Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №620/2228/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/2228/26 суддя першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 620/2228/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, апелянт, ГУ ПФУ в Чернігівській області), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування з 01.01.2026, при перерахуванні пенсії, коефіцієнтів обмеження її розміру, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», та обмеженням його пенсії максимальним розміром;

- зобов`язати відповідача відновити з 01.01.2026 нарахування і виплату пенсії без обмежуючих коефіцієнтів, передбачених зазначеними нормативно-правовими актами, та виплачувати її в повному обсязі без обмеження максимальним розміром (станом на 01.01.2026 - 38 385,6 грн);

- стягнути з відповідача суму недоплаченої пенсії з 01 січня 2026 року до часу набрання законної сили рішенням суду у цій справі, з розрахунку 4 740,6 грн за один місяць.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 протиправно обмежив розмір пенсії позивача максимальним розміром та застосував до суми перевищення понижуючі коефіцієнти, що суперечить спеціальному Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-XII. Листом від 06.02.2026 відповідач повідомив позивача, що з 01.01.2026 йому проведено перерахунок пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 і з цієї дати пенсія виплачується із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірі 30 690,60 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 з обмеженням максимальним розміром та понижуючих коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778; на відповідача покладено обов`язок здійснити з 01.01.2026 перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром та без застосування зазначених коефіцієнтів, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог, зокрема вимоги про стягнення конкретної суми недоплаченої пенсії, відмовлено.

Підставою для часткового задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, згідно з частиною третьою статті 1-1 цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим стаття 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і постанова Кабінету Міністрів України № 1778, якими запроваджено додаткові підстави для обмеження розміру пенсії шляхом застосування коефіцієнтів, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Окремо суд першої інстанції звернув увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 частину сьому статті 43 Закону № 2262-XII, якою передбачалося обмеження пенсії максимальним розміром, визнано неконституційною, у зв`язку з чим ця норма втратила чинність із дня ухвалення зазначеного Рішення, а тому на час виникнення спірних правовідносин пенсія позивача була обмежена максимальним розміром протиправно.

Вимогу про стягнення конкретної суми недоплаченої пенсії суд першої інстанції залишив без задоволення, зазначивши, що обрахунок належних позивачу сум відноситься до дискреційних повноважень відповідача, а належним способом захисту порушеного права є покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок та виплату пенсії без застосування спірних обмежень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням у частині задоволення позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 620/2228/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач, посилаючись на постанови Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17, від 29.08.2018 у справі № 359/6255/17 та від 24.06.2020 у справі № 580/234/19, зазначає, що норми законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії, а саме стаття 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), неконституційними не визнані, є чинними та підлягають застосуванню всіма юридичними і фізичними особами, у зв`язку з чим розмір пенсійної виплати позивача правомірно обмежений десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, апелянт зауважує, що застосування понижуючих коефіцієнтів на підставі статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 є правомірним, оскільки Кабінет Міністрів України діяв у межах повноважень, наданих пунктами 2, 3 статті 116 Конституції України та підпунктом 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, а застосування коефіцієнтів зумовлене воєнним станом і фінансовими труднощами держави, що узгоджується з принципом пропорційного перерозподілу коштів для збереження балансу інтересів суспільства, сформульованим Конституційним Судом України в Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, та з практикою Європейського суду з прав людини щодо широких меж розсуду держави при регулюванні соціально-економічних прав в умовах обмежених бюджетних ресурсів (рішення у справах «Ейрі проти Ірландії» від 09.10.1979, «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004, «Валентина Никанорівна Великода проти України» від 03.06.2014, «Сук проти України» від 10.03.2011, «Савіцкас та інші проти Литви» від 15.10.2013).

ГУ ПФУ в Чернігівській області додатково посилається на те, що коефіцієнти не застосовуються лише до частини пенсії, обчисленої зі страхових внесків, та до пенсій осіб, які збройно захищають суверенітет і територіальну цілісність України з лютого 2014 року, а також членів їхніх сімей, у зв`язку з чим правові підстави для незастосування коефіцієнтів до пенсії ОСОБА_1 відсутні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з Чернігівського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги, ОСОБА_1 у відзиві зазначив, що Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 приписи статті 2 Закону № 3668-VI, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, визнано такими, що не відповідають Конституції України, а відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього Рішення вони втратили чинність через шість місяців з дня його ухвалення.

Закон про Державний бюджет України не може вносити зміни до інших законів чи скасовувати передбачені ними гарантії, на що Конституційний Суд України неодноразово вказував, зокрема в рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 № 10-рп/2008.

