Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №580/3392/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/3392/26 суддя першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі № 580/3392/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач, апелянт, Головне управління), в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо проведення індексації та виплати позивачу пенсії з 01.03.2026 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» (далі - Постанова № 236) з обмеженням її максимальним розміром, а також зобов`язати відповідача здійснити виплату пенсії позивачу з 01.03.2026 без обмеження максимальним розміром з урахуванням усіх надбавок, доплат, підвищень та індексацій і виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за відповідний період.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що є отримувачем пенсії, призначеної відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), і на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 у справі № 580/3569/25 з 01.03.2025 отримує таку пенсію без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Після проведеної відповідно до Постанови № 236 індексації розмір пенсії позивача з 01.03.2026 мав би становити 28 771,47 грн, однак відповідач здійснив її виплату з урахуванням обмеження максимальним розміром лише в сумі 26 117,97 грн, відмовивши у виплаті різниці.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 у справі № 580/3392/26 позов задоволено повністю з тих підстав, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 частину сьому статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було продубльовано обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, визнано неконституційною, у зв`язку з чим, на переконання суду першої інстанції, склалася ситуація неоднозначного регулювання одних і тих самих правовідносин нормами Закону № 2262-ХІІ та статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), яку належить тлумачити на користь особи

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI, якими встановлено обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, неконституційними в цілому не визнавалися, а рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України, лише в частині поширення дії статті 2 Закону № 3668-VI на пенсії, призначені з 12.04.2023 особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації, розпочатої в лютому 2014 року, у зв`язку з чим обмеження пенсії позивача є правомірним, а перерахунок пенсії позивача здійснено з дотриманням пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668-VI.

Крім того, апелянт вважає, що, зобов`язавши відповідача здійснити перерахунок пенсії у визначений спосіб, суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, порушивши конституційний принцип розподілу влади.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строки для подання відзиву та витребувано матеріали справи з Черкаського окружного адміністративного суду.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, свою позицію щодо вимог апеляційної скарги не висловив.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 у справі № 580/3569/25, яке набрало законної сили, на відповідача покладено обов`язок здійснити позивачу перерахунок і виплату пенсії з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

На виконання згаданого рішення розмір пенсії позивача з 01.03.2025 становив 26 117,96 грн. Разом з цим, листом № 7029-5948/К-02/8-2300/26 від 02.04.2026 Головне управління повідомило ОСОБА_1 , що з 01.03.2026, після проведеної відповідно до Постанови № 236 індексації, розмір його пенсії становить 28 771,47 грн, однак її фактична виплата здійснюється з урахуванням обмеження максимальним розміром лише в сумі 26 117,97 грн, у зв`язку з чим у виплаті різниці між нарахованою та фактично виплаченою пенсією відповідач відмовив.

Не погоджуючись з такою відмовою ОСОБА_1 звернувся до суду і за результатами розгляду справи, позовні вимоги було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон № 2262-ХІІ, преамбула якого передбачає, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення таких осіб шляхом установлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення та вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Постанову № 236 прийнято Кабінетом Міністрів України на виконання пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», яким передбачено щорічний перерахунок пенсій із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, в порядку, визначеному відповідно до частини другої статті 42 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Зазначеною постановою передбачено підвищення на встановлений нею коефіцієнт збільшення розмірів пенсій, призначених, зокрема, відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-ХІІ, з 1 березня 2026 року. Саме на цій підставі відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача до суми 28 771,47 грн, водночас обмеживши її фактичну виплату сумою 26 117,97 грн з посиланням на приписи статті 2 Закону № 3668-VI.

Статтею 2 Закону № 3668-VI передбачено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668-VI обмеження пенсії максимальним розміром, установленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсію призначено до набрання ним чинності, тобто до 01.10.2011, а тим із них, чия пенсія на той час перевищувала такий максимальний розмір, виплата здійснюється без індексації та подальших перерахунків до моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії зрівняється з фактичним розміром пенсії такого пенсіонера.

Правовідносини щодо визначення розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, неодноразово були предметом оцінки Конституційного Суду України та Верховного Суду, правові висновки яких мають визначальне значення для вирішення цього спору.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано неконституційною частину сьому статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою в редакції, ідентичній статті 2 Закону № 3668-VI, обмежувався максимальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами. При цьому Конституційний Суд України наголосив, що обмеження пенсії максимальним розміром та зупинення її виплати особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлено Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, зазначених у частині п`ятій статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Розвиваючи наведену правову позицію, Другий сенат Конституційного Суду України в рішенні від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 визнав такими, що не відповідають Конституції України, приписи статті 2 Закону № 3668-VI у частині поширення їх дії на Закон № 2262-ХІІ в тому, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, з відтермінуванням втрати чинності цими приписами на шість місяців, тобто до 12.04.2023.

Доводи апеляційної скарги про те, що визнана неконституційною норма поширюється виключно на осіб, які набули статусу учасника бойових дій під час відсічі збройної агресії Російської Федерації, розпочатої у лютому 2014 року, ґрунтуються на обставинах справ заявників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на час звернення до Конституційного Суду України вже мали такий статус. Водночас мотивувальна частина рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 сформульована ширше. Конституційний Суд України виходив із того, що конституційний обов`язок держави щодо соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, поширюється як на осіб, які безпосередньо проходять таку службу, так і на осіб, звільнених з неї.

Разом із тим для вирішення цього спору немає необхідності остаточно визначати коло осіб, на яких поширюється зазначене рішення Конституційного Суду України. Навіть якщо виходити з доводів відповідача щодо незастосовності цього рішення до позивача, висновок про неможливість обмеження максимального розміру його пенсії ґрунтується на самостійній правовій підставі - усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування Закону № 2262-ХІІ.

Так, ще до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 Верховний Суд у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21 та від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, а також у постановах від 30.08.2022 у справі № 440/994/20 та від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21, ухвалених до спливу визначеного цим рішенням шестимісячного строку відтермінування втрати чинності відповідних положень, послідовно виходив із того, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій за Законом № 2262-ХІІ обмеження максимального розміру пенсії є протиправним.

При цьому такий висновок Верховний Суд зробив не внаслідок автоматичного поширення рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022, а на підставі рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та частини третьої статті 7 КАС України, яка передбачає право суду не застосовувати нормативно-правовий акт, якщо він суперечить Конституції України.

Отже, сформована Верховним Судом правова позиція є самостійною підставою для незастосування до пенсії позивача обмеження максимального розміру, встановленого статтею 2 Закону № 3668-VI, незалежно від того, чи охоплюється позивач безпосередньо колом осіб, щодо яких Конституційний Суд України визнав відповідні положення неконституційними рішенням від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022.

Такий підхід узгоджується і з подальшою практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 15.07.2025 у справі № 160/6306/25 Верховний Суд зазначив, що суди не повинні застосовувати нормативно-правові акти, які суперечать Конституції України, незалежно від того, чи були відповідні положення визнані неконституційними в установленому порядку.

Зазначена правова позиція не є одиничною чи ситуативною. Її послідовність підтверджується також постановою Верховного Суду, ухваленою у 2026 році за наслідками касаційного перегляду справи № 580/1002/26 за участю того самого відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. У цій справі, вирішуючи питання щодо застосування до пенсії, призначеної за Законом № 2262-ХІІ, понижувальних коефіцієнтів, установлених законом про Державний бюджет України на 2026 рік та відповідною постановою Кабінету Міністрів України, Верховний Суд виходив із того, що умови та норми пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, можуть визначатися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону або Закону № 1058-IV. Встановлення додаткового регулювання таких правовідносин іншими нормативно-правовими актами не допускається, оскільки суперечить принципу lex specialis derogat generali та частині третій статті 7 КАС України.

Таким чином, незалежно від питання про безпосереднє поширення на позивача рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022, застосування до його пенсії встановленого статтею 2 Закону № 3668-VI обмеження максимального розміру суперечить сформованому Верховним Судом підходу до застосування Закону № 2262-ХІІ та частини третьої статті 7 КАС України. Саме ця обставина є достатньою для висновку про відсутність правових підстав для такого обмеження.

Застосовуючи наведені норми права та правові висновки Верховного Суду до встановлених у цій справі обставин, колегія суддів робить висновок, що обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у тому числі в частині, що виникла внаслідок проведеної на підставі Постанови № 236 індексації з 01.03.2026, є протиправним, а дії відповідача, який здійснив виплату пенсії з урахуванням такого обмеження, не відповідають вимогам частини другої статті 2 КАС України щодо законності та обґрунтованості рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Оскільки приписи статті 2 Закону № 3668-VI в частині поширення їх дії на Закон № 2262-ХІІ не підлягають застосуванню, посилання апелянта на пункт 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668-VI також не можуть бути визнані обґрунтованими, адже наведена перехідна норма покликана врегулювати порядок переходу пенсіонера в режим обмеження пенсії максимальним розміром і застосовується лише за умови, що таке обмеження в принципі підлягає застосуванню до відповідної категорії пенсіонерів. За відсутності підстав для застосування самого обмеження відсутні й підстави для застосування пов`язаного з ним перехідного механізму призупинення індексації та перерахунків.

З тих самих підстав не заслуговують на увагу й доводи апелянта про врахування під час перерахунку пенсії позивача приписів статті 2 Закону № 3668-VI, адже наведені приписи не забезпечують позивачу, право якого на пенсію встановлене Законом № 2262-ХІІ, соціальних гарантій того рівня, який вимагається частиною п`ятою статті 17 Конституції України, у зв`язку з чим застосуванню не підлягають незалежно від того, чи набув позивач статусу учасника бойових дій під час відсічі збройної агресії Російської Федерації, розпочатої в лютому 2014 року.

Не приймаються колегією суддів і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром, втрутився у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та вийшов за межі завдань адміністративного судочинства.

Так, дискреційними, за усталеним визначенням Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 26.09.2024 у справі № 990/167/24, є повноваження, що надають суб`єкту владних повноважень можливість на власний розсуд обрати один з декількох законних варіантів рішення. Повноваження не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного варіанта поведінки.

З огляду на те, що обчислення розміру пенсії, право на яку встановлене Законом № 2262-ХІІ, без застосування неконституційного обмеження є питанням арифметичного розрахунку на підставі чинного законодавства, а не вибору між кількома правомірними альтернативами, відповідач у спірних правовідносинах не мав дискреційних повноважень, реалізація яких могла би бути порушена судовим рішенням. Зобов`язання відповідача вчинити конкретні дії з перерахунку та виплати пенсії є ефективним способом захисту порушеного права позивача, який узгоджується з приписами статті 245 КАС України та не суперечить конституційному принципу розподілу влади.

Надаючи оцінку мотивам, покладеним судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення, колегія суддів звертає увагу, що висновок про неможливість застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром суд першої інстанції обґрунтував посиланням на наявність суперечливого регулювання спірних правовідносин нормами Закону № 2262-ХІІ та Закону № 3668-VI і необхідність тлумачення такої суперечності на користь позивача відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду та Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України».

Колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних дій відповідача, однак вважає за необхідне уточнити його правове обґрунтування: у спірних правовідносинах відсутня власне суперечність (конкуренція) норм, яка потребувала б застосування доктрини тлумачення на користь особи, оскільки питання про незастосовність обмеження максимальним розміром до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, вже остаточно вирішено наведеними вище рішеннями Конституційного Суду України та усталеною практикою Верховного Суду, які підлягають безумовному застосуванню судами.

Таке уточнення мотивів оскаржуваного рішення не впливає на правильність ухваленого судом першої інстанції по суті рішення та не є підставою для його скасування чи зміни.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам законності й обґрунтованості. Передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування або зміни рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.05.2026 у справі № 580/3392/26 колегія суддів не встановила, у зв`язку з чим, відповідно до статті 316 КАС України, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі № 580/3392/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі № 580/3392/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова