Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №460/8888/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/8888/25 пров. № А/857/4065/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 460/8888/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,

суддя у І інстанції Гресько О.Р.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 10 грудня 2025 року,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 30.01.2025 №172850030716, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи із 22.01.2025;

зобов`язати відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 22.01.2025, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди:

навчання з 01.09.1985 по 14.07.1986 в Дубенському середньому професійно-технічному училищі №27;

роботи з 23.05.1988 по 20.10.1988 в Колгоспі «Дружба»;

роботи з 10.02.2000 по 12.02.2014 в Художньо-виробничому комбінаті Рівненської обласної організації Національної спілки художників України в календарному обчисленні.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 у справі №460/8888/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено.

При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Натомість необхідність підтвердження трудового стажу іншими документами виникає лише у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Окрім того, застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.

Оскільки відповідачем виконані не всі умови, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення, то рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу через відсутність необхідного страхового стажу є протиправним.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яке у своїй скарзі просило таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що до страхового стажу не зараховано період:

навчання з 01.09.1985 по 14.07.1986, оскільки ПІБ в дипломі не відповідає паспортним даним;

з 23.05.1988 по 20.10.1988, оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи;

з 01.07.2000 по 31.12.2003 згідно із записами трудової книжки потребує уточнення, оскільки відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, що є обов`язковим з 01.07.2000.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував зазначене при прийнятті свого рішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 22.01.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

30.01.2025 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, визначене для розгляду заяви та документів за принципом екстериторіальності, прийняло рішення № 172850030716 про відмову у призначенні пенсії з тих підстав, що необхідний загальний страховий стаж для призначення пенсії за віком по досягненню 60 річного становить не менше 32 років. При цьому, загальний страховий стаж, розрахований відповідачем, склав 23 роки 11 місяців 12 днів.

За змістом вказаного рішення, до загального страхового стажу позивача не зараховано періоди:

навчання з 01.09.1985 по 14.07.1986 в Дубенському середньому професійному-технічному училищі №27 (оскільки ПІБ в дипломі не відповідає паспортним даним);

роботи з 23.05.1988 по 20.10.1988 в Колгоспі «Дружба» (оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи);

роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 в Художньо-виробничому комбінаті Рівненської обласної організації Національної спілки художників України у календарному обчисленні (оскільки частково відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, що є обов`язковим з 01.07.2000).

Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності вказаним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених зазначеним Законом (абзац 1 частини 4 статті 24 Закону № 1058).

У частині 4 статті 26 Закону № 1058 передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених вказаним Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Порядок №22-1).

Згідно із абзацом 1 пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Змістом частини 1 статті 56 Закону № 1788 передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно із пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Під час навчання позивача діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази учбового закладу (науковий заклад) про зарахування або відрахування студента, особи, яка навчається, аспіранта, клінічного ординатора.

Враховуючи наведене, запис у трудову книжку в період навчання вносився лише студентам, які навчались за денною формою навчання, для студентів заочної форми навчання внесення відповідного запису передбачено не було.

Отже, час навчання у навчальних закладах підтверджується, зокрема дипломами та довідками.

Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 вступив у Дубнівське середнє професійно-технічне училище 01.09.1985 і 14.07.1986 закінчив повний курс технічного училища за професією «Різьб`яр по дереву» згідно із дипломом серії НОМЕР_1 від 14.07.1986.

Окрім того, довідкою Державного навчального закладу «Дубенське вище художнє професійно-технічне училище» від 10.02.2025 №48 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно навчався в Дубенському середньому професійно-технічному училищі №27 з 04.09.1985 по 14.07.1986 за професією «Різбяр по дереву».

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 12.07.1982 містить записи, що стосуються навчання, зокрема запис №6 01.09.1985 – 14.07.1986 – навчання в Дубенському СПТУ. Запис вчинений на підставі диплому серії НОМЕР_1 від 14.07.1986.

Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №172850030716 від 30.01.2025 причиною для незарахування періоду навчання позивача з 01.09.1985 по 14.07.1986 зазначено те, що ПІБ в дипломі не відповідає паспортним даним. При цьому, як диплом серії НОМЕР_1 від 14.07.1986, так і паспорт серії НОМЕР_3 видані ОСОБА_1 , тому доводи скаржника у цій частині є безпідставними і період його навчання з 01.09.1985 по 14.07.1986 підтверджується належними та достовірними доказами.

Тому суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач був зобов`язаний зарахувати цей період до загального страхового стажу.

Щодо доводів скаржника про підставність незарахування періоду роботи позивача з 23.05.1988 по 20.10.1988 у Колгоспі «Дружба», оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи, апеляційний суд виходить із такого.

Згідно із вимогами статті 62 Закону №1788-XII, статті 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

За приписами пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно із пунктом 2.3 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції №58).

Отже, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.

Зокрема, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Така правова позиція підтверджується, зокрема, із висновками, що містяться у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Відповідно до оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 30.01.2025 №172850030716 позивачу не було зараховано до страхового стажу періоди трудової діяльності в колгоспі «Дружба» з 23.05.1988 по 20.10.1988, оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи.

Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.07.1982 ОСОБА_1 :

- працював по договору по вирощуванню бахчі (кавунів) в Колгоспі «Дружба» (протокол від 04.03.1988 №4, запис №11 від 23.05.1988);

– припинено роботу у зв`язку із закінченням строку дії договору (запис №12 від 20.10.1988).

Апеляційним судом встановлено, що записи трудової книжки є чіткими, послідовними, не містять виправлень, спосіб внесення записів у трудову книжку позивача за період його трудової діяльності не дає підстав вважати суду, що мали місце будь-які неправомірні дії з метою штучного (безпідставного) формування стажу позивача. Таким чином, відсутність наказу про звільнення з роботи вказує на надмірний формалізм відповідача в цій частині та не є достатньою підставою для відмови у зарахування такого періоду до загального стажу.

Додатково апеляційний суд звертає увагу, що якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було недостатньо, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково (наприклад, уточнюючі довідки, копії наказів, архівні документи, тощо). У спірному випадку ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не надало суду доказів вчинення таких дій.

При цьому відповідно до Порядку №22-1 пенсійний орган наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Щодо тверджень апелянта про відсутність підстав для зарахування періоду роботи в Художньо-виробничому комбінаті Рівненської обласної організації Національної спілки художників України з 01.07.2000 по 31.12.2003 до загального страхового стажу через відсутність інформації про нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, що є обов`язковим з 01.07.2000, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із абзацом першим частини першої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять, зокрема від роботодавців та застрахованих осіб (абзаци другий, четвертий, п`ятий частини першої статті 21 Закону № 1058-IV).

Як визначено у частині 1 статті 1 Закону № 1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено статтею 20 Закону № 1058-IV.

Так, абзацом 1 частини 1 статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до частини 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно із частиною 10 статті 20 Закону № 1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Нормами статті 106 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Однак, застраховані особи без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на призначення (перерахунок) пенсії.

Несплата страхових внесків призвела до порушення принципу рівності особи перед законом.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцями, оскільки згідно із Законом № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність відмови ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача та зобов`язання такий зарахувати.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог відповідачем під сумнів не ставляться, а позивачем відповідної апеляційної скарги не подано. Отже у зазначеній частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі №460/8888/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар