Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 23 вересня 2026 р.
Справа: №260/359/25
Суддя: Онишкевич Тарас Володимирович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/359/25 пров. № А/857/30860/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі за його позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
суддя у І інстанції Іванчулинець Д.В.,
час ухвалення судового рішення 14 год 47 хв,
місце ухвалення судового рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 07 травня 2026 року,
ВСТАНОВИВ:
У січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області (далі – ГУ ДМС) з ненадання йому відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів на підставі частини 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон №2136-IX);
скасувати наказ ГУ ДМС від 16.01.2025 № 20-к «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору з питань запобігання та виявлення корупції ГУ ДМС;
стягнути з ГУ ДМС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі №260/359/25 у задоволенні позову було відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що за розпорядженням голови Берегівської районної ради Закарпатської області від 13.11.2024 № 88 ОСОБА_1 , депутата Берегівської районної ради, було відряджено зазначеним органом місцевого самоврядування у період з 13.11.2024 по 21.11.2024 за кордон до органу місцевого самоврядування с. Бенятина (Словаччина) для обміну досвідом у сфері культури, освіти та медицини та встановлення тісного партнерства для розвитку та покращення інфраструктури громад.
25.11.2024 на офіційну адресу електронної пошти ГУ ДМС «uz@dmsu.gov.ua» надійшла заява позивача про надання йому на підставі частини 4 статті 12 Закону №2136-IX з 26.11.2024 відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів у зв`язку з перебуванням за кордоном, до якої додано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 з відміткою про перетин державного кордону 13.11.2024 через пункт контрольного пропуску «Дякове-Халмеу» на кордоні України та Румунії.
Про намір виїхати за кордон позивач, як державний службовець (заброньований на період мобілізації) та керівник структурного підрозділу ГУ ДМС, мав поінформувати безпосереднього керівника та державний орган, з яким перебуває у трудових відносинах, незважаючи на статус депутата місцевої ради. ГУ ДМС та Державна міграційна служби України (далі – ДМС) рішення про службове відрядження за кордон ОСОБА_1 не приймали.
Тому відповідач правомірно відмовив у наданні позивачу відпустки без збереження заробітної плати за його заявою на час дії воєнного стану на підставі частини 4 статті 12 Закону №2136-ІХ, оскільки вказаною нормою передбачено право, а не обов`язок роботодавця надавати таку відпуску.
Окрім того, займаючи посаду державної служби, позивач не приступив до виконання службових обов`язків, був відсутнім на робочому місці у зафіксовані комісією відповідача дні, а також не повідомляв про причини відсутності, а отже у відповідача були підстави для притягнення останньої до дисциплінарної відповідальності за вчинення систематично дисциплінарного проступку.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати вказане рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов у повному обсязі.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що ані оспорюваний наказ ГУ ДМС від 16.01.2025 № 20-к, ані матеріали дисциплінарного провадження не містять серед підстав звільнення позивача із посади посилань на вчинення ним прогулу.
Водночас апелянт наполягає на тому, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що строк дисциплінарного провадження був продовжений наказом ГУ ДМС від 19.12.2024 № 3-д «Про продовження терміну проведення дисциплінарного провадження» поза строками дисциплінарного провадження, а тому всі дії та рішення відповідача після 20.12.2024 є протиправними.
Суд першої інстанції не врахував, що рішення про звільнення державного службовця приймається після прийняття рішення про застосування дисциплінарного стягнення, а оспорюваний наказ відповідача не містить рішення про застосування дисциплінарного стягнення, тобто відсутня підстава для звільнення.
Попри те, на переконання апелянта, у оскаржуваному наказі ГУ ДМС від 16.01.2025 №20-к не вказано який саме дисциплінарний проступок вчинив позивач та чим це підтверджується.
Наполягає на тому, що у законний спосіб відбув за межі України під час своєї відпустки у ГУ ДМС і жодним чином не міг порушити пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 № 440, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.
Окрім того, суд першої інстанції помилково зазначив про наявність у роботодавця права, а не обов`язку надати таку відпустку, що суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові у справі № 480/1234/23 від 29.11.2024. Наполягає на тому, що мав всі законні очікування, що відповідач виконає вимоги закону та надасть йому відпустку без збереження заробітної плати з 26.11.2024, а тому складання акту про відсутність позивача на робочому місці 26.11.2024 було позбавлено правових підстав.
Вважає, що суд першої інстанції вдався до самостійної кваліфікації дій позивача, що виходить за межі наданих йому повноважень.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ГУ ДМС підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Наполягає на тому, що суд першої інстанції не визнавав прогул самостійною підставою для звільнення позивача та не ототожнював дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 12 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу» (далі – Закон № 889-VIII), із порушенням Присяги державного службовця. Підставою застосування дисциплінарного стягнення стало не саме формальне констатування прогулу, а встановлені дисциплінарною комісією дії позивача, які в сукупності були визнані такими, що свідчать про порушення Присяги державного службовця та несумісні з подальшим перебуванням на державній службі.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції здійснив самостійну кваліфікацію дій позивача та вийшов за межі своїх повноважень, на думку відповідача, є юридично необґрунтованими та не відповідають вимогам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проведення дисциплінарного провадження, а також прийняття рішення за результатом дисциплінарного провадження жодним чином не залежало від результату розгляду начальником ГУ ДМС заяви ОСОБА_1 від 25.11.2025 року про надання відпустки.
Звертає увагу апеляційного суду на те, з огляду на статус держслужбовця і наявність бронювання виїзд позивача за межі України без відома керівництва ГУ ДМС є грубим порушенням обов`язків та принципів державної служби. Після закінчення відпустки позивач також не з`явився на робочому місці, не виконував посадові обов`язки, що свідчить про грубе нехтування обов`язками держслужбовця.
В умовах нинішніх реалій коли Україна перебуває в стані війни у громадськості та представників ЗМІ існує підвищений інтерес до дій публічних службовців, зокрема в деяких інтернет виданнях опубліковано статті щодо виїзду за межі території України позивача, який є державним службовцем. Ознайомитися із вказаними публікаціями можна за посиланнями: https://transcarpathia.news/2025/04/03/kudy-znyk-valentyn-veremchuk-podrobycziznyknennya-golovy-frakcziyi-sluga-narodu-v-beregivskij-rajonnij-radi/ https://focus.ua/uk/politics/700376-deputat-vid-slugi-narodu-valentin-veremchukvijihav-do-yevropi https://368.media/2025/04/03/na-zakarpatti-posadovets-dms-ta-deputat-vid-sluginarodu-vtik-za-kordon/
Таким чином, поведінка позивача свідчить про підрив авторитету ГУ ДМС у Закарпатської області та і державної служби в цілому.
При цьому перетин державного кордону здійснено позивачем через пункт пропуску «Дякове», у якому керівником працював його батько ОСОБА_2 , що ставить під сумнів правомірність перетину ним кордону.
Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду у режимі відеоконференції підтримала подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті, а також у письмових поясненнях. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі.
Представник ГУ ДМС у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, 25.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС із заявою від 25.11.2024 про надання йому відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів на підставі частини 4 статті 12 Закону №2136-IX у зв`язку із виїздом за межі території України та перебування за межами України, до якої долучив копію сторінок паспорту громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про перетин державного кордону України.
Листом від 02.12.2024 року за №2101.11-9904/2101.3-24 за підписом голови дисциплінарної комісії М.Рака позивача було повідомлено, що його заява від 25.11.2024 року про надання відпустки без збереження заробітної плати станом на 02.12.2024 року «не реалізована», оскільки ним «порушено вимоги пункту 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57». Водночас вказано, що у діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбачені пунктом 5 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу» (далі – Закон №889-VIII), а саме невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень та порушено дисциплінарне провадження стосовно позивача.
Наказом ГУ ДМС від 29.11.2024 року № 1-д «Про порушення дисциплінарного провадження» було порушено дисциплінарне провадження за фактами, викладеними в інформаційній довідці начальника ВП ГУ ДМС Галеєва В.Н. про обставини щодо вчинення завідувачем сектору з питань запобігання та виявлення корупції ГУ ДМС ОСОБА_1 дисциплінарного проступку». Вирішено дисциплінарне провадження здійснити у період з 29.11.2024 по 20.12.2024.
Представник позивача адвокат Торган В.Б. 05.12.2024 року звернувся до ГУ ДМС із заявою, у якій попросив скасувати наказ від 29.11.2024 року № 1-д ГУ ДМС та повідомити про результати розгляду його звернення.
Листом ГУ ДМС від 06.12.2024 року № 2101.11-10073/2101.3-24 ОСОБА_1 було запрошено на засідання дисциплінарної комісії 12.12.2024 року на 11.00 год у приміщенні ГУ ДМС для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження.
ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС із заявою від 16.12.2024, у якій просив надати для ознайомлення в електронній формі матеріали дисциплінарної справи щодо нього.
Листом від 20.12.2024 №В-342/6/2101.11/866-24 за підписом голови дисциплінарної комісії М. Рака ОСОБА_1 було повідомлено про надсилання на його електронну адресу копій наявних матеріалів дисциплінарної справи. Водночас було повідомлено про засідання дисциплінарної комісії 25.12.2024 об 11.00 год у приміщенні ГУ ДМС у м. Ужгороді, вул. І.Кропивницького, 12-А, каб. №3 та запропоновано надати пояснення.
24.12.2024 ОСОБА_1 надіслав дисциплінарній комісії ГУ ДМС пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, у яких заперечив наявність у його діях ознак дисциплінарного проступку та просив прийняти рішення про відсутність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
25.12.2024 ОСОБА_1 надіслав дисциплінарній комісії ГУ ДМС заяву, у яких було наголошено на відсутності складу дисциплінарного правопорушення у його діях (бездіяльності), вказано на допущені порушення правил дисциплінарного провадження та заявив клопотання про надання можливості брати участь у засіданні дисциплінарної комісії дистанційно в режимі відеоконференції.
Під час засідання дисциплінарної комісії у режимі відеоконференції позивач наполягав на законності свого виїзду за межі території України, відсутності порушень правил перетинання державного кордону та протиправності бездіяльності ГУ ДМС щодо розгляду заяви від 25.11.2024 року про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати.
Листом від 07.01.2025 №2101.11-132/2101.11-25 секретар дисциплінарної комісії повідомив позивача, що дисциплінарною комісією 07.01.2025 внесено начальнику ГУ ДМС подання від 03.01.2025 разом із матеріалами дисциплінарної справи та зазначено про необхідність надання письмового пояснення начальнику ГУ ДМС особисто або шляхом надсилання листа на офіційну електронну адресу ГУ ДМС (uz@dmsu.gov.ua). Пояснення мають відображати час, місце, обставини та причини вчинення позивачем дисциплінарного проступку, усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню дисциплінарного стягнення.
09.01.2025 ОСОБА_1 подав до ГУ ДМС пояснення державного службовця згідно із статтею 75 Закону №889-VIII, у яких зазначив, що ним жодного дисциплінарного проступку не вчинялося. Всі його дії, бездіяльність і рішення відповідають чинному законодавству України та є результатом реалізації прав, наданих йому Конституцією України та Законом №2136-IX.
16.01.2025 позивач отримав наказ ГУ ДМС від 16.01.2025 №20-к «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби ОСОБА_1 », з яким не погодився і звернувся до адміністративного суду позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон №889-VIII.
У відповідності до частини 1 статті 8 Закону №889-VIII державний службовець зобов`язаний, сере іншого:
дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки;
забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів;
сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення);
виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України;
постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності.
Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення)/
За приписами частини 1 статті 36 Закону №889-VIII особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту:
"Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов`язки".
За правилами частини 1 статті 61 Закону №889-VII службова дисципліна забезпечується шляхом:
дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку;
формування керівником державної служби у підпорядкованих державних службовців високих професійних якостей, сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов`язків, поваги до прав і свобод людини і громадянина, їхньої честі та гідності, а також до держави, державних символів України;
поєднання керівниками усіх рівнів методів переконання, виховання і заохочення із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпорядкованих державних службовців;
поєднання повсякденної вимогливості керівників до підпорядкованих державних службовців з постійною турботою про них, виявленням поваги до їхньої честі та гідності, забезпеченням гуманізму та справедливості.
Згідно із частиною 1 статті 62 Закону №889-VIII державний службовець зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також:
не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця;
виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців;
дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів.
