Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №320/2528/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/2528/25 суддя першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 320/2528/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, недоплачену щорічну разову грошову допомогу за 2024 рік відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 320/2528/25 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що чинна на момент виникнення спірних правовідносин і на час розгляду справи редакція частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII, викладена Законом України від 20.03.2023 № 2983-IX, не передбачає виплату позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а розмір такої допомоги, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 (далі - Постанова № 369), відповідає чинному правовому регулюванню та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне встановлення судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про правомірність виплати йому разової грошової допомоги в розмірі 2900,00 грн, оскільки зазначена виплата за своєю правовою природою є аналогічною раніше встановленій допомозі до 5 травня, а тому підлягала нарахуванню в розмірі, визначеному частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-XIV (далі - Закон № 367-XIV), тобто в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що зменшення розміру такої виплати порівняно з раніше встановленим порядком звужує зміст та обсяг набутого ним права на соціальний захист, що суперечить статтям 17, 22 Конституції України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи, що підтверджується відповідним посвідченням, у зв`язку з чим має право на пільги, встановлені законодавством України для осіб з інвалідністю внаслідок війни, у тому числі на пільги, передбачені статтею 13 Закону № 3551-XII.

Не погоджуючись із розміром отриманої у 2024 році разової грошової допомоги, позивач звернувся до відповідача із заявою від 17.12.2024.

Листом від 07.01.2025 № 669-37886/Г-02/8-1000/25 відповідач повідомив позивача про те, що у серпні 2024 року йому виплачено грошову допомогу до Дня Незалежності України в розмірі 2900,00 грн відповідно до Постанови № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і „Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році».

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у повному обсязі, тобто в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною третьою статті 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Закон № 3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до статті 4 цього Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни визначено статтею 13 Закону № 3551-XII, однією з яких є щорічна разова грошова виплата.

Запроваджена з 1 січня 1999 року така виплата спочатку встановлювалася у розмірі, кратному мінімальним пенсіям за віком (зокрема, в редакції Закону № 367-XIV - у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком для осіб з інвалідністю внаслідок війни II групи), і виплачувалася щорічно до 5 травня.

Надалі порядок визначення розміру цієї виплати неодноразово змінювався, зокрема шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень визначати її розмір у межах бюджетних призначень, а також ставав предметом конституційного контролю.

Законом України від 20.03.2023 № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закон № 2983-IX), який набрав чинності 15.04.2023, частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, згідно з якою щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

На виконання наведеної норми Постановою № 369 встановлено, що зазначена виплата здійснюється до 24.08.2024, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни II групи - у розмірі 2900,00 грн.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в контексті наведеного нормативного регулювання, колегія суддів, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує усталену практику Верховного Суду, сформовану у справах цієї категорії.

Так, питання про правову природу зазначеної виплати та правомірність визначення її розміру Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі № 440/14216/23, у якій постановою від 14 травня 2025 року скасовано рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 5 березня 2024 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову особи з інвалідністю внаслідок війни до органу Пенсійного фонду України щодо перерахунку та виплати недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові виходила з того, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою, яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб, а отже не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у частині першій статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом.

Відтак Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні, з огляду на наявні фінансово-економічні можливості держави, шляхом ухвалення законів має право змінювати умови та порядок надання цієї соціальної пільги, її розмір і механізм нарахування, за умови дотримання конституційних норм і принципів.

Оскільки Верховна Рада України у визначеному законом порядку та в межах власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-XII шляхом прийняття Закону № 2983-IX, який ухвалено в умовах воєнного стану з метою економного та раціонального використання державних коштів і забезпечення соціальної підтримки громадян з урахуванням фінансових можливостей держави, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX.

Здійснивши виплату в розмірі, визначеному Постановою № 369, відповідач застосував чинну норму права.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що стаття 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у спорах цієї категорії не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена Конституцією України, а визначається спеціальним законом.

При цьому застосування до цих правовідносин частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-XIV, яка втратила чинність з 15.04.2023, становить порушення частини першої статті 7 КАС України, оскільки суд зобов`язаний застосовувати саме чинну норму закону.

Колегія суддів зазначає, що наведений правовий підхід послідовно застосовується Верховним Судом і надалі, зокрема в постановах від 25 листопада 2025 року у справі № 420/2492/25, від 19 січня 2026 року у справі № 280/9857/24, від 11 лютого 2026 року у справі № 280/2492/25, в яких Верховний Суд, переглядаючи в касаційному порядку аналогічні спори за позовами осіб з інвалідністю внаслідок війни про виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходив із відсутності правових підстав для задоволення таких вимог, оскільки чинне законодавство не передбачає виплату цієї допомоги в зазначеному розмірі.

Колегія суддів також враховує, що постановою Пленуму Верховного Суду від 12 вересня 2025 року № 15 Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2983-IX, яким частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в чинній редакції (провадження № 4/375(25), відкрите ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України). Аналогічне питання порушено також у конституційних скаргах інших осіб з інвалідністю внаслідок війни, які перебувають на розгляді Конституційного Суду України. Остаточного рішення за наслідками розгляду зазначених конституційних подання і скарг Конституційним Судом України на час ухвалення цієї постанови не прийнято.

Сам факт перебування питання конституційності частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX на розгляді органу конституційної юрисдикції не є підставою ні для зупинення провадження в цій справі, ні для незастосування зазначеної норми закону.

За приписами пункту 3 частини першої статті 236 КАС України зупинення провадження у зв`язку з розглядом іншої справи в порядку конституційного провадження допускається лише за об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення такої іншої справи. Суд не може посилатися на таку неможливість, якщо зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити всі обставини, що є предметом судового розгляду. У цій справі така неможливість відсутня, оскільки всі обставини встановлено на підставі наявних і достатніх доказів.

Відповідно до частин першої - третьої статті 7 КАС України суд вирішує справи на підставі Конституції та чинних законів України, а підстави для незастосування закону як такого, що суперечить Конституції України, виникають лише тоді, коли суд, який розглядає конкретну справу, сам дійде такого висновку (частина четверта статті 7 цього Кодексу).

У цій справі таких підстав колегія суддів не встановила, а навпаки, застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка виходила з того, що оспорювана норма є чинною та неконституційною не визнавалася.

За таких обставин частина п`ята статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX залишається чинною і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Застосовуючи наведені норми права та правові висновки Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, колегія суддів виходить з того, що позивач, як особа з інвалідністю внаслідок війни II групи, отримав у 2024 році щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в розмірі 2900,00 грн, нараховану та виплачену відповідачем відповідно до Постанови № 369 на підставі чинної на момент виникнення спірних правовідносин і на час розгляду справи частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX.

Оскільки зазначена норма закону є чинною, неконституційною не визнавалася і жодних змін не зазнала, відповідач, здійснивши позивачу виплату в розмірі, визначеному Постановою № 369, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а отже підстави для висновку про протиправність його бездіяльності щодо невиплати позивачу допомоги в більшому розмірі відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу мала бути виплачена допомога в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-XIV, колегія суддів відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на застосуванні норми права, яка втратила чинність з 15.04.2023. Застосування такої норми суперечило б частині першій статті 7 КАС України та наведеним вище усталеним висновкам Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду.

Посилання апелянта на порушення статей 17, 22 Конституції України також не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду, щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не належить до складових конституційного права на соціальний захист, гарантованих статтею 46 Конституції України, а тому гарантії статті 22 Конституції України щодо заборони звуження змісту та обсягу прав на неї не поширюються. При цьому зміну порядку визначення розміру цієї виплати запроваджено законом, ухваленим Верховною Радою України в межах її повноважень, а не підзаконним актом; визначення конкретних розмірів делеговано Кабінету Міністрів України, що, за висновком Великої Палати Верховного Суду, узгоджується з повноваженнями уряду, визначеними Конституцією України, та вимогами законності.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 320/2528/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 320/2528/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова