Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №369/693/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/693/25

Провадження № 2/369/2802/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

03.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді- Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.,

за участю

представника позивача Кулинич А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В зареєстрованому шлюбі не перебували. Після припинення відносин з відповідачкою дитина знаходиться на повному утриманні позивача. Відповідачка ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її житі, не цікавиться успіхами дитини, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, не виконує, покладених законом на батьків обов`язків, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Малолітній син ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наразі проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка фактично проживає за адресою : АДРЕСА_2 .

Просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягувати щомісяця з ОСОБА_2 аліменти у розмірі частки усіх видів заробітку на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня звернення до суду до досягнення дитиною повноліття, при цьому розмір аліментів не може бути меншим 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2025 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

19 червня 2025 року до суду надійшов висновок служби у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 листопада 2025 закрито підготовче засідання, призначено справу до розгляду.

При розгляді справи представник позивача адвокат Кулинич А.В. позовні вимоги підтримав, просив задовольнити та в подальшому розглядати справу за їх відсутності.

Відповідач на виклик суду не з`явився, про день, час та місце судового засідання У судове засідання відповідач не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками відповідачу направлено на адресу відомого місця проживання: АДРЕСА_2 . Конверти повертались з відміткою «адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Додатково відповідач повідомлявся шляхом направлення смс-повідомлень та розміщенням оголошенням на сайті суду. Також сторони мають можливість дізнатись про час розгляду справи з офіційного сайту суду. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

Згідно ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення судового рішення чи повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання або без зазначення причини невручення. Жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, які наведені у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17), у разі проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення відповідної відмітки.

Оскільки у встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву не подано, на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи..

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справу суди першої інстанції» від 12.06.2009№2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124Конституції України та статті 3ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (статті 51 Конституції України).

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання у сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Статтею 12 вищезгаданого Закону визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів. Відповідно до статті 14 указаного Закону, діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

При розгляді справи судом встановлено, батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою:АДРЕСА_1 -разом з батьком ОСОБА_1 .

Відповідачка фактично проживає за адресою : АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ст. 164 СК України батько або матір дитини можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Пленум Верховного Суду України в постанові за № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», зокрема п.п. 15, 16, роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до акту обстеження умов проживання №160 від 02.07.2024, ОСОБА_1 проживає разом із сином ОСОБА_5 на 1 поверсі однокімнатної квартири АДРЕСА_3 . Мати з ними не проживає. Стосунки між батьком і сином є родинними, у дитини є окреме місце для сну та відпочинку, є іграшки, одяг відповідно до віку та сезону.

Відповідно до довідки КЗ «Гореницький заклад дошкільної освіти «Сонечко» № 93 від 06.11.2024 року, виданої ОСОБА_1 , його дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є вихованцем КЗ «Гореницький заклад дошкільної освіти «Сонечко» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області. Натомість, його мати, ОСОБА_2 , контакту з закладом не підтримує, розвитком дитини не цікавиться, з вихователями не спілкується. Дитину до дитячого закладу приводить і забирає батько.

Відповідно до довідки з Гореницької амбулаторії загальної практики сімейної медицини КНП ЦПМСД Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, виданої 17.06.2024 року, ОСОБА_1 регулярно звертається в Гореницьку амбулаторію з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки, виданої Гореницькою амбулаторією загальної практики сімейної медицини КНП ЦПМСД Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, датованої 06.11.2024 року, батько самостійно забезпечує та утримує дитину, мати не приймає жодної участі у його вихованні та утриманні, не цікавиться його життям. Батько з дитиною регулярно звертаються в Гореницьку амбулаторію на профілактичні огляди і по хворобі.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту - Конвенція) є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення цього пункту свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.

Отже, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За положеннями частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина може бути розлучена з батьками у разі, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, будь-яких заяв по суті справи не подала, заперечень проти позову про позбавлення її батьківських прав не висловила, доказів на спростування доводів позивача суду не надала.

Водночас матеріали справи містять докази, які свідчать про тривале ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Так, відповідно до листа Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» № 328 від 18.06.2024 року спеціалістами закладу було здійснено візит за адресою: АДРЕСА_4 . Під час обстеження встановлено, що ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає. Зі слів сусідів, відповідачка вела аморальний спосіб життя, проживала разом зі співмешканцем, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Власниця квартири повідомила, що після проживання відповідачки житло перебувало у занедбаному стані, меблі були пошкоджені, у квартирі панував безлад та антисанітарія. Також зі слів очевидців відповідачка перебувала з ознаками алкогольного або наркотичного сп`яніння, а в помешканні були виявлені порожні пляшки з-під алкогольних напоїв.

Крім того, судом враховано відомості щодо неодноразового притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків.

З інформації, розміщеної на офіційному вебпорталі «Судова влада України», вбачається, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебували справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Так, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.02.2022 у справі № 369/1389/22 встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 866412 від 05.01.2022 ОСОБА_2 , починаючи з 29.12.2021, перебуваючи за місцем свого проживання, вживала алкогольні напої у присутності малолітнього сина, чим неналежним чином виконувала свої батьківські обов`язки.

Також постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.02.2022 у справі № 369/676/22 встановлено, що 17.12.2021 ОСОБА_2 перебувала за місцем проживання у стані алкогольного сп`яніння, допустила безлад у квартирі та не забезпечила належний догляд за малолітнім сином, у зв`язку з чим батько дитини був змушений викликати працівників поліції.

Наведені обставини свідчать про те, що випадки неналежного виконання відповідачкою батьківських обов`язків не були поодинокими, а мали систематичний характер. Вони підтверджують байдужість відповідачки до належного виховання, утримання та забезпечення безпечних умов проживання дитини, що узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, та свідчить про її свідоме ухилення від виконання обов`язків матері.

Також в матеріалах справи міститься висновок служби у справах дітей Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, затверджений рішенням виконавчого комітету Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від 10.06.2015 №171/1, яким орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав матері- гр. ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Враховуючи подану заяву та відсутність заперечень відповідача суд приходить до висновку, що відповідач ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїм обов`язком, не бажає виконувати його. Будь яких доказів того, що відповідач виявляв бажання спілкуватися із дитиною та налагодити з нею відносини до звернення ппозивача з позовом до неї про позбавлення батьківських прав матеріали справи не містять. Також відсутні докази будь-якої фінансової допомоги на утримання дитини з боку відповідачки. Відповідачка не надала доказів, що вона вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться її станом здоров`я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини.

Суд враховує те, позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Однак, також суд зауважує, що наявність або відсутність підстав для застосування статті 164 СК України має розглядатися перш за все крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, яка є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат.

У процесі розгляду цього сімейного спору вирішуються не просто спірні питання між батьками, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є насамперед способом захисту прав та інтересів дитини, а також санкцією (відповідальністю) за протиправну винну поведінку матері або батька.

З урахуванням обставин цієї справи, факт відсутності заперечень відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав, з урахуванням її поведінки, свідчить про відсутність її інтересу до дитини та відсутність реального бажання змінити поведінку. Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суд дійшов висновку, що відповідач свідомо та умисно ухилявся від виконання батьківських обов`язків, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із донькою, матеріально її не забезпечував. Відповідачка не надала суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що їй чинились перешкоди у спілкуванні з донькою.

Суд, виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, враховує, що відповідач не спілкується з дитиною, що розцінюється судом як виключні обставини із якими закон пов`язує позбавлення батьківських прав. Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя, та відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Таким чином, врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси дитини, а також те, що відповідачка фактично не виконувала та не виконує свої батьківські обов`язки, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

Щодо стягнення аліментів.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Згідно з ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків чи інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника інших дітей та інших осіб, яких він зобов`язаний утримувати, а також інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно зі ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері або батька, яка підлягає стягненню як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо аліменти стягуються на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) платника аліментів на їх утримання.

Судом встановлено, що відповідачка є матір`ю малолітнього сина , однак обов`язку щодо їх утримання не виконує, матеріальної допомоги дітям не надає. Разом із тим, відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, розміру її доходів або інших обставин, які б могли бути підставою для зменшення розміру аліментів.

Суд враховує, що інтереси та належне матеріальне забезпечення дітей мають пріоритетне значення, а обов`язок батьків щодо їх утримання є безумовним та не залежить від бажання батьків виконувати такий обов`язок.

За таких обставин суд вважає заперечення відповідачки необґрунтованими та доходить висновку про наявність підстав для стягнення з неї аліментів на утримання малолітніх дітей у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Позовну заяву подано до суду 15.01.2025 року, тому аліменти підлягають стягненню саме з цієї дати.

За приписами п. 1 ч. 1ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір в дохід держави.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. 12-13, 81, 89, 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 15 січня 2025 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави у сумі1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) судового збору.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 .

Інформація про відповідача : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_6 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справ, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 03 серпня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