Відповідно до частини 1 статті 64 Закону №889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
У відповідності до частини 1 статті 65 Закону №889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
За приписами частини 2 статті 65 Закону №889-VIII дисциплінарними проступками є:
1) порушення Присяги державного службовця;
2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;
3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;
4) дії, що шкодять авторитету державної служби;
5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;
6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;
7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення;
8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;
9-1) порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "А" або "Б";
10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;
11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;
12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення;
15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Як передбачено у частині 1 статті 66 Закону №889-VIII, до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:
1) зауваження;
2) догана;
3) попередження про неповну службову відповідність;
4) звільнення з посади державної служби.
Частиною 5 статті 66 Закону №889-VIII встановлено, що звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
За правилами частини 1 статті 69 Закону №889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ.
Приписами частин 1, 2 статті 73 Закону №889-VIII передбачено, що з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
Дисциплінарна справа повинна містити:
1) дату і місце її формування;
2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження;
3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця;
4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень;
6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження та/або акт про відмову від надання таких пояснень;
7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження;
8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження (за наявності);
9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку;
12) пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії у державному органі з висновком про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності;
13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.
У відповідності до частини 1 статті 74 Закону №889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
Частиною 6 статті 74 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець має право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи та на оскарження застосованого до нього дисциплінарного стягнення у визначеному цим Законом порядку.
За приписами частин 1, 3 статті 77 Закону №889-VIII рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення.
Якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб`єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням).
Процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців визначає Порядок здійснення дисциплінарного провадження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1039 від 04.12.2019 (далі – Порядок №1039).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1039 процедура здійснення дисциплінарного провадження передбачає: прийняття рішення про порушення дисциплінарного провадження; формування дисциплінарної комісії та її склад; визначення повноважень дисциплінарної комісії; визначення основних засад роботи дисциплінарної комісії; формування дисциплінарної справи; прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи.
Згідно із пунктом 24 Порядку №1039 з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення ступеня вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
Як передбачено у пункті 31 Порядку №1039, комісія, дисциплінарна комісія запрошує державного службовця на своє засідання для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та пропонує надати таке пояснення у письмовому вигляді. Пояснення надається в паперовій або електронній формі особисто чи шляхом надсилання на офіційну електронну адресу відповідного державного органу із накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Державний службовець має право: бути присутнім на засіданні Комісії, дисциплінарної комісії для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; знайомитися з матеріалами дисциплінарної справи відповідно до статті 76 Закону, у тому числі в установленому законом порядку запитувати та отримувати відповідні документи, їх копії; надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються; заявляти клопотання про необхідність одержання і долучення до матеріалів дисциплінарної справи нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, яким можуть бути відомі обставини справи; користуватися правовою допомогою адвоката або іншого уповноваженого ним представника.
Державний службовець користується іншими правами, встановленими Конституцією та законами України.
За приписами пункту 33 Порядку №1039 комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання.
Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити: чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження; чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку; чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби; чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності; який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.
Як встановлено пунктом 34 Порядку №1039, результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії.
Згідно із пунктом 36 Порядку №1039 за результатами розгляду дисциплінарного провадження суб`єкт призначення протягом десяти календарних днів з дня отримання пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії приймає рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження. Рішення оформляється наказом (розпорядженням) суб`єкта призначення. Після прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарного провадження суб`єкт призначення передає дисциплінарну справу до служби управління персоналом державного органу, стосовно посадової особи якого здійснювалося дисциплінарне провадження (державного органу, в якому здійснювалося дисциплінарне провадження), для її зберігання в установленому порядку.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи та наданих поясненнях, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, насамперед зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 ознак порушення Присяги державного службовця, внаслідок чого його було звільнено з посади державної служби без надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів на підставі частини 4 статті 12 Закону №2136-IX.
Відповідно до висновків дисциплінарної комісії, що викладені у поданні від 03.01.2025, яке адресоване начальнику ГУ ДМС І.Михайлишину, під час дисциплінарного провадження у діях ОСОБА_1 було встановлено ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 1 та 5 частини 2 статті 65 Закону №889-VIII, а саме порушення Присяги державного службовця, та рекомендовано притягнути його за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом 1 частини 2 статті 65 Закону №889-VIII шляхом звільнення з посади державної служби відповідно до підпункту 4 частини 1 статті 66 Закону №889-VIII.
