Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №300/670/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/670/25 пров. № А/857/32239/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Бугрінової Е.В.,

представника позивача Івашківського А.О.,

представника відповідача Скіцько С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у м. Києві,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року (головуючий суддя Главач І.А., дата складення повного рішення - 11 травня 2025 року),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У січні 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 або позивачка) через свого представника звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС в Івано-Франківській області або відповідач), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.10.2024 № 021254/0706 та № 021261/0706, прийняті на підставі Акту (довідки) фактичної перевірки від 15.08.2024, що зареєстрований в органі ДПС від 16.08.2024 № 97384/26/15/07/НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фактична перевірка щодо позивачки була проведена з порушенням норм Податкового кодексу України (далі - ПК України). Зокрема, у наказі про проведення податкової перевірки контролюючий орган вказав про проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, тобто у зв`язку з наявністю письмового звернення покупця (споживача) про порушення платником податків порядку проведення розрахункових операцій. Водночас інформація про наявність такого звернення чи його зміст в наказі не міститься, а таке звернення позивачці не надавалося. Крім того, при проведенні податкової перевірки, направлення на перевірку та наказ про її проведення було вручено особі, яка не є уповноваженою особою підприємця та не має до позивачки жодного відношення. Тобто перевірка проводилася без пред`явлення платнику податків направлення на проведення перевірки, копії наказу про її проведення та службових посвідчень, що є порушенням вимог пункту 80.2 статті 80 та пункту 81.1 статті 81 ПК України. Поряд з цим, позивачка вказує на недотримання процедури направлення їй запиту на отримання документів, зокрема зазначає, що запит було підписано посадовими особами, які проводили фактичну перевірку, а не керівником контролюючого органу та без проставлення печатки контролюючого органу. Крім того, запит було залишено посадовими особами контролюючого органу неуповноваженій особі. Також посадові особи контролюючого органу вийшли за межі проведення фактичної перевірки, оскільки розпочали проведення перевірки належності обліку позивачкою запасів, що не є предметом фактичної перевірки в розумінні положень Податкового кодексу України. Зважаючи на наявність істотних процедурних порушень, просить скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені за результатами проведення такої неправомірної перевірки.

Короткий зміст рішень попередніх судових інстанцій

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що фактична перевірка щодо позивачки була проведена на підставі наявної у податкового органу податкової інформації, про що вказано у наказі про призначення перевірки. Зокрема, суд звернув увагу на наявність доповідної записки контролюючого органу, в якій зазначено про наявність звернення покупця (споживача) та листа від ДПС України. Відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для проведення перевірки. Також судом визнано правомірними дії відповідача щодо вручення направлення на проведення перевірки та наказу про її проведення особі, яка здійснювала фактичні розрахункові операції - ОСОБА_2 . Крім того, суд вказав на правомірність дій щодо підписання запитів на отримання документів саме посадовими особами контролюючого органу під час проведення перевірки, а не керівником контролюючого органу. З огляду на встановлені у ході перевірки обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість вчинення позивачкою порушення норм податкового законодавства, а отже, правомірність застосування до неї штрафних санкцій та визначення податкових зобов`язань на підставі спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 у задоволенні апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 відмовлено, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 16.12.2025 касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 та рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Верховний Суд зазначив, зокрема, таке:

- "суди попередніх інстанцій визнали наявність як правових (зокрема підпункт 80.2.2 ПК України), так і фактичних підстав для проведення фактичної перевірки (наявність інформації ДПС). Колегія суддів Верховного Суду вважає, що формальне зазначення у доповідній записці інформації щодо можливих порушень, без дослідження самого листа ДПС, не є свідченням обґрунтованих підстав для проведення перевірки. Лист ДПС, який, за твердженням контролюючого органу, містив таку інформацію, не долучений до матеріалів справи, при цьому зміст доповідної записки не містить конкретизованих відомостей, які б дозволяли встановити джерело інформації, її зміст, зв`язок з позивачем та підстави для припущення ймовірного порушення";

- "без встановлення цих обставин неможливо зробити висновок про наявність фактичної підстави, визначеної підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, що є ключовим елементом правомірності призначення фактичної перевірки";

