Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №240/32961/23 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/32961/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Р.М.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

28 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року позов задоволено.

Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 04.01.2022 по 01.10.2023 та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 04.01.2022 по 01.10.2023.

Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо здійсненого ОСОБА_1 розрахунку середньомісячного заробітку без урахування її заробітної плати за періоди з 01.03.2010 по 31.12.2010, з 01.06.2020 по 01.05.2021 та розрахунку її середньомісячного заробітку з урахуванням 19 місяців, коли фактично вона не отримувала заробітну плату з 01.07.2000 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 28.02.2002 та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 розрахунок її середньомісячного заробітку для обчислення пенсії з врахуванням заробітку за періоди з 01.03.2010 по 31.12.2010, з 01.06.2020 по 01.05.2021 та виключенням із цього розрахунку 19 місяців із «нульовим значенням» з 01.07.2000 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 28.02.2002.

Також, суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо здійсненого ОСОБА_1 розрахунку пенсії за віком без додержання гарантій щодо мінімального розміру пенсії шахтарям на яких розповсюджується дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу), але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок її пенсії за віком з 04.01.2022 згідно статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», абзацу 3 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач 04.01.2022 звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою до про призначення пенсії за віком.

Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області від 11.01.2022 позивачці відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.08.2023 у справі №200/3197/23 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11 січня 2022 року №057250004141 про відмову в призначенні пенсії та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 04 січня 2022 року призначити пенсію згідно п. "а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону У країни від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» із зарахуванням до страхового та пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи з 01.03.2010 року до 31.12.2010 року, з 01.01.2019 року до 18.05.2021 року.

В жовтні 2023 року позивач отримала призначену пенсію та заборгованість з неотриманих сум пенсії за період з 04.01.2022 по 01.10.2023.

Позивач вважає, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вона має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум пенсії за період з 04.01.2022 по 01.10.2023.

Окрім того, відповідно до інформації яка розміщена в особистому кабінеті ПФУ позивача, під час розрахунку середньомісячного заробітку для обчислення пенсії не була врахована заробітна плата, яку отримувала позивач з 01.03.2010 по 31.12.2010, з 01.06.2020 по 01.05.2021, а також не були виключені із розрахунку середньомісячного заробітку 19 місяців коли позивач не отримувала заробітної плати (з 01.07.2000 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 28.02.2002); під час обрахунку розміру пенсії не були додержані гарантії щодо мінімального розміру пенсії шахтарям, згідно статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», абзацу 3 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернулась до суд у з цим позовом.

За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.

Щодо розрахунку середньомісячного заробітку для обчислення пенсії без врахування заробітної плати за періоди з 01.03.2010 по 31.12.2010, з 01.06.2020 по 01.05.2021, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач з 01.03.2010 по 31.12.2010, з 01.06.2020 по 01.05.2021 працювала на підприємстві ВП «Шахта «Котляревська» і ці періоди зараховані до її страхового стажу.

У періоди з 01.03.2010 по 31.12.2010 та з 01.06.2020 по 01.05.2021 позивач отримувала заробітну плату від свого роботодавця.

Відтак, позивач має право на розрахунок середньомісячного заробітку для обчислення пенсії з урахуванням її заробітку за періоди з 01.03.2010 по 31.12.2010, з 01.06.2020 по 01.05.2021, згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, розраховуючи позивачу середньомісячний заробіток (з якого обчислюється розмір пенсії) без врахування заробітку за періоди з 01.03.2010 по 31.12.2010, з 01.06.2020 по 01.05.2021, відповідач діяв протиправно.

Згідно ст. 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: 1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно із цим Законом були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески; 2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум; 3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону.

Отже, діюче пенсійне законодавство України допускає обрахунок середньомісячного заробітку з урахуванням лише тих періодів, коли особа отримувала заробітну плату (дохід) або здійснювала добровільну сплату (доплату) єдиного страхового внеску.

Відповідно, у разі наявності періодів коли відсутня заробітна плата (дохід) та не здійснювалась добровільна сплата (доплата) єдиного страхового внеску, то ці періоди не підлягають включенню до розрахунку середньомісячного заробітку навіть «нульовим значенням».

Як встановлено судом першої інстанції, у періоди з 01.07.2000 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 28.02.2002 позивач знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, не отримувала заробітну плату (дохід) які враховуються для обчислення пенсії, не здійснювала сплату (доплату) єдиного страхового внеску.

В даному випадку, суд першої інстанції вірно виснував, що включивши в розрахунок позивача середньомісячного заробітку «нульовим значенням» 19 місяців (з 01.07.2000 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 28.02.2002), коли позивач фактично не отримувала заробітну плату (дохід) та не сплачувала (доплачувала) єдиний страховий внесок, відповідач діяв протиправно.

Щодо розрахунку пенсії за віком без додержання гарантій щодо мінімального розміру пенсії шахтарям на яких розповсюджується дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» №345-VI від 02.09.2008 , дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.

Згідно абз.3 ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Статтею 8 Закону №345-VI визначено, що мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим КМУ, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Тобто, мінімальний розмір пенсії у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, є додатковою гарантією для шахтарів, які працювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків за списком №1, яка встановлена на випадок, коли після розрахунку у встановленому законом порядку розміру відповідної пенсії за віком (в тому числі, з урахуванням понаднормового стажу, встановленого статтею 8 Закону №345-VI) така пенсія буде менша ніж три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

З огляду на викладене, до кола працівників, на яких поширюється дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та встановлені пільги, належать лише працівники, зазначені у списку №1, які були зайняті на підземних роботах повний робочий день.

Аналізуючи зазначені положення законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що основною умовою для виплати мінімального розміру пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 7,5 років для жінок за Списком №1, встановлюється незалежно від місця останньої роботи у розмірі 80% середньої заробітної плати шахтаря, але не менш, як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Відповідачем не заперечується факт роботи позивача за спірний період на вищезазначених посадах та їх відношення до посад і робіт, передбачених Списком №1.

Враховуючи вищевикладене, призначаючи пенсію позивачу без врахування Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», відповідач не врахував всі фактичні обставини справи та вдався до «надмірного формалізму» через занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та своїх обов`язків.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі №420/7765/23.

Щодо компенсації втрати частини доходів за період з 04.01.2022 по 01.10.2023, судова колегія зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.07.2017 № 21-2003а16, від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17 та від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.

Тому у випадку не нарахування та невиплати відповідачем сум пенсії, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом обов`язку здійснити виплату належних позивачу сум.

Таким чином, позивач має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 04.01.2022 по 01.10.2023.

За вказаних вище обставин, колегія суддів вважає що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Отже, оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.