Відтак, оспорюваним наказом ГУ ДМС від 16.01.2025 № 20-к «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби ОСОБА_1 » позивача за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 65 Закону №889-VIII, що полягав у порушенні Присяги державного службовця, а саме вчинення дій, щодо яких законом встановлено заборони чи обмеження та які призвели до порушення пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 №440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період дії воєнного стану» та пункту 214 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача сектору з питань запобігання та виявлення корупції ГУ ДМС з 16.01.2025.
На підставі аналізу тексту Присяги державного службовця, що міститься у частини 1 статті 36 Закону №889-VIII, апеляційний суд дійшов переконання, що Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов`язання державного службовця. При її складанні державний службовець покладає на себе окрім службових зобов`язань ще й моральну відповідальність за їх виконання, оскільки в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.
Відтак, під порушенням Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього, як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово аналізуючи текст Присяги державних службовців зазначав, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.
Оцінюючи фактичні обставини справи у контексті спірних правовідносин, апеляційний суд виходить із такого.
У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє до тепер.
12.04.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період дії воєнного стану» (далі – Постанова №440).
Згідно із пунктом 2 вказаної Постанови робота державних службовців та працівників державного органу за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.
Пунктом 3 Постанови №440 встановлено, що у разі перебування державного службовця або працівника державного органу в робочий час в Україні поза межами робочого місця без рішення керівника державної служби, зазначеного в пункті 1 цієї постанови, або за кордоном, крім перебування у службовому відрядженні, оформленому в установленому порядку, до них може бути застосоване дисциплінарне стягнення відповідно до закону.
Відповідно до пункту 214 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі – Правила №57)), у разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.
У відповідності до матеріалів справи ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин обіймав посаду завідувача сектору з питань запобігання та виявлення корупції ГУ ДМС, мав 5 ранг державного службовця, перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі Порядку бронювання військовозобов`язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 №45 (зі змінами) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 №493-р згідно з Переліком посад та професій (додаток до розпорядження №32), розділ ІІ, пункт 3, ОСОБА_1 було надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на строк проведення мобілізації.
Таким чином, позивач підпадав під дію пункту 214 Правил №57 і як керівник структурного підрозділу державного органу, і як заброньований на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади працівник.
На підставі системного аналізу наведених правових норм та зазначених фактичних обставин апеляційний суд дійшов переконання, що з огляду на перебування на посаді завідувача сектору з питань запобігання та виявлення корупції ГУ ДМС, а також надання відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час виїзд ОСОБА_1 за кордон передбачав обов`язкову наявність оформленого в установленому порядку службового відрядження, тобто відрядження, наданого за місцем проходження державної служби.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо того, що виїзд за кордон мав місце під час перебування його у щорічній основній відпустці, наданій наказами ГУ ДМС від 12.11.2024 №101-вп та від 14.11.2024 №103-вп, апеляційний суд звертає увагу на таке.
За приписами частини 1 статті 57 Закону №889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги.
При цьому, на переконання апеляційного суду, перебування у відпустці не змінює правового статусу державного службовця та не звільняє його від обов`язків, які не стосуються безпосередньо тих, що нерозривно пов`язані із виконанням трудової функцій, таких як дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця.
Щодо доводів ОСОБА_1 про наявність розпорядження голови Берегівської районної ради Закарпатської області від 13.11.2024 №88 «Про відрядження депутата районної ради ОСОБА_1 за кордон», яким вирішено відрядити з 13.11.2024 по 21.11.2024 (включно) позивача – депутата Берегівської районної ради Закарпатської області – до органу місцевого самоврядування с. Бенятіна (Словаччина) з метою обміну досвідом у сфері культури, освіти та медицини та встановлення тісного партнерства для розвитку та покращення інфраструктури громад, апеляційний суд зазначає таке.
Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради регламентовано приписами Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».
За приписами частини 1 статті 6 вказаного Закону депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.
Відтак, наявність у позивача ОСОБА_1 статусу депутата Берегівської районної ради Закарпатської області не звільняє його від обмежень, встановлених для керівників структурних підрозділів державного органу, а також заброньованих на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади працівників.
Водночас апеляційний суд наголошує на тому, що розпорядженням голови Берегівської районної ради Закарпатської області від 13.11.2024 №88 «Про відрядження депутата районної ради ОСОБА_1 за кордон» вирішено відрядити позивача з 13.11.2024 по 21.11.2024 до органу місцевого самоврядування с. Бенятіна (Словаччина), однак відповідно до копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 позивач здійснив перетин державного кордону України у пункті контрольного пропуску «Дякове-Халмеу» на кордоні з Румунією, що у протилежному напрямку від зазначеного пункту відрядження.
При цьому ОСОБА_1 по закінчені встановленого строку відрядження в Україну не повернувся і лише 25.11.2024 звернувся до ГУ ДМС із заявою про надання йому відпустки на підставі частини 4 статті 12 Закону Закон №2136-IX.
Окрім того, у ході апеляційного розгляду представник позивача ствердила, що ОСОБА_1 по сьогодні на територію України не повернувся і перебуває за кордоном.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, дають підстави для висновку про те, ОСОБА_1 свідомо протиправно здійснив виїзд за межі України без відома керівництва ГУ ДМС, що є грубим порушенням обов`язків та принципів державної служби.
Попри те, апеляційний суд наголошує, що в умовах широкомасштабного вторгнення російської федерації та оголошення в Україні воєнного стану факти виїзду публічних осіб за межі України викликають підвищений інтерес у громадськості та представників ЗМІ. Обставини виїзду за межі території України позивача висвітлювалися у наведених відповідачем інтернет виданнях з негативним підтекстом, що збурює громадську думку та підриває авторитет державної служби.
Покликання позивача на наявність у нього проблем із здоров`ям вказану поведінку не виправдовують. Окрім того, у заяві від 25.11.2024 про надання відпустки на підставі частини 4 статті 12 Закону Закон №2136-IX ОСОБА_1 про такі обставини не зазначав.
Оцінюючи доводи апелянта щодо наявності порушень встановленого порядку при продовжені відповідачем строку дисциплінарного провадження та оформленні оспорюваного наказу ГУ ДМС від 16.01.2025 № 20-к, апеляційний суд зазначає, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення про правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
У судовій практиці склалась стала правова позиція (постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/4194/16, від 18.05.2018 у справі № 826/11106/17, від 28.10.2018 у справі № 826/14749/16, від 25.03.2020 у справі № 805/4508/16-а, від 31.03.2021 у справі №620/2520/20 та від 19.05.2021 у справі № 210/5129/17), відповідно до якої загально прийнято розуміти поняття «пуризм» як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом. Це поняття було введено у правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» (заява № 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.
«Правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.
Будь-які процесуальні та/або процедурні порушення, пов`язані із самим оформлення результатів діяльності суб`єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб`єктом приватного права вимог законодавства оцінюється судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягненням балансу між інтересами особи, яка звинувачується у правопорушенні, та суспільними (публічними) інтересами.
У справі, що розглядається позивач не був позбавлений брати участь у дисциплінарному проваджені та знайомитися з його матеріалами, подавати свої пояснення та заперечення з приводу досліджуваних обставин як письмово, так і у режимі відеоконференції.
Відтак, у ході апеляційного розгляду не було встановлено таких фундаментальних порушень, які б давали підстави ставити під сумнів правомірність оспорюваних дій та рішень відповідача і задоволення заявлених позовних вимог.
Оцінюючи доводи апелянта про те, що приписи частини 4 статті 12 Закону №2136-IX в імперативному порядку зобов`язували ГУ ДМС надати йому відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів, апеляційний суд виходить із того, що оскільки ОСОБА_1 було здійснено протиправне залишення 13.11.2024 території України в умовах воєнного стану в порушення Присяги державного службовця, то вказане унеможливлювало задоволення його заяви від 25.11.2024, оскільки суперечило меті ухвалення вказаного Закону 15.03.2022, покликаного захистити законні інтереси працівників, вимушених тимчасового залишити територію України внаслідок збройної агресії російської федерації.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі №260/359/25 – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Постанова у повному обсязі складена 28 вересня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua