/19, є відмінними від обставин цієї справи, а тому наведена скаржником практика не спростовує наведеного вище висновку суду апеляційної інстанції.

Постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 у справі № 420/9416/20, в свою чергу, не є постановою Верховного Суду і в силу частини п`ятої статті 242 КАС України не є обов`язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права.

Довід скаржника про те, що спірним у справі не було питання мови документів, поданих під час митного оформлення, а відтак переклад не був обов`язковим, колегія суддів відхиляє, оскільки предметом спірних правовідносин у цій частині є не порядок митного оформлення товару, врегульований статтею 254 Митного кодексу України, а виконання позивачем процесуального обов`язку, покладеного на нього ухвалою суду першої інстанції в межах судового, а не митного провадження. Посилання скаржника на статтю 254 Митного кодексу України до спірних правовідносин щодо розподілу судових витрат є нерелевантним.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема пункту 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява № 71660/11), пункту 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява № 72277/01) та пункту 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У цій справі всі зазначені критерії дотримано: витрати є фактичними, оскільки підтверджені договором від 12.11.2025, рахунком № 057/49081 від 19.11.2025, актом наданих послуг від 19.11.2025 та платіжною інструкцією № 489 від 19.11.2025; вони є неминучими, оскільки їх понесення обумовлене виконанням обов`язкової вимоги ухвали суду від 10.11.2025. Їх розмір є обґрунтованим, оскільки відповідає погодженій сторонами Специфікації, яка деталізує перелік, обсяг (кількість перекладацьких сторінок) та вартість перекладу кожного з 8 документів.

Скаржник, у свою чергу, не подав жодного доказу, розрахунку чи іншого обґрунтування на підтвердження неспівмірності вартості перекладу обсягу фактично виконаних робіт, тоді як відповідно до частини сьомої статті 137 КАС України обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається саме на сторону, яка заявляє про їх зменшення.

З огляду на викладене додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на переклад документів у розмірі 12 500,00 грн є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам статей 132, 137 КАС України, а доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії" (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.

Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі № 380/22000/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос