Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №560/9320/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/9320/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

28 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року позов задоволено.

Суд визнав протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 11.04.2025 про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 02.04.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 та абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Відповідача зобов`язано прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 та абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

Позивач має трьох дітей віком до 18 років, а саме: сина ОСОБА_2 , 2012 року народження; доньку ОСОБА_3 , 2018 року народження; сина ОСОБА_4 , 2023 року народження.

Шлюби між позивачем та матерями дітей розірвані відповідними рішеннями суду (щодо перших двох дітей).

На час подання рапорту позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з матір`ю молодшої дитини - ОСОБА_4 .

Місце проживання та порядок утримання дітей визначені: нотаріально посвідченим договором від 27.02.2015 щодо сина ОСОБА_5 ; нотаріально посвідченим договором від 08.05.2020 щодо доньки ОСОБА_6 ; молодший син ОСОБА_7 проживає разом із позивачем та його дружиною в одній сім`ї, аліменти на нього судом не присуджувались.

Державна виконавча служба довідкою від 31.03.2025 №33294/25.17-42 підтвердила відсутність заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 на користь матері доньки ОСОБА_6 за виконавчим листом щодо стягнення аліментів на її утримання.

Іншою довідкою того ж органу від 31.03.2025 №33312 підтверджено відсутність відкритих виконавчих проваджень та заборгованості зі сплати аліментів стосовно іншої особи (матері сина ОСОБА_5 ).

02.04.2025 позивач подав до командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.

До рапорту позивач додав перелік документів, зокрема копії свідоцтв про народження дітей, судові рішення про розірвання шлюбів, нотаріальні договори між батьками щодо утримання та виховання дітей, довідки органів державної виконавчої служби щодо аліментів, свідоцтво про шлюб з матір`ю молодшої дитини.

Листом № 2377 від 11.04.2025 Військова частина НОМЕР_1 відмовила у задоволенні рапорту, мотивуючи це тим, що: наданий договір між батьками щодо доньки ОСОБА_6 не відповідає вимогам додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170 (не визначено участь батька у її вихованні в обсязі, який вважає необхідним відповідач); позивач не надав повного переліку документів, зокрема довідок ДВС щодо відсутності заборгованості зі сплати аліментів на всіх трьох дітей, а надана довідка стосується іншої особи.

Позивач, вважаючи отриману відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин).

За частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частинами першою, п`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно із абз. 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану - перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі, визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 2) пункту 225 вказаного Положення встановлено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_2 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського; у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України; у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до но посвідченим договором від 27.02.2015 щодо сина ОСОБА_5 ; нотаріально посвідченим договором від 08.05.2020 щодо доньки ОСОБА_6 ; молодший син ОСОБА_7 проживає разом із позивачем та його дружиною в одній сім`ї, аліменти на нього судом не присуджувались.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Інструкція №170 у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Додатком 19 до Інструкції №170 визначено перелік документів, які подаються військовослужбовцем для звільнення за сімейними обставинами.

У разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану), цей перелік передбачав, зокрема: копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи; один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину; довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.

Отже, вказаний перелік деталізує, які саме документи підтверджують існування сімейних обставин військовослужбовця, але не може змінювати чи звужувати саму підставу звільнення з військової служби, встановлену Законом №2232-XII.

У сталій практиці Верховного Суду підкреслюється, що «перебування на утриманні» означає фактичне забезпечення особою (у даному випадку військовослужбовцем) матеріальних потреб дитини, незалежно від форми такого забезпечення – спільне проживання, сплата аліментів, інші способи матеріального забезпечення.

Так, у постанові від 14.12.2023 у справі №160/11228/23 Верховний Суд аналізував питання перебування на утриманні військовослужбовця дітей у контексті звільнення з військової служби та дійшов висновку, що сам по собі факт шлюбу з особою, яка має дітей, не створює обов`язку їх утримання; натомість про перебування на утриманні можуть свідчити рішення суду про стягнення аліментів, договір про сплату аліментів, інші документи, що підтверджують реальне матеріальне забезпечення дитини.

Отже, ключовим є фактичний характер утримання, а документи, перелічені у додатках до підзаконних актів, служать засобом його підтвердження.

Як встановлено з матеріалів справи, відмова Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2025 була мотивована двома основними аргументами: невідповідність договору між батьками щодо доньки ОСОБА_6 вимогам додатка 19 (відсутність належного врегулювання участі батька у вихованні); неподання повного переліку документів, зокрема довідок ДВС щодо відсутності заборгованості зі сплати аліментів на всіх трьох дітей.

Так, із тексту нотаріального договору від 08.05.2020 щодо доньки позивача – ОСОБА_6 вбачається, що сторони (батько та мати дитини): визначили місце проживання доньки ОСОБА_6 з матір`ю; встановили, що дитина перебуває на повному та самостійному утриманні батька ОСОБА_1 ; поклали на батька обов`язок самостійно та повністю матеріально забезпечувати дитину, забезпечувати їй належні умови проживання, дозвілля, розвитку, навчання тощо.

Отже, вказаний договір: одночасно визначає місце проживання дитини; встановлює, що батько здійснює повне матеріальне утримання дитини; закріплює обов`язок батька забезпечувати належні умови її розвитку, що є формою участі у вихованні (відповідно до статей 150, 151 Сімейного кодексу України).

Разом з тим, вимоги додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не містять жорсткого шаблону формулювання участі у вихованні, а лише вимагають, щоб письмовий договір визначав участь другого з батьків у вихованні.

З огляду на правову природу «виховання» як сукупності турботи про фізичний, духовний і моральний розвиток дитини, передбачення в договорі обов`язку батька забезпечувати дитині умови життя, розвитку та навчання об`єктивно свідчить про узгоджену модель його участі у вихованні.

Отже, суд першої інстанції обгрунтовано відзначив, що висновок відповідача про те, що спірний договір не врегульовує участі батька у вихованні дитини, є надмірно формалістичним та не узгоджується зі змістом самого договору, а також із метою вимог додатка 19 – підтвердити, що батько реально бере участь у забезпеченні потреб дитини.

Окрім того, із матеріалів справи вбачається, що довідкою другого відділу державної виконавчої служби у м. Хмельницькому від 31.03.2025 №33294/25.17-42 підтверджено, що за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_1 на користь матері доньки ОСОБА_6 аліментів заборгованість станом на 31.03.2025 відсутня. Іншою довідкою цього ж органу від 31.03.2025 №33312 підтверджено відсутність відкритих виконавчих проваджень та заборгованості за аліментними платежами щодо іншої особи (матері сина ОСОБА_5 ).

Стосовно молодшого сина позивача - ОСОБА_8 , виконавчі провадження про стягнення аліментів взагалі не відкривалися, оскільки дитина проживає у зареєстрованому шлюбі з обома батьками, а тому правовідносини зі сплати аліментів між ними не виникали.

Слід зазначити, що додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України вимагає довідку ДВС про наявність чи відсутність заборгованості зі сплати аліментів.

Метою цієї норми є підтвердження того, що військовослужбовець, який посилається на перебування дітей на його утриманні, належно виконує свої аліментні обов`язки і не має значної заборгованості, яка є виключенням із підстави звільнення.

Як відзначено вище, щодо доньки ОСОБА_6 позивач подав довідку ДВС, яка прямо підтверджує відсутність заборгованості зі сплати аліментів, щодо сина ОСОБА_8 довідка відсутня, оскільки відсутні самі правовідносини зі сплати аліментів між батьками, що підтверджується свідоцтвом про шлюб та спільним проживанням дитини з обома батьками. Стосовно сина ОСОБА_5 , то з матеріалів справи встановлено, що утримання здійснюється позивачем без стягнення аліментів через виконавчу службу (відповідний договір та нотаріальна заява матері підтверджують, що позивач фактично забезпечує утримання сина).

Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що вимога відповідача надати довідку ДВС про відсутність заборгованості на кожну дитину безвідносно до того, чи існують взагалі аліментні правовідносини, є такою, що виходить за межі мети відповідної норми додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

За обставин даної справи, позивач надав належні документи для підтвердження факту відсутності заборгованості зі сплати аліментів у розумінні Закону №2232-XII та додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Таким чином, в ході розгляду справи встановлено та не спростовано відповідачем, що у позивача станом на 11.04.2025 було троє дітей віком до 18 років, які перебували на реальному матеріальному утриманні позивача, що відповідає розумінню «перебування на утриманні», сформованому у сталій практиці Верховного Суду.

Також слід відзначити, що, направивши рапорт про звільнення з військової служби, позивач однозначно не висловив бажання продовжувати військову службу, що є додатковою умовою для звільнення за сімейними обставинами під час воєнного стану.

Отже, станом на дату прийняття оскаржуваної відмови (11.04.2025) усі передбачені підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої у поєднанні з положеннями абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 №2232-XII умови для звільнення позивача з військової служби було виконано.

Натомість доводи відповідача, апелянта у справі, ґрунтуються на формальному підході до змісту договору від 08.05.2020, без урахування його реальної суті, на помилковому розумінні вимог додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України щодо довідок ДВС, коли орган вимагав документи про неіснуючі аліментні правовідносини.

Відтак, оспорювана відмова Військової частини НОМЕР_1 є протиправною та такою, що не відповідає приписам Закону №2232-XII та зазначених вище підзаконних актів.

В контексті спірних правовідносин, судова колегія також погоджується з обраним судом першої інстанції способом поновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача із військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 та абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.