- "суди попередніх інстанцій установили, що у доповідній записці йдеться про надходження до Головного управління ДПС у м. Києві письмово звернення покупця про порушення установленого порядку проведення розрахункових операцій на території м. Києва, а зокрема реалізація товарів без видачі фіскальних чеків в торгових мережах під торговими марками "ІНФОРМАЦІЯ_1". До матеріалів справи долучено звернення гр. ОСОБА_3 (із зазначенням електронної пошти заявника), у якому, як зазначили суди попередніх інстанцій, йдеться про порушення установленого порядку проведення розрахункових операцій на території м. Києва, а зокрема реалізації товарів без видачі фіскальних чеків в торгових мережах під торговими марками "ІНФОРМАЦІЯ_1", в тому числі, і за адресою: АДРЕСА_1 . Оцінюючи звернення фізичної особи, суди попередніх інстанцій зазначили, що незважаючи на допущені заявником порушення (щодо не зазначення у зверненні поштової адреси та місця реєстрації заявника) фактичною підставою для призначення та проведення ГУ ДПС у м. Києві обумовленої фактичної перевірки стала інформація, яка надійшла до органу податкової служби про можливі порушення порядку проведення розрахунків під час продажу за готівковий розрахунок телефонів, аксесуарів та навушників до них. Тобто, суди фактично вказали на те, що є інша доведена підстава для перевірки, визначена підпунктом 80.2.2. пункту 80.2 статті 80 ПК України, інформація, отримана від державних органів або органів місцевого самоврядування, про можливі порушення порядку проведення розрахунків під час продажу за готівковий розрахунок телефонів, аксесуарів та навушників до них. Проте, як зазначено вище, саме ця підстава не доведена належними і допустимими доказами у справі";

- "фактичною підставою для проведення фактичної перевірки за підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України є письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до Закону України "Про звернення громадян", і таке звернення має містити: дані про заявника (у тому числі адресу проживання або місце перебування); інформацію про суб`єкта господарювання, щодо якого подано скаргу; опис обставин, які заявник вважає порушенням; дату та предмет придбання товару/отримання послуги";

- "суди першої й апеляційної інстанцій в цій справі не надали оцінки змісту звернення, не встановили, чи містить воно обставини, які можуть свідчити про ймовірне порушення саме позивачем, не з`ясували, чи відповідає звернення вимогам закону, які є обов`язковими для його врахування як фактичної підстави"";

- "суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у тій частині, що вручення наказу на проведення фактичної перевірки особі, яка безпосередньо здійснювала розрахункові операції ( ОСОБА_2 ), відповідало вимогам пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України. З матеріалів справи вбачається, що саме ця особа приймала та повертала грошові кошти за товар, оформлювала повернення, тобто фактично виконувала функції касира/продавця, і тому цій особі могли бути пред`явлені направлення на проведення перевірки, наказ, службові посвідчення. Разом з тим вручення зазначених документів особі, що здійснює розрахункові операції, хоча й є необхідною процедурною умовою для початку перевірки, саме по собі не підтверджує наявність матеріальних підстав для її проведення, визначених пунктом 80.2 ПК України. Таким чином, хоча вручення наказу належній особі саме по собі є правомірним, це лише одна з умов проведення фактичної перевірки, і її дотримання не звільняє відповідача від обов`язку довести, а суди - встановити, чи існували фактичні підстави для призначення і проведення перевірки".

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС України в Івано-Франківській області від 03.10.2024 за №№ 021254/0706, 021261/0706.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Івано-Франківській області на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір: у розмірі 16351,20 грн - за подання позовної заяви, у розмірі 24526,80 грн - за подання апеляційної скарги та у розмірі 30280,00 грн - за подання касаційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку про недоведення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, наявності фактичних та правових підстав для проведення перевірки щодо позивачки.

Суд зазначив, що контролюючим органом не надано лист ДПС України, на який є посилання у доповідній записці, який міг би містити інформацію про можливе порушення ФОП ОСОБА_1 норм податкового законодавства. Відтак правомірність призначення перевірки позивачки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України не доведена.

Щодо підстави проведення перевірки відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, то суд врахував, що звернення, у зв`язку з надходженням якого було призначено перевірку за цією підставою, не відповідає вимогам закону та через наявні в ньому недоліки фактично є анонімним.