Крім того, позивач зауважив, що стаття 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не передбачає серед заходів правового режиму воєнного стану зниження розміру пенсій військовослужбовцям та прирівняним до них особам.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Чернігівській області призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, яке включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 64 Конституції України передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, при цьому не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27- 29, 40, 47, 51, 52, 55- 63 Конституції України.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово можуть обмежуватися конституційні права і свободи, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України.

Оскільки право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, до переліку прав, обмежених Указом № 64/2022, не увійшло, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в період дії в Україні воєнного стану це право підлягає безумовній реалізації в обсязі, визначеному законом.

Аналогічний висновок підтверджується змістом статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, вичерпний перелік заходів якої не передбачає зниження розміру пенсій військовослужбовцям та прирівняним до них особам.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України з числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ та інших, прирівняних до них, є Закон № 2262-XII.

Абзацом третім преамбули цього Закону держава гарантує особам, які мають право на пенсію за цим Законом, гідне пенсійне забезпечення.

Частинами першою і третьою статті 1-1 Закону № 2262-XII визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення зазначеної категорії осіб базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а зміна умов і норм пенсійного забезпечення цих осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році в період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 установлено шкалу коефіцієнтів (від 0,5 до 0,1) залежно від розміру перевищення пенсії над десятьма прожитковими мінімумами, а пунктом 2 цієї постанови передбачено, що зазначені коефіцієнти не застосовуються до пенсій осіб, які збройно захищають (захищали) суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України з лютого 2014 року, та членів їхніх сімей.

Оцінюючи правомірність застосування наведених приписів до пенсії позивача, колегія суддів враховує усталену правову позицію Конституційного Суду України, згідно з якою законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти чи скасовувати їх дію, оскільки це створює протиріччя в законодавстві (рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 30.11.2010 № 22-рп/2010).

Розвиваючи цю позицію, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 указав, що Бюджетним кодексом України не можна встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а в Рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 вкотре наголосив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Наведені юридичні позиції узгоджуються із загальновизнаним принципом lex specialis derogat generali, згідно з яким у разі конкуренції загальної і спеціальної норми застосуванню підлягає спеціальна норма.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України чи закону України суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу.

Застосовуючи зазначені норми права та правові висновки Конституційного Суду України до встановлених у цій справі обставин, колегія суддів виходить з того, що стаття 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, якими запроваджено обмеження розміру пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, фактично встановлюють інше, додаткове правове регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення цієї категорії осіб, яке вже врегульоване спеціальним законом, що прямо суперечить частині третій статті 1-1 Закону № 2262-XII.

Оскільки зміни до Закону № 2262-XII в частині запровадження понижуючих коефіцієнтів чи обмеження розміру пенсії не вносилися, застосування зазначених приписів статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови № 1778 до пенсії позивача є протиправним.

Наведений висновок повністю узгоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування норм, які регулюють спірні правовідносини. Так, постановою Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 визнано протиправним застосування до пенсії, призначеної за Законом № 2262-XII, понижуючих коефіцієнтів, установлених на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, з тих підстав, що бюджетні обмеження не можуть змінювати норми спеціального закону.

Ця правова позиція була відтворена й розвинута Верховним Судом безпосередньо стосовно спірних у цій справі правовідносин: постановою Верховного Суду від 17.06.2026 за наслідками касаційного перегляду справи № 580/1002/26 щодо застосування понижуючих коефіцієнтів, установлених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України № 1778, до пенсії, призначеної за Законом № 2262-XII, сформовано правовий висновок, за яким застосування зазначених коефіцієнтів під час обчислення (перерахунку) пенсій цієї категорії осіб є протиправним, оскільки фактично призводить до обмеження гарантованого статтею 46 Конституції України права на належний соціальний захист, а зміна умов і норм пенсійного забезпечення цієї категорії осіб можлива лише шляхом внесення змін до спеціального закону, а не закону про Державний бюджет чи підзаконного нормативного акта.

Додатковим підтвердженням обґрунтованості згаданого правового висновку є постанова Пленуму Верховного Суду від 15.05.2026, якою вирішено звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і постанови Кабінету Міністрів України № 1778 у частині обмеження розміру пенсій осіб, яким пенсія призначена за Законом № 2262-XII, та аналогічна за змістом постанова Пленуму Верховного Суду від 23.01.2026 № 5, ухвалена щодо порядку виплати пенсій зазначеній категорії осіб у 2025 році, що свідчить про системний характер сумнівів у конституційності відповідного правового регулювання та про сталість правової позиції Верховного Суду з цього питання.

Доводи апеляційної скарги про те, що норми статті 2 Закону № 3668-VI, якими встановлено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, неконституційними не визнані та підлягають застосуванню, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують уваги як такі, що не відповідають дійсним приписам законодавства.

