Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №240/23097/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/23097/25

Головуючий у 1-й інстанції: Панкеєва Вікторія Анатоліївна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

28 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_3 ) яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 12.11.2024 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_3 ) провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 12.11.2024 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-ІХ"Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами за період з 19.07.2022 по 12.11.2024.

На виконання ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що лише з отримання листа відповідача стало достеменно відомо про те, що позивачу невірно нараховувались складові грошового забезпечення. Наголошує, що грошовий атестат йому не видався. При цьому, отримуючи грошове забезпечення не мав причин та підстав, а тим більше обов`язку сумніватися у добросовісності дій відповідача щодо визначення розміру грошового забезпечення.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено та визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 12.11.2024 повернуто позивачу.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду в частині позовних вимог та не доведено, що він не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати в оскарженій частині та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 312 КАС України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незастосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29 січня 2020 року по 12 листопада 2024 року та про зобов`язання здійснити відповідний перерахунок і виплату грошового забезпечення та інших залежних від нього виплат.

Позивач звільнений з військової служби 12 листопада 2024 року, а з цим позовом звернувся до суду 30 вересня 2025 року.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року позовну заяву в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 12 листопада 2024 року повернуто позивачу з мотивів пропуску строку звернення до суду та відсутності поважних причин для його поновлення.

Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду, суд першої інстанції виходив із положень статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX та правових висновків Верховного Суду, зокрема викладених у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

Колегія суддів погоджується з тим, що питання строку звернення до суду у спорах про належні військовослужбовцю виплати підлягає вирішенню з урахуванням положень статті 233 КЗпП України, однак вважає висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем такого строку передчасним з огляду на таке.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції.

Частиною першою статті 233 КЗпП України було передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Водночас частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено спеціальне правило, відповідно до якого у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Отже, законодавець пов`язав початок перебігу тримісячного строку у цій категорії спорів не із самим фактом звільнення, не з фактичним надходженням грошових коштів на рахунок особи та не з абстрактною можливістю особи з`ясувати правильність проведених їй нарахувань, а з конкретною юридично значущою обставиною — одержанням письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Такий підхід узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України до спорів звільнених військовослужбовців про належні їм виплати.

Зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2026 року у справі №520/25416/25, від 28 липня 2026 року у справі №240/15400/25 та від 29 липня 2026 року у справі №240/18722/25 при вирішенні питання про початок перебігу тримісячного строку суд надавав юридичне значення встановленому факту одержання військовослужбовцем грошового атестата або іншого документа, який містив відомості про проведені при звільненні нарахування та виплати.

При цьому у справі №240/18722/25 Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що факт видачі військовослужбовцю грошового атестата та його ознайомлення з ним був підтверджений відповідним підписом особи.

Натомість фактичні обставини справи, яка переглядається, є іншими.

Суд першої інстанції у своїй ухвалі сам виходив із того, що письмовим документом, з якого військовослужбовець може отримати інформацію про складові грошового забезпечення при звільненні, є, зокрема, грошовий атестат.

Відповідно до пункту 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280, грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, зокрема у разі звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 11.3 цих Правил перший примірник грошового атестата видається військовослужбовцю під підпис у картці особового рахунку із зазначенням дати його видачі.

Таким чином, факт та дата вручення грошового атестата є обставинами, які можуть бути встановлені на підставі відповідних документів військової частини.

Водночас матеріали цієї справи не містять належних доказів того, що позивач при звільненні або після нього було вручено грошовий атестат.

Відсутній у матеріалах справи й інший документ, який би дозволяв установити, що позивач одержав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а також дату одержання такого повідомлення.

Позивач, навпаки, у заяві про поновлення строку звернення до суду прямо посилався на те, що грошовий атестат йому не видавався.

Суд першої інстанції цієї обставини не перевірив, доказів, які б спростовували наведене твердження позивача, не встановив та конкретної дати одержання позивачем грошового атестата чи іншого письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми в оскаржуваній ухвалі не зазначив.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про закінчення тримісячного строку звернення до суду зроблено без установлення юридичного факту, з яким частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу цього строку.

Для висновку про пропуск певного строку необхідно насамперед установити момент початку його перебігу. Без установлення такої обставини неможливо достовірно визначити дату закінчення відповідного строку та, як наслідок, констатувати факт його пропуску.

Колегія суддів також не погоджується з тим, що відсутність доказів вручення письмового повідомлення може бути компенсована посиланням на те, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому мав можливість самостійно з`ясувати розміри посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення.

Критерій, за яким строк обчислюється від дня, коли особа «дізналася або повинна була дізнатися» про порушення права, був передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України.

Натомість частина друга цієї статті містить спеціальне правило щодо виплат при звільненні та прямо пов`язує початок перебігу тримісячного строку з одержанням письмового повідомлення про відповідні суми.

Тому встановлена законом подія початку перебігу такого строку не може бути замінена припущенням про те, коли особа, проявивши достатню зацікавленість, могла самостійно з`ясувати правильність проведених їй нарахувань.

Сам по собі факт звільнення позивача 12 листопада 2024 року також не є достатнім доказом того, що саме цього дня йому було вручено грошовий атестат або інше письмове повідомлення, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України.

Колегія суддів ураховує і те, що після постановлення оскаржуваної ухвали Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, яким визнав такою, що не відповідає Конституції України, частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Водночас зазначеним Рішенням Конституційного Суду України не визнано неконституційним спеціальне положення частини другої статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Саме таке розмежування положень частин першої та другої статті 233 КЗпП України відображене й у подальшій практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 09 липня 2026 року у справах №420/14657/25 та №380/24906/24.

Тому саме по собі Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 не дає підстав для висновку про незастосування до спірних правовідносин частини другої статті 233 КЗпП України.

Разом із тим наведене не усуває обов`язку суду встановити передбачену цією нормою юридичну обставину, з якою закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку.

Подане представником позивача Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 за своєю правовою природою не є доказом фактичних обставин справи у розумінні статті 72 КАС України. Водночас як обов`язковий, остаточний та такий, що не може бути оскаржений, акт Конституційного Суду України воно підлягає врахуванню судом під час застосування відповідних норм права незалежно від його подання учасником справи як доказу.

Окремо колегія суддів ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 липня 2026 року у справі №240/18722/25, предметом якої також були вимоги звільненого військовослужбовця про перерахунок грошового забезпечення у зв`язку із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Разом із тим висновки у зазначеній справі зроблені за інших установлених фактичних обставин, оскільки там факт видачі позивачу грошового атестата та ознайомлення з ним був підтверджений його підписом, що дозволило суду визначити початок перебігу тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

У справі, що переглядається, відповідної обставини суд першої інстанції не встановив, а матеріали, на підставі яких можна було б визначити факт та дату вручення позивачу грошового атестата чи іншого письмового повідомлення, відсутні.

Така фактична відмінність є істотною для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду та не дозволяє автоматично поширити процесуальний результат справи №240/18722/25 на спірні правовідносини.

При цьому колегія суддів не вважає за необхідне на цій стадії робити висновок про те, що позивач безумовно дотримався строку звернення до суду або що відповідний строк не підлягає застосуванню.

Предметом апеляційного перегляду є законність процесуального рішення про повернення частини позовних вимог.

Для оцінки законності такого рішення достатньо встановити, що на момент його прийняття суд першої інстанції не з`ясував обставин, необхідних для достовірного висновку про пропуск позивачем установленого законом строку.

Так само передчасною є оцінка судом першої інстанції поважності причин пропуску строку.

Питання про наявність або відсутність поважних причин пропуску може вирішуватися лише після того, як суд встановить сам факт пропуску строку, що, своєю чергою, потребує встановлення початкового моменту його перебігу.

За відсутності встановленого факту та дати одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, висновки суду щодо пасивної поведінки позивача, можливості раніше звернутися за правовою допомогою, відсутності доказів участі у бойових діях чи інших об`єктивних перешкод для звернення до суду не можуть самі по собі бути достатньою підставою для застосування наслідків пропуску строку, передбачених статтею 123 КАС України.

Таким чином, суд першої інстанції, не перевіривши факту вручення позивачу грошового атестата чи іншого письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, не встановивши дати одержання такого документа та, відповідно, початкового моменту перебігу передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку, передчасно дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та про відсутність поважних причин для його поновлення.

Отже, застосування судом першої інстанції наслідків, передбачених частиною другою статті 123 та пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України, у вигляді повернення позовної заяви в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 12 листопада 2024 року є передчасним.

Відповідно до частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Ураховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року в оскарженій частині — скасуванню, а справа в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 12 листопада 2024 року — направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому колегія суддів наголошує, що наведені висновки стосуються виключно процесуального питання щодо наявності підстав для повернення частини позовної заяви та не містять оцінки обґрунтованості матеріально-правових вимог позивача щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 і права на перерахунок грошового забезпечення за відповідні періоди.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі №240/23097/25 в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 щодо позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 12 листопада 2024 року - скасувати.

Справу у відповідній частині направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає згідно ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.