Отже, на думку суду, призначена за відсутності підстав перевірка не може створювати для платника податків негативних наслідків, що дає самостійні і достатні підстави для визнання протиправними та скасування спірних рішень, прийнятих за результатами проведення такої неправомірної перевірки.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність його висновків обставинам справи та зібраним у ній доказам.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що працівниками ГУ ДПС у м. Києві на підставі пп. 80.2.3, п. 80.2, ст. 80 ПК України, відповідно до наказу ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 № 5053-п "Про проведення фактичних перевірок", направлень на перевірку від 07.08.2024 № 17385/26-15-07-07-03, № 17264/26-15-07-02-06, № 17265/26- 5-07-07-01 було проведено фактичну перевірку магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою АДРЕСА_1 , суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 . За результатами перевірки складено акт фактичної перевірки від 16.08.2024 № 97384/26/15/07/ НОМЕР_1 . Перевіркою встановлено порушення п. 1, 2, 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (із змінами та доповненнями), а також ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України. У зв`язку з виявленими порушенням та враховуючи зазначений акт перевірки, ГУ ДПС в Івано-Франківській області прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідач звертає увагу, що у наказі № 5053-п від 21.08.2024 про проведення фактичних перевірок щодо позивачки зазначені підстави проведення перевірки, а саме пункти 80.2.2 та 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Водночас згідно з правовою позицією Верховного Суду, контролюючому органу достатньо зазначити підпункт статті 80 ПК України у наказі на проведення перевірки, а формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК щодо змісту наказу про проведення перевірки.

Апелянт просить врахувати, що наказ про проведення фактичної перевірки містить посилання на доповідну записку від 01.08.2024 № 1448/26-15-07-07-00-12, в якій зазначено про лист ДПС, який містить інформацію щодо можливих порушень вимог чинного законодавства окремими суб`єктами господарської діяльності, а також про те, що до ГУ ДПС у м. Києві надійшло звернення споживача щодо реалізації товарів без видачі фіскальних чеків в торгових мережах під торговими марками "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Отже, вищезазначене, на думку відповідача, свідчить, що ГУ ДПС у м. Києві не порушено норм законодавства щодо підстав призначення та проведення фактичної перевірки відносно позивачки.

Позиція іншої сторони

Представник позивачки подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити в силі оскаржуване судове рішення.

Підтримує висновки суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_1 .

Окремо наголошує на практиці Верховного Суду, згідно з якою наказі на перевірку повинен містити посилання на фізичну або юридичну особу як платника податку, яка підлягає перевірці, тоді як зазначення в наказі лише назви магазину суперечить приписам податкового закону та не дає підстав для проведення перевірки відносно позивача.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника позивача відкрито ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2026. Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Справу № 300/670/25 витребувано з Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Після отримання матеріалів справи та вчинення необхідних підготовчих дій, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2026 справу призначено до апеляційного розгляду на 17.09.2026 з повідомленням сторін та третьої особи.

Представники сторін, згідно із поданими клопотаннями, які задоволено судом, взяли участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції із використанням власних технічних засобів.

Представник відповідача (скаржника) повністю підтримав вимоги за апеляційною скаргою та надав пояснення відповідно до її змісту. Просить апеляційну скаргу задовольнити повністю.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та в оскаржуваному судовому рішенні. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Належно повідомлена третя особа участі в судовому засіданні свого представника не забезпечила, заяв (клопотань) про відкладення апеляційного розгляду справи через причини, які можуть визнаватися поважними не подала. Відтак на підставі положень ч. 2 ст. 313 КАС України апеляційний розгляд вирішено здійснити за її відсутності.

Стислий виклад установлених судом першої інстанції обставини справи

12.07.2024 ФОП ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, номер запису - 2010350000000597791.

15.07.2024 позивачка взята на облік як платник податків Коломийською ДПІ ГУ ДПС в Івано-Франківській області, про що зроблено запис № 090724176810.

Податковою адресою позивачки визначено: АДРЕСА_2 .

31.07.2024 на адресу ГУ ДПС у м. Києві надійшло звернення від ОСОБА_3 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому зазначено наступне:

"Маю для податківців Києва інформацію про системні порушення невидачі чеків. Я і моя команда однодумців вирішили перевірити законність діяльності мереж, що продають техніку Apple. Сьогодні, 31.07.2024 цілий день купували та повертали товари в мережах ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_3. ІНФОРМАЦІЯ_1 видають начебто справжні чеки, однак їх неможливо знайти і на сайті податкової в розділі пошуку чеків. Номер чека розмитий настільки, що його не видно. Такі чеки або видаткові накладні надсилаються на телефон. ІНФОРМАЦІЯ_3 замість фіскальних чеків просто видає талони-замовлення з гарантійними талонами…Прошу перевірити магазини за адресами, де не видали справжні чеки: … ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_4.".

01.08.2024 начальник управління фактичних перевірок ГУ ДПС у м. Києві Двірко О. звернувся до заступника керівника ГУ ДПС у м. Києві Якушко І. з доповідною запискою № 1448/26-15-07-07-00-12, в якій зазначив, що "від ДПС України надійшов лист з інформацією про можливі порушення порядку проведення розрахунків під час продажу за готівковий розрахунок телефонів, навушників та аксесуарів до них". Крім того, надійшло письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до закону, про порушення установленого порядку проведення розрахункових операцій на території м. Києва, а саме реалізації товарів без видачі фіскальних чеків в торгових мережах під торговими назвами "ІНФОРМАЦІЯ_1". У зв`язку з цим просив дозволити проведення фактичних перевірок платників податків на підставі п. 80.2.2 та п. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

01.08.2024 заступник начальника ГУ ДПС у м. Києві Якушко І. наказом № 5053-п призначила проведення фактичної перевірки платників податків з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) на підставі п. 80.2.2 та п. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80 ПК України, зокрема магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою АДРЕСА_1.

06.08.2024 та 07.08.2024 ГУ ДПС у м. Києві видано направлення на перевірку № 17265/26-15-07-07-01, № 17264/26-15-07-02-06 та № 17385/26-15-07-07-03, якими направлено державних інспекторів Проніва В., Дмитренко А. та Кравцова В. до магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, для проведення фактичної перевірки тривалістю не більше 10 діб з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) на підставі підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

З 06.08.2024 по 15.08.2024 ГУ ДПС у м. Києві проведено перевірку магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" (за адресою: АДРЕСА_1 ) суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 . Перевірку проведено головними державними інспекторами Пронів В.Є., Кравцов В.В. та Дмитренком А.С. в присутності продавця ОСОБА_2 . Як тверди

Перевіркою встановлено, що в магазині не ведеться облік товарних запасів за місцем реалізації на загальну суму необлікованих товарів 2510814 грн. Крім того, не надано форма обліку для ФОП, що передбачена наказом Мінфіну № 496 від 03.09.2021 "Про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку". На письмовий запит щодо отримання документів про предмет перевірки, вручений продавцю ОСОБА_2 , жодних документів контролюючому органу не надано.

За результатами перевірки складено акт від 16.08.2024 № 97384/26/15/07/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України. Також складено акт від 15.08.2024 № 7154/26-15-07-0700-17, яким зафіксовано відмову ОСОБА_2 від підписання та отримання примірника акту фактичної перевірки.

На основі вказаного акту 03.10.2024 ГУ ДПС в Івано-Франківській області прийнято податкові повідомлення-рішення за № 021254/0700, яким до позивачки застосовано штрафні санкції у сумі 2514011,00 грн, та за № 021261/0706, яким до позивачки застосовано штрафні санкції у сумі 1020,00 грн.

Не погоджуючись із цими рішеннями з мотивів незаконності призначення та проведення фактичної перевірки, ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Оцінка апеляційним судом висновків суду першої інстанції, рішення якого переглядається, та доводів учасників справи

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, яка визначає права контролюючих органів, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Водночас згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 ПК України, відповідно до пункту 80.2 якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80);

- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (пп. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80);

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Пунктом 86.8 статті 86 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства висновується, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14).

Відтак порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Водночас у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У іншій справі - за № 520/8836/18 (постанова від 22.09.2020), Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: "перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом" та "встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення, а тому відсутня необхідність перевірки підстав для донарахування сум грошових зобов`язань".

Отже, дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору й підлягають першочерговому дослідженню, і суд, установивши під час розгляду справи таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, може не переходити до аналізу інших обставин справи.

Вказаний висновок додатково підтверджується постановами КАС ВС від 25.09.2024 у справі № 2040/5474/18 та від 29.04.2021 у справі № 320/6192/19.

З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (пп. 21.1.1, 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 ПК України).

Фактична перевірка може проводитися за умови дотримання наступних умов: повинна бути наявною одна з визначених підпунктах 80.2.1-80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України підстав для проведення фактичної перевірки; підставою для проведення перевірки повинно бути рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом (процесуальна підстава); копія вказаного рішення має вручатися платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (процедурна підстава).

Відповідно до статті 80 ПК України нормативне регулювання передбачає окремі вимоги та різні підстави для проведення фактичних перевірок з різних питань, а саме: щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, а також дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Таким чином, фактичні перевірки можуть проводитися як з окремого питання, яке віднесено до кола питань, що є предметом даного виду перевірок, так і комплексно з усіх питань, визначених пунктом 80.2 статті 80 ПК України, але за обов`язкової наявності підстав, вказаних у підпунктах пункті 80.2 статті 80 ПК України.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.07.2024 у справі № 2040/7330/18.

З наказу ГУ ДПС у м. Києві № 5053-п від 01.08.2024 вбачається наявність двох правових підстав для призначення та проведення фактичної перевірки щодо ФОП ОСОБА_1 , а саме підпункти 80.2.2 та 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

У постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Отже, у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання "наявності підстав для проведення перевірки" від питання "достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі" та/або "недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки". Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Так, у межах цієї справи судом встановлено, що у наказі ГУ ДПС у м. Києві від 01.08.2024 № 5053-п наявне посилання на доповідну записку управління фактичних перевірок від 01.08.2024 № 1448/26-15-07-07-06-12, у якій, в свою чергу, йдеться про надходження від ДПС України листа (номер і дата не зазначені) з інформацією про можливі порушення порядку проведення розрахунків під час продажу за готівковий розрахунок телефонів, аксесуарів та навушників до них.

Верховний Суд, повертаючи справу на новий розгляд постановою від 16.12.2025, акцентував на тому, що формальне зазначення у доповідній записці інформації щодо можливих порушень, без дослідження самого листа ДПС, не є свідченням обґрунтованих підстав для проведення перевірки. Лист ДПС, який, за твердженням контролюючого органу, містив таку інформацію, не долучений до матеріалів справи, при цьому зміст доповідної записки не містить конкретизованих відомостей, які б дозволяли встановити джерело інформації, її зміст, зв`язок з позивачем та підстави для припущення ймовірного порушення.

Також Верховний Суд наголосив, що без встановлення цих обставин неможливо зробити висновок про наявність фактичної підстави, визначеної підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, що є ключовим елементом правомірності призначення фактичної перевірки.

Отже, на виконання свого процесуального обов`язку з доказування, передбаченого ч. 2 ст. 77 КАС України, та на виконання наведених вище вказівок суду касаційної інстанції, відповідач був зобов`язаний надати суду відповідний лист ДПС України.

Втім, у матеріалах справи відсутній будь-який лист ДПС України, який міг би містити інформацію про можливе порушення позивачкою норм податкового законодавства, а відповідачем та третьою особою такий лист суду не надано.

За цих обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про непідтвердження відповідачем правомірності призначення фактичної перевірки щодо позивачки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

В наказі про проведення фактичної перевірки як підставу для її проведення визначено також підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 820/6001/16 вказав на те, що фактичною підставою для проведення фактичної перевірки за підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України є письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до Закону України "Про звернення громадян", і таке звернення має містити: дані про заявника (у тому числі адресу проживання або місце перебування); інформацію про суб`єкта господарювання, щодо якого подано скаргу; опис обставин, які заявник вважає порушенням; дату та предмет придбання товару/отримання послуги.

Крім того, у постановах від 24.12.2024 у справі № 580/4426/25 та від 21.01.2026 у справі № 140/14221/24, скасовуючи рішення судів першої і апеляційної інстанції та направляючи справи на новий розгляд, Верховний Суд наголосив на тому, що у випадку, коли фактичною підставою проведення перевірок вказано підпункт 80.2.3 ПК України, суди мають навести та проаналізували зміст звернення, встановити його правову природу та обґрунтувати, з яких саме підстав скарга може бути кваліфікована як звернення покупця (споживача) у розумінні податкового законодавства, а також надати оцінку змісту звернення, встановивши, чи містить воно обставини, які можуть свідчити про ймовірне порушення законодавства конкретним суб`єктом господарювання.

Також у постанові від 17.03.2026 у справі № 420/37311/23 Верховний Суд звернув увагу, що суть підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України полягає в тому, що фактична перевірка може бути проведена, якщо до контролюючого органу надійшло письмове звернення покупця (споживача) про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, зокрема, щодо: проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що важливою вимогою цієї норми (пункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України) є те, що у зверненні покупця мають бути зазначені не будь-які факти чи припущення, а саме конкретні факти вчиненого порушення, що узгоджується саме з цим підпунктом. Тобто, звернення повинно містити опис конкретної події або дії, що свідчить про порушення; час, місце та обставини здійснення такої дії; ознаки порушення законодавства, а не лише звинувачення. І, важливо, що обґрунтування порушення, яке має міститись в такому зверненні споживача повинно стосуватись саме питання у сфері проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування, що має відповідати такій підставі для проведення перевірки, передбаченої підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Отже, підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України слід тлумачити таким чином, що підставою для проведення фактичної перевірки є не будь-яке звернення покупця, а лише таке, яке подано у письмовій формі із зазначенням необхідних реквізитів та містить конкретні факти й обставини можливого порушення, що дозволяє контролюючому органу ідентифікувати порушення (подію). За відсутності у зверненні таких відомостей, у контролюючого органу відсутні правові підстави для призначення фактичної перевірки, оскільки таке звернення не буде відповідати вимогам підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

У цій справі, перевіряючи звернення громадянина ОСОБА_3 , яке надійшло до ГУ ДПС у м. Києві та стало підставою для проведення фактичної перевірки щодо позивачки, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо невідповідності такого звернення вимогам закону, вказавши на незазначення у ньому всіх обов`язкових реквізитів, зокрема місця проживання заявника, що свідчить про анонімний характер звернення, а також відсутність у зверненні інформації та її документального підтвердження щодо порушення саме ФОП ОСОБА_1 установленого порядку проведення розрахункових та касових операцій, як-от "несправжніх" фіскальних чеків та видаткових накладних, про які мовиться у зверненні.

Разом з тим в апеляційній скарзі відповідач не наводить жодних обґрунтувань на спростування вказаного висновку суду, зокрема не зазначає у чому полягає помилковість оцінки судом цього доказу або неправильність застосування судом норм права, якими визначено вимоги до форми та змісту відповідних звернень.

Окремої уваги заслуговує той факт, що звернення надійшло до контролюючого органу 31.07.2024, а вже наступного дня (01.08.2024) призначено спірну фактичну перевірку щодо позивачки, без проведення попередньої перевірки звернення, попри його припущення та відсутність у ньому опису конкретної події, часу, місця чи обставин нібито допущеного позивачкою порушення, а також без жодних належних і допустимих доказів на його підтвердження.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що відповідач не довів правомірності призначення фактичної перевірки щодо позивачки також з підстав, передбачених підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Отже, під час судового розгляду жодна із визначених у наказі підстав для проведення перевірки не підтвердилася. Такий наказ винесено за відсутності фактичних та правових підстав для цього, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недотримання контролюючим органом визначених законом умов для прийняття рішення про проведення перевірки.

Водночас відсутність підстав для проведення перевірки є самостійною та достатньою підставою для визнання рішень, прийнятих за результатами проведення такої перевірки протиправними та їх скасування.

При вирішенні справи колегія суддів також бере до уваги послідовну правову позицію, сформовану, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.06.2026 у справі № 380/26084/24, від 10.06.2026 у справі № 520/4401/25, від 18.06.2026 у справі № 380/3691/2, від 09.07.2026 у справі № 380/26084/24, яка полягає у наступному.

Наказ про проведення перевірки є ключовим документом, на підставі якого контролюючий орган може приступити до проведення перевірки.

Такий наказ є не лише внутрішнім організаційним документом контролюючого органу, а насамперед юридичним актом індивідуальної дії, який спрямований на породження правових наслідків для конкретного платника податків. Саме з моменту пред`явлення належно оформленого наказу виникає процесуальна підстава для допуску посадових осіб до перевірки, а відтак розпочинається реалізація заходів податкового контролю, які можуть впливати на майнову та правову сферу суб`єкта господарювання.

У зв`язку з цим наказ виконує, зокрема, гарантійну функцію, оскільки сприяє забезпеченню балансу між публічними інтересами держави у сфері податкового контролю та правами платника податків. Його зміст має бути достатньо визначеним і зрозумілим, таким, що дає можливість ідентифікувати особу, обсяг та межі перевірки без обґрунтованих сумнівів. Саме через наказ платник податків отримує можливість завчасно ознайомитися з підставами перевірки.

З огляду на це вимоги пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення найменування платника податків, його реквізитів, об`єкта перевірки, виду та підстав перевірки мають імперативний характер і спрямовані на забезпечення належної індивідуалізації акта контролю. Відсутність такої індивідуалізації або її заміна узагальненими позначеннями фактично нівелює правову визначеність наказу як підстави для втручання у сферу господарської діяльності.

У зазначених вище справах, які є подібними до цієї, Верховний Суд встановив, що у наказі про проведення перевірки як об`єкт визначено "магазин електроніки "ІНФОРМАЦІЯ_1", тобто використано комерційне найменування торговельного об`єкта, яке не є суб`єктом податкових правовідносин і не може самостійно нести обов`язки платника податків. Водночас фактичні перевірочні дії були здійснені щодо конкретної фізичної особи-підприємця, на якого й були складені документи за результатами перевірки.

В цьому контексті Верховний Суд зазначив, що така невідповідність між суб`єктом, визначеним у наказі, та суб`єктом, щодо якого фактично здійснено контрольні заходи, свідчить про порушення принципу індивідуальності адміністративного акта. Адже наказ не може ототожнюватися з абстрактним описом місця здійснення діяльності або торговельної назви, оскільки саме конкретний платник податків є носієм прав та обов`язків у податкових правовідносинах.

Верховний Суд наголосив, що належне визначення адресата наказу є визначальною умовою його легітимності, оскільки саме цей елемент забезпечує персоніфікований характер державного втручання. У разі відсутності чіткого визначення платника податків або підміни його комерційним позначенням об`єкта господарської діяльності, наказ втрачає властивість індивідуального акта та не може вважатися належною правовою підставою для допуску до перевірки.

Отже, значення наказу у процедурі податкового контролю полягає не лише у формальному оформленні рішення контролюючого органу, а у забезпеченні законності початку перевірки, визначеності її меж та гарантуванні прав платника податків. Недотримання вимог щодо індивідуалізації суб`єкта перевірки ставить під сумнів правомірність усієї процедури податкового контролю, що здійснювалася на підставі такого наказу.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України будь-яка реалізація владних управлінських функцій контролюючим органом повинна мати чітку нормативну підставу та здійснюватися у порядку, встановленому законом. Оскільки наказ про проведення перевірки не забезпечував належної індивідуалізації платника податків, щодо якого прийнято рішення про проведення перевірки, подальше здійснення перевірочних заходів стосовно фізичної особи-підприємця не відповідало вимогам законності, що є самостійним підтвердженням неправомірності спірних дій контролюючого органу.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що встановлені у справі порушення, допущені при оформленні та визначенні змісту наказу про проведення перевірки, є такими, що мають істотний характер, оскільки стосуються базової передумови здійснення податкового контролю - належної та індивідуалізованої правової підстави для його початку.

Невідповідність наказу вимогам Податкового кодексу України щодо визначення конкретного платника податків та об`єкта перевірки, а також фактичне проведення перевірки щодо іншого суб`єкта, ніж той, який зазначений у наказі, свідчить про порушення процедури призначення перевірки, що є визначальною стадією податкового контролю. У такому випадку сам наказ не може розглядатися як належна та законна підстава для проведення перевірки.

Верховний Суд констатував, що протиправність наказу про проведення перевірки має наслідком незаконність усіх дій контролюючого органу, вчинених на його виконання, а також результатів такої перевірки, оформлених відповідними актами та прийнятими на їх підставі рішеннями. За відсутності належної правової підстави для проведення перевірки, сам процес її здійснення не породжує правомірних юридичних наслідків.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за можливе застосувати цитовані вище висновки Верховного Суду при вирішенні цієї справи, враховуючи приписи ч. 2 ст. 245 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у справі "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", заява № 36985/97, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110, адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи повинні бути розглянуті на підставі наданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів мусять саме податківці.

Таким чином, оскільки контролюючим органом було порушено порядок призначення фактичної перевірки щодо ФОП ОСОБА_1 , колегія суддів погоджується зі висновком суду першої інстанції про необхідність скасування як протиправних оскаржуваних податкових повідомлень-рішення ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 03.10.2024 за № 021254/0706 та № 021261/0706.

Крім того, з огляду на положення статті 139 КАС України, враховуючи повне задоволення позовних вимог, а також наявність документального підтвердження понесення позивачкою судових витрат у вигляді судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, правильним є висновок суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат за наслідками розгляду цієї справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Частиною першою статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, з наведених вище мотивів, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 300/670/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль

Повне судове рішення складено 25.09.26