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 приписи статті 2 Закону № 3668-VI, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, визнано такими, що не відповідають Конституції України, оскільки не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації, розпочатої в лютому 2014 року.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього Рішення зазначені приписи втратили чинність через шість місяців з дня його ухвалення, тобто з 12 квітня 2023 року.

Отже, станом на 01.01.2026 (дату виникнення спірних правовідносин) стаття 2 Закону № 3668-VI у частині, що поширює обмеження максимального розміру на пенсії, призначені за Законом № 2262-XII, у правовій системі України вже не діяла, а тому посилання апелянта на цю норму як на чинну правову підставу обмеження пенсії позивача є помилковим.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що визначена в мотивувальній частині Рішення № 7-р(II)/2022 категорія осіб не обмежується виключно учасниками бойових дій з лютого 2014 року. Конституційний Суд України прямо зазначив, що встановлений частиною п`ятою статті 17 Конституції України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на осіб, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, кого звільнено з неї, тобто охоплює саме ту категорію осіб, пенсійне забезпечення яких регулюється Законом № 2262-XII, а не лише її частину, безпосередньо пов`язану із захистом України після 2014 року.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наведені апелянтом постанови Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17, від 29.08.2018 у справі № 359/6255/17 та від 24.06.2020 у справі № 580/234/19 ухвалені до прийняття Рішення Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022, а тому сформульовані в них правові висновки щодо чинності статті 2 Закону № 3668-VI на цей час утратили значення для застосування і не можуть братися до уваги при вирішенні цієї справи.

Таким чином, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнано неконституційною частину сьому статті 43 Закону № 2262-XII (яка втратила чинність із дня ухвалення цього Рішення), та Рішення Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 щодо статті 2 Закону № 3668-VI (яка втратила чинність з 12 квітня 2023 року), колегія суддів констатує, що станом на 01.01.2026 у законодавстві України була відсутня будь-яка чинна норма, яка б установлювала обмеження максимального розміру пенсії, призначеної за Законом № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами.

За таких обставин колегія суддів робить висновок, що дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром не відповідають критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку з чим є протиправними незалежно від того, чи належить позивач до категорії осіб, які збройно захищають суверенітет і територіальну цілісність України з лютого 2014 року, оскільки саме обмеження, на яке посилається апелянт, на час виникнення спірних правовідносин не мало чинної правової підстави.

При цьому, посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини щодо широких меж розсуду держави при коригуванні розміру соціальних виплат з економічних мотивів (рішення у справах «Ейрі проти Ірландії», «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», «Валентина Никанорівна Великода проти України», «Сук проти України», «Савіцкас та інші проти Литви») колегія суддів враховує, однак зазначає, що передумовою правомірного втручання у право на мирне володіння майном за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є, серед іншого, здійснення такого втручання на умовах, передбачених законом.

У справі «Валентина Никанорівна Великода проти України» зменшення розміру пенсії заявниці було здійснено шляхом прямого внесення змін до спеціальних законів безпосередньо законом про Державний бюджет, тоді як у цій справі обмеження пенсії позивача запроваджено не шляхом внесення змін до Закону № 2262-XII, а шляхом застосування статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і підзаконної постанови Кабінету Міністрів України, що прямо суперечить частині третій статті 1-1 Закону № 2262-XII та наведеній вище усталеній практиці Конституційного Суду України.

Відтак умова правомірності втручання (його здійснення на підставі та в спосіб, передбачені законом) у цій справі не дотримана, а тому широкі межі розсуду держави у соціально-економічній сфері, на які посилається відповідач, не можуть виправдати застосування до пенсії позивача обмежень, запроваджених з порушенням вимог національного законодавства.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не належить до категорії осіб, на яких відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1778 не поширюються понижуючі коефіцієнти, колегія суддів відхиляє як такі, що не спростовують наведених вище висновків про протиправність застосування коефіцієнтів до пенсії будь-якої особи, якій пенсія призначена за Законом № 2262-XII, незалежно від належності такої особи до окремих пільгових категорій, оскільки саме правове регулювання, яким запроваджено коефіцієнти, суперечить спеціальному закону та Конституції України.

Посилання апелянта на Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 щодо повноважень Кабінету Міністрів України встановлювати порядок і розміри соціальних виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, колегія суддів не приймає до уваги, позаяк зазначене Рішення стосується реалізації Кабінетом Міністрів України повноважень, прямо делегованих йому законом, тоді як у спірних правовідносинах законодавець у частині третій статті 1-1 Закону № 2262-XII прямо застерігає, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення цієї категорії осіб можлива виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Тобто, жодних повноважень на встановлення додаткових обмежень пенсії підзаконним актом Кабінету Міністрів України законодавцем надано не було.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 620/2228/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року у справі № 620/2